Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Становлення і розвиток соціології як самостійної науки.↑ Стр 1 из 3Следующая ⇒ Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Становлення і розвиток соціології як самостійної науки. У розвитку соц. вирізняють 4 етапи: 1-й розпочин. З появи розробленої Контом програми перебудови наук про сусп. на «позитивних», емпірично обгрунтованих засадах і триває до кінця 19 ст. Він характериз. Інтенсивним розвитком емпіричних соц. досліджень. У методології переважає позитивізм, під впливом якого формуються такі напрямки соц. знання, як натуралізм, еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм тощо. Набуває поширення марксистська теорія. Представники: Конт, Спенсер, Маркс. 2-й етап (кінець 19ст - 20ті рр) - відбувається гостра криза натуралістичної соц. і настає різкий перелом у розвитку соц. теорії. Увагу соціологів привертають соц. дії і взаємодії, розробл. Методи «соц., здатної зрозуміти», концепції соц. особистості, налагоджується системний зв(язок між теорією і соц. дослідженнями., відбув. інституціалізація соц. як академічної дисципліни. Представники:Вебер, Дюркгейм, Зіммель. 3-й етап розвитку (20-70ті 20ст.) - формування сучасних теорій, галузева диференціація, дальше удосконалення методів дослідження, розвиток методів збору та аналізу емпіричної інформації. Поява емпіричної соц. була викликана потребами сусп.(зрост. міст, поляризац. в сусп.). Представники: Кетле. 4-й етап (друга полов 20 ст.) - усвідомлюється необхідність аналізу та синтезу теорії та емпірії. Його зміст зв(язаний з новітньою соц., вирішенням проблем сучасності. Представники: Тарсонс, Мертон, Гідденс. В процесі становлення соціологічної науки виділяють три основні етапи. Перший етап характеризується науковою діяльністю О.Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін. Як наслідок, вже на даному етапі виникають самостійні напрямки соціологічних знань, такі як позитивна соціологія, соціологія еволюціонізму, матеріалістична соціологія. Вихідним у розвитку соціології на даному етапі став позитивізм О. Конта. Він називав соціологію соціальною фізикою і вважав, що вона має запозичувати у природничих наук об’єктивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Саме точність, практичне використання даних стали відправними ознаками розвитку соціологічної науки Другий етап характеризується домінуванням ідеї про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання. Цю думку відстоювали на зламі 19 і 20 сторіччя М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. Третій етап починається з другої половини 20 сторіччя. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії і практики, розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на даному етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та ін. 2. Предмет, об'єкт соціологічної науки. Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища. Загалом, об'єктом соціології є: -суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство); -соціальні спільноти — сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо); -людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів; -соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Предмет соціології — це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми. Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку. Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно. Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія — це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, — це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей. 3. Взаємозв'язок соціології з іншими науками. Функції соціології. Історія.Соціологія та історія мають спільний об'єкт дослідження — суспільство, що вивчається у процесі його розвитку. Як відомо, норми поведінки, цінності, культура передаються з покоління в покоління. Дуже важливо виявити цю еволюцію, і це є частиною загальних інтересів історії і соціології. Відмінність цих наук у тому, що історія намагається реконструювати минулу діяльність людей. Вона не здатна пояснити сьогодення, а тим більше — прогнозувати майбутнє. Сучасність завжди відрізняється від минулого, тому що вона є творенням нового. Завдання соціолога — "схопити", зафіксувати це нове на рівні соціально типового. Політологія.Соціологія і політологія відрізняються тим, що політологія вивчає політичні процеси, політичні відносини, політичні цінності, політичну систему, політичну культуру, тобто все, що стосується політичної сфери життя суспільства. Соціологія ж, досліджуючи людей і спільноти як суб'єкти, має справу з громадянським суспільством, що функціонує поряд з державою і стає самостійною сутністю на певному етапі розвитку людської цивілізації. Психологія. Від психології соціологія відрізняється ТИМ, що зосереджується на вивченні не індивідуальних, а типових проявів соціальної поведінки і взаємодії. Ще однією суттєвою відмінністю є та, що у соціолога викликає інтерес, насамперед, раціональна складова особистості, тобто соціологія не вивчає підсвідомого, ірраціонального, що є, серед іншого, предметом зацікавлення психології. Теоретико-пізнавальна функція покликана забезпечувати появу нового знання про всі сфери суспільного життя, узагальнення суспільних явищ та процесів. Суть теоретико-пізнавальної функції полягає у формулюванні проблем соціальної реальності, розробці гіпотез, визначенні шляхів, методів та інструментарію соціологічного дослідження. Вона націлена на "виробництво" нових соціологічних знань. Описово-інформаційна функція полягає у систематичному описуванні та нагромадженні матеріалу у вигляді різноманітних наукових звітів, статей, книг. Вони відображають справжню картину того соціального об'єкта, який вивчається дослідниками і на основі зібраних матеріалів робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення тощо. Прогностична функція. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко або довготермінового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкта. Завдяки прогностичній функції соціології можлива свідома перебудова й удосконалення життя суспільства. Вироблення прогнозів відіграє важливе значення для всіх соціальних явищ, оскільки вони не лише вказують на необхідність певних змін, але й демонструють реальні можливості здійснення цих змін. Функція соціального планування і соціальної технології призначена для визначення оптимального шляху вирішення соціальних проблем, методів і прийомів процедури управлінських рішень. Типологія суспільств. Суспільство – це сукупність історично обумовлених взаємодій і зв’язків, що склалися між людьми в процесі їх життєдіяльності. Критерії типологізації суспільств: -Наявність писемності(дописьменні (доцивілізовані) і письменні суспільства.) -Рівень соціальної диференціації -Чисельність рівнів управління -Спосіб здобуття існування (мисливці та збирачі; скотарі та городники; землероби (традиційне суспільство); індустріальне суспільство.) Класифікація суспільств за Герхардом Ленскі Первісні суспільства мисливців та збирачів були в своїй основі рівноправними. На відміну від первісних, племенні суспільства вже мали певну ієрархію. Більш структуровані суспільства з’явились з появою вождів і ролі, яку вони виконували. Первісні цивілізації являли собою складні суспільства з добре розвиненими елементами суспільства, включаючи спільні вірування. Рісман виділяє наступні типи суспільства Традиційне (доіндустріальне).У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Суспільство,кероване з середини(індустріальне) людина шукає опору в собі Суспільство, кероване ззовні(постіндустріальне) Індивід оцінює свою діяльність з боку інших. Культурне розмаїття. Різниця культур у різних суспільствах. Різниця у матеріальній культурі очевидна і впадає в око: архітектура, одяг, прикраси, транспорт тощо — у кожному суспільстві різні. Вони відрізняються також своїми цінностями, звичаями, моральними нормами і законами, мовою. Етноцентризм і культурний релятивізм. Тенденція оцінювати звичаї, норми і цінності інших культур, з позиції сприйняття власної культури як центральної, називають етноцентризмом. З погляду соціології, етноцентризм є функціонально доцільним, оскільки він сприяє згуртуванню спільноти. Вияви етноцентризму можна спостерігати у сім'ях, навчальних закладах, фірмах, політичних партіях, релігійних конфесіях та ін. Усвідомлення приналежності до "кращих людей" стає своєрідним "соціальним клеєм", який скріплює колектив. Жоден народ не зможе розвиватися стійко і стабільно, якщо не буде поважати і підтримувати свої норми, цінності, звичаї. Але етноцентризм може набувати і деструктивних форм, таких як ксенофобія (страх і неприйняття чужих звичаїв), шовінізм (визнання всіх інших культур і народів нижчими порівняно зі своєю культурою і своїм народом). Етноцентризм також перешкоджає науковому вивченню культури. Ми не зможемо зрозуміти поведінку інших народів, якщо будемо інтерпретувати її в контексті власних цінностей, переконань і норм поведінки. Протилежним етноцентристському підходові виступає культурний релятивізм (від лат. — відносний). Культурний релятивізм — це переконаність у тому, що оцінка окремого елемента культури (звичаю, норми, цінності) можлива тільки в межах тієї культури, з якої він походить (наприклад, багатоженство не може бути прийнято й оцінено в християнській культурі). Глобалізація мас медіа. Глобаліза́ція (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, земної кулі. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є розподіл праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежнішим від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів суб'єктів, що інтегруються. Трудова поведінка. Трудова поведінка – це індивідуальні та групові дії, що вказує спрямованість та інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації. Це регульований комплекс дій, вчинків працівника, пов’язаних із співпаданням професійних можливостей та інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничим процесом. Структуру трудової поведінки можна представити так: -циклічно-повторювані дії, однотипні за результатом, що відтворюють стандартні статусно-рольові ситуації чи стани; -поведінські схеми і стереотипи. зразки поведінки, що часто зустрічаються; -дії, в основі яких лежать раціоналізовані смислові схеми, переведені в плані етнічних переконань; -акції, що здійснюються під диктатом тих чи інших обставин; -спонтанні дії і вчинки, спрямовані емоційним станом; -повторення стереотипів групової поведінки. Отже трудова поведінка: 1)відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, являє собою поведінські аналоги трудової діяльності. 2)є формою пристосування працівника до вимог і умов технологічного процесу і соціального оточення. 3)виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних установок, які інтерналізовані індивідом в процесі соціалізації та конкретного життєвого досвіду. 4)відображає характерологічні риси особи, працівника. 5)є певний спосіб і засіб впливу людини на оточуюче його виробниче і соціальне середовище. Стимулювання праці. Стимулювання праці – це метод впливу на трудову поведінку робітника через мотивацію. Стимулювання праці – це цілеспрямований чи нецілеспрямований вплив на людини або групу людей з цілю підтримання певних характеристик її трудової поведінки, перш за все трудової активності. Стимулювання праці базується головним чином на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкції, в якості яких виступає зарплата. Актуальне – пов’язане із значенням оплати праці як джерела повсякденного існування. Перспективне – направлення на задоволення більш глибших інстинктів власності. Прогресивний стимул проявляється у тому, що: -підвищення оплати лише на обмежений час викликає ефект трудового ентузіазму, потім відображається адаптація до досягнутого, знову виникає очікування, збільшення винагороди, стимулююче значення минулого підвищення винагороди втрачаються. -преміальні винагороди, якщо вони починають носити постійний і регулярний характер, сприймаються як гарантоване і природне, в цьому випадку потреба у стимулі зберігається. -збільшення досвіду трудової діяльності підвищує професійну – трудову самооцінку людини, загострює почуття соціального росту, потребу у просуванні. Все це сприяє налаштування людини на більш високу винагороду. -потреба у підвищенні стимулу природна для всіх випадків трудової активності в умовах, що наближує до нормативних або незвичних. Регресивне стимулювання базується на спадаючій мірі стимулу, оскільки у часі відбувається адаптація до самої трудової активності. Регулярне ставлення проявляється в тому, що: -багато форм організації трудових відносин і діяльність передбачають для людини особливу складність у початковий період, на цьому періоду повинен відповідати максимальна міра стимулу. -людина пристосовується до трудової діяльності, з часом відкриває у ній творчу суть недиференційованого ефекту в тому, що під впливом одного стимулу досягаються одночасно всі цілі. Трудова мобільність. Трудова мобільність притаманна ринковій економіці. Вона є одним із надзвичайно важливих само регуляторів ринку праці, і пов’язана із значними змінами у складі та чисельності трудових ресурсів як організацій, так і регіонів, а також країни в цілому. Найважливішими напрямками трудової мобільності є: 1) міжпрофесійна в рамках регіону; 2) міжрегіональна в рамках країни; 3) міждержавна у вигляді зовнішньої трудової міграції. В сучасних умовах міжпрофесійна мобільність притаманна більшою мірою країнам з розвинутою ринковою економікою. Суть її полягає у зміні працівниками своїх професій і спеціальностей з метою зміни роботи всередині своєї організації або за її межами, трудовлаштувавшись в іншу організацію. Значне її посилення в останні десятиріччя ХХ ст. зумовлене швидкими темпами науково-технічного прогресу і таким етапом у розвитку останнього, яким є сучасна науково-технічна революція. Під впливом НТР, а також соціально економічного розвитку в цих країнах значно знижується або взагалі ліквідовується потреба у працівниках одних професій, а замість неї виникає або значно збільшується потреба у працівниках інших професій. Більше того, внаслідок значного підвищення продуктивності праці у виробничій сфері зменшується чисельність зайнятого в ній економічно активного населення. Трудові ресурси, які вивільняються із виробничої сфери, знаходять місце прикладання своєї праці у сфері послуг. Переміщення трудових ресурсів із однієї сфери економіки в іншу рівнозначне міжпрофесійній мобільності, оскільки воно, як правило, пов’язане із зміною працівниками своїх професій і спеціальностей на ті, які потрібні для роботи у новій сфері прикладання праці. Становлення і розвиток соціології як самостійної науки. У розвитку соц. вирізняють 4 етапи: 1-й розпочин. З появи розробленої Контом програми перебудови наук про сусп. на «позитивних», емпірично обгрунтованих засадах і триває до кінця 19 ст. Він характериз. Інтенсивним розвитком емпіричних соц. досліджень. У методології переважає позитивізм, під впливом якого формуються такі напрямки соц. знання, як натуралізм, еволюціонізм, органіцизм, соціал-дарвінізм тощо. Набуває поширення марксистська теорія. Представники: Конт, Спенсер, Маркс. 2-й етап (кінець 19ст - 20ті рр) - відбувається гостра криза натуралістичної соц. і настає різкий перелом у розвитку соц. теорії. Увагу соціологів привертають соц. дії і взаємодії, розробл. Методи «соц., здатної зрозуміти», концепції соц. особистості, налагоджується системний зв(язок між теорією і соц. дослідженнями., відбув. інституціалізація соц. як академічної дисципліни. Представники:Вебер, Дюркгейм, Зіммель. 3-й етап розвитку (20-70ті 20ст.) - формування сучасних теорій, галузева диференціація, дальше удосконалення методів дослідження, розвиток методів збору та аналізу емпіричної інформації. Поява емпіричної соц. була викликана потребами сусп.(зрост. міст, поляризац. в сусп.). Представники: Кетле. 4-й етап (друга полов 20 ст.) - усвідомлюється необхідність аналізу та синтезу теорії та емпірії. Його зміст зв(язаний з новітньою соц., вирішенням проблем сучасності. Представники: Тарсонс, Мертон, Гідденс. В процесі становлення соціологічної науки виділяють три основні етапи. Перший етап характеризується науковою діяльністю О.Конта, Г. Спенсера, К. Маркса та ін. Як наслідок, вже на даному етапі виникають самостійні напрямки соціологічних знань, такі як позитивна соціологія, соціологія еволюціонізму, матеріалістична соціологія. Вихідним у розвитку соціології на даному етапі став позитивізм О. Конта. Він називав соціологію соціальною фізикою і вважав, що вона має запозичувати у природничих наук об’єктивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Саме точність, практичне використання даних стали відправними ознаками розвитку соціологічної науки Другий етап характеризується домінуванням ідеї про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання. Цю думку відстоювали на зламі 19 і 20 сторіччя М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. Третій етап починається з другої половини 20 сторіччя. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії і практики, розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на даному етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та ін. 2. Предмет, об'єкт соціологічної науки. Об'єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя явища. Загалом, об'єктом соціології є: -суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство); -соціальні спільноти — сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо); -людина як творець соціальних спільнот і суб'єкт соціальних процесів; -соціальні інститути — сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним. Предмет соціології — це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми. Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину — творця цих соціальних спільнот і головного суб'єкта історичного розвитку. Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно. Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія — це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, — це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей. 3. Взаємозв'язок соціології з іншими науками. Функції соціології. Історія.Соціологія та історія мають спільний об'єкт дослідження — суспільство, що вивчається у процесі його розвитку. Як відомо, норми поведінки, цінності, культура передаються з покоління в покоління. Дуже важливо виявити цю еволюцію, і це є частиною загальних інтересів історії і соціології. Відмінність цих наук у тому, що історія намагається реконструювати минулу діяльність людей. Вона не здатна пояснити сьогодення, а тим більше — прогнозувати майбутнє. Сучасність завжди відрізняється від минулого, тому що вона є творенням нового. Завдання соціолога — "схопити", зафіксувати це нове на рівні соціально типового. Політологія.Соціологія і політологія відрізняються тим, що політологія вивчає політичні процеси, політичні відносини, політичні цінності, політичну систему, політичну культуру, тобто все, що стосується політичної сфери життя суспільства. Соціологія ж, досліджуючи людей і спільноти як суб'єкти, має справу з громадянським суспільством, що функціонує поряд з державою і стає самостійною сутністю на певному етапі розвитку людської цивілізації. Психологія. Від психології соціологія відрізняється ТИМ, що зосереджується на вивченні не індивідуальних, а типових проявів соціальної поведінки і взаємодії. Ще однією суттєвою відмінністю є та, що у соціолога викликає інтерес, насамперед, раціональна складова особистості, тобто соціологія не вивчає підсвідомого, ірраціонального, що є, серед іншого, предметом зацікавлення психології. Теоретико-пізнавальна функція покликана забезпечувати появу нового знання про всі сфери суспільного життя, узагальнення суспільних явищ та процесів. Суть теоретико-пізнавальної функції полягає у формулюванні проблем соціальної реальності, розробці гіпотез, визначенні шляхів, методів та інструментарію соціологічного дослідження. Вона націлена на "виробництво" нових соціологічних знань. Описово-інформаційна функція полягає у систематичному описуванні та нагромадженні матеріалу у вигляді різноманітних наукових звітів, статей, книг. Вони відображають справжню картину того соціального об'єкта, який вивчається дослідниками і на основі зібраних матеріалів робляться практичні висновки, приймаються управлінські рішення тощо. Прогностична функція. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко або довготермінового прогнозу розвитку досліджуваного об'єкта. Завдяки прогностичній функції соціології можлива свідома перебудова й удосконалення життя суспільства. Вироблення прогнозів відіграє важливе значення для всіх соціальних явищ, оскільки вони не лише вказують на необхідність певних змін, але й демонструють реальні можливості здійснення цих змін. Функція соціального планування і соціальної технології призначена для визначення оптимального шляху вирішення соціальних проблем, методів і прийомів процедури управлінських рішень.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; просмотров: 399; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.64.210 (0.009 с.) |