Помилки формулювання набору відповідей

 

Найпоширенішою під час формування переліку відповідей є логічна помилка — порушення принципу відповідності запитання і відповіді. Сутність її полягає в тому, що деякі варіанти відповіді не адекватні ключовому слову запитання і фактично є варіантами іншої низки відповідей (відповідями не на поставлене запитання, а на інше).

 

Чи збираєтеся Ви виїхати з Вашого населеного пункту?

 

1. Так, я хочу виїхати.

 

2. Ні, я залишуся жити тут.

 

3. Я ще не вирішив остаточно.

У разі, коли використовується оцінна шкала ("позитивно — негативно") або шкала згоди ("згоден — не згоден"), автори анкети нерідко припускаються грубої помилки у наборі відповідей.

Щодо запитань, спрямованих на вивчення мотивів, причин, проблем, які викликають занепокоєння ("Які проблеми турбують Вас найбільше сьогодні?"), дуже важко, а іноді й неможливо передбачити всі варіанти відповіді. Проте не включивши будь-який можливий варіант до переліку відповідей, автор припускається подвійної помилки. Позбавивши респондента можливості відповісти на запитання, соціолог формує у нього, по-перше, почуття незадоволення, а по-друге, враження, що запитання можна залишити без відповіді. Тому в таких запитаннях обов´язковою вимогою є "заключна тріада" — обов´язкове включення до загального переліку відповідей таких трьох варіантів:

а) доповнення ("інша відповідь"_);

б) заперечення ("жодні проблеми не турбують");

в) уникнення відповіді ("важко відповісти").

Включення до набору відповідей варіанта "важко відповісти" — традиційна форма надання респонденту можливості уникнути відповіді на це запитання. Автор може поставити запитання у більш "жорсткій формі" і не внести до переліку відповідей означений варіант, змушуючи респондента вибрати ту чи іншу конкретну відповідь. Однак у такому разі, по-перше, він має усвідомлювати, що неминуче збільшиться частка респондентів, які не відповідатимуть на це запитання, а по-друге, обов´язковою умовою під час аналізу матеріалу є перевірка вірогідності даних, одержаних за допомогою цього запитання.

Варіант "інша відповідь", крім того, що дає можливість кожному респондентові висловити власну думку, допомагає оцінити якість запитання в цілому. Якщо цей варіант вибрали більше 5 % респондентів, запитання вважається неякісним і потребує доопрацювання — розширення переліку на підставі вивчення конкретних відповідей, написаних у рядку "інша відповідь".

Анкета; композиція, кодування, графічне оформлення. Можливості зсуву інформації під час застосування методу анкетування, їхнє коригування.

Анкетування — це письмове опитування з допомогою анкети. Його найчастіше використовують для збирання інформації про масові соціальні явища. Анкетування може застосовуватися в дослідженні будь-якої соціальної проблеми, якщо для її розв’язання потрібна інформація про явища суспільної та індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотиви, установки, думки та ін.

Анкета — це впорядкований за змістом і формою набір запитань, кожне з яких логічно зв’язане з тою чи тою гіпотезою. Анкета має визначену структуру і складається, як правило, з трьох частин: вступної, основної і «паспортної»

У вступній частині анкети міститься звернення до респондента, в якому зазначається, хто, з якою метою проводить опитування, де і як використовуватимуться його результати, підкреслюється важливість і значимість особистої участі кожного респондента в дослідженні, наводиться стисла інструкція щодо заповнення анкети, гарантується анонімність відповідей, зазначається, кому слід повернути заповнену анкету.

В основній частині анкети подаються запитання, розраховані на послідовне розкриття змісту досліджуваної проблеми.

«Паспортна» частина включає запитання, відповіді на які характеризують демографічний і соціальний стан респондента.

Наприкінці анкети респонденту пропонують висловити свою думку щодо теми опитування і дякують за участь у дослідженні.

 

За способом спілкування між реципієнтом та респондентами опитування буває:

• через пресу, коли анкети публікуються на сторінках журналів та газет, а відповіді на запитання анкети пересилаються в редакцію;

• поштове, коли анкети і відповіді пересилаються поштою;

• роздаткове, коли анкети роздаються безпосередньо респондентам.

Позитивним у анкетуванні є можливість отримання у відносно короткий строк значного обсягу емпіричної інформації, а також забезпечення анонімності відповідей, вадою анкетування є неможливість проконтролювати ситуацію формулювання відповіді, її самостійності та повноти.

 

 

Інтервю, класифікація, процедура проведення, особливості, потенційні труднощі.

Інтерв’ю — різновид усного опитування, що ґрунтується на безпосередньому контакті спеціально навченого реципієнта з респондентом.

Інтерв’ю буває різних видів. Залежно від «ступеня свободи» реципієнта (інтерв’юера) інтерв’ю поділяється на неспрямоване, в якому подається максимум свободи вести спонтанну розмову з тем, вибраних респондентом, і спрямоване, в якому інтерв’юер задає ретельно підготовлені завчасно питання.

Класифікація інтерв’ю

напівстандартизоване (фокусоване), в якому використовують так званий путівник інтерв’ю з переліком як обов’язкових, так і можливих запитань;

стандартизоване, яке проводять за детально розробленим планом, що конкретизує зміст, послідовність запитань і варіанти можливих відповідей. Відповіді суворо фіксуються.

Залежно від способу спілкування інтерв’юера й респондента інтерв’ю може бути особистим і опосередкованим.

Залежно від жорсткості поведінки інтерв’юера інтерв’ю буває «м’яким», коли інтерв’юер намається досягти довіри опитуваного, демонструє повагу до нього, і «жорстким», коли інтерв’юер веде себе дещо зухвало, демонструючи радше техніку допиту.

За частотою проведення інтерв’ю може бути одно- і багато-разовим (панельним).

Ефективність інтерв’ювання залежить від таких факторів:

• місця проведення (службове приміщення, квартира, вули-ця). Воно визначається предметом дослідження. Питання, зв’я-зані з проблемами побуту, сім’ї та вільного часу, ліпше з’ясову-вати в домашніх умовах, а виробничі — на підприємстві. Опиту-вання не треба проводити в присутності сторонніх осіб, особливо з адміністративного персоналу;

• особистісних характеристик інтерв’юера, його знань, навичок, такту, уміння правильно формулювати питання, уміння добирати з відповідей найадекватнішу меті дослідження інформацію тощо.

 

 

Телефонне опитування.

Останнім часом у практиці роботи соціологів дедалі опитування інтенсивніше застосовуються телефонні опитування. Чим викликана популярність цього методу? Насамперед високою оперативністю телефонного опитування, що важливо для цілого комплексу завдань, пов'язаних з вивченням громадської думки. Перевага цього методу в тому, що телефонне опитування потребує меншої кількості інтерв'юерів, а також дає можливість для більш гнучкого управління збиранням первинної інформації та контролю за її якістю. Телефонне інтерв'ю має низку інших, порівняно із звичайним, переваг:

а) порівняно низькі витрати на такий вид опитування. Окремі роботи на різних етапах дослідження оцінюються значно нижче, а відсутність необхідності поїздок для організаторів опитування та інтерв'юерів взагалі знижує вартість телефонного опитування порівняно із стандартизованим інтерв'ю на 15-20 %;

б) значний виграш у часі. Протягом дня один інтерв'юер за невеликою анкетою (8-10 запитань) може опитати 30-40 осіб, що значно перевищує норму інтерв'юера при особистому опитуванні. Досвід показує, що експрес-опитування щодо ставлення населення до різних соціально-економічних проблем можна провести за один вечір протягом 2-3 годин. При цьому 15-20 інтерв'юерів можуть опитати 200-300 респондентів;

в) відсутній ефект інтерв'юера, що істотно позначається на якості одержаної інформації;

г) не потребує часу й сил для пошуку респондентів.

Проте принаймні два недоліки заважають широкому використанню телефонних опитувань:

а) неможливість формування репрезентативної вибіркової сукупності. Йдеться не тільки про те, що країни, утворені на терені колишнього СРСР, мають один з найнижчих серед розвинених країн світу відсоток телефонізації квартир. До того ж спостерігаються величезні диспропорції в телефонізації різних типів населених пунктів: найбільший відсоток телефонізованих квартир у столицях. Далі за рівнем телефонізації йдуть обласні центри. Найнижчий відсоток телефонізації квартир у сільській місцевості. На кожне село в кращому разі припадає по кілька телефонів. Сформувати репрезентативну для країни вибірку неможливо ще з однієї причини: ступінь телефонізації квартир у різних соціальних груп населення неоднаковий. Все це перешкоджає широкому застосуванню телефонних опитувань у масових соціологічних

дослідженнях, але для проведення оперативних досліджень та експрес-опитувань, завдання яких - проаналізувати тільки тенденції динаміки суспільної думки, вони можуть застосовуватися досить ефективно;

б) складність управління процесом формування вибіркової сукупності. Йдеться про неможливість проведення вибірки «всередині» телефонного номера. Тому у вибірковій сукупності можливі зміщення

не тільки за ознакою «соціальне становище» опитуваних, а й за такими ознаками, як стать, вік, освіта тощо.

 

 

Поштове опитування

Поштове опитування представляє собою різновид анкетного опитування з заочним способом встановлення контакту з респондентом. При проведенні поштового опитування анкета розповсюджується серед потенційних респондентів за допомогою поштової служби у вигляді самостійного поштового відправлення за адресами осіб, які, як правило, спеціально відібрані, бо у своїй сукупності, на думку дослідників, репрезентують певну соціальну спільність.

Серед недоліків поштового опитування в першу чергу слід назвати невисокий рівень повернення анкет. Але сучасна організація поштових опитувань стабільно забезпечує 70-75% повернення. Виділяють дві групи факторів, що впливають на цей процес:

- перша група включає в себе таки види контакту дослідника з респондентом, як повідомлення про опитування (попередній контакт з респондентом), розсилка опитувальника (основний контакт), нагадування респондентам, що не повернули анкети в призначений строк (стимулюючий контакт);

- друга група пов’язана зі змістовним та психологічним оформленням всіх видів контактів: персоналізація, анонімність, винагорода, оформлення анкети та ін.

Також як недоліки методу можна відзначити наступні моменти:

- відмінності між тими, хто заповнив та вислав анкету, та тими, хто ухилився від участі в опитуванні;

- отримання відповідей не від тих осіб, яким було вислано анкету;

- поява групових відповідей там, де потрібні індивідуальні, використання порад інших осіб;

- респондент заповнює анкету не спонтанно, а після роздумів, після того, як прочитає всю анкету;

- отримані данні будуть репрезентативні лише для сукупності осіб, які відображені у списках, за якими складалася вибірка.

Для зменшення впливу цих негативних факторів інколи використовують додаткове інтерв’ювання осіб, які не повернули анкету.

Серед переваг потового опитування можна виділити наступні:

- низька вартість;

- простота організації;

- можливість одночасного проведення опитування на великій території;

- незалежність відповідей респондентів від впливу інтерв’юера;

- немає жорстких часових обмежень на заповнення анкети, отримуємо зважені, точні відповіді.

Одним з видів поштового опитування є пресове опитування. Анкета друкується на шпальтах газет, журналів. Коло респондентів обмежено тими, хто читає відповідне видання та має можливість та бажання вирізати, заповнити та відіслати анкету. Тому пресове опитування має сенс використовувати лише для зондажу громадської думки щодо вузького кола проблем, з приводу яких читачів можна визначити достатньо компетентними. Добровільна участь та анонімність дають змогу отримати досить щирі відповіді.

 

Експертне опитування

Метод експертних оцінок – це практично один з різновидів методу опитування, при його характеристиці рівнозначно вживають обидва ці терміни. Головною особливістю цього методу, яка відрізняє його від масового опитування, є те, що як респонденти тут виступають особи, найбільш компетентні у досліджуваній царині, тобто експерти. Це й визначає техніку збирання інформації, її аналізу та використання.

Вже на етапі розрахунку вибірки, визначення її обсягу можна відзначити відмінність у підходах до формування вибірки при масових та експертних опитуваннях. При масових опитуваннях практично чим більшою є вибіркова сукупність, тим краще, критерієм є репрезентативність, достатня презентативність для розв'язання завдань дослідження. В експертному ж опитуванні, при збільшенні кількості осіб, зарахованих до експертів, якість інформації не поліпшується, а погіршується. Експериментально визначено, що це відбувається, коли кількість експертів перевищує 25-30 чоловік (а іноді й 10). Звичайно, це пов'язане з проблематикою дослідження, але справжніх фахівців, здатних бути експертами, ясна річ, не так багато.

Експертне опитування може застосовуватися при вивченні всіх царин діяльності, але особливо воно ефективне при діагностиці, прогнозуванні, оцінці станів соціальних об'єктів, у прийнятті рішень.

Центральним питанням методу експертних оцінок є добір експертів. Від цієї процедури врешті-решт залежить цінність отриманих результатів.

.Для добору експертів можливе використання й методу самооцінки, суть якого полягає у застосуванні спеціальної анкети, відповідаючи на запитання якої кандидат в експерти демонструє рівень знань у предметній царині дослідження та аналітичні здібності.

Експертне опитування поділяють на різновиди за рівнем стандартизації процедур та технікою роботи.

За рівнем стандартизації процедур можливе використання вільного та формалізованого інтерв'ю або анкети з відкритими запитаннями.

Під технікою роботи мають на увазі використання експертами бальних оцінок, ранжування, методу парних та послідовних порівнянь.

Техніка бальних оцінок полягає в тому, що експерт оцінює ті чи ті чинники у балах або розподіляє їх згідно з заданими критеріями, а бали приписують при обробці даних.

При ранжуванні експерт повинен упорядкувати запропоновані об'єкти, приписуючи кожному відповідний ранг.

При парному порівнянні із складених дослідником пар суджень експерт у кожній парі вказує найбільш переважні за заданим критерієм.

Послідовне порівняння полягає у визначенні експертом важливості або вагомості кожного чинника у порівнянні з іншими чинниками.

При збиранні інформації методом експертних оцінок можлива організація й колективної роботи експертів. Це може бути мозкова атака за заздалегідь підготовленим сценарієм, коли експерти спільно розв'язують поставлені завдання. Або метод комісії, коли виокремлюють проблему й обговорюють різні пропозиції щодо її розв'язання. Одним з поширених технічних прийомів організації колективної роботи експертів є метод Дельфи, коли експерти розв'язують поставлені завдання, зберігаючи анонімність суджень. Опитування проводиться методом ітерації у кілька турів. Починаючи з другого туру експерти ознайомлюються з результатами попереднього в опрацьованому вигляді. Кожному експерту вказують відхилення його оцінок, суджень від середніх значень. Якщо оцінка експерта сильно відхиляється від середньої, він повинен або аргументувати це відхилення, або внести уточнення у свої судження.

Помилки при проведенні експертизи пов'язані в першу чергу з нечіткістю у визначенні її цілей, неправильним добором експертів або ж невідповідністю цілей експертного опитування можливостям експертів, а також обранням неадекватної техніки її організації.

 

Соціометричне опитування.

Соціометричний метод – це один з видів опитування, спрямований на кількісне вимірювання і аналіз структури міжособистісних стосунків в малих соціальних групах шляхом фіксації серед членів малої групи зв’язків надання переваги в ситуації вибору.

При застосуванні соціометричного методу відносини між членами групи з’ясовуються на підставі вибору (виражене індивідом бажання співробітничати з іншим індивідом), негативного вибору (бажання ухилитись від співробітництва з іншим індивідом) та відсутності вибору (залишання одним індивідом іншого поза увагою).

Істотним для соціометричного опитування є те, що вибір чи відхилення одним індивідом іншого відбувається по відношенню до певної змістовної діяльності. Конкретна змістовна ситуація, що характеризується контактом і представлена в якості основи вибору чи відхилення називається соціометричним критерієм. Він формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підставою для встановлення структури відносин.

Проведення соціометричного опитування повинно задовольняти наступним вимогам:

1. Опитування можна проводити лише в групах, які мають певний досвід спільної діяльності.

2. Розмір групи повинен давати її членам можливість активного безпосереднього спілкування

3. Запитання, що задаються, повинні являти собою критерії.

4. Зміст обраного критерію повинний бути ясним та зрозумілим для всіх членів групи, яка досліджується.

5. Необхідно вказати можливу кількість виборів Коли потрібно отримати повну картину взаємовідносин між членами даної групи, дозволяється робити необмежене число виборів (непараметрична процедура).Якщо дослідника цікавлять лише типові елементи структури, то вводиться обмежена кількість виборів (параметрична процедура).

6. Члени групи повинні ясно уявляти собі її границі. Кожний член колективу може вибирати собі партнерів для спільної діяльності тільки в межах свого колективу.

7. Опитування повинне проводитись сторонньою для даної групи особою.

8. Кожний член групи повинен робити вибори самостійно, не радячись з іншими

Процедура соціометричного опитування складається з кількох етапів.

Підготовча фаза. Дослідник визначає проблему, вибирає об'єкт дослідження, знайомиться з розміром та різноманітними соціально-демографічними характеристиками групи.

Перша фаза. Дослідник входить в прямий контакт з членами групи, прагне викликати довіру до себе. Встановлюється зміст соціометричних критеріїв.

Друга фаза. Проведення опитування. Інструктаж респондентів, роздача карток, їх заповнення респондентами, збір карток.

Фаза обробки. Обробка інформації, подання її в зжатому вигляді, перевірка надійності отриманих даних.

Завершуючи фаза. Отримання висновків та рекомендацій.

Обробка інформації включає в себе побудову соціоматриць, соціограм, підрахування соціометричних індексів.

Соціоматриця – матриця зв’язків, за допомогою якої аналізуються внутрішньогрупові стосунки. Будується зведенням всіх результатів опитування з індивідуальних соціометричних карток в загальну таблицю. Дає можливість провести аналіз існуючих зв’язків шляхом перетворення матриць.

Соціограма – графічне зображення зв’язків всередині колективу, які встановлюються на підставі вибору. Соціограма може бути вільною (довільне розміщення членів групи), концентричною (мішень Нортвей – члени групи розміщуються в межах круга у відповідності до їх соціометричного статусу, чим вище статус – тим ближче до центру круга), також існує локограма (відтворюється реальне розміщення респондентів в приміщенні).