Академічна мобільність як один із пріоритетних напрямків реалізації Болонського процесу в системі вищої освіти Російської Федерації

Інтеграційні процеси, що відбуваються у світовому співтоваристві в усіх сферах людської діяльності, мають великий вплив і на систему вищої освіти. На даний період формується єдиний світовий освітній простір, що виражається насамперед у гармонізації освітніх стандартів, підходів, навчальних планів, спеціальностей у різних країнах світу. Відкритий освітній простір передбачає зростання мобільності студентів і співробітництва викладачів університетів різних країн, що має сприяти поліпшенню системи працевлаштування випускників університетів, підвищенню статусу цих країн у сфері освіти.

Академічна мобільність є одним з напрямків Болонського процесу, який забезпечує цілісність європейського простору вищої освіти та європейського дослідницького простору. При цьому під європейським простором розуміється не тільки простір держав Євросоюзу. Цей простір охоплює території всіх держав-учасниць Болонського процесу. Курс на розвиток академічної мобільності закріплений практично у всіх основних документах, що регламентують Болонський процес. В них відзначається, що академічна мобільність студентів, дослідників і викладачів дозволяє її учасникам скористатися європейськими освітніми цінностями (Празьке комюніке міністрів освіти 2001), становить основу для формування європейського простору вищої освіти (Берлінське комюніке 2003), є найважливішим елементом Болонського процесу, що створює нові можливості для особистісного зростання, розвитку співробітництва між людьми та інститутами (Лондонське комюніке 2007) і т. д.[306].

Розвиток академічної мобільності є одним із пріоритетних завдань в рамках освітньої реформи в Російській Федерації. Від її успішного виконання значною мірою залежить вирішення іншого завдання стратегічного масштабу – створення основ інноваційної економіки в Росії. З початком демократичних реформ Росія стала активно інтегруватися у світовий освітній простір через входження в планетарну мережу університетів, інтернаціоналізацію зв'язків, гармонізацію навчальних програм вищих навчальних закладів, створення передумов для взаємного визнання документів про вищу освіту. Принципи солідарності та партнерства вищих навчальних закладів в усьому світі є ключовими для всіх галузей освіти, які сприяють розумінню глобальних проблем, демократичному підходу в управлінні, а також обгрунтовують необхідність толерантного ставлення до представників інших культур. Одним із завдань сучасної російської вищої школи є завдання її модернізації, що сприяє підвищенню доступності, якості та ефективності освіти. Досягненню цих цілей багато в чому сприяє розвиток академічної мобільності студентів[307].

Академічна мобільність – це можливість для студентів, викладачів, адміністративно - управлінського персоналу ВНЗ «переміщатися» з одного ВНЗ до іншого з метою обміну досвідом, отримання тих можливостей, які чомусь відсутні в «своєму» ВНЗ, подолання національної замкнутості і надбання загальноєвропейської перспективи. Згідно з рекомендаціями Болонської декларації, кожному студенту бажано проводити семестр в якомусь іншому ВНЗ, переважно закордонному. Позитив таких контактів і обмінів важко переоцінити, особливо в умовах малої доступності сучасної літератури, нерідко обмеженості і застарілості лабораторної бази, як це має місце в багатьох ВНЗ Росії. Зрозуміло, що високий рівень академічної мобільності передбачає розвинуту інфраструктуру (гуртожитки, медичне страхування тощо) і доступність джерел фінансування (грантів на поїздок і т.п.), що, на жаль, далеко не завжди реально. В даний час в Росії навіть усередині країни мобільність досить обмежена. Тим більше не доводиться говорити про масові відрядженнях студентів в європейські та інші зарубіжні ВНЗ. Але це мало стати пріоритетним напрямком політики в сфері вищої освіти[308].

Існує кілька визначень академічної мобільності. Деякі фахівці в галузі міжнародної освіти під академічною мобільністю розуміють період навчання студента в країні, громадянином якої він не є. Цей період обмежений у часі, а також мається на увазі повернення студента в свою країну по завершенні навчання за кордоном. Згідно з іншими джерелами, академічна мобільність це невід'ємна форма існування інтелектуального потенціалу, що відображає реалізацію внутрішньої потреби цього потенціалу в русі і в просторі соціальних, економічних, культурних, політичних взаємин і взаємозв'язків. Академічна мобільність – це можливість формувати свою освітню траєкторію. Іншими словами, в рамках освітніх стандартів вибирати предмети, курси, навчальні заклади у відповідності зі своїми вподобаннями й науковими інтересами.

Російський вчений Слепухін А. Ю. визначає поняття академічної мобільності як форми освітньої інтернаціоналізації[309]. На думку Г.А. Лукичева академічна мобільність є основною цінністю європейського ареалу вищої освіти, а розвиток механізмів академічного визнання – найважливішим елементом забезпечення мобільності[310]. Аналізуючи документи Болонського процесу, а саме «Левенське комюніке» 2009 року, російський дослідник Байденко В. І. приходить до висновку, що академічна мобільність має різні аспекти і є сукупністю декількох основних складових. По-перше, це навчання або стажування студентів чи викладачів у іншому ВНЗ у режимі повної або часткової участі у навчальному процесі; по-друге – це прояв глобалізацій них процесів, що веде до поглиблення міжкультурних зв’язків; по-третє – відповідає саме освітнім цілям; по-четверте – може бути організовано як на формальній, так і на індивідуальній основі; по-п’яте – є як короткостроковим, так і довгостроковим процесом[311]. Один з провідних авторитетів у галузі розвитку міжнародного співробітництва, перший генеральний секретар Асоціації європейських університетів Андріс Барблан інтерпретував академічну мобільність наступним чином: «рівні можливості доступу для численних постачальників і користувачів послуг у галузі вищої освіти, рівна підтримка в розвитку знань, рівні умови оцінки, надання послуг, здобуття навичок і здібностей»[312].

Академічна мобільність – одна з найважливіших сторін процесу інтеграції російських ВНЗ і науки в міжнародний освітній простір. Академічну мобільність у галузі міжнародного співробітництва вищої школи не можна звести до конкретних дій, технологій і механізмів, пов'язаним тільки з системою обміну студентами навчальних закладів різних країн. Експерти відзначають, що в реальності має місце складний і багатоплановий процес інтелектуального просування, обміну науковим і культурним потенціалом, ресурсами, технологіями навчання. В даний час міграція академічно орієнтованої молоді стала центральною ланкою світової системи вищої освіти. Кількісні показники розвитку академічної мобільності студентів дуже значні: за останні сорок років приріст кількості іноземних студентів у всьому світі перевищив загальні темпи розширення сфери вищої освіти. За останні 25 років міжнародна академічна мобільність зросла більш ніж на 300 %. Багато дослідників вважають, що цей процес буде продовжувати набирати обертів, навіть якщо річний приріст студентів поступово зменшиться. Академічна мобільність студентів це їх підтримка з боку різних програм (ERASMUS, COMMETT, LINGUA, TEMPUS). Багато країн підписали двосторонні та багатосторонні договори в цій галузі. Такий цілеспрямоване розвиток академічної мобільності студентів служить засобом підтримки міжнародного ринку підготовки професіоналів, висококваліфікованих фахівців[313].

Вчені виокремлюють такі види академічної мобільності:

1) «Вертикальна мобільність» – повне навчання студента задля отримання освітнього ступеня в закордонному ВНЗ;

2) «Горизонтальна мобільність» – часткове навчання в закордонному ВНЗ протягом обмеженого періоду часу без отримання освітнього ступеня;

3) «Внутрішня (національна) академічна мобільність» – це поїздки для навчання, викладання, проведення досліджень та з іншими науковими і дослідницькими цілями в університетах і наукових установах на території власної держави[314].

З часу підписання Російською Федерацією Болонської декларації Урядом РФ та Міністерством освіти і науки була підготовлена відповідна законодавча база для ефективного здійснення міжнародної академічної співпраці та покращення академічної мобільності студентів та викладачів ВНЗ. Важливу роль у цьому процесі здійснювало безпосередньо Міністерство освіти і науки Росії. У 2003-2005 роках було прийнято ряд наказів та постанов Міністерства, і зокрема «Про співробітництво з іноземними країнами в галузі освіти»[315], «Про організацію і проведення міжнародних порівняльних досліджень якості загальної освіти в 2002-2004 роках»[316].

Так, деякі російські дослідники вважали, що розділи законодавства Росії з питань визнання, встановлення еквівалентності документів про освіту по суті залишилися на позиціях минулого, а їх зміст не відповідав вимогам Болонського процесу. Акцентувалася увага на тому, що російські ВНЗ не в повній мірі виконують свої функції, які стосувалися міжнародної співпраці в галузі освіти та науки, самостійного здійснення процедури прийому іноземних студентів, визнання їхніх документів про отримання вищої освіти та загальну пасивність окремих російських ВНЗ[317].

Головним обмеженням у розвитку академічної мобільності була відсутність національної програми (програм) підтримки академічної мобільності студентів та викладачів, системи грантів та інших заходів, які б дозволяли реалізувати різноманітні освітні потреби громадян, а також сприяти підвищенню ефективності експорту освітніх послуг і конкурентоспроможності російських ВНЗ. Діючі програми (президентська програма стипендій, гранти міжнародних та російських організацій) та можливості в рамках національного проекту «Освіта» не забезпечували позитивних зрушень у процесі академічних обмінів[318].

Оскільки академічну мобільність, як процес інтеграційний, не можна розглядати з позиції однієї країни чи державної структури, доцільно звернути увагу на деякі російські та європейські структури і організації, які мають безпосереднє відношення до процесу співпраці та взаємодії у сфері вищої освіти та науки. Зокрема, свою підтримку розвитку академічної мобільності виявляли і неурядові, бізнесові російські організації, також зацікавлені в розвитку та поліпшенні міжнародних зв’язків, зокрема і у сфері вищої освіти та європейські міжнародні освітні організації. Сприянням до покращення академічної мобільності російських викладачів займалися такі організації як Інноваційний проект розвитку освіти (ІПРО), що реалізувався Національним фондом підготовки кадрів (НФПК) – некомерційною організацією, створеною в 1994 році за рішенням уряду Російської Федерації для реалізації проектів в сфері освіти та підготовки кадрів, в рамках програми Міжнародного банку реконструкції і розвитку[319].

З боку зарубіжних чи міжнародних організацій слід виокремити кілька програм Європейського Союзу у сфері вищої освіти, спрямованих на розвиток кооперації між університетами Східної Європи (включаючи і Росію) і країнами ЄС. Це, перш за все, запровадження розпочатої в 1990 р. програми TEMPUS новий, третій етап якої, охоплював 2000-2006 роки. Вона була спрямована на підтримку індивідуальної університетської мобільності, так званої «цільової мобільності», яка спрямована на здійснення спільних розробок навчальних програм між європейськими та російськими університетами. В рамках реалізації європейського плану академічної мобільності ЄС у 2004 році запровадив програму Erasmus Mundus для забезпечення обміну студентів і викладачів країн Європейського Союзу з так званими «третіми країнами», включаючи і Росію. Ця програма була пов’язана зі створенням європейських магістерських програм. За умовами програми як мінімум два університети із ЄС створювали консорціум з третім університетом за межами Європейського Союзу з питань створення спільних магістерських програм. Студенти різних університетів отримували можливість навчатися в університетах даного консорціуму і отримувати два або навіть три дипломи. Ціллю програми було підвищити якість та конкурентоспроможність європейської освіти[320].

У зв’язку з тим, що головним із елементів європейського освітнього простору та освітнього процесу загалом є науково-дослідницька діяльність, Європейський союз здійснював цілий ряд програм, спрямованих на підтримку мобільності дослідників як країн членів ЄС так і російських дослідників та науковців. Серед таких програм можна виокремити наприклад «Marie Curie Actions», яка спрямована на підтримку обміну дослідниками та науковцями на індивідуальній та на колективній основі. У 1993 році була започаткована програма INTAS, яка має на меті покращення процесу співпраці між науковцями з Європейського Союзу та науковцями з пострадянського простору. Крім того варто прийняти до уваги структури, фонди і програми, що підтримують академічну мобільність ряду окремих європейських країн, і передусім в Німеччині (Німецька служба академічних обмінів – DAAD, Німецьке товариство дослідників – DFG, Фонд імені Алксандера фон Гумбольдта, фонди різних політичних партій і громадських організацій); у Великій Британії (Британська Рада), у Франції та інших країнах.

Разом з тим, в освітній системі країн Європи і в Росії існують деякі суттєві розбіжності, причинами яких була замкнутість та ізольованість російської освітньої системи до розпаду СРСР. Це стосувалося зокрема, розбіжностей в процедурах зарахування до університетів, несинхронності системи ступенів з європейською системою, відсутністю процедури визнання у власних ВНЗ результатів навчання студентів в закордонних університетах – все це характеризувало досить невисоку ступінь інтеграції системи вищої освіти Росії в європейську освітню систему. Ситуація ускладнювалася і відсутністю чіткої стратегії по відношенню до академічної мобільності і на рівні Російської Федерації, єдиної системи її підтримки і головне – фінансування, а також відносною пасивністю багатьох російських ВНЗ, зокрема з питань менеджменту в галузі інтернаціоналізації, міжнародних зв’язків. Станом на 2005 рік деякі російські дослідники відзначали, що стан розвитку академічної мобільності в російських ВНЗ знаходиться на низькому рівні у порівнянні з європейськими університетами[321]. Однак, не зважаючи на вищезазначені негативні чинники, які перешкоджають академічній мобільності та інтеграційним процесам у сфері вищої освіти, багато провідних російських ВНЗ, зокрема і технічні, розробляють та запроваджують спільні навчальні плани та програми разом зі своїми європейськими партнерами. Тобто співпраця відбувається на академічному університетському рівні.

Доцільно буде розглянути деякі конкретні приклади пов’язані з розвитком академічної мобільності, запровадженням та реалізацією спільних освітніх програм, інтеграційних процесів та міжнародної співпраці окремих російських та європейських ВНЗ.

Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова (МДУ) протягом багатьох років накопичив тісні зв’язки з цілим рядом європейських ВНЗ. В МДУ запроваджувалися та реалізувалися спільні з європейськими партнерами навчальні програми. МДУ приймає участь у програмах академічної мобільності ERANET-MUNDUS, ERANET-PLUS, IAMONET RU та співпрацює з багатьма провідними європейськими університетами. Також в МДУ функціонує спільна програма міжнародного стажування «Михайло Ломоносов» під егідою Міністерства освіти і науки РФ. За допомогою цих програм російські студенти, аспіранти та вчені мають можливість пройти стажування в університетах та наукових центрах Німеччини з метою підготовки дисертацій та наукових проектів. Дані програми є стипендіальними і надаються на конкурсній основі[322].

У Томському політехнічному університеті (ТПУ) відбувалось не тільки безпосереднє навчання іноземних студентів, а і були відкриті свої представництва – в Німеччині, Франції Чехії, на Кіпрі. Також в ТПУ функціонують спільні з зарубіжними партнерами магістерські навчальні програми, які дають можливість отримати диплом університету-партнера. Розроблена програма академічної мобільності передбачала освоєння студентами частини освітніх програм в закордонному ВНЗ протягом визначеного періоду часу на основі індивідуального навчального плану. Така програма могла бути орієнтованою як на вивчення окремих дисциплін в університеті-партнері, так і на виконання навчально-дослідницьких проектів, проходження практик і стажувань. В ТПУ розроблявся та реалізувався широкий спектр програм академічної мобільності: академічні обміни, а також спільні освітні програми, які передбачали отримання студентами дипломів двох університетів, освітні програми міжнародних консорціумів (TIME, Erasmus), мовні стажування, тематичні школи. Як правило, реалізація міжнародних програм базувалася на двосторонніх договорах між університетами. В ТПУ діє понад 70 договорів про реалізацію програм академічної мобільності з зарубіжними партнерами в 25 країнах світу. З 2009 року планування та реалізація програм академічної мобільності здійснювалася за пріоритетними напрямками розвитку ТПУ як Національного дослідницького університету на 2009 – 2018 роки. Щорічно понад 300 студентів ТПУ приймають участь в програмах міжнародної академічної мобільності, а водночас понад 100 іноземних студентів проходять навчання в ТПУ в рамках міжуніверситетських договорів. Детальну інформацію та адреси консультаційних центрів щодо міжнародної співпраці ТПУ, реалізації спільних з іноземними партнерами програм та програм академічної мобільності можна дізнатися на офіційному інтернет-сайті Томського політехнічного університеті[323].

На офіційному інтернет-сайті Московського авіаційного інституту (МАІ) було створено спеціальний інформаційний портал «Академічна мобільність», на якому розміщена детальна інформація та пояснення що собою являє «академічна мобільність», які існують програми її реалізації, які вигоди мають ВНЗ та студенти та викладачі, від міжнародної співпраці галузі вищої освіти та науки, а також основні проблеми, які перешкоджають ефективному здійсненню академічної мобільності. В МАІ діють міжнародні програми академічної мобільності та обміну. Міжнародна програма IAESTE дає додаткові можливості вивчення іноземної мови під час стажування сааме для науковців і студентів технічних спеціальностей. Студенти, аспіранти та викладачі МАІ регулярно беруть участь у міжнародних програмах академічної мобільності та проходять стажування за кордоном, переважно в європейських ВНЗ. За програмами обміну МАІ безпосередньо співпрацює з рядом вищих навчальних закладів Європи: Технічний університет м. Мюнхен, Технічний університет м. Дрезден, Університет м. Хайльбронн, Університет прикладних наук м. Інгольштадт, Університет прикладних наук м. Еслінген (ФРН); Пізанський університет (Італія); Університет ім. Короля Хуана Карлоса, Університет ім. Антоніо Небріха (Іспанія); Вища школа цивільної авіації (Франція). Загалом МАІ має близько 60 ВНЗ-партнерів з усього світу. Студенти МАІ отримують додаток до диплома міжнародного зразка, що дає можливість отримати робоче місце за кордоном. Але такий додаток не є безкоштовним. Він видається за бажанням студента-випускника за наявності відповідних документів про проходження навчання чи стажування за кордоном і коштує 3000 рублів Також в МАІ функціонує Інтернаціональний студентський культурний центр, заснований у 2007 році. Його головна роль – допомога в адаптації іноземним студентам, залучення їх до активної культурної діяльності та суспільного життя[324].

Досить репрезентативним є офіційний інтернет-сайт Північно-Східного федерального університету імені М. К. Амосова (ПСФУ). В розділі «Академічна мобільність для студентів і викладачів ПСФУ» міститься детальна інформація про умови та можливості академічних обмінів, навчальних програм за кордоном, які реалізуються на конкурсній основі. Досить популярним в СПФУ є стипендіальна програма академічної мобільності ERASMUS MUNDUS IAMONET, що являє собою консорціум європейських та російських університетів. Партнерами ПСФУ в цьому проекті є 11 російських та 8 європейських університетів, зокрема: Університет Хоенхайм, Університет Тюбінген (Німеччина); Університет природних ресурсів та природничих наук (Австрія); Чеський університет природничих наук; Університет Удіне (Італія); Варшавський університет природничих наук; Шведський університет сільськогосподарських наук; Університет Вагенінген (Нідерланди).

Консорціум європейських і російських ВНЗ за участю ПСФУ виграв конкурс заявок на участь в проекті академічної мобільності AURORA – Towards Modern and Innovative Higher Education («Аврора – на шляху до сучасної та інноваційної вищої освіти»). Даний проект, до якого входять 20 європейських і російських ВНЗ, пропонує програму академічної мобільності для студентів, аспірантів, викладачів та працівників університету. Координатором проекту є Університет Турку(Фінляндія) і фінансується програмою ERASMUS. Серед них можна виокремити: Берлінський університет ім. Гумбольдта (Німеччина); Масариків університет в м. Брно (Чехія); Болонський університет (Італія); Університет Деусто (Іспанія); Університет Гронінгена (Нідерланди); Латвійський університет (Латвія); Левенський католицький університет (Бельгія); Тартуський університет (Естонія); Університет Турку (Фінляндія); Варшавський університет (Польща)[325].

Уральський державний педагогічний університет (УДПУ) реалізує багатопланове наукове та навчально-методичне співробітництво з організації академічних обмінів, проведення спільних наукових досліджень і публікації їх результатів, обміну досвідом в організації навчального процесу, написання та видання навчальних посібників, організації та участі в міжнародних конференціях, семінарах, організації та проведення виставок. Стратегія міжнародних контактів здійснюється на різних рівнях: університету, кафедр, окремих викладачів і студентів. Наприклад, студенти та випускники університету продовжують навчання та успішно працюють у Німеччині, Франції, США, Великобританії, Канаді, Ізраїлі, Туреччині та ін. Спільно з Посольством Франції проводяться семінари за європейською системою сертифікації освіти; ведеться наукове керівництво кандидатськими дисертаціями. Щорічно проводиться конференція «Гумбольдт на Уралі» (Німеччина), а також семінари з профілактики наркотиків спільно з Радою Європи, реалізуються проекти дитячого фонду «Підтримка дітей груп ризику в Єкатеринбурзі і Свердловській області» спільно з Великобританією.

Важливим аспектом міжнародної діяльності є прямі договори із закордонними науковими установами та отримання грантів (АЙРЕКС, РНСР, ДААД, Фулбрайт та ін.). Університет брав участь у трьох великих європейських освітніх програмах (Tempus-Tasis) і в міжнародному проекті Tempus-III «Можливість і доступність вищої освіти для інвалідів».

УрГПУ веде велику роботу по зближенню навчальних планів і програм підготовки фахівців з метою визнання академічних результатів успішності студентів Університету в зарубіжних країнах та їх мобільності[326].

Що стосується так званої внутрішньої академічної мобільності то вона базувалася на договірній основі власне між російськими ВНЗ. Яскравим прикладом академічного обміну та наукової співпраці між російськими університетами можна назвати співробітництво між МДУ ім. М.В. Ломоносова та Санкт-Петербурзьким державним університетом. Ці два ВНЗ, маючи особливий статус, мали і особливі взаємозв’язки. В 2009 році ректори вищезгаданих ВНЗ підписали «Угоду про стратегічне партнерство». В ньому визначалися основні напрямки та форми спільної діяльності. Одним із завдань була реалізація правил Болонського процесу на прикладі двох передових російських ВНЗ. В документі йшлося зокрема і про покращення академічної мобільності – можливість для студентів, аспірантів, молодих вчених продовжувати освіту та переймати досвід шляхом участі в спільних науково-дослідницьких програмах[327].

З 2005 року в Росії здійснювалася підготовка національної доповіді з реалізації принципів Болонського процесу в російських ВНЗ. Це стало важливим етапом для формування національної системи моніторингу інформації, а також систематизації та поширення досвіду російських ВНЗ з реалізації основних напрямків та координації заходів щодо участі в Болонському процесі. Ця робота здійснювалася в рамках проектів Федеральної цільової програми розвитку освіти. З 2005 року виконавцем проектів моніторингу став Національний фонд підготовки кадрів на який наказом Міністерства освіти і науки РФ були покладені функції забезпечення координації та діяльності з виконання основних завдань розвитку системи вищої професійної освіти у відповідності з принципами Болонського процесу. Таким чином, на основі зібраної статистичної інформації за 2005 – 2009 роки та даних представлених в Національних докладах РФ можна прослідкувати динаміку участі Росії в Болонському процесі. Щодо розвитку та покращення як міжнародної так і внутрішньої академічної мобільності за 2004 – 2009 роки були зібрані та опубліковані наступні статистичні дані:

Мала місце асиметрична міжнародна мобільність, тобто кількість студентів, які виїхали за кордон в рамках міжнародних угод майже в два рази перевищувала кількість іноземних студентів, які прибули на навчання до Росії. В 2006/2007 навчальних роках 10 270 студентів виїхали за кордон, натомість прибуло іноземних студентів лише 5 632 [див. таблицю 1.1]. Така динаміка свідчила про нерівномірність академічних обмінів, наслідком чого була, в першу чергу, нездатність російських ВНЗ, їх керівництва забезпечувати достатнє фінансування, тобто кошти передбачені для витрат на час навчання студентів за кордоном (переїзд, проживання, особисті витрати та ін.), оскільки стипендії та гранти не завжди покривали ці витрати або цих коштів просто не вистачало.

В контексті внутрішньої мобільності звертає на себе увагу досить незначна кількість ВНЗ, які брали участь в реалізації програм обміну студентами всередині країни. Для прикладу в 2007/2008 навчальних роках лише 31 державний ВНЗ разом з філіалами та 13 недержавних ВНЗ відправляли своїх студентів на навчання до інших російських ВНЗ в рамках партнерських договорів між університетами, а також 41 державний ВНЗ та 20 недержавних приймали на навчання студентів із інших російських ВНЗ [таблиці 1.2., 1.3].

Важливим елементом розвитку і покращення академічної мобільності є розробка спільних із зарубіжними партнерами навчальних програм. Кількість російських ВНЗ, які реалізували спільні освітні програми у 2004 році порівняно з минулими роками суттєво збільшилося, однак їх загальна кількість була досить не значною – 215, що за даними Федеральної служби державної статистики складали лише 19% від загальної кількості (кількість ВНЗ на 2007 рік в Росії становила 1108). Крім того лише 40 з них реалізували спільно із зарубіжними партнерами програми подвійних дипломів (в 2008 році за 92 освітніми програмами було видано 855 дипломів) [Таблиця 1.4]. Аналіз спільних освітніх програм за рівнями підготовки показував, що 66% з них – програми підготовки спеціалістів, 20% – бакалаврів, а 14% – магістрів.

Одним із інструментів вирішення проблеми притоку іноземних студентів в російські ВНЗ могли б стати освітні програми, які б реалізувалися на іноземній мові. Однак статистика свідчить, що таких програм було недостатньо. Так, у 2007/2008 навчальних роках лише 119 державних та 47 недержавних ВНЗ реалізували освітні програми іноземною мовою [Таблиця 1.5][328].

Ще одним інструментом підвищення академічної мобільності була система залікових одиниць типу ECTS. Починаючи з 2004 року кількість російських ВНЗ та їх філіалів, які використовували систему залікових одиниць, постійно збільшувалася. У 2007/2008 навчальних роках вже 370 ВНЗ використовували кредитну систему, з них 159 – державних та 211 – недержавних, за 2747 освітніми програмами [Таблиці 1.6, 1.7].

Інший важливий інструмент розвитку академічної мобільності є Європейський додаток до диплома. У 2007/2008 навчальних роках лише 99 державних і 28 недержавних ВНЗ видали своїм випускникам такий Європейський додаток до диплома [Таблиця 1.8][329].

Суттєвою проблемою, що гальмувала процес академічної мобільності, була і географічна віддаленість деяких російських регіонів. Так, значна віддаленість Далекосхідного регіону Росії від Європи створювала суттєві перепони для співробітництва з європейськими ВНЗ. Значна проблема існувала і з транспортними витратами всередині самої Росії. В результаті ВНЗ Далекого Сходу Росії опинилися в деякій ізоляції від загальноєвропейського освітнього простору та інтеграційних процесів. За даними дослідження «Болонья очима студентів» 72% студентів хотіли б вивчати частину освітніх програм в одному з європейських університетів, а 47% у ВНЗ інших країн[330]. Гранти на поїздки та навчання в закордонних ВНЗ, як правило, звільняють учасників від оплати за переїзд, перебування, навчання в закордонному ВНЗ. Однак, абсолютна більшість російських студентів, в силу різних обставин, не готові самостійно покривати витрати, пов’язані з перебуванням та навчанням за кордоном. Неплатоспроможність російських студентів та їх сімей, викладачів, адміністраторів та співробітників ВНЗ у багатьох випадках змушувала їх відмовлятися від участі в програмах академічної мобільності та перебування закордоном[331].

Російські вчені Чистохвалов В. Н. та Філіппов В. М. у 2008 році опублікували навчальний посібник, що мав назву «Стан, тенденції та перспективи академічної мобільності в Європейському просторі вищої освіти». В заключній частині цієї праці автори, проаналізувавши основні складові процесів академічної мобільності, міжнародний досвід реалізації моделей академічної мобільності викладачів та студентів російських ВНЗ, дійшли висновку, що реалізація мобільності студентів і викладачів є суттєвою частиною Болонського процесу, в ході реалізації якого повинно бути вирішене завдання створення єдиної європейської системи вищої освіти, в якій студенти та викладачі були б дійсно мобільними. Однак країни-учасниці зіштовхуються з проблемою отримання порівнянних і надійних даних щодо мобільності, пов'язаних з імміграцією, визнанням кваліфікацій і фінансуванням. Тому для підвищення рівня академічної мобільності на національному та європейському рівнях необхідно зробити наступні кроки:

1) Всім країнам-учасницям Болонського процесу необхідно включати в свої національні доповіді інформацію про виконані заходи на державному рівні щодо усунення перешкод та заохоченню мобільності студентів і викладачів.

2) Країнам на державному рівні необхідно зосередитися на вирішенні важливих завдань щодо полегшення академічної мобільності, таких як видача віз, отримання дозволів на роботу і працевлаштування випускників, законодавче закріплення прийнятих процедур, заохочення і стимулювання мобільності для окремих громадян і вищих навчальних закладів.

3) Звернути увагу освітніх установ на їх відповідальність за мобільність студентів і викладачів.

4) Сприяти мобільності шляхом поліпшення соціальних аспектів у мобільних студентів та викладачів.

5) Підтримувати розвиток та запровадження спільних з іноземними ВНЗ навчальних програм.

Для реалізації практичних кроків щодо участі студентів і викладачів в академічної мобільності вищій школі Росії належить вирішити ряд завдань, що включають:

- Розробку чіткої стратегії щодо академічної мобільності на рівні Російської Федерації, єдиної системи її підтримки і головне - її фінансування;

- Створення і розвиток національної системи грантів, збільшення їх числа і рівня на мобільність для студентів і викладачів;

- Виділення цільових коштів для бюджетах ВНЗ на мобільність і міжнародний розвиток;

- Розробку системи оцінки мобільності і введення її в національний рейтинг ВНЗ;

- Створення інфраструктури для підтримки в адаптації, надання консультаційних послуг, соціальної та культурної підтримки для приїжджаючих студентів, умов проживання, розвиток академічного наставництва, надання інформації про можливості навчання в інших ВНЗ;

- Вирішення низки законодавчих питань (оподаткування, дозвіл на тимчасову роботу тощо), що зняли б в РФ ряд перепон, яких немає в абсолютній більшості країн Європи[332].

Таким чином, виявилося, що станом на 2008 рік в системі вищої професійної освіти Російської Федерації ще існувало достатньо не вирішених проблем, які ставали перепоною для ефективного функціонування процесів академічної мобільності студентів та викладачів ВНЗ.

Отже, академічна мобільність – це важлива складова у процесі формування єдиного європейського освітнього простору, яка відповідає вимогам часу та тенденціям глобалізаційних та інтеграційних процесів у світі. Російська Федерація є учасником Болонського процесу і як інші країни-учасниці безперечно була зацікавлена у поглибленні співпраці та максимальній інтеграції до європейського освітнього простору. У середині 2000-х років урядом Російської Федерації та міністерством освіти і науки була підготовлена відповідна законодавча база, що дозволило покращити академічну мобільність у сфері вищої освіти, все це відбувалося в процесі загальної модернізації російської освітньої системи. Однак багато законодавчих проектів та постанов не реалізуються в достатній мірі або взагалі носять декларативний характер. Що було перепоною для повноцінного функціонування в Росії програм академічного обміну та взаємного визнання документів про вищу освіту в Європі. Тому, по суті, міжнародні домовленості щодо взаємного визнання документів про отримання вищої освіти та питань академічного обміну (навчання, стажування, роботи) в європейських ВНЗ, здійснювалося на рівні керівництва вищих навчальних закладів, а відповідальними за академічні обміни і міжнародні зв’язки були університетські структури, на рівні яких і відбувалося підписання двосторонніх угод між університетами.

Також процеси інтеграції та академічної мобільності в самій Росії в середовищі вищих навчальних закладів, сприймався неоднозначно. Деякі вищі навчальні заклади, такі як наприклад МДУ імені М. В. Ломоносова, СПбДУ, РУДН, ДУ-ВШЕ, Томський політехнічний університет, Північно-Східний федеральний університет імені М. К. Амосова, Московський Авіаційний Інститут, Уральський державний педагогічний університет одразу активно включилися в цей процес, оскільки мали і достатній рівень фінансування з боку держави так і традиційні зв’язки з багатьма європейськими вищими навчальними закладами протягом багатьох років. Саме в цих ВНЗ реалізувалося і реалізується багато, спільних з європейськими ВНЗ, програм академічного обміну, а також різноманітних грантів та стипендіальних програм, що давало можливість студентам та викладачам протягом деякого часу (місяць, семестр, рік) навчатися та працювати за кордоном. Інша точка зору ґрунтувалася на консерватизмі російської освітньої системи і висловлювала побоювання деяких російських вчених та експертів з приводу того, що процес академічної мобільності лише призведе до того, що кращі продуктивні наукові кадри будуть залишати Росію та емігрувати закордон, зокрема до Європи та США, де фінансування освітньої сфери є значно вищим ніж в Росії, тобто мова йшла про так званий процес «відтоку мізків».