Якісні методи соціологічних досліджень

РОЗДІЛ VІ

ЯКІСНІ МЕТОДИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

В останні роки в Україні і за її межами активізується діяльність учених соціогуман

ітарного профілю з проведення комплексних міждисциплінарних досліджень. У

цьому зв’язку різко зріс їх інтерес до нетрадиційних методів аналізу соціального життя,

і насамперед, до якісних методів збору, аналізу й інтерпретації соціальної інформац

ії. Нині українські соціологи успішно засвоїли закордонний досвід застосування

якісних методів і створили власні, оригінальні методичні розробки. Перш ніж характеризувати

їх, пояснимо відмінності якісних методів соціальних досліджень від уже

відомих вам кількісних.

Загальна характеристика якісного аналізу соціальних явищ

Описані в попередньому розділі методи соціології дозволяють отримати кількісну

інформацію про досліджувані об’єкти, а тому називаються кількісними і «жорсткими

». Їх розробка і використання спираються на:

• уявлення про суспільство як системну цілісність, у якій роль основних структур

відіграють великі соціальні групи (класи, верстви, етноси, регіони тощо), соц

іальні інститути, макросоціологічні організації;

• переконання дослідників у здатності соціології побудувати струнку теорію сусп

ільства, раціонально пояснити процеси, що відбуваються в ньому, вплинути на них

реалізацією своїх рекомендацій;

• припущення, відповідно до якого макросоціологічні явища і процеси визначають

зміст і характер мікросоціологічних явищ і процесів.

Чи правильна остання гіпотеза? Це запитання давно дискутується в соціології. В

останні роки загальне визнання отримала концепція, суть якої зводиться до наступного.

Раціональне макросоціологічне пізнання не дає (і не може дати) вичерпного

розуміння поведінки конкретних людей, їх малих груп, колективів, локальних співтовариств

і інших мікросоціумів. Справа в тому, що поведінка суб’єктів мікросоціального

життя визначається не тільки не залежними від них об’єктивними соціальними

законами, але і багатьма факторами, що мають суб’єктивний зміст, обставинами, що

склалися під впливом мікросоціальних умов. Наприклад, у кожному соціально значимому

вчинку будь-якої людини виявляються специфічні мотивування, унікальний

соціальний досвід, її здібності і багато інших особливостей цього суб’єкта, що скла232

Юрій М.Ф. Соціологія

дають його «життєвий світ». Свій специфічний «життєвий світ» має кожна сім’я, товариська

«тусовка», трудовий колектив, студентська група, сусідська спільність, будьякий

інший локальний мікросоціум.

Методи дослідження цих особливостей називаються якісними («м’якими»). Вони

націлені не стільки на фіксацію кількісних параметрів досліджуваних явищ мікросоц

іального життя (хоча визначені кількісні виміри виробляються й у них), скільки на

пізнанні тієї якості явища, що робить його соціально значимим, незважаючи на його

особливість.

Важливо зазначити, що проблеми мікросоціумів та індивідів вивчаються не тільки

якісними, але і кількісними методами. Але в першому випадку основна увага дослідник

ів спрямовується на з’ясування суб’єктивно-специфічних факторів життя мікросоц

іумів, на розуміння тих моментів, якими люди керуються у своїй діяльності, а в

другому – на об’єктивних підсумках взаємодій людей, що виражаються у функціонуванн

і і розвитку соціальних відносин і соціальних інститутів. За допомогою кількісних

методів люди вивчаються як представники різних соціальних типів, а мікросоціуми

– різних соціальних структур. Якісні методи дозволяють побачити в людях їх індиві-

дуальність, а в мікросоціумах – те, що виходить за рамки загальних характеристик

соціальних структур. Тому використання якісних методів у соціології оцінюється як

свідчення її гуманізації.

Основні відмінності якісних методів від кількісних зведені в таблицю.

Як бачимо, якісні методи відрізняються від кількісних за багатьма показниками.

Але якщо з аналізу наведеної таблиці у вас склалося уявлення про те, що якісні методи

принципово краще від кількісних, що перші повинні витиснути другі з практики

соціологічних досліджень, то ви помиляєтеся.

Кожен набір методів має своє дослідницьке призначення. На основі якісних метод

ів неможливо досліджувати макросоціальні явища і процеси. У випадках, коли

потрібно вивчити взаємодії суспільних класів, страт, соціальних верств, етносів, рег

іонів, соціальних інститутів тощо макросоціальних утворень, без кількісних методів

обійтися неможливо. Якісні методи тут теж прийнятні, але не в ролі основних, а додаткових.

Співвідношення між цими методами зміниться з точністю до навпаки, якщо

потрібно досліджувати мікросоціальні явища і процеси.

До сказаного додамо, що кількісні та якісні методи взаємно доповнюють один

одного й в іншому відношенні. Кожний якісний метод містить у собі визначені

кількісні способи збору й обробки інформації: контент-аналіз, спостереження, деякі

різновиди інтерв’ювання тощо. При цьому кількісні методи, природно, змінюють своє

призначення, слугують меті поглиблення розуміння мікросоціальних явищ громадського

життя, стають компонентами якісних методик.

Останніх в арсеналі сучасної соціології дуже багато – більше сорока. Ми не має-

мо можливості говорити про кожне з них. В описі всіх їх у даному підручнику немає

крайньої потреби, тому що значна частина якісних методів уже представлена в соціолог

ічній літературі.

Тому ми зосередимо увагу тільки на чотирьох методах якісних (тобто мікросоці-

ологічних) досліджень. Два з них – «проблемне колесо» і ШОУ (швидка оцінка за

участю) – ми обрали тому, що вони практично не висвітлені в українській соціолог

ічній літературі і мало використовуються у вітчизняній дослідницькій практиці.

Два інших – фокус-група і ІЕО (інтеграція експертних оцінок) – заслуговують на наш

розгляд в силу комплексних причин. По-перше, вони частіше за інших застосову233

Розділ VI. Якісні методи соціологічних досліджень

ються, причому не тільки соціологами, але і психологами, юристами, економістами,

маркетологами, істориками, соціальними працівниками, педагогами, представниками

інших соціогуманітарних наук. По-друге, вони суперечливо характеризуються в

соціологічній літературі, зокрема в тій, що використовується для навчальних завдань.

По-третє, дотепер не з’ясована оптимальна технологія даних методів.

Таблиця 1

Зіставлення кількісних і якісних методів соціологічних досліджень

№

Фокус-групова методика

Метод фокус-групи в останні роки отримав поширення як один з найбільш оперативних

і ефективних способів збору й аналізу соціальної інформації. Помітимо, що

він застосовується, як правило, у сполученні з кількісними методами, може відігравати

при цьому як додаткову, так і ключову роль. Крім того, він містить у собі елементи

кількісних методів (включене спостереження, правило репрезентативної вибірки

тощо).

Реалізація даного методу припускає формування кількох дискусійних груп (част

іше – по 10-12 осіб) і проведення в них обговорення досліджуваної проблеми з метою

її більш глибокого розуміння і пошуку оптимальних шляхів вирішення. Фокус

уваги учасників групових дискусій при цьому зосереджується на якомусь одному, природно,

важливому аспекті проблеми, а увага дослідників фокусується на з’ясуванні

думок учасників з поставленого запитання, на значенні різних точок зору представник

ів різних соціальних категорій, а також на пошуку можливих шляхів досягнення

консенсусу.

Фокус-групове обговорення досліджуваної проблеми набагато продуктивніше,

ніж з’ясування думок про неї методами анкетування й індивідуального інтерв’ювання.

Воно переважніше в силу наступних факторів:

1. Взаємодія респондентів у фокус-групі, звичайно, стимулює більш глибокі

відповіді і дає можливість з’явитися новим ідеям у ході групової дискусії.

2. Замовник дослідження може сам спостерігати за перебігом обговорення цікавлячо

ї його проблеми й отримувати з перших рук інформацію про поведінку, установки,

почуття і мову респондентів, робити власні висновки про шляхи вирішення проблеми,

що отримають (чи не отримають) підтримку суспільної думки.

3. Фокус-груповий метод оперативніший і дешевший, ніж анкетування чи інтерв’ювання.

Його використання дає економію не тільки тимчасових, фінансових, але і

трудових витрат дослідників.

4. Цей метод дозволяє за короткий термін визначити причини виникнення обговорювано

ї проблеми. Наприклад, зрозуміти, чому визначений сорт того чи іншого

товару не має попиту в одному регіоні, хоча в сусідніх він розкуповується добре. Якщо

у фокус-груповій дискусії беруть участь споживачі цього товару, то вони зазвичай

точно вказують перелік основних причин даного явища.

Але всі ці достоїнства методу, що характеризується, виявляються за умови дотримання

певних вимог до організації роботи фокус-груп. Мова йде про вимоги, пропонован

і дослідникам при вирішенні ними питань, пов’язаних з:

1. визначенням необхідної кількості фокус-груп;

2. встановленням кількості їх учасників;

3. формуванням оптимального складу учасників;

4. тривалістю їх роботи;

5. вибором місця проведення засідання фокус-групи;

6. розміщенням учасників у приміщенні;

7. розробкою сценарію фокус-групової дискусії;

Розділ VI. Якісні методи соціологічних досліджень

8. реалізацією цього сценарію модератором, тобто ведучим фокус-групової дискус

ії і його асистентів-спостерігачів, стенографістами, операторами.

При визначенні необхідної кількості груп вирішальне значення має перелік таких

обставин:

• їх повинно бути не менш двох, щоб дотриматися мінімуму умов порівняності

думок їх учасників;

• кількість фокус-груп повинна бути достатньою для того, аби виявити думки

представників тих груп населення, що гіпотетично по-різному ставляться до дослі-

джуваної проблеми;

• збільшення кількості груп, що беруть участь у НДР, бажано продовжувати поки

в обговореннях з’являються нові думки, тобто доти, поки дискусії не стануть повторюватися,

«йти по колу».

Склад учасників груп установлюється з урахуванням таких їх характеристик:

1. соціальна приналежність (статус) респондентів. Звичайно в одну групу включають

10-12 представників, близьких один одному за соціальним статусом. При цьому

в різних групах повинні бути представлені всі основні верстви населення;

2. життєвий досвід учасників. В одній фокусі-групі збираються, як правило,

близькі за життєвим досвідом люди;

3. ступінь компетентності. Респонденти з істотно різним ступенем компетентност

і не повинні бути присутні в одній групі;

4. споживчі можливості. В одній групі повинні бути люди приблизно одного рівня

фінансово-економічних можливостей;

5. вік і сімейний статус. В одну групу не слід включати людей різного віку, однак,

вони повинні бути в різних фокус-групах;

6. культурні розходження. Бажано не включати в одну групу представників різних

культур;

7. стать. Більшість дослідників виступає за змішані за статевою ознакою фокусгрупи;

8. точка зору на обговорювану проблему. В одну групу обов’язково слід запрошувати

людей з різними думками з питань, що виносяться на дискусію.

Тривалість засідання фокус-групи. Як правило, фокус-група триває не більш, ніж

1,5-2 години. Іноді доцільно проводити короткі засідання груп (30-40 хв). У виняткових

випадках, коли метод фокус-груп відіграє роль основного способу інтеграції нових

ідей, тривалість групового обговорення досягає 6-8 годин.

Кількість учасників. Як уже зазначалося, як правило, в одному засіданні фокусгрупи

беруть участь 10-12 осіб. Водночас існує досить поширена практика проведення

засідань груп у складі 5-6 осіб. Доцільність скорочення чисельності фокус-груп

пояснюється деякими проблемами, що виникають у великих групах. Переважно ці

проблеми зводяться до такого:

• у великій групі учасники мають менше часу для виступів, дискусії тривають

довше, часом не приводячи до належного результату;

• ведучий дискусію (модератор) у великій групі змушений діяти директивно,

жорстко обмежуючи в часі її учасників;

• у великій групі багато хто почувається менш комфортно, ніж у малій, їх можливост

і відстояти свою точку зору знижуються.

Головним фактором, що визначає розмір групи, є мета її проведення, характер

проблеми, що обговорюється. Якщо мета фокус-групи полягає в отриманні можливо

Юрій М.Ф. Соціологія

більшої кількості нових ідей, то переважніша велика група. Якщо ж ми хочемо виявити

максимально глибокі й розгорнуті думки кожного респондента, то бажано формувати

нечисленні групи.

Вибір місця проведення і його оснащення. Для проведення фокусів-груп знадобиться

стандартне устаткування: ауді- і відеотехніка, дзеркало, що дає можливість

спостерігачам бачити, що відбувається і реакції на нього всіх учасників, обладнана

меблями кімната.

Приміщення, в якому проходить засідання фокус-групи, має:

• забезпечувати учасникам дискусії можливість говорити без перешкод і почуватися

досить комфортно;

• давати можливість добре чути всім те, що говорить кожний;

• бути прийнятним для кожного учасника і нейтральним до проблематики і складу

фокус-групи;

• дозволяти спостерігачам і модератору бачити всіх учасників дискусії.

Розміщення учасників бажано проводити за типом «круглого столу», щоб сприяти

груповому спілкуванню, максимальній втянутості усіх в дискусію. У цьому зв’язку

корисно взяти до уваги три рекомендації:

1. Слід уникати ситуацій надання особливого статусу кому-небудь з учасників розм

іщенням їх або на особливо зручних, або, навпаки, незручних місцях;

2. Модератору потрібно мати гарний зоровий контакт із всіма учасниками фокус-

групи;

3. Останні повинні добре бачити один одного.

Сценарій фокус-групових дискусій, звичайно, вибудовується за такою приблизно схемою.

По-перше, він передбачає коротку, але змістовну вступну промову модератора, в

якій пояснюється причина даних зборів, тема дискусії, її основна мета і завдання,

контекст її бажаного обговорення, тобто той аспект проблеми, на якому слід сфокусувати

увагу всім учасникам дискусії. Крім того, ведучий зобов’язаний у вступному

слові:

• установити правила проведення засідання (вислухувати кожного виступаючого

до кінця, не перебивати його промови, задавати йому запитання тільки після завершення

виступу, говорити все, що хочеться, не боячись помилитися, не допускати

образливих зауважень на адресу один одного тощо);

• представити членам фокуса-групи своїх помічників, попросити учасників дискус

ії не звертати на них увагу;

• мотивувати учасників на активне висловлення і відстоювання своєї думки,

підкреслити необхідність вирішення обговорюваної проблеми для учасників фокусгрупи,

створити довірчу атмосферу в групі;

• завершувати свою вступну промову чітким формулюванням першого запитання,

що виноситься на колективне обговорення (перелік цих запитань, звичайно, продуму

ється в процесі підготовки до фокус-групової дискусії і містить у собі, як правило,

від 3 до 15 формулювань). Украй бажано, щоб запитання формулювалися в такому

вигляді, аби вони зачіпали «за живе» всіх учасників дискусії, стимулювали їх

активність.

Потім починається сама дискусія – виявлення думок із поставленого питання.

Після установлення всього спектра цих думок, модератор підбиває попередній підсумок,

дякує всім, особливо за оригінальні ідеї, і ставить на обговорення друге запитання.

Його зміст визначається, як правило, «домашньою заготовкою», якщо обго237

Розділ VI. Якісні методи соціологічних досліджень

ворення першого запитання пройшло так, як заздалегідь передбачалося. Але часом

потрібно вносити в цю заготовку ті чи інші корективи (з урахуванням думок, що вже

прозвучали в груповому обговоренні), що робиться експромтом.

Найчастіше буває так, що обговорення першого питання ще не призводить до гостро

ї дискусії. Тому друге питання слід формулювати з метою загострення зіткнення

думок, що не порушує довірчої обстановки. Його обговорення теж завершується

підбиттям підсумків, подякою всім, хто виступив, і висуванням наступного запитання.

За такою схемою фокус-група працює до виявлення основних розбіжностей групи,

усіх «за» і «проти» кожної з основних думок.

Наступну дискусію слід повернути на шлях подолання розбіжностей, стимулювання

вироблення консенсусу, формулювання конструктивних рекомендацій. Цьому

слугують як «домашні заготовки» і експромти модератора, так і застосування ним

спеціальних методик конструктивізації конфліктних взаємодій людей (типу «Стоптехн

іки», «Паролю для друзів», «Запобігання критики самокритикою» тощо).

Частина фокус-групової дискусії, що характеризується, – складна в організаційному

відношенні, але найбільш інформативна і цінна в науково-дослідному плані.

Тут модератор повинен перевести свою діяльність у режим медіатора конфліктологі-

чних переговорів, що вимагає від нього спеціальних знань і практичних умінь. Часто

на цьому етапі ведучому доводиться вводити додаткові правила подальшого дискутування,

аналогічні правилам конфліктологічних переговорів. На цей етап фокус-групового

обговорення припадає найбільш інтенсивна робота помічників ведучого (спостер

ігачів, операторів, стенографістів).

Після з’ясування головних шляхів подолання розбіжностей і їх чіткої публічної

фіксації ведучим, відбувається їх «затвердження» учасниками фокус-групи. Іноді це

робиться шляхом голосування, але частіше обходяться без нього. В останньому випадку,

однак, обов’язково слід зафіксувати ступінь прийняття всіма (чи більшістю)

найбільш популярних варіантів вирішення обговорюваної проблеми. На цьому засі-

дання фокус-групи завершується, але починається підсумковий етап роботи з методу,

що характеризується.

На завершальному етапі: а) обробляються стенограма (відеомагнітофонний запис)

засідання і протоколи спостережень, складені асистентами ведучого; б) формулюються

основні висновки про причини і характер розбіжностей з досліджуваної

проблеми, способи їх подолання, про систему заходів вирішення даної проблеми;

в) отримані матеріали і висновки зіставляються з підсумками аналогічної дискусії в

інших фокус-групах, на основі чого визначаються загальні результати проведеного досл

ідження.

Завершуючи опис фокус-групового методу, відзначимо основне обмеження його

застосування. На його основі можна вивчати не всі, а лише ті проблеми соціального

життя, з яких думки учасників фокус-групи досить компетентні і суперечливі. Ще

більшою мірою ця особливість властива тому якісному методу, характеристиці якого

присвятимо наступний параграф.

Збору

Інформа

Ції

№

з/п Дослідницькі операції "Кошик" інструментів

Вто

Рин

Ної

Пер-

Вин-

Ної

Підсумко

Вого

Аналізу

Всієї

Інформа-

Ції

1. Аналіз вихідної

інформації

Таблиці, схеми, діаграми, графіки,

концепції, пануючі одиночні ідеї тощо. + +

2.

Спостереження

за об'єктом до

групової дискусії

Щоденники спостереження, ранжування

що спостерігаються, висновки

спостерігачів

+

3.

Пряме спостереження

за учасниками

дискусії

Картки спостережень, відеокасети,

фотографії тощо. + +

4. Напівструктуроване

інтерв'ювання

Стандарт інтерв'ю, формулювання

доповнень до нього, кодувальні аркуші

відповідей

+ +

5. Тестування Зразки тестів, оцінки їх виконання + +

6. Фокус-групове

обговорення + +

7.

Інші способи

проведення групової

дискусії

Сценарій фокус-групи, концептуально-

логічні схеми дискусії, виміри активності

і відвертості виступаючих + +

8. Ранжування думок

і оцінок

Система кодувальних карток, графіків

і інших інструментів + +

9. Фіксація ходу

групової дискусії

Картки спостереження, стенограма,

відеозапис + +

10. Аналіз підсумків

дискусії Підсумковий протокол + +

11.

Паспортизування

і картографування

обстеженого об'єкта

Паспорт і карта мікросоціуму + +

Інструментальний «кошик» ШОУ наповнений дуже різноманітними дослідницькими

документами. Велика частина їх, природно, у незаповненому вигляді заготовлю

ється до початку польового етапу ШОУ. Необхідність їх оперативного доповнення

в ході проведення ШОУ ускладнює техніку даного методу. Інструментарій із першого

пункту таблиці 2 повинен бути цілком розроблений до початку польового етапу,

а по 10, 11 і 12 позиціям заповнюється, як правило, після завершення групової дискус

ії.

Характеризувати першу, шосту і сьому операцію не будемо, тому що про них уже

говорилося. Про два різновиди спостереження, що входять у комплекс операцій

ШОУ, скажемо лише те, про що раніше не було мови.

Юрій М.Ф. Соціологія

Спостереження за досліджуваним мікросоціумом, точніше поведінкою його представник

ів, проведене до польового етапу ШОУ (див. п. 2 табл. 2), як правило, буває

виключеним. Його основні завдання полягають у з’ясуванні таких питань:

1. Які зовнішні ознаки досліджуваного об’єкта піддаються спостереженню?

2. Наскільки дозволено за цими ознаками судити про якісні характеристики

мікросоціуму?

3. Чого не можна довідатися про нього за допомогою спостереження?

4. Які гіпотези можна сформулювати на основі попереднього спостереження?

5. Яким повинен бути конкретний зміст інструментарію наступного спостереження?

Пряме спостереження на польовому етапі ШОУ (див. п. 3) проводиться для іншої

мети – фіксації невербальних і вербальних реакцій репрезентуючих мікросоціум людей

на запитання, поставлені перед ними дослідницькою групою, і на хід їх обговорення.

Інструментарій прямого спостереження повинен бути таким, щоб відбита в

ньому інформація дозволяла зробити однозначні висновки про те, наскільки:

• обговорюване питання зачепило учасників ШОУ за живе, цікаве і важливе для

них;

• їх відповіді продумані, відчуті і щирі;

• поставлене запитання відбиває суть реальної актуальної проблеми мікросоціуму.

Напівструктуроване інтерв’ювання (НСІ) відрізняється від інших видів співбесід

дослідників з респондентами, насамперед, тим, що перші мають тверду «домашню

заготівлю» лише з частини запитань, припускають, що в ході інтерв’ю виникнуть інші

теми і необхідність їх обговорення. При цьому може вийти так, що заздалегідь продуман

і запитання відсунуться на другий (чи навіть третій) план. Якщо НСІ використову

ється як суто кількісний метод, то порушення запланованої логіки бесіди не допуска

ється. Але коли НСІ виступає в ролі складової комплексу операцій, методик ШОУ, то

краще не переривати непередбачений хід розмови, тому що в ньому може виявитися

якась важлива якість обстежуваного об’єкта. У такому випадку запрограмовані запитання

слід поставити наприкінці інтерв’ю.

НСІ як складова частина методу ШОУ може проводитися як бесіда:

• інтерв’юера з одним респондентом;

• інтерв’юера з групою респондентів;

• групи інтерв’юерів із групою респондентів;

• групи інтерв’юерів з одним респондентом.

Вибір тієї чи іншої форми НСІ залежить від багатьох обставин, насамперед, предмета

дослідження, властивостей об’єкта, особливостей респондентів. Найчастіше при

ШОУ-дослідженнях використовуються три перших форми.

У процесі проведення НСІ дослідницькій групі необхідно дотримуватися таких,

правил:

• чітко виконувати закріплені за кожним дослідником функції (модератора, тобто

основного ведучого НСІ, його помічників, зокрема, стенографістів, протоколістів,

кінооператорів, спостерігачів);

• установити довірчі стосунки між дослідниками й опитуваними ними людьми;

• ставити запитання, звертаючись до тих учасників ШОУ-групи, що добре видні

всім іншим;

• формулювати запитання чітко й у такій формі, щоб стимулювати дискусію;

Розділ VI. Якісні методи соціологічних досліджень

• продумано й обережно підводити респондентів до найбільш важливих і складних

запитань;

• давати можливість кожному респонденту сказати все, що він хоче, не переривати

його відповідей навіть у тих ситуаціях, коли здається, що вони відходять від обговорення

проблеми;

• чуйно реагувати на поведінку респондентів, особливо на їх експресивні прояви;

• керувати ходом бесіди, коригувати запитання з урахуванням реакцій респондент

ів;

• демонструвати щиру зацікавленість у дізнанні думок кожного респондента з

усіх питань, уважність і поважність до них;

• проводити індивідуальне інтерв’ю не довше 35-40 хвилин, а групове – не більше

півтори годин.

При проведенні НСІ в ШОУ-дослідженнях найбільш поширеними є такі помилки:

• невміння уважно слухати тих, хто дає інтерв’ю, і правильно оцінювати їх

відповіді;

• повторення тих самих формулювань запитань, нездатність переформулювати їх;

• постановка нетактовних запитань, образливих для респондентів;

• недооблік значимості жестів, вираження обличчя, рухів тіла, тону і тембру голосу

респондентів, що дають ключ до правильної інтерпретації їх відповідей;

• висування запитань з несуттєвих проблем;

• підказки відповідей з боку дослідників;

• надання підвищеної уваги відповідям окремих осіб, недооцінка думок інших;

• ігнорування відповідей, що не відповідають ідеям і концепціям інтерв’юера;

• неповнота записів інтерв’ю.

Особливість НСІ як методики ШОУ виявляється ще й у тому, що тут опитувані

особи відіграють роль не тільки і не стільки традиційних респондентів, скільки експерт

ів. Вони більше за інших компетентні в тих проблемах, які є предметом ШОУ.

Тому при використанні НСІ в ШОУ-дослідженнях виникає особливе науково-досл

ідне завдання – як погодити думки експертів, інтегрувати їх оцінки? Оскільки це

завдання стоїть перед усіма дослідниками-якісниками (тобто при застосуванні всіх

якісних методів), то ми присвятимо цьому спеціальний параграф.

Тестуванню як операції методу ШОУ притаманне використання відносно простих,

не потребуючих значних часових і інтелектуальних витрат, що дозволяють судити

про адекватне розуміння обстежуваними суті обговорюваних проблем. Набір

тестів залежить від складності цих проблем, рівня освіченості, віку, статі й інших характеристик

аудиторії.

Найчастіше в ШОУ-дослідженнях вдаються до допомоги картографічних тестів,

тобто завдань, що припускають «окреслення» випробуваними просторових меж досл

іджуваного мікросоціуму (місць масового проживання його представників, скажі-

мо, пенсіонерів, інвалідів, безробітних, якихось груп ризику тощо). Такі тести дозволяють

вирішувати завдання не тільки визначення рівня компетентності респондентівексперт

ів, але й підсумкового картографування об’єкта, здійснюваного дослідниками

(див. 11 позицію таблиці 3).

Групова дискусія як складова методу ШОУ може проводитися у вигляді фокусгрупи,

«мозкового штурму», ІПІД (індукування психоінтелектуальної діяльності) і в

інших формах. Вибір конкретного способу і проведення дискусії в ШОУ-групі

Юрій М.Ф. Соціологія

визначається залежно від ступеня складності обговорюваної проблеми, ступеня компетентност

і учасників і оволодіння дослідниками технікою реалізації цих методик.

Проведення групових дискусій у будь-якій формі припускає ретельну підготовку

дослідників до неї, розробку її концептуально-логічної схеми, в якій передбачені різні

моделі її можливого перебігу, виділені основні варіанти деталізуючих їх запитань,

сформульовані з урахуванням очікуваних реакцій аудиторії.

Специфіка дискусії, використовуваної в ШОУ, полягає в тому, що вона повинна

стати органічним наслідком НСІ. Якщо напівстандартизоване інтерв’ювання не привело

до дискусії, то це свідчить про істотну помилку в роботі дослідницької групи.

Щоб виключити таку можливість, необхідно виконати не тільки відзначені рекомендац

ії з проведення НСІ, але і ряд додаткових технік. Особливо важливо:

1. Уникати такої постановки запитань, що наштовхує на однозначні відповіді у

формі «так» чи «ні» і не стимулює розвиток дискусії.

2. Не зловживати запитаннями, що починаються на слова «Чому», тому що це

може спонукати зайняти оборонну позицію, замкнутися в собі, зупинити приплив

потрібної дослідникам інформації.

3. Виключити знаки недовіри до думок учасників дискусії (обмін скептичними

посмішками між дослідниками, критичні зауваження на адресу того, хто розмовляє,

тощо).

4. Допомагати тому, хто виступає, висловлюватися до кінця, заохочувати його до

цього відповідними фразами і жестами.

5. Не підмінювати змісту висловлень учасників дискусії своїми судженнями, не

завершувати початих ними пропозицій своїми словами, не перефразувати їх думки.

6. Виключити моралізування на адресу будь-кого, підтримку одного й осуд іншого,

інші способи «осмикування».

7. Використовувати різноманітні прийоми розрядки напруженості, як правило,

що виникає в ході гострої дискусії (розумні анекдоти і притчі, прислів’я і приказки,

«стоп-техніку», глузування над собою, але не над учасниками дискусії тощо).

Ранжування думок і оцінок обстежуваних осіб, використовуване в ШОУ (і інших

якісних методах), здійснюється за іншою технікою, ніж у кількісних дослідженнях. В

останньому випадку воно робиться на основі «жорстких» критеріїв, сформульованих

у текстах анкет, стандартах інтерв’ю, бланках (картках) спостерігача і тому подібних

інструментах.

При використанні якісних методів, сполучених із проведенням групових дискус

ій, у ході яких думки обстежуваних осіб, як правило, у чомусь змінюються, потр

ібний особливий інструментарій, що дає можливість зафіксувати:

• вихідні думки, виявлені за допомогою НСІ;

• зрушення в думках, що відбуваються в ході дискусії;

• підсумкові оцінки, що сформувалися до кінця ШОУ-дослідження.

Різні дослідники розробляють свій (авторський) інструментарій вирішення трьох

зазначених завдань. Найчастіше в ролі інструментів, що дозволяють вирішувати перше

завдання, виступають індивідуальні кодувальні картки, друге – графіки, що відображають

зміни в думках (індивідуальні і групові), третє – колективна карта підсумкових

оцінок. Перший інструмент використовується в ході НСІ, другий – у процесі дискус

ії, третій – з її завершенням.

Фіксація ходу групової дискусії виробляється асистентами модератора – спостері-

гачами, протоколістами, стенографістами і кінооператорами. Перші відбивають хід

Розділ VI. Якісні методи соціологічних досліджень

дискусії в спеціально підготовлених для цього картках, другі – у графіках динаміки

дискусії, треті – у записах найбільш важливих ідей, четверті – на відеокасетах.

Аналіз підсумків дискусії здійснюється, природно, після її закінчення на основі

зіставлення всієї отриманої інформації, зафіксованої в усіх раніше застосованих досл

ідницьких інструментах. Він завершується написанням і підписанням підсумкового

протоколу, в якому зазначені продискутовані питання і виміри різних варіантів їх

вирішення учасниками дискусії.

Паспортизування і картографування обстеженого соціального об’єкта – завершальний

етап дослідження з методу ШОУ, найбільш трудомісткий і складний в аналітичному

відношенні. Паспорт обстеженого мікросоціуму – спеціальний науковий документ,

який відображає ті його характеристики, що важливі як для теоретичного осмислення

його проблем, так і для практичного їх вирішення. У ньому можуть знайти

відображення такі характеристики мікросоціуму:

1. кількісні (чисельність, скажімо, пенсіонерів мікрорайону);

2. демографічні (співвідношення між різностатевими і різновіковими групами

мікросоціуму);

3. медико-соціальні (показники стану здоров’я й установ охорони здоров’я в

мікросоціумі);

4. соціально-економічні (диференційованість мікросоціуму за майновим становищем

і потребі в матеріальній допомозі);

5. соціально-психологічні (які відображають стан і тенденції психічного здоров’я

членів мікросоціуму, недостатню психологічну підтримку);

6. конфліктологічні (ступінь невдоволення мікросоціуму своїм становищем, форми

і масовість соціального протесту, що виявляються його членами);

7. духовно-культурні (пануючі в мікросоціумі духовні цінності і культурні установки);

8. ідейно-політичні (прихильність мікросоціуму (його частин) певним ідеологі-

ям і політичним партіям);

9.проблемно-когнітивні (ступінь усвідомленості проблем мікросоціуму його членами,

пануючі у ньому думки про шляхи і способи їх вирішення).

Нерідко в паспорт мікросоціуму включають його територіально-географічні ознаки.

Іноді ці ознаки уявляються головним і основним компонентом соціального

паспорту. У таких випадках реально мова йде про картографування мікросоціуму як

або частини паспортизування, або заміни паспортизування картографуванням.

Чим більше інформативний паспорт мікросоціуму (трудового колективу, сус

ідської спільності тощо), тим більше свідчень успішності ШОУ-дослідження, його

практичної корисності і теоретичної цінності.

Проблемне колесо»

Дослідження з використанням даного методу найчастіше проводяться в прикордонних

галузях суспільствознавства і людинознавства. «Проблемне колесо» активно

застосовується в комплексних соціальних дослідженнях, у яких беруть участь соціологи,

психологи, журналісти, економісти, педагоги, фахівці в галузі соціальної психолог

ії, соціальної роботи, соціальної педагогіки, інших наук про суспільство і людину.

Юрій М.Ф. Соціологія

В умовах реформ і кризового розвитку сучасної України оснащеність досліджень