ТОП 10:

Течії, школи й напрямки соціології XX ст.



Перший період у розвитку соціології XX століття був ознаменований утвердженням і домінуванням, особливо в США, емпіричної соціології.

 

Серйозний внесок у становлення й розвиток емпіричноїсоціології внесла Чиказька школасоціологів — Р. Парк (1864—1944), Е. Берджесс (1886—1966), Л. Вірт (1897—1952), У. Огборн (1886—1859) та ін. Заслуга представників цієї школи була в проведенні емпіричних соціологічних досліджень у такому великому промисловому місті, як Чикаго. їх дослідження були зосереджені на проблемах зростання міст, життя громад сільських і іноземних мігрантів, питаннях їхньої адап­тації до міського середовища, соціалізації особистості, сім'ї, громади, девіантної поведінки, злочинності, бродяжництва та ін.

Велике значення мало проникнення соціології у виробничу сферу, розвиток індустріальної соціології, соціології управління.

Прогрес в емпіричній соціології спочатку не супроводжувався відповідним прогресом у теоретичній соціології, необхідним для уза­гальнення й аналізу фактичного матеріалу, що швидко накопичувався. Гостро виявилася потреба в створенні такої систематичної соціологіч­ної теорії, що могла б знайти застосування в емпіричній соціології. Ця теорія з'явилася в особі структурного функціоналізму й зайняла пануюче положення в соціології 50—60-х років.

Структурний функціоналізм— напрямок у соціології, що роз­глядає суспільство, його явища й процеси як соціальні системи, що мають свою структуру й механізм взаємодії відповідних структурних елементів, кожний з яких виконує своєрідну роль, функцію в даній системі. Як одне явище може мати різні функції, так і та сама функція може виконуватися різними явищами.

 

Найбільш повно основи цієї концепції викладені Т. Парсонсом (1902—1979). Велику увагу він приділив проблемі стійкості, стабіль­ності соціальних систем. Суспільний розвиток, за Парсонсом, відбу­вається в напрямку все більшої структурної диференціації суспільств, ускладнення їхньої соціальної структури, що веде до зменшення їхньої стабільності.

 

Іншим представником структурного функціоналізму є Р. Мертон (1910—1999) що багато зробив для органічіного сполучення теоретичного й емпіричного в соціології на основі розроблених ним теорій функціонального аналізу й «середнього рів­ня». У роботах Р. Мертона центральне місце займає розробка теорії й методології структурного функціоналізму.

У дослідженні менш загальних соціологічних проблем особливо великий внесок Р. Мертона в розробку теорії аномії й девіантної по­ведінки, а також у соціологію соціальної структури, професій, науки, бюрократії, масових комунікацій, медицини та ін. Усі ці проблеми до­сліджувалися ним також на основі структурного функціоналізму.

 

У 50-ті роки сформувався особливий конфліктологічний напря­моку соціології. Теорії представників даного напрямку створювалися на основі критики структурного функціоналізму. В основі розвитку, стверджував Ч. Р. Міллз (1916—1962), лежить конфлікт, а не конформність, згода, інтеграція. Суспільство завжди перебуває в стані нестабільності, тому що в ньому йде постійна боротьба між різними соціальними групами.

 

Р. Дарендорф (нар. 1929) вважає, що всі складні організації ґрун­туються на перерозподілі влади, і це відбувається не тільки у відкритій формі. На його думку, в основі конфліктів лежать не економічні, а полі­тичні причини.

 

Л. Козер (нар. 1913) визначає соціальний конфлікт як ідеологічне явище, що відбиває прагнення й почуття соціальних груп або індивідів у боротьбі за владу, за зміну соціального статусу, перерозподіл доходів, переоцінку цінностей тощо.

 

Більшість представників цього напрямку підкреслюють цінність конфліктів, які запобігають окостенінню суспільства, відкривають до­рогу інноваціям, стають джерелом розвитку й удосконалювання. Разом і з тим, вони відкидають стихійність конфліктів і ратують за можливість і необхідність їхнього регулювання.

 

 


Сучасний етап розвитку соціології. Основні концепції й школи

Найважливішими особливостями сучасного етапу розвитку соціо­логії є поява багатьох нових теорій і напрямків, посилення плюралізму теоретичної соціології, тенденція до об'єднання теоретичної й емпі­ричної соціологій, макро- і мікросоціологій, створення інтегральних об'єднавчих парадигм, прагнення до створення єдиної узагальнюючої соціологічної теорії та ін.

 

Основні соціологічні напрямки сучасності: символічний інтеракціонізм, феноменологія й етнометодологія — об'єднані загальною лінією в тлумаченні соціальних явищ І процесів. Якщо структурний функціоналізм і конфліктологія акцентують свою увагу на соціальних структурах і їхніх функціях, то дані напрямки — на вивченні й інтер­претації конкретної соціальної діяльності, поведінці людей, від яких, на їхню думку, похідні й соціальні системи.

Символічний інтеракціонізмакцентує увагу на вивченні со­ціальних взаємодій головним чином у їхньому символічному змісті Засновником символічного інтеракціонізму був американський уче­ний Дж. Г. Мід {1863 —1931). Він визнавав примат соціального над індивідуальним, ішов від зовнішнього до внутрішнього у вивченні процесу формування свідомості й поведінки, надавав вирішальну роль у цьому «символічному оточенню». Мід вважав, що спілкування, взаємодія {інтеракція) між людьми здійснюється шляхом особливих засобів — символів (жестів і особливо мови), що мають певне значення й викликають відповідну реакцію з боку партнера або партнерів. Тому його вчення називається символічним Інтеракціонізмом.

Прихильники цього напрямку в сучасній соціології надають вели­чезного значення мовленнєвій символіці. Для них характерне уявлення про діяльність як сукупність соціальних ролей, що персоніфікується у вигляді мовленнєвих та інших символів, що послужило підставою для найменування цього напрямку як «рольова теорія».

Феноменологічний напрямокрозглядає соціальну реальність як продукт інтерпретуючої діяльності людей, зосереджує свою увагу

на виявленні універсальних структур розуміння й інтерпре­тації людьми соціальних явищ і процесів.

Засновником цього соціологічного напрямку був австрійський філо­соф і соціолога. Шюц (1899—1959). Кожна людина, за А. Шюцом, має унікальну біографію й тому сприймає світ по-своєму. Тільки завдяки вихованню й навчанню в сім'ї та школі, нагромадженню власного досві­ду взаємодії з оточуючими нас людьми ми в стані прилучитися до цього світу, що дозволяє нам ставити перед собою реальні цілі й досягати їх. Він вважав, що феноменології немає справи до самих об'єктів; її цікавлять їх значення, конструйовані діяльністю нашого розуму. Голо­вне методологічне завдання соціології— відкриття загальних, типових форм, принципів організації повсякденного життя.

До феноменологічної соціології безпосередньо прилягає, роз­глядається як ЇТ різновид соціологічна етнометодологія. її осново­положником вважається американський соціолог Г. Гарфінкель (нар. 1917).

Етнометодологія— це сформований у 70-х роках XX ст. соціо­логічний напрямок, суть якого у виробленні методів перетворення повсякденних дій людей в очевидно розумні й практично з'ясовні на основі використання методів етнографії й соціальної антропології. М. Гарфінкель зосереджує свої зусилля на емпіричних дослідженнях унікальних, одиничних і локальних актів соціальної взаємодії як мовної комунікації. Головне в етнометодології — це вивчення повсякденних норм, правил поведінки, суті мови спілкування, які регулюють взаємини між людьми. Етнометодологія також направляє зусилля на досліджен­ня процедур інтерпретацій схованих, неусвідомлюваних механізмів міжособистісних взаємодій.

Таким чином, незважаючи на існування безлічі концепцій, обличчя сучасної соціології у все більшій мірі визначають теорії, які сходять до людини, її ролі й активності в сучасному світі".

 


Дьячук

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-08; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.208.202.194 (0.004 с.)