Розкрийти причини і наслідки розпаду Київської держави.

Серед причин, які призвели до політичної роздробленості Київської Русі, можна виділити такі:

1- Прагнення окремих князівств до самостійності. Вони були зумовлені еволюцією економіки, дальшим розшаруванням суспільства, розвитком феодального землеволодіння в центрі й на місцях, зростанням кількості міст, пануванням натурального,^ отже, замкнутого характеру господарства. Князівства вирощували в себе одні й ті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин, стаючи цілком само забезпеченими державами. Каталізатором децентралізаторських процесів стала реалізація рішення Любецького з'їзду князів (1097) про вотчинний принцип успадкування земель. Внаслідок переходу володінь від батька до сина зміцнювалися місцеві князівські династії та їхнє найближче оточення.

2- Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення. Безмежні простори східноєвропейської рівнини, колонізовані русичами, були свідченням державної могутності Київської Русі, але водночас вони стали і джерелом її слабкості. За низької густоти населення, відсутності розвинутих засобів комунікації та достатньо міцного і розгалуженого апарату влади на місцях неможливо було ефективно управляти такою великою країною з єдиного центру. Крім того, розширення кордонів Київської Русі вело до відтоку значних матеріальних та людських ресурсів від центрального державного ядра на колонізацію окраїн, а відтак і до виснаження держави.

3- Відсутність сталого порядку успадкування князівської влади. Здавна на Русі панував «горизонтальний» принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата до наступного за віком. Однак уже наприкінці XI ст. на Любецькому з'їзді князів було проголошено про «вотчинний», або «вертикальний», принцип, за яким престолонаслідування йшло від батька до сина. Змішування цих двох принципів, що продовжували співіснувати, вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.

4- Занепад торгівлі. Важливу роль у піднесенні Київської держави відіграла міжнародна торгівля, яка здійснювалася через торговельні шляхи, що проходили через Русь («з варяг у греки», Соляний, Залозний) і зв'язували Азію з Європою, Чорне море з Балтійським. Однак з кін. XI ст. транзитна торгівля Київської Русі починає занепадати. Це було викликано насамперед появою нового середземноморського торговельного шляху, що безпосередньо поєднав Західну Європу з Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом.

5- Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками. Віками на українські землі здійснювали спустошливі набіги гуни, авари, хозари, угри, печеніги, половці. З останніми точилася запекла боротьба протягом майже двох століть, до монгольської навали. Вона вимагала спільних дій князівств, насамперед Київського, Переяславського, Чернігівського, але в умовах зростаючої ворожнечі між князями це ставало дедалі проблематичнішим. Ситуація ускладнювалася й тим, що самі князі родичалися з половецькими ханами, використовуючи кочівників у міжусобних війнах. Не було й року, щоб половці не напали на Русь. Після себе вони залишали не тільки попелища, а й трупи багатьох тисяч людей, молодь забирали в полон. Занепадали міста і села, ремесла, торгівля, сільське господарство, культура.

 

7. Висвітліть боротьбу населення українських земель проти татаромонгольських завойовників. Наприкінці 12 ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. Року 1206 ханом усієї Монголії було проголошено Темучина (Чингісхана). Перший похід монголів на рускі землі відбувся в 1223р. На з’їзді князів у Києві було вирішено вступити разом з половцями проти монголів. Уквітні 1223р. вирушили в похід дружини руських князів, який очолив Мистислав Романович Удатний галицький та Мистислав Святославович чернігівський. Битва з основними силами монголів відбулася 31 травня 1223р. на берегах річки Калки. Військо русичів на Калці зазнало поразки. Втрати руського війська були величезними, лише десятий руський воїн, що брав участь у поході, повернувся додому.

Другий похід монголів відбувся наприкінці 30-х років. Навесні 1239р. монголи опинились на кордоні українських князівств. Першим на шляху просування орди онука Чингісхана – Батия стояв Переяслав. Монголи захопили та зруйнували місто. Того ж року сумна доля спіткала і Чернігів. Наприкінці 1239р. монгольська кіннота вдерлася в Крим, переслідуючи переможених нею половців.Напочатку 1240р. інша частина монгольського війська наблизилась до Київа. Про тривалість облоги Києва, а також точну дату падіння міста точно сказати не можна, тому як в песьменних джерелах різні свідчення. З Києва основні сили Батия рушили на Володимир і Галич, тоді як інші монгольські загони залишалися плюндрувати Київщину. В 1241р. монголи вийшли на західні рубежі Русі. Частина монгольського війська вдерлася на територію Польщі. Основні ж монгольські сили вступили у межі Угорщини та рушили на Словаччину і Чехію. Проте вже 1242р. Батий припинив похід на Захід і через Боснію, Сербію, Болгарію та Русь вивів свої війська у пониззя Волги. Приводом до цього послужила смерть, головного монгольського хана Угедея, й Батий прагнув взяти найактивнішу участь у виборах нового, Проте причини припинення походу були глибшими: Батий не мав сил тримати у покорі всі завойовані країни Східної та Центральної Європи, надто великих втрат зазнало його військо.

Охарактерезуйте розвиток Київської Русі в умови роздробленості (середина XI – перша половина XIIст.)

Київська земля в період феодальної роздробленості була однією з розвинутих і густонаселених областей Русі. Загальна кількість її міст, згадуваних у писемних джерелах, досягала 79. Різні типи населених пунктів розподілялися на території Київської землі нерівномірно. Як правило, великі міські центри знаходились у лісостеповій смузі на підступах до Києва.

Головний центр Київської землі — Київ — і в цей час продовжував свій поступальний розвиток. Місто епохи феодальної роздробленості займало велику площу, а його населення становило 50 тис. чоловік. Київ був одним з найбільших міст не тільки Русі, а й усієї середньовічної Європи. Протягом XII — першої половини XIII ст. у Києві зводиться близько 20 кам'яних будівель культового, цивільного й фортифікаційного характеру, що становить майже половину споруд, збудованих за всю його домонгольську історію. Будівельні роботи таких масштабів були, безперечно, під силу тільки великому місту, яке мало значні економічні ресурси та резерви робочої сили. Економічну основу життя стародавнього Києва становили ремесло й торгівля, розквіт яких припав на середину XII ст.За час археологічного вивчення Києва виявлено близько 50 ремісничих майстерень, де виготовлялися керамічні, ковальські, ювелірні, кістяні, скляні, дерев'яні та інші вироби.Поряд з ремеслом у Києві XII—XIII ст. процвітала й торгівля. На риночних площах міста (літопис їх називає дві) — Бабиному торжку на Горі і Торговищі на Подолі, як і раніше, можна було побачити купців з різних земель Русі, а також із Чехії, Німеччини, Скандінавії, Польщі, Угорщини, Візантії та інших країн. Деякі з них жили у Києві постійно, утворюючи своєрідні торговельні колонії. У XII—XIII ст. такими були торговельні двори новгородських і туровських купців, у XIII ст. — німецьких, при дворі яких існував навіть костьол св. Марії. На другу половину XII ст. припадає значний розквіт торгівлі Києва і Середнього Подніпров'я з Регенсбургом, великим промисловим і торговельним центром Західної Європи, а також пожвавлення зв'язків з нижньодунайськими землями, з Угорщиною і Польщею.

Київ і в епоху феодальної роздробленості продовжував лишатися одним з головних центрів внутрішньої торгівлі. Вироби київських ремісників завдяки купцям-посередникам проникали у найвіддаленіші куточки давньоруських земель.