Прийняття рішення про приєднання Росії до Болонського процесу

На початку XXI століття Російська Федерація була зацікавлена у співпраці з країнами Європейського Союзу в першу чергу в економічній та енергетичній сферах. Але Російське керівництво займало досить стриману позицію щодо інтеграційних процесів в галузі вищої освіти, не бажаючи докорінно змінювати національну систему вищої освіти, залишаючись осторонь тих процесів, які проходили в сфері освітніх систем ряду європейських країн, адже сам Болонський процес офіційно оформився в червні 1999 року в Італійському місті Болонья, де відбулась зустріч представників урядів та представників ряду Європейських університетів 29 європейських країн. Саме на цій зустрічі були сформульовані основні завдання і принципи реорганізації вищої освіти країн-учасниць і, таким чином, був даний старт загальноєвропейському процесу реформ[210].

Мета Болонського процесу – розширення доступу до європейської освіти, подальше підвищення його якості і привабливості, розширення мобільності студентів і викладачів за допомогою прийняття порівняльної системи ступенів вищої освіти, застосування системи навчальних кредитів (ESTS), видачі випускникам вищих навчальних закладів загальноєвропейського додатка до диплома (Diploma Supplement), а також забезпечення працевлаштування випускників за рахунок того, що всі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути орієнтовані на європейський ринок праці.

Приєднавшись до Болонського процесу Росія, отримала б новий імпульс до модернізації вищої професійної освіти та відкрила б додаткову перспективу участі російських ВНЗ у проектах, фінансованих європейською комісією, а студентам і викладачам ВНЗ – в академічних обмінах з університетами європейських країн.

На початку нового тисячоліття зусилля Уряду та Міністерства освіти і науки Російської Федерації були спрямовані на те, щоб створити відповідну законодавчу базу, яка б дала можливість реформувати та модернізувати російську освітню систему. В 2000 році Уряд Російської Федерації видав документ під назвою «Основні напрямки соціально-економічної політики уряду Російської Федерації на довгострокову перспективу (проект) – 2000». В документі, зокрема, були окреслені пріоритети освіти для модернізації суспільства, серед них були названі: соціалізація в ринковому середовищі, протидія негативним соціальним процесам, забезпечення соціальної мобільності в суспільстві через підтримку найбільш талановитих і активних молодих людей, підтримка входження нового покоління в глобалізований світ, у відкритий інформаційний простір. Проект передбачав у найкоротший термін (2000-2005 роки) створити в Росії привабливий інвестиційний клімат та забезпечити розвиток економіки. В документі називалось чимало позицій, пов’язаних з пріоритетами освіти для модернізації освітнього рівня як кожної окремої людини, так і російського суспільства загалом. Наголошувалось на тому, що російська система освіти повинна перейти з режиму виживання в режим розвитку, а російське суспільство повинне перейти з режиму бюджетного утримання своєї системи освіти до режиму інвестицій в неї. Були названі основні напрямки модернізації освіти, які передбачали змінити методи навчання, надаючи перевагу тим, які формують практичні навики аналізу інформації, самонавчання, підняти роль самостійної роботи тих, хто навчається. Як вказувалося в документі, потрібно встановити і закріпити зв’язки професійної освіти з практичними і науковими дослідженнями, ліквідувати відставання від світової науки, в першу чергу в таких галузях як економіка, менеджмент, право, а також максимально комп’ютеризувати всі навчальні заклади. Для максимального досягнення поставлених завдань передбачалось збільшити фінансування на розвиток і модернізацію освітньої системи Росії. Як зазначалось в проекті, мала змінитись і структура вищої професійної освіти, в якій максимально повинні були бути забезпечені інтереси людей, що отримують вищу освіту, підприємств і роботодавців, тобто ринку праці та держави. Проект передбачав введення з 2003 року Єдиного Державного Іспиту, на основі якого до російських ВНЗ мали вступати громадяни, які отримали повну середню освіту[211].

Даний проект був свідченням того, що російська влада розуміла, на скільки глибокою і затяжною була криза в системі освіти держави і що реформа по оновленню, модернізації та вдосконалення навчальних методів в освітній сфері давно назріла і потребує негайного запровадження.

4 жовтня 2000 року Уряд Російської Федерації видав постанову, що мала назву «Національна Доктрина Освіти в Російській Федерації»[212]. Це був основоположний державний документ, затверджений у якості федерального закону. Він встановлював пріоритет освіти в державній політиці, стратегію та основні напрямки її розвитку. Головною ідеєю Доктрини було те, що держава бере на себе всі зобов’язання по фінансуванню та всебічної підтримки освітньої сфери. Стратегічними цілями освіти визначались: подолання соціально-економічної та духовної кризи, забезпечення високої якості життя народу і національної безпеки, відновлення статусу Росії в світі як великої держави в освітній, науковій, культурній сферах. Доктрина передбачала ряд основних завдань державної політики в сфері освіти, і зокрема, забезпечити інтеграцію російської системи освіти до світової освітньої системи з урахуванням вітчизняного досвіду і традицій. В сфері вищої освіти, реалізація Доктрини повинна було забезпечити можливість безкоштовно навчатись у ВНЗ за державний кошт кожному другому випускнику школи з повною (середньою) освітою на конкурсній основі, безкоштовно отримувати післядипломну освіту (аспірантура, докторантура) всім бажаючим, хто вступав на конкурсній основі, та можливість отримувати додаткову вищу освіту. Також держава зобов’язувалась створити належні умови для підготовки і закріплення за ВНЗ докторів і кандидатів наук з метою розширення фундаментальних і прикладних наукових досліджень і підвищення наукового рівня навчання студентів та аспірантів. Для реалізації заходів по реформуванню російської системи освіти передбачалось поетапне збільшення об’ємів фінансування систем освіти.

6 жовтня 2000 року міністр освіти і науки Росії Філіппов В. М. в інтерв’ю газеті «ВЕК» заявив, що поняття реформування освіти в Росії є дуже загальним. Але є конкретний план дій, що передбачає, наприклад, такі заходи як запровадження в освітній системі в якості експерименту в 2001 – 2002 роках єдиного національного екзамену, відпрацювання нових принципів фінансування, створення університетських комплексів та запровадження нової структури в середній освіті, що передбачає перехід на 12-річне навчання в школі. Міністр відзначив важливість переходу на двоступеневу систему у вищій школі в Росії (бакалавр – магістр), зокрема він заявив: «Раніше у нас була планова система, і всі навчались у вищому навчальному закладі, наприклад 5 років. Закінчуючи ВНЗ в один і той самий рік, приблизно за однаковою програмою, ми не знали, чи будемо працювати за освітою. Насправді університетська освіта повинна поділятись на три категорії. Перша – це студенти, які підуть працювати до цеху, за верстат. Їм не потрібні нюанси науки, які потрібні аспіранту. Друга категорія – це ті студенти, які підуть в наукову сферу. Їм, навпаки, потрібні більш глибокі знання. Разом з тим, завжди є студенти, які знають, що після 4-го курсу вони не будуть працювати за фахом. Таким студентам потрібно отримати тільки загальну університетську освіту. Система бакалавр-магістр дає можливість зробити таки вибір до державного іспиту і отримання диплома. При цьому за три роки навчання студент отримує ступінь бакалавра». Також в інтерв’ю міністр освіти відзначив: «Державні кошти краще витрачати на розвиток профтехучилищ та вищих навчальних закладів ніж на СІЗО»[213].

29 грудня 2001 розпорядженням Уряду РФ №1756-р після громадського обговорення та розгляду на засіданнях Державної Ради і Уряду була схвалена і введена в дію підготовлена Міністерством освіти Росії «Концепція модернізації російської освіти на період до 2010 року»[214]. Цей документ у черговий раз підкреслював важливість та пріоритетність освіти в державній політиці та необхідність здійснення реформування та оновлення освітньої системи в Росії. Держава зобов’язувалась покращити фінансування освітньої сфери, покращити умови праці та значно підвищити заробітну плату працівникам освітньої галузі. В Концепції зазначалось, що головним завданням російської освітньої політики є забезпечення сучасної якості освіти на основі збереження її фундаментальності. Метою модернізації освіти визначалось створення механізмів стійкого розвитку системи освіти. В документі згадувалась також і важливість міжнародної співпраці в освітній сфері, інтеграцію університетської, академічної та галузевої науки. В Концепції модернізації, яка закріплювала напрямки державної політики в галузі освіти, однак, немає згадки ні про Болонську декларацію ні про інші документи Болонського процесу. Проте якщо порівняти текст Концепції з положеннями, відображеними в документах Болонського процесу, то неважко помітити певну схожість між ними.

У листопаді 2001 року Міністерство освіти РФ видає наказ № N 3561 «Про практику взаємного визнання і встановлення еквівалентності документів про освіту в Російській Федерації і зарубіжних державах». Згідно цього документу Міністерство освіти повинно було протягом 2002 року завершити опрацювання питань з аналізу стану справ у системах освіти держав-учасників СНД, з якими Російська Федерація не мала угод про взаємне визнання документів про освіту і визначити доцільність укладення з ними відповідних угод, а також при підготовці щорічних планів першочергових робіт передбачити напрямки діяльності, спрямовані на розвиток експорту російських освітніх послуг і визнання документів про освіту в зарубіжних країнах[215].

Підводячи підсумки 2002 року і визначаючи завдання системи освіти в рамках Концепції модернізації на 2003 рік, міністр освіти та науки РФ В.М. Філіппов у своєму виступі на підсумковій Колегії Міністерства освіти РФ 26 лютого 2003 не згадує про входження в Болонську систему як пріоритетне завдання у розвитку російської системи вищої освіти. В якості завдань на 2003 рік, які певною мірою співвідносяться з вимогами Болонської системи, можна виділити установку на завершення розробки моделі державних стандартів бакалавра і магістра з усіх спеціальностей в галузі техніки і технологій[216].

Таким чином, можна зробити висновок, що в Росії відбувалося реформування системи вищої освіти, приймалося ряд законів та урядових і міністерських постанов та наказів, в яких згадувалося про важливість міжнародної співпраці в сфері освіти та науки та важливості інтеграції в сучасному світі, однак про приєднання до Болонського процесу на державному рівні ще не йшлося.

Лише з 2002 року в Росії загострюється інтерес університетської громадськості до всіх аспектів Болонського процесу. В ряді наукових періодичних видань, зокрема таких як «Вища освіта в Росії», «Вища освіта сьогодні», «Alma mater», «Соціологія освіти», «Філософія освіти» та інших починають з’являтися публікації щодо проблем реформування системи вищої освіти та перспектив інтеграції в європейську освітню систему. У ході дискусій, присвячених проблемі реформування системи вищої освіти в Росії, була визнана необхідність більшої відкритості та співпраці із закордонними вищими навчальними закладами. Причинами руху в подібному напрямку були названі необхідність забезпечення більшої доступності та конкурентоспроможності вищої освіти в Росії і потреба вирішення тих проблем, які очікують Росію в ході її включення в процес глобалізації ринків (у тому числі ринку освітніх послуг і ринку кваліфікованої праці). Особлива увага повинна бути звернена на проблему приєднання Росії до Болонської декларації 1999 року.

У Росії перші прямі звернення до документів Болонського процесу відбулися тільки на початку 2000-х років, тобто, по суті, спроби реформування російської системи вищої освіти відбувалися виключно всередині країни за допомогою власних ресурсів та «своїми силами». Стимулом для звернення до ідей Болонського процесу стало визнання необхідності створити таку освітню систему, яка, будучи включеною в діяльність ринкових механізмів, могла б виступати на рівних і навіть конкурувати з європейською. Для цього, на думку державних діячів і представників університетських корпорацій, було необхідно створити умови і знайти шляхи для визнання російських документів про освіту в європейських державах.

В березні 2001 року за ініціативою і під керівництвом заступника міністра освіти Шадрікова В. Д. було створено робочу групу, яка займалась вирішенням двох основних проблем: введення двоступеневої системи освіти як способу зайняти гідне і вигідне місце на міжнародному ринку освітніх послуг та проблемою взаємного визнання документів про вищу освіту[217].

В листопаді 2001 року Міністерство освіти Російської Федерації видало наказ № N 3561 «Про практику взаємного визнання та встановлення еквівалентності документів про освіту в Російській Федерації із закордонними державами»[218]. Згідно цього документу до 2002 року російське міністерство освіти і науки мало розробити план заходів, спрямованих на розвиток експорту російських освітніх послуг і визнання російських документів про вищу освіту за кордоном. В 2002 році Міністерство освіти ініціювало експеримент по введенню системи залікових одиниць у вищих навчальних закладах. В цьому ж році Міністерством освіти була розроблена і направлена у всі ВНЗ Росії «Методика розрахунку трудоємкості основних освітніх програм вищої професійної освіти в залікових одиницях» (Лист Міністерства Освіти і науки РФ от 28 листопада 2002 г. №11- 52- 988ин/13). Ця методика враховувала особливості російської системи освіти і рекомендувала ВНЗ визначений порядок розрахунку залікових одиниць, сумісний з ECTS (European Credit Transfer System).

З 2002 року в російських науково-педагогічних колах загострюється цікавість до аспектів Болонського процесу. В ході дискусій, присвячених проблемі реформування системи вищої освіти в Росії, було визнано за необхідне надання більшої відкритості в обговоренні даного питання і відповідно співставлення російської освітньої системи з системами університетської освіти в інших країнах. Основними причинами таких дій була необхідність забезпечення більшої доступності і конкурентоспроможності вищої освіти в Росії та потреба навчитись вирішувати основні проблеми, які чекають на російське суспільство в ході її включення в процес глобалізації ринків (в тому числі і ринку освітніх послуг та ринку кваліфікованої праці). Особлива увага зверталась на перспективи приєднання Росії до Болонської декларації 1999 року.

2-3 грудня 2002 року в Санкт-Петербурзькому державному університеті згідно наказу Міністерства освіти Російської Федерації від 14.10.2001 № 3582 відбувся міжнародний семінар «Інтеграція російської вищої школи в загальноєвропейську систему вищої освіти: проблеми і перспективи». В роботі семінару взяли участь експерти Ради Європи, ЮНЕСКО, представники законодавчих та виконавчих органів влади Російської Федерації, ректори і проректори вищих навчальних закладів Росії, представники громадських організацій. На семінарі зазначалось, що в Російській Федерації створені передумови для входження системи вищої професійної освіти в Болонський процес. Основні з них: чинне законодавство передбачає можливість реалізації багатоступеневої структури вищої професійної освіти (в ряді вищих навчальних закладів вже функціонує багатоступенева структура основних освітніх програм), розгорнуто експерименти щодо організації навчального процесу у вищих навчальних закладах на основі залікових одиниць. Зокрема на цьому семінарі говорилося про те, що російське законодавство передбачає можливість реалізації багатоступінчатої структури вищої професійної освіти, а також те, що в ряді російських ВНЗ вже функціонує багатоступінчата структура основних освітніх програм[219].

Важливу роль у запровадженні заходів по модернізації системи вищої освіти в Росії виконував Російський Союз ректорів, що являв собою загальноросійську суспільну організацію і до якого входили ректори російських ВНЗ. На VII з’їзді Російського Союзу ректорів, який відбувся 6-7 грудня 2002 року був присутній президент Російської Федерації Володимир Путін. У своєму виступі президент Росії зазначав, що в Росії традиційно існував та існує високий рівень освіти і це є одним із факторів, які дозволяють російській державі знаходитись в числі провідних країн світу. В інтересах Росії – стимулювати природній процес інтеграції різних рівнів і організаційних форм освіти і науки в єдиний ринок знань. У своєму виступі Путін В. В. охарактеризував цивілізаційний вибір та головні напрямки зовнішньої політики Росії. Зокрема він зазначив: «Так, ми по праву вважаємо себе європейцями. І завжди пам’ятаємо, що культура Росії і її традиції в своїй основі сформовані саме європейською цивілізацією. У зв’язку з цим наша політика в першу чергу спрямована на взаємодію з європейськими країнами, на формування спільного європейського економічного простору. Але ми звичайно, і в Азії. І тут наші національні інтереси вимагають підтримки нормальних, дружніх відносин з країнами Центральної Азії, з Китаєм, Індією і Японією. Не можна забувати, що частина світу, яка зараз найдинамічніше розвивається – це саме країни Азіатсько-тихоокеанського регіону. У зв’язку з цим Росії важливо проводити таку політику, яка забезпечить їй стійкі позиції на всіх важливих для неї напрямках». Завершуючи свій виступ, президент Путін наголосив на необхідності модернізації російської освітньої системи та покращення рівня знань протягом усього життя: «Тепер неможливо дати дитині освіту раз і на все життя. І навіть мало навчатися все життя. Доводиться навчатись і навчатись. І саме так роблять у провідних ВНЗ. Якщо і в нас буде так, то наші студенти і школярі зможуть не просто адаптуватись до змін, які відбуваються в країні і світі, а і будуть самі формувати ці зміни на благо країни. Я переконаний, що тільки так ми зможемо забезпечити ефективний розвиток освіти, як найбільш інтелектуальної галузі економіки»[220].

20 березня 2003 року в Санкт-Петербурзі на базі СПбДУ відбулася нарада Робочої групи щодо вивчення аспектів Болонського процесу, утвореної за наказом Міністерства освіти від 17.01.2003 №101. На думку учасників робочої групи, входження Росії в Болонський процес слід розглядати у контексті національних інтересів Росії, розвитку зовнішньополітичного курсу країни, спрямованого на співпрацю та інтеграцію у Європу. На нараді Робочої групи було створено п’ять підгруп, які займались розробкою рекомендацій щодо входження Росії до Болонського процесу. Перша підгрупа займалась «Проблемами освітніх циклів», що передбачали перехід Російської вищої професійної освіти на двоступеневу систему бакалавр-магістр. Друга група займалась «Проблемами академічної мобільності», що мало дати можливість студентам, аспірантам, викладачам навчатися у вищих навчальних закладах, здобувати вчені ступені та підвищувати кваліфікацію за кордоном, зокрема у європейських ВНЗ та приймати іноземних студентів, аспірантів та вчених у ВНЗ Росії. Третя підгрупа займалась питаннями «системи залікових одиниць», що передбачало введення у ВНЗ Росії бально-рейтингової системи оцінювання знань, методики розрахунку навчального навантаження викладачів, можливість студентам самостійно обирати навчальні предмети курсу. Четверта підгрупа займалась проблемами визнання документів про освіту – забезпечення визнання російських дипломів про вищу освіту за кордоном і визнання іноземних дипломів в Росії. Рекомендації п’ятої підгрупи стосувались «Проблеми якості освіти» – вивчення досвіду європейських країн щодо запровадження Болонського процесу. Відповідно до наказу Міністерства освіти Росії від 04.03 2003., №743 у Москві в російському університеті дружби народів 23 квітня 2003 року відбулася нарада, яка розглядала «проблеми введення системи залікових одиниць у вищій професійній освіті». Нарада постановила рекомендувати вищим навчальним закладам Росії, враховуючи трудомісткості навчальних дисциплін, використовувати систему залікових одиниць, забезпечуючи максимальну прозорість навчального процесу[221].

2 липня 2003 року Міністерство освіти російської Федерації видало наказ № 2847 «Про проведення експерименту з використанням залікових одиниць в навчальному процесі»[222], згідно якого з метою покращення планування і організації навчального процесу, збільшення самостійної ролі студентів і оптимізації навантаження педагогічних працівників у вищих навчальних закладах Росії в 2003 – 2005 роках мав бути проведений експеримент з впровадження системи залікових одиниць і кредитів в рамках викладання окремих спеціальностей. В список експериментальних вищих навчальних закладів були включені 22 вищі навчальні заклади Росії. Головним ВНЗ з вивчення і впровадженню системи залікових одиниць (EСTS), який мав здійснювати системний аналіз та інноваційні заходи призначався Російський державний університет дружби народів.

Таким чином, Перший міжнародний семінар окреслив основні напрямки руху Росії у бік Болонського процесу з урахуванням вже наявних досягнень та звернув увагу на специфічні риси російської освітньої системи в її економічній і соціальній практиці. Крім того, з ініціативи Санкт-Петербурзького державного університету була створена відповідна робоча група, яку очолили заступник Міністра Російської Федерації, голова Комітету з освіти і науки Державної Думи і ректор Санкт-Петербурзького державного університету. До складу групи увійшли ректори провідних ВНЗ, експерти з питань міжнародного співробітництва.

Отже, в 2003 році керівництво Російської Федерації, в ході реформування та модернізації освітньої системи, остаточно визначилася перейти на європейські стандарти у вищій освіти та приєднатися до Болонського процесу.

17-19 вересня 2003 відбувся візит делегації Міносвіти Росії в м. Берлін (Німеччина) для участі у конференції Міністрів Вищої освіти Європейських країн, що проводиться в рамках Болонського процесу. У конференції взяли участь міністри вищої освіти 33 держав, що підписали до того часу Болонську декларацію і міністри 7 держав - кандидатів на приєднання до неї, в тому числі Російської Федерації. На нараді Міністрів освіти з ініціативи Франції, підтриманої представниками Італії, Великобританії та Німеччини, було одноголосно прийнято рішення про приєднання Росії до Болонської декларації[223].

Наприкінці вересня 2003 р. науково-педагогічна громадськість була сповіщена про приєднання Російської Федерації до Болонського процесу. На засіданні Ради з педагогічної освіти основний доповідач - міністр освіти Філіппов В. М. звернув увагу на необхідність реформування системи освіти з тим, щоб до 2010 р. увійти до європейського освітнього співтовариства. Основними заходами для цього мали стати: введення профільного навчання в школах, система вищої освіти мала бути приведена у відповідність з «багаторівневою системою» Європи, описаної в документах Болонського процесу, необхідне розширення дистанційної освіти (тобто заочного, за допомогою Інтернету і філій центральних ВНЗ), мав бути розроблений додаток до диплома. Проблема післядипломної освіти (статусу ступенів доктора і кандидата наук) імовірно мала вирішиться так: кандидатів прирівняти за статусом до магістрів, а доктори будуть прирівняні до європейських докторів наук (PhD). Базові навчальні плани передбачалося фундаментально скоротити, тому що учні сильно перевантажені, а в країнах ЄС масова освіта не передбачала багатьох тем, обов'язкових в Росії, форсувати впровадження ЄДІ (єдиного державного іспиту) як основного критерію для вступу до ВНЗ (повністю у 2005/2006.).

Підводячи підсумки діяльності російської системи освіти за 2003 рік Колегія Міносвіти РФ 25 лютого 2004 (Рішення колегії Міносвіти РФ від 25 лютого 2004 р. N 3) відзначила, що основні завдання, поставлені перед російською системою освіти в рамках першого періоду її модернізації виконані[224].

Позиція президента Путін В. В. з приводу участі Росії в Болонському процесі не завжди була однозначною. В листопаді 2003 року Путін В. В. зазначав, що визнання російських дипломів у Європі є дуже важливим, оскільки це дає змогу розширити ринок праці для молоді. В той же час, в лютому 2004 року В. Путін, виступаючи перед ректорами красноярських ВНЗ, заявив, що російська система вищої освіти є високоякісною і вступ Росії до Болонського процесу може знизити її рівень, але з іншого боку, відмітив Путін, приєднання до Болонського процесу відкриває європейський ринок для російських спеціалістів. В жовтні 2004 року, на засіданні Ради по науці, технологіям і освіти, Путін підкреслив необхідність «збереження національних переваг на болонському шляху»[225].

Таким чином, Російська Федерація офіційно включилась в загальноєвропейський освітній простір, приєдналась до Болонського процесу та взяла на себе зобов’язання до 2010 року реалізувати його основні принципи. Аналізуючи вищезгадані заходи по включенні російської системи вищої професійної освіти в загальноєвропейський освітній простір (приєднання Росії до Болонського процесу), можна зробити висновок, що це було більш політичне рішення, рішення яке давало б змогу зблизитися з Європою культурно і ментально, оскільки воно приймалося по суті на найвищому державному рівні і, за виключенням міжнародної конференції в Петербурзькому університеті, не мало широкого розголосу серед академічної спільноти та керівництва російських вищих навчальних закладів. Це був такий собі реверанс в бік Європи, що мав продемонструвати бажання російської держави тісніше співпрацювати та навіть в майбутньому інтегруватися до Європейського Союзу.