Соціальне моделювання і прогнозування

 

Моделювання — багатоплановий метод дослідження, один із шляхів пізнання. Воно зумовлює дослідження реально існуючих предметів, явищ, соціальних процесів, органічних і неорганічних систем. Ним охоплені всі процеси. Моделювання — це специфічне багатофункціональне дослідження. Його головне завдання — відтворити на основі схожості з наявним об'єктом інший, який замінює його об'єкт (модель). Модель — аналог оригіналу. Вона повинна мати схожість з оригіналом, але не повторювати його, тому що при цьому саме моделювання втрачає сенс. Неприпустимим є і вільне моделювання; у цьому випадку воно не дає необхідного уявлення про оригінал моделі, а також не виконує своєї функції.

Функції соціального моделювання: поглиблення пізнання наявних систем і об'єктів; визначення основних параметрів, шляхів подальшого їх застосування; проведення порівняльного аналізу оригіналу і моделі, виявлення якісних характеристик.

Моделювання виконує і важливі евристичні функції: виявляє негативні тенденції, визначає позитивні шляхи вирішення проблем, пропонує альтернативні варіанти.

Виділяють кілька видів (типів) моделей: пізнавальні, евристичні; моделі майбутнього — прогностичні; моделі бажаного, заданого стану.

Цілі моделювання: відобразити стан проблеми на даний момент; виявити найбільш гострі "критичні" моменти, "вузли" протиріч; визначити тенденції розвитку і ті фактори, вплив яких може скоректувати небажаний розвиток; активізувати діяльність державних, громадських та інших організацій та осіб у пошуках оптимальних варіантів розв'язання соціальних завдань.

Модель має відповідати певним вимогам:

1. Бути більш простою, більш зручною, давати інформацію про об'єкт, сприяти удосконаленню самого об'єкта.

2. Сприяти визначенню чи поліпшенню характеристик об'єкта, раціоналізації способів його побудови, управлінню чи пізнанню об'єкта.

У цілому модель має відповідати таким вимогам: повноти, адекватності та еволюційності; бути абстрактною, щоб допускати варіювання великої кількості перемінних; задовольняти умови, які обмежують час вирішення завдання; орієнтуватися на реалізацію завдань за допомогою наявних можливостей; забезпечувати отримання нової корисної інформації про соціальний об'єкт чи явище; бути побудованою на використанні встановленої термінології; зумовлювати можливість перевірки її істинності, відповідності соціальному об'єкту, процесу, явищу.

Визначають основні принципи розробки моделей складних об'єктів і явищ, що застосовуються в соціальному моделюванні: компроміс між очікуваною точністю результатів моделювання і складністю моделі, баланс точностей, достатня різнобічність елементів моделі, наочність моделі, блочне представлення моделі, спеціалізація моделей тощо.

Моделювання соціальних процесів здійснюється у таких видах: прогностична модель доходів населення та оплата праці; модель соціальної системи.

Використання математичних моделей соціального прогнозування здійснюється у напрямку прогнозу бюджетів сімей, які розділяються за групами і складом; використання теорії ймовірностей і математичної статистики — для визначення рівня благополуччя населення.

До соціальних моделей належать: моделювання демографічних процесів; моделі екологічної безпеки; моделі соціальної адаптації мігрантів та ін.

Системно-функціональний підхід зумовлює моделювання соціальних процесів на регіональному рівні, управлінських рішень тощо.

Моделювання як технологія соціальної роботи — моделювання суб'єктів соціальної роботи (систем, служб, проектів, програм, процесів, моделі спеціаліста); моделювання шляхів, способів вирішення проблемних ситуацій; моделювання позитивної поведінки особистості в різних умовах соціального життя; напрямків сучасної соціальної роботи з різними цільовими групами та категоріями населення.

Прогнозування — це соціальна теорія пізнання, яка перебуває у специфічній взаємодії з цілою низкою груп знань, які тією чи іншою мірою розглядають як основний об'єкт майбутнє, здійснюють аналіз на різних рівнях — теоретичному, психолого-інтуїтивному, практичному — проблеми близького і далекого майбутнього.

Об'єктом прогнозу є процеси (явища, події), на які спрямовано дослідження з метою вироблення прогнозу. Метою прогнозу є правильне оцінювання всього нового, що нині позитивно впливає на соціальне життя, що із сучасного життя може не тільки зберігатися, але і переходити в майбутнє. Це стосується різних форм соціального життя, принципів, змісту і методів діяльності.

Прогнозування слугує підготовці завчасно підготовлених пропозицій, проектів, програм, рекомендацій та оцінок, тобто визначає, в якому напрямку бажаним є розвиток об'єктів у галузі, що досліджується (культура, охорона здоров'я, освіта, сільське господарство), і як насправді може відбуватися розвиток. Відповідно до цього визначають і типи завдань прогнозування: визначення і мотивування мети розвитку; визначення засобів, способів, шляхів досягнення цілей.

Соціальне прогнозування — це дослідження соціальної системи на більш глибокому рівні, який дає можливість передбачати, прогнозувати майбутнє, яке одночасно виступає як синтез різнобічних знань про суспільство.

Виділяють кілька етапів соціального прогнозування: аналітичний, дослідний, програмний, організаційний.

Аналітичний етап має визначити стан і тенденції розвитку об'єкта прогнозування і відповісти на запитання: яким є бажаний рівень задоволення конкретних суспільних потреб, досягнення яких пов'язано з розвитком об'єкта прогнозування; які результати майбутнього розвитку і в яких галузях, сферах є бажаними і необхідними для досягнення бажаного рівня.

Дослідний етап відповідає на такі запитання: які можливі результати майбутнього розвитку в зазначених сферах досліджуваного об'єкта; які проблеми виникають через невідповідність необхідних і можливих результатів майбутнього розвитку; дає змогу чітко сформулювати проблему, яка виникає в результаті дослідження і яка підлягає вирішенню.

Програмний етап зумовлює отримання відповідей на запитання: якими є можливі шляхи (варіанти) досягнення бажаних і небажаних результатів; який проміжок часу займе реалізація кожного з можливих результатів; який ступінь впевненості в реалізації кожного із можливих варіантів (шляхів) вирішення.

Організаційний етап — це кадрові, матеріально-технічній фінансові ресурси, необхідні для реалізації кожного з можливих варіантів; комплекс організаційно-технічних заходів, які забезпечують отримання певних результатів у досягненні того чи іншого варіанта; визначення найбільш раціональних з них.

Система методів і способів прогнозування називається методикою прогнозування, яка охоплює такі етапи:

1) передпрогнозна орієнтація: визначення об'єкта дослідження (охорона здоров'я, студенти, пенсіонери та ін.), предмета дослідження (наприклад, рівень економічної захищеності студентів), проблем, цілей, завдань, часу проведення; висунення робочих гіпотез, вибір методів; визначення структури та організації дослідження;

2) прогнозний фон — збір даних, які впливають на розвиток об'єкта: рішення, нові документи, безпосередні події, при цьому враховуються процеси у суміжних сферах;

3) пошукова модель — узагальнене бачення об'єкта в системі основних показників, параметрів, які відображають його характер і структуру;

4) пошуковий прогноз — проекція первинної моделі у майбутнє відповідно до тенденції, яка спостерігається з урахуванням факторів прогнозного фону з метою виявлення проблем, які підлягають вирішенню;

5) нормативний прогноз — проекція первинної моделі в майбутнє відповідно до заданих цілей і норм за визначеними критеріями;

6) оцінювання ступеня достовірності та уточнення прогностичних моделей за допомогою системи експертного опитування;

7) вироблення рекомендацій для підготовки оптимальних рішень на основі зіставлення прогностичних моделей.

Нині налічується понад 200 методів прогнозування. Серед них найбільш поширеними є методи екстраполяції та експертизи, в основі яких стоять часові й параметричні ряди ретроспективного розвитку об'єкта прогнозування. Інші методи базуються на використанні обчислювальної техніки, розробці спеціальних алгоритмів і програм, які потребують значних затрат ресурсів і більш високої кваліфікації розробників прогнозів: багаторівнева морфологія, багаторівнева експертиза, матричні методи.

Асоціативні методи — процедури прогнозування на базі побудови специфічних аналогових моделей реальних об'єктів і процесів.

Ігри — метод, який використовується в безпосередніх перед-планових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів.

Імітування — побудова математичної моделі з метою навчання і верифікації рішень як результатів прогнозного дослідження.

Індивідуальне передбачення експерта — оцінювання провідного спеціаліста-лідера, експерта в певній сфері аналізу, дослідження.

Інтуїтивні методи (передбачення) — найбільш широко використовуються в системі управління, а також при прогнозуванні різних соціальних явищ, базуються на широкому залученні найбільш компетентних експертів і постійному підвищенні їх кваліфікації відповідальності за експертизу.

Історична аналогія — перенесення у часі чи з інших галузей знань виявлених закономірностей, тенденцій розвитку схожих подій.

Каузальне моделювання — встановлення причинно-наслідкових зв'язків відомих фактів.

Класифікаційні ознаки методів прогнозування — специфічні відмінності за ступенем форматизації, за принципом дії і за способом отримання інформації.

Класифікація методів — вибір методів, адекватних завданням, які вирішуються.

Метод Дельфі зумовлює кілька етапів автономного опитування експертів, які об'єднані в групи. Є кілька спеціальних методик обробки і відбору результатів експертних опитувань.

Методи випереджальної інформації — групи методів, заснованих на властивостях науково-технічної інформації випереджати практичне втілення досягнень науки.

Мозкова атака — колективне оцінювання, регламентоване особливими правилами, які засновані на стимулюванні творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення проблеми.

Статистичне моделювання — розробка та аналіз моделей, які створюються на базі статистичного матеріалу минулого і сучасності.

Сценарій — розробка та опис передбачуваного курсу подій в досліджуваній сфері (середовищі, системі) та її оточенні, починаючи з конкретного вихідного етапу і закінчуючи часом випередження прогнозу.

Евристичні методи — ґрунтуються на аналізі історичних і системних детермінуючих зв'язків. Механізм передбачення базується на екстраполяційних, сценарних, імовірних прогнозах, статистичному моделюванні.

Серед видів і технологій соціального прогнозування виділяють: прогнозування рівня життя і зайнятості населення, пенсійного забезпечення, економічної безпеки (бідність, безробіття), прогнозування екологічних процесів та ін.

Прогнозування як технологія соціальної роботи — дослідження соціальної системи з метою передбачення ефективності форм, методів, підходів, проектування і програмування соціальної роботи з окремим клієнтом на рівні індивідуальної роботи, групою, спільнотою, громадою на мезорівні, діяльності соціальних служб, організацій та установ на макрорівні соціальної роботи. Вибір методів прогнозування залежить від змісту соціальної роботи, певного її напрямку, категорій клієнтів тощо.

Основна література

Гершунский Б.С. Педагогическая прогностика: Методология, теория, практика. — К., 1986.

Основы социального прогнозирования: Учеб. метод, пособие / Под ред. Г.Е, Шепитько. — М., 2001.

Сафронова В.М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе: Учеб. пособие. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. —192 с.

Тюптя Л,Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 237— 242.

Теми для дискусії

1. Сутність соціального моделювання як багатопланового методу дослідження, шляху пізнання; функції соціального моделювання.

2. Особливості моделей в соціальній роботі: пізнавальних, евристичних, прогностичних, моделей бажаного або заданого стану.

3. Цілі моделювання, професійні вимоги до соціального моделювання.

4. Зміст моделювання як технології соціальної роботи.

5. Етапи соціального моделювання і прогнозування.

6. Характеристика типів соціального прогнозування.

Соціальна освіта і навчання

 

У науковій літературі соціальна освіта і навчання як технологія соціальної роботи розглядаються з погляду соціальної освіти — підготовки спеціалістів для соціальної сфери і особливого підходу до організації і реалізації соціальної роботи.

Освіта у широкому значенні слова — основа всебічного, гармонійного, інтелектуального, духовного, естетичного розвитку людини.

Соціальна освіта реалізується шляхом проведення соціального діалогу, який відображається в усіх формах міжсуб'єктних взаємовідносин і взаємодій, як у неприхованій, так і в прихованій формах. Визначають діалог громадянського суспільства і держави під час проведення референдумів і голосувань, діяльності суспільних рухів, які впливають на державну політику, і впливу держави на громадянське суспільство. Вважається, що міра цивілізованості країни визначається тим, наскільки соціальний діалог між громадянським суспільством і державою є відкритим, неприхованим і рівноправним.

Соціальний діалог ведеться між усіма суб'єктами суспільних відносин — спеціальними групами, політичними партіями і рухами, громадськими, національними, релігійними та іншими організаціями і прошарками суспільства. Він реалізується й у формі взаємодії індивіда і суспільства, індивіда і держави однаково, як і соціальної групи і суспільства, соціальної групи і держави.

Головне завдання соціальної освіти — сформувати людину, яка може бути суб'єктом соціального діалогу, що постійно здійснюється і не завжди у конструктивних і рівноправних формах. Це діалог:

— між громадянським суспільством і державою;

— індивідом і суспільством, соціальною групою;

— різними соціальними прошарками, суспільними і державними організаціями, політичними та іншими силами.

Сутність соціальної освіти та її архітектоніка (конструктивне наповнення) представлені усвідомленням ролі особистості в соціально-історичних процесах. Традиційно таке розуміння зводилося до ролі видатної особистості й народних мас і мало торкалося усвідомлення того, хто має бути реальним суб'єктом соціальної динаміки. Архітектоніку соціальної освіти коротко представляють переліком ролей суб'єкта соціальної освіти у соціальному діалозі: соціальний менеджер, архітектор, спеціаліст у сфері Public Relations, терапевт, соціальний комунікатор, посередник, консультант, медіатор, маркетолог, експериментатор, радник, аналітик, спеціаліст у сфері соціального проектування, соціальний технолог. На цьому рівні соціальної роботи соціальний працівник є політиком у сфері соціального захисту населення.

На мікро- і мезорівнях соціальної роботи соціальне навчання розуміється як процес навчання і научіння особистості соціальним умінням і навичкам з метою оволодіння життєвою компетенцією, самостійністю, незалежністю, самореалізацією себе у різних видах соціального життя. Теорія соціального научім ня спирається на підходи гуманістичної, біхевіористичної і когнітивної психології.

Згідно з когнітивною психологією Дж. Келлі, людині необхідно допомогти навчитися конструювати власну реальність. Келлі описує конструкти у вигляді паттернів і шаблонів, які людина створює, а потім намагається накласти їх на світ і підігнати під нього. Конструкти — це способи організації людьми свого досвіду відповідно до правила подібного й відмінного. Потреби, мотивації, емоції і навчання — все це аспекти конструкційного процесу. Теорія особистісних конструктів сформульована в 12 стислих твердженнях, які складаються з фундаментального постулату і 11 наслідків, які е частково похідними від постулату, частково його уточнюють.

А. Бандура вважає, що людина може навчитися, не докладаючи особливих зусиль. Він називає цей процес научінням шляхом спостереження і відрізняє його від научіння шляхом ігрової діяльності. Для того, щоб навчитися шляхом спостереження, люди повинні звернути увагу на взірець, який мають наслідувати; організовувати і зберігати свої спостереження; робити спроби виконувати нові для себе дії; володіти причиною, повторювати поведінку модуля. Научіння шляхом ігрової діяльності має місце, коли люди зустрічаються з наслідками своєї діяльності. Ці наслідки можуть повідомляти клієнтам інформацію, викликати мотив подальшої поведінки чи підкріплюватися сьогоднішніми вчинками. Підходи теорії соціального научіння використовуються в соціальній роботі при проведенні тренінгів із формування соціальних умінь, завдяки ігровій соціальній роботі, спостереженню за позитивною поведінкою, її імітації і моделюванні.

В основі гуманістичної психології К. Роджерса — недирективне навчання. Учіння, з погляду К. Роджерса, — це не тільки просте накопичення фактів. Воно змінює поведінку людини в сучасному житті й майбутньому, її взаємовідносини та особистість. Це научіння, яке становить не просто прирощення знань. Воно передбачає глибоке проникнення в існування. К. Роджерс визначає п'ять умов успішності научіння під час терапії: невпевнене та амбівалентне бажання узнати чи змінити себе; відповідність почуттів і поведінки терапіста стану клієнта (конгруентність); безумовне позитивне ставлення до клієнта; емпатійне розуміння; сприйняття клієнтом терапіста. Вчений висловлював думку, що ніхто нікого нічому не може навчити. Мислення розпочинається на узбіччі дороги. Коли людина досягає узбіччя і не знає, який напрямок обрати, щоб потрапити у необхідне місце, вона починає аналізувати ситуацію. На думку К. Роджерса, мислення розпочинається саме в той момент. Вчений зробив висновок, що недирективне навчання сприяє тому, що людина починає по-іншому дивитися на себе; більш повно сприймає себе і свої почуття; більше довіряє собі, може управляти собою; стає більш схожою на того, на кого орієнтується; стає гнучкішою; ставить перед собою реальні цілі; поведінка стає більш продуманою; відмовляється від шкідливих звичок; починає краще сприймати інших; в людині відбуваються внутрішні зміни; це зміни основних рис у кращий бік.

Проект "Методи навчання в громадянській освіті"

 

Одним із підходів до соціальної освіти є інноваційні методи навчання в громадянській освіті. Прикладом реалізації цього підходу є українсько-білоруський проект "Методи навчання в громадянській освіті". Учасники школи-семінару "Інноваційні методи навчання в громадянській освіті", як і весь проект у цілому, орієнтовані на спеціалістів у сфері громадянської освіти:

· членів громадських організацій, напрямком діяльності яких є реалізація різних проектів і програм в галузі громадянської освіти (Семінари, тренінги, освітні програми, "круглі столи", конференції для різних соціальних і вікових груп із правової освіти, прав людини, розвитку особистості, ефективної комунікації, міжкультурного розуміння тощо);

· співробітників традиційної системи освіти, які використовують або реалізують в рамках своєї діяльності ідеї громадянської освіти у процесі навчання (дитячі садки, школи, училища, ВНЗ, будинки молоді тощо);

· людей, які реалізують окремі конкретні проекти у сфері громадянської освіти поза рамками громадських організацій, освітніх закладів (учителі шкіл, викладачі вищих навчальних закладів, соціальні педагоги і працівники, спеціалісти у сфері гуманітарної освіти та ін.).

У процесі навчання використовуються активні його методи: інтерактивна гра, стимуляція, лекція, робота в групах. Одним із теоретичних підходів інноваційних методів навчання є класифікація стилів навчання, яку запропонував американський дослідник Д. Колбі, поклавши в основу досвід учня. Згідно з цією теорією, і тип людей, які навчаються і намагаються отримати новий складний досвід, і саме в цьому полягає для них сенс навчання. Інший тип становлять люди, для яких більш важливим є роздуми над завданням, ніж активна участь в його розв'язанні, вони скоріш будуть спостерігати чужий досвід, ніж отримувати свій власний. Люди третього типу інтегрують і узагальнюють спостереження в складні, але логічні теорії, негативно ставляться до всього, що в такі теорії не вкладається, вони стороняться власного досвіду і більше довіряють чужому. Четвертий тип — люди, які намагаються перевіряти всі ідеї, теорії і техніки, щоб бути впевненими в тому, що вони реалізують на практиці.

Цікаве визначення стилю навчання пропонує Дж. Льюїс, співробітниця Університету Північного Лондона. Люди поділяються на активістів, мислителів, теоретиків, прагматиків.

Активісти (в основі — конкретний досвід): повністю присвячують себе своїм переживанням. Вони задоволені тим, що є "тут і зараз", відверті, нескептичні, і це робить їх оптимістами у всьому новому. їхня філософія: "Я спробую що-небудь ще", їхня тенденція спочатку діяти, а потім обдумувати наслідки, їхні дні заповнені діяльністю. Вони беруться за розв'язання завдань, маючи багато ідей. Як тільки захоплення однією діяльністю минає, вони шукають іншу справу. Намагаються отримати складний новий досвід, однак їх дратує сам процес виконання завдання, необхідність концентрації. Вони комунікабельні люди, постійно взаємодіють з іншими, але в процесі спілкування намагаються бути в центрі подій.

Мислителі (в основі — рефлексивне спостереження): більше уваги приділяють роздумам над завданням, ніж активній участі у його вирішенні. Вони розглядають його з різних боків, збирають різнобічні дані, ретельно розмірковують, щоб лише згодом перейти до висновків. У ретельному аналізі даних виявляють тенденцію відкладати прийняття рішення так довго, як це виявляється можливим. їхній девіз: "Будь обережним!". Це люди, які прораховують усі можливі варіанти перед тим, як починають діяти. Вони займають останні ряди на зборах і дискусіях, спостерігають за діями інших людей, під час дискусії прислухаються до думки інших людей перед тим, як висловити власну, мають тенденцію до заниження власної самооцінки, терпиме ставлення до дійсності. їхні дії є частиною картини, яка включає в себе минуле, а також сьогодення, спостереження інших і свої власні.

Теоретики (в основі — абстрактна концептуалізація): інтегрують і узагальнюють спостереження в складні, але логічні теорії, їхній спосіб розв'язання завдання послідовний і логічний. Вони відтворюють неузгоджені факти в цілісні теорії. Вони не дозволяють собі відпочити до тих пір, поки всі речі не будуть упорядковані у раціональні схеми. їм подобається аналіз і синтез. їхня проникливість будується на основі передбачень, правил, теоретичних моделей і мисленнєвих схем. Теоретики — прибічники філософії, заснованої на раціональності й логіці. "Якщо це логічно, то це добре". Вони ставлять запитання: "Чи має це сенс? Як це пов'язане з тим? Що є основою передбачення?" Вони мають тенденцію присвячувати себе раціональній об'єктивності, а не чомусь суб'єктивному і неоднозначному, їхній підхід до проблеми є завжди логічним. Це їхня "ментальна установка", вони впевнено відкидають все, що суперечить цьому, вони схильні оперувати об'єктивними фактами, а не суб'єктивними судженнями, вторинними думками чи чимось легковажним.

Прагматики (в основі — активне експериментування): прагматики намагаються перевіряти всі ідеї, теорії і техніки, щоб бути впевненими в тому, що вони працюють на практиці. Рішуче підшуковують нові ідеї і за першої можливості експериментують з їх застосуванням. Вони належать до числа тих людей, котрі повертаючись з курсів менеджменту, переповнені новими ідеями, які бажають використати на практиці. Намагаються досягти успіху в справах і діють швидко і впевнено, якщо ідея захоплює. Вони виявляють нетерпимість до роздумів і відкритих дискусій. Це дуже практичні, "приземлені" люди, які люблять робити практичні висновки при вирішенні проблем. Реагують на можливі та наявні проблеми як на "виклик", їхня філософія — "завжди є краще рішення" і "те добре, що працює".

В основу підходів до громадянської освіти покладено такі твердження:

1) "конструювати знання самому можливо в ситуації відкритого зіткнення власних думок і суперечностей із сумнівами і суперечностями інших";

2) "кожен навчається по-своєму, своїм способом, своїм стилем і тому не все, що відбувається на семінарі, і не всі методи однаково сприймають інші";

3) "у груповій освітній діяльності є діловий і соціально-психологічний аспекти, які впливають один на одного і на результативність навчання

Реалізація проекту "Соціальна освіта в Україні"

 

В Україні здійснюється партнерський проект "Соціальна освіта в Україні", спрямований на підвищення якості соціальних послуг на рівні співтовариств через навчання практичних працівників соціальної сфери, представників громадських організацій, а також викладачів і студентів факультетів /відділень / шкіл соціальної роботи / соціальної педагогіки, підтримку їх соціальних ініціатив. Проект є багатокомпонентним і складається з кількох блоків: організація і проведення семінарів; ініціювання розвитку дистанційного навчання соціальних працівників і соціальних педагогів; прискорене навчання практиків без дипломів; навчання громадських волонтерів і представників громадських організацій (Міжнародна школа для волонтерів); розвиток мережі ресурсних центрів. Основні завдання реалізації проекту:

1) визначення інтегративних напрямків соціальної роботи, які забезпечують увагу до кожного конкретного клієнта з урахуванням його можливостей і проблем, а також розвиток соціальної роботи і соціальної педагогіки як професії;

2) кардинальна зміна підходу до проведення семінарів, тренінгів, що сприяє створенню і розробленню національної моделі підготовки спеціалістів соціальної сфери;

3) створення тренерської студії, метою діяльності якої є стала передача знань, умінь і навичок, опрацювання методик проведення тренінгів / семінарів, створених у рамках проекту.

Основні теми проекту: "Формування здорового способу життя", "Соціальна робота з дітьми і молоддю з особливими потребами", "Усвідомлене батьківство і ранній розвиток дитини". Ці підходи розглядаються як взаємодоповнюючі, і вони розвивають один одного. Крім того, їх розвиток проходить через усі компоненти проекту, що забезпечує поступову, але постійну насиченість національним досвідом.

Спеціалісти, які входять до тренерської студії, розробляють варіативні модулі з усіх напрямків; забезпечують апробацію модулів на регіональному і локальному рівнях, їх корекцію і доповнення; відпрацьовують механізм передачі локальним тренерам знань, умінь і навичок за модулями для подальшого впровадження; сприяють збереженню і розвитку взаємодії з іншими компонентами програми (навчання практиків без дипломів, ресурсні центри, дистанційна освіта, веб-сторінка, публікації); вивчають потреби первинних користувачів, організовують консультації для неурядових організацій; проводять моніторинг та оцінювання реалізації проекту на місцях.

Особлива увага в проекті приділяється стимулюванню і підтримці волонтерського руху. Вже стало традицією проведення Міжнародної школи для волонтерів. Вона дає можливість волонтерам, представникам неурядових організацій як громадянам взяти участь у вирішенні питань, які стосуються суспільства, сприяють самореалізації і дають змогу налагоджувати контакти з іншими людьми. Веб-сторінка проекту забезпечує можливість користуватися послугами ресурсних центрів проекту, проводити пряме консультування клієнтів (за допомогою електронної пошти, інтернет-конференцій, форумів, чату), розміщувати інформаційні й методичні матеріали проекту, матеріали соціальних агенцій, партнерів, окремих спеціалістів.

Створені у межах проекту ресурсні центри в Запоріжжі, Тернополі й Києві є основною базою доступу до сучасних професійних матеріалів, що відповідають потребам соціальних працівників і соціальних педагогів, які працюють в різних службах соціальної сфери. Ресурсні центри, створюючи базу спеціалістів, організацій, установ, які проводять соціальну роботу в регіонах, надають інформаційно-методичні послуги, організовують взаємодію навчальних закладів, громадських організацій, клієнтів; вивчають і узагальнюють соціально-педагогічний досвід служб, проводять аналіз потреб спеціалістів соціальної сфери у підвищенні кваліфікації кадрів; видають і розповсюджують інформаційні й методичні матеріали. Діяльність ресурсних центрів сприяє не тільки накопиченню даних про суб'єктів соціальної роботи (інститути, центри соціальної допомоги, НПО та ін.), але і консолідації практиків соціальної сфери.

Соціальна освіта і навчання у сфері соціальної роботи

Соціальне навчання і соціальне виховання в системі соціальної роботи базуються на меті, завданнях, специфіці соціальної роботи як допоміжної професії, її напрямків, технологій, особливостей соціальної роботи з різними категоріями і верствами населення. Головне завдання соціального працівника у сфері соціального навчання — допомогти клієнту бути самостійним, відповідальним за своє власне життя, вміти здійснювати самореалізацію, бути компетентним у власному життєтворенні.

Основні завдання та напрями соціальної освіти у сфері соціальної роботи:

· підготовка кадрів, підвищення кваліфікації спеціалістів;

· формування навичок життєвої компетентності, життєтворчості, навичок соціально-психологічної культури у громадян;

· соціальна робота з клієнтами з метою набуття знань, формування умінь, навичок у засвоєнні нових форм поведінки, адаптації, соціалізації, реабілітації;

· соціальна робота з волонтерами. Форми соціального навчання:

· інформаційні кампанії, просвітницькі курси, інформаційна продукція для різних категорій населення;

· тренінги, курси, інформаційні кампанії, акції, видання довідкової, науково-популярної, інформаційної літератури для клієнтів соціальних служб;

· проведення тренінгів, курсів для волонтерів, добровільних помічників.

Таким чином, соціальне навчання (освіта) розглядається з двох позицій: підготовка, підвищення кваліфікації спеціалістів соціальної сфери і навчання клієнтів соціальним навичкам, умінням, соціальній компетентності.

Основна література

Браун А., Боурн А. Супервізор у соціальній роботі. — К.: Пульсари, 2003. — С. 205—224.

Зверева ИД. Проект "Социальное образование в Украине": перспективы развития социальной работы / социальной педагогики // Практична психологія та соціальна робота. — 2002. — №5(42).—С. 20—23.

Инновационные методы обучения в гражданском образовании / В.В. Величко, Д.В. Карпиевич, Е.Ф. Карпиевич, Л.Г. Кири-люк. — 2-е изд., испр. и доп. — Минск: Медисонт, 2001 —168 с.

Інновації у соціальних службах: Навч.-метод. посіб. — К.: Пульсари, 2002. — С. 138—143.

Основы социальной работы: Учебник/Отв. ред. П.Д. Павле-нок. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ИНФРА-М, 2002. — С 324— 333.

Тюптя Л.Т., Іванова IJ$. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 243— 250.

Теми для дискусії

1. Зміст соціального діалогу як функціональної характеристики суспільства. Дуалізм і філософія соціальної освіти.

2. Вплив на розробку технологій соціальної освіти і навчання теорії соціального научіння, гуманістичної, біхевіористичної і когнітивної психології.

3. Сутність соціального навчання як засобу формування життєвої компетентності особистості.

4. Основні напрямки реалізації проектів "Методи навчання в громадянській освіті", "Соціальна освіта в Україні".