Поняття соціального статусу та соц. ролі.

Соціальний статус - це певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом. Статуси можуть бути приписані або вроджені (не контрольовані влас­ною волею людини) та набуті чи досягнуті (здобуті в резуль­таті власного вибору і власних зусиль та контрольовані волею людини).

Соціальний статус — це становище індивіда (або групи лю­дей) у системі соціальних зв'язків і відносин, що обумовлюєть­ся її приналежністю до певної соціальної спільноти та визна­чає сукупність її прав та обов'язків.

Статус людини формується різноманітними ознаками, серед яких є ті, які успадковуються — стать, етнічна приналежність, соціальне походження, а також ті, які людина здобуває завдяки влас­ним зусиллям — освіта, професія, доходи тощо. Відповідно до цього розрізняють статус аскриптивний (приписаний) і статус здобутий.

Приписаний – одержаний незалежно від волі, бажання й зусиль самого індивіда (стать, національність, раса, успадкований титул…). Здобутий – одержаний завдяки волі й зусиллям самого індивіда (освіта, кваліфікація, посада, почесне звання…)

Соціальний статус віддзерка­лює той набір конкретних дій, що їх виконує людина в різних взаємодіях. Кожна людина має багато статусів у зв'язку з тим, що вона бере участь у багатьох групах і організаціях (мати, дочка, лікар, кандидат наук, людина похилого віку, член профспілки та ін.). Сукупність усіх статусів, які має людина, називається статусним набором. Серед усієї сукупності статусів людини є головний, котрий визначає стиль і спосіб життя, соціальне оточення, модель поведінки.

 

Соціальна роль - динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом

Значення соціальної ролі як регулятора соціальної поведінки полягає у тому, що, приступаючи до виконання певних соціальних функцій, індивід, як правило, знає права й обов'язки, що відповідають його становищу, і санкції, які можуть бути застосовані у разі їх порушення. Так, від батьків очікують піклування про своїх дітей; від друзів ми розраховуємо на допомогу чи підтримку в разі потреби. Таким чином, соціальна роль — це завжди очікувана поведінка, пов'язана з реалізацією певних прав і обов'язків. Якщо поведінка індивіда відповідає рольовим очікуванням, то вона соціально заохочується (похвала, матеріальна винагорода), у разі відхилення поведінки від рольових вимог і очікувань вона негативно санкціонується (осуд, покарання).

Т. Парсонс здійснив систематизацію соціальних ролей, виходячи з наступних основних характеристик:

1) деякі ролі вимагають емоційної стриманості, в той час як інші дозволяють відверте вираження почуттів;

2) деякі ролі приписані, а інші бувають досягнуті;

3) деякі ролі передбачають спілкування з людьми за формальними правилами, інші дозволяють встановлювати неформальні, особисті відносини;

5) різні види ролей пов'язані з різною мотивацією.

Оскільки один і той самий індивід виконує багато ролей, то між ними можливі відносини як гармонії, так і дисгармонії. Дисгармонії виявляються у так званих внутрішніх або міжрольових конфліктах, що виникають переважно на ґрунті суперечностей між різноманітними рольовими вимогами і очікуваннями (добрий сім'янин — поганий спеціаліст; здібний інженер — невдалий підприємець).

Соціальна роль - це модель поведінки, очікувана від того, хто має за­значений соціальний статус. Роль - це дія в межах сукупності прав, привілеїв і обов'язків, які визначено статусом. Виконання соціальної ролі має відповідати усталеним у суспільстві нормам та очікуванням. Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження. Соціальним ролям людина навчається в процесі соціалі­зації. Рольове навчання має дві мети: • навчитися виконувати обов'язки й реалізовувати права відповідно до ролі; • набувати настанов, почуттів і очікувань, які відповіда­ють певній ролі. Людина є носієм різних соціальних ролей, що можуть бути постійними чи ситуативними. Множинність соціальних ролей, що їх виконує індивід, призводить до виникнення рольових конфліктів, які найчастіше є боротьбою мотивів діяльності. Рольові конфлікти зводять до двох типів: • міжособистісні, які виникають тоді, коли не збігаються очікування щодо змісту однієї і тієї ж соціальної ролі. Найчасті­ше це буває тоді, коли відсутні чітко окреслені правила якихось ролей. Особливо це стосується тих ролей, котрі визначаються традицією, культурою, особливостями тих чи тих груп; • внутрішньоособистісні - виникають за умов, коли люди­на виконує багато ролей і вимоги цих ролей зумовлені нормами соціальних груп, отож можуть не збігатися чи суперечити одна одній. Досвід свідчить, що дуже невелика кількість ролей вільна від внутрішньої напруги та конфліктів. Якщо конфлікт за­гострюється, це може призвести до відмови від виконання рольових обов'язків, до внутрішнього стресу. Люди по-різному ототожнюють себе зі своїми статусами та відповідними ролями. Максимальне поєднання з роллю називається рольовою ідентифікацією, а середнє чи міні­мальне - дистанціонуванням від ролі. У соціальній ролі поєднуються особа й суспільство, соціальні ролі перетворюються на індивідуальну поведінку, а індивідуальні риси перетворюються на відповідність ви­могам соціальних норм.

Виділяють наступні шляхи вирішення внутрішніх конфліктів.

1. Ізоляція — негативні емоції блокуються, зв'язок між джерелом конфлікту та викликаними ним емоціями не усвідомлюється.

2. Раціоналізація — виконуючи роль, яка не відповідає орієнтаціям людини, індивід переконує себе і всіх інших, що виконує її за власним бажанням.

3. Проекція — приписування іншим учасникам рольової взаємодії власних бажань.

4. Ідентифікація — самоототожнення індивіда з роллю, виконання якої в нього викликає великі труднощі.

5. Реактивне утворення — забезпечує зміну прагнення виконувати недоступну роль на доступну. Наприклад, відсутність батьківської любові замінюється постійною опікою, подарунками [15, с. 118].

Отже, систему особистості утворюють:

1 - положення в системі соціальних відносин;

2 - сукупність соціальних ролей або функцій, які виконують люди;

3 — спрямованість особистості, тобто сукупність потреб, інтересів, поглядів, що виступають мотивами індивідуальної поведінки.

 

 

36. Види і функції соц. досліджень.

Соціологічне дослідження - це система методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, взаємопов'язаних єдиною метою: отримати достовірні дані про досліджуваному явищі чи процесі для їх подальшого використання в науковій або практичної діяльності.

Характеристики соціологічного дослідження:

- Соціологічне дослідження носить науковий характер, тобто будується відповідно до вимог науки.

- Отже, воно повинно бути об'єктивним, максимально наближеним до істини.

- Соціологічне дослідження носить достовірний характер, тобто його дані можна перевірити.

- Нарешті, результати дослідження повинні бути репрезентативними (представницькими) - здатними відображати реальну ситуацію в об'єкті дослідження.

Фахівці вважають, що єдиної схеми СІ, що годиться на різні випадки життя, не існує. Вибір виду дослідження диктується характером поставленої мети та висунутих завдань. Іншими словами, глибиною необхідного аналізу соціальної проблеми, масштабом охоплення подій.

Виділяють кілька видів емпіричного дослідження - за критерієм, покладеному в основу класифікації.

1. За ступенем складності вирішуваних завдань, в залежності від глибини аналізу соціальної проблеми і масштабу охоплення подій:

- Розвідувальне (пробне) - для попереднього ознайомлення з явищем. Близьке до нього - пілотажне - застосовується для випробування методики, анкети.

- Описове - дає системний опис досліджуваного явища.

- Аналітичне - крім опису, дає розуміння причин та факторів, що визначають розвиток даного явища.

2. За характером вивчення об'єкта, тобто в залежності від того, чи вивчається цікавить дослідника об'єкт у статиці або в динаміці:

1) Точкове (разове) - дає інформацію про стан або характеристиках соціального явища на момент вивчення.

2) Повторні дослідження - це сукупність декількох досліджень, проведених за єдиною програмою та інструментарію послідовно через певні проміжки часу і покликаних отримати результати, що характеризують динаміку зміни об'єкта. Вони являють собою засіб порівняльного аналізу. До них відносять такі види досліджень:

· лонгітюдние - тривале вивчення однієї сукупності осіб;

· когортні - вивчення осіб одного віку (покоління) протягом тривалого часу (мета: аналіз змін у способі життя, орієнтація людей одного покоління; об'єкти дослідження змінюються, але люди зберігаються);

· трендові - на одній і тієї ж генеральної сукупності з інтервалом в часі і з дотриманням щодо однакової методики (мета - встановлення тенденцій (трендів) соціальних змін; приклад - перепису населення);

· панельні - дослідження за єдиною програмою та методикою на одній і тій же вибірці через певний інтервал часу (мета - аналіз динаміки подій; люди можуть мінятися, але об'єкти дослідження - цех, підприємство - зберігаються).

3. За масштабом дослідження:

1) Локальні (певний об'єкт, район)

2) Регіональні (область, декілька областей)

3) Галузеві (переважали в радянській соціології)

4) Загальнодержавні (загальнонаціональні)

5) Міжнародні

4. У залежності від застосовуваного методу збору даних (опитування, спостереження, аналіз документів).

Основні функції соціологічного дослідження:

— пізнавальна — відкриває нові знання про функціонування і розвиток суспільства та його окремих сфер, про сутність соціальних явищ і процесів, роль людини в них, дає змогу побудувати цілісну картину реального життя соціуму, спрогнозувати його розвиток;

— методологічна — забезпечує реалізацію міждисциплінарного зв´язку соціології з іншими науками про людину і суспільство, що зумовлює нові підходи у вивченні соціальної дійсності, важливі відкриття на межі різних наукових напрямів;

— практична — полягає у виробленні практичних заходів із вдосконалення соціальної реальності, ефективного соціального контролю за соціальними процесами;

— інформаційна — сприяє отриманню соціальної інформації щодо стану і тенденції розвитку явищ і процесів суспільного життя, функціонування соціальних спільнот, груп, окремих індивідів, їх потреб, мотивів, реальної та вербальної поведінки, громадської думки, що формує інформаційну базу пізнання соціальної реальності;

— управлінська — забезпечує соціальне управління на всіх рівнях функціонування соціуму, зворотний зв´язок між суб´єктами (владними, адміністративними структурами, керівниками підприємств, організацій) та об´єктами (населенням, окремими соціальними групами, працівниками) управління, вироблення науково обґрунтованих управлінських рішень.