Соціальна діагностика, експертиза, профілактика

 

Соціальна діагностика — комплекс способів, за допомогою яких визначають рівень соціального благополуччя / неблагополуччя і соціального здоров'я певного соціального середовища (мікросоціуму). Соціальна діагностика здійснюється на основі міждисциплінарних зв'язків соціальної роботи із соціологією, педагогікою, психологією, економікою та іншими сферами наукового знання.

Соціальна діагностика відрізняється від психологічної діагностики більш широким спектром об'єктів вивчення чи дослідження, застосування методів накопичення, аналізу і обробки інформації. Соціальна діагностика розглядається стосовно психологічної діагностики як технологія соціальної роботи і метод соціальної роботи чи її психологічне забезпечення. Соціальна діагностика спрямована на суб'єктів соціальної роботи: клієнтів, споживачів соціальних послуг, різних груп населення. Соціальна діагностика проводиться, як правило, на мезо- і макрорівні соціальної роботи.

Як технологія соціальної роботи соціальна діагностика використовує такі методи накопичення і збору інформації: соціологічні; педагогічні; психологічні.

Соціологічні методи. Аналіз соціуму проводиться за такими показниками:

· економічний стан особистості, соціальної групи, спільноти, общини;

· соціально-побутові умови життя громадян;

· соціальні взаємозв'язки, їх адекватність, відповідність соціальному статусу, рівню освіти особистості, її запитів, потреб, соціального оточення;

· наявність / відсутність соціальних хвороб (алкоголізм, наркоманія, бідність, бездомність, соціальна ізольованість, маргіналізація тощо) з погляду соціального порядку, соціальних відносин, соціальних змін, способу життя, суспільних станів, міжособистісних стосунків;

· духовна сфера;

· соціальні інтереси" потреби, запити особистості;

· регіональні особливості, їх вплив на соціальне самопочуття особистості;

· наявність соціальної інфраструктури.

Основні підходи формуються за провідними напрямками соціології: вікової, соціології відхилень, громадської думки, вільного часу, культури, інвайронментальної, масових комунікацій, медицини, науки, молоді, міста, організацій, освіти, повсякденного життя, політики, праці, розуміння, релігії, сім'ї, театру, спорту, управління.

Методи збору і накопичення інформації: соціологічні дослідження з вивчення громадської думки; опитування з різних соціальних проблем окремих цільових груп і категорій громадян; фокус-групи; інтерв'ювання; соціометрія; спостереження; метод документалістики; статистичні дані.

Педагогічні методи. Вивчення, дослідження рівня ціннісних орієнтацій, ідеалів, еталонів поведінки, соціалізації (соціальної адаптації, індивідуалізації, інтеграції). -

Методи педагогічного дослідження:

1. Педагогічне спостереження.

2. Анкетування з метою виявлення ціннісних орієнтацій, духовних запитів і потреб, рівня освіченості й культури.

3. Соціально-педагогічний експеримент.

Психологічні методи. Вивчення психологічного самопочуття, психологічного мікроклімату, психологічної сумісності в мікросоціумі, рівня психологічної культури.

Методи психологічної діагностики:

1. Психологічне спостереження.

2. Анкетування.

3. Інтерв'ювання.

Експертне оцінювання спрямоване на суб'єктів соціальної роботи, проводиться висококваліфікованими спеціалістами з метою виявлення рівня надання соціальних послуг. Метою експертного оцінювання є вивчення стану окремої сфери системи соціального захисту населення (духовної, соціальної, політичної), її сфер призначення (освіти, праці і соціальної політики, охорони здоров'я, соціальних служб для молоді, культури та

Ін.), її компонентів (соціальний захист пенсіонерів, інвалідів, дітей, жінок, молоді та ін). Методичні підходи і вимоги:

1. Оцінювання ситуації:

· фактори, які зумовлюють незадовільний стан;

· напрямки, тенденції, найбільш характерні для певної ситуації;

· особливості, специфіка розвитку найбільш важливих складових (галузі, структури, служби);

· найбільш характерні форми роботи, засоби, за допомогою яких здійснюється діяльність.

2. Аналіз діяльності організацій, служб, які здійснюють цю діяльність. Щодо соціальної роботи це можуть бути залежно від ділянки соціальної роботи такі організації:

· державні служби;

· громадські фонди і організації;

· спеціальні заклади;

· благодійні, спонсорські організації, приватні ініціативи. Оцінювання їх діяльності спрямоване на виявлення тенденцій в їх розвитку, визначення їх рейтингу в суспільній думці.

Експертне оцінювання проводять спеціальні центри, експертизи, наукові інформаційно-аналітичні центри, лабораторії експертів, незалежні експертні групи та окремі експерти. Останнім часом їх діяльність актуалізується, оскільки нестабільність у суспільстві, а також у соціальній сфері породжує необхідність в науковому аналізі рішення щодо виходу з кризової ситуації. Експертні організації створюються при державних закладах і службах, а також на громадських засадах, в комерційних структурах, навчальних центрах.

Залежно від рівня професіоналізму і можливості охопити експертним аналізом різні за обсягом роботи організацій і розрізняється зміст діяльності, характер підсумкових результатів експертизи.

Методика експертної роботи включає низку етапів:

· у кожному окремому випадку для проведення експертного оцінювання визначається коло експертів (з можливим конкурсом серед них);

· виявляються проблеми;

· намічається план і час дій;

· розробляються критерії для експертного оцінювання;

· визначаються форми і способи, в яких будуть виражені результати експертизи (це може бути аналітична записка, матеріали для вивчення, круглий стіл, конференція, виступи експертів, публікації).

Головні проблеми будь-якого експертного методу можна відобразити у вигляді вимог:

1. Інтерпретація результатів:

· рівень компетентності експертів із соціальних професійних проблем: економічних (ефективність), соціальних, політичних, психолого-педагогічних, духовно-моральних, екологічних;

· рейтинг експертів: відповідно до взаємного оцінювання, громадської думки, посадового принципу тощо;

· коефіцієнт компетентності експертів при визначенні основної думки, оцінки.

2. Створення обстановки вільного обговорення.

3. Заключна дискусія.

4. Вироблення рекомендацій із проблеми, яка досліджується, висновки про доцільність тих чи інших пропозицій, а також з їх впровадження.

Соціальна профілактика — технологія соціальної роботи, що становить комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на попередження соціальних проблем, соціальної дисгармонії, соціальних наслідків тиску на особистість складних умов життя, негативних умов соціалізації.

Соціальна профілактика здійснюється на різних рівнях соціальної роботи і соціальної системи суспільства.

Мікрорівень

 

Напрямки:

1. Соціальна робота з дітьми і молоддю із формування про-соціальної поведінки, попередження відхилень у поведінці, формування здорового способу життя, формування і розвитку життєвої компетентності, розвитку соціальної культури, розвитку і підтримки соціальних талантів, сприяння самореалізації і самоактуалізації.

Форми і методи роботи: просвітницькі курси, інформаційні видання, тренінги і семінари, телевізійні передачі, фестивалі, конкурси тощо.

2. Соціальна робота з дітьми і молоддю груп ризику з метою попередження соціальних і психологічних наслідків антиправних вчинків, саморуйнівної поведінки, негативної соціалізації та адаптації.

Форми і методи роботи: створення реабілітаційного середовища, формування цінностей, орієнтацій, норм, еталонів, корекція психологічного стану шляхом проведення групової тренінгової соціальної роботи, просвітницької, інформаційної, залучення до волонтерської допомоги.

3. Соціальна робота з малозабезпеченими сім'ями і громадянами, самотніми, непрацездатними з метою попередження негативних соціально-психологічних наслідків бідності, соціальної ізоляції, інвалідності та інших соціальних проблем.

Форми і методи роботи: своєчасне виявлення громадян груп ризику, формування щодо них банку даних, надання пенсій, пільг, допомог, проведення соціально-психологічної підтримки (консультації, тренінги, групи взаємодопомоги), соціально-педагогічна робота (організація дозвілля і рекреаційної діяльності, клубної роботи, соціально-культурної діяльності тощо).

Мезорівень

Напрямки:

1. Нормативно-правові документи, які регулюють правові основи соціального захисту окремих категорій громадян.

2. Соціальні програми, спрямовані на поліпшення соціального забезпечення бідних, малозабезпечених громадян.

3. Заклади, соціальні служби для соціальної роботи з клієнтами групи ризику.

4. Працевлаштування, центри зайнятості для безробітних.

5. Просвітницька соціальна робота в мікросоціумі.

6. Посередницька соціальна робота в общині.

Макрорівень

Напрямки:

1. Законодавство, яке регулює правові основи соціального захисту населення.

2. Державні програми і проекти з попередження негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищах.

3. Державні програми і проекти із соціальної підтримки окремих категорій громадян.

4. Благодійництво, меценатство.

Залежно від того, на якому етапі розвитку проблеми та її впливу на ту чи іншу соціальну групу вживаються профілактичні заходи, виділяють такі види профілактики:

· первинна — діяльність, спрямована на попередження виникнення проблеми;

· вторинна — діяльність, спрямована на попередження загострення проблеми та її наслідків серед осіб, які відчули на собі її вплив;

· третинна — робота, яка проводиться з особами, які постраждали від проблеми, і спрямована на попередження її рецидивів.

Профілактика будь-якої соціальної проблеми має бути спрямована як на соціальне середовище, в якій вона виникає, так і на особистість, яка від цієї проблеми страждає.

На основі аналізу соціальних і особистісних факторів проблеми визначаються завдання соціальної профілактики:

· дослідити причини і фактори проблеми чи негативного соціального явища;

· встановити ресурси, які є необхідними для подолання проблеми чи виявити ті, що існують;

· подолати негативний вплив середовища;

· розширити можливості для задоволення потреб, подолання проблем, повноцінної життєдіяльності (підвищити соціальні ресурси);

· подолати особистісні фактори, які сприяють виникненню чи загостренню проблем чи заважають її вирішенню;

· підвищити особистісні ресурси, здатність особистості адекватно реагувати на проблеми, подолати їх і задовольнити потреби;

· організувати взаємодію суб'єктів у подоланні проблеми, організувати діяльність, спрямовану на попередження і подолання проблем.

Структура соціальної профілактики:

· Постановка і дослідження проблеми; планування діяльності, організаційна і методична підготовка; вплив на особистість (профілактична інтервенція) і вплив на проблемне середовище.

· Вплив на особистість: підвищення ресурсів особистості, корекція негативних особистісних якостей; розвиток якостей, які підвищують адаптивні можливості особистості, формування адекватного ставлення до проблеми.

· Вплив на проблемне середовище: попередження негативного впливу середовища шляхом попередження негативного впливу об'єктивних факторів, попередження негативного впливу інших осіб, підвищення можливостей задоволення потреб.

· Моніторинг проблеми, аналіз ефективності профілактичних дій.