Економічний розвиток Київської Русі

Провідне місце в економіці Київської Русі посідала сільське господарство. Особливо високого рівня досягало землеробство. Асортимент землеробських знарядь був досить широкий — плуг, рала з широкими і вузькими лезами, сохи, борони, мотики, заступи, коси, серпи тощо. Із рільничних культур вирощувалися в основному жито, пшениця, просо, ячмінь, овес, горох, коноплі, льон. Збирали врожай залізними серпами і косами, зберігали в стодолах, молотили на токах.

 

На півночі та лісистих місцевостях снопи перед молотьбою підсушували в овінах. Зберігали зерно в коморах і ямах, мололи до XII ст. ручними жорнами, ручними млинами, пізніше — на водяних млинах. Продуктивність праці була настільки високою, що валовий збір зерна набагато перевищував потреби населення. У великих феодалів нагромаджувалися великі запаси збіжжя, збільшувалися площі орних земель.

Розвивалося городництво і садівництво. З городніх культур вирощували ріпу, що заміняла картоплю, цибулю, часник, боби; з садових — яблука, вишні.

Значні успіхи були в розвитку скотарства, що було пов’язано з розвитком землеробства. Розвиток землеробства збільшив запаси кормів і потребував розводити велику рогату худобу і коней як тяглову силу. Відомі також були вівчари, що свідчило про розвиток вівчарства.

Важливою допоміжною галуззю господарства в Київській Русі були промисли: полювання, рибальство, бджільництво. Так, мед і віск становили важливу статтю в зовнішній торгівлі. Слід підкреслити і велике господарське значення бортництва — лісового бджільництва. Борть — дерево з дуплом, де оселилися дикі бджоли. Законодавство Київської Русі суворо охороняло «борті» і бортні ділянки, з порушників стягували високі штрафи.

Високого рівня розвитку набули чорна металургія та металообробка. Залізо добували з болотяних руд. Обробка заліза й виготовлення з нього речей для господарських потреб, військової справи, побуту тощо здійснювалися в ковальських майстернях, знайдених в усіх без винятку давньоруських містах. Асортимент виборів із заліза налічував близько 150 назв. Майстри опанували всі відомі тоді технічні й технологічні методи його обробки: кування, зварювання сталевих лез, інкрустацію кольоровими металами та ін. До числа масової продукції відносяться також вироби з глини, кістки, дерева, каменю.

Дуже важливу роль в економіці Київської Русі відіграла торгівля, рівень розвитку якої визначався станом сільськогосподарського й ремісничого виробництва. Основною тенденцією економічних зв'язків був обмін у межах невеликих районів у радіусі 10-30 км: саме на такій території розходилися вироби сільських ковалів, гончарів, ювелірів, шевців. Жвава торгівля сполучала різні за природними умовами частини Русі: Галицька земля вивозила в інші князівства сіль, Новгородська — хутра, Київська й інші південноруські землі ексортували на Північ зерно тощо.

У багатьох містах — Києві, Новгороді, Смоленську, Володимирі-Волинському та інших—розташовувались торговельні двори іноземних купців.

Зміни у сфері суспільно-політичного й соціально-економічного життя східних слов'ян уже в третій четверті I тис. зумовили виникнення нових форм поселень — так званих "градів", осередків у вигляді міжплемінних центрів, порубіжних укріплень, пунктів збору данини, общинних сакральних місць тощо. "Повість минулих літ" називає понад 20 міст, у тому числі Київ, Чернігів, Переяслав, Бєлгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Псков, Ізборськ, Новгород, Ладогу та ін. У XIIIст. за літописними даними на Русі налічувалося 300 "градів", з яких близько 100 були справжніми містами.

Укріплене валами й ровами, місто структурно поділялося на детинець і посад. Його складовими частинами виступали також передмістя та окольні райони, де розміщувалися феодальні садиби, монастирі тощо. Площа найбільших міст Київської Русі — столиць земель-князівств — досягала кількасот гектарів, а населення — кількох десятків тисяч чоловік.

Давньоруська держава із центром у Києві відкрила новий, феодальний період в історії східних слов'ян, які проминули у своєму розвитку рабовласницьку формацію. На базі розкладу первісно-общинного ладу в них одразу почав формуватися феодалізм. Головну особливість його раннього етапу становила данинна форми експлуатації трудящого населення (так зване полюддя). Поступово, в міру захоплення князями і знаттю общинних земель, складалося феодальне помістя. Це, у свою, чергу призвело до виникнення такої форми експлуатації, як відробітки.

Основною категорією населення, зайнятого на відробітках, були феодально залежні смерди. Вони тримали власне господарство, однак мусили певний час працювати на свого пана. Джерела називають й іншу категорію, котра обслуговувала феодальне господарство, — дворову челядь, або холопів. Вони перебували в цілковитій власності хазяїна.

Близьким до холопського було становище рядовичів і закупів колишніх смердів, які внаслідок посилення експлуатації втрачали власне господарство і йшли в кабалу до пана. Працювали на нього за договором — "рядом" (звідси й "рядовичі") або відробляли грошовий борг — "купу" (звідси "закупи"). Третьою формою феодальної експлуатації була грошова рента, засвідчена писемними джерелами вже для X ст. У XII-XIII ст. вона поширилася по всій Русі.

Питання для самоконтролю:

1 Джерела вивчення вченими історії Київської Русі.

2 Передумови виникнення східнослов’янської держави / VIIІ-ІХ ст./.

3 Теорії походження Київської Русі: норманська, автохтонна, інші точки зору, пов’язані з цією проблемою.

4 Походження назви давньоруської держави “Київська Русь”.

5 Поліетнічність давньоруської держави.

6 Політичний, економічний устрій Київської Русі.

7 Династична історія Київської Русі.

8 Зовнішня і внутрішня політика князів Київської Русі: Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, В.Великого, Я.Мудрого, В.Мономаха, Мстислава.

9 “Руська правда”.

10 Прийняття християнства в Київській Русі, значення цього процесу.

11 Особливість соціально-економічного розвитку Київської Русі.

12 Історичне значення Київської Русі.

13 Культура Київської Русі.

Тема 3 Феодальна роздробленість Київської Русі. Галицько-Волинська держава /XII- XIVcт. /

1 Причини феодальної роздробленості. Галицько – Волинське князівство.

2 Боротьба Русі з монголо – татарською навалою.

За Ярослава Володимировича Київська Русь сягнула зеніту свого розквіту й могутності, ставши в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Германською імперією. Ярослав Мудрий поділив землі серед свох синів, порушивши принцип майорату – принцип передачі влади від батька до старшого сина, що дозволяв зберігти територіальну єдність держави. Вже після смерті Ярослава Мудрого Київська держава все більше ослаблюється і роздроблюється на феодальні князівства. У 1113 р. великокнязівський стіл зайняв Володимир Мономах (1113—1125). Мономах зумів відновити політичну єдність більшості руських земель. Централістську політику продовжував також його син Мстислав (1125—1132). Але йому випало бути останнім з київських князів, при яких Київська держава зберігала свою єдність.

Важливо підкреслити, що феодальна роздробленість Київської Русі у ХІІ ст. поглиблювалася і внаслідок панування натурального господарства. Через відсутність спеціалізації виробництва сільськогосподарської продукції, відпадала потреба в економічних зв'язках між князівствами. Всі вони вирощували одні й ті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин. Замкнутий характер натурального господарства вів до зміцнення самостійності окремих князівств. Місцеві економічні інтереси сприяли прагненню місцевих князів до виходу з-під влади Великого князя. Роль політичного центру від Києва переходить на місця: таку роль починає відігравати головне місто того чи іншого удільного князівства. Втрата державної єдності об’єктивно вела до князівських міжусобиць. Кожен з місцевих князів прагнув до розширення своїх володінь і здобуття титулу Великого князя.

Окремі феодальні князівства настільки посилилися в економіч­ному і політичному відношенні, що втримувати їх у покорі київсько­му князю ставало неможливим. Князівські володіння перетворюва­лися у своєрідні держави у державі. Цьому певною мірою сприяли розвиток великих феодальних землеволодінь, між якими існували слабкі економічні зв'язки, а також формування феодального імуніте­ту внаслідок наділення великих феодалів, і перш за все місцевих князів, жалуваними та іншими грамотами.

Місцеві князі зміцнювали власний політичний апарат, який головним чином копіював апарат великого князя і надавав їм можливість тримати у покорі підвласне населення, придушувати опір експлуатованих мас, який посилював­ся. Місцеві князі очолювали адміністрацію і військо, до них посту­пово повністю перейшло право судити, яке вони здійснювали у князівському дворі або передоручали своїм тіунам.

 

Безкінечні чвари між князями, криваві війни, сприяли іноземній інтервенції: посилалися набіги угрів, поляків, литовців, із сходу – торків, берендеїв, особливо половців. Не було й року, щоб половці не напали на ті чи інші райони південно-східних князівств.

До Києва неодноразово доходили орди половців, руйнуючи його передмістя. Претендентів на столичний престол було чимало. Місто занепадало. У 1169 р. полки ростово-суздальського князя Андрія Боголюбського, захопивши Київ, три дні грабували, нищили «матір городів руських». Наприкінці ХІІ ст. Київ не раз переходив із рук у руки, поки у 1202 р. не був остаточно розграбований. Внаслідок братовбивчих суперечок Київ перетворився на провінційне містечко.

Однією з причин феодальної роздробленості на Русі стала перемога принципу вотчини, формально визнаного у 1097р. на з'їзді князів у Любечі. Щоб припинити чвари, князі визнали право успадкувати землі тому власникові, який володів ними в даний момент.

Таким чином, починаючи з першої половини ХІІ ст., Київська Русь розпадається на самостійні князівства і землі: Великий Новгород, Володимиро-Суздальське, Київське, Галицьке, Чернігівське, Волинське та багато інших. Спочатку їх було дванадцять, а згодом – сотні.