Ринок праці в соціологічному вимірі.

Ринок праці є однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків (ринок капіталів, ринок товарів, грошовий ринок, ринок майна, ринок ресурсів), забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

Ринок праці – це:

-система суспільних відносин, пов’язаних з наймом і пропозицією робочої сили, тобто з її купівлею і продажем;

-економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці робочої сили;

-механізм, що забезпечує узгодження ціни робочої сили і умов праці між роботодавцями і найманими робітниками та регулює попит і пропозицію робочої сили.

Стимулювання праці і трудова мобільність

Стимулювання праці – це метод впливу на трудову поведінку робітника через мотивацію.

Стимулювання праці базується головним чином на матеріальних засобах винагороди, заохочення і санкції, в якості яких виступає зарплата.

Актуальне – пов’язане із значенням оплати праці як джерела повсякденного існування.

Перспективне – направлення на задоволення більш глибших інстинктів власності.

Прогресивний стимул проявляється у тому, що:

-підвищення оплати лише на обмежений час;

-преміальні винагороди;

-збільшення досвіду трудової діяльності;

Все це сприяє налаштування людини на більш високу винагороду.

Регресивне стимулювання базується на спадаючій мірі стимулу, оскільки у часі відбувається адаптація до самої трудової активності.

Трудова мобільність притаманна ринковій економіці. Вона є одним із надзвичайно важливих саморегуляторів ринку праці, і пов’язана із значними змінами у складі та чисельності трудових ресурсів як організацій, так і регіонів, а також країни в цілому. Найважливішими напрямками трудової мобільності є: 1) міжпрофесійна в рамках регіону; 2) міжрегіональна в рамках країни; 3) міждержавна у вигляді зовнішньої трудової міграції.

В сучасних умовах міжпрофесійна мобільність притаманна більшою мірою країнам з розвинутою ринковою економікою. Суть її полягає у зміні працівниками своїх професій і спеціальностей з метою зміни роботи всередині своєї організації або за її межами, трудовлаштувавшись в іншу організацію Трудові ресурси, які вивільняються із виробничої сфери, знаходять місце прикладання своєї праці у сфері послуг. Переміщення трудових ресурсів із однієї сфери економіки в іншу рівнозначне міжпрофесійній мобільності, оскільки воно, як правило, пов’язане із зміною працівниками своїх професій і спеціальностей на ті, які потрібні для роботи у новій сфері прикладання праці.

Соціологія праці як наукова дисципліна.

Соціологія праці – найбільш загальна із спеціальних соціологічних теорій, що має предметами свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільності в сфері праці, закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них, тобто є соціологічною основою менеджменту.

Дана соціологія – одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо проблеми праці вивчає і багато інших наук, у тому числі соціологічних.

Соціологія праці – це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Предметом вивчення соціології праці є:

-соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб’єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності;

-соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей;

-соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов’язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов’язаних з їх трудовою діяльністю.

Предмет науки “поєднує” п’ять складових: соціальні верстви та інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси, соціальне управління ними.

Соціологія праці вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них.

Соціальна сутність праці та управління.

Праця – фундаментальна форма діяльності людини, спрямована на створення матеріальних і культурних цінностей та надання різноманітних послуг. За традиційним (зокрема, марксистським) підходом до розгляду праці як чинника виробництва, процес праці містить три обов'язкові елементи: доцільну діяльність людини (власне працю), предмети праці та засоби праці.

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголовніші з них:

- сворення матеріально-культурних благ, забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини.

- збезпечення матеріального добробуту працівника і членів його сім’ї, адже сама людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами.

- сціально-диференційна функція праці. Соціально-економічна неоднорідність праці, відмінність у змісті й характері праці визначають відмінність соціальних рис професійно-кваліфікаційних груп працівників. Це зумовлює диференціацію, соціальну неоднорідність і створює основу для формування соціальної структури як конкретного підприємства, так і для суспільства в цілому.

- сатусна функція праці зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці.

- фрмування особистості. Розвиток виробництва не повинен бути самоціллю, він передусім має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від багатьох чинників – матеріально-технічної бази системи освіти, професійного навчання тощо. Праця повинна бути сферою самореалізації, самоутвердження людини.

- цннісна функція праці пов’язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей та планів на майбутнє.

- упраці і завдяки праці люди пізнають як закони свого розвитку, так і закони природи. Інтелектуальна, творча праця відкриває кожній окремій людині та людству загалом шлях до свободи, включаючи свободу від природних небезпек, від хвороб, матеріальних нестатків.

Трудова поведінка.

Трудова поведінка – це індивідуальні та групові дії, що вказує спрямованість та інтенсивність реалізації людського фактору у виробничій організації.

Це регульований комплекс дій, вчинків працівника, пов’язаних із співпаданням професійних можливостей та інтересів з діяльністю виробничої організації, виробничим процесом.

Структуру трудової поведінки можна представити так:

-циклічно-повторювані дії, однотипні за результатом, що відтворюють стандартні статусно-рольові ситуації чи стани;

-поведінські схеми і стереотипи. зразки поведінки, що часто зустрічаються;

-дії, в основі яких лежать раціоналізовані смислові схеми, переведені в плані етнічних переконань;

-акції, що здійснюються під диктатом тих чи інших обставин;

-спонтанні дії і вчинки, спрямовані емоційним станом;

-повторення стереотипів групової поведінки.

Отже трудова поведінка:

1)відображає функціональний алгоритм виробничого процесу, являє собою поведінські аналоги трудової діяльності.

2)є формою пристосування працівника до вимог і умов технологічного процесу і соціального оточення.

3)виступає динамічним проявом соціальних стандартів, стереотипів і професійних установок, які інтерналізовані індивідом в процесі соціалізації та конкретного життєвого досвіду.

4)відображає характерологічні риси особи, працівника.

5)є певний спосіб і засіб впливу людини на оточуюче його виробниче і соціальне середовище.