Інтерпретативні парадигми соціології 20 століття

Інтерпретативні парадигми скеровані на дослідження не суспільства в цілому з його структурою та функціями, а на вивчення дій окремих людей і малих груп. Серед них провідне місце займає символічний інтеракціонізм (від англ, interaction - взаємодія). Ця течія визначається принциповою відмовою від дослідження макропроцесів та аналізу матеріальних факторів, що зближує її з соціологічною феноменологією.Символічний інтеракціонізм намагається подолати протиставлення людини й суспільства або їх розгляд як самостійних автономних підсистем, визнає пріоритет соціального над індивідуальним. Всі ці положення можна знайти у концепції Джорджа Міда та його послідовників. Вони вважають центральною категорією "соціальний процес", або "соціальний акт", який ототожнюється з безперервною, постійною зміною і розвитком. Змістом соціальних процесів є взаємодія індивідів у групі та суспільстві. Все інше, що існує у соціальному просторі, є наслідком соціального процесу взаємодії.

Ще одним напрямком інтерпретативних парадигм є феноменологічна соціологія, тобто дослідження духовних сутностей. Представники феноменологічної соціології намагаються осмислити соціальний світ у його суто людському бутті, з уявленнями, мотивами і цілями індивідів, які діють у цьому світі. Суспільство у цій концепції - це явище, яке постійно створюється й відтворюється у процесі духовної взаємодії людей.Найбільш вагому роль у виникненні феноменологічної соціології відіграє Альфред Шюц який, у свою чергу, опирався на ідеї М. Вебера і Г. Міда. Соціальний світ, згідно з думками Шюца, є світом, створеним смислом (сенсом), оскільки соціальним явищам притаманний певний сенс.

Самостійною парадигмою в історії соціологічної думки виступає інтегральна соціологія П. Сорокіна.,його інтегральна об'єднуюча соціологія охоплює всі соціологічні аспекти культури в її найширшому вияві.Суспільство Сорокін визначає як сукупність людей, які перебувають у процесі спілкування і взаємодіють в одному соціокультурному просторі. Взаємодія, згідно з його вченням, - це найпростіша модель соціального явища, її елементами виступають індивіди, акти (дії) і провідники спілкування (символи інтеракції), тобто мова, писемність, музика, мистецтво, гроші тощо.

Роль соціології в дослідженні економічних процесів в сучасній Україні.

Соціологи беруть участь у різноманітних дослідженнях економічної сфери, насамперед економічної свідомості й поведінки окремих соціальних спільнот суб’єктів економічної діяльності та населення загалом. Найактуальнішою проблематикою досліджень українських соціологів є виявлення ставлення респондентів до напрямів і форм економічних перетворень, шляхів виходу з економічної кризи, ставлення до ринку, розвитку підприємництва, до процесів приватизації, ціноутворення, до особистого достатку тощо.

Економічна соціологія розглядає соціальну сферу як до­цільне оточення, середовище, у якому формуються соціальнівідносини сукупностями людей та індивідами. Економічна сфера є цілісною підсистемою суспільства, яка від­повідає за виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Вона взаємо­діє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та ін­шими елементами системи.Між економічною і соціальною сферами існують тісні взаємо­відносини. Насамперед, має місце вплив економічних відносин на соціальну структуру суспільства і на активність соціальних груп, а також вплив соціальних відносин на соціально-економічні проце­си. Особливу роль у цих взаємовідносинах відіграє людський фак­тор, який є активною силою розвитку економіки і надання їй соці­ального характеру. Він впливає на розвиток економіки через соці­альний механізм.

Під соціальним механізмом управління економікою розуміється стійка система економічної поведінки і взаємодії різних груп, регу­лювання дій соціальних чиновників і забезпечення внутрішньої єд­ності функціонування складних соціально-економічних об'єктів уз­годження розвитку економічної і соціальної сфер.Соціальний механізм управління і розвитку економіки реалізу­ється як на рівні країни в цілому, так і на рівнях регіону, області, мі­ста, району, а також на відповідному рівні організаційної структури виробництва — відомства, об'єднання, підприємства, фірми тощо.

Усі явища й тенденції, виявлені соціологами, мають прислужитися владі й уряду України для розроблення дієвішої та ефективнішої економічної політики, прискорення радикальних реформ і процесів приватизації, заходів, спрямованих на соціальний захист найвразливіших верств населення.

Види спостереження: характеристика, специфіка застосування.

Соціологічне спостереження — метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності. Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Види спостереження класифікують, спираючись на різні підстави. За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об´єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях. За місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження. Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче приміщення або приміщення для зборів, аудиторію тощо. Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо. За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Таким є спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), коли спостерігач перебуває на достатній відстані від об´єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу, а також спостереження, мета якого — описати ситуацію в певній соціальній групі, наприклад соціально-психологічну атмосферу в студентській групі. За включеного спостереження дослідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу. Ступінь такої включеності може мати досить широкий діапазон: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його «своїм» і відповідно до нього ставитися. За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження. Систематизовані проводять регулярно протягом певного періоду. Несистематизовані спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалося. За метою, характером об´єкта спостереження поділяють на монографічні, пошукові, самоспостереження. Монографічні спостереження охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов´язаних соціальних явищ. Пошукові спостереження використовують з метою пошуку певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження. Самоспостереження здійснює сам об´єкт дослідження.