Роль соціології у дослідженні економічних процесів в Україні.

Економічна сфера — це цілісна підсистема суспільства, відповідальна за виробництво, розподіл, обмін та споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

Економіка як соціальний інститут суспільства тісно пов’язана з його соціальною структурою. Економічні відносини визначають положення соціальних груп, закріплюють їх глибинні соціальні зв’яз­ки, визначають характер взаємодії. У цьому розумінні економіка символізує основу суспільства, його міцність, сталість.

Економічна соціологія являє собою міждисциплінарний науковий напрям, який інтегрує соціологію та економіку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соці­альних відносин, життєдіяльність людей. Виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання соціальних явищ і процесів, нагромадження спеціальних наукових ідей, концепцій, фактів і факторів, а також вироблення нових методів соціологічних досліджень.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соці­альної структури суспільства — класів, націй, верств і груп. Завдання цієї політики полягає у забезпеченні узгодження інтересів інди­відів і спільностей з інтересами суспільства. Конкретні цілі соці­альної політики грунтуються на потребах і умовах та спрямовуються на соціальний захист людей і дотримання соціальної справедливості в усіх сферах суспільного життя.

Соціальна політика тісно пов’язана з господарським механізмом, який включає сукупність важелів, зорієнтованих на форми відносин, самостійність підприємств, приватну власність, інтерес і мотивації людей.

Підприємництво в Україні: соціологічний аспект.

Поява в Укр. нових ринкових відн. вимагає наукових досліджень і визначення шляхів подальшого розв. та удосконалення цих відн., розкриття їх взаємовпливу з ін. сусп. відн. В Укр. проводиться багато соц. досліджень щодо вивчення соц.-псих. портрета підприємця, проблем мотивації підприємницької діяльності, причин, що гальмуюь її розвиток. Важливу роль відіграють дослідження управління людським фактором. Досл. ек. соц. спрямовуються на поведінку споживачів товарів, поведінку та стимулювання діяльності господарських керівників, ставлення до ек. реформ та перетворень, вплив культурних факторів на розв. ек., етику ек. та соц., трудової мобільності – міграції, ставлення молоді до професії та праці. Дослідження, проведені на поч. 90-х рр. показали, що лише 1/3 робітників працювала на повну силу, 7-10% керівників середньої ланки припускалися думки про пересування вгору, 80% - були готові перейти в робітники, 85% - вказали на напружений характер взаємовідносин на підприємствах. Найактуальнішою проблематикою пошуків вітчизняних соц. є виявлення ставлення респондентів до ринку праці, процесів приватизації, шляхів виходу із кризи, форм соц. захисту населення.

 

Соціальний механізм управління і розвитку економіки реалізується, пристосовуючись до різних рівнів територіальної структури суспільства — країни в цілому, регіону, області, міста, району, а також до відповідного рівня організаційної структури виробництва — відомства, об´єднання, підприємства, цеху. На кожному рівні цих структур функціонують специфічні групи, здійснюються окремі види діяльності і поведінки, досягаються різні результати. Отже, є підстави говорити про множину окремих соціальних механізмів, що діють на різних рівнях територіальних та організаційних структур економіки.

Щоб дослідити соціальний механізм управління економікою в його багатогранності та цілісності як систему, доцільно розчленувати її на ряд підсистем, що мають простішу будову. Для соціологічного аналізу слід використовувати комплексно-аспектні проекції цих підсистем. Як такі можуть розглядатися: 1) територіальна проекція, яка передбачає вивчення соціально-економічного становища, інтересів поведінки і взаємодії регіональних і поселенських груп, їх ролі в економічному розвитку суспільства; 2) організаційно-виробнича проекція, в рамках якої вивчаються відомчі, адміністративні та організаційні чинники поведінки трудових колективів, соціальні аспекти взаємодії відомств, установ, первинних підрозділів, а також вплив цих взаємодій на економічний розвиток; 3) соціально-управлінська проекція, пов´язана з вивченням становища, інтересів, поведінки і взаємодії вертикально субпідрядних груп працівників у суспільному виробництві; 4) особистісно-господарська проекція, яка передбачає вивчення становища і поведінки різних груп працівників у приватному секторі виробництва; 5) прибутково-споживча проекція, в рамках якої вивчаються групи працівників, що різняться рівнем і джерелами прибутків, поведінкою у сфері розподільчих відносин, а відповідно й у виробництві.

Перелічені проекції треба розглядати як досить самостійні підсистеми соціального механізму розвитку економіки, сукупність яких має відбивати його внутрішню структуру. їх набір не є повним, він відображає ті сторони соціального механізму розвитку економіки, структура яких найбільш зрозуміла і які можуть практично вивчатися на сучасному рівні соціологічних знань.

Вивчення соціальних механізмів управління і розвитку економіки спрямоване як на фіксацію його нормального функціонування, так і на виявлення дисфункцій, суперечностей та складнощів у розвитку економіки. Як справедливо зазначає І. Орлова, аналіз причин дисфункцій соціального механізму має висвітлити специфічне становище окремих соціальних груп, що є суб´єктами механізму, а також умови, від яких воно залежить. Важливо при цьому виявити специфічні інтереси та потреби суб´єктів, а також ступінь їх задоволення суспільством [ЗО, с.754].

Емпірична соціологія ХХ ст.

Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань. Конкретні соціальні факти збирають і описують з допомогою таких спеціальних ме­тодів, як соціологічне спостереження, опитування, експеримент тощо. Зх ЕС досліджує соціальне життя на мікрорівні: міжособистісні сто­сунки, поведінку особи і соц груп, соц-пси­х клімат, громадську думку тощо, її методологічну ос­нову становлять позитивістські принципи.

Особливість ЕС в тім, що вона започаткувалася не в університетах як центрах наукової думки, а в практичній сфері – у середовищі державних службовців, підприємців. її поява стимулювалась практичними потребами суспільства, розвиток якого в XIX ст. призвів до швидкого зростання міст, поля­ризації бідних і багатих, збільшення злочинності тощо.

Найвідомішим з емпіриків був учений-математик, відомий статист і демограф XIX ст. А.Кетле. З його ім'ям зв'язаний перехід соц статис­тики від збирання й описування фактів до встановлення стійких кореляцій між показниками, статистичних закономірностей. Са­ме з його праці «Про людину і розвиток її здібностей, або Досвід соціальної фізики» розпочинається відлік розвитку емпі­ричної соціології («соціальної фізики») як емпірично обгрунтованої науки. Окрім відкриття стат закономірностей, концепції середніх величин, поняття соц закону, Кетле визначив методологічні правила фор­мулювання анкетних запитань. Він рекомендував ставити тільки такі запитання, які необхідні і на які можна отримати відповіді, що не викликають підозри, однаково зрозумілі всій сукупності опитуваних.

ЕС у своєму розвитку пройшла 3 етапи: Ι (характерні самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми із соціальним життям. Цей етап – кін. 19ст. – два перші десятиріччя 20ст.. до цього часу емпіричні дослідження були розрізненими, не мали відпрацьованої методики.). ΙΙ (20-30ті рр.20ст. ЕС відповідно до інтересів монополій переносить дослідницькі роботи з університетів у лабораторії, на підприємства). ΙΙΙ (від 40-х рр. до наших днів, хар. Бурхливим розвитком ЕС, відбувається її поєднання з системою управління. Соціологів залучають до вивчення держ. діяльності, громадської думки, духовних запитів населення, гострих соц. конфліктів). Соціо­логія почала цікавитися питаннями життя міста, девіантною (не­нормативною) та деліктною (злочинною) поведінкою

І етап В амер соціології в цей час провідну роль відігравала чиказька школа, яка сформувалася на базі першого у світі соц факультету, що його 1892 очолив Смолл. Вона, за­ймаючись практичним вирішенням соц проблем індустріалі­зації (безробіття, бідність, злочинність), емпіричні дослідження поєднувала з теоретичними узагальненнями. Успішно розвивалася соц діяльність. Соц працівники (соціологи, юристи, пси­хологи) займалися розв'язуванням конфліктів, поліпшенням вироб­ничих умов і стабільності кадрів. Саме в межах чиказької школи ви­ходить у світ спільна праця В. Томаса і Ф. Знанецького «Польськийселянин в Європі та Америці», що визначила новий ру­біж у розвитку сучасної соціології. Хоч автори далі констатації фак­тів не просунулися, не зробили жодних висновків чи рекомендацій, але для аналізу було використано документи, автобіографічні дані окремих осіб, кількісні методи оцінки явищ. Соціологи знайшли ефективний інструмент для вивчення соціальної дійсності.

Парк і Берджесс розробили соціально-екологічну теорію, основними поняттями якої є «соціальна мобільність», «соціоеко-номічний статус», «маргінальна особистість».