Поняття про соціальне здоров'я. Залежність соціального здоров'я від умов життя в суспільстві.

Поняття про соціальне здоров'я. Залежність соціального здоров'я від умов життя в суспільстві.

Людина як біологічна істота у своєму розвитку підкоряється законом біології, завдяки яким існує весь живий світ. Водночас людина - це соціальна істота, вона взаємодіє з оточуючим середовищем, формує з іншими членами соціуму складну й багатогранну систему особистих, суспільних виробничих відносин. Біологічне, таким чином, ніколи не буває у чистому природному вигляді, воно опосередковується соціальним. Г.Г. Ващенко відзначав, що людина як соціальне єство живе в суспільстві, яке має свої особливості, свої звичаї, свій спосіб життя, свій національний характер, свою вирощувану віками культуру, і в цій спільності знаходить середовище свого повного розвитку. Звідси випливає ідея нації - її основними рисами є спільна історична доля і бажання жити своїм незалежним життям, що може бути лише у своїй власній державі.

Стан здоров'я людини формується під впливом соціально-гігієнічних факторів. З цієї точки зору і слід розглянути здоров'я людини як гармонійну сутність біологічного і соціального, як показник, що відображає соціальну сутність суспільства.

Проблема співвідношення соціального і біологічного включає в себе найважливіші питання розвитку біосфери нашої планети, стихійного і розумного регулювання стосунків людини і природи, генетичного успадкування людини, наслідків урбанізації та індустріалізації, які прямо чи опосередковано впливають на здоров'я людини. Все це становить основу теорії людини і підлягає аналізу та інтеграції в аспекті внутрішньої єдності, взаємозв'язку та протиріччя соціального та біологічного в людині у контексті проблем її здоров'я.

Соціальне напруження, економічні та екологічні умови життя людини

Нині в Україні має місце ситуація перехідного періоду, переходу дуже складного і болючого: від командного управління до демократичного регулювання, від державних соціальних гарантій до індивідуальної економічної свободи, реального права вибору кожною людиною, від державної до приватної власності, від централізованої до ринкової системи економіки. Докорінна зміна соціально-економічної системи майже завжди супроводжується потрясіннями і спадом виробництва, що негативно відбивається на стані здоров'я людей і на умовах їх життя.

У перехідній економіці спроби проведення радикальних ринкових реформ, про що говорить досвід майже всіх посттоталітарних суспільств, супроводжуються справжніми провалами в соціальній сфері, погіршенням умов та якості життя людини, падінням реальних доходів населення. Сьогодні Україна перебуває в дуже скрутному економічному становищі, для його поліпшення необхідно запроваджувати ефективну економічну державну політику.

Економіка, людина і соціум становлять єдину суспільну систему, де економіка займає провідне місце. Це найважливіша сфера суспільної життєдіяльності, яка с основою життя людей. Щоб жити, людина повинна, насамперед, задовольняти свої потреби. Звідси випливає необхідність розвитку економіки, виробництва товарів і послуг. Тільки тоді, коли економічна база людського існування упорядкована, люди стають зрілими для свідомої реалізації своїх духовних і культурних запитів та інтересів. Сучасна розвинута економіка створює матеріальну основу для досягнення нових, більш високих соціальних та духовних стандартів життя людей.

забезпечення соціально-політичної стабільності в суспільстві і реалізації здорового способу життя.

Національна економіка України невпинно прямує в бік утвердження ринкових відносин. і умовах ринкового господарства кожна людина поставлена перед вибором: що робити, як діяти, щоб забезпечити собі гідні умови життя. Шанси для успіху і добробуту в демократичній ринковій економіці є у будь-якої людини, незалежно від конкретного місця, яке вона займає в соціально - економічній структурі суспільства. Все залежить від її активності та здібностей. Завдання нашого суспільства сьогодні - забезпечити найповнішу реалізацію права економічного вибору, рішуче подолати всі перешкоди, що стоять на шляху розвитку особистої ініціативи, спрямувати вільний прояв індивідуальних намагань людей на реалізацію завдань національного відродження. Праця, підприємливість, енергія та інтелект людей - найважливіші чинники національного економічного розвитку. Внутрішнім джерелом побудови української національної держави стає все більша спрямованість її політики-на реалізацію потенціалу людської особистості, забезпечення сприятливих умов для життєдіяльності кожної людини.

Чинники технологічного забруднення довкілля

Існує надзвичайно велика різноманітність джерел забруднення атмосфери внаслідок діяльності людини. Головними з них вважаються промисловість і транспортну значно меншій мірі - сільське господарство.

Забруднення повітря промисловими підприємствами

Головними забруднювачами є підприємства чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості, цементні заводи, підприємства з виготовлення електроенергії. Так, у 1986 - 1991 pp. у повітря України викинуто понад 100 млн. т шкідливих речовин, у 1991 - 6 млн. т від автотранспорту і 15 млн. т від стаціонарних джерел.

Виплавка чавуну і виготовлення з нього сталі супроводжується викидами в атмосферу; різноманітних шкідливих речовин: оксидів сірки, азоту, вуглецю, марганцю, фосфору, сполук: миш'яку, свинцю, пари ртуті та ін. Підприємствам чорної металургії властиві викиди оксидів; заліза, рідкісних металів у вигляді диму. Крім уже згаданих речовин, під час виробництва кольорових металів у атмосферу потрапляють особливо шкідливі фтористі сполуки, пил оксидів різноманітних металів.

Великою кількістю шкідливих речовин забруднює атмосферу промисловість. Нa відміну від металургійного виробництва, підприємства хімічної промисловості порівняно мало викидають пилу. Типовими для них є викиди різноманітних газів і парів. Під час виробництва паперу головними забруднювачами стають кіптява, оксид сірки-4, неокислені сульфітні сполуки, сірководень та меркаптани - рідини з неприємним специфічним запахом. Останні потрапляють: у повітря під час випарювання обробленої сульфатним методом паперової маси. Виробництво сульфатної кислоти супроводжується викидами в атмосферу оксидів сірки.

Значної шкоди навколишньому середовищу завдають цементні заводи, які мають репутацію потужних джерел антропогенного пилу, внаслідок чого навколишня місцевість набуває специфічного вигляду.

Підприємства по спалюванню палива є одними з основних забруднювачів повітря. Навіть при повному згорянні палива в атмосферу потрапляють діоксид вуглецю і пара води, а також оксиди сірки і азоту. На практиці згоряння палива рідко буває повним через неправильність режимів роботи і наявність дефектів димарів. Це призводить до надходження в атмосферу великої кількості не повністю згорілого палива, попелу, шкідливих газів, головним чином сірчистого газу та оксидів азоту.

Великої шкоди повітряному басейну можуть завдати теплові та атомні електростанції. В результаті спалювання вуглеводневого палива в топках ТЕС. а також двигунах внутрішнього згорання, в атмосферу викидається вуглекислий газ, концентрація якого зростає приблизно на 0,25 % за рік. Це небезпечно, бо може виникати в майбутньому розігрівання атмосфери за рахунок парникового ефекту. З труб ТЕС і вихлопних труб автомобілів у атмосферу викидаються оксиди сірки й азоту, які є причиною виникнення кислотних дощів. Атмосфера забруднюється дрібними твердими частками попелу, шлаку, не повністю згорілого палива (сажею).

Радіоактивне забруднення

Оскільки разом з вугіллям у топки ТЕС потрапляє пуста порода, що містить домішки природних радіоактивних елементів, частини J попелу, що вилітають із труб ТЕС, є слаборадіоактивними, хоч, звісно, менш забруднюють, ніж АЕС.

Екологічний вплив АЕС.

Ядерна енергетика на урані ініціює в біосфері Землі новий, згубний для неї ядерний процес, що змінює склад хімічних речовин і накопичує в природі вкрай небезпечні види опромінення.

Паливний енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди й вилучення з неї урану, переробку цієї сировини на ядерне паливо, використання палива в ядерних реакторах, хімічну регенерацію відпрацьованого палива, обробку й захоронения радіоактивних відходів. Усі складові цього циклу супроводжуються надзвичайно небезпечними забрудненнями природного середовища.

Забруднення починається на стадії добування сировини, тобто на уранових рудниках. Після вилучення урану з руд залишаються величезні відвали слабо радіоактивних "пустих" порід - до 90 % добутої з надр породи. Ці відвали забруднюють атмосферу радіоактивним газом радоном, дуже небезпечним, бо, як доведено медиками, він спричиняє рак легенів.

Кількість радіоактивних відходів зростає на стадії збагачення уранової руди, з якої виготовляються тепловиділяючі елементи (твели), що надходять на діючу АЕС. У реактор типу РБМК (сумно відомий після аварії на Чорнобильській АЕС) завантажується близько 180 т таких твелів, які в результаті роботи реактора перетворюються на високорадіоактивні відходи, смертельно небезпечні для всього живого. АЕС продукують сотні радіоактивних речовин, яких раніше не було в біосфері, й до яких живі істоти не пристосовані. Так, під час вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу надійшло близько 450 типів радіонуклідів. Серед них багато довгоживучих, таких, як цезій - 137 (період напіврозпаду 30 років) і стронцій - 90 (27-28 років). Вони за своїми хімічними властивостями дуже схожі на калій і кальцій, тому живі організми не можуть відрізнити цих ізотопів і накопичують їх, що є причиною найнебезпечнішого внутрішнього опромінення, яке викликає хворобу і мутації.

Штучний елемент плутоній, що накопичується в реакторах, - це найбільш токсична (отруйна) речовина, яка будь-коли створювалась людиною. Одного фунта (450 г) плутонію достатньо, щоб убити 10 млрд. людей. А його нині накопичено в ядерних боєголовках, відпрацьованих твелах тощо тисячі тон.

Слід додати, що АЕС призводять також до сильного теплового забруднення природного середовища, особливо гідросфери. Лише невелика кількість тепла, що його виділяють працюючі реактори, може бути утилізована й перетворена в електроенергію. Левова його частка у вигляді гарячої води й пари випускається у водоЯми і повітря. Так, Хмельницька АЕС, розташована у верхів'ях р. Горинь, майже повністю "випиває" цю річку, яка колись була основним джерелом водопостачання населення Рівненської обл.

ГЕС також завдають шкоди екології, особливо ті, що побудовані на рівнинних річках. Наприклад, водосховищами на Дніпрі затоплено величезні площі родючих земель: Київським - 922 км2, Канівським - 675, Кременчуцьким - 2250, Дніпродзержинським - 567, Дніпропетровським - 4J0, Каховським - 2155 км2. У сумі це становить майже 7 тис. квадратних кілометрів. У місцевостях, розташованих поруч з водосховищем, спостерігається підйом рівня ґрунтових вод, заболочування територій і виведення з сівозмін значних площ землі. Греблі перетворили Дніпро на низку застійних озер, які мають слабкий водообмін та иоочищуваність і перетворюються на вловлювачів промислового бруду.

Сільське господарство.

- формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів;

- гармонійне поєднання механізму дії економічних законів і законів природи в межах територій;

- забезпечення відтворення родючості ґрунтів шляхом формування та реалізації системи ґрунтозахисних природоохоронних заходів;

- забезпечення екологічно обгрунтованого поводження з пестицидами та агрохім і катами.

Промислові відходи.

- зведення до мінімуму обсягів відходів внаслідок техніко-техпологічної реконструкції виробництва, більш повного використання сировини;

- зниження токсичності залишкових відходів та їх негативного впливу на довкілля шляхом перетворення, знищення або надійної ізоляції;

- еколого-технологічне обґрунтування методів та шляхів найефективнішого знищення небезпечних відходів;

- реабілітації; зокрема рекультивації зайнятих чи забруднених відходами територій.

Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів. Земельні ресурси:

- розробити науково обгрунтовані критерії оцінки наслідків осушення на стадії його проектування і здійснення;

- встановити рівні забруднення ґрунтів викидами промисловості та агрохімікатами, розробкою грунтово-екологічної типології земель;

- розробити моделі ґрунтозахисного та меліоративного землекористування в конкретних природнокліматичних умовах;

- створення системи спостережень за станом земельних ресурсів.

Водні ресурси та екосистеми:

- забезпечення у процесі використання водних ресурсів пріоритету природоохоронних функцій над господарськими, раціональне використання поверхневих та підземних вод;

- скорочення обсягів водопостачання і водовідведення із упровадженням інтенсивного способу ведення водного господарства;

- зменшення витрат води і скидання забруднених стічних вод за рахунок удосконалення технологічних процесів у металургійній, коксохімічній, гірничодобувній та ін. галузях промисловості;

- скорочення використання питної води промисловістю за рахунок використання мінералізованих підземних та шахтних вод;

- використання в промисловості оборотної і повторно використаної води. Відродження і підтримання сприятливого гідрологічного стану річок:

- відновлення річок шляхом створення водоохоронних зон та розширення прибережних смуг;

- сприяння збільшенню видового різноманіття тваринного світу та рослинності у водних об'єктах;

 

- формування таких властивостей русел рік, берегів і прибережних смуг та зон, які забезпечать можливість розвитку саморегулюючих біоценозів.

Атмосферне повітря:

1) підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;

2) удосконалення технологічних нормативів застосування забруднюючих речовин з урахуванням можливостей новітніх технологій.

Заповідна справа. Збереження біорізноманіття:

- створення оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фонду України;

- резервування у процесі земельної реформи цінних для заповідання природних територій та об'єктів.

Збереження і раціональне використання ресурсів тваринного та рослинного світу здійснюються на основі:

- організації комплексного моніторингу стану популяцій тваринного і рослинного світу та створення і ведення державного кадастру;

- розроблення і впровадження сучасних наукових методів оцінки оптимальних рівнів використання біологічних ресурсів;

- розроблення і впровадження програм з охорони, використання та відтворення видів тваринного і рослинного світу, яким загрожує знищення внаслідок негативного впливу господарської діяльності.

Вже з перших законотворчих кроків суверенної України визначені основи забезпечення екологічних прав людини. Закон "Про охорону навколишнього природного середовища" від і червня 1991 року не лише проголошує, але й передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини, вносить певну врегульованість до системи управління в галузі природокористування. У Законі встановлені принципи охорони навколишнього середовища: пріоритетність вимог екологічної безпеки, екологізація матеріального виробництва.

Екобезпека - якісна характеристика розвитку, що передбачає формування нових типів технологічних процесів, соціальної організації і управління, здатності розв'язувати екологічні, проблеми та зменшувати будь-які екологічні загрози.

Екологічну безпеку характеризують такі риси:

- збереження життя і охорона здоров'я громадян у разі локальних, регіональних і глобальних екологічних лих, криз і катастроф;

- забезпечення будь-якій людині та суспільству в цілому розумного задоволення екопотреб у всіх сферах життєдіяльності, гарантування постійного проживання в екологічно чистому і сприятливому для життєдіяльності середовищі;

- включеність екобезпеки у комплекс з іншими проблемами національної безпеки. спільний підхід до їх розв'язання;

- запобігання реалізації проблем екобезпеки лише в ім'я суб'єкта екосистеми (суспільства) на шкоду об'єкту (навколишньому середовищу); забезпечення балансу інтересів як суб'єкта, так і об'єкта;

- недопущення утиску екологічних прав одних груп населення на противагу іншим як всередині ексистеми, так і поза нею.

Глобальний взаємозв'язок соціальних і природних явищ і процесів не дає переваг жодній нації чи державі в розв'язанні екологічних проблем:

- орієнтація на фундаментальні еколого-соціальні та біосферні закономірності, що мають комплексний характер і тісно пов'язані з різними сферами суспільного життя;

- включеність у концепцію екобезпеки гуманістичних ідеалів, дедалі ширше впровадження екогуманістичних принципів у життя.

Забезпечення екологічної безпеки - основний спосіб розв'язання екологічних проблем, що гарантує суспільству розвиток у біосферосумісній, природоохоронній діяльності.

 

? для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте екологічний стан вашого регіону та запроваджені у ньому природоохоронні заходи.

2. Проаналізуйте екологічну ситуацію в Україні та шляхи запобігання екологічних катастроф.

3. Заповніть пусті клітини:

 

Адаптація

 

4. Розкрийте зміст поняття "соціальне здоров'я" і пов'яжіть його з екологічними факторами.

5. Наведіть приклади з літературних джерел і преси про екологічні та валеологічні проблеми.

Література

1. Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высшей школы. - М.: Аспект Пресс, 1999. -376 с.

2. Аидрієнко А. І7., Фещепко Л. 1. Довідник з охорони прироби. -К.: Урожай, 198

3. 5.-347 с.

4. Архангельський 10.С. Бідність в Україні. Причини. Способи подолання //Віче. -2001. -№ П.- С.46-56.

5. Ахаладзе М., Ахападзе Т. Здоров'я оцінки крізь призмі'медицини, демографа, соціологи //Вісник НАМ України. - 2000. - № 4. - 28-35.

Поняття про соціальне здоров'я. Залежність соціального здоров'я від умов життя в суспільстві.

Людина як біологічна істота у своєму розвитку підкоряється законом біології, завдяки яким існує весь живий світ. Водночас людина - це соціальна істота, вона взаємодіє з оточуючим середовищем, формує з іншими членами соціуму складну й багатогранну систему особистих, суспільних виробничих відносин. Біологічне, таким чином, ніколи не буває у чистому природному вигляді, воно опосередковується соціальним. Г.Г. Ващенко відзначав, що людина як соціальне єство живе в суспільстві, яке має свої особливості, свої звичаї, свій спосіб життя, свій національний характер, свою вирощувану віками культуру, і в цій спільності знаходить середовище свого повного розвитку. Звідси випливає ідея нації - її основними рисами є спільна історична доля і бажання жити своїм незалежним життям, що може бути лише у своїй власній державі.

Стан здоров'я людини формується під впливом соціально-гігієнічних факторів. З цієї точки зору і слід розглянути здоров'я людини як гармонійну сутність біологічного і соціального, як показник, що відображає соціальну сутність суспільства.

Проблема співвідношення соціального і біологічного включає в себе найважливіші питання розвитку біосфери нашої планети, стихійного і розумного регулювання стосунків людини і природи, генетичного успадкування людини, наслідків урбанізації та індустріалізації, які прямо чи опосередковано впливають на здоров'я людини. Все це становить основу теорії людини і підлягає аналізу та інтеграції в аспекті внутрішньої єдності, взаємозв'язку та протиріччя соціального та біологічного в людині у контексті проблем її здоров'я.