Соціальне посередництво і консультування

 

Соціальне посередництво використовується при вирішенні конфліктних ситуацій, у наданні допомоги двом сторонам, що конфліктують у розв'язанні складних соціально зумовлених проблем. Як технологія соціальної роботи соціальне посередництво використовується також для встановлення і розвитку соціальних взаємостосунків і взаємозв'язків між різними сторонами: клієнтом і організаціями та установами соціальної сфери; державними організаціями, які уповноважені проводити соціальну роботу, і неурядовими організаціями та установами, між спеціалістами та фахівцями різного профілю діяльності. Чиновники, які працюють в управліннях соціального захисту населення, виступають у ролі посередників при розгляді скарг громадян з таких питань, як нерівність, дискримінація, цькування та ін. Посередницьку роль часто відіграють і спеціалісти, які працюють у службах зайнятості населення, зокрема в забезпеченні рівноправ'я при найманні на роботу і на робочі місця.

Соціальне посередництво в конфліктній ситуації

Соціальний працівник, який виступає посередником в конфліктній ситуації, має бути об'єктивним і нейтральним. Він може взяти на себе цю роль формально чи може бути призначений на неї. Посередник є незадіяним у проблему. Здебільшого його роль обмежується спробою перетворити опонентів у партнерів. Посередник стежить, щоб кожна сторона не тільки висловила свою думку, але й вислухала іншу. Потім він допомагає обом сторонам знайти взаємовигідні рішення.

Є такі процедури при вирішенні конфліктів:

· згоджувальна процедура. Рекомендація: третя сторона збирає факти та аргументи, виносить дуже важливі рекомендації, але які необов'язково виконувати, і які є компромісними;

· човникова дипломатія, узгоджу вальна процедура. "Човник": третя сторона відвідує спірну сторону окремо і слугує передавачем пропозицій і альтернатив; в окремих випадках може виставляти власні пропозиції; має великі можливості для селективного передавання інформації;

· посередництво. Контролер процесу: третя сторона здійснює суворий контроль над процесом переговорів, але не над їх змістом; відмовляється від права приймати рішення чи надавати рекомендації; допомагає сторонам вивчити питання та альтернативи і прийти до консенсусу, який задовольняє потреби обох сторін;

· сприяння, узгоджувальна процедура. Провайдер процесу: третя сторона створює умови для зустрічі сторін, зазвичай надаючи їм приміщення і послуги; спрямовує сторони на застосування певних процедур із вирішення спірних питань;

· експертне оцінювання. Радник за змістом: одна зі сторін робить запит — пораду експерта з певних питань. Радник надає інформацію, яка є об'єктивною, довела себе на практиці;

· радник із конфліктології. Радник з процесу: один із учасників запитує думку консультанта в галузі вирішення конфліктів чи посередництва для отримання допомоги при підготовці аргументів;

· самоспрямованість: сторони безпосередньо обмінюються обіцянками і зобов'язаннями для розв'язання спірних питань.

Часто соціальному працівнику доводиться самому пропонувати конфліктуючим сторонам свої послуги посередника, у названій ситуації він використовує такі формулювання: "Я знаю, що між вами конфлікт. Іноді буває легше обговорити такі питання, якщо є людина, яка допомагає вам прийти до такого рішення, яке може влаштовувати вас обох. Я міг би зустрітися разом з вами і допомогти в цій справі. Я буду допомагати вам обом і не буду ставати на будь-чию сторону. Я не буду пропонувати вам готових рішень чи оцінок і намагатимусь бути об'єктивним". У багатьох випадках тільки одна сторона активно шукає посередника: іншій стороні тільки треба погодитися на цей підхід. Досягнувши такої згоди, домовляються про умови проведення переговорів: час, місце. Метою соціального працівника є перетворити опонентів в партнерів із вирішення проблеми.

У зарубіжній практиці соціальної роботи соціальний працівник виконує ролі брокера соціальних послуг, керівника справами клієнта, захисника прав клієнта, маючи для цього певні повноваження в різних органах влади. У нашій країні посередницькі функції соціального працівника можуть бути відображені в його функціональних обов'язках. Встановлюючи і підтримуючи соціальні зв'язки і взаємостосунки, соціальний працівник створює соціально-педагогічні, соціально-психологічні, соціально-правові та управлінські умови щодо поліпшення становища особистості, нормалізації її життя.

Технологічні підходи посередницької діяльності:

1. Підхід "виграти / виграти" — створення обстановки для спільного розв'язання конфлікту.

2. Творчий підхід — виведення клієнта із важкого стану, допомога йому спрямувати енергію на пошук нових рішень, знаходження позитивних аспектів власного життя чи життєвої ситуації.

3. Емпатія — необхідність звернути увагу на відсутність емпатії в учасників, заохочення учасників до активного сприйняття.

4. Оптимальне самоствердження застосування висловлювань, заохочення оптимального самоствердження в інших.

5. Спрямування учасників у бік спільного застосування влади чи впливу — активний нейтралітет, який урівноважує вплив обох сторін, щоб у них були рівні можливості; особистий вплив, який вимагає зосередження своєї фізичної і розумової енергії.

6. Контроль над емоціями — створити можливість для клієнтів для того, щоб вони висловили власні емоції і водночас не звинувачували іншу сторону. Для соціального працівника е дуже важливим зберігати спокій і рівновагу.

7. Готовність до вирішення конфлікту — соціальний працівник усвідомлює власну готовність до розв'язання конфліктної ситуації і запевняє в цьому клієнта.

8. Спрямування учасників на виявлення їхніх потреб — соціальний працівник спрямовує процес, але не його зміст, веде записи.

9. Введення учасників у фазу вироблення альтернативних рішень — проведення "мозкового штурму" з метою накопичення альтернативних рішень, записи корисних відомостей під час роботи з клієнтом.

10. Володіння мистецтвом переговорів — власна позиція і спрямованість соціального працівника — "нападати на проблему", а не на клієнта; заміна "однак" на "і"; виключення заперечень із загальної картини, яка створюється соціальним працівником.

Соціальне консультування

 

У вимогах до підготовки соціальних працівників Британської центральної ради з підготовки соціальних працівників зазначається: соціальні працівники, серед усього іншого, мають знати і розуміти цілі, методи і теорії для подальших видів практики: консультування, захист прав та інтересів клієнта, ведення переговорів, втручання в ситуаціях кризи, сімейна терапія, соціальна освіта.

У науковій літературі соціальне консультування пояснюється у психологічній і соціальній парадигмах як особливий вид допомоги клієнту і соціальним групам. Скал л і і Хопсон виділяють шість видів допоміжних стратегій:

1) надання порад: пропонування людині своєї думки на найкращий спосіб дій в ситуації, що склалася;

2) надання інформації: надання людині інформації, якої вона потребує в ситуації, що склалася;

3) безпосередні дії: робити будь-що від імені іншої особи чи надавати необхідні послуги (доставляти продукти, надавати позику, здійснювати втручання в кризовій ситуації);

4) навчання: допомога в оволодінні фактами, знаннями і навичками, які сприяють поліпшенню ситуації;

5) системні зміни: вплив на системи, які викликають у людей труднощі, з метою удосконалення цих систем, тобто робота з організаційного розвитку;

6) консультування: допомога в аналізі проблеми, проясненні конфліктних зон, знаходження альтернативних шляхів виходу і прийняття рішення, тобто підтримка людей в плані допомоги самим собі.

Психосоціальний підхід до консультування спрямований на зниження рівня стресової ситуації і усунення внутрішнього чи зовнішнього конфлікту в рамках проблемної ситуації шляхом довготривалих підтримуючих і навчаючих відносин. В якості інструментарію використовуються дві основні процедури — підтримка і модифікація. Процедури підтримки:

1. Вентилювання, прояснення (таке полегшення почуттів і думок, яке дає змогу пригніченому клієнту сконцентруватися на вирішенні проблеми).

2. Реалістичне заспокоювання (підтримувати контакт людини з реальністю; не обіцяти того, що не може бути виконано; тримати у фокусі оцінку зовнішніх факторів — все це посилює здатності клієнта до орієнтації у світі реалій).

3. Сприйняття у взаємовідносинах (клієнт не повинен захищатися проти "поганих" почуттів, підвищувати рівень критицизму щодо себе, відчувати перевтому, ригідність, сором з приводу наявності проблеми).

4. Логічна дискусія (дає змогу соціальному працівнику оцінити здібність клієнта розмірковувати і протистояти реальності без втечі у фантазію, симптоми фізичної хвороби, песимізм тощо).

5. Демонстративна поведінка (можна застосовувати як приклад стійкості до фрустрації, встановлення обмежень, бачення перспектив, роздумів — все це посилює силу "Я" клієнта, котрий може ці взірці скопіювати і з часом інтерналізувати).

6. Надання інформації з метою підвищення мотивації клієнта на вирішення проблеми, оскільки це розділяє факти на ті, що всередині особистості, і ті, що ззовні, і попередження магічних очікувань.

7. Надання порад і опіки (сприяє розширенню розуміння, підтримує власні сили клієнта зі збереження контролю, зменшує сумніви і страх перед невідомим, надихає надію і сприяє можливостям для рефлексії, адаптації і готовності до того, щоб справитись із ситуацією).

8. Середовищні впливи (допомога з житлом, коштами, захистом прав, таким чином соціальний працівник показує додаткові способи вирішення проблеми).

Модифікуючі процедури

Модифікуючі процедури спрямовані на зниження тиску і знаходження клієнтом способу розв'язання проблеми.

1. Рефлекторне спілкування з метою посилення самопізнання клієнта; допомога клієнту в баченні в новому світлі його думок, установок, поведінки, почуттів, минулих травм, раннього життєвого досвіду, коли взаємовідносини з соціальним працівником використовуються як корегувальний емоційний досвід.

2. Техніки конфронтації зумовлюють акцентування на характерних для клієнта особливостях мислення, емоціях та почуттях, вчинках і поведінці.

3. Техніки прояснення, головним чином — інтерпретація, наприклад для активізації захисних механізмів.

Таким чином, психосоціальний підхід використовує техніки психологічного консультування і соціальної роботи. Найчастіше психосоціальний метод застосовують в соціальній роботі з сім'єю, широко використовуючи методологію та інструментарій системної сімейної терапії. У практиці психосоціальної роботи з сім'єю спостерігається перехід від адаптації до проблемно-орієнтованих підходів, які спрямовані на допомогу клієнтам через усвідомлення проблеми та ставлення до неї. Такий підхід сприяє тому, що клієнт починає більш ефективно і задовільно справлятися зі складнощами у життєдіяльності й міжособистісних взаємостосунках. Ця модель орієнтована в основному на сьогодення, а не на минулий досвід і зумовлює вивчення психологічного і ситуаційного контексту певної проблеми. Нормативна тривалість 8—12 консультативних сесій — З—4 місяці. За кордоном розвивається напрям в психологічному консультуванні й психотерапії "короткотривала психотерапія, орієнтована на вирішення проблем", тривалістю основного етапу роботи від 3—4 до 7—8 консультативних сесій.

Для всіх напрямків практичної соціальної роботи необхідно володіти як базовими консультаційними навичками, так і міжособистісними. Серед міжособистісних навичок і вмінь соціального працівника-консультанта мають бути здібності:

· вибудовувати і підтримувати ділові / робочі взаємостосунки;

· працювати з гарними почуттями та усвідомлювати їх вплив на самих себе і на інших людей;

· вміти працювати з агресивністю клієнтів, їхньою ворожістю і гнівом, чітко усвідомлюючи ризик для себе та інших;

· виявляти, розуміти й інтерпретувати поведінку інших.

Порівняно з психосоціальним консультуванням психологічне консультування за значенням вужче і глибше, тому вплив спрямований тільки на особистість / сімейну систему, використання особистісних / сімейних ресурсів з метою допомоги клієнту через фасілітацію особистісного зростання, оптимізацію психоемоційних станів і міжособистісних взаємовідносин. Психосоціальне консультування за змістом ширше, тому що впливає на мезо- і мікросоціальне оточення, використовуючи як особистісні, так і соціальні ресурси з метою допомоги клієнту в контексті соціальної (ре)адаптації, реабілітації і концепції незалежного життя. Інакше кажучи, психосоціальне консультування має місце тоді, коли допомога, яка надається клієнту або населенню, зумовлює паралельне використання як особистісних, так і соціальних ресурсів.

У соціальному консультуванні як технології соціальної роботи використовується також програмне консультування, яке визначається як двосторонній процес розв'язання проблеми, під час якого консультант допомагає установі чи організації проаналізувати і поліпшити діяльність щодо надання клієнтам необхідних соціальних послуг. Наприклад, соціальний працівник-консультант, обговорюючи з персоналом денного дитячого центру проблему взаємодії з батьками, основну увагу приділив необхідним змінам, які б спонукали батьків відіграти більш конструктивну роль у справах центру. Інший вид програмної консультації потребує зосередження уваги на організаційних питаннях, проблемах адміністративного характеру, труднощах у стосунках між співробітниками чи несприятливому соціально-емоційному кліматі в цілому. На практиці трапляється і третій тип соціального консультування, який є синтезом конкретного і програмного консультування.

 

Основна література

Технология социальной работы: Учеб. пособие / Под ред. И.Г. Зайнышева. — М.: Гуманитизд. центр "ВЛАДОС", 2002.— С. 136—144.

Тюптя ЛшТ.9 Іванова І£. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 261—257.

Фирсов М.В., Шапиро BJO. Психология социальной работы: Содержание и методы психосоциальной практики: Учеб. пособие. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. — С. 83—123.

Фирсов М.В., Спгуденова EJ*. Теория социальной работы: Учеб. пособие. — М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001.— С. 402—425.

Додаткова література

Корнелиус X., Фейр Шч Выиграть может каждый. Как разрешать конфликты. — М.: Стрингер. — С. 182—199.

Теми для дискусії

1. Зміст "соціального посередництва" і "соціального консультування".

2. Характеристика соціальних ситуацій, що вимагають соціального посередництва і консультування.

3. Методи розв'язання конфліктних ситуацій за допомогою соціального посередництва і консультування. Психологічне і соціальне консультування.

4. Прийоми встановлення необхідних контактів, укладання контрактів і угод між соціальними службами та іншими організаціями й установами.

5. Прийоми посередницької роботи між особистістю і соціальним оточенням.

6. Програмне консультування.

Соціальне проектування

 

Соціальне проектування бере свій початок з розробки інновацій та інноватики в соціальній роботі. Дослівний переклад англійського слова innovation — введення нового в практику. Узагальнене визначення може бути таким: інновація (нововведення)

— це внесена, впроваджена в практику новинка, завдяки якій відбуваються позитивні зміни і досягається необхідний ефект. Інновація — це продукт уяви, наслідок фантазій щодо можливих змін у технології того чи іншого процесу чи способу дій, це нові ідеї, які можна практично використовувати, це зміни й перетворення, що призводять до вдосконалення діяльності.

Нововведення — це спосіб розв'язання суперечностей між заперечуваним старим, що вичерпало себе, та перспективним новим, що утверджує себе. Методологічною основою інновацій у різних сферах життя є діалектичний закон заперечення запереченням.

Останніми роками активно розвивається нова галузь знання

— інноватика, яка досліджує питання теорії та практики нововведень. Інноватика — механізм прилаштування до змінного навколишнього середовища, перетворення та інновацій.

Нововведення в соціальній роботі класифікують таким чином:

· винахід нових технологій (наприклад, нового інструментарію оцінювання потреб клієнтів, заняття з іпотерапії тощо);

· адаптація чи зміна наявних технологій (наприклад, модифікація експертного оцінювання роботи з дорослими для використання його в роботі з дітьми);

· нові сфери використання наявних технологій, що називають технологічним перенесенням (наприклад, використання наукового інструментарію для практичних оцінок);

· використання існуючого методу іншою групою користувачів;

· соціальне проектування.

Класифікації нововведень

За сферами громадського життя: соціальні, політичні, економічні інновації, інновації у культурно-духовній сфері. Coціальні інновації в свою чергу класифікують за тим, у якому структурному компоненті соціальної сфери вони відбулися: пенсійному забезпеченні, соціальному обслуговуванні, зайнятості населення, охороні праці, житловій політиці, сімейній політиці, медичному обслуговуванні, освіті тощо.

За предметним змістом інновації поділяють на: продуктні, технологічні та інноваційні сфери послуг.

За масштабами використання: одиничні (виконуються на одному об'єкті) та дифузні (розповсюджені на кількох об'єктах).

Інноваційний процес — процес пошуку або винайдення нової ідеї, її розробки та експериментальної апробації (первинного запровадження), поширення та використання.

Завдання управління інноваційним процесом:

· ознайомлення з методами подолання опору в організації;

· знання етапів планування та здійснення змін;

· знання стратегії управління у перехідний період;

· розуміння необхідності управління.

Інноваційний процес вбирає в себе інноваційну діяльність, спрямовану на використання наукового знання і практичного досвіду з метою вдосконалення наявної практики (наприклад, соціального обслуговування).

Етапи інноваційного процесу: інноваційний задум; проект; план; оцінювання; експеримент та впровадження.

У науковій літературі виділяють методи пошуку та генерування ідей: "мозковий штурм", метод номінальної групи (МНГ), метод Дельфі, метод віднесеного деструктивного оцінювання, метод цільових обговорень, круговий збір ідей, метод конкретних випадків, метод "вогонь по керівнику", метод вільних асоціацій, метод порівняльного оцінювання, метод розстановки проблеми за значущістю, "круговий метод", метод поіменного висування, "мета-план", метод матричного структурування, метод "за-проти", метод утопічних ігор, метод латентного мислення, метод блокнота, "піраміда ідей".

Соціальне проектування — це різновид усвідомленої інноваційної діяльності.

Соціальний проект — це сконструйоване ініціатором проекту соціальне нововведення, метою якого є створення, модернізація або підтримання в середовищі, що змінюється, матеріальної або духовної цінності. Це нововведення мусить мати просторово-часові кордони, а його влив на людей визнаватися позитивним за соціальним значенням.

Проекти надають можливість апробації (пілотування) ідей, пошуку та концентрації відповідних ресурсів. Проект соціальної роботи інколи розуміють як інтегровану систему, що складається зі: сформульованих проектних цілей; створених для цих цілей соціальних установ, фізичних об'єктів, систем соціального захисту; розроблених та затверджених відповідних документів — програм, планів, кошторисів, розрахунків тощо; розрахованих матеріальних ресурсів — матеріальних, фінансових, трудових, часових; комплексу управлінських рішень, заходів з досягнення цілей.

Типи проектів. За характером запланованих змін: інноваційні проекти, підтримуючі проекти; за характером діяльності: освітні, науково-технічні, культурні проекти, інші послуги; за масштабами: мікропроекти — до 10 тис. дол. СІЛА, малі проекти —10—100 тис. дол. США, мегапроекти — понад 100 тис. дол. США; за особливостями фінансування (інвестиційні, спонсорські, кредитні, бюджетні, субсидійовані, благодійні); за термінами реалізації: короткотермінові (1—2 роки), середньо термінові (2—б років), довготермінові (понад 5 років).

Життєвий цикл проекту, оцінювання ситуації, що склалася, поява ідеї; планування проекту; впровадження проекту; оцінювання результатів; моніторинг виконання проекту; нові ідеї.

Етапи виникнення нововведень:

1. На основі аналізу інформації, що надходить з навколишнього середовища виявлення імпульсу змін.

2. Визнання неспроможності колишнього шляху, колишніх цінностей та ідеалів.

3. Перша реакція на зміни: подолання опору.

 

Напрямки реалізації програми ЮШСЕФ "Здоров'я та розвиток молоді" (програми, проекти)

 

1. Просвітницька діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальних навичок: участі у прийнятті рішень, формуванні здорового способу життя, в заходах профілактики ВІЛ/СНІДу, у програмі за методикою "рівні —- рівним" тощо.

2. Підготовка фахівців для проведення нових для країни форм роботи з дітьми та молоддю.

3. Адаптація та реалізація наявних соціальних проектів, розрахованих на роботу з конкретною групою молоді.

4. Видання інформаційних, методичних та дидактичних матеріалів, розроблених на підставі досвіду реалізації програм з формування здорового способу життя.

5. Підтримка вжиття заходів (конференції, ярмарки), спрямованих на поширення досвіду, накопиченого під час реалізації соціальних проектів.

6. Проведення досліджень, необхідних для подальшої роботи з проблем здоров'я і розвитку молоді, для вивчення ситуацій та здійснення оцінювання.

7. Технічна підтримка партнерів.

Зміст діяльності соціальних працівників із формування здорового способу життя

В аспекті досягнення мети щодо створення сприятливого соціального оточення важливими є проекти, орієнтовані на інформаційне забезпечення діяльності молоді за принципом "рівні — рівним". Основний принцип цих програм полягає в тому, що молодь з великою довірою ставиться до тієї інформації, яку одержує від своїх ровесників, а ще більше — до інформації, створеної молодими. Саме на це були спрямовані підпро-екти створення молодіжних інформаційних, ресурсних центрів, семінари інформаційних волонтерів, розробка інтерактивного модуля для молодіжних інформаційних центрів. У рамках реалізації цих програм були напрацьовані інформаційні матеріали з профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі, в розробці їх взяла участь значна кількість представників молоді, які вивчили, усвідомили і змогли донести до ровесників необхідність ведення здорового способу життя. Важливо, що ресурсні центри при соціальних службах і НДО стали місцем, де потрібну інформацію стосовно здорового способу життя, прав дитини можуть надати не тільки дітям та молоді, але й батькам, вчителям, спеціалістам, які працюють з молоддю. Сюди можуть звернутися за допомогою і кризові категорії людей, що мають проблеми. Популярність таких центрів досить значна у молодіжному середовищі.

1. Наявність освіти про здоровий спосіб життя.

· Чинник нестачі фахівців чи їхньої недостатньої кваліфікації.

· Чинник тематики освіти.

2. Поінформованість про здоров'я та ЇЇ зміст.

· Чинник впливовості інформації.

· Чинник особливостей засобів масової інформації.

3. Розвиток свідомості й активності осіб та громад, громадських організацій.

· Чинник суспільної байдужості.

· Чинник ціннісної орієнтації.

· Чинник психічних особливостей.

4. Розвиток і досягнення змін в організаційному забезпеченні діяльності щодо проблем здоров'я.

· Чинник бажаного ідеалу.

· Чинник можливих реалій.

5. Чинники формування суспільної політики здоров'я:

· Відстоювання прав на здоровий спосіб життя окремих осіб, соціальних груп, громад.

· Міжгалузева співпраця.

· Посередництво.

· Партнерство (взаємна вигода).

· Самодопомога і взаємодопомога.

· Комплекс заходів: освітніх, виховних, соціальних.

Кожен проект відповідає певній послідовності, яка, за всієї своєї розмаїтості, має загальні ознаки: визначення теми і мети проекту, обґрунтування актуальності, визначення етапів, ресурсів, термінів реалізації, перелік основних напрямків діяльності, система організації контролю, менеджмент проекту, механізми реалізації, система заходів, оцінювання ефективності та ін.

Таким чином, соціальне проектування є специфічною діяльністю, що пов'язана з науковим визначенням варіантів планового розвитку соціальних процесів та явищ і з цілеспрямованою зміною конкретних соціальних інститутів.

Основна література

Інновації у соціальних службах.: Навч.-метод, посіб. — К.: Пульсари. — 167 с.

Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна-, 2004. — С. 258-263.

Додаткова література

Зверева И^Ц. Проект "Социальное образование в Украине": перспективы развития социальной работы / социальной педагогики//Практична психологія та соціальна робота. — 2002.— №5(42). — С. 20—23.

Комплексна програма соціальної підтримки та розвитку молоді "Молодь — майбутнє Києва" на 1999—2000 роки. — К., 1999.

Оцінка ефективності програми "Здоров'я та розвиток молоді". 1997—2001. — К., 2001. — 95 с.

Періодична національна доповідь про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини. — К., 1998. — С. 190—206.

Підготовка волонтерів та їх роль у реалізації соціальних проектів / За заг. ред. І. Зверєвої, Г. Лактіонової. — К.: Наук, світ, 2001. — 53 с.

Соціальна робота: Короткий енцикл. слов. — К.: ДЦССМ, 2002. — С. 364—365.

Тюптя Л.Т. Проектування в соціальній роботі // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія". — Вип.: Педагогічні, психологічні науки та соціальна робота. — Т. 47. — К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2005. — С. 84—87.

Теми для дискусії

1. Сутність нововведень в соціальній роботі, їх відповідність соціокультурному фону суспільства, особливостям його історичного етапу. Класифікація нововведень.

2. Методи пошуку та генерування ідей в соціальній роботі.

3. Зміст соціального проектування, життєвий цикл проекту і типи проектів.

4. Технології розробки і реалізації соціальних проектів із соціальної роботи.

5. Приклади проектної діяльності в роботі соціальних служб різного відомчого підпорядкування.

6. Напрямки реалізації програми ЮНІСЕФ "Здоров'я та розвиток молоді".