Розділ 1. Джерельна база дослідження та стан наукової розробки проблеми

Джерельна база дослідження

Вивчення системи вищої освіти Російської Федерації, її реформування, приєднання до Болонського процесу та перехід на європейські освітні стандарти здійснювалося на основі залучення широкого спектру джерел, які за своїм походженням, характером та змістом можна умовно поділити на кілька груп.

1. Першу групу джерел становлять закони Російської Федерації та документи державного значення, що включать в себе Конституцію Російської Федерації, федеральні закони, прийняті Державною Думою та ухвалені Радою Федерації, укази президента Російської Федерації. Важливим завданням дисертаційного дослідження є з’ясувати та проаналізувати, як саме відбувалося реформування російської освітньої системи, як формувалася законодавча база, за допомогою якої мала відбутися модернізація як освітньої системи загалом, так і системи вищої професійної освіти зокрема.

У 1992 році було прийнято федеральний закон «Про освіту»[8], в якому вперше після розпаду Радянського Союзу було сформульовано основні завдання системи освіти та охарактеризовано структуру освітньої системи в Росії яка поділялась на декілька рівнів. Ст. 2 «Закону про освіту» узаконювала автономний статус російських ВНЗ. В даному законі вперше проголошувалася пріоритетність освітньої сфери для російської держави.

25 грудня 1993 року була прийнята Конституція Російської Федерації. У розділі 2 «Про права та обов’язки людини і громадянина», статті 43 йшлося про право кожної людини на безкоштовну дошкільну, загальну і середню освіту та про право на здобуття вищої професійної освіти на конкурсній основі, а також про встановлення Російською Федерацією федеральних державних освітніх стандартів в освітній сфері[9].

22 серпня 1996 року був прийнятий Федеральний закон РФ № 125-ФЗ, який мав назву «Про вищу і післядипломну професійну освіту». Основними принципами державної політики у галузі вищої освіти було проголошено безперервність і наступність процесу освіти, інтеграція системи вищої і післядипломної професійної освіти Російської Федерації у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій російської вищої школи (ст. 2.2., 2.3). З метою забезпечення якості вищої і післядипломної професійної освіти, єдності освітнього простору Російської Федерації, визнання і встановлення еквівалентності документів іноземних держав про вищу і післядипломну професійну освіту вводилися державні освітні стандарти «другого покоління»(ст. 5)(ст. 5), які значно відрізнялися від так званих «стандартів першого покоління», створених у 1992 - 1996 рр. в рамках дії закону «Про освіту»[10].

Протягом тривалого часу (з 1996 по 2003 роки) в російській системі вищої професійної освіти в законодавчій сфері суттєвих змін не відбувалося. Однак з приєднанням Росії до Болонського процесу в 2003 році та у зв’язку з реформуванням системи вищої професійної освіти, спроб її модернізації та трансформації, згідно вимог та стандартів європейської освітньої системи, на державному законодавчому рівні було прийнято ряд важливих законів. Серед них: 24 жовтня 2007 року президент Росії В. В. Путін підписав федеральний закон: «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації (Встановлення ступенів вищої професійної освіти)»[11], згідно якого в системі російської вищої професійної освіти встановлювалось три основні ступені: бакалавр – дипломований спеціаліст – магістр. До 1 вересня 2009 року всі російські ВНЗ повинні були перейти на багатоступеневу систему у вищій професійній освіті.

Восени 2007 року був прийнятий Державною Думою та затверджений Радою Федерації федеральний закон, який встановлював державні освітні стандарти для всіх рівнів освіти в Російській Федерації[12].

Взимку цього ж року був прийнятий Державною Думою РФ та затверджений Радою Федерації Федеральний закон, «Про внесення змін в закон Російської Федерації «Про освіту» та Федеральний закон «Про вищу та післядипломну професійну освіту» зокрема проведення Єдиного Державного Іспиту»[13], згідно з яким державна підсумкова атестація випускників середніх шкіл була замінена єдиним державним іспитом, який відбувався у формі виконання тестових завдань та за результатами якого можна було вступити до ВНЗ.

У грудні 2011 року був ухвалений закон про удосконалення процедури визнання документів про освіту, наукових ступенях та наукових званнях, який, на підставі двосторонніх договорів полегшував процедуру визнання документів про освіту для іноземних громадян, що перебували в Росії[14].

У грудні 2012 року був прийнятий Державною Думою та затверджений Радою Федерації оновлений Закон «Про освіту»[15]. В якому були сформульовані основні принципи державної політики у сфері освіти. Здебільшого основні його положення повторювали «Закон про освіту» 1992 року. Однак в ньому були і деякі суттєві зміни та уточнення. А саме: в Законі 2012 року вперше на законодавчому рівні йшлося про систему залікових одиниць як способу визначення структури професійних освітніх програм та способу обрахування трудомісткості навчального навантаження. Також в статті 16 нового закону «Про освіту» розміщені положення про реалізацію освітніх програм з використанням електронного навчання та дистанційних освітніх технологій, тобто новий закон передбачав реалізацію новітніх, інноваційних технологій у навчальному процесі.

Цікавим є той факт, що на законодавчому рівні багато важливих питань, пов’язаних із запровадженням європейських стандартів у сфері вищої професійної освіти в рамках участі Росії в Болонському процесі, почали вирішуватися лише через 4-6 років після часу офіційного приєднання Росії до Болонського процесу. Деякі російські експерти зазначають, що реформа російської освітньої системи суттєво гальмувалася через недосконалість та невідповідність законодавчої бази[16]. Тому у багатьох випадках складалася ситуація коли окремі (як правило провідні російські ВНЗ) мали в своїх стінах практику реалізації тих чи інших складових Болонського процесу (запровадження двоступеневої системи бакалавр-магістр, запровадження європейської системи кредитних одиниць ECTS, видавали своїм студентам дипломи про вищу освіту міжнародного зразка), тобто фактично можна сказати, були попереду офіційних державних структур в цьому процесі.

2. Другу групу джерел дисертаційного дослідження складають постанови, накази, розпорядження уряду Російської Федерації, а саме урядові документи, які визначали державну стратегію освітньої сфери, а також розпорядження Ради Федерації Федерального Зібрання. Серед таких окремо можна назвати Постанову Уряду Російської Федерації «Про затвердження державного освітнього стандарту вищої професійної освіти» від 12 серпня 1994 року № 940, яка затвердила структуру вищої професійної освіти: вищим навчальним закладам надавалася можливість реалізувати п'ятирічні програми підготовки дипломованих фахівців (5 років навчання), а також вводити програми підготовки бакалаврів (4 роки навчання) і магістрів (6 років навчання, включаючи ступінь бакалавра)[17].

Середина та кінець 1990-х років в Росії позначилися затяжною, глибокою економічною кризою, яка, в свою чергу, позначилася і на освітній галузі. Значне недофінансування освітньої сфери, заборгованість у виплаті заробітних плат, погіршення рівня та якості науково-педагогічних кадрів, відтік кращих фахівців за кордон – яскраво характеризували стан освітньої сфери в Росії в ці часи. У травні 1998 року була прийнята Постанова Ради Федерації Федеральних Зборів «Про стан та перспективи розвитку системи вищої професійної освіти»[18], в якій мітився заклик до уряду Російської Федерації, Державної Думи звернути особливу увагу на вкрай тяжкий стан освітньої сфери, у зв’язку із значним скороченням студентів у ВНЗ, недофінансуванням освітньої сфери, та не допускати приватизації і надмірної комерціалізації у вищих навчальних закладах. В постанові містилася рекомендація уряду Російської Федерації розглянути питання щодо здійснення заходів по стабілізації економічного становища державних освітніх закладів та щодо їх державного фінансування.

У 1999 році уряд Російської Федерації затвердив приєднання Росії до Лісабонської конвенції 1997 року (взаємне визнання документів про вищу освіту), за якою Росія зобов’язувалася визнавати документи про вищу освіту іноземних громадян, а російські дипломи мали визнаватися в зарубіжних країнах, які підписали Лісабонську конвенцію. Сама угода діяла на підставі двосторонніх договорів між урядом РФ та закордонними партнерами[19].

Пріоритетність розвитку освітньої сфери в Росії було сформульовано у «Федеральній цільовій програмі розвитку освіти на 2006 – 2010 роки»[20], прийнятій розпорядженням уряду Російської Федерації 3 вересня 2005 року. Основною ідеєю Програми було забезпечення конкурентоспроможності російської освітньої системи, її інтеграція та модернізація за європейським зразком в рамках участі Росії в Болонському процесі. Протягом 2008-2009 рр. урядом РФ було прийнято ряд важливих постанов щодо функціонування освітньої системи, зокрема: 14 лютого 2008 року була прийнята постанова уряду РФ, згідно з якою державою регулювалась діяльність державних та муніципальних вищих навчальних закладів, а також було описано структуру системи вищої освіти в Росії[21]. 14 липня 2008 року уряд РФ прийняв постанову щодо державної акредитації російських освітніх закладів та наукових організацій[22]. 24 лютого 2009 року уряд Російської Федерації затвердив нові «Правила розробки та затвердження федеральних освітніх державних стандартів»[23]. 31 березня 2009 року постанова уряду про ліцензування освітньої діяльності[24].

Третю групу джерел складають постанови, накази, розпорядження Міністерства освіти і науки Російської Федерації (відомчі міністерські документи). У зв’язку з великим обсягом міністерських документів, які стосуються системи російської освіти загалом та системи вищої освіти зокрема, в дисертаційному дослідженні були використані в основному міністерські постанови, накази та розпорядження, які безпосередньо стосувалися переходу російської системи вищої освіти на європейські освітні стандарти та запровадження основних елементів Болонського процесу в російських ВНЗ. Серед таких міністерських документів можна виокремити: Наказ міністерства освіти Російської Федерації від 6 листопада 2001 року «Про практику взаємного визнання і встановлення еквівалентності документів про освіту в Російській Федерації та зарубіжних держав»[25]. Закон передбачав створити робочу групу та розробити план заходів необхідних для забезпечення діяльності міжнародних служб освітніх закладів у сфері визнання документів про освіту. Даний документ мав на меті забезпечити розвиток російських освітніх послуг та визнання документів про освіту за кордоном. У 2002 році міністерство освіти РФ ініціює експеримент по введенню системи залікових одиниць у вищих навчальних закладах. В тому ж році міністерством освіти РФ було опубліковано документ, що мав назву «Про порядок введення у ВНЗ магістерських програм»[26].

2 липня 2003 міністерство видає наказ № 2847 «Про проведення експерименту з використання залікових одиниць у навчальному процесі»[27], згідно якого з метою вдосконалення планування та організації навчального процесу, збільшення ролі самостійної роботи студента та оптимізації навчальної навантаження педагогічних працівників у ВНЗ Росії в 2003 - 2005 роках проводився експеримент із застосування системи залікових одиниць і кредитів в рамках викладання окремих спеціальностей. У список експериментальних ВНЗ, які брали участь в експерименті щодо запровадження системи залікових одиниць в навчальному процесі, були включені 22 ВНЗ Росії. У грудні 2003 року було опубліковано наказ міністерства освіти «Про співробітництво із зарубіжними країнами в сфері освіти»[28], 2004 рік – наказ міністерства освіти «Про створення ради для координації управління якістю вищої професійної освіти[29].

Вже після офіційного приєднання Росії до Болонського процесу Колегія Міністерства освіти і науки Росії, підводячи підсумки діяльності російської системи освіти за 2003 рік, оприлюднила своє рішення від 25 лютого 2004 року[30], в якому відмічалося, що основні завдання поставлені перед російською системою освіти в рамках першого періоду її модернізації виконані. Одним з найважливіших завдань в рамках пріоритетних напрямів розвитку на 2004 - 2005 роки Колегія назвала входження російської вищої школи в Болонський процес. У тому ж році Міністерством освіти і науки було видано наказ про створення групи урядовців, які мали координувати та безпосередньо здійснювати реалізацію Болонських принципів[31].

9 березня 2004 року Міністерством освіти РФ було прийнято положення про використання в навчальному процесі у ВНЗ, в експериментальному порядку системи залікових одиниць[32]. 15 лютого 2005 року виданий наказ міністерства освіти «Про реалізацію положень Болонської декларації в системі вищої професійної освіти Російської Федерації»[33]. Згідно наказу міністерства освіти і науки Російської Федерації «Про інноваційну діяльність вищих освітніх закладів щодо переходу на систему залікових одиниць»[34] у системі вищої професійної освіти Росії була введена кредитно-модульна система оцінювання знань за європейським зразком, яка передбачала заміну розрахунку навчального навантаження з академічних годин на залікові одиниці та введення бально-рейтингової системи оцінювання знань. Також було відібрано 39 ВНЗ, які брали участь в інноваційній діяльності із запровадження системи залікових одиниць. Згідно з наказом Міністерства освіти РФ від 22 березня 2006 року щодо реалізацій в російських ВНЗ освітньої програми спеціалізованої підготовки магістрів[35].

До четвертої групи джерел можна віднести документи концептуального характеру (директиви, концепції, проекти), які визначали розвиток системи освіти Російської Федерації на майбутню перспективу.

У 2000 році урядом Російської Федерації було затверджено проект, який мав назву «Основні напрямки соціально-економічної політики уряду Російської Федерації на довгострокову перспективу (проект)»[36]. 4 жовтня 2000 року Уряд Російської Федерації видав постанову, що мала назву «Національна Доктрина освіти в Російській Федерації. Основні принципи розвитку освітньої політки в Росії та їх зв'язок із основними напрямками соціально-економічної політики уряду Російської Федерації, було викладено в документі, що мав назву «Концепція модернізації Російської освіти на період до 2010 року»[37]. Пріоритетність розвитку освітньої сфери в Росії було сформульовано у «Концепції федеральної цільової програми розвитку освіти на 2006 – 2010 роки»[38], прийнятій розпорядженням уряду Російської Федерації 3 вересня 2005 року.

5. П’ята група дисертаційного дослідження представлена міжнародними угодами, які висвітлюють історію самого Болонського процесу загалом, та включають міжнародні угоди в сфері вищої освіти підписані Російською Федерацією.

Першим офіційним документом, який дав початок формуванню європейського освітнього простору вважається так звана Велика або Всесвітня хартія університетів[39], підписана 18 вересня 1988 року 250-ма ректорами різних європейських університетів, які зібралися з приводу святкування 900 літнього ювілею заснування Болонського університету. 11 квітня 1997 року представники 26 держав (європейські держави, США та ряд колишніх республік СРСР, включаючи і Україну), підписали Лісабонську конвенцію[40] – документ, що мав на меті визнання кваліфікацій та документів про здобуття вищої освіти між країнами на підставі двосторонніх або багатосторонніх угод. Росія приєдналася до Лісабонської конвенції у 1999 році. 25 травня 1998 року міністри освіти чотирьох європейських країн: Великобританії, Німеччини, Італії, Франції підписали в Парижі в Сорбонському університеті «Спільну декларацію про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти»[41], суть якої полягала у формуванні європейського освітнього простору та формування європейської системи вищої освіти. Документ передбачав не уніфікацію та стандартизацію освітніх систем країн Європи, а її гармонізацію та можливість інтеграції та тісної співпраці між вищими навчальними закладами.

19 червня 1999 року міністри освіти 29 європейських країн в італійському місті Болонья підписали Болонську декларацію[42], яка і дала початок Болонському процесу. Основними принципами її було: прийняття системи зрозумілих і спів ставних ступенів в системі вищої освіти, запровадження європейської трансферної кредитної системи ECTS, запровадження Додатку до диплома про вищу освіту, для покращення працевлаштування, прийняття системи ступенів заснованої на двох циклах – бакалавр-магістр (третій ступінь – доктор), сприяння покращенню академічної мобільності та співпраці між європейськими країнами для забезпечення якісного освітнього процесу. На 2011 рік кількість країн-учасниць Болонського процесу становила - 47. З прийняттям Болонської декларації міністрами освіти країн-учасниць Болонського процесу була започаткована традиція збиратися раз на два роки для обговорення найважливіших питань, які стосувалися вищої освіти, підготовки звітів по реалізації основних принципів Болонського процесу та координації подальших дій. Тому наступна конференція міністрів освіти країн учасниць Болонського процесу відбулася в Празі (Чехія) в 2001 році[43].

Нарешті, 17-19 вересня 2003 відбувся візит делегації Міністерства освіти Росії в м. Берлін (Німеччина) для участі у конференції Міністрів освіти європейських країн, що проходила в рамках Болонського процесу. У конференції взяли участь міністри освіти 33 держав, що підписали до того часу Болонську декларацію і міністри 7 держав - кандидатів на приєднання до неї, в тому числі Російська Федерація На нараді міністрів освіти з ініціативи Франції, підтриманої представниками Італії, Великобританії та Німеччини, було одноголосно прийнято рішення про приєднання Росії до Болонської декларації[44].

Першочерговим результатом підписання Росією Болонської декларації було проведення міжнародної конференції «Росія і європейський простір вищої освіти: плани і перспективи після Берлінської конференції», організованому Міністерством освіти РФ, Комітетом з освіти і науки Державної Думи РФ, Радою Європи та Санкт-Петербурзьким державним університетом, що пройшов 29-30 жовтня 2003 року в стінах Санкт-Петербурзького державного університету, основну увагу було звернуто на проміжні підсумки інтеграції російської вищої школи в загальноєвропейський освітній простір, динаміку розвитку в цьому напрямку і позначені перспективи участі Росії в Болонському процесі. В конференції брали участь представники Ради Європи та ЮНЕСКО, міністерств і відомств РФ, ректори провідних вищих навчальних закладів Росії, представники систем освіти з ближнього зарубіжжя[45].

Після Берлінської конференції (2003 року) наступні були в Бергені (2005 р.)[46], Лондоні (2007 р.)[47], Левені (2009 р.)[48]. У 2010 році відбулася ювілейна конференція в Будапешті та Відні[49]. Починаючи з 2005 і далі в 2007 і 2009 роках країни-учасниці Болонського процесу готували до цих зустрічей Національні доповіді за єдиним форматом, розробленим Секретаріатом Наглядової групи Болонського процесу (BFUG), що включає в себе питання так званого «критичного аналізу», за якими проводились порівняння країн з точки зору їх просування в реалізації основних напрямів Болонського процесу. За підсумками аналізу готувались порівняльні доповідь. Національні доповіді Російської Федерації за 2004-2005, 2005-2007, 2007-2009 роки[50] є важливим джерелом у вивченні даної теми, оскільки в них розміщена детальна інформація щодо структури вищої освіти в Росії, всіх змін та доповнень, що відбувалися в законодавчій базі освітньої системи, а також всіх конкретних заходів щодо реалізації основних принципів Болонського процесу. Матеріали національних доповідей розміщені на інтернет-порталі «Болонський процес в Росії».

6. Шосту групу джерел складають публічні виступи, заяви, доповіді, статті, промови президента Росії, міністрів освіти і науки, урядовців, а також керівництва окремих вищих навчальних закладів.

Важливим джерелом, яке характеризує бачення російської політичної еліти, лідера держави щодо майбутнього соціально-економічного, політичного, культурного розвитку Росії на межі тисячоліть є програмна стаття тодішнього голови уряду Російської Федерації Путіна В. В. «Росія на межі тисячоліть»[51] та інтерв’ю міністра освіти і науки у 1998-2004 рр. Філіппова В. М. щодо подальшого розвитку і модернізації російської освітньої системи «Краще витрачати кошти держави на освіту, ніж на СІЗО»[52], а також доповідь міністра Філіппова В. М. на колегії міністерства освіти у лютому 2003 року, де було окреслено основні завдання для російської освітньої системи на 2003-2004 роки[53].

На початку 2004 року міністром освіти і науки Російської Федерації Філіпповим В. М. були сформульовані і конкретизовані основні завдання щодо реформування системи вищої професійної освіти в Росії на найближчий час у зв’язку з входженням до Болонського процесу. Основні положення плану розвитку системи освіти були викладені в документі, що мав назву «Про підсумки першого етапу модернізації російської освіти та пріоритетах розвитку системи освіти в Росії в 2004-2005 роках та підсумках першого етапу модернізації російської освіти»[54]. Цей документ був підготовлений колегією міністерства освіти, яку очолював сам міністр освіти і науки Росії – Філіппов В. М. У цьому документі було визначено декілька основних, пріоритетних цілей реформування російської системи вищої освіти, а саме: розробка нового покоління державних стандартів в системі вищої освіти, вивчення та апробація системи «кредитів», «залікових одиниць» та «модульно-рейтингової системи в організації навчального процесу», створення загальноросійської системи атестації і контролю якості освітнього процесу. У 2004 році міністр освіти Росії Філіппов В. М., в одному із своїх інтерв’ю сформулював своє бачення розвитку російської освітньої системи та окреслив шляхи її реформування, наголошуючи на необхідності модернізації, покращення фінансування та необхідності інтеграції в європейський освітній простір[55].

Протягом багатьох років в російській вищій освіті була і є авторитетною думка незмінного голови Союзу ректорів Росії та ректора Московського державного університету імені М. В. Ломоносова – Садовничого В. А.[56] та його однозначна позиція з приводу реформи російської системи вищої освіти та участі в Болонському процесі. Тривалий час Садовничий В. А. знаходився в опозиції до реформи в «болонському дусі», був прихильником класичної російської освітньої системи, яка характеризувалася універсальністю та фундаментальністю[57]. Садовничий не заперечував необхідності реформи освітньої системи, але був противником копіювання деяких європейських норм та освітніх стандартів, наприклад запровадження двоступеневої системи бакалавр-магістр[58], оскільки це, на його думку, руйнувало фундаментальність російської освітньої системи[59].

Своє бачення з приводу функціонування магістерських програм в контексті реалізації двоступеневої системи бакалавр-магістр в своїх інтерв’ю представляли ректор та проректори, деякі керівники факультетів та управлінь магістерськими програмами Національного дослідницького університету – Вища школа економіки[60].

7. Сьомою групою джерельної бази дисертації є постанови, накази, розпорядження, інструктивні документи, методологічні рекомендації щодо застосування нових методик в навчальному процесі окремих російських вищих навчальних закладів.

Важливим тут був досвід провідних російських ВНЗ, зокрема, Російського університету дружби народів із запровадження системи залікових одиниць «Запровадження у ВНЗ системи залікових одиниць (за зразком ECTS): досвід Російського університету дружбі народів»[61],оскільки саме цей університет був серед головних ВНЗ, які з 2005 року мали координувати та запроваджувати в навчальний процес основні елементи Болонського процесу. РУДН був відповідальний саме за вивчення та запровадження системи залікових одиниць.

Мали місце і методичні розробки здійснені спеціалістами Московського державного університету імені М. В. Ломоносова щодо використання системи кредитів у навчальному процесі. Праця «Досвід російських вищих навчальних закладів з використання системи кредитів»[62] є досить інформативною та пізнавальною, оскільки в ній наведені приклади застосування системи кредитів в декількох російських ВНЗ, а саме: РУДН, МДІМВ, Уральського державного університету, Російського державного професійного педагогічного університету, Уральського державного технічного університету, Петербурзького державного технічного університету, Тульського державного університету, Московського державного інституту сталі та сплавів. Важливим інформативним джерелом є офіційні сайти російських ВНЗ. До прикладу на сайті МДУ імені М. В. Ломоносова розміщена інформація щодо реалізації Болонського процесу на окремих факультетах[63]. У 2007 році в МДУ імені М. В. Ломоносова було опубліковано збірник матеріалів «Академічна мобільність в Росії: нормативно-методичне забезпечення»[64], який стосувався розвитку академічної мобільності в Росії та за кордоном, а також різноманітних аспектів нормативного забезпечення академічної мобільності в Росії. В збірнику представлені проекти індивідуальної академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів МДУ, а також наведені приклади організації та реалізації в МДУ спільних із зарубіжними партнерами навчальних програм, порядку визнання періодів навчання та системи оцінювання знань, вмінь і навичок студентів, які навчалися за кордоном.

Величезний масив роботи із міжнародної співпраці у сфері освіти та науки, розробку новітніх навчально-методичних планів, курсів, програм, досліджень по Болонському процесу та інтеграції Росії до європейського освітнього простору за останнє десятиліття було зроблено у стінах Національного дослідницького університету – Вища Школа Економіки (НДУ-ВШЕ). Саме в цьому ВНЗ, спільно з Інститутом міжнародних організацій та міжнародного співробітництва (ІМОМС) було створено інтернет-портал, на кому розміщена інформація про міжнародну співпрацю Росії в різних сферах, зокрема і в сфері освіти. На цьому інтернет-порталі розміщена електронна версія наукового періодичного видання «Вісник міжнародних організацій» з архівом номерів журналу від 2006 до 2014 років[65], здійснювався проект НДУ-ВШЕ з реалізації академічної мобільності[66] та ін. У 2007 році в НДУ-ВШЕ було опубліковано «Аналітичний звіт» щодо стану вищої освіти в Російській Федерації та перспективах її розвитку[67]. Якщо говорити про дослідження основних заходів по реалізації Болонського процесу, то запровадження двоступеневої системи бакалавр-магістр на прикладі НДУ-ВШЕ проаналізовано в статті «Стратегії отримання вищої освіти студентами в контексті Болонського процесу (на прикладі ДУ-ВШЕ)»[68]. Російський дослідник Сємьонов І. Н. у своїй статті «Болонський процес, як соціокультурний фактор розвитку інноваційної освіти» на прикладі НДУ-ВШЕ охарактеризував основні досягнення цього ВНЗ з реалізації програм двоступеневої системи[69].

Свій внесок у популяризації та реалізації ідей Болонського процесу в Росії здійснював і Санкт-Петербурзький державний університет. На офіційному інтернет-сайті СПбДУ є розділ під назвою «Болонський процес в Росії» на якому у формі запитань та відповідей пояснюється, що собою являє Болонський процес, його основні складові та механізми їх запровадження і реалізації, а також пояснюється причина того, чому російські ВНЗ мають брати в ньому участь[70]. А 25-26 листопада 2004 року в СПбДУ проходив семінар, присвячений темі запровадження двоступеневої системи кваліфікацій у навчальному процесі, зокрема розглядалися питання щодо кваліфікації бакалаврів та проблем пов’язаних з їхнім подальшим працевлаштуванням, їх визнання на ринку праці[71].

Московський державний технічний університет ім. Н. Е. Баумана, був і залишається одним з провідних російських технічних вищих навчальних закладів, в ньому розроблялися навчально-методичні матеріали, які стосувалися проектування основних освітніх програм університету в умовах реалізації федеральних державних освітніх стандартів нового покоління та запровадження основних елементів Болонського процесу[72]. МДТУ ім. Баумана брав активну участь в різноманітних програмах академічної мобільності[73], мав досвід запровадження та реалізації двоступеневої системи бакалавр-магістр[74].

Важливим джерелом дисертаційного дослідження є інформація опублікована або розміщена на офіційних інтернет-сайтах вищих навчальних закладів, яка стосувалася міжнародної співпраці та реалізації спільних освітніх програм, та програм академічної мобільності, зокрема, в Московському Авіаційному Інституті[75], Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова[76], Північно-Східному федеральному університеті імені М. К. Амосова[77], Томському політехнічному університеті[78] та ін., а також спільні угоди та договори між університетами про партнерство та співробітництво[79].

8. Восьма група джерельної бази дисертації складається з двох частин:

1 ) Це статистичні матеріали (дані статистичних щорічників, статистичні дані урядових та неурядових організацій за результатами моніторингу реалізації Болонського процесу в Росії, аналітичні звіти, які характеризували якісні та кількісні показники російської освітньої системи протягом багатьох років)

Детальна статистична інформація щодо соціально-економічного стану російської держави розміщена на сторінках Російських статистичних щорічників[80]. В праці російського дослідника Калабекова І. Г. «Російські реформи в цифрах і фактах»[81] розглянуті деякі основні результати реформ, які проходили в Росії в 1990-ті та на початку 2000-х років. У формі численних графіків, схем та таблиць в дослідженні продемонстровано динаміку соціально-економічних перетворень в Росії, зокрема і стану системи освіти. Статистичні дані, які дозволяють порівняти динаміку розвитку Росії та країн ЄС в період з 1995 по 2005 роки, яка характеризувала чисельність і рівень життя населення, ринок праці, економіку та фінанси, сільське господарство, засоби зв’язку, торгівлю сферу освіти та науки, розміщені у статистичному збірнику «Європейський Союз і Росія»[82].

Статистичний інформаційно-аналітичний збірник «Проблеми та тенденції розвитку освіти в Російській Федерації»[83] містить статистичну інформацію щодо системи освіти на регіональному рівні. В збірнику на фоні загальних соціально-економічних характеристик регіонів розглядається стан та тенденції розвитку професійної освіти. Детальну характеристику рівня та тенденцій розвитку російської освітньої системи розміщено на сторінках статистичного збірника «Освіта в Російській Федерації»[84] та статистичного бюлетеня «Освіта в Росії – 2011»[85].

Динаміку Болонського процесу в Росії детально проаналізовано в Збірнику «Болонський процес. Матеріали для створення національного звіту 2005-2007 років»[86]. За матеріалами Всеросійської студентської конференції з проблем участі студентів в Болонському процесі «Болонья очима студентів», яка відбувалася 16-17 листопада 2006 року[87], в ДУ-ВШЕ було підготовлено презентацію, на базі проведених статистичних опитувань, які здійснювалися в 11 російських ВНЗ із різних федеральних округів. Презентація демонструвала ставлення та обізнаність студентів різних ВНЗ з основними складовими Болонського процесу та ефективність їх запровадження. У 2006 році Національним Фондом підготовки кадрів[88] (НФПК) було здійснено моніторинг участі російських вищих навчальних закладів у Болонському процесі[89]. В цьому документі розміщені результати досліджень, проведених дослідницькою групою «ЦИРКОН» в жовтні-листопаді 2006 року щодо реалізації російськими ВНЗ основних напрямків Болонського процесу. Детальна статистична інформація за 2005-2007 роки про участь російських вищих навчальних закладів у Болонському процесі подана в Національному звіті Російської Федерації[90]. У 2008-2009 роках НФПК було проведено ряд важливих моніторингових досліджень щодо участі російських ВНЗ в Болонському процесі, переходу на європейські освітні стандарти та ефективності освітніх реформ в системі вищої освіти. Серед найважливіших досліджень можна виокремити: Аналітичні записки результатів анкетного опитування «Нормативний супровід реалізації спільних освітніх програм на прикладі російських ВНЗ»[91], «Матеріали для підготовки Національного звіту РФ до зустрічі міністрів освіти країн-учасниць Болонського процесу в Левені/Лувен-ла-Неве (2009 р.)[92], «Оцінка ефективності управління процесами інтернаціоналізації та запровадження інструментів Болонського процесу в російських ВНЗ»[93].

2 ) Матеріали соціологічних опитувань та анкетування, проведених в різних російських вищих навчальних закладах

У жовтні-листопаді 2007 року Федеральним агентством з освіти Російської Федерації, НФПК та Державним університетом – Вища Школа Економіки було проведено дослідження, що мало назву «Болонья очима студентів та аспірантів»[94].

Федеральним агентством з освіти Росії, НФПК та Державним університетом Вища Школа Економіки у 2005-2009 роках здійснювався моніторинг участі російських університетів та було проведено ряд соціологічних опитувань серед студентів та викладачів провідних російських вищих навчальних закладів у різних Федеральних округах з приводу участі та обізнаності з основними принципами Болонського процесу та їх реалізації в російських ВНЗ[95].

Отже, джерельна база дисертації представлена широким колом матеріалів, які дозволяють провести дослідження щодо стану системи вищої освіти в Російській Федерації у реформаційний період та в рамках участі в Болонському процесі. Аналізуючи джерельну базу досліднику вдалося виявити різноманітні джерела та класифікувати їх за групами, однак в процесі наукової роботи на жаль не вдалося виявити та ґрунтовно дослідити, одну з представлених у дослідженні груп джерел, а саме окремих статистичних даних щодо інтернаціоналізації освітнього процесу в Росії, особливо визначити індекс академічної мобільності студентів та викладачів російських ВНЗ, індекс міжнародної співпраці та практики подвійних дипломів. Головним чином ця проблема була пов’язана з відсутністю конкретних статистичних даних на рівні вищих навчальних закладів, більшість з яких, на жаль, не оприлюднювали такої інформації і вона або була важко доступною або взагалі відсутньою.

 

Стан наукової розробки теми

Досліджуючи тему реформування системи вищої освіти в Російській Федерації в рамках її участі в Болонському процесі, слід зазначити, що вона є досить специфічною. Вона включає різні аспекти та сторони соціально-економічних, політичних, культурних, освітніх процесів, а також має аспект міжнародних відносин. Специфіка теми полягає й у тому, що хоча в дослідженні і було визначено конкретні хронологічні рамки, а саме 2003-2010 роки, однак, досліджуючи систему вищої освіти Росії в часи спроб її реформування, модернізації та інтеграційних процесів, варто прослідкувати та оцінити тенденції еволюції російської освітньої системи і в 1990-ті роки – період найглибшої кризи освітньої та наукової сфери. Ще одним важливим моментом, який слід зазначити, це те, що Болонський процес в загальноєвропейському контексті загалом і в контексті участі Росії у формуванні єдиного європейського освітнього простору зокрема, є процесом не завершеним, а таким, який продовжується і розвивається.

У зв’язку з тим, що тема дисертаційного дослідження, маючи історичну спрямованість, в той же час є міждисциплінарною, слід врахувати і специфіку джерел та літератури, які були використані під час написання дисертаційного дослідження. Дана специфіка полягає в тому, що основна наукова література складається переважно із праць