Поняття соціального процесу, соціальних змін та соціального розвитку.

Одне з актуальних методологічних завдань сучасної соціологічної науки полягає у відображенні в логічних схемах розвитку суспільного організму як цілісної складно організованої системи. Вихідним у розумінні суті процесів соціальних змін є положення про те, що людське суспільство — вищий продукт і результат саморозвитку природи на одній з планет, яка належить до складної мережі відносин з космосом. Оскільки однією з головних умов існування всієї природи є рух, то процесуальність — головна ознака постійно рухомої, змінної і водночас такої, яка зберігає свою певну постійність, соціальне організованої природи. У перекладі з латини «процес» — це проходження, просування; визначається як закономірна, послідовна зміна явища.

Соціальний процес — послідовна зміна явищ соціального буття, соціальні зміни в динаміці. У ширшому розумінні соціальний процес — сукупність односпрямованих соціальних дій, які можна виділити з множини інших. Це серія явищ взаємодії людей, або серія явищ, які відбуваються в організації, структурі груп і змінюють стосунки між людьми чи між складовими елементами спільноти.

Соціальний процес здійснюється під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, має стійкий порядок взаємодії своїх компонентів, тривалість у часі і спрямованість до певного стану об'єкта. Кожен соціальний процес охоплює декілька стадій, які відрізняються за змістом І механізмами, способами взаємозв'язку його компонентів і які визначають напрями, темпи розвитку на даній стадії.

Поняття соціальних змін. У соціальній сфері не існує незмінних об'єктів і суб'єктів. Тому явища суспільного життя слід розглядати не тільки в статичному стані, а насамперед у динаміці. Соціальна динаміка разом із соціальною статикою були основними напрямами соціологічного аналізу О. Конта. Ідеї динамізму соціальних процесів сповідував і Г. Спенсер, який сформулював ключові положення еволюціонізму як методологічного фундаменту соціології. Значну увагу аналізу динаміки суспільного розвитку приділяв К. Маркс, створивши теорію суспільної формації, у межах якої виокремив етапи послідовного розвитку суспільства.

У середині XX ст. на зміну пануючим у західній соціології структурно-функціоналістським ідеям стабільності й непорушності існуючого порядку прийшли критичні ідеї (Г. Беккер, У. Мур, Н. Смелзер та ін.) про необхідність фундаментальних соціальних змін у суспільстві. Якщо у функціоналізмі соціальні зміни ототожнювалися з адаптацією, то його опонентами вони розглядались як реформістська перебудова.

Поняття «соціальні зміни» у вітчизняній соціології вживалось рідко. Звичнішим було поняття «соціальний розвиток», яке характеризує лише певний вид соціальних змін, спрямований на вдосконалення, ускладнення. Поняття «соціальні зміни» і «соціальний прогрес» не тотожні. «Прогрес» виражає ціннісну характеристику, зміни в бажаному напрямі. Але багато соціальних змін не мають чіткого спрямування. Тому в сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю «соціальні зміни», яке не має в собі оціночного компонента і охоплює широке коло різноманітних соціальних змін безвідносно до їх спрямованості. Соціальні зміни — процес виникнення нових явищ, структур, характеристик у різних соціальних системах і підсистемах під час їх взаємодії.

Це поняття фіксує факт зрушення, зміни в широкому розумінні слова. Соціальні зміни відбуваються на рівні міжособистісних відносин, на рівні організацій та інститутів, малих і великих соціальних груп, на місцевому, соціетальному та глобальному рівнях. Соціологія аналізує різні типи соціальних змін: еволюційні й революційні, короткострокові й довгострокові, організовані й стихійні, насильницькі й добровільні, усвідомлені й неусвідомлені, а також зміни на рівні індивіда, групи, організації, інституту, суспільства та ін. Серед багатьох макросоціологічних теорій соціальних змін розрізняють три групи: соціокультурні, індустріально-технологічні та соціально-економічні. Поняття «соціальні зміни» у вітчизняній соціології вживалось рідко. Звичнішим було поняття «соціальний розвиток», яке характеризує лише певний вид соціальних змін, спрямований на вдосконалення, ускладнення. Поняття «соціальні зміни» і «соціальний прогрес» не тотожні. «Прогрес» виражає ціннісну характеристику, зміни в бажаному напрямі. Але багато соціальних змін не мають чіткого спрямування. Тому в сучасній соціології віддають перевагу нейтральному поняттю «соціальні зміни», яке не має в собі оціночного компонента і охоплює широке коло різноманітних соціальних змін безвідносно до їх спрямованості.

17. Типи соціальних процесів. Соціальні процеси та специфіка їхнього дослідження.

Можна здійснити класифікацію соціальних процесів за певними критеріями. Зокрема, за формами розвитку соціальні процеси поділяють на такі види:

• спрямовані (передбачають певну мету або тенденцію у своєму русі). Вони є передбачуваними або явними. Наприклад, процес глобалізації, процес реформування економіки, створення єдиного європейського суспільства.

• не спрямовані (мають випадковий, хаотичний характер). Наприклад, емоційні сімейні конфлікти, мобілізації в соціальних рухах.

• зворотні (процеси, які викликають у системі певні зміни). Ці зміни можуть бути й радикальними, що може призвести до повернення у попередній стан. Наприклад, посилення девіантної поведінки людей в період економічної кризи. Водночас слід пам'ятати проте, що повернення до попереднього стану не означає повну ідентичність системи: відновлюються лише основні структурні елементи, а другорядні можуть змінюватись назавжди.

• незворотні (відображають зміни, які не можна повернути). Наприклад, старіння людини, урбанізація населення.

• висхідні (передбачають розвиток системи, якщо цей розвиток істотний, то його ототожнюють з прогресом).

• низхідні (викликають негативні дисфункціональні зміни у системі, стан регресу).

• лінійні (поступові безперервні висхідні або низхідні зміни в системі).

• циклічні (періодичне повторення певних фаз розвитку системи). Наприклад, вибори та перевибори президента або парламенту. Такі процеси можна розглядати також як кругові.

• спіральні (являють собою висхідний або низхідний циклічний рух).

За ступенем загальності розрізняють:

• соціетальні процеси (глибокі процеси економічних, демографічних, екологічних та інших змін);

• загальні (функціонування таких соціальних інститутів, як системи управління, охорони здоров'я, освіти);

• особливі (адаптація, урбанізація).

За характером змін: еволюційні та революційні процеси. За спрямованістю: прогресивні та реакційні процеси. За змістом змін:

• співробітництво;

• суперництво;

• конкуренція;

• конфлікт;

• пристосування.

У реальному житті всі перераховані форми соціальних процесів можуть чергуватись, змінюючи один одного, або протікати паралельно. Можуть накладатись або протистояти один одному. При цьому, як правило, одні процеси є основою соціальних змін, а інші — залишаються нейтральними до цих змін. Вони можуть сприяти відновленню, збереженню, а не трансформації системи.

Головне завдання соціології щодо вивчення соціальних процесів полягає в оцінці їх стану, виявленні проблем і суперечностей розвитку, глибини і ґрунтовності зв'язків, взаємодії з соціальною організацією, суб'єктом та іншими соціальними процесами. Це важливо для прогнозування і розвитку соціальних процесів, вироблення гіпотез, обґрунтування концепцій подолання досягнутої межі (стану) певного процесу чи явища.
Соціологія формує знання, досвід і вміння знаходити рішення, виробляти рекомендації щодо свідомого подолання певної межі в конкретному соціальному процесі. База такого знання — теорія певного соціального процесу, яка розкриває
закони і тенденції його розвитку, а також соціологічне вивчення практики його розгортання.

Характеризуючи соціальні процеси, необхідно враховувати такі ознаки, як стадійність, фазність, етапність, різноступеневість їх організації, перебігу і розвитку. Наприклад, процеси соціалізації особистості охопюють такі етапи життєвого шляху: дитинство, юність, зрілість, старість. Кожному з них властиві певні фази розвитку. Так, у дитячому віці фізіологічні, психосоматичні процеси, властиві особистості дитини, значно відрізняються в перші 2—3 місяці життя від тих, які домінують у 5-річному віці. Етап зрілості також суттєво різниться залежно від вікових, демографічних, соціально-економічних та інших ознак перебігу самого процесу становлення і формування особистості. Водночас кожному етапові властиві певні особливості, які визначають специфіку стадійності процесу. Так, в юності (як на етапі соціалізації) особистість проходить різні фази фізичного, психологічного, трудового, етичного, правового становлення. На кожній із них відбувається достатньо складний процес, який проходить кілька стадій. Наприклад, процес трудового виховання неминуче охоплює такі стадії: засвоєння теоретичних основ і навичок простих трудових операцій; засвоєння норм і принципів дотримання трудового розпорядку і трудової дисципліни; засвоєння трудових навичок, операцій середньої і високої складності; формування і вироблення власної позиції щодо різних форм і методів творчості в процесі трудової діяльності тощо.
Не менш складну структуру мають і процеси, які відображають різні параметри колективів, соціальних інститутів та інших суспільних утворень. Так, практично кожний соціальний інститут чи трудовий колектив спочатку проходить етап формування, відтак становлення, розвитку, розквіту певних можливостей і, нарешті, поступового розпаду. Звичайно ж, неминучі й винятки, коли ймовірний розпад колективів ще до завершення процесів їх формування. У даному разі підкреслюється неминучість етапності соціального процесу, хоча структура етапів може мати більш складну або більш просту схему.
Кожен з етапів зміни соціальних об'єктів охоплює фази, що відображають специфіку процесів. Наприклад, у колективі на етапі становлення неминучі такі фази змін, як перехід від слабких, нестійких і переважно односторонніх між-особових зв'язків і відносин (так звана стадія «конгломерату») до двосторонніх зв'язків. Ці зв'язки, як правило, насиченіші й гнучкіші, їм властиві товариськість і дружба в різних підсистемах. Все це нерідко зумовлює багатоярусні структури колективів (так звана стадія «інтеграції»). У даному разі йдеться лише про те, наскільки необхідно в межах різних етапів певного соціального процесу виділяти істотно відмінні за багатьма параметрами фази і стадії, хоча їх форма і зміст можуть відрізнятися. Практика соціологічних досліджень свідчить, що нерідко трудові колективи протягом тривалого часу перебувають на різних проміжних стадіях розвитку, так і не досягнувши рівня інтегрування зв'язків, відносин між елементами і підсистемами.
Наступний аспект процесуальності соціальних змін — їх різноступеневість. Поняття різноступеневості соціальних процесів завжди відносне. Який би процес не розглядали, його ознаки, з одного боку, завжди конкретні й предметні, з чіткими характеристиками. З іншого боку, ці предметність і конкретність стосуються тільки досліджуваного об'єкта чи аспекта його аналізу. У даному разі поняття рівня, ступеня ніби співвідносять проблему, яка досліджується, з адекватною їй площиною аналізу, хоча сама по собі ця площина аналізу не відображає інших можливих аспектів, зрізів і граней вивчення об'єкта. Візьмемо, наприклад, процес соціалізації. Чи обмежується він тільки віднесеністю безпосередньо до особистості? Безумовно, ні. По-перше, особистість як одна з вихідних одиниць соціальних процесів може реально соціалізуватися тільки за умови включення в діяльність інших вихідних одиниць соціального аналізу, таких як сім'я, група, колектив та ін. Тому процес соціалізації може мати безпосередньо особистісний аспект, зріз чи рівень аналізу, однак сутність його фактично детермінована низкою процесів іншого рівня соціальної організованості.
Наступний, не менш важливий аспект — зміст процесу соціалізації. Якщо йдеться про особистість, то наповненість процесу соціалізації може обмежуватися різними його рівнями. Наприклад, погляди- на світ, інтереси, установки окремої особистості чи різних типів особистостей можуть бути орієнтовані як на засвоєння нормативів та інтересів усієї цивілізації, так і замикатися на цілях, формах і способах діяльності, спрямованих на досягнення інтересів окремих груп, партій, інститутів чи інших соціальних утворень.
Сам по собі соціальний процес не може бути гарантом розгортання потенціалу особистості чи іншої соціальної структури. Для того щоб потенціал розкривався повною мірою, необхідно знати механізми формування і впливу різних соціальних процесів, аби забезпечити їх керованість. На жаль, рівень освоєння проблем соціальних процесів значно відстає від динаміки, недостатньо враховує специфіку самих процесів, і тому переважна більшість їх відбувається стихійно, невпорядковано, а значить, вони практично некеровані. Тому глибокі спеціальні дослідження різноманітних соціальних процесів є актуальними для сучасної соціологічної науки.