Соціальна опіка і піклування

 

Порядок організації соціальної опіки і піклування в Україні здійснюється на основі Декларації прав дитини, Конвенції ООН про права дитини, ратифікованої Україною у 1991 p., а також більш ніж 15 нормативно-правовими актами, які регулюють соціальний захист дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків. Серед них: Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю (гл. 15), Закони України "Про освіту", "Про охорону дитинства", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", Національна програма "Діти України".

Соціальна опіка — комплекс засобів для створення нормального соціального середовища для життєдіяльності неповнолітніх, які не досягли 15 років, і громадян, визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби.

Соціальне піклування — комплекс засобів для створення нормального соціального середовища для життєдіяльності неповнолітніх віком від 15 до 18 років і над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Об'єктами соціальної опіки і піклування е: неповнолітні діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей; повнолітні особи, для захисту їх особистих і майнових прав та інтересів, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, (ст. 128 Кодексу про шлюб та сім'ю.)

Суб'єкти соціальної опіки і піклування. Опіка і піклування встановлюються державною адміністрацією районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ з опіки і піклування покладається на відповідні відділи та управління місцевих державних адміністрацій районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад щодо осіб, які не досягли 18 років; щодо осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок психічного захворювання; щодо осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами; щодо дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети селищних і сільських рад. Органи опіки і піклування здійснюють свою діяльність відповідно до Кодексу про шлюб і сім'ю і правил, що затверджуються у порядку, встановлюваному Кабінетом Міністрів України. Соціальні служби для молоді відповідно до ст. б Закону "Про становлення та розвиток молоді в Україні" уповноважені проводити соціальну роботу з дітьми-сиротами і дітьми, які залишилися без піклування батьків, а також з прийомними сім'ями.

Сутність технології соціальної опіки і піклування

В Україні протягом тривалого часу сформувалась державна система соціального захисту, соціальної опіки і піклування дітей-сиріт і дітей, які залишились без піклування батьків; формується новий інститут утримання дітей-сиріт в прийомній сім'ї. Технологія соціальної опіки і піклування становить певний порядок передачі дітей на виховання в сім'ю опікунів, у спеціалізовані заклади для дітей-сиріт і будинки-інтернати, будинки сімейного типу чи прийомні сім'ї:

1. Визначення місця встановлення опіки і піклування. Опіка і піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка підлягає опіці чи піклуванню, або за місцем проживання опікуна (піклувальника).

2. Порядок виявлення осіб, яких необхідно взяти під соціальну опіку і піклування. Установи і особи, яким стає відомо про неповнолітніх, які залишилися без опікування батьків, або неналежне виконання батьками (одним з них) обов'язків з виховання чи про зловживання батьківськими правами та про громадян, які потребують опіки чи піклування, зобов'язані негайно повідомити про це органи опіки і піклування за фактичним місцезнаходженням осіб, які підлягають опіці чи піклуванню.

3. Визначення повноважень органів опіки і піклування з тимчасового забезпечення неповнолітніх, які підлягають опіці чи піклуванню. При одержанні відомостей про неповнолітніх, які лишилися без опікування батьків, органи опіки і піклування зобов'язані негайно провести обстеження і при встановленні факту відсутності опікування батьків забезпечити тимчасове влаштування неповнолітніх до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.

4. Визначення побутових умов життя. Якщо у особи, над якою встановлена опіка чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості, то опіка над цим майном встановлюється органами опіки і піклування за місцем його знаходження. Опіка над майном може також встановлюватися в інших окремо передбачених законом випадках.

5. Визначення термінів встановлення опіки чи піклування. Рішення про встановлення опіки чи піклування має бути виконано не пізніше місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки і піклування дізнається про необхідність встановити опіку чи піклування.

6. Призначення опікуна чи піклувальника. Для безпосереднього здійснення опіки і піклування призначається опікун чи піклувальник, переважно з осіб, близьких підопічному, або з числа осіб, виділених громадською організацією, або з числа інших осіб з урахуванням їхньої можливості виконувати опікунські обов'язки і стосунків між опікуном (піклувальником) та особою, над якою встановлюється опіка (піклування). Опікун чи піклувальник призначається тільки з його згоди. Над повнолітніми дієздатними особами, які не можуть за станом здоров'я самостійно захищати свої права і виконувати свої обов'язки, піклувальник може бути призначений тільки на прохання цих осіб. Якщо над дітьми, які виховуються в державних дитячих закладах, і тими особами, що потребують опіки або піклування і влаштовані у відповідні лікувальні заклади або заклади органів соціального забезпечення, опікуни і піклувальники не призначені, виконання обов'язків опікунів і піклувальників покладається на ці заклади. Призначити опікуна (піклувальника) можливо і після влаштування зазначених у цій статті осіб у відповідні державні заклади.

У межах призначення опікунів і піклувальників проводиться підготовка прийомних батьків до включення в систему фостерингу: проведення співбесід, діагностичної роботи, тренінгів.

7. Укладання угод. Опікуни при здійсненні прав і виконанні обов'язків підопічних укладають угоди від імені і в інтересах підопічних, діючи як їхні законні представники. Піклувальники над неповнолітніми дають згоду на укладення тих угод, які за законом ці особи не вправі укладати самостійно. Піклувальники над особами, обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, дають згоду на укладення цими особами угод і розпорядження майном відповідно до правил, встановлених ст. 15 Цивільного кодексу Української РСР. Піклувальники над дієздатними особами надають цим особам допомогу при здійсненні ними своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють їх від зловживань з боку третіх осіб. Опікун не вправі без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх укладення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації, відмова від належних підопічному майнових прав, поділ майна, поділ або обмін житлової площі, видача письмових зобов'язань тощо. Органи опіки і піклування вправі, якщо це необхідно для захисту інтересів підопічних, обмежити право одного з батьків або опікуна (піклувальника) розпоряджатися вкладом, внесеним будь-ким на ім'я підопічного. Опікун і піклувальник, їхні дружини і близькі родичі не вправі укладати угоди з підопічними, а також не вправі представляти осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, при укладенні угод або веденні судових справ між підопічним і дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами.

Опікун і піклувальник не вправі здійснювати дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

8. Організація і проведення соціальної опіки і піклування: фінансування, догляд і нагляд, соціальний супровід, виховання, створення нормальних умов для життєдіяльності.

9. Контроль за виконанням соціальної опіки і піклування з боку державних органів влади.

Проголошена Європейською асоціацією прийомних сімей Хартія турботи про дітей у прийомних сім'ях визначає основні вимоги при передачі дітей на утримання і виховання до прийомних сімей: незаперечною умовою має бути висока якість виховання у сімейному оточенні; інтереси дитини або підлітка е пріоритетними при визначенні прийомної сім'ї; поважати та враховувати етнічне та культурне походження, релігію та рідну мову дітей, підлітків, їхніх батьків та прийомних батьків; брати до уваги стать, темперамент, стан здоров'я дітей та підлітків при направленні їх до прийомної сім'ї; забезпечувати безперервність процесів у житті дітей та підлітків (освітній процес, розвиток особи, фізичний та розумовий розвиток); встановлювати тісне партнерство прийомних батьків, соціальних працівників, організацій, що забезпечують направлення дитини у прийомну сім'ю; обов'язково враховувати професійний статус прийомних батьків; повсякчасно забезпечувати прийомних батьків та соціальних працівників необхідною інформацією та здійснювати їхнє фахове навчання; постійно підтримувати кожну молоду людину, що залишає прийомну сім'ю, і в подальшому; надавати підтримку усім дітям прийомних батьків.

З метою визначення дій, спрямованих на пріоритетне ефективне вирішення проблем дитинства та втілення в життя вимог, передбачених Конвенцією ООН про права дитини, Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей та Планом дій щодо її виконання, в Україні прийнято національні програми "Планування сім'ї" (1995 p.), "Діти України" (1996 p.).

Втіленню норм Конвенції ООН про права дитини сприяло прийняття законів України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" (1993 р.), "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" (1995 р.), "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" (2001 p.)" Спеціальні заходи щодо закріплення правового статусу дітей визначаються низкою постанов Кабінету Міністрів України. Поліпшенню економічного та соціального становища дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сприяють прийняті постанови Верховної Ради України від 1995, 1996, 1997 pp. Важливе значення для соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, мають постанови Верховної Ради України "Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1994 р.), "Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків" (1995 р.), "Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України та іноземним громадянам і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів" (1996 p.). Кабінет Міністрів України затвердив Положення про дитячий будинок сімейного типу (1994 p.), створив Центр з усиновлення дітей при Міністерстві освіти і науки (1996 p.). З метою забезпечення прав дітей, які перебувають у конфлікті з законом, постановами уряду створено кримінальну міліцію у справах неповнолітніх (1995 p.), центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, притулки для неповнолітніх, служби у справах неповнолітніх, Український фонд сприяння соціальному захисту неповнолітніх (1996 p.).

Виконання Конвенції ООН про права дитини, як і інших міжнародних договорів, учасником яких є Україна, контролюється ст. 9 Конституції України, яка визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.

За даними Державного комітету статистики України на 1 січня 1998 р. на вихованні у сім'ях громадян під опікою перебувало 53 712 дітей та підлітків віком до 18 років і 62 449 усиновлених осіб. На кінець 1997 р. у країні налічувалося 39 шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в яких утримувалося 10 723 дитини; 50 дитячих будинків системи Міністерства освіти і науки України —4076 дітей; 43 будинки дитини системи Міністерства охорони здоров'я України — 4620 дітей.

Особливу категорію дітей становлять біженці. За станом на 1 квітня 1998 р. з 2757 осіб, які мали статус біженця в Україні, 987 осіб були діти у віці до 16 років. Серед них дівчат — 424, хлопців — 563.

Особливу турботу викликають діти, схильні до правопорушень, до адиктивної поведінки. Так, у 1997 р. 15 719 справ були направлені до суду. Загальна кількість обвинувачених у цих справах — 29 498 осіб, з них неповнолітніх — 22 284 особи. Було звільнено від кримінальної відповідальності 2380 неповнолітніх з передачею матеріалів до суду для застосування примусових заходів виховного характеру.

В Україні останнім часом поширюється досвід легалізації різних форм родинного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, реалізації їх прав проживання в сім'ї. Станом на 1 січня 1998 р. е 75 дитячих будинків сімейного типу. їх функціонування регулюється Положенням про дитячий будинок сімейного типу (1994 p.).

Для дітей, позбавлених батьківського піклування, створюються притулки для неповнолітніх. Діють служби у справах неповнолітніх, основним завданням яких е соціальний захист дітей, створення належних житлово-побутових та психолого-педагогічних умов для їх життя на період визначення місця їх постійного влаштування. Влаштуванням дітей, позбавлених батьківського піклування, займаються виключно органи опіки та піклування.

Основна література

Копвеиція ООН з прав дитини: шляхи практичного застосування: Метод, рек. / Упоряд. Г.М. Лактіонова та ін. — К.: Наук, світ, 2001. —37 с.

Конвенція ООН про права дитини. — К.: AT "Видавництво "Столиця", 1997. — 32 с.

Лактионова Г.М., Шипиленко Е.С., Братусь И.В. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт. — К.: Наук, світ, 2001. —61 с.

Причини інституалізації і майбутнє молодих людей, які залишають заклади державної опіки: Темат. дослідж. — К. — 48 с.

Соціальна робота: В 3 ч. — К.: Вид. дім "Києво-Могиляиська академія", 2004. — Ч. 3.: Основи соціальної роботи / A.M. Бойко, Н.Б. Бондаренко, О.С. Брижовата та ін.; За ред. Т.В. Семігі-ної, І.М. Григи. — 2004. — С. 28—52.

Тюптя Л.Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 185— 191.

Теми для дискусії

1. Нормативно-правові основи соціальної опіки і піклування.

2. Форми і напрямки соціальної опіки і піклування відповідно до змісту і фінансування.

3. Сутність соціальної опіки і піклування з погляду соціальної педагогіки і юриспруденції.

4. Технологія соціальної опіки і піклування: порядок догляду, нагляду, соціального супроводу.

Соціальне забезпечення

 

Соціальне забезпечення є складовою соціальної політики держави і одночасно вважається невід'ємним компонентом системи соціального захисту і соціальної роботи зокрема. Соціальне забезпечення як соціальна технологія і технологія соціальної роботи є одним із провідних напрямків роботи організацій та установ Міністерства праці і соціальної політики, важливою функцією фахівців із соціальної роботи, які працюють в управліннях соціального захисту населення — обласних, міських, районних державних адміністрацій.

Соціальне забезпечення — комплекс заходів, спрямованих на підтримку та підвищення грошових доходів населення. Правове регулювання системи соціального забезпечення проводиться завдяки Основним напрямкам соціальної політики на період до 2004 р. (від 24 травня 2000 р. № 717) і на основі законів України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" (від 1 червня 2000 р. № 1768-ІП), "Про прожитковий мінімум" (від 15 липня 1999 p. № 966-XIV), ряду нормативно-правових документів, зокрема, державної програми "Про подолання бідності" та ін.

Основу соціального забезпечення громадян становлять пенсійне забезпечення, система грошових допомог, адресна соціальна допомога, підвищення оплати праці. Політика збільшення грошових доходів населення здійснюється в Україні відповідно до Основних напрямів політики щодо грошових доходів населення України, схвалених Указом Президента України від 7 серпня 1999 р. № 969 (969/99).

Пенсійне забезпечення

В Україні здійснюється процес реформування у сфері пенсійного забезпечення. Головна мета пенсійної реформи — підвищення державних гарантій у досягненні більш високих соціальних стандартів.

Відповідно до Основних напрямів реформування пенсійного забезпечення в Україні, схвалених Указом Президента України від 13 квітня 1998 p. № 291 (291/98), основним змістом реформування пенсійного забезпечення є запровадження його трирівневої системи.

Перший рівень — солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка є обов'язковою і передбачає поетапну оптимізацію співвідношення між середньою пенсією і середньою заробітною платою з урахуванням тривалості страхового стажу, величини заробітної плати та демографічних показників. Для цього удосконалюється механізм коригування заробітку при обчисленні пенсій; здійснюється підвищення розміру трудових пенсій, що повинне забезпечити (якщо вони є основним джерелом існування) рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму. Законодавство про виплату пенсій за солідарною системою постійно вдосконалюватиметься з метою поступового переходу до системи страхування.

Для цього законодавчо врегульовано порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій, який вираховуватиметься на підставі даних персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, встановлення диференційованих розмірів зборів з фізичних осіб залежно від категорії працівників, яким призначаються підвищені розміри пенсії, та відшкодування Пенсійному фонду України витрат на фінансування пенсій, призначених на пільгових умовах.

Державою передбачено здійснення систематичного інформування фізичних осіб — платників збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування про дані, що містяться в їхніх облікових персональних картках. У міру запровадження цього обліку функції з призначення пенсій мають передаватись органам Пенсійного фонду України. Управління пенсійною системою здійснюється на основі партнерських відносин.

Пенсійний фонд України звільнений від не властивих йому виплат (виплат підвищень пенсій ветеранам війни, особам, які проживають у гірських населених пунктах, реабілітованим громадянам, допомоги на дітей та державної допомоги деяким категоріям пенсіонерів, пенсій державним службовцям, соціальних пенсій, виплат допомоги з догляду за одинокими інвалідами, допомоги малозабезпеченим пенсіонерам та допомоги пенсіонерам (надбавок на дітей), пенсій народним депутатам, працівникам прокуратури, суддям та донорам). В Україні є система виплати пенсій по інвалідності від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань і в зв'язку з втратою годувальника із зазначених причин за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Другий рівень — система накопичувальних індивідуальних пенсійних рахунків у рамках загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, запровадження якої розпочнеться в період піднесення економіки. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках та подальше інвестування цих коштів з метою одержання інвестиційного доходу. Активи індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків визначають розмір додаткової пенсії, яка виплачується по досягненні громадянином пенсійного віку разом з пенсією, що фінансується з поточних надходжень до солідарної системи. Кошти на індивідуальному накопичувальному пенсійному рахунку є власністю застрахованої особи і передаються спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи таких рахунків є ефективним механізмом залучення внутрішніх інвестиційних ресурсів у національну економіку, сприяють підвищенню рівня оплати праці, а це, в свою чергу, збільшує виплати з поточних надходжень до солідарної системи.

Порядок функціонування першого та другого рівнів системи пенсійного забезпечення, а також механізм переходу до обов'язкової накопичувальної системи визначається в законі "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Третій рівень — система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечуватиме виплату додаткової пенсії за рахунок добровільних пенсійних внесків громадян. Основою цієї системи стануть недержавні пенсійні фонди, у тому числі створені за професійними ознаками. Здійснюватиметься воно відповідно до Закону України "Про недержавні пенсійні фонди". Посилюватиметься зацікавленість громадян у довгострокових заощадженнях у недержавних пенсійних фондах. Стимулюватиметься формування професійних пенсійних фондів насамперед у галузях і на виробництвах з високим рівнем ризику втрати працездатності.

Державний нагляд і контроль за недержавним пенсійним страхуванням мають максимально забезпечити його прозорість, упевненість громадян у надійності страхування і ґрунтуватися на законодавчих обмеженнях інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів та визначеній структурі пенсійних активів.

Населення інформують про необхідність і шляхи реформування пенсійної системи, залучення до процесу реформування соціальних партнерів, об'єднань громадян, органів місцевого самоврядування. У країні передбачено створення інституту актуарних розрахунків під наглядом держави щодо фінансового забезпечення поточних і перспективних виплат.

Державна соціальна допомога

 

Для підтримки нормального рівня життя найбільш уразливих в економічному плані верст населення реалізується державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (державна соціальна допомога) — це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Прожитковий мінімум для сім'ї — визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї — обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 % від прожиткового мінімуму для сім'ї.

До стабілізації економічного становища в Україні величина державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється на основі реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців:

· одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною;

· одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров'я завдяки набору продуктів харчування, а також мінімальному набору непродовольчих товарів та мінімальному набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соціальному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових платежів.

Прожитковий мінімум застосовується для:

· загального оцінювання рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

· встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат на підставі вимог Конституції України та законів України;

· визначення права на призначення соціальної допомоги;

· визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

· встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

· формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінювання рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до законодавства.

До набору послуг включаються: житлово-комунальні, транспортні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та ін. Набір послуг формується спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади у сферах надання відповідних послуг.

Основними принципами формування набору послуг є:

· задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспортом, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем;

· задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я;

· визначення житлово-комунальних послуг (з водопостачання, теплопостачання, газопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла та прибудинкових територій, сміттєзбирання, утримання ліфтів), відповідно до соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг;

· урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населення.

Адресна соціальна допомога

 

Для поліпшення соціального забезпечення громадян в Україні розвивається адресна соціальна допомога. Для підтримки найбільш вразливих верств населення функціонує система гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї, який досягається завдяки реалізації завдань, які держава ставить перед органами влади:

· поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення;

· удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

· запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їхніх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);

· реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі врахування їхнього сукупного доходу;

· створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

· впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги.

Однією із форм адресної соціальної допомоги є житлові субсидії, які надаються громадянам на підставі Програми житлових субсидій, яка впроваджується урядом України з травня 1995 р. Вона стала першою соціальною програмою ринкового типу, яка забезпечила адресну державну підтримку найменш забезпечених сімей і громадян за умов поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв.

Адресний характер допомоги означає, що її призначають конкретній сім'ї за зверненням власника чи наймача житла від імені всіх прописаних там осіб. Допомогу надають в безготівковому вигляді шляхом зменшення розміру зазначених вище платежів громадян на утримання житла за рахунок місцевого бюджету.

Головним критерієм для отримання субсидії є рівень доходів сім'ї щодо вартості цих платежів в межах визначених нормативів споживання.

Субсидія є безповоротною допомогою, як і інші форми соціальної допомоги, наприклад, на дітей, для малозабезпечених громадян тощо. При її призначенні громадяни не беруть на себе зобов'язання щодо її повернення. Це принципово відрізняє субсидію від позик, кредитів та інших видів договірних зобов'язань, коли особа мусить повертати отримані на певних умовах кошти. Отримання субсидії не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Субсидію призначають на такі різновиди послуг та витрат: користування чи утримання (для власників) житла; водопостачання; теплопостачання; газопостачання; водовідведення; електропостачання; вивезення побутового сміття та рідких нечистот; придбання скрапленого газу; придбання твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

Субсидію надають на всі різновиди послуг, перелічені вище, за умови, що сім'я ними користується (на них нараховують плату). Субсидію на придбання твердого та пічного побутового (рідкого) палива призначають лише в тому разі, коли житло не забезпечене тепло-, газо- або електропостачанням для опалення.

Коли для опалення житлового приміщення одночасно використовують тверде та пічне побутове (рідке) паливо, природний газ і електроенергію, субсидію надають тільки на один вид палива. Інші види послуг — радіо, антена, телефон тощо — не підлягають субсидіюванню.

Право на отримання субсидії мають особи, які проживають у житлі будь-якої форми власності — державної, громадської, колективної чи приватної. Сюди належить житловий фонд місцевих рад, підприємств і організацій, творчих спілок, житлово-будівельних та житлових кооперативів, гуртожитки, приватизовані і викуплені квартири, приватні будинки тощо.

Призначення субсидій здійснюють відділи (управління) субсидій районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад. У сільській місцевості прийом заяв та передачу їх до відділів субсидій здійснюють особи, уповноважені виконавчими органами сільських чи селищних рад.

Головною умовою призначення субсидії є наявність різниці між величиною плати за житлово-комунальні послуги, скраплений газ та паливо (в межах норм володіння і користування загальною площею житла та нормативів користування комунальними послугами) і обсягом обов'язкового відсотка платежу, який зобов'язана сплачувати сім'я в разі призначення субсидії. Розмір цього відсотка встановлює Кабінет Міністрів України. Постановою КМУ від 27 липня 1998 р. Н> 1156 його визначено в межах 20 та 15 % середньомісячного чи річного сукупного сімейного доходу. Окрім цього, необхідною умовою для призначення субсидії є працевлаштування або навчання всіх прописаних у житлі осіб працездатного віку.

Субсидію не призначають, якщо у житлових приміщеннях (будинках) прописані працездатні громадяни працездатного віку, що не працювали і не навчались на денних відділеннях вищих та професійно-технічних навчальних закладів, час навчання в яких зараховують до трудового стажу, впродовж трьох місяців, що передують місяцю звертання за призначенням субсидії, та які не зареєстровані у службі зайнятості населення як такі, що шукають роботу.

Таким чином, впродовж трьох місяців перед звертанням за допомогою всі дорослі члени сім'ї мають працювати (отримувати доходи) або навчатися у згаданих навчальних закладах, або бути зареєстрованими у службі зайнятості. При цьому навчання на курсах автоводіїв чи курсах крою та шиття не дає право на субсидію. Вищі та інші недержавні навчальні заклади (при* ватного характеру) повинні мати акредитацію Міністерства освіти і науки. Довідатися про наявність акредитації можна в Міністерстві освіти і науки чи в обласному управлінні освіти.

Виняток з цього правила становлять сім'ї, до складу яких входять особи: які доглядають дітей до досягнення ними трирічного віку; які доглядають дітей і час догляду яких зараховують до трудового стажу (маються на увазі випадки, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"); які доглядають дітей, що потребують догляду впродовж часу, визначеного медичним висновком лікувально-консультаційної комісії, але не більше, ніж до досягнення ними шестирічного віку; які мають трьох і більше дітей віком до 16 років і доглядають їх; які доглядають інвалідів першої групи або осіб, які досягли 80-річного віку, або дітей-інвалідів віком до 16 років.

Крім того, можуть бути й інші складні обставини, внаслідок яких особа може не мати 3-місячного терміну роботи, навчання чи перебування на обліку безробітних і звертатися за допомогою. У цих випадках субсидії можуть призначати відділи субсидій як виняток на підставі відповідних рішень районних, районних у містах Києві Й Севастополі державних адміністрацій та виконавчих органів міських І районних рад або утворених ними комісій з огляду на конкретні обставини.

Загальну площу житла, на яку призначають субсидію, обмежують нормою володіння — для власників житла, чи користування — для наймачів житла. Це означає, що субсидію надають на площу, яка не перевищує встановлених нормативів. При призначенні субсидії норму володіння чи користування загальною площею житла встановлено в розмірі 21 кв. м на кожного прописаного у житлі, додатково 10,5 кв. м на всіх прописаних, а для осіб, які проживають в однокімнатній квартирі, — на загальну площу незалежно від розміру квартири.

В окремих випадках, з огляду на конкретні обставини, що склалися в сім'ї, субсидії можуть призначати на більшу, понаднормову площу житла. Це відбувається за ухвалою відповідних державних адміністрацій та виконавчих органів місцевих рад або комісій, які вони утворюють. Положення про ці комісії затверджують органи, які їх утворили. Призначення субсидій в цьому випадку відбувається за рахунок коштів, передбачених для надання субсидій.

Такі рішення можуть також стосуватися певних категорій сімей. Наприклад, місцевими виконавчими органами влади, в складі яких є відділи субсидій, може бути встановлено додаткову норму житлової площі для нарахування субсидій сім'ям, які складаються лише з непрацюючих пенсіонерів та непрацездатних осіб тощо: за користування чи утримання житла — відповідно до загальної площі житлового приміщення, за теплопостачання — відповідно до опалюваної площі; за водо- та газо<