Ідея еволюції з позиції позитивізму

З епохи бароко позитивісти запозичують ідею Кондорсе (1743-1794) про прогресі - поступальному русі до однієї певної мети. Розвиток людства як прогрес, головну роль в якому грає наука. Прогрес пов'язаний з еволюцією, але не зводиться до неї. Ідея еволюції з'являється в 50-і рр.. XIX ст. Одні вважають, що ідею еволюції розкрив Чарльз Дарвін (1809-1882), інші вважають, що автором цієї ідеї був англійський філософ-позитивіст Герберт Спенсер (1820-1903). Як би там не було, саме Спенсер розкриває концепцію космічної еволюції. Еволюція - це гранично загальний закон розвитку природи і суспільства; тобто власне, предмет філософії. Суть цього закону в тому, що розвиток йде шляхом розгалуження, від одноманітності до різноманіття. За ілюстраціями Спенсер звертався до різних наук - до астрономії, біології та соціології. Одноманітна космічна туманність породжує різноманіття небесних тіл Сонячної системи; одноманітна протоплазма - різноманіття світу живих істот; одноманітна первісна орда - різноманіття форм держави. Крім того, еволюція характеризується переходом від хаосу до порядку і поступовим уповільненням в результаті розсіювання енергії. Ідея еволюції виявилася надзвичайно плідною. Її запозичили як матеріалісти, так ідеалісти й містики.

 

Див 23.

Опитування як метод соц. дослідження, його різновиди.

Мистецтво опитування полягає у вірному розміщенні та формулюванні питань. Окрім соціологів, опитуваннями користуються і інші науки, але соціологічне опитування відрізняється, по-перше, кількістю опитуваних – сотні і тисячі, предмет інтересу – не особиста, а громадська думка. Отримуючи при опитуванні соціологічну статистичну інформацію як анонімну, соціолог виявляє соціальні типи особистості. Усереднюючі дані, соціолог отримує достовірну і, якщо всі вимоги дотримані, об*єктивну інформацію. Мета соцопитування – науковий факт, потрібний для збагачення науки. Найрозповсюдженіший вид – анкетування. Анкета – розмножений документ, що містить в середньому 30-40 питань, адресованих респондентам – об*єкту дослідження. Питання діляться на два основних типи – закриті і відкриті. У відкритих – вимагається власна думка респондента, у закритих – в вигляді тесту. Два види анкетного опитування:суцільний і вибірковий. Суцільний – це перепис населення, а також поголовне опитування всіх членів певної соціальної групи. Вибіркове опитування засновується на вибірковій сукупності (на відміну від генеральної сукупності – всього населення або всієї соціальної групи). В інтерв*ю питання читає спеціаліст. Якщо форма та порядок питань суворо зафіксовані, то це стандартизоване інтерв*ю, а коли визначені тільки план, тема та ключові питання, а конкретні питання видумує сам інтерв*юєр, це нестандартизоване інтерв*ю.

Методи збору соціологічної інформації. При збиранні первинної інформації використовують такі методи: 1)Опитування: анкетування та інтерв*юювання; 2)аналіз документів: якісний та кількісний (контент-аналіз); 3)спостереження (включене та невключене); 4)експеримент (контрольований та неконтрольований). Методологія та методика експериментів прийшли до соціології з психології. Коли поставлена мета дослідження та підготована програма, створюються дві групи – експериментальна та контрольна. Контрольна не підлягає експерименту, вона потрібна для порівняння. Кількість учасників експерименту рідко перевищує 10-15 чоловік.

Опитування - це найпоширеніший та незамінніший спосіб отримання інформації про життєвий світ людини, її наміри, мотиви, думки, події, результати людської діяльності тощо.

Цей метод є поширеним не тільки серед соціологів, а й серед журналістів, юристів, лікарів, педагогів, тобто тих, хто працює з людьми. Специфіка соціологічного опитування у тому, що, опитавши певну кількість індивідів і зібравши їх суб'єктивні думки, дослідник з допомогою спеціальної дослідницької техніки та процедур отримує інформацію про соціально типову думку, виводить усереднену картину дійсності. Застосовуючи метод опитування, соціолог здобуває достовірне, об'єктивне та унікальне знання про певні суспільні про це існує два основних типи опитувальних методів: анкетне опитування (анкетування) та інтерв'ю (інтерв'ювання).

Анкетне опитування - метод здобуття соціологічної інформації, за яким спілкування між дослідником і респондентом здійснюється за допомогою анкети. Анкета - основний документ у анкетному опитуванні, являє собою впорядкований певним чином перелік питань, з допомогою яких збирається первинна інформація.

Розрізняють такі різновиди анкетного опитування:

Анкетування індивідуальне - вид анкетування, який не передбачає спільності місця та часупід час заповнення анкети для всієї сукупності респондентів;

анкетування групове - вид анкетування, який передбачає одночасне заповнення анкети групою людей, які зібрані в одному приміщенні;

поштове анкетування - вид анкетного опитування, який передбачає розповсюдження анкети поштою та очікування її повернення після заповнення респондентом;

пресове анкетування (у ЗМІ) - вид анкетування, який адресується специфічному контингенту: читачам газети, слухачам радіо, телеглядачам;

експертне анкетування - вид анкетування спеціалістів-фахівців з проблеми, яка є предметом вивчення.

Іншим типом опитування є інтерв'ю. Інтерв'ю - метод здобуття соціологічної інформації, який полягає у безпосередньому спілкуванні дослідника та респондента.

Виділяють такі різновиди інтерв'ю:

фіксоване (стандартизоване) - такий різновид інтерв'ю, який суворо регламентований питальником;

фокусоване - такий різновид інтерв'ю, у якому респондента заздалегідь знайомлюють з проблематикою бесіди;

вільне (нестандартизоване, неформалізоване) - такий різновид інтерв'ю, у якому тема визначена заздалегідь, а інтерв'юер має відносну свободу у веденні бесіди.

квазі-інтерв'ю у фокус-групах - ретельно спланована дискусія, націлена на збір думок респондентів у неформальних обставинах.

28. Соціологічні проблеми психоаналізу Фрейда.

Фрейд і поява психоаналізу

Серед психологів XX століття доктору Зигмунда Фрейда належить особливе місце. Його головна праця "Тлумачення сновидінь" побачив світло в 1899 р. З тих пір в психології сходили, змінюючи один одного, різні наукові авторитети. Але жоден з них не викликає понині такий незгасний інтерес, як Фрейд і його вчення. Пояснюється це тим, що його роботи, що змінили вигляд психології в XX столітті, висвітлили корінні питання влаштування внутрішнього світу особистості, її спонукань та переживань, конфліктів між її прагненнями та почуттям обов'язку, причин душевних надломів, ілюзорних уявлень людини про саму себе і оточуючих.
Відомо, що головним регулятором людської поведінки служить свідомість. Фрейд відкрив, що за покровом свідомості прихований глибинний "пласт" не усвідомлюваних особистістю могутніх прагнень, потягів, бажань. Будучи лікарем, він зіштовхнувся з тим, що ці неусвідомлювані переживання і мотиви можуть серйозно обтяжувати життя й навіть ставати причиною нервово-психічних захворювань. Це спрямувало його на пошуки засобів рятування своїх пацієнтів від конфліктів між тим, що говорить їхню свідомість, і потаємними, сліпими, несвідомими спонуканнями. Так народився фрейдівський метод, названий психоаналізом. Фрейдовская теорія в багатьох країнах міцно увійшла в підручники з психології, психотерапії, психіатрії. Вона справила вплив на інші науки про людину - соціологію, педагогіку, антропологію, етнографію, філософію, а також на мистецтво і літературу ", а фрейдовская методологія пізнання суспільних явищ, що вимагає розкриття лежать в їх основі несвідомих механізмів, пригнічених бажань, широко використовувалася послідовниками Фрейда і виросла на своєрідну філософію. Таким чином, зараз психоаналіз не тільки метод психотерапії, а й філософське перебіг. Аналіз філософських витоків ідей Фрейда розглядається нижче, а зараз розглянемо психологічну основу вчення.

Основні ідеї психоаналізу