Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Урбанізація як соціальний процес та її особливості в Україні.Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Урбанізація (лат. urbanus — МІСЬКИЙ) — соціально-економічний процес зростання міст, міського населення, поширення міського способу життя на все суспільство. Згідно з поглядами представника чиказької соціологічної школи Л. Вірта урбанізм є головною рисою сучасного суспільства, яскравішою, ніж індустріалізм або капіталізм. Раніше термін «урбанізувати» означав «робити ввічливим», «перетворювати щось на витончене». Сучасний смисл його закладено у другій половині XIX ст., коли місто стало спеціальним об'єктом дослідження. Соціологія визначає урбанізацію за такими ознаками: — частка міського населення в загальній чисельності населення регіону, всієї країни; — щільність і ступінь рівномірності розташування по країні мережі міст; — транспортна та інша доступність великих міст для населення країни; — різноманітність галузей народного господарства; — різноманітність видів трудової, дозвільної діяльності населення; — поширення міських форм життя як на населення міст, так і на жителів села. Побутує думка, що процес урбанізації пройшов три стадії: 1. Від виникнення міст до XVIII ст. (лише деякі міські зони мали понад 100 тис. мешканців). 2. Кінець XVIII — початок XX ст. (швидке зростання розмірів і чисельності міст). 3. Метрополізація (їй властиве зосередження людей, багатств, політичних, економічних, культурних установ у містах протягом XX ст.). Інколи виділяють і четверту стадію — дезурбанізацію, тобто зростання передмість, міграцію у сільські райони, планування нових міст тощо. Стадіальна концепція урбанізації (Дж. Джіббса) виділяє такі її стадії: — зародження міст, темпи зростання яких нижчі, ніж у селах; — випереджаюче зростання міського населення; — абсолютне скорочення сільського населення внаслідок міграції з села до міста та зростання міських агломерацій за рахунок міграції з малих міст до великих; — досягнення найвищої концентрації населення з одночасним уповільненням збільшення його чисельності; — початок деконцентрації переселення міських мешканців у передмістя та міста-супутники; занепад історичних міських «ядер». Урбанізація є соціальним процесом, який характеризує сучасну дійсність. Вона має як позитивні, так і негативні наслідки. Загальні їх тенденції простежуються і в Україні. Водночас помітні й певні специфічні риси «української урбанізації». Головна з них — зростання міст і поширення міського способу життя на всі форми життєдіяльності. Якщо, наприклад, перед початком Другої світової війни питома вага міського населення України складала лише 34%, то у післявоєнний час вона почала помітно збільшуватися, досягнувши у 1992 р. 68%. Загалом кількість міського населення з 1960 по 1997 рік зросла у 1,7 раза. Але це відбувалося переважно за рахунок скорочення сільського населення, занепаду села. На сучасному етапі в Україні почали розвиватися і дезурбанізаційні процеси, найпомітнішими з яких є: — зниження ролі міста як центру концентрації передових виробничих технологій, виробничих науково-дослідних установ, високопродуктивних підприємств; — декваліфікація кадрового потенціалу, втрата досвіду висококваліфікованої праці; — руйнування міських особливостей зайнятості населення, деформація міського способу життя; — скорочення кількості міського населення (депо-пуляційні процеси), зворотна міграція у сільську місцевість, скорочення міських територій за рахунок адміністративно-територіальних реорганізацій. Соціальна структура. Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними. Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які займають різні місця у системі соціальної нерівності. Диференціація населення суспільства за такими ознаками, як влада, власність, доход та інше спричинена політичними, культурними і економічними відносинами. Соціальні спільноти - це такіоб'єднання людей, які виникають та формуються на основі: 1. культурно-історичної самобутності (народи, нації); 2. родинних зв’язків та схожості стадії життя (сімейні, статево-вікові та ін.). Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками. Основні види соціальних спільностей: · За ступенем стійкості: 1. тимчасові, нестійкі (туристична група, пасажири вагона, мітингова група); 2. середньостійкі (трудовий колектив заводу, шкільний клас, бригада будівельників); 3. стійкі (клас, нація) · За розмірами: 1. великі (класи, соціальні прошарки, верстви населення, нації); 2. середні (мешканці міста, робітники підприємства-гіганта); 3. малі (сім'я, екіпаж космічного корабля, колектив малого підприємства) · За змістом: 1. соціально-класові (класи, соціальні групи); 2. соціально-етнічні (нації, народності та ін.); 3. соціально-демографічні (жінки, чоловіки, діти, молодь, пенсіонери); 4. соціально-професійні (лікарі, викладачі, шахтарі та ін.); 5. соціально-територіальні (мешканці міста, села, району, області, країни) Соціальні інститути - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей. Види (економічні (власність, ринок, гроші, з\п), політичні (держава, суд, армія, пп), духовно-культурні (наука, освіта, виховання), інститути у сфері сім’ї(сім’я, материнство, шлюб, батьківство)) Поняття "індивід" характеризує людину як відособленого, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформацію від конкретних індивідів, і вона є суб'єктивною, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера, що набуває об'єктивного характеру. Під соціальною структурою суспільства розуміють сукупність його складових і зв'язків між ними. Існують різні підходи до визначення цих складових. Відомий російський соціолог А. І. Кравченко трактує структуру суспільства, як сукупність статусів і ролей, функціонально зв'язаних між собою. Провідні українські політологи В. П. Андрущенко, Н. І. Горлач визначають сутність соціальної структури суспільства як сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільнот, прошарків, груп, а також відносин між ними.
Функції та форми вияву культури в житті людини і суспільства. Основні функції культури у суспільстві: людино творча, гуманістична, цивілізаційна; пізнавальна (гносеологічна); інтерактивна (комунікативна); регулятивно-нормативна; ціннісно-орієнтаційна; освітньо-виховна. 1 .пізнавально-освітня: Засвоєння надбань матеріальної і духовної культури, Оволодіння рідною мовою і вивченняіноземних мов, Вивчення літератури і мистецтва, їх розуміння, Набугтя досвіду самостійної творчості 2. творення і відтворення культури, передача соціальної спадковості: 3 .регулятивно-аксеологічна: Формування правильного розуміння цінностей і моралі, Забезпечення відповідності особи соціальним нормам та ідеалам, Регулювання повсякденної поведінки людини в усіх сферах соціального життя 4 .об'еднувальна (соборна): Забезпечення цілісності суспільства. Функції культури тісно пов'язані між собою, реалізація тієї або іншої функції можлива тільки у взаємодії з усіма функціями культури як єдиної системи. В реальному житті всі функції культури здійснюються водночас, більшою або меншою мірою доповнюючи змістовно одна одну. 1. Пізнавально-евристична функція. Функції передачі соціальної спадщини. 3. Регулятивно-аксіологічна, ціннісна функція. ( підтримується суспільною думкою, мораллю, правом.) Форми Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), духовна культура. Соціологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається разом з матеріальним, що в антагоністичних суспільствах культурний розвиток відбиває боротьбу класів і що в індустріальних, постіндустріальних, соціально-інтегрованих суспільствах формується зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності. Якщо матеріальна культура переважно представляє досягнення в оволодінні силами природи, то духовна культура характеризує рівень і глибину пізнання природи і суспільства.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; просмотров: 503; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.133.108.47 (0.009 с.) |