Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Загальні особливості американської соціології початку XX ст.
На початку XX ст. відбувається поступове переміщення географічного центру соціологічних досліджень із Західної Європи до США, а найбільш знаними у світі соціологами стають американці. Такий процес зумовлений низкою обставин. По-перше, йдеться про могутнє кадрове забезпечення американської соціології за рахунок масової еміграції вчених із країн Західної Європи, де формувалися тоталітарні політичні режими. Подальшому розвиткові соціології в США сприяв демократичний політичний режим американського суспільства. Соціологам забезпечувалася свобода дій, творчості, вільний вибір тем дослідження, можливість відкритої публікації даних об'єктивних досліджень незалежно від симпатій чи антипатій влади. Саме на американському континенті емпіричним шляхом підтверджувалася теза про те, що демократія та соціологія - співвідносні поняття. До соціології ставилися як до науки, не вимагаючи від неї виконання невластивих науці функцій - критичності чи апологетичності щодо влади.
Водночас у Західній Європі розпочався повільний процес формування тоталітарних політичних режимів, які здійснювали власний диктат на єдино правильну політичну думку, забороняючи ті дослідження, котрі були невигідні владі. Фактично, соціологія перетворювалася на прислужницю влади, а її функції як науки розглядались як тотожні функціям ідеології. Такі процеси зумовили масову еміграцію вчених-соціологів до США - найбільш мобільних, талановитих і перспективних. Так, із Росії, хоча й вимушено, емігрував П. Сорокін, з Австрії - П. Лазарсфельд, із Польщі - Ф. Знанецький, з Німеччини - А. Щюц.
По-друге, переміщенню центру соціології до США сприяла інституціоналізація соціології та швидке набуття нею статусу університетської науки. У Європі, де соціологія виникла як наука в середині XIX ст., вже склалася система університетської освіти й новий предмет складно було втиснути в уже сформовані навчальні плани. Із фундаторів соціології університетської кафедри не мали ні О. Конт, ні Г. Спенсер. Тільки Е. Дюркгейм започаткував соціологію як предмет викладання. У США соціологія відразу ж здобула статус університетської науки, зокрема, в 1892 р. був заспоши іий Чиказький університет, де був створений факультет соціології; у 1894 р. - Колумбійський університет, у котрому також існував соціологічний факультет. Уже в
1901 р. соціологіЯ викладалася в 170університетах і коледжах США.
Процесу інституціоналізації соціології сприяло започаткування в 1898 р. спеціалізованого наукового видання - соціологічного журналу, на сторінках якого велися дискусії між ученими з приводу актуальних проблем соціології.
По-третє, проведення соціологічних досліджень вимагало значних фінансових витрат. У США - провідної країни капіталізму—уже на початку XX ст. існували сприятливі можливості для цього. На проведення соціологічних досліджень витрачаються кошти як держави, так і приватного бізнесу.
По-четверте, на відміну від європейської соціології, американська соціологія відразу набула практичної (емпіричної) спрямованості.
Визначальні риси національної філософії США — прагматизм, утилітаризм і практицизм — повністю відповідали завданнм прикладної соціології. Прикладні соціологічні дослідження, викликані соціальним замовленням, стають переважними в Америці. Соціологія, застосовуючи специфічні методи, широко використовується в боротьбі суспільства з негативними явищами: проституцією, алкоголізмом, наркоманією, маргінальністю, порушенням сімейних зв'язків, злочинністю тощо.
У 20-30-ті рр. XX ст. актуальними стають проблеми ефективного управління та виникає модне на той час гасло: "Соціологія на службі менеджменту", котре не втратило актуальності й сьогодні. Відомі Хотторнські експерименти, с оціометія, мейоїзм — видатні здобутки в соціальних науках, де значний внесок належить саме соціології.
Аналіз наукової тематики соціологічних досліджень американських учених підтверджує прагматичну спрямованість американської соціології та тісний її зв'язок із життям. Так, у 20-3 0-ті рр. XX ст. активно вивчаються проблеми безробіття, впливу його на сімейне життя, проблеми девіантної поведінки, і пенітенціарна система тощо. У 40-ві рр. вивчається вплив масової агітації та пропаганди на індивідуальну, масову свідомість і роль ЗМІ в суспільстві. У 60-ті рр. предметом дослідження науковців стають антирасистські рухи, вплив маскультури на індивіда, електоральні процеси. Наприкінці XX ст. активно вивчаються тендерні проблеми, соціологічні аспекти релігійних рухів, глобальні зміни й екологічна проблематика, світ-системні явища, отримує розвиток соціологія психічного здоров'я та психічних хвороб, саморуйнівної поведінки людини тощо.
Ентоні Гіденс у роботі "Дев'ять тез про майбутнє соціології" (1993 р.) передбачає надалі більш тісний зв'язок теорії та практики соціології, втрату нею теоретичного присмаку минулого й набуття більш практичної спрямованості. Учені, на думку Е. Гіденса, залишать кабінети та будуть працювати з реаліями світу, в якому людство безпосередньо перебуває. Він виокремлює найбільш актуальні теми для дослідження в майбутньому. Серед них — вивчення світової системи з її міжнародним розподілом праці, влади, військовим порядком; аналіз соціальних рухів: екологічних, жіночих, рухів за мир, релігійних, зокрема й ісламістських рухів; дослідження внутрішніх процесів у державі через призму зовнішніх упливів; осмислення сучасних етнічних процесів; вивчення ролі соціології у формуванні соціальної політики та її завдань у впровадженні реформ. Сучасні соціологічні теорії Особливістю сучасної теоретичної соціології є підвищена увага до праць класиків соціології. Це пов'язано з бажанням усвідомити на новому рівні значення соціології як самостійної науки. Сучасна соціологія представлена різними школами й течіями. Вони відрізняються одна від одної своєю теоретичною спрямованістю, часом виникнення та долею.
Одним із найбільш знаних авторів у сучасній соціології є Ентоні Гіденс (1938 р.), який прагне подолати штучно створену розбіжність між макро- і мікросоціологією та інтегрувати їх задля вивчення соціальної реальності. Аналізуючи праці класиків соціології К. Маркса, Е. Дюркгейма та М. Вебера - Е. Гіденс робить спробу поєднати їхні концепції, знайти те спільне, що їм притаманне. Здійснюючи аналіз класової структури суспільство, Н. Гіденс доходить таких висновків: • розподіл суспільства па класи < основною характеристикою суспільства епохи модерну (сучасного суспільства); • класи є об'єктивними, інституціональними компонентами соціальних систем; • класи - це лише підґрунтя для формування групи, що є водночас структурною основою для визначення групової приналежності.
Визначаючи фундаментальні характеристики суспільства епохи модерну, він намагається сконструювати підстави для нової соціологічної концепції. Новим інструментом соціального пізнання повинна стати викладена ним теорія структурації. Поняття "структурації" дає можливість описати взаємодію структур і соціальної дії. Головне значення її Е. Гіденс вбачає у таких положеннях: • розгляд об'єктивного та суб'єктивного боків соціальної реальності з погляду "дуальності", що означає їхню взаємозалежність і взаємовплив, тобто структури роблять можливою соціальну дію, а соціальна дія створює ці ж структури; • визначення суб'єкта дії, тобто соціального агента.
Поняття "агент" передбачає людей, здатних змінити своїми діями довколишнє середовище та відтворити його. Діяльність агента безпосередньо пов'язана із системами й інститутами.
Соціального агента можна описати як стратифікаційну модель, яка має три рівні дії: мотивація, раціоналізація, рефлексивний моніторинг. Рівень мотивації дії - це така частка духовного світу людини, що належить до свідомих і несвідомих бажань, які спонукають агента до дій. Рівень раціоналізації дії - здатність індивідів виважено діяти та розуміти власні дії. Рівень рефлексивного моніторингу дії - це постійне й неперервне відстежування індивідом своїх власних дій, дій інших людей, а також фізичних і соціальних умов дії.
Соціальна діяльність - це організована у просторі та часі самовідтворювана реальність. Відтворення здійснюється тими ж способами, якими люди реалізують самих себе. Центральні поняття, за допомогою котрих описується теорія структурації: структури, система, структурація. За допомогою цих понять можна відтворити три аспекти соціальної реальності. Під поняттям "структури" автор розуміє відносини, котрі виробляють і відтворюють суб'єкти дії. Поняттям "системи" Е. Гіденс позначає відносини між індивідами та колективами, що регулярно відтворюються. Поняття "структурації» відтворює умови, що керують спадковістю та перетворенням структур.
У своїх творах "Дослідження із соціальної та політичної теорії", "Центральні проблеми соціальної теорії", "Сучасна критика історичного матеріалізму", "Наслідки сучасності" та інших Е. Гіденс аналізує трансформацію предмета соціології як науки, критикує сучасний стан науки, котра неспроможна дати всебічний, ґрунтовний аналіз розвитку сучасних держав і міжнародних відносин, нездатна виробити практичні рекомендації щодо запобігання, а в разі виникнення, - то й розв'язання міжнародних конфліктів. У статті "Дев'ять тез про майбутнє соціології" (1993 р.) Е. Гіденс націлює вчених-соціологів на поглиблення вивчення культурних вимірів людського життя, на осмислення процесів, які пов'язані з глобалізацією, подальшим розвитком міжнародних відносин і новим світопорядком. Він висловлює впевненість у тому, що соціологія як наука надалі набуде прикладного характеру, надасть допомогу в розв'язанні питань ефективного управління суспільством.
Подальшим розвитком системних уявлень про суспільство є теорія самореферентних систем Нікласа Лумана (нар. 1927 р.). Його праці "Соціологічні пояснення", "Теорія суспільства як соціальна технологія", "Структура суспільства і семантика", "Соціальна система" є подальшим розвитком системного аналізу, а також функціонального підходу до розуміння суспільства.
Соціальні системи - це динамічні утворення, що виникають у процесі досягнення згоди між учасниками взаємодії з приводу їхніх дій і переживань. Соціальну дію в будь-якій системі Н. Луман розглядає як подію для певної системи, оскільки від взаємодії різних соціальних суб'єктів залежить існування та розвиток системи. Суспільство як соціальна система на основі комунікації виділяється з навколишнього середовища та є операціонально замкненою соціальною системою. Система має здатність відрізняти себе від зовнішнього середовища та відтворювати цю межу. Суспільство саме і є такою самовідтворюваною та самореферентною системою. Елементами соціальної системи є комунікації. Система постійно змінюється під упливом середовища, що висуває все нові та нові вимоги, Упорядкованість через зміни - основний принцип існування системи. Система має свої межі, котрі постійно відтворюються, системні перетворення відбуваються в цих межах. Даючи власне пояснення функціонування суспільства як системи, Н. Луман уводить у науковий обіг нові поняття: "аутопоейсис" {самовідтворюваність), "оперативна закритість", "структурне поєднання" та ін. На його думку, саме системний підхід у соціології дає можливість створити адекватний інструмент для відтворення суспільства як об'єктивної реальності в науковому мисленні.
Провідним соціологом сучасності справедливо вважається німецький учений Юрген Хабермас (нар. 1929 р.) - представник неомарксизму й ідеолог "нових лівих" у Німеччині. Знаний теоретик Франкфуртської школи в соціології, Ю. Хабермас створив оригінальне вчення про суспільство, котре виклав у працях: "Пізнання та інтерес", "До логіки соціальних наук", "Теорія комунікативної дії" та ін. Через більшість робіт Ю. Хабермаса проходить ідея соціальної еволюції, що відтак набула форми оригінальної концепції, означеної вченим як теорія комунікативної дії. Необхідність соціальної теорії визначається необхідністю критики сучасного суспільного ладу. Мета теорії комунікативної дії - опис розгортання "життєвого світу" людини в еволюційній перспективі. Соціальна еволюція, за Ю. Хабермасом, - це розвиток когнітивних (розумових) здібностей людини. Різниця між міфічним і сучасним розумінням світу базується на різниці поняттєвих систем, у яких вони інтерпретують світ. Сучасний розум аналізує світ, розділяючи об'єктивне, суб'єктивне та соціальне, що свідчить про більш раціональне світосприйняття. За Ю. Хабермасом, соціальний прогрес - це розвиток пізнавальних здібностей індивіда. Він виділяє п'ять стадій соціальної еволюції: міфо-поетичну, космологічну, релігійну, метафізичну та сучасну.
Вони є способом світорозуміння, а кожна стадія є більш раціональною, ніж попередня.
Визначаючи зв'язок між знанням і дією на теоретичному рівні в концепції "життєвого світу", Ю. Хабермас створює теорію соціальної дії. Нині існує чотири ідеальних типи соціальної дії: • стратегічна дія - дія, котрою керує егоїстична мета; • нормативна дія - це соціальна дія, метою якої є досягнення взаємовигоди за умов підкорення своєї поведінки цінностям і нормам, які панують у суспільстві; • драматургічна дія - це дія, спрямована на створення публічного іміджу, тобто іміджу самого себе; • комунікативна дія - це соціальна дія, мета якої - вільна домовленість учасників для досягнення спільних результатів. Комунікативна поведінка, покладена в основу "життєвого світу", дає змогу досягти взаєморозуміння в суспільстві, налагодити діалог для розв'язання політичних криз тоді, коли це не можуть зробити офіційні структури.
Аналіз сучасних соціологічних теорій дав підстави до таких висновків: • нині відсутня єдина панівна теорія; • відбувається пошук нової інтегральної соціологічної парадигми; • більшість течій мають неоконсервативну орієнтацію.
|
|||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; просмотров: 311; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.9.146 (0.036 с.) |