Тема: Правові засади надання соціальних послуг

Питання для усного опитування та дискусії

1. Поняття та значення соціальних послуг для соціального забезпечення особи.

2. Співвідношення понять «соціальне обслуговування» та «соціальні послуги».

3. Види соціальних послуг.

4. Принципи надання соціального обслуговування.

5. Зміст правовідносин з надання соціального обслуговування.

6. Уповноважені державні органи як суб’єкти надання соціальних послуг.

7. Фінансування надання соціальних послуг.

Практична частина

Задача 1

Національна збірна Франції з футболу передала українському Червоному Хресту 28 ліжок для хворих на СНІД. Спочатку ці ліжка були придбані французькою збірною для своїх футболістів під час їх перебування в Україні в рамках Євро-2012.

Після закінчення чемпіонату збірна Франції прийняла рішення подарувати ці ліжка родинам, які потребують допомоги в рамках проекту «Зниження ризику і боротьба з ВІЛ / СНІДом», який організований в Україні французьким та українським Червоним Хрестом.

Директор національної збірної Франції Марино Фачіолі зазначив, що передача ліжок є подякою французької збірної за теплий прийом, який вони відчули від організаторів Євро-2012 і українців. Генеральний секретар Червоного Хреста в Україні Алла Хабарова повідомила, що ліжка залишаться у Донецькій області, де і грала французька збірна під час Євро-2012 та будуть передані в сім'ї, де є ВІЛ-інфіковані або хворі на СНІД, багатодітні, малозабезпечені сім'ї. За інформацією українського Червоного Хреста подаровані ліжка залишаться на сході України, так як цей регіон погано забезпечений гуманітарною допомогою (http://news.zn.ua/SOCIETY/sbornaya_frantsii_po_futbolu_peredala_ukrainskim_semyam_28_krovatey_dlya_bolnyh_spidom-105260.html).

Чи можна вважати гуманітарну допомогу формою соціального забезпечення?

Які види соціального забезпечення гарантує ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД чинне законодавство?

Які уповноважені органи повинні їх забезпечувати?

 

Задача 2

Нещодавно Україна стала 132-ю країною світу, де працює Дитяче містечко СОС (від анг. SOS). У Броварах відкрилося перше в країні селище, де знайшли мам 42 дитини, що були позбавлені батьківської опіки. У планах — подвоєння кількості вихованців та відкриття містечка у Луганську. Оcобливих критеріїв відбору дітей до Містечка немає. Адміністрація працює в основному з дітьми з Києва і з Київської області, але туди можуть так само потрапити дітки і з інших регіонів України. Інформацію про дітей Містечко отримує від Соціальних служб, але багато чого залежить і від самих СОС-мам, які їздять до інтернатів та притулків та самі знайомляться та спілкуються із дітками. У світі діють 458 СОС Дитячих містечок та 359 СОС Молодіжних будинків, які стали домом для 65 776 осиротілих дітей та молодих людей. Понад 130 тис. осіб відвідують СОС дитячі садки, школи та центри розвитку. Приблизно 620 тис. дітлахів у світі отримують допомогу в СОС медичних та соціальних центрах.

Перше у світі поселення такого типу (SOS Kinderdorf International) було засноване у 1949 році в австрійському місті Імст Германом Гмайнером. Після Другої Світової війни багато дітей лишилися сиротами, тому ініціатива отримала підтримку австрійців. Невдовзі ідея Гмайнера знайшла прибічників і на міжнародному рівні.

Чи можна вважати, що даний заклад на законних підставах надає соціальні послуги?

Чи можливе надання послуг недержавними, у тому числі благодійними організаціями?

Які державні установи надають соціальні послуги дітям?

Задача 3

У 1983 році був введений термін „орфанні хвороби”, що охоплює рідкісні захворювання, частота яких не перевищує п’яти випадків на 10 тис. осіб. У США такою недугою визнають захворювання, на яке хворіє одна людина з 1.500, в Японії — одна з 2.500, у Росії — 10 з 100.000.

За даними Європейського комітету експертів з рідкісних захворювань EUCERD, кількість цих хвороб досягає 8 тисяч. Встановлено, що 80% рідкісних захворювань обумовлені генетичними причинами (спадкові порушення обміну речовин, рідкісні форми онкологічних та онкогематологічних захворювань, рідкісні інфекційні ураження, аутоімунні процеси тощо). За даними Європейського альянсу організацій хворих рідкісними захворюваннями EURORDIS, дві третини рідкісних захворювань проявляються у ранньому дитячому віці, в 65% випадків мають важкий інвалідизуючий плин, а в 50 % — погіршений прогноз для життя.

Кількість рідкісних хвороб постійно збільшується — у світі щотижня описується 5 нових патологічних станів, що пов'язано як з поліпшенням діагностики, так і з погіршенням екології на планеті, спричиненим життєдіяльністю людини.

Нині у країнах ЄС, у США, Японії, Тайвані, Сінгапурі, Австралії вже діють спеціальні закони, що стимулюють науку й фармацевтичні компанії розробляти препарати для лікування рідкісних захворювань. З 2010 року держави Європи вимагають від країн-учасниць ЄС розпочати планування й розвиток національних програм з рідкісних захворювань.

У листопаді 2011 року Державна Дума Російської Федерації прийняла Федеральний закон „Про основи охорони здоров’я громадян в Російській Федерації”, яким визнала захист здоров’я громадян з рідкісними захворюваннями обов’язком держави і віднесла до повноважень органів державної влади суб’єктів Російської Федерації організацію забезпечення громадян лікарськими засобами для лікування рідкісних захворювань, яким регламентовані основні принципи надання медичної допомоги громадянам з рідкісними захворюваннями і забезпечення їх лікарськими препаратами для лікування таких патологій за рахунок бюджетів суб’єктів Російської Федерації.

Також, Республіка Казахстан Законом „Про здоров’я народу і систему охорони здоров’я” закріпила визначення рідкісних (орфанних) захворювань і рідкісних (орфанних) препаратів та передбачила використання коштів системи охорони здоров’я на придбання рідкісних (орфанних) препаратів.

Міністерством охорони здоров’я України винесений на публічне обговорення і розміщений на офіційному сайті проект Концепції створення якісної системи надання допомоги хворим на рідкісні захворювання в Україні. Метою Концепції є визначення пріоритетів державної політики в галузі охорони здоров'я в частині забезпечення конституційних прав і державних гарантій дітям з рідкісними захворюваннями.

Чи гарантує законодавство соціальне забезпечення таким особам?

Які види медичної допомоги їм надаються?

Яким чином здійснюється фінансування їх соціального забезпечення?

Задача 4

Прокуратурою Київського району м. Одеси внесено подання до КП «Прибережно-експлуатаційне об’єднання Київського району» з вимогою усунути порушення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» на пляжі для відпочинку осіб з обмеженими можливостями на 11 станції Великого Фонтану. Прокуратура із залученням фахівців перевірила додержання вимог чинного законодавства щодо забезпечення умов для безперешкодного доступу інвалідів до соціальної інфраструктури. У ході перевірки встановлені численні порушення вимог законодавства, у тому числі державно-будівельних норм. Зокрема, довжина пандуса на пляжі 7 траверсу має бути 15 м, але фактично складає понад 28 м. Дошки на покритті доріжки не закріплені, що створює загрозу падіння інвалідів; не завершено роботи з ремонту траверсу, що утрудняє пересування тощо. Крім того, у поданні прокуратура вимагає вирішити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб підприємства, які неналежно виконують свої службові обов’язки.

В чому полягає «безперешкодний доступ» осіб з обмеженими можливостями?

Хто уповноважений забезпечувати його дотримання?

Хто фінансує такі заходи?

Задача 5

За інформацією в.о. начальника Головного управління захисту прав і свобод дітей Генеральної прокуратури України в діяльності установ соціального спрямування виявлено факти незаконного поміщення в них дітей, порушення строків утримання та неналежного соціального захисту вихованців. Так, відповідальними службовими особами не забезпечено постійного контролю за поведінкою дітей, їм не надається необхідна підтримка, психологічний супровід, що призводить до того, що вони самовільно залишають спеціальні установи та інших тяжких наслідків. Зокрема прокурор навела приклад, коли, перебуваючи у пригніченому стані, та залишена на самоті з власними проблемами неповнолітня вихованка центру соціально-психологічної реабілітації дітей в Донецькій області покінчила життя самогубством. За цим фактом було розпочато кримінальне провадження. Прокуратурою ініційовано питання щодо притягнення до відповідальності винних службових осіб центру, які не забезпечили психологічну допомогу та цілодобове спостереження за поведінкою дівчини». У спеціальних установах АР Крим, Вінницької, Львівської, Луганської, Харківської, Херсонської областей та м. Севастополя не створено належних та безпечних умов перебування, харчування та медичного забезпечення еповнолітніх (http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=125741).

За яких умов дані заклади надають соціальне обслуговування?

Які категорії дітей повинні їх отримувати?

Які заклади та протягом якого терміну повинні їх надавати?

Задача 6

У Херсонській області міліціонери забрали у матері дитину, яка у свої 13 років не вміла ні читати, ні писати. До міліції зателефонували жителі села Ліві Саги Цюрупинського району і повідомили, що тільки правоохоронці можуть врятувати дівчинку від її матері. Коли працівники обласного відділу кримінальної міліції у справах дітей спільно зі службою у справах дітей прибули за вказаною адресою, то побачили, що будинок, у якому мешкали 43-річна мати з донькою без вікон і дверей, на стінах великі тріщини. Дім не опалювався, світла теж не було — відімкнули за несплату. Дівчинка виглядала запущеною. На ній був старий одяг не за сезоном. Сама 13-річна Настя була брудною і нечесаною. Весь її гардероб складав джинсова куртка, штани, кросівки та шапка. «Ні спідньої білизни, ні шкарпеток, ні тапочок, ні суконь дівчинка ніколи не носила. Виявилось, що дитина не вміє розчісувати волосся, читати і писати», — зазначили правоохоронці.

Міліція з’ясувала, що мати часто залишала доньку саму вдома і по кілька днів десь пиячила. В цей час дівчинка ходила по сусідах і просила дати їй якусь роботу, щоб заробити на шматок хліба. Люди жаліли дитину, давали їй поїсти, пускали в дім погрітися. Тому працівники УМВС, служби у справах дітей та лікарі на кареті “швидкої” приїхали до села і забрали дівчинку. Реакція матері була зовсім неочікуваною. Жінка у стані алкогольного сп’яніння навіть не засмутилась і сказала, щоб дитину забирали якнайшвидше, бо їй треба робити ремонт, повідомили правоохоронці. Наразі підготовлено заяву щодо позбавлення жінки батьківських прав. Дівчинка знаходиться у лікарні на обстеженні і чекає переїзду до свого нового місця помешкання.http://www.unian.net/ukr/news/news-409810.html

Який статус отримала дитина після її відібрання у матері?

Які види соціального забезпечення можуть їй надаватися?

Охарактеризуйте механізм подальшої діяльності уповноважених органів щодо соціального супроводу Насті.

Задача 7

Упродовж 2013 року близько 1,3 тис. дітей, більшість з яких жебракували або залишились без батьківського піклування, доставлено до притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації. «Стан приміщень не відповідає стандартам протипожежної безпеки в установах АР Крим, Вінницької Донецької, Черкаської областей. У закладах на вимогу прокурорів припинено порушення норм харчування, використання недоброякісних продуктів та лікарських засобів, термін придатності яких сплинув. Також за втручання прокурорів у Дніпропетровській, Житомирській областях та місті Севастополі ініційовано установлення вихованцям, що мають вади розвитку, статусу інвалідів та призначення державної соціальної допомоги. За результатами перевірок у центрах соціально-психологічної реабілітації та притулках на усунення порушень закону та прав дітей уповноваженими прокурорами внесено 39 подань, притягнуто до відповідальності винних осіб. (http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&id=123729&fp=30).

Який порядок створення даних закладів?Хто може бути до них поміщений?

За рахунок яких коштів фінансується їх перебування?

Задача 8

Прокуратура Львівської області провела перевірку додержання вимог законодавства при оздоровленні дітей пільгових категорій і виявила кричущі порушення. Пільгові путівки на оздоровлення до «Артеку», які мали дістатися дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, у Турківському районі Львівщини отримали діти із забезпечених сімей, зокрема діти посадовців місцевої влади. Так, на оздоровлення в «Артек» за рахунок державного бюджету скеровано 18 дітей з Турківського району з благополучних сімей, здебільшого дітей керівників місцевих органів влади. У той час 69 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування з наявних у районі, в «Артеку»не оздоровлювалися.

Також зафіксовані непоодинокі випадки надання пільговій категорії дітей частково оплачуваних путівок при наявності безоплатних, факти надання за рахунок бюджетних коштів кількох путівок упродовж року на оздоровлення однієї і тієї ж дитини, скерування дітей на відпочинок при неналежному оформленні документів, що підтверджують статус обдарованих дітей. Такі порушення зафіксовані у Мотиському, Радехівському, Буському, Бродівському, Перемишлянському районах, Стрию, Моршині, Трускавці. У Турківскому районі бюджетні путівки отримали діти посадовців РДА, реєстраційної служби районного управління юстиції та інших посадовців влади. Голова Турківської РДА отримав дві путівки для дітей (http://zik.ua/ua/news/2013/08/09/423443).

На які види соціального забезпечення мають право такі діти?

Які категорії дітей мають право на санаторно-курортне лікування?

За рахунок яких коштів буде здійснюватися їх лікування?

Задача 9

На виконання розпорядження КМДА «Про організацію в м. Києві соціального патрулювання» на базі Будинку соціального піклування утворено міський оперативний штаб допомоги безпритульним громадянам. За інформацією Головного управління праці та соціального захисту населення КМДА, здійснення соціального патрулювання забезпечуватимуть три мобільні бригади, до складу яких входять соціальні робітники, водії та кухарі із залученням представників соціальних служб для молоді, волонтерів, представників громадських та благодійних організацій.

При Будинку соціального піклування та районних територіальних центрах соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян працюватиме 9 пунктів роздачі їжі та одягу. Утворено банк одягу та взуття. На виконання розпорядження КМДА при районних у м. Києві державних адміністраціях окремо утворено робочі штаби допомоги бездомним і безпритульним громадянам в осінньо-зимовий період із залученням представників охорони здоров’я, надзвичайних ситуацій, внутрішніх справ та, на добровільних засадах, представників громадських організацій, Товариства Червоного Хреста, громадських організацій.

Згідно з чинним законодавством, в лікувально-профілактичних закладах Києва забезпечено безперешкодний доступ бездомних громадян до медичного обстеження та лікування. Переважна більшість осіб без визначеного місця проживання госпіталізується в терапевтичні, хірургічні, неврологічні, травматологічні відділення.

Хто згідно чинного законодавства може отримати статус «бездомного громадянина»?

Які види соціального обслуговування вони можуть отримувати.

Визначіть механізми надання соціального забезпечення даній категорії.

Методичні вказівки

Ключовими термінами, на розумінні яких базується засвоєння навчального матеріалу теми, є: соціальна послуга, соціальне обслуговування, форми соціальних послуг, види соціальних послуг, принципи надання соціального обслуговування, правовідносини з надання соціального обслуговування, державні органи як суб’єкти надання соціальних послуг.

З метою глибокого засвоєння навчального матеріалу при самостійному вивченні теми студенту варто особливу увагу зосередити на таких аспектах:

У науковій та навчальній юридичній літературі соціальне обслуговуваннярозглядається переважно як окремий правовий інститут або підгалузь права соціального забезпечення. Законодавство визначає соціальне обслуговування як «систему соціальних заходів, яка передбачає сприяння, підтримку і послуги, що надають соціальні служби окремим особам чи групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності». Таке визначення не розкриває суті терміна. Також незрозуміло, який зміст вклав законодавець у такі поняття, як "заходи", "сприяння", підтримка", так як на нашу думку вони не можуть бути складовими терміна "соціальне обслуговування". Тому погоджуємося з Н.Б. Болотіною в тому, що створення чи розширення мережі соціальних служб є заходом, але не обслуговуванням. Соціальне обслуговування— це діяльність соціальних служб із надання безплатно чи на пільгових умовах соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги з метою подолання або пом’якшення обставин, які порушують життєдіяльність особи. Його складовими є певні соціальні послуги, а формами надання послугє матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Тому недоцільним є включення до соціального обслуговування чи соціальної допомоги всіх видів соціального забезпечення, крім пенсій. Для надання соціальних послуг потрібна спеціальна інфраструктура соціальних служб чи залучення мережі установ, які надають громадянам послуги. Соціальні послуги не можна декларувати, їх можна лише реально надавати. На Європейському форумі ЄС, що відбувся в Брюсселі у 1998 р., було запропоновано включати в соціальний захист соціальну інтеграцію, охорону здоров’я, забезпечення житлом, надання соціальних послуг.

В основу юридичного механізму соціального обслуговування покладено категорію соціального ризику. У широкому розумінні усі ризики, які спіткають людину протягом її життя, є соціальними. Проте серед них виділяється група ризиків, які є соціальними у власному розумінні цього слова. Ризики у праві — небезпечність виникнення непередбачених витрат очікуваного прибутку, доходу, майна, коштів у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливих обставин або дією непереборної сили. Хоча, ризик, може визнаватися як ступінь імовірності певної негативної події, що може відбутися у певний час або за певних обставин, тобто можлива подія, поява якої має ймовірний випадковий характер та зумовлює небажані наслідки для учасників відповідних правовідносин (інвалідність, сирітство). Світова практика розрізняє дві концепції щодо соціальної природи ризиків Спочатку науковцями було сформульовано дві основні моделі захисту населення на випадок соціальних ризиків. Перша — система Бісмарка (континентальна), основною ідеєю якої є організація соціального захисту на основі взаємної допомоги і соціального страхування працюючого населення. Друга — система У. Беверіджа (атлантична), базувалася на принципі забезпечення мінімального споживчого бюджету всього населення держави. Система соціальних ризиків не є сталою, динамічно змінюється залежно від розвитку держави та проголошених нею цінностей, залежно від економічних, політичних, соціальних явищ у державі. Якщо звернутися до історії законодавства, а саме до часів радянської епохи в Україні, то після Жовтневої революції радянські вчені розробляли теорію соціальних ризиків, які органічно були пов’язані із капіталізмом. Природно, що соціальні фактори мають вплив на соціальні ризики, але сам факт їх існування не залежить від способу виробництва. За будь-якого способу виробництва людина народжується, хворіє, народжує дітей, досягає старості, і все це події, за яких вона на певний час втрачає здатність здобувати засоби до існування. Суспільство в особі держави повинно підтримати таку людину, надати їй матеріальну допомогу. Спосіб виробництва впливає на організаційні засоби забезпечення соціальних ризиків. Поступово законодавство закріпило такий механізм забезпечення соціальних ризиків, за якого в законодавствах радянських країн було розроблено соціальні стандарти та встановлено певні державні соціальні гарантії їх забезпечення. Сучасний перелік соціальних ризиків, що обумовлюють право особи на соціальне забезпечення, визнаний міжнародним співтовариством та закріплений у національному законодавстві — ст. 46 Конституції України.

Погоджуємося із міркуваннями Н. Б. Болотіної в тому, що поняття соціального ризику повинно мати загальний універсальний характер і містити спільні характеристики для всіх конкретних його проявів. У визначенні соціальних ризиків необхідно відобразити потребовий підхід. За такого підходу соціальні ризики можна визначити як такі події в житті людини, за яких виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових (базових) потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя як члена людського суспільства. З урахуванням змісту поняття життєвого рівня, закріпленого в міжнародних правових актах, до першочергових (базових) потреб слід віднести потреби в їжі, одязі, житлі, в медичній допомозі та соціальному обслуговуванні. На продовження переліку соціальних ризиків доцільно застосувати загальновизнані міжнародними актами соціальні ризики (хвороба, непрацездатність (усі її види), материнство (вагітність і пологи), сімейні витрати на утримання дітей, безробіття, старість, смерть, вдівство, нещасний випадок на роботі, професійне захворювання). Доцільно врахувати й "нетрадиційні" ризики (нужда, бідність, потреба у сторонньому догляді через самотність, сирітство, необхідність догляду та утримання непрацездатних членів сім’ї, жорстоке поводження в сім’ї). Законодавче закріплення соціального ризику та надання відповідного обслуговування вирішуються кожною державою зокрема.

На думку науковців, соціальний ризик — це вірогідність настання матеріальної незабезпеченості особи внаслідок відсутності заробітку з об’єктивних соціально-значимих причин, та у зв’язку з додатковими видатками щодо утримання дітей чи інших членів та щодо задоволення потреб у медичних чи соціальних послугах. На думку Н.Б. Болотіної, соціальні ризики можна визначити як такі події в житті людини, за яких виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя як члена людського суспільства. С.М.Синчук визначає ризик як закріплену законодавством та визнану суспільством соціально значиму обставину об’єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їх сімей) можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування чи потребують додаткового матеріального забезпечення та не можуть самостійно їх уникнути. П.Д. Пилипенко практично ототожнює своє бачення правової природи соціального ризику з позицією С.М. Синчук та визначає його як — соціально значущу обставину об’єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей) не здатні самостійно себе утримувати, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку держави. Як С.М. Синчук, так і Н.Б. Болотіна, погоджуються з тим, що соціальні ризики є подіями з настанням яких у громадян виникає небезпека втрати матеріальних засобів до існування. Проте, С.М. Синчук уточнює, що втрата матеріальних засобів до існування може мати як тимчасовий, так і пожиттєвий характер. Ми підтримуємо дане уточнення, так як вважаємо, що соціальне обслуговування незахищених громадян державою може надаватися періодично протягом визначеного терміну (як приклад, допомога по безробіттю) або на все життя (протезування).

Ознаками соціального ризику є: об’єктивний характер (настає незалежно від волі особи та не може бути усунений нею самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб’єктивних причин); обмежує (чи порушує) життєдіяльність людини та зумовлюють її соціальну незабезпеченість; закріплений національним законодавством як обставина, внаслідок настання якої особа може потребувати допомоги держави чи суспільства; виступає потенційно закономірним для кожної людини (обов’язково або як правило трапляється або може трапитися за певних обставин не залежно від волі та бажання особи); зумовлює негативні наслідки для особи, так як з настанням ризиків виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення першочергових потреб особи, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя. Його правова природа зумовлює особливу природу права соціального забезпечення та визначає такі функції: попередження можливих матеріальних негараздів особи або надання їй соціальних послуг чи членам сім’ї.

Соціальні ризики можна класифікувати: за організаційно-правовою формою соціального забезпечення (страхові та не страхові (соціальне обслуговування)); за змістом (постійна чи стійка непрацездатність; безробіття (часткове безробіття); втрата годувальника; сирітство; малозабезпеченість).

Так, непрацездатність є соціально-фізіологічним станом людини, що характеризується об’єктивною втратою працездатності чи зменшенням природних функцій організму або зниженням кваліфікації, значним зменшенням обсягу чи припиненням трудової діяльності. Непрацездатними вважаються особи, які досягли пенсійного віку або визнані інвалідами І, II або III групи. Суб’єктом права на соціальне обслуговування виступають особи, котрі не мають роботи через незалежні від них обставини і визнані безробітними. Держава повинна матеріально забезпечити таку особу або принаймні надати їй соціальне обслуговування чи матеріальну підтримку. Тому доцільним, на наш погляд, буде узагальнюючий вираз "нездатність до праці". Непрацездатність може бути наслідком різних за природою юридичних фактів (старість, вагітність, малозабезпеченість, травма, не пов’язана з виробництвом, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання, техногенні катастрофи, воєнні конфлікти). Виділяють також постійну та тимчасову непрацездатність. Юридичним фактом, підтверджує постійну непрацездатність особи є досягнення нею пенсійного віку, який надає особі статусу «особи похилого віку» і закріплює право на соціальне обслуговування. Потребує вирішення проблема соціальних ризиків, спричинених техногенними та екологічними явищами, які характеризуються високим рівнем небезпеки для життя і невідворотними фізичними, матеріальними і моральними втратами. Безробіття є різновидом соціального ризику, який не визначений національним законодавством, але є підставою соціального. Соціальне забезпечення при його настанні забезпечується завдяки встановленої системи соціального страхуванню на випадок безробіття. Втрата годувальника, як вид соціального ризику є наслідком настання такого юридичного факту як надання соціального обслуговування, якщо дитина отримала статус «дитина-сирота»

За способами державного забезпечення розрізняють традиційні соціальні ризики (хвороба, безробіття, старість, трудове каліцтво, професійна хвороба, утримання дітей, вагітність та пологи, інвалідність, втрата годувальника), що зумовлюють втрату або зменшення доходу внаслідок об’єктивних обставин та є основою для надання соціального обслуговування. За законодавством України в основу "традиційного" соціального ризику покладено соціальне страхування, що дає підстави отримати соціальні послуги. «Нетрадиційні ризики» також розглядаються як підстава для надання соціального обслуговування (життєві обставини, що порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно чи зумовлюють перебування особи у складній життєвій ситуації: інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку зі старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість). На особливу увагу серед нетрадиційних ризиків заслуговує такий соціальний ризик, як бідність, так як його визнання у законодавстві ознаменувало певний якісний стрибок у системах соціального забезпечення. Відповідно до Стратегії подолання бідності та Комплексної програми забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності. Безпосереднє подолання бідності є довгостроковим стратегічним завданням, вирішення якого залежить від успіху реформ, виконання завдань програм соціально-економічного розвитку країни. У подальшому мають бути зменшені масштаби бідності, підвищений рівень життя населення, надання заходів щодо подолання бідності в умовах ринкової економіки упереджувального характеру.

Н. Б. Болотіна класифікує соціальні ризики залежно від ступеня типовості та причини виникнення на: загальнолюдські (загальносоціальні) ризики (поділяються на загальнопоширені й незагальнопоширені. Загальнопоширені соціальні ризики зумовлені біологічною, фізіологічною і соціальною природою людини, отже, мають об’єктивний характер, є типовими для людської спільноти, притаманні кожній людині (хвороба, непрацездатність, материнство, сімейні витрати, безробіття, старість, смерть, вдівство). До незагальнопоширених (нетипових) соціальних ризиків можна віднести "нетрадиційні" соціальні ризики); професійні ризики утворюють окрему групу соціальних ризиків; для соціальних ризиків, спричинених воєнними, політичними, техногенними та екологічними явищами, спільним є те, що вони залежать від сили, яка значно перевищує можливості окремої людини протистояти їм; характеризуються високим рівнем небезпеки для життя і невідворотними фізичними, матеріальними і моральними втратами. Однак в юридичному сенсі соціальні ризики завжди є подіями, причому вони, як правило, наперед відомі, передбачувані, мають загальний характер, неодмінно або як правило трапляються у людей в певний час і за певних обставин.

Є.Є. Мачульська поділяє соціальні ризики на ризики економічного характеру (відсутність попиту на працю (безробіття), трудові каліцтва і професійні захворювання (інвалідність, смерть годувальника)); ризики фізіологічного характеру (тимчасова або стійка втрата працездатності від загального захворювання, вагітність і пологи, старість); ризики демографічного характеру (утримання і виховання дітей). Така класифікація не дає змоги включити повний перелік випадків соціальних ризиків. До групи фізіологічних ризиків слід додати такий ризик, як бідність (стан, за якого особа (чи сім’я) не має прожиткового мінімуму). Нездатність до праці, на думку Н.Б.Болотіної, може мати місце через фізичні вади особи (стійка або постійна непрацездатність) або через фізичну чи розумову обмеженість. Термін "особи з обмеженими фізичними можливостями" вже з’явився у національній юридичній сфері, але визначення цього стану ще не зроблено. Так, С.М. Синчук у визначенні поняття соціального обслуговування згадує про такий ризик як «тяжка життєва ситуація». П.Д. Пилипенко зазначає, що однією з підстав (соціальних ризиків) надання особі соціальної допомоги є настання складних життєвих обставин для неї та (або) членів її сім’ї, тобто обставина, що об’єктивно порушує нормальну життєдіяльність особи, наслідки якої вона не може подолати самостійно. Б.І. Сташків до складних життєвих обставин відносить: самотність, сирітство, зневажливе ставлення або негативні відносини у сім’ї, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофа, інвалідність, часткова втрата рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість, насильство. І.С. Ярошенко зазначає, що підставою (соціальним ризиком) надання соціальних послуг особі є стан нужденності, тобто такий рівень доходу, який є нижчим від прожиткового мінімуму визначеного законом. Проте, далі ототожнює його з поняттям соціальною незабезпеченістю особи. На нашу думку, дане поняття не є тотожними, адже нужденність скоріше стосується тої ситуації, коли особа потребує саме матеріального забезпечення, так як не має коштів для проживання (як приклад бідність, сирітство, безпритульність). Соціальна незабезпеченість включає в себе не так матеріальне забезпечення, як забезпечення у плані належного утримання (поміщення в пансіонати, будинки-престарілих).

Отже, соціальні ризики, для права соціального забезпечення відіграють надзвичайно велике значення, так як наслідком їх настання є надання особі як матеріального так і соціального обслуговування. Багато з розглянутих нами соціальних ризиків, не знайшли законодавчого закріплення, тому їх встановлення на державному рівні змогло б полегшити роботу соціальних служб та інших органів, які надають допомоги громадянам, так як визначення і закріплення соціальних ризиків є тотожним визначенню і закріпленню підстав для надання державної допомоги соціально-незахищеним верствам населення. Характеристика соціальних ризиків здебільшого зводиться до того, що їх основою є матеріальний критерій, проте він може бути зумовлений соціальним фактором (психологічний тиск, насильство, негативні відносини у сім’ї). Тому, слід не лише закріпити на законодавчому рівні загальноприйняті соціальні ризики, але й переглянути їх та встановити нові, які не прив’язані лише до матеріального критерію.

Соціальні послуги можна класифікувати за різними критеріями, зокрема: за джерелами фінансування: послуги за рахунок страхових фондів; послуги за рахунок коштів державного бюджету; за суб’єктами надання: послуги, які надаються спеціалізованими державними підприємствами, установами та закладами соціального обслуговування; спеціалізованими приватними підприємствами, установами та закладами соціального обслуговування; юридичними особами, які не мають на меті отримання прибутку; фізичними особами; залежно від категорії осіб, які потребують соціальних послуг: для дітей-сиріт і дітей позбавлених батьківського піклування; для молоді, для сімей; для пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; для бездомних громадян; для осіб, які відбули покарання; залежно від режиму установи чи закладу в яких надаються соціальні послуги: стаціонарне соціальне обслуговування; нестаціонарне соціальне обслуговування; напівстаціонарне соціальне обслуговування; залежно від основи, на якій надаються соціальні послуги споживачеві: платне; безоплатне; за строком надання: безстрокове (проживання в психоневрологічному інтернаті); строкове (проживання в притулку для неповнолітніх); одноразове (санаторно-курортне лікування).

Семінарське заняття 4