Реалізація спільних російсько-європейських освітніх програм та практика подвійних дипломів в системі вищої освіти Росії. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Реалізація спільних російсько-європейських освітніх програм та практика подвійних дипломів в системі вищої освіти Росії.



Запровадження та реалізація практики подвійних (потрійних) дипломів та спільних навчальних програм між російськими та європейськими вищими навчальними закладами – це ще одна важлива складова запровадження принципів Болонського процесу. Вона нерозривно пов’язана з процесом академічної мобільності та академічного обміну студентів та викладачів. Функціонування спільних російсько-європейських програм та практика введення подвійних дипломів являлася процесом взаємного визнання на не тільки на освітньому рівні, а і на міжнародному, тому мала дуже важливе значення як для російської освітньої системи загалом, так і для міжнародної співпраці зокрема. Для дослідження даної теми доцільно буде виокремити, розглянути та проаналізувати дві основні складові:

1) дослідити статистичні дані щодо кількості студентів, аспірантів, викладачів російських ВНЗ, які мали змогу протягом 2003-2010 років навчатися, стажуватися, працювати в закордонних (європейських ВНЗ) та які саме документи про здобуття вищої освіти їм вдалося отримати, а також прослідкувати кількість іноземних студентів, аспірантів, викладачів, які навчалися, стажувалися, працювали в Росії та які вони отримали документи (дипломи, сертифікати). А також прослідкувати та визначити на скільки вдало та ефективно функціонувала програма подвійних дипломів в російській системі вищої професійної освіти, які саме проблеми існували у зв’язку із запровадженням такої практики, та як їх вдавалося вирішувати, які конкретно російські ВНЗ реалізували практику подвійних дипломів.

2) Навести приклад конкретних навчальних (освітніх) програм, які протягом 2003-2010 років були запроваджені та функціонували в конкретних російських ВНЗ, продемонструвати міжнародну співпрацю в сфері освіти та науки.

Важливим буде привести та проаналізувати статистичні дані по академічній мобільності в Росії у 2000-х роках. У 2000 році кількість російських ВНЗ, які приймали на навчання іноземних громадян становила 378, а в 2005 році їх кількість збільшилася до 604. Однак 35% іноземних студентів навчалися у 5-ти провідних російських ВНЗ (МДУ ім. М. В. Ломоносова, Санкт-Петербурзькому державному університеті, Московському державному технічному університеті, РУДН, ТУСУРе).

У 2007 році в Росії функціонувало 685 державних акредитованих ВНЗ. Крім того, з 1997 по 2007 рік ліцензію на право здійснювати освітню діяльність отримали ще 619 недержавних ВНЗ. Таким чином, загальна кількість ВНЗ в Росії становила 1304, з них акредитовано було 1162 ВНЗ. На час офіційного приєднання Росії до Болонського процесу, в 2002/2003 роках загальна кількість студентів ВНЗ становила 5 947 500 осіб, з них в державних ВНЗ навчалось 5 228 700 осіб, в недержавних ВНЗ навчалось 718 800 осіб. Серед студентів, що навчалися в Росії частка іноземних студентів у 2005/2006 роках складала всього 1%. Таким чином, Росія займала сьоме місце в світі по загальній кількості іноземних студентів. У 2007 році в 604 російських ВНЗ за основними освітніми програмами і за програмами стажувань на компенсаційній основі в Росії навчалося 82,3 тис. іноземних студентів (для порівняння: в 2000 році частка іноземних студентів в Росії не перевищувала 53,9 тис. осіб). За регіональним поділом відсоток іноземних студентів в Росії був наступним: Азія – 38,5%, СНД – 36,6%, Європа – 9,7%, Близький Схід і Північна Африка – 6,3%, Африка – 5,6%, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія – 1,8%, Латинська Америка – 1,6%. В числовому еквіваленті кількість студентів із Європи, які навчалися за основними освітніми програмами в російських ВНЗ, в 2003 році зросла з 5216 в 2003 році до 7954 в 2005 році. За спільними домовленостями між університетами та програмами партнерських зв’язків, на різні періоди навчання в 2005 році до Росії приїздило 5,6 тис. студентів. Більше 60% з них становили студенти із Європи (3,5 тис.). Що стосується навчання російських студентів за кордоном, то 70 студентів та 81 стажер, 238 студентів мовних курсів з Росії навчалися в 2005 р за кордоном в рамках міждержавних угод. Реалізується президентська програма з навчання і підготовки студентів і аспірантів в європейських вузах - 100 осіб на рік. Росія також брала участь у спільному фінансуванні низки програм підтримки академічної мобільності (наприклад, програми «Михайло Ломоносов», спільно з Німеччиною). В рамках міжнародних проектів і програми мобільності, співпраці та партнерських зв'язків російських ВНЗ на навчання (як короткострокове, так і на освітні програми) у 2005 році було направлено близько 7 тис. осіб. Приблизно половина учнів (3032 студента) була спрямована до десяти найбільших ВНЗ Росії, з них з МДУ - 452, ДУ-ВШЕ - 562, СПбДУ - 417, ДСДУ - 435, РУДН - 204 студента. Отже, тут теж спостерігається серйозний дисбаланс. За оцінками Міністерства освіти і науки Російської Федерації до 30 тис. російських студентів «самостійно», тобто за грантовими програмами зарубіжних країн і ВНЗ, а також на власні кошти виїздили на навчання за кордон. Крім того, мовні курси за кордоном відвідало до 35 тис. російських студентів. Основним регіони виїзду - Європа і Північна Америка (приблизно 60%)[333].

Набагато складніша ситуація складалася в регіональних російських ВНЗ. Важливим джерелом інформації щодо партнерських в’язків між російськими та зарубіжними університетами з реалізації спільних навчальних програм могла бути інформація, розміщена безпосередньо на веб-сайтах ВНЗ. Однак з 520 сайтів російських ВНЗ, що мають веб-сервери, третина мала технічні проблеми (складнощі з відкриттям, знаходився в стані реконструкції, не було можливості доступу без реєстрації та ін.); з 300 працюючих сайтів тільки 103 була розміщена інформація про міжнародне співробітництво. У більшості випадків ця інформація зводилася тільки до вказівки контактних осіб, що відповідали за міжнародну співпрацю або до короткого переліку реалізованих міжнародних проектів. Тим більше важко зорієнтуватися в такій ситуації зарубіжним ВНЗ, які шукають російських партнерів, Наприклад, інформація про те, що є курси, які можуть читатися англійською мовою, були розміщені тільки на сайтах МДІМВ та МДУ ім. М. В. Ломоносова. Більшість регіональних ВНЗ, за даними асоціації класичних університетів, чітко не уявляли, якими є прийняті в світі «стандарти» оформлення інформації про освітні програми.

Дослідження, проведене в 2004 р Інститутом соціології РАН у 50-ти ВНЗ Росії, показало, що в російських ВНЗ не було навіть чіткого розуміння того, що собою являють спільні програми. Спільними програмами опитані називали будь-яку співпрацю із закордонними ВНЗ на розвиток навчального курсу і, як наслідок, спільними називали від 1 до 100 навчальних програм[334]. Важливим інструментом розвитку академічної мобільності було введення Європейського додатку до диплома. Однак, незважаючи на те, що це більшою мірою технічна міра, російські ВНЗ недостатньо активно використовують даний інструмент. За даними Національного фонду підготовки кадрів у 2007 році лише 99 ВНЗ (менше 1%) і 10 філій видавали своїм випускникам європейські додатку до диплома. Всього у 2007 році європейські додатки до диплома отримали 31379 випускників (2% від загальної кількості випускників)[335].

Що стосується міжнародної співпраці російських ВНЗ, то ще задовго до офіційного приєднання Росії до Болонського процесу Федеральний закон РФ «Про вищу і післядипломну професійну освіту» від 22.08.1996 № 125-ФЗ[336] у статті 33 встановив право участі вищих навчальних закладів Росії в міжнародній співпраці, в програмах двосторонньої та багатосторонньої участі обміну студентами, в підготовці іноземних громадян відповідно до міждержавних угод, договорами федеральних і відомчих державних органів управління освіти, а також за прямими договорами, укладеними російськими ВНЗ з іноземними громадянами та іноземними юридичними особами. Відповідно до чинного законодавства вищі навчальні заклади мали право підписувати з іноземними партнерами договори про спільну діяльність, які не розглядалися як міжнародні договори, а тому не вимагали довгострокових угод на урядовому рівні. У 2005 році спільні дипломи російських і зарубіжних ВНЗ отримали 31374 випускники державних ВНЗ (або 3,1%) і 1630 випускників недержавних ВНЗ (0,8%), тобто всього 33004 (2,7% від загальної кількості випускників). Для залучення іноземних громадян до навчання в російських ВНЗ у 113 вищих навчальних закладах (95 державних і 18 недержавних), а також в 40 філіях реалізувались освітні програми іноземною, переважно англійською, мовою. Всього іноземними мовами реалізувалося 462 освітні програми вищої освіти. У тому ж році був реалізований проект, пов'язаний з дослідженням досвіду реалізації програм подвійних дипломів російськими ВНЗ та зарубіжними партнерами. Проведене дослідження виявило досвід реалізації програм подвійних дипломів на рівні бакалавріату, магістратури, в поодиноких випадках на рівні аспірантури. Вперше в рамках даного проекту була підтримана розробка 14 спільних магістерських програм з британськими та фінськими університетами, які отримали також фінансове сприяння в рамках проектів BRIDGE (Британська Рада) та Cross-Border University (Міністерство освіти Фінляндії).

За даними Національної доповіді Російської Федерації за 2005-2007 роки 715 (50% від загальної кількості) вищих навчальних закладів Росії мали договори в сфері освіти з іноземними партнерами. У тому числі 546 державних і 169 недержавних ВНЗ. Всього у 2005-2007 роках діяло 345 спільних освітніх програм, в тому числі 309 в державних і 36 в недержавних ВНЗ. За спільними програмами навчалося 168958 студентів (2,3% від загальної кількості студентів): в державних ВНЗ 159177 студентів або 2,6% (у тому числі 650 студентів філій), а в недержавних ВНЗ 9781 студентів або 0,7% (у тому числі 1133 - у філіях)[337].

 

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного наукового дослідження, слід зазначити, що аналіз відповідної джерельної бази та спеціальної літератури дав змогу дослідити, вивчити та охарактеризувати стан розвитку російської системи вищої професійної освіти в період її реформування в рамках участі в Болонському процесі. Кінець 1990-х і початок 2000-х років був для Російської держави в цьому плані переломним та визначальним. Від влади та здійсненних нею реформ залежало, яким буде подальший розвиток країни, її місце в світових економічних та політичних процесах, чи Росія залишиться лише сировинною базою для забезпечення енергетичних потреб країн Європи, чи включиться в процеси інтеграції та всебічної співпраці з Європою. Даний період пов'язаний в Росії зі значними змінами, в першу чергу в політичній та економічній сферах, виникненням кризових явищ та пошуку шляхів їх подолання.

В першу чергу заслуговує на увагу той факт, що в Росії відбувся злам старої Радянської системи державного апарату та перехід від командно-адміністративної до капіталістичної (ринкової) системи управління. Також, поступово почала змінюватись і психологія російського суспільства. В атмосфері лібералізації, Російська держава стала на шлях демократизації та поліпшення матеріального становища своїх громадян, але цей час в історії Росії був нелегким і неспокійним, особливо це стосується періоду 1990-х років. Разом з тим суспільство зіштовхнулось з низкою нових глобальних проблем, які потребували негайного вирішення. Врешті-решт влада Російської Федерації задекларувала свій цивілізаційний вибір – європейська інтеграція та співпраця з країнами ЄС, політика дружби та добросусідства з сусідніми державами, енергетична безпека, активна участь у міжнародних відносинах, вирішення міжнародних конфліктів та суперечностей мирним шляхом, не втручання у внутрішні справи незалежних, суверенних держав, створення іміджу Росії як сучасної потужної, мирної, високотехнологічної держави, яка посідала б чільне місце в ряді світових держав.

Важливою складовою дисертаційного дослідження було з’ясувати стан розвитку російської системи вищої освіти в 1990-х, оскільки це були складні часи не тільки для освітньої системи, а і важкий, трансформаційний період для всього державного організму (формування нової системи влади і державного управління, що супроводжувалося постійними політичними кризами та протиріччями між різними гілками влади, виникли проблеми територіальної цілісності Російської держави, наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах; проблеми соціально-економічного розвитку (тотальна інфляція, знецінення грошей та цінних паперів, корумпованість владних та силових структур, бідність населення, складна демографічна ситуація, розруха в економіці та енергетичній галузі, а також зародження нового, негативного явища в російському суспільстві, яке в подальшому отримало назву «олігархії»). Разом з тим це був період кризи освітньої сфери та спроби її реформування, в умовах ринкової економіки. 1990-ті роки позначились так званим відходом влади від справ у вищій школі, вона фактично була залишена сама на себе, в той час коли негайного вирішення потребували важливі питання, пов’язані не просто з подальшим розвитком вищої освіти в країні, а її порятунком від стагнації і остаточного занепаду. Лише наприкінці 1990-х років в Росії стабілізувалась економічна та фінансова ситуація, почала активно відновлюватись і працювати промисловість, зростати ВВП держави, відповідно з’являлись нові робочі місця та покращувалось економічне становище населення.

В 2000 році в Росії до влади прийшла нова команда амбітних політиків та реформаторів, на чолі з президентом Володимиром Путіним. Було прийнято ряд заходів спрямованих на підвищення якості вищої освіти, про що свідчить прийняття нормативно-правової бази з оновлення та модернізації російської освітньої системи. У зовнішній політиці Росія спрямовувала свою діяльність на співпрацю з різними країнами світу, почала брати активну участь в інтеграційних процесах в умовах глобалізації. На початку 2000-х років поліпшуються відносини Росії та ЄС. Росія прагнула вступити до Всесвітньої торговельної організації, розширити економічні зв’язки з країнами Європи. Відбувається значне потепління відносин з європейськими країнами, зокрема між Росією і Німеччиною. Російська влада намагалася показати Європі свою ліберальність та демократичність. Саме за таких умов Російська Федерація починала свою співпрацю з ЄС в освітній сфері.

Рішення Російської Федерації приєднатись до Болонського процесу та прийняти основні принципи, умови та вимоги переходу на європейські стандарти у вищій освіті було прийнято на найвищому державному рівні. Росія офіційно приєдналася до Болонського процесу у 2003 році, до цього часу в країні вже було здійснено ряд заходів по реформуванню та модернізації освітньої сфери, та прийнято важливі нормативні документи і проекти, що мали забезпечити ефективне функціонування та конкурентоспроможність російської освітньої системи. Належний рівень виконання цих рішень мали забезпечити Уряд та Міністерство освіти і науки Російської Федерації, Російський Союз ректорів, адміністрація та керівництво вищих навчальних закладів. Однак російське керівництво безперечно розуміло важливість міжнародної співпраці в сфері вищої освіти, зокрема з країнами Європи, адже в умовах тих глобалізаційних процесів, які відбувались у світі, зокрема в сфері вищої освіти, науки та впровадження новітніх технологій, Росія ризикувала опинитись за бортом світових наукових досягнень та нових освітніх програм, цим самим позбавивши себе виходу на міжнародний ринок праці та конкурентоспроможності російських освітніх і наукових кадрів. Разом з тим з приєднанням до Болонського процесу Росія намагалась забезпечити академічну мобільність російських студентів та викладачів (можливість працювати та навчатися за кордоном, а також приймати до ВНЗ Росії іноземних студентів), визнання російських дипломів про вищу освіту за кордоном.

Болонський процес, як структурна реформа вищої освіти в Європі, офіційно оформився в 1999 році з підписанням Болонської декларації і мав на меті, орієнтовно до 2010 року створити спільний європейський освітній простір. Інструментами цієї реформи мали стати основні складові Болонського процесу: функціонування в національних освітніх системах країн-учасниць Болонського процесу двоступеневої системи кваліфікацій бакалавр-магістр (третя ступінь – доктор наук PhD), функціонування системи кредитів і залікових одиниць ECTS для зрозумілості системи оцінювання знань студентів, якщо вони перебуватимуть у різних країнах, підтримка та забезпечення академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів, для обміну досвідом та інтернаціоналізації освітнього процесу, отримання «додатку до диплома» – диплом про отримання вищої освіти європейського зразка.

Проблема реформи системи вищої професійної освіти в Росії в рамках участі в Болонському процесі полягала в тому, що всі ці вищезгадані складові Болонського процесу потрібно було запровадити та реалізувати в системі вищої освіти Росії:

1) Російські ВНЗ, у зв’язку з приєднанням до Болонського процесу, мали перейти на двоступеневу систему (бакалавр-магістр), зрозумілу в більшості країн Європи. Однак, незважаючи на це, російська система вищої освіти залишається триступеневою бакалавр-магістр (3-4+2 роки) навчання або бакалавр-спеціаліст (4+1) роки навчання за старою системою. В свою чергу це викликає низку проблем та непорозумінь. По-перше ступінь спеціаліста не є цілком зрозумілим та таким що відповідає європейській системі кваліфікацій (для роботи за кордоном бажано мати ступінь магістра); по-друге – існує велика проблема із визнанням роботодавцями кваліфікації бакалавра як повної вищої освіти (великий відсоток російських бакалаврів не можуть влаштуватися на роботу за спеціальністю, оскільки з точки зору роботодавців вони недовчилися 1, а то і 2 роки, тобто не мають відповідних вмінь, знань, навичок, відповідної кваліфікації).

2) Щодо запровадження в російській вищій школі системи кредитів та залікових одиниць, то варто зазначити, що європейська система накопичення кредитів та система залікових одиниць ECTS не завжди виявлялася ефективною в реаліях російської освітньої системи. З приводу її неефективності та обтяжливості для студентів (у російських ВНЗ серед студентів склався вислів про принцип «постійної сесії», коли студенти мають постійно здобувати максимальну кількість балів, а відтак вже не стільки знання з того чи іншого предмету, як конкретну кількість балів з предмету для їх накопичення і підсумку). Інша проблема, пов’язана з функціонуванням системи кредитів та залікових одиниць, була пов’язана з обізнаністю студентів щодо її запровадження, реалізації та ефективності. За даними соціологічних опитувань та анкетувань, проведених у російських ВНЗ з 2005 по 2009 роки, значний відсоток російських студентів мало що могли сказати про функціонування системи кредитів та залікових одиниць за зразком європейської системи ECTS безпосередньо в їхніх ВНЗ. Тобто студенти російських ВНЗ були слабко проінформовані та ознайомлені з системою оцінювання знань у навчальному процесі або взагалі мало цікавилися змінами у системі оцінювання знань, методології навчання чи розробкою навчальних планів. В окремих же вищих навчальних закладах Росії, в першу чергу столичних, ця система навпаки, діяла досить успішно і є ефективною, бо це дозволяло студентам та аспірантам навчатися протягом деякого часу в закордонних (європейських) університетах із можливістю зарахування їх успішності в російський диплом.

3) Одним з найважливіших завдань Болонського процесу вважається покращення академічної мобільності студентів, аспірантів та викладачів, можливість будувати навчальні програми таким чином, щоб мати змогу протягом тривалого чи нетривалого часу навчатися в іншому ВНЗ, як правило закордонному. Реалізація академічної мобільності здійснювалася за підтримки різноманітних європейський програм із забезпечення академічної мобільності, а також системи грантів, стипендіальних програм та ін. Тому можна сказати, що академічна мобільність – це важливий крок у процесі формування єдиного європейського освітнього простору, що відповідає вимогам часу та тенденціям глобалізаційних та інтеграційних процесів у світі. Російська Федерація як інші країни-учасниці безперечно була зацікавлена у поглибленні співпраці та максимальній інтеграції до європейського освітнього простору.

Однак, як зазначають деякі російських дослідники, проблема академічної мобільності була є і залишається. Вона пов’язана з слабким рівнем фінансування з боку російської держави та російських ВНЗ (більшість закордонних поїздок на навчання чи стажування російські студенти, аспіранти, викладачі змушені здійснювати переважно за свій власний кошт або в рамках європейських проектів і програм підтримки академічної мобільності або ж системи грантів та стипендій), інша проблема – низький рівень володіння іноземними мовами, про що свідчать дані статистики та соціологічних опитувань, а також традиційний консерватизм переважної більшості російських ВНЗ (навчання за принципом «де навчатися почав, там і маєш закінчувати»). В контексті академічної мобільності існує і проблема так званого «додатку до диплома». Практика подвійних дипломів (диплом міжнародного зразка) існує, але відсоток таких дипломів залишається мінімальним, та ще і отримати його студент повинен лише за своїм же проханням і за свій же власний кошт. Згідно із російським законодавством такі «додатки до диплома» мали видаватися в всіх російських ВНЗ лише з 2010 року.

В дисертаційному дослідженні також було представлено оціночні судження і аргументи прибічників та противників реформування російської системи вищої професійної освіти в «болонському дусі». Це в першу чергу судження провідних російських науковців, керівництва та професорсько-викладацького складу російських вищих навчальних закладів, які були опубліковані на сторінках численних наукових періодичних видань або висловлювалися в інтерв’ю чи в дискусіях на конференціях різного рівня. В ході тривалої дискусії відбувся поділ російських вчених на два табори: прибічників та противників Болонських реформ в Росії. Перші акцентували на позитивних сторонах цього процесу для російської вищої освіти і науки, а саме: перехід на європейські стандарти у сфері вищої освіти (запровадження системи бакалавр-магістр-доктор та додатку до диплома), що давало можливість зробити російські дипломи про вищу освіту такими, які б визнавалися в європейських країнах; підвищення академічної мобільності студентів та викладачів (можливість подорожувати, отримувати вищу освіту і дипломи за кордоном); покращення рівня російської вищої освіти, її реформування та модернізація; забезпечення доступності та відкритості. Противники таких реформ вважали абсолютно неприйнятними для російської вищої школи «копіювати» європейські стандарти та принципи у сфері вищої освіти та переносити їх на російський грунт без врахування місцевих традицій вищої школи. На думку ряду російських вчених, такі необдумані дії можуть призвести до втрати здобутків вітчизняної освіти, зокрема в технічних та природничих науках, а також втрати фундаментальності російської вищої школи загалом.

Таким чином, вимальовувалась тенденція коли Російська система вищої професійної освіти, все ще зберігаючи свої передові позиції у світі, в той же час постійно втрачає їх. Болючими залишаються проблеми недофінансування з боку держави, низький рівень соціального забезпечення працівників освітньої та наукової сфери, зростання відсотку недержавних (приватних) вищих навчальних закладів, які не завжди дають високий рівень знань, вмінь, навичок та професіоналізму, проблеми корупції, еміграції кращих науково-педагогічних кадрів за кордон, поступова втрата фундаментальності російської освітньої системи, свідчать про те, що участь Росії в Болонському процесі, на жаль, не вирішила багатьох проблем в самій системі освіти, хоча і дала значний поштовх для її розвитку, модернізації, міжнародної співпраці, інтеграції з Європою, яка була актуальною та позитивно сприймалася російським суспільством до 2008-2010 років.

На жаль, події останніх років (російська збройна інтервенція та посягання на територіальну цілісність Грузії, незаконна анексія Криму, збройна агресія Росії проти нашої держави, санкції ЄС та США і відповідні санкції Росії проти ЄС та США), свідчать про рішення російського політичного керівництва кардинально змінити вектор своєї зовнішньої політики. Зовнішня політика Російської Федерації тепер не тільки є спрямованою на поглиблення співпраці з Китаєм, Індією, Арабськими, Африканськими та Латиноамериканськими країнами, а і протиставить себе Європі та США, Західній цивілізації в цілому та вдається до відкритої військової агресії проти сусідніх країн, використовує найбрудніші методи пропаганди, вдається до провокацій та залякування всього світу своєю зброєю та ядерним потенціалом, готова до нового «поділу світу» та, вочевидь, готова розпочати світову війну. Тому можна зробити висновок, що російське політичне керівництво своїми діями останніх років повністю перекреслило всі попередні здобутки, спрямовані на поглиблення співпраці та інтеграції з Європейським Союзом, а участь Росії в Болонському процесі, як і її євро інтеграційні прагнення, у майбутньому ризикують стати формальністю, яка в умовах міжнародної ізоляції Російської держави, приведе і до академічної ізоляції.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-07-11; просмотров: 150; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.221.83.121 (0.02 с.)