Аналіз політичного процесу в соціології.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Аналіз політичного процесу в соціології.



Соціологічний аналіз механізму влади, її типологія, функціонування; участь індивідів у здійсненні владних функцій. Соціологічна інтерпретація цієї проблеми полягає не тільки в з'ясуванні, відображенні й представленні інтересів окремих соціальних груп (інтелігенції, молоді, пенсіонерів, робітників, підприємців) у владних структурах, а й у їх здатності конструювати соціальні відносини між людьми, які сприяли б соціальній злагоді.

Інтерес соціологів зумовлений не стільки концепцією влади, скільки базовими параметрами, на яких ґрунтується розподіл владних повноважень та умови соціальної підтримки влади (поєднання особистої свободи та соціальної захищеності громадян, засади соціальної мобільності, ступінь інформаційної прозорості суспільства).

3. Політична стратифікація (у контексті відносин держави і суспільства). Пояснити політичний порядок, описати політичні реалії суспільства можливо лише на підставі вивчення взаємодії соціальних груп і державних інститутів, механізмів соціальної мобільності й динаміки соціальних статусів, розподілу ресурсів та зон впливу.

З точки зору політичної стратифікації важливими є параметри, які впливають на ставлення до влади. Для різних типів суспільств ці параметри (за якими одні соціальні групи наділяються більшим обсягом впливу і контролю, ніж інші) можуть бути різноманітними, залежно від рівня розвитку демократичних інститутів у суспільстві, ступеня релігійності населення, його національно-етнічної структури, домінуючих тенденцій у політичному житті. До універсального набору таких політичних параметрів належать:

1. Ранги державної ієрархії. Визначаються вони ступенем впливу на прийняття політичних рішень, кількістю людей, на яких поширюється обов'язковість прийнятих рішень. Наприклад, статус рядового виборця передбачає опосередкований вплив на політичні процеси, на відміну від статусу глави держави. Стратификаційна позиція осіб, які перебувають на державній службі, визначається посадою.

2. Партійна належність. Цей параметр в основному залежить від ідеологічної атмосфери в суспільстві. Наприклад, за багатопартійності політичний статус індивіда, соціальної групи залежить від здатності партії реально впливати на політичне життя країни. У політично нестабільному суспільстві ранжування політичних партій та організацій доводиться постійно коригувати (на підставі рейтингів, експертних досліджень) відповідно до розвитку політичної кон'юнктури.

3. Ранг партійної ієрархії. Вказує на рівень престижу індивіда у межах політичної партії, до якої він належить. Відповідно виділяють партійну еліту, функціонерів середньої ланки, рядових членів.

Параметром політичної стратифікації суспільства можуть бути переконання та орієнтації населення щодо того, який з типів соціального устрою справедливіший за критерієм розподілу цінностей та благ. Нерідко це виявляється в емпіричних показниках — рейтингах довіри до різних політичних партій та інституцій, до певних політичних орієнтацій. На підставі названих параметрів та їх комбінацій виникають різноманітні політичні ієрархії.

Аналіз політичної стратифікації тісно пов'язаний з дослідженням бюрократії, політичних еліт і лідерів. Соціологія аналізує механізми рекрутування (циркуляцію, відтворення) політичної еліти, її склад, субкультуру, канали мобільності та роль у підготовці, прийнятті та реалізації політичних рішень.

4. Політична поведінка. Соціологія політики вивчає всі види політичної поведінки людей, спрямовуючи свій пошук декількома напрямами:

а) дослідження рівня активності людей у конкретному соціальному середовищі під час певних політичних акцій та подій, наприклад, виборчої кампанії. Рівень політичної активності буває різноманітним — від повної пасивності, байдужості до високо заінтересованої участі в політичній діяльності. Його динаміку (зростання, зниження) вивчають, використовуючи репрезентативні опитування, спостереження. Це сприяє раціональнішому прогнозуванню подальшого розвитку політичних процесів;

б) дослідження спрямованості політичної активності та політичних орієнтацій населення, симпатій респондентів до політичних сил, програм, ідей. Результати цих досліджень є досить авторитетною підставою для об'єктивних висновків щодо прихильників і противників політичних курсів, акцій у суспільстві та в межах різних соціальних груп;

в) з'ясування причин і чинників, що формують певний тип політичної поведінки.

5. Соціологія політичної свідомості й політичної культури. Це найпоширеніший тип соціологічних досліджень, який висвітлює ставлення різних соціальних верств до об'єктів політики. Відомо, що політична свідомість виявляється в очікуваннях, уявленнях, орієнтаціях, установках, оцінках, самооцінках, зумовлених політичною реальністю. Тому головне завдання під час її дослідження — з'ясувати константи політичної свідомості (стійкі політичні орієнтації та цінності). Наприклад, у політичній свідомості населення України в останнє десятиліття домінує розрив між офіційними цінностями і цінностями рядових громадян.

Політична свідомість є об'єктивним виявом політичної культури населення, в основі якої — громадянськість, соціальна відповідальність, ангажованість людини у політичному процесі, що і визначає відповідний тип соціальної поведінки. Вивчення соціологічними методами готовності людей до певних форм політичної діяльності є важливим засобом передбачення політичних процесів і подій.

Отже, соціологія політики охоплює розгляд як теоретичних проблем, що вимагають глибокого наукового аналізу, так і практичних, для вирішення яких необхідні емпіричні дослідження. Одним з нових її напрямів є вивчення виборів, електоральної поведінки і політичної участі.

Соціометричне опитування

Опитування - найпоширеніший у соціології метод збирання первинної вербальної інформації, що грунтується на зверненні до групи людей з питаннями, спрямованими на розкриття змі­сту проблеми, що досліджується. За допомогою опитування отри­мують як подійну (фактичну) інформацію, так і відомості про думки, оцінки й потреби опитуваних. Воно засноване на безпосере­дній (інтерв'ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-пси­хологічній взаємодії дослідника з респондентом. Джерелом інформації є усні чи письмові висловлювання респондентів про стан громадської думки та суспільної свідомості, об'єктивних явищ та процесів не тільки в теперішньому, а й у минулому і май­бутньому часі. Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про ма­сові соціальні явища, вивчаючи, наприклад, мотиви плинності кад­рів, ефективність певної форми організації праці, характер соціаль­но-психологічного клімату, задоволення працею, адаптованість молодих робітників та інші проблеми трудових колективів. Інтерв'ю — різновид опи­тування, що грунтується на безпосередній соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента згідно з поставленою метою. Соціологічне опитування, його різновиди.

Опитування - це найпоширеніший та незамінніший спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.

Цей метод є поширеним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування у тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зібравши їх суб'єктивні думки, дослідник з допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить усереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне та унікальне знання про певні суспільні про це існує два основних типи опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) та інтерв'ю (інтерв'ювання).

Анкетне опитування - метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета - основний документ у анкетному опитуванні, являє собою впорядкований певним чином перелік питань, з допомогою яких збирається первинна інформація.

Розрізняють такі різновиди анкетного опитування:

Анкетування індивідуальне - вид анкетування, який не передбачає спільності місця та часупід час заповнення анкети для всієї сукупності респондентів;

анкетування групове - вид анкетування, який передбачає одночасне заповнення анкети групою людей, які зібрані в одному приміщенні;

поштове анкетування - вид анкетного опитування, який передбачає розповсюдження анкети поштою та очікування її повернення після заповнення респондентом;

пресове анкетування (у ЗМІ) - вид анкетування, який адресується специфічному контингенту: читачам газети, слухачам радіо, телеглядачам;

експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, яка є предметом вивчення.

Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - метод здобуття соціологічної інформації, який полягає у безпосередньому спілкуванні дослідника та респондента.

Виділяють такі різновиди інтерв'ю:

фіксоване (стандартизоване) - такий різновид інтерв'ю, який суворо регламентований питальником;

фокусоване - такий різновид інтерв'ю, у якому респондента заздалегідь знайомлюють з проблематикою бесіди;

вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - такий різновид інтерв'ю, у якому тема визначена заздалегідь, а інтерв'юер має відносну свободу у веденні бесіди.

квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів у неформальних обставинах.

Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколектив-них зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу.
Його застосовують для дослідження міжособистісних і міжгрупових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.
Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток малих соціальних груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.
Соціометричний критерій повинен:
а) націлювати суб'єкта на вибір іншого члена групи для спільного вирішення певного завдання чи відхилення його;
б) не допускати обмежень щодо вибору відхилення будь-кого з членів чітко окресленої групи;
в) бути зрозумілим усім членам групи, а також цікавим, якщо не всім, то більшості з них;
г) переконувати людину в практичній спрямованості опитування.
Соціометричні критерії поділяють на два основні класи: комунікативний і гностичний. Комунікативні соціометричні критерії. Використовують для вимірювання реальних або уявних стосунків у групі, з'ясування бачення кожним членом групи свого безпосереднього оточення

 

7.Інтерпретативні парадигми сучасної соціології.

Інтерпретативні парадигми, скеровані на дослідження не суспільства в
цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і
малих груп. Серед них провідне місце займає символічний інтеракціонізлі
(від англ, interaction — взаємодія). Ця течія визначається принциповою
відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних факторів,
що зближує її з соціологічною феноменологією. Символічний інтеракціонізм
намагається подолати протиставлення людини й суспільства або їх розгляд
як самостійних автономних підсистем, що характерно для структурного
функціоналізму. Водночас намагання досягнути цієї мети призводить
представників символічного інтеракціонізму до визнання пріоритету
соціального над індивідуальним. Всі ці положення можна знайти у
концепції американського соціолога Джорджа Міда (1863-1931) та його
послідовників.

Мід та його учні вважають центральною категорією «соціальний процес»,
або «соціальний акт», який ототожнюється з безперервною, постійною
зміною і розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у
групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є
наслідком соціального процесу взаємодії — і соціальний світ, тобто
суспільство в цілому, і середовище соціальної діяльності, і сам індивід.
Продовження ідей Міда, але водночас і їх переосмислення зустрічаємо у
концепції іншого американського соціолога Герберта Блумера (1900-1987).
Він входить в історію соціологічної думки як представник гуманістично
орієнтованої, розуміючої соціології, різко виступає проти однобічності й
обмеженості структурного функціоналізму з його загостреною увагою на
статичності соціальної структури та конфліктної парадигми з її акцентом
уктури та конфліктної парадигми з її акцентом
на суперечливості суспільства, людей і груп, що його складають. Як і
Мід, Блумер поділяє взаємодію на символічну (притаманну лише людині, яка
використовує жести і мову) та несимволічну (притаманну усьому живому,
окрім людини). Людина-діяч для Блумера стає основною соціологічною
категорією.
Суспільство визначається Блумером як символічна взаємодія людей, груп і
колективів; воно включає найрізноманітніші види взаємопов'язаної
поведінки і дій людей: і кооперацію, і конфлікт, і байдуже ставлення
людей один до одного, і експлуатацію — тобто все розмаїття людських
взаємин. Він створює загальну модель людської взаємодії, де центральною
постаттю є індивід, який постійно діє і взаємодіє, тому Блумер звертає
основну увагу не на статику, а на динаміку людського життя, постійні
зміни, які в ньому відбуваються.

Ще одним напрямком інтерпретативних парадигм, досить близьким до
символічного інтеракціонізму, є феноменологічна соціологія, тобто
дослідження духовних сутностей. Вона є різновидом розуміючої соціології
і скерована, в першу чергу, проти позитивізму й натуралізму, які хибно
розуміли природу суспільних явищ, приписуючи їм схожість з явищами
природи. Представники феноменологічної соціології намагаються осмислити
соціальний світ у його суто людському бутті, з уявленнями, мотивами і
цілями індивідів, які діють у цьому світі. Суспільство у цій концепції —
це явище, яке постійно створюється й відтворюється у процесі духовної
взаємодії людей.

Найбільш вагому роль у виникненні феноменологічної соціології відіграє
австрійський, а згодом американський соціолог Альфред Шюц (1899-1959),
який, у свою чергу, опирався на ідеї М.Вебера і Г.Міда. Соціальний світ,
згідно з думками Шюца, є світом, створеним смислом (сенсом), оскільки
соціальним явищам притаманний певний сенс. Люди ще до появи соціології
або іншої науки розчленували й осмислили цей світ з наміром визначитися
у ньому і діяти у відповідності з ним. Соціальний світ — це повсякденний
світ, який переживається й тлумачиться діючими в ньому людьми як світ
сенсів. Смисли, або сенси, згідно з Шюцом, — це типові уявлення людей
про об'єкти цього світу. Тому, починаючи діяти, людина обирає для себе
якийсь один типовий «рецепт» досягнення своєї мети, орієнтуючись при
цьому на іншу людину і очікуючи від неї типової реакції у відповідності
із загальноприйнятою логікою «здорового глузду».



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.204.31 (0.016 с.)