Екологічні особливості України та регіону. Основні джерела антропогенного забруднення навколишнього середовища України

Україна - одна з найбільших за територією, чисельністю населення й економічним потенціалом країна Європи. Член Організації Об'єднаних націй, багатьох міжнародних організацій держав унаслідок, негативного впливу цілого комплексу соціально-політичних і соціально-економічних факторів переживає тяжку економічну кризу. Вона є однією з найбільш неблагополучних в екологічному відношенні країн Європи. До цього призвели дуже високий рівень концентрації промисловості і сільськогосподарських підприємств, екологічно необґрунтована хижацько-колонізаторська діяльність урядових структур колишніх СРСР та УРСР, а також найбільша в світі техногенна аварія на Чорнобильській АЕС.

Складні екологічні проблеми, що виникли в найрозвиненіших і найбільш індустріалізованих і урбанізованих районах планети, в повній мірі характерні й для України. Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природного середовища України, погіршення здоров'я людей і виникнення демографічної кризи став можливим лише кілька років тому, завдяки розсекреченню великої кількості архівних матеріалів, що допомогло чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напрямки розвитку екологічної ситуації у межах нашої держави. У 1991 році Верховна Рада оголосила всю територію України зоною екологічного лиха.

Основними антропогенними джерелами розростання екологічної кризи в Україні є, перш за все, великі промислові комплекси - ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, транспорту. Була й залишається найнебезпечнішим джерелом шкоди навколишнього середовища військова діяльність. Інтенсивно забруднюють довкілля об'єкти енергетики, перш за все ТЕЦ і ГРЕС.

Вченими Української Академії наук була вперше розроблена й складена карі а стану навколишнього середовища України за окремими характеристиками природи. Ця карта аргументовано свідчить, що дійсно територія всієї нашої держави, за винятком окремих невеликих районів у межах Карпат, Центрального Поділля, Полтавщини й Східної Вінниччини, характеризується як забруднена й дуже забруднена, а 15 % цієї території віднесено до категорії "надзвичайно забруднені регіони" з посиленням ризику для здоров'я людей і екологічної катастрофи. У 15 % входять тридцятикілометрова зона Чорнобильської атомної електростанції, південь Херсонської області, зона, обмежена лінією Дніпропетровськ - Кіровоград, Кривий Ріг - Нікополь - Запоріжжя - Дніпропетровськ, а також райони Донбасу.

Вирішення проблеми поліпшення екологічного стану території України у першу чергу слід починати з упровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають найбільше соціально-економічне значення для нашої держави. Такими регіонами уряд визнав Донецько-Придніпровський, Поліський, Карпатський та Азово-Чорноморський з річкою Дніпром.

Екологічні проблеми найбільших рік Чорного й Азовського морів належать до найпекучіших. Дніпро і Дністер - головні водні життєдайні артерії нашої держави в басейнах яких проживає майже 80 % населення.

Колись Дніпро - одна з найбільших рік Європи - був чистоводним, із стабільною екосистемою, що нормально функціонувала тисячоліттями, мала велику біологічну продуктивність, годувала й поїла мільйони людей, що жили в її басейні. Сьогодні, через грубі порушення людиною протягом останніх десятиліть усіх правил і принципів раціонального природокористування, екосистема Дніпра цілком деградована, порушені всі вертикальні й горизонтальні зв'язки між біотичними й абіотичними складовими. Основними причинами кризової ситуації, що склалося, є будівництво на Дніпрі каскаду водосховищ, які повністю змінили динаміку стоку, великомасштабні меліорації; будівництво ряду великих промислових комплексів, величезні об'єми водовідбору для промисловості й зрошення. З таких же причин деградувала й екосистема р. Дністра, де також вимерли цінні риби, на дні акумулюється велика кількість шкідливих відкладів, важких металів, радіонуклідів, гумусових речовин.

З Дніпра для потреб промисловості й сільського господарства щорічно відбирають близько 15 млрд. мЗ води, а в атмосферу басейну Дніпра викидається близько 10 млн; т газопилових забруднень. Щорічно з різними стоками (дощовими й талими водами) в Дніпро і водосховища потрапляє близько 500 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому. В басейні Славутича діє сім АЕС!

Дуже небезпечним явищем є підвищення радіаційної забрудненості донних відкладів Дніпра, особливо Київського водосховища, а також накопичення в мулах Дніпродзержинського й Дніпропетровського водосховищ великих кількостей заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію. Загинули не тільки заплавні зообіоценози, Дніпро втратив можливості самоочищення.

Втрати від затоплення чорноземів Дніпровських заплав, як підрахували, становлять до 18 млрд. крб. щорічно, а прибуток від усіх шести ГЕС на Дніпрі дорівнює 25-28 млн. крб. на рік.

Наша красуня Десна теж потребує термінової й серйозної допомоги, бо її чисті колись води сьогодні вже не відповідають навіть третій категорії джерел питної води і забруднюються все більше. Найголовнішу роль у цьому відіграє Шосткінський хімкомбінат, промпідприємства Чернігова й Сум, Смоленська й Курська АЕС.

У дуже тяжкому екологічному стані перебуває Азовське море, без перебільшення, це - зона екологічної катастрофи. Якихось 40-50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніжу Чорному морі, в 12 разів більше, ніж у Балтійському. У його водах водилося 114 видів риб і загальний вилов у кращі роки перевищував 300 тис. т на рік. З них більша частина - цінні породи. Сьогодні ж вилови риби впали в шість разів. а та риба, що виловлюється, забруднена отрутохімікатами настільки, що споживати її небезпечно.

Як і деснянські води, води Азову колись славилися цілющими властивостями, але в результаті антропогенних забруднень, заданими у 1987 p., концентрація в них тільки пестицидів зросла в 20 разів. Сьогодні в донних відкладах моря вміст отрутохімікатів важких металів набагато перевищує норми. Різко погіршилась ситуація в Дніпровсько-Бузькому и Дністровському лиманах, у Коломийській, кризовою стала в Сосинському водосховищі. Велику небезпеку являють собою припортові потужні заводи і Південний порт біля Одеси, де виробляються й концентруються великі об'єми рідкого аміаку, функціонує потужний аміакопровід Одеса - Тольятті. Порятунок Дніпра можливий лише за умови прийняття й реалізації комплексної програми національного рівня, обов'язковою складовою якої має бути система заходів для екологічного оздоровлення й відтворення малих річок.

Донецько-Придніпровський регіон займає близько 19 % території України, де проживає 28 % її населення. У цьому регіоні розміщено близько 5 тис. підприємств, серед яких - потужні гіганти металургії, хімії, енергетики, машинобудування, гірничорудної, вугільної та інших галузей промисловості. Це район інтенсивного ведення сільського господарства, у зв'язку з чим розораність території становить 70,4 % земель. Ґрунти перезабруднені не лише пестицидами й міндобривами, але й важкими металами, особливо навколо всіх міст, у радіусі від 1-2 до 20-25км.

Від підприємств цього регіону в атмосферне повітря потрапляє понад 70 % загального;обсягу по Україні викидів оксидів вуглецю й азоту, сірчаного ангідриду, вуглеводнів. Протягом тривалого часу не розв'язується проблема утилізації промислових відходів, котрих у регіоні накопичилося понад 10 млрд. т.

Майже повністю вичерпаний ресурс устаткування на заводах і фабриках, тому аварії на виробництві все частішають. Як правило, наслідком їх є погіршення здоров'я робітників, загроза їх життю, забруднення довкілля.

У більшості підприємств або відсутні, або не працюють очисні споруди, нові ресурсозберігаючі технології практично не впроваджуються через нестачу коштів. Найзабрудненішими містами регіону протягом останніх п'яти років залишаються Донецьк, Макіївка, Горлівка, Дніпропетровськ.

У регіоні Полісся переважає сільськогосподарський напрям, що базується на використанні переважно осушених земель, хоча окремі райони, де розвинуте видобування корисних копалин (граніти, піски, нафта,таз, торф), терплять від значного негативного впливу гірничодобувної промисловості. Особливої шкоди природі завдають сотні кар'єрів, що спричиняють дренування ґрунтових вод, знищення великих площ ґрунтів, забруднення довкілля нафтопродуктами та газопиловими продуктами вибухових робіт.

Великої шкоди Поліссю завдали науково необґрунтовані меліорації, осушення боліт, які відігравали колись дуже важливу гідрологічну роль регуляторів річкового стоку на значних територіях. Інтенсивне осушування розпочалося з 1966 р. Рівень ґрунтових вод знизився в середньому на 0,8-1,0 м. Близько 50 % малих річок: стали жертвами незворотних змін режиму стоку, в них значно погіршилися екологічні умови й зменшилася кількість риби та інших гідробіонтів.

Українські Карпати - це не лише один з наймальовничіших куточків України, це також регіон дуже важливого екологічного значення, один з найцінніших східноєвропейських оздоровчо-рекреаційних об'єктів, зона цінних лісових масивів, що очищають повітряний басейн над значною частиною Східної Європи. Лісистість цієї території - одна з найвищих в Україні (53,5 %). Проте протягом останніх десятиріч Карпати зазнають все більших втрат від людської діяльності. Карпатські ліси перебувають під загрозою знищення не лише від лісорозробок, порушення ґрунтового й рослинного покриву, але й від хімічного забруднення, кислотних дощів, що походять як зі сходу, так і з заходу, від великих промислових центрів (Калуш, Стебник, Дрогобич).

Розвиткові екологічної кризи сприяють також природні екологічні катастрофи. В межах території України фізико-географічні та геолого-тектонічні умови можуть сприяти періодичному виникненню таких природних катастроф, як землетруси (Крим); повені, зсуви (Карпати, узбережжя водосховищ Дніпра, Чорного й Азовського морів), пилові бурі; пожежі (Полісся й Лісостеп), випадання граду або великі снігопади, зливи, ураганні вітри, засухи.

Стан природного середовища в Криму складний. Активне нарощування промислового потенціалу призвело до формування могутніх промвузлів у Північному Криму, Центрі Криму, на Керченському півострові. Надмірне застосування засобів хімізації в сільському господарстві призвело до серйозного погіршення екологічного середовища в Криму, ускладнило умови відпочинку та оздоровлення.

У стічних водах Сакського хімзаводу, які поступають у Чорне море, є залізо, мідь, марганець, фтор. У Червоноперскопському об'єднанні "Хімпром" викидають щороку в Каркінітську затоку 16 мли. кубічних метрів недостатньо очищених стічних вод. Значна частина акваторії затоки втратила рибогосподарське значення.

У місті Севастополі в зв'язку з відсутністю каналізаційних колекторів 3,4 млн. кубометрів стоків без очищення викидаються в Чорне море. Проблеми з очищенням води існують і в /містах Саки, Євпаторія, Джанкой, Алушта.