ТОП 10:

Соціологічне (емпіричне) дослідження: типологія, програма, методи та етапи здійснення



Не претендуючи на всебічне викладення питань, що стосуються організації та проведення емпіричних соціологічних досліджень (цим питанням присвячені спеціальні навчальні курси), підкреслимо, що знайомство з тим, що таке соціологічне дослідження, вже на першому курсі допоможе майбутнім соціологам більш свідомо ставитися до власної участі в їх проведенні. Зазначимо, що на багатьох соціологічних факультетах, зокрема у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна, студентів, у тому числі першокурсників, активно залучають до участі у здійсненні емпіричних досліджень, перш за все на їх польовому етапі, тобто на етапі збору первинної соціологічної інформації.

Отже, що таке емпіричне соціологічне дослідження? У науковій літературі існує багато дефініцій (визначень) цього поняття. На нашу думку, соціологічне дослідження можна визначити як спеціально організований процес, який здійснюється фахівцями-соціологами та спрямовується або на отримання нового знання щодо закономірностей функціонування та розвитку суспільства в цілому чи окремих соціальних спільнот, інституцій, суспільних феноменів та процесів, або на вирішення конкретних практичних завдань життєдіяльності суспільства. У порівнянні із загальносоціологічними та спеціальними соціологічними теоріями, які, відповідно, належать до вищого та середнього рівня соціологічного знання, емпіричним соціологічним дослідженням притаманна найменша міра абстрактності, бо вони фіксують конкретні соціальні факти.

Соціологічні дослідження можна класифікувати за різними критеріями. Так, за їх масштабомвиокремлюють міжнародні, загальнонаціональні, регіональні, місцевітощо, за часом проведеннядовготривалі та оперативні.

За рівнем знань про об’єкт дослідження виокремлюють розвідувальні (їх мета – збирання інформації про досліджуваний об’єкт (в разі, коли такої інформації бракує) задля вияву проблемної ситуації та формулювання гіпотез), описові(проводяться, коли знань про об’єкт достатньо для формулювання гіпотез) та аналітико-експериментальні (використовуються при наявності достатніх знань про об’єкт, що дозволяє вивчати функціональні взаємозв’язки та причинно-наслідкові відносини).

За цілями соціологічні дослідження поділяють на фундаментальні та прикладні. Перші спрямовані на отримання нового знання про суспільство та процеси, що в ньому відбуваються, тобто власне на розвиток соціологічної науки. Прикладні дослідження, використовуючи отримане знання, мають на меті вирішення конкретних проблем життєдіяльності суспільства чи його окремих складових.

Дослідження бувають разовими та повторними. Останні дозволяють порівнювати дані, отримані у першому та наступних дослідженнях, та виявляти тенденції розвитку досліджуваного соціального феномену чи процесу. До повторних досліджень відносять: панельні, метою яких є аналіз змін, що відбуваються у тій чи іншій соціальній групі протягом певного проміжку часу; когортні, що спрямовані на вивчення проблем життєдіяльності представників одного покоління; трендові, мета яких – повторне дослідження тих самих соціальних процесів, суб’єктами яких є різні групи людей; моніторингові, тобто дослідження, які здійснюються з певною періодичністю (скажімо один раз на рік чи на півроку), що забезпечує постійне отримання соціологічної інформації щодо стану певних процесів, які відбуваються в суспільстві; лонгітюдні,тобто дослідження, завдяки яким здійснюється довготривале періодичне спостереження тих самих осіб, груп або інших соціальних об’єктів.

Ще одним різновидом соціологічних досліджень є так звані пілотажні(або пробні) дослідження, які проводяться для перевірки якості інструментарію (наприклад, анкети чи бланку формалізованого інтерв’ю при проведенні кількісних досліджень).

Дослідження, об’єктом якого є одне і те ж явище, називається монографічним. Його здійснюють задля детального аналізу даного явища. В залежності від методів отримання інформації (кількісних чи якісних, про які нижче йтиметься докладніше) виокремлюють кількісні та якісні дослідження. У цьому підрозділі мова піде переважно про кількісні дослідження.

Підготовка та проведення соціологічного дослідження здійснюється у декількаетапів.

Перший ‑ це визначення соціальної проблеми, проблемної ситуації, яка склалася у тій чи іншій сфері життєдіяльності суспільства (соціальній групі, інституті тощо), обумовлюється певним соціальним протиріччям та потребує свого вирішення. Тільки за умови виявлення такої ситуації проведення емпіричного дослідження має сенс.

Другий етап підготовки дослідження передбачає розробку його програми, яка є одним із найважливіших соціологічних документів, що містить у собі методологічні, методичні та процедурні засади дослідження певного соціального об’єкту (нижче див. про це більш докладно).

Важливим з точки зору чіткої організації та проведення соціологічного дослідження є такий етап його підготовки, як складання робочого плану та графіку виконання робіт, де визначаються зміст та терміни здійснення певних процедур дослідження, відповідальні за ті чи інші етапи дослідницької роботи тощо.

Наступний етап ‑ це розробка методики дослідження або його інструментарію. Виходячи з положень програми, в яких обґрунтовується вибір методів дослідження, соціолог чи певний дослідницький колектив розробляє конкретні інструменти дослідження: анкети, бланки стандартизованих інтерв’ю, гайди (сценарії) фокусованих групових інтерв’ю тощо.

На наступному етапі відбувається пілотаж (перевірка) розробленого інструментарію завдяки проведенню пілотажного дослідження. Для перевірки, наприклад, якості анкети в межах пілотажу необхідно опитати за цією анкетою не більше 50 респондентів. Завдяки виявленим під час пілотажного дослідження недолікам, помилкам у формулюванні тих чи інших питань, у структурі анкети, стандартизованого інтерв’ю чи будь-якого іншого інструментарію у їх текст вносяться відповідні поправки та уточнення.

Важливим етапом підготовки емпіричного соціологічного (кількісного) дослідження є визначення його вибірки (більш докладно див. про це нижче).

Після розрахунку вибіркової сукупності дослідження, який здійснюється на підставі критеріїв вибірки, обґрунтованих у програмі, відбувається тиражування інструментарію (анкет, бланків інтерв’ю тощо) та інших методичних матеріалів (інструкцій для анкетерів та інтерв’юєрів тощо).

Ще одним етапом підготовки дослідження є формування та інструктаж групи безпосередніх виконавців (анкетерів, інтерв’юєрів і т.д.) дослідження на його польовому етапі.

Цим етапом закінчується підготовчий період організації соціологічного дослідження. Після нього розпочинається оперативний етап збору даних (або польовий етап). На цьому етапі відбувається узгодження ходу виконання польових робіт безпосередньо на об’єктах дослідження (у тих чи інших організаціях, установах тощо); підготовка необхідних технічних засобів, приміщень, транспорту тощо; складання графіку польових робіт; збір первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм; первинна перевірка заповнення інструментарію (анкет, бланків інтерв’ю тощо); контроль процесу опитування та дотримання вимог до його методики.

Наступний етап – це підготовка отриманої первинної інформації до її опрацювання та комп’ютерної обробки. Цей етап передбачає розробку інструкції для вибракування неправильно заповнених анкет, вибракування непридатних для обробки анкет; фіксацію отриманих відповідей на відкриті запитання для їх подальшої типологізації; розробку інструкції щодо кодування закритих питань; складання програми для комп’ютера або адаптацію вже існуючих програм обробки отриманої інформації; перенесення отриманої інформації з анкет у комп’ютер; обробку первинної соціологічної інформації на комп’ютері; аналіз результатів дослідження і підготовку попереднього звіту.

Останній етап емпіричного соціологічного дослідження – це формулювання висновків і рекомендацій та публікація отриманих результатів. На цьому етапі відбувається обговорення та доопрацювання попереднього звіту, підготовка остаточного звіту, висновків і рекомендацій за підсумками дослідження; підготовка і затвердження аналітичної довідки за підсумками дослідження для органів управління, зацікавлених сторін, замовників і т.д..

Формулювання та викладення підсумків дослідження у вигляді звіту чи публікації (наукової статті, індивідуальної чи колективної монографії, збірника наукових праць тощо) є надзвичайно важливим етапом дослідження, адже дає читачу можливість самостійно проаналізувати обґрунтованість та достовірність сформульованих висновків, а також скористатися емпіричними даними для постановки завдань подальшого емпіричного вивчення конкретної суспільної проблеми.

А тепер звернемося до більш докладного аналізу програми соціологічного дослідження, розробка якої здійснюється на другому етапі його підготовки.

За своєю суттю програма соціологічного дослідження ‑ це викладеннятеоретико-методологічних засад та процедур усіх етапів дослідження (збору, обробки та аналізу інформації). Як науковий документ програма соціологічного дослідження повинна відповідати певним вимогам щодо її змісту та структури.

Програма дослідження має дві складові частини ‑ методологічну та процедурну. У свою чергу, методологічна частина складається з таких підрозділів, як характеристика проблемної ситуації; формулювання об’єкту та предмету дослідження, його мети та завдань; уточнення та інтерпретація основних понять; попередній системний аналіз об’єкту дослідження; гіпотези дослідження. Щодо процедурної частини програми дослідження, то вона містить у собі принциповий (або стратегічний) план дослідження; обґрунтування вибіркової сукупності дослідження; визначення основних методів збору та аналізу емпіричних даних. До програми може додаватися робочий план дослідження, в якому визначаються його етапи, терміни проведення дослідження, оцінка необхідних ресурсів. Іноді робочий план не включається до програми, а виступає самостійним документом, що забезпечує проведення будь-якого соціологічного дослідження.

Як вже зазначалось, проведення емпіричного дослідження можливе лише за умов чіткого визначення проблемної ситуації, з опису якої розпочинається перша, методологічна частина програми дослідження. Зазвичай виокремлюють два аспекти проблемної ситуації ‑ предметний та гносеологічний. Предметний аспект проблемної ситуації ‑ це певне соціальне протиріччя між потребами суспільства в актуалізації тих чи інших бажаних для цього суспільства характеристик його окремих елементів (соціальних груп, інститутів тощо) чи вирішенні їх проблем та реальним станом цих елементів соціуму.

Гносеологічний аспект проблеми ‑ це протиріччя між знанням про потреби суспільства або тих чи інших соціальних груп, спільнот у певних практичних діях, спрямованих на вирішення існуючих проблем, та незнанням того, завдяки чому (яким засобом, методом, способом, шляхом) ці дії можуть бути зреалізовані.

Визначення проблемної ситуації дозволяє виокремити об’єкт соціологічного дослідження. Зазначимо, що об’єкт дослідження ‑ це носій проблемної ситуації, певна область соціальної реальності, сфера діяльності тих чи інших суб’єктів соціальної системи (індивідів, соціальних спільнот, інститутів). Об’єктом соціологічного дослідження можуть бути певні соціальні процеси, суспільні відносини, соціальні спільноти, соціальні організації тощо, в діяльності яких актуалізується певне соціальне протиріччя, що обумовлює проблемну ситуацію.

Отже, об’єкт дослідження ‑ це реальність, на яку спрямований процес наукового пізнання.

Предметом дослідження є частина об’єкту, його найбільш важливі характеристики, вивчення яких дозволить вирішити проблемну ситуацію.

Мета дослідження передбачає визначення його кінцевого результату, який може мати як теоретичну, так і прикладну значущість.

У відповідності до мети в програмі соціологічного дослідження формулюються його головні завдання, тобто питання, на які мають відповісти дослідники, щоб досягти поставленої мети.

Надзвичайно важливим елементом методологічної частини програми дослідження є уточнення та інтерпретація його основних понять. Уточнення та інтерпретація змісту понять, якими позначаються досліджувані феномени чи процеси, є поетапною операцією. Перший етап ‑ це так звана теоретична інтерпретація, тобто переведення змісту проблемної ситуації у наукові терміни. Другий етап – це емпірична інтерпретація, тобто визначення емпіричних ознак досліджуваного феномену (кожне поняття "розкладається" на такі складові, які можуть бути досліджені завдяки тим чи іншим методам).

Визначення понять, в яких зазначаються правила фіксування відповідних емпіричних ознак у соціальній реальності, отримало назву операціональної інтерпретації. Наприклад, громадянську ідентичність тієї чи іншої групи українського суспільства можна вимірювати завдяки таким показникам, як відчуття її представників громадянами України, почуття гордості за неї, надання ціннісної значущості всім атрибутам державності, її символіці (Конституції, прапору, гімну, знаменним історичним подіям, видатним особистостям, які шануються як національні герої, і т.ін.), сприйняття України як своєї Батьківщини тощо.

Наступним підрозділом методологічної частини програми є попередній системний аналіз об’єкту дослідження. Такий аналіз здійснюється на підставі вивчення існуючої наукової літератури за темою дослідження, емпіричних даних, отриманих іншими дослідниками. Це дає можливість визначити, які характеристики, риси, властивості досліджуваного об’єкту вже вивчені, що потребує подальшого, більш глибокого дослідження, які існують проблемні зони, "білі плями", що до сих пір не вивчались та мають бути проаналізовані.

При розробці програми соціологічного дослідження найбільші труднощі у науковців зазвичай викликає формулювання гіпотез дослідження, тобто наукових припущень щодо можливих пояснень певних соціальних явищ та процесів. Гіпотези дослідження поділяються на гіпотези-підстави (це найбільш загальні гіпотези) та гіпотези-наслідки (вони виводяться з перших, покликані розкрити основні гіпотези та дозволяють довести або заперечити гіпотезу-підставу). Окрім того, виокремлюють основні та неосновні гіпотези (з огляду на основні та неосновні завдання дослідження); первинні та вторинні гіпотези (останні висуваються, якщо отримані під час дослідження дані не підтверджують первинні гіпотези); описові (містять припущення про наявні характеристики та властивості об’єкту дослідження) та пояснювальні (припущення щодо ступеня взаємодії складових елементів об’єкту, причинно-наслідкові зв’язки між ними) гіпотези.

Процедурна частина програми соціологічного дослідженнярозпочинається з викладання принципового (або стратегічного) плану дослідження, який має чотири основних варіанти: розвідувальний план (розробляється у тому випадку, коли дослідник має недостатню інформацію щодо об’єкту дослідження, що не дозволяє сформулювати жодної гіпотези); описовий план (застосовується за умов достатніх знань про об’єкт дослідження (це дозволяє сформулювати описові гіпотези) з метою докладного опису його характеристик та особливостей); аналітико-експериментальний план (використовується, коли знань про об’єкт дослідження достатньо, щоб висунути пояснювальні гіпотези та схарактеризувати функціональні та причинно-наслідкові зв’язки між складовими частинами об’єкту); план повторно-порівняльного дослідження (такий план застосовується задля виявлення тенденцій розвитку тих чи інших соціальних процесів у певному часовому інтервалі).

Достовірність, надійність результатів соціологічного (кількісного) дослідження багато в чому залежить від точного розрахунку та обґрунтування вибірки дослідження. Отже, визначення вибірки (або вибіркової сукупності) є надзвичайно важливою процедурою у контексті підготовки соціологічного дослідження. Розраховуючи вибіркову сукупність, соціолог перш за все з’ясовує питання щодо одиниць дослідження (або одиниць спостереження). В залежності від предмету дослідження його одиницею може бути окремий індивід (наприклад, студент), певна група (наприклад, студентська група), певна установа, заклад, організація (наприклад, вищий навчальний заклад), той чи інший акт поведінки (наприклад, акт протестної поведінки) тощо. Отже, одиниця дослідження – це елемент певного класу явищ, індивідів чи груп, які піддаються реєстрації та вимірюванню в межах того чи іншого соціологічного дослідження.

Наступним кроком соціолога є збір інформації щодо загальної чисельності соціальних об’єктів (індивідів, явищ тощо), які мають відношення до предмету дослідження, тобто загальної кількості одиниць спостереження, яка утворює генеральну сукупність дослідження. Так, якщо предметом дослідження є, наприклад, динаміка ціннісних орієнтацій українського студентства, то генеральною сукупністю такого дослідження буде загальна чисельність студентів України. Суцільне обстеження[3] всіх одиниць спостереження (у нашому випадку – студентів) практично не можливе (це надзвичайно важко в організаційному та фінансовому плані) і, головне, не потрібне. За умов коректно сформованої вибірки дослідження його результати можуть бути екстрапольовані (поширені) на всю генеральну сукупність. Отже, емпіричні соціологічні дослідження зазвичай є несуцільними. Вони здійснюються на певній частині генеральної сукупності, яка відбирається за чіткими правилами. Вибіркова сукупність, тобто певна частина елементів генеральної сукупності, яка, власне, й підлягає дослідженню, є своєрідною мікромоделлю генеральної сукупності. Для того, щоб вибіркова сукупність була репрезентативною, тобто представляла характеристики генеральної сукупності дослідження, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками та контрольними ознаками останньої.

Зазвичай у соціології виокремлюють вибірки імовірнісні (випадкові) та цілеспрямовані. До перших відносять власне випадкову вибірку, серійну вибірку (або гніздову, або вибірку угруповань). Випадкова вибірка – це такий метод її формування, при якому для кожного елементу генеральної сукупності існує імовірність потрапити до вибірки.

Одним із розповсюджених у соціології методів імовірнісної (випадкової) вибірки є метод механічної вибірки. Принцип такої вибірки полягає в тому, що всі елементи генеральної сукупності зводять у єдиний список і з нього через рівні інтервали (крок відбору) відбирають відповідну кількість респондентів. Крок відбору (К) розраховують за формулою: К = N/n, де N – величина генеральної сукупності, а n – величина вибіркової сукупності. Наприклад, ми проводимо дослідження серед студентів певного ВНЗ, де N = 5000 осіб, а n = 500, тоді К = 5000/500 = 10. Це означає, що із загального списку студентів цього ВНЗ має бути відібраний кожний десятий.

Цілеспрямована вибірка здійснюється за допомогою таких методів: стихійна вибірка (зазвичай застосовується при телефонному або поштовому опитуванні), основний масив (коли до вибірки потрапляють 60-70% з генеральної сукупності) та квотна вибірка. Найбільш точним та широковживаним є метод квотної вибірки, який використовується за тих умов, коли соціолог, починаючи дослідження, має статистичні дані про вимірювані (контрольні) ознаки елементів генеральної сукупності. Отже, квотна (або пропорційна) – це вибірка, що відтворює структуру генеральної сукупності у вигляді квот (пропорцій) розподілу досліджуваних ознак. Кількість ознак (або критеріїв) квотної вибірки зазвичай не перевищує чотирьох. Найчастіше ними є стать, вік, освіта. В залежності від предмету, цілей, завдань та гіпотез дослідження до них можуть додаватися такі ознаки, як район проживання, національність, рід діяльності тощо.

В якості прикладу покажемо, що таке квотна вибірка за ознакою "стать". Якщо, скажімо, серед студентів того чи іншого вищого навчального закладу, де проводиться дослідження, 53 % дівчат та 47 % хлопців, то у вибірці цього дослідження також повинна бути дотримана ця пропорція.

Що стосується розрахунку обсягу вибірки, тобто визначення кількості респондентівучасників певного соціологічного дослідження, які є джерелом отримання емпіричної інформації, то треба зазначити, що цей процес є досить складним. У межах курсу "Вступ до соціології та соціальної роботи" ми не вважаємо за доцільне викладення математичних процедур розрахунку вибірки соціологічного дослідження (тім більше, що це не входить до завдань цього навчального курсу). Підкреслимо лише деякі принципові особливості розрахунку вибіркової сукупності. Перш за все зазначимо, що обсяг вибірки залежить від глибини аналізу, а також від того, який ступінь точності даних необхідний. При цьому, чим більш дисперсним (неоднорідним) є склад об’єкту дослідження, тим більшим має бути обсяг вибірки, оскільки вона повинна відображати всю різноманітність досліджуваного об’єкту. Окрім того, при розрахунку вибіркової сукупності її реальний об’єм має бути дещо збільшеним у порівнянні з теоретично визначеним, що обумовлено можливою необхідністю ремонту вибірки, тобто її доповнення в процесі дослідження з певних причин (недоступність тієї чи іншої групи респондентів, порушення пропорційності вибіркової сукупності у порівнянні з генеральною тощо).

Наступним елементом процедурної частини програми соціологічного дослідження є обґрунтування вибору його методів, тобто способів побудови та обґрунтування соціологічного знання, сукупності засобів, процедур та операцій емпіричного та теоретичного пізнання соціальної дійсності (більш докладно про методи соціологічного дослідження див. нижче).

Зазначимо, що програму соціологічного дослідження можна визнати повноцінною, коли в ній міститься не лише перелік методів збирання первинної соціологічної інформації, а й обґрунтування їх вибору; продемонстровано зв’язок методів збору інформації з цілями, завданнями та гіпотезами дослідження.

Окрім того, обов’язковим елементом програми дослідження є визначення комп’ютерних програм, за допомогою яких здійснюватиметься обробка первинної соціологічної інформації. Наприклад, у разі проведення анкетування комп’ютерна обробка одержуваної інформації може здійснюватися за допомогою: вітчизняної програми ОСА (обробка соціологічних анкет), розробленої відомим українським соціологом А. Горбачиком, яка нині існує у кількох варіантах, а також американської програми SPSS (статистична програма для соціальних наук).

Отже, ми схарактеризували такий етап підготовки емпіричного соціологічного дослідження, як розробка його програми.

А тепер розглянемо таке питання, як методи соціологічного дослідження. Перш за все зазначимо, що методи соціологічного дослідження поділяють на: методи збору інформації (спостереження, опитування, аналіз документів, експеримент, біографічний метод тощо); методи обробки та аналізу даних (факторний, кореляційний, регресійний, дисперсійний аналіз, рангування, шкалювання, індексування та інші); методи побудови теорій (дедуктивний, індуктивний, порівняльний, причинний, структурно-функціональний, генетичний, ідеографічний тощо).

В межах програми соціологічного дослідження зазвичай визначаються методи збору емпіричної інформації. У відповідності до існуючих у сучасній соціології методологічних[4] підходів до аналізу соціальної реальності (зокрема, до так званих об’єктивістського та суб’єктивістського підходів) серед методів соціологічного дослідження виокремлюють кількісні та якісні.

Кількісні методи переважно застосовують прибічники об’єктивістського підходу, які вважають, що соціолог-дослідник, вивчаючи процеси, що відбуваються в суспільстві, повинен перш за все фіксувати та аналізувати повторюваність та типовість явищ у масових соціальних процесах, фокусуючи увагу на їх об’єктивності, загальних рисах, зовнішній (суспільній) обумовленості. Метою такого вивчення є пояснення причин та вимір взаємозв’язків між тими чи іншими соціальними феноменами (явищами) та процесами, які виступають одиницями дослідження. Логікою аналізу при такому підході є дедукція, тобто спосіб отримання нового знання, який ґрунтується на тому твердженні, що певні властивості, характеристики, закономірності, притаманні певному класу явищ, процесів, предметів тощо, властиві також кожному конкретному явищу, процесу і т.д., що належить до цього класу (тобто форма умовивіду від загального до часткового, одиничного).

Науковці, які звертаються до якісних методів дослідження, виходять з тієї точки зору, що соціальна взаємодія обумовлюється не зовнішніми чинниками, не впливом суспільних структур, а суб’єктивним сприйняттям людиною оточуючого світу. У зв’язку з цим, на думку прибічників "якісної" методології, у центрі уваги соціолога має бути окреме, приватне, суб’єктивне, особливе. Відповідно, метою соціологічного дослідження стає розуміння, інтерпретація та концептуалізація суб’єктивних значень, оцінок та почуттів респондентів, які і мають бути одиницями соціологічного аналізу. За цих умов логікою аналізу є індукція, тобто метод отримання нового знання про певний клас предметів, явищ, процесів, що будується на дослідженні окремих елементів цього класу та встановленні загальних для нього суттєвих ознак (умовивід від часткового до загального).

Проте існування "кількісної" та "якісної" методології як прояв різних підходів до аналізу соціальної реальності не робить ці методології антагоністичними, категорично не сумісними. Це обумовлюється тим, що джерелом функціонування суспільства, його розвитку є не тільки такі об’єктивні феномени, як соціальні структури, які забезпечують певний соціальний порядок, тобто упорядковують соціальні взаємодії, але й унікальний суб’єктивний досвід окремої людини. Тому сьогодні багато соціологів, здійснюючи емпіричні дослідження, використовують як кількісні, так і якісні методи збору соціологічної інформації.

До кількісних методів, які одержали свою назву завдяки тому, що отримана за їх допомогою інформація може бути представлена у кількісному вигляді, перш за все треба віднести метод опитування, який представлений такими дослідницькими процедурами, як анкетування та інтерв’ю. Опитування як метод безпосереднього або опосередкованого збирання первинної вербальної (словесної) інформації поділяють на заочні (наприклад, поштові, пресові опитування) та прямі; стандартизовані (за наперед розробленим планом) і нестандартизовані (вільні); одноразові і багаторазові; а також опитування експертів.

Основним інструментом анкетування, тобто такого різновиду опитування, який не передбачає прямого контакту дослідника (анкетера) з респондентом, є опитувальник або анкета. Запитання, які формулюються в анкеті, виконують надзвичайно важливу функцію – функцію дослідницького інструменту, за допомогою якого соціолог отримує необхідну інформацію стосовно предмету свого дослідження. Саме тому існують жорсткі вимоги до формулювання запитань в анкеті, її структури тощо. Так, анкета повинна мати такі структурні елементи, як вступ (звернення до респондентів та короткий виклад теми, мети та завдань дослідження; назва організації, яка його проводить; інструкція щодо процедури заповнення анкети; посилання на анонімність опитування та використання його результатів виключно у наукових цілях); блоки простих, нейтральних за змістом запитань, які забезпечують полегшене входження респондентів у процес опитування, пробуджують їх зацікавлення, вводять у коло обговорюваних проблем; блоки більш складних запитань, які вимагають аналізу і роздумів, активізації пам’яті, підвищеної зосередженості й уваги (цей блок є найбільш важливим, оскільки завдяки йому соціолог отримує основну первинну соціологічну інформацію); в останньому блоці запитання мають бути достатньо простими, знімати психологічну напруженість у респондентів; нарешті, анкета має містити в собі "паспортичку", тобто блок із запитаннями, що розкривають соціально-демографічні, професійно-освітні, етнічні, культурні та інші характеристики респондентів (стать, вік, освіта, сімейний стан, місце проживання, національність, рідна мова, ставлення до релігії, професійна підготовка, рід діяльності, місце роботи, стаж роботи тощо).

Запитання, які включають до тих чи інших блоків анкети, можуть бути різних типів. Так, є так званні закриті запитання, тобто такі, що містять більш-менш повний набір варіантів відповідей. Даючи відповідь на таке запитання, респондент позначає той варіант, який відповідає його думці. Різновидами закритих запитань є альтернативні запитання (передбачають вибір респондентом лише одного варіанту відповіді); запитання-меню (неальтернативні закриті запитання, відповідаючи на які респондент може обрати декілька варіантів відповідей); запитання типу "так" - "ні"; "шкальні" запитання, тобто запитання, за допомогою яких можна не просто зафіксувати наявність або відсутність певної ознаки чи ставлення до того чи іншого твердження, а оцінити міру її вираженості.

Відкритими називають запитання, які не містять варіантів відповідей. Респондент, відповідаючи на відкрите запитання, повинен дати на нього власну відповідь і записати її на відведеному для цього в анкеті місці.

Найчастіше у соціологічному інструментарії (анкеті або бланку стандартизованого інтерв’ю) застосовують так звані напівзакриті запитання, які є комбінацією закритих і відкритих запитань. У таких запитаннях спочатку наводяться можливі варіанти відповідей, а наприкінці залишають місце для власної відповіді респондента.

Що стосується вимог до формулювання будь-якого запитання соціологічного інструментарію, то вони полягають перш за все у тому, щоб запитання було чітким та стислим (не більше 11-15 слів); однозначним (тобто сприймалось респондентами у тому ж сенсі, в якому його сприймає й дослідник); не містилов собіслів, які не належать до загальновживаної лексики (наприклад, певні наукові терміни, яких респондент може не знати); не складалось би з двох чи більше запитань, на які треба давати різні відповіді; не було тенденційним, тобто не містило в собі "підказку" до відповіді, яка б підтверджувала гіпотезу дослідника, тощо.

Окрім анкетного, існує такий різновид опитування, як інтерв’ю. У соціології інтерв’ю називають такий спосіб отримання первинної соціологічної інформації, який передбачає безпосередній контакт дослідника (інтерв’юєра) з респондентом. Інтерв’ю бувають індивідуальні та групові, стандартизовані (або формалізовані), тобто такі, що передбачають використання опитувальника з чітко визначеними порядком та формулюваннями запитань, та нестандартизовані (або неформалізовні), тобто такі, що передбачають лише план інтерв’ю, в якому визначаються головні теми (проблеми, що обговорюватимуться під час інтерв’ю); напівстандартизовані (чи напівформалізовані) інтерв’ю, тобто такий різновид інтерв’ю, в якому застосовуються заздалегідь визначені теми та запитання, але інтерв’юєру надається більша свобода в постановці, порядку та формулюванні запитань.

Метод опитування є, як зазначалось, найбільш поширеним методом соціологічного аналізу суспільства. Серед достатньо розповсюджених треба назвати такі методи, як спостереження та аналіз документів. Перший із них (спостереження) є універсальним методом наукового пізнання. Дослідження у будь-якій галузі наукового знання (природничій чи соціогуманітарній) розпочинається саме з спостереження того чи іншого явища чи процесу, що відбувається чи то у природі, чи то у суспільстві та виступає об’єктом цього дослідження.

У соціології спостереженням називається метод збирання первинної інформації шляхом безпосередньої реєстрації дослідником подій, явищ та процесів, що відбуваються за певних умов. Найчастіше метод спостереження застосовується при дослідженні поведінки людей та їх спілкування в групі як у контексті їх повсякденності, так і у тих чи інших екстремальних (у тому числі конфліктних) ситуаціях.

Для того, щоб спостереження було визнано науковим методом аналізу суспільних явищ та процесів, зокрема методом соціологічного аналізу, його результати мають бути зафіксовані у щоденниках, протоколах або картках спостереження.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 75.101.220.230 (0.014 с.)