З’ясуйте передумови та процес формування



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

З’ясуйте передумови та процес формування



З’ясуйте передумови та процес формування

Давньоукраїнської держави Київська Русь. Проаналізуйте норманську та антинорманську теорії походження Русі.

Недостатність, суперечливість і неоднозначність історичного матеріалу, різні методологічні підходи, політична заангажованість ставали на заваді об’єктивного дослідження процесу виникнення Давньоруської держави. Позанаукове трактування цієї проблеми було започатковане у середині XVIII ст. в Санкт-Петербурзькій академії наук у полеміці між Г. Міллером та М. Ломоносовим. Перший доводив, що Київську Русь заснували нормани, а другий рішуче спростовував цю версію. Майже одразу полеміка, що спершу претендувала на науковість, переросла в ідеологічне протистояння.

Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX – першої половини XX ст. У центрі дискусії фігурувало обмежене коло питань – про походження назви «Русь», про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі.

Хоча, як видно з літопису, автор під «варягами» розумів сукупність народів, що жили поза Руссю полянською, київською в тому числі й тих, що осіли в Західній Європі. Та русь вважалась варязькою, себто закордонною, а київська – корінною, метропольною. «Варязьку русь» і вивів у IX ст. Рюрик у Подніпров’я.

Але назва держави не обов’язково відображає сутність її походження. Це простежується на багатьох прикладах з європейської історії, коли назви держав виникли під впливом прийшлих етносів, які з плином часу асимілювалися з місцевими. Так, назва Болгарії походить від імені кочівників-завойовників тюркського походження – болгар; Франції – від імені германського племінного союзу, очоленого франками, які захопили Галлію; Британії – від германського племені бритів, котре завоювало місцеве кельтське населення.

Не має принципового значення й етнічне походження вояків-ватажків, які були причетні до створення держави. Як соціальний інститут, що виникає тільки на певній стадії розвитку суспільства, держава нівелює етнічні ознаки правлячої династії, висуваючи на чільне місце структури не племінного, а територіального, над племінного типу. Більше того, розмиванню особливих етнічних, ментальних рис норманської знаті сприяло ослов’янення скандинавів завдяки приватним, а особливо шлюбним зв’язкам. Про глибину цього процесу свідчить хоча б те, що син Ігоря та Ольги став першим князем, названим слов’янським іменем – Святослав. Найдовше зберігалась мовна ознака, що свідчила про приналежність прийшлого етносу. Деякий час існувала двомовність, яка побутувала ще при дворі Ярослава Мудрого. Його сини були останніми київськими князями, котрі знали і шведську мову. Тому, незалежно від того, ким були Аскольд і Дир – норманами, як вважає літописець, чи останніми представниками полянської князівської династії Кия, як вважає більшість вчених, – у часи Аскольда (за літописом, між 862-882 рр.) Русь охоплювала найближчі до Києва території племінних союзів полян, деревлян, дреговичів, та південно-західних сіверян.

Це дає підстави вважати норманську теорію спростованою. Без сумніву, нормани в IX-XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль. Безперечне й скандинавське походження Рюрикової династії. Але східнослов’янське суспільство ще до появи варягів мало свої продержавні утворення. Перша руська держава постала з поєднання багатьох, а не лише окремих чинників; варязький був лише одним з них. Руська історія тільки завдяки варягам є такою ж фікцією, як руська історія без них.

Визначте місце і роль перших київських князів у розбудові Київської Русі.

Подальше формування держави у східних слов'ян тривало за часів князювання Олега, Ігора, Ольги, Святослава.

Олег (882—912):

Внутрішньополітичні заходи

• Створив опорні пункти центральної
влади в племінних князівствах

• Установив порядок стягнення дани­ни з підвладних Києву земель

• Залучив війська підкорених племен до спільних походів

• Вів оборонне будівництво залог на кордонах

• Відновив культ язичницьких богів на Русі, за що волхви прозвали його Віщим

Зовнішньополітичні заходи

• Підпорядкував Києву племена древлян, сіверян, радимичів, в'ятичів, східних хорватів, дулібів, тиверців, кривічів

• Підкорив північні неслов'янські племена — чудь і мерю

• Здійснив вдалий похід на уличів (885 р.)

• Узяв в облогу Константинополь (907 р,), уклав вигідний торговий договір з Візантією (911 р.), за умовами якого руським купцям дозволялося жити в передмісті Конста­нтинополя протягом шести місяців і виходити до міста без зброї групами не більше 50 осіб, що задовольнило
їхні торгові інтереси

• Організував і здійснив кілька походів проти Арабського халіфату на узбере

 

жжя Каспійського моря

• Домовився з варягами про припинення їхніх набігів на Русь за умови сплати русичами щорічно данини в розмі­рі 300 гривень

Ігор (912—945):

Внутрішньополітичні заходи

• Прагнув посилити централізацію
держави, збільшуючи особисту вла­ду в союзі з дружинною верхівкою

• Організував військовий похід проти
деревлян, які хотіли відділитися від
влади Києва після смерті Олега

• Намагався збільшити данину з під­леглих племен (за ці спроби був убитий деревлянами на чолі з князем
Малом)

Зовнішньополітичні заходи

• Протягом трьох років боровся з уличами, зруйнувавши їхню столицю — Пересічен, але остаточно підкорити їх не
зміг

• Поширив владу Києва на східний Крим і Тамань, де було Тмутараканське князівство

• Здійснив два військові походи проти Візантії (похід 941 р. завершився поразкою, а похід 945 р. — укладен­ням нового, менш вигідного за попередній, договору, згідно з яким держави обмінювалися посольствами, Русь зобов'язувалася не претендувати на кримські володіння Візантії, не мати застави в гирлі Дніпра)

• Заволодів містами Закавказзя — Дербентом і Бердаа (943 р.)

• Воював проти кочовиків-печенігів, із якими 915 р. уклав мирну угоду (920 р. печеніги порушили її)

Ольга (945—964):

Внутрішньополітичні заходи

• Придушила повстання деревлян,
спалила їхню столицю Іскоростень

• Запровадила фіксовані норми податків з феодально залежного населення (устави, уроки, оброки, дані) з метою упорядкувати збирання данини

• Заснувала нові села й міста, орга­нізувала розбудову Києва і захист
столиці від печенігів

• Розділила територію держави на по­
гости (області) для збору данини

• Сприяла поширенню християнства
на Русі

Зовнішньополітичні заходи

• Намагалася забезпечувати інтереси своєї держави шля­хом мирної дипломатії

• Відвідала Константинополь у складі мирного посольства (946 p.), яке урочисто зустрів візантійський імператор Константин Багрянородний. Було укладено союзницьку угоду, обговорювалося питання про христи­янізацію Русі

• Активізувала відносини із західноєвропейськими державами, обмінялася посольствами з Німеччиною (імпе­ратором Оттоном І)

Святослав (964—972:

Внутрішньополітичні заходи

• Замінив місцевих племінних пра­вителів київськими намісниками (своїми синами) з метою зміцнення центральної влади

• Дотримувався язичництва, але не забороняв приймати хрещення усім бажаючим

Зовнішньополітичні заходи

• Повернув до складу Київської держави племінне кня­зівство в'ятичів (964 p.), переміг союзників хозарів вол­зьких болгар і завоював столицю каганату місто Ітиль; завоював племена ясів (осетинів) і касогів (адигів), захо­пив хозарське місто Білу Вежу

• Здійснив другий похід проти хозарів (968 p.), який за­кінчився повною перемогою русичів

• Вступив у тривалу війну Візантії з Болгарією, здійснив декілька походів у Болгарію

• Воював проти Візантії (971 p.), яка була занепокоєна зростанням могутності Русі. Уклав мирну угоду, згідно з якою відмовився від завойованих земель у Подунав'ї і ведення воєнних дій у Криму, здав місто Доростол візантійському імператору й зобов'язався надавати йому допомогу проти арабів.

Культура України ХVIII століття. У XVIII ст. практично не було жодної ділянки культури в Росії, на якій би не позначився вплив української культури. А це певного мірою обезкровлювало, ослабляло духовний розвиток українського народу.

У XVIII ст. в Україні вся система релігійних організацій, православних і уніатських, продовжувала бути фундаментом духовного життя українського народу. Поряд з цим православна церква, підпорядкована російському царизму, поступово ставала знаряддям русифікації українців. Грамоти царів та московського патріарха у кінці XVII ст., коли відбулося підпорядкування їм української православної церкви, обіцяли їй широку автономію і збереження традицій. Однак царизм порушував і в цій сфері всі свої обіцянки, обмежував та душив українську церкву.

У 1721 р. за наказом Петра І російський патріархат був знищений і створений колективний керівний орган церкви — синод, на чолі якого стояв цар. У 1722 р. за його наказом керівником української церкви був призначений Вонятович, але не в сані митрополита, а архієпископа, чим вся церква України була понижена до звичайної регіональної єпархії в Російській імперії. Всі спроби Вонятовича відновити українську митрополію завершилися невдачею, а він зазнав репресій і арешту. Лише у 1742 р. українська ієрархія повернула собі сан митрополита.

Отже, в кінці XVIII ст. керівництво української церкви остаточно перейшло з лагідних рук царгородських патріархів до деспотичних російських царів, світських людей, що робили релігію політичною справою реакційного російського монархізму. У XVIII ст. 60 років церквою управляли жінки, з яких дві — Катерина І і Катерина II — німкені. За вказівками російських імператорів були ліквідовані всі особливості української церкви (у звичаях проведення церковної служби, у святах, читанні богослужбових книг та ін.) — вона була уніфікована з російською. Майже всі українські богослужбові книги винищувалися, замінювалися московськими, а друкарні українських монастирів мали друкувати книги за московським зразком. Вводилася заборона на українські переклади святого письма, будівництво церков в українському стилі та ін. На високі церковні посади уряд призначав лише росіян або денаціоналізованих українців.

Українська культура мала від попередніх часів значну духовну спадщину, традиції, її флагманом продовжувала бути Києво-Могилянська академія, яка одночасно діяла як передовий і найважливіший орган наукового, культурного, а також релігійного життя. Під її впливом у XVIII ст. були відкриті колегіуми у Чернігові (1700 p.), Харкові (1727 р.) та Переяславі (1738 p.).

У Західній Україні в 1784 р. був заснований Львівський університет, однак він діяв як польський орган освіти. У великих містах — Львові, Дрогобичі, Бродах, Стриї — деякий час ще існували братські школи, але вже в середині XVIII ст. вони занепадають. У другій половині століття з´являються гімназії в Крем´янці, Володимир-Волинському та Чернівцях, семінарія в Мукачевому. XVIII ст. характеризується високим рівнем розвитку народної освіти в Україні. Майже у всіх містах і селах Лівобережної України та Слобожанщини діяли початкові школи — на Лівобережжі їх було 866, на Слобожанщині — 129, тобто одна школа припадала приблизно на тисячу чоловік населення. У всіх полкових містах існували великі школи, де навчалися тисячі дітей. Багато шкіл було при церквах (єпархіальні). Більшість закладів утримувалися на кошти населення, а учителювали в них мандрівні дяки. Кількість початкових та інших шкіл до кінця XVIII ст. в Україні зростала. Однак царизм і кріпосництво розгортають наступ на українську культуру, і народна освіта занепадає. Та й кріпосні селяни мали все менше можливостей навчати своїх дітей: феодали дивилися на них, як на «бидло», тримали в бідності, завантажували дітей роботою. Тому вже в 1875 р. на 6730 чол. Населення припадала всього одна школа. Таким чином, українська народна освіта, створена зусиллями церкви, інтелігенції, передових кіл козацтва і селянства у Гетьманщині та Слобожанщині, у першій половині XIX ст. була придушена російським царизмом.

У 1786 р. царський уряд схвалив «Статут народним училищам у Російській імперії», за яким створювалися два типи училищ: малі — дворічні, у яких учнів навчали основам православної віри писати, читати та рахувати, і головні — п´ятирічні, які за своєю програмою були тогочасними середніми школами. На 1801 р. в українських губерніях діяло 8 головних і 17 малих народних училищ, у яких навчалося близько 3,5 тис. дітей. У кінці XVIII ст. середня освіта російської України зміцнюється. У селах Правобережжя і Галичини теж існували українські початкові школи, що утримувалися за рахунок населення. Польський уряд підтримував єзуїтські колегії, де викладання мало переважно богословський католицький характер. Після приєднання Галичини до Австрії уряд цієї країни провів шкільну реформу, і навчання у школах почали проводити німецькою мовою. Пізніше контроль за навчанням був переданий римсько-католицькій церкві, і в школах запанувала польська мова. Лише у невеликій кількості шкіл керівництву уніатської церкви вдалося ввести українську мову навчання.

Духовним центром всієї України був Київ з його Могилянською академією. Академія була осередком освіти та культури, громадської думки України. Вона підготувала цілу плеяду вчених, письменників, педагогів, церковних, громадсько-політичних діячів, які головну мету своєї діяльності вбачали в просвіті народу, служінні його інтересам. Залишаючись вірною кращим традиціям, академія приймала молодь різних станів і різних країн. її вихованці відкривали школи, засновували бібліотеки, сприяли розвитку науки, літератури, мистецтва не лише в Україні, а й Росії, Білорусії, Сербії. Навчання в академії ґрунтувалося на ідеях гуманізму і просвітництва.

У XVIII ст. зростає інтерес до наук, що мають практичне застосування. Курси лекцій С. Яворницького та Ф. Прокоповича містили елементи астрономії, фізики, біології і медицини. З´являються курси натурфілософії — попередниці природознавства.

У Києво-Могилянській академії студенти отримували і знання з медицини. Багато її вихованців стали відомими медиками, заснували лікувальні заклади в Україні, Росії та Білорусії. У 1787 р. в Єлизаветграді була відкрита перша в Україні медична школа, де вивчення медицини поєднувалося з лікуванням хворих у шпиталі.

У XVIII ст. українська художня література переживала значні перетворення: на зміну поетичним і прозовим творам, які базувалися на релігійних мотивах, приходить світська література з сюжетами, взятими із реального життя. Ці твори пишуться здебільшого розмовною, а не книжною мовою, що базувалася на старослов´янській. Літератори черпали ідеї, образи, поетику, методи відображення дійсності з багатого джерела народної творчості. Зникають такі широко розповсюджені жанри середньовічної літератури, як житія, полемічна, ораторсько-проповідницька й паломницька проза, церковна поезія, шкільна драма. Натомість з’являються віршовані твори на історичні й побутові теми, які створювалися переважно авторами з демократичних прошарків.

Продовжує розвиватися народна творчість. В історичних піснях, баладах, легендах розповідається про героїчну боротьбу українського народу проти іноземних загарбників та місцевих гнобителів. У народних піснях, відбивалося тяжке життя народу, особливо за часів кріпацтва, ненависть до царів, панів, воля до боротьби за національне і соціальне визволення. У театральному мистецтві поширюється вертепна драма, своєрідний ляльковий театр, в якому переважали методи віршованої сатири і гумору. У 1789 р. в Харкові засновується перший постійний театр.

У духовному житті українського суспільства визначне місце посідає музично-пісенна творчість. У XVIII ст. чарівна українська пісня викликала захоплення в багатьох країнах світу. Виникають визначні музичні центри — у Львові, Кам´янці, Стародубі, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Харкові та інших містах. Музичною столицею України XVIII ст. був Глухів — гетьманська резиденція. Тут діяла спеціальна музична школа, у якій викладалися вокальний спів, гра на скрипці, флейті та басах.

Одним із центрів музичного життя традиційно залишалася Київська академія, у якій функціонували велика хорова капела та оркестр. Всі урочистості, важливі події академічного життя, народні гуляння на площах Києва супроводжувалися переважно хоровим співом і музикою студентів. Капели і хори в Росії також комплектувалися переважно вихідцями з України, часто могилянцями. Так, у 60-х роках XVIII ст. половину хористів царської капели складали українці. Києво-Могилянська академія виховала багатьох талановитих композиторів, серед яких виділялися М. Березовський (1745-1777), А. Ведель (1767-1808), Д. Бортнянський (1751-1825), твори яких хвилюють слухачів до нашого часу.

Широке використання національної, античної і європейської культурної спадщини, поширення освіти сприяли подальшому розвитку архітектури та образотворчого мистецтва. Тут спостерігається перехід від середньовічних традицій до національних форм і кращих закордонних зразків. Процвітають школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа при Києво-Печерській лаврі. Діяли також малярні при Софійському соборі, Межигірському монастирі, при Троїцько-Іллінському монастирі в Чернігові та ін. Відомі численні зразки монументального живопису в розписах Успенського собору, Троїцької надбрамної церкви у Києво-Печерській лаврі. В храмових розписах важливим елементом був так званий ктиторський портрет. Так, в алтарній частині Успенського собору Києво-Печерської лаври зображено 85 історичних осіб — від князів Київської Русі до Петра І.

Великою популярністю серед жанрів світського образотворчого мистецтва користувався портретний живопис. Це зображення в основному представників козацької старшини — Б.Хмельницького, І. Мазепи, учених І. Галятовського, Л. Барановича, Ф. Прокоповича. Продовжувала розповсюджуватися графіка. Школи графічного мистецтва були в Київській академії, Києво-Печерській лаврі, у Чернігові і Львові. Це гравюри-панегірики і тези академічних диспутів, друковані книги з численними мініатюрами, в яких релігійні сюжети тісно переплітаються зі світськими.В Україні продовжують розвиватися народні художні промисли: різьблення, кераміка, килимарство, художня вишивка та гаптування, кахлеве й гончарне виробництво, художнє литво, ювелірне мистецтво. В архітектурі співіснують різні стилі, удосконалюється техніка будівництва.Поряд із дерев´яними будівлями з´являються кам´яні, все ширше використовуються металеві деталі та скло. Розбудовуються і прикрашаються Київ, Чернігів, Глухів, Батурин, Харків, Переяслав, Львів, Кам´янець-Подільський та Мукачеве.Визначне місце у XVIII ст. посідає культове будівництво, в якому, як і в світському, переважав стиль так званого українського бароко. Велику кількість духовних споруд було зведено завдяки матеріальній допомозі Івана Мазепи. За 1697-1706 pp. він збудував 12 храмів і близько 20 церков, реставрував і розбудував Софійський собор та будинок Могилянської академії.У середині XVIII ст. з´являються визначні пам´ятники архітектури: Андріївська церква у Києві (арх. В. Растреллі, І. Мічурін), собор св. Юра у Львові (арх. Мерети) та ін. З 60-х років XVIII ст. на зміну бароко приходить так званий російський класицизм, для якого характерними були строгість і чіткість архітектурних форм.Вчені, релігійні діячі, літератори України не стояли осторонь світової науки і культури. Продовжувалася традиція навчання української молоді в університетах країн Європи. Повертаючись в Україну, молоді вчені працювали в різних навчальних закладах України та Росії, розповсюджуючи передові європейські ідеї.

Внутрішня політика

 

У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізмДиректорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, попри ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

Зовнішня політика

 

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР

 

Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України. 9 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об'єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).4 грудня 1919 року офіційна дипломатична делегація ЗУНР (С.Витвицький, А.Горбачевський, М.Новаківський) заявила посольству УНР у Варшаві та уряду Польщі про денонсацію урядом ЗУНР під керівництвом президента та диктатора ЗУНР Євгена Петрушевича Акту Злуки як протест проти таємних переговорів уряду УНР з урядом Польщі[1]. Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення нації.

Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.

Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.

Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.

Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР «не має й думки забрати під свою власть чужі землі».

Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху — Українська Національна Рада та Директорія УНР — ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.

У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевичнаголошував: «По лінії з'єдинення не було між нами двох думок». І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.

Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1939 року у Карпатській Україні - перше офіційне святкування свята Соборності, а також січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.

 

65.Зясуйте обставини становлення , виникнення, та причини поразки ЗУНР.
Реставрація УНР під керівництвом Директорії співпала з появою ще однієї незалежної української держави — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Вона стала результатом широкої української національно-визвольної революції в Галичині, на Волині, в Буковині і на Закарпатті. Революційні події були результатом тяжких випробувань народу у Першій світовій війні, поразок військ Австро-Угорської імперії, а також впливу Лютневої і Жовтневої революцій, революційних рухів в Німеччині, Австрії" та утворення Української Народної Республіки.
Поряд з цим у Західній Україні активізувалися і посилювалися сили, які закликали до возз´єднання з Наддніпрянською Україною та згуртування української нації. За цю справу боролися молоді офіцери, робітники, студенти, солдати, особливо військовополонені, які відчули на власному досвіді тягар війни. Ці молоді соціальні і політичні сили, які дотримувалися переважно лівих поглядів, домагалися якнайшвидшого усунення австрійської військової адміністрації, взяття влади в свої руки та недопущення передачі її полякам. Вони знаходились під значним впливом галицьких соціал-демократів та інших радикальних груп. Протестуючи проти угодовства УНРади, керівники УСДП відмовилися увійти до її складу. Молодь, особливо студентська та солдатські маси вимагали не лише рішучого розв´язання національного питання, але й прагнули соціальної справедливості. Ці настрої мали повну підтримку в середовищі соціальних низів, які потерпали від безземелля і малоземелля та експлуатації на підприємствах. Назрівала революційна ситуація, яка невдовзі мала перерости в революційний вибух. Він стався 1 листопада у Львові.
Польські шовіністичні групи, які енергійно готувалися захопити Га-личину, передусім Львів, прискорено формували свої військові частини. 1 листопада командування польських військових формувань повинно було отримати у Львові владу від австрійського керівництва, про що уже малися відповідні домовленості.
9 листопада був сформований уряд — Тимчасовий державний секретаріат, головою якого став К. Левицький, один із досвідчених політиків Галичини, депутат австрійського парламенту. Президентом республіки став Є. Петрушевич, адвокат, відомий політичний діяч, депутат австрійського парламенту. Нова влада поширювалася на територію в 40 тис. км кв. з населенням 4 млн чол., з яких три мільйони були українці. Українська мова проголошувалася державною, але національні меншості мали право користуватися своєю. Розпочалась перебудова освіти, створювалася національна школа, учителі оголошувалися державними службовцями, націоналізувались приватні школи. З´їзд учителів, що відбувся у Станіславі в кінці березня, підсумовуючи шкільну реформу, зазначив: «Школа має бути національна і має не тільки приготовляти до студій на університеті, а до життя і праці. Вона має бути цільна від односторонніх впливів держави, церкви, політичних партій і суспільних класів». Всі урядові програми, крім аграрної, свідчили про патріотичний і демократичний характер нової влади.
Уряд ЗУНР з перших днів існування розумів необхідність об´єднання всіх українських земель в єдину державу для спільної боротьби проти могутніх сусідів. Тому 22 січня 1919 р. в урочистій обстановці делегація ЗУНР підписала в Києві «Акт злуки», згідно з яким обидві українські держави об´єднувалися. Президент Є.Петрушевич вводився до складу Директорії. ЗУНР оголошувалася автономною областю у складі УНР.
В цей же час В. Винниченку як голові Директорії Угорщиною була запропонована ідея союзу чотирьох держав: Угорщини, УНР, ЗУНР і Радянської Росії. В. Винниченко погодився, оговоривши при цьому незалежність Радянського уряду України і Радянської Української республіки в цьому союзі. Однак тиск непримиренного противника національного українського руху і незалежності України Г.П´ятакова та розбіжності в підходах до українського питання в керівництві більшовицької партії призвели до відхилення її урядом РСФРР. В результаті ЗУНР залишилася одна проти переважаючих ворожих сил

 

Поляки вели наступ широким фронтом. У цей час в тил ЗУНР ударили румуни, які вже захопили Буковину і тепер вирушили на Покуття. Після кількох героїчних спроб контрнаступу погано озброєна УГА змушена була переправитися через Збруч і вийти на територію УНР, яка також знаходилася в скрутному становищі, терплячи невдачі в боях з радянськими військами. Захоплення Галичини поляками фактично утверджувалося кількома документами держав Антанти. Закарпаття і Буковину вони також передали сусіднім державам. Після довгих переговорів Закарпаття було введено до складу Чехословаччини, а Буковина — до складу Румуни. Остання отримала право загарбати Бессарабію (1920 p.). Тим самим Версальська система заклала на цих землях передумови гострих національних і соціальних конфліктів, кривавих сутичок, тяжких колоніальних поневірянь значної частини українського народу.

Рохкажіть, що ви знаєте про загарбання Північнох Буковини і Хотинщини ……… Українські землі у складі Румунії У період румунської окупації Північної Буковини(1918-1940 рр.) були скасовані всі автономні права, які вона мала ця територія за часів Австро-Угорщини Північну Бук . було перетворено на звичайну провінцію Румунії На території цеї країни було заборонено в культурно-просвітницькі української мови, закрито практично всі учбові та заклади, raзети та журнали Українські назви населених пунктів і прізвища змінювали на румунські. У Чернівецькому університеті закрили всі українські кафедри, заборонили друкувати наукові праці українською мовою. До 1928 р. на Буковині зберігався воєнний стан. Розвиток сільського господарства був низький Наростав політичний рух ,на території Буковини три основні політичні формування: 1. Комуністична партія Буковини. Утворилася 1918 р.; Боролася за возз´єднання з Радянською Україною. 2. Українська національна партія. Утворена 1927 р. Лідер — В. Залозецький. ( здобули декілька місць в парлементі)   Українські землі у складі Чехословаччини Після розпаду наприкінці 1918 р. Австро-Угорської імперії постало питання про майбутнє українців Закарпаття. Головним прагненням населення краю було об'єднання з українською державою. 21 січня 1919 р. в Хусті Всенародний конгрес усіх українців Угорщини, на якому було 420 делегатів, проголосив злуку Закарпаття з Україною. Але вкрай несприятлива зовнішньополітична ситуація не дозволила тоді реалізувати це прагнення. 8 травня 1919 р. проголосила злуку Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Керівництво Чехословаччини не виконало своєї обіцянки надати Закарпаттю автономний статус. Воно вело тут політику, яка поєднувала елементи колоніалізму з економічною підтримкою краю. Але було проведено ряд перетворен ь в інтересах населення краю. У результаті земельної реформи 35 тис. безземельних хліборобів одержали по клаптику власної землі. Уряд розгорнув програму будівництва сучасних доріг, мостів, здійснював електрифікацію краю, у тому числі сільської місцевостіУ 1925 р. українську мову було визнано «чужою» для населення Закарпаття. Це спричинило поступове звуження викладання української мови й розширення чеської. У Закарпатті політичне життя було особли во складне. Суто української партії, яка б діяла цілком самостійно, тут тривалий час не було.  

 

Зясуйте становище укр..земель у періо нової економічної політикиі   Наслідки входження України до СРСР 30 грудня1922 року Українська СРР разом з РСФРР, Білоруською РСР та Закавказькою Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах, а фактично була анексована, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти. У жовтні 1924 року Таганрозький і Шахтинський округи були передані до складу РСФРР. Кубань, яка була заселена переважно українцями, не увійшла до УРСР та була поступово зрусифікована. У жовтні 1925 року постановою «Про врегулювання кордонів Української СРР з Російською СФРР і Білоруською СРР» до України було приєднано територію з населенням 278 тис. чол., а до складу інших республік, в т ч до РСФРР, було передано украінську територію з населенням близько 479 тис. чол. Україна та НЕП Нова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом. Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.

 

 

Кризові явища в 60-80 роки



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.210.12.229 (0.015 с.)