ТОП 10:

Формування української національної держави. Внутрішня і зовнішня політика Б.Хмельницького



На кінець 1648 року, внаслідок перемог козацьких військ під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями, величезна територія України від Запорозької Січі на півдні до Стародуба і Новгорода-Сіверського на півночі була звільнена від польського панування. Королівська влада також була ліквідована на Правобережній Україні та в Галичині. В цих умовах на перше місце висунулось питання про створення нових органів влади. В основу перетворень, що здійснювались в Україні, було покладено традиції Запорозької Січі. Вся територія звільнених українських земель була поділена на полки, які у свою чергу поділялись на сотні. Ці територіальні одиниці водночас були і адміністративними, і військовими.

На чолі полку стояв полковник, який або обирався на полковій раді, або призначався гетьманом. Помічниками його були полкові старшина, писар, суддя, обозний, осавул, хорунжий. При сотникові була сотенна старшина. Формально влада належала загальновійськовій раді, в якій могли брати участь всі козаки, але з часом, зі зміцненням влади козацької старшини, усі головні питання життя Війська Запорозького почала розв’язувати більш вузька старшинська рада. До її компетенції входили військово-політичні питання, здійснення адміністративних перетворень, ведення господарських справ, зовнішньополітичні відносини. Хоча це також було здебільшого формальністю, оскільки на 1649 рік Богдан Хмельницький зосередив у своїх руках необмежену владу.

Йому належала вища військова адміністративно-політична й судова влада. Панівноюверствою стала козацька старшина, яка і взяла до своїх рук управління українськими землями.

Найближчим постійним помічником гетьмана була генеральська військова старшина – гетьманський уряд. До генеральської старшини входили обозний (керував артилерією), два осавули (помічники гетьмана у військових справах), два судді, писар (очолював гетьманську канцелярію), хорунжий (охоронець бойового прапора), бунчужний (носій гетьманського бунчука), підскарбій (керував фінансовими справами). Столицею гетьмана в часи визвольної війни стало м.Чигирин.

На визволених від польських магнатів і шляхтичів землях козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками, козаками вважалися ті, хто служив у війську, а решта – селянами, посполитами.

Однак зберігалося землеволодіння православних монастирів, української шляхти, козацької старшини.

Для організації та утримання адміністративного апарату й війська, проведення дипломатичної діяльності Хмельницький приділяв велику увагу налагодженню господарсько-фінансової справи, стану військового скарбу.

Головним джерелом прибутків були податки, якими обкладалося населення (податок від хат, дворів, землі, бренди млинів, шинків, промислів, торгівлі).

Головною метою зовнішньої політики Б.Хмельницького під час війни був пошук союзників для визволення України з-під гніту шляхетської Польщі. Для посилення української армії татарською кіннотою Б.Хмельницький на початку 1648 р. уклав воєнний союз з кримським ханом. Кримське ханство було союзником Туреччини, тому Б.Хмельницький вів переговори із турецьким султаном, намагаючись забезпечити добросусідські відносини з південним сусідом.

Дипломатичні стосунки підтримував гетьман із європейськими країнами – Валахією, Семиграддям, Венецією, Молдовою, Швецією. Однак, головним вектором зовнішньополітичної діяльності гетьмана Б.Хмельницького залишалися відносини з Росією.

Вже в червні 1648 р. Б.Хмельницький написав свого першого листа до Московського царя Олексія Михайловича, в якому розповідалося про перші перемоги українського народу над шляхетським військом. Одночасно Б.Хмельницький просив царя надати Україні військову допомогу, захистити православні землі від польських магнатів і шляхти.

Московський цар відмовив гетьману у наданні воєнної допомоги. Однак уряд дозволив українцям безмитно ввозити в Україну хліб, сіль, продукти харчування, зброю та сприяв переселенню українців у межі Росії.

У січні 1649 р. Хмельницький послав до Москви своє перше посольство на чолі з полковником С.Мужиловським. У квітні 1649 р. в Чигирин, в резиденцію Б.Хмельницького, прибув посол російського уряду Григорій Унковський.

У травні 1649 р. Б.Хмельницький послав до Москви посольство на чолі з Чигиринським полковником Федором Вишняком.

Воєнні дії 16491653 років

У лютому 1649 року в Переяславі розпочалися українсько-польські переговори. Польський уряд спробував зупинити процес утворення самостійної Української держави, надавши українцям певну автономію у складі Речі Посполитої. Королівські посланці привезли Б. Хмельницькому багаті.

І подарунки та гетьманські клейноди. Б. Хмельницький зустрів послів з булавою, в оточенні бунчуків та корогов. Цим він хотів підкреслити, що не потребує королівського визнання, бо давно є гетьманом. Сподвижник Б. Хмельницького полковник Ф. Джалалій заявив польським посланцям: «Маєте свою Польщу, а України не займайте, нехай зостанеться нам, козакам». Таким чином, польській делегації був висунутий чіткий ультиматум: ліквідувати в українських воєводствах уніатську церкву; не будувати в Україні будь-яких

 

католицьких чи уніатських церков; сан київського митрополита вважати найвищим після польського примаса; назначати тільки православних воєвод на українські землі; повернути запорізькому війську всі його привілеї та вільності; уважати гетьмана васалом польського короля; виселити орендарів з українських земель; заборонити Яремі Вишневецькому командувати військом. Гетьман також заявив на переговорах, що має намір «відірвати від ляхів усю Русь і Україну».

Українсько-польські переговори велися в гострих суперечках, а тим часом обидві сторони готувалися до нової війни. Король Ян-Казимир видав наказ про посполите рушення й загальну мобілізацію регулярного війська, що дало можливість полякам підготувати для наступу три великі армії: армія, у лавах якої перебував князь Ярема Вишневецький, була сконцентрована на кордонах Галичини й Волині; армія, що була під командуванням самого короля та складалася з посполитого рушення, тобто з мобілізованої шляхти; литовська армія, що мала наступати з півночі.

До Хмельницького в Чигирин сходилися козаки, селяни, міщани й всі, хто міг тримати зброю.

В травні 1649 р. на поміч гетьману прибули татари на чолі з ханом Іслам -Гіреєм ІІІ та донські козаки.

Улітку 1649 року Б. Хмельницький атакував польські війська в Галичині та змусив їх відступати до Збаража. Кілька разів козаки йшли на штурм міста, завдавали великих утрат шляхті, але так і не змогли оволодіти фортецею, обороною якої керував князь Я. Вишневецький. У битві загинув полковник Нестор Морозенко, були поранені Кіндрат Бурляй та Іван Богун.

Тоді козаки взяли місто в облогу, що спричинило страшний голод. Городяни, як свідчить літописець, мусили їсти собак і котів. Шляхті вдалося надіслати послання до короля, у якому вони просили в Яна-Казимира допомоги.

Перед походом на Збараж частину своїх військ Б. Хмельницький вислав на Білу Русь проти литовської армії Яна Радзивілла. Проте козацькі війська під проводом М. Кричевського зазнали поразки під Лоєвом, а сам керівник помер від отриманих ран.

Польське військо отаборилося під містом Збаражем (сучасна Тернопільська область). Українські повстанці оточили польську армію і вели запекли атаки по табору. Шляхетське військо опинилося в безнадійному стані. В його таборі почався голод. На допомогу обложеним з-під Любліна вирушило 30-тисячне військо на чолі з королем Яношем ІІ Казимиром. Дізнавшись від розвідки про наступ королівського війська, Хмельницький розташував частину війська на лівому берегу р. Стрипи біля м.Зборова. Коли польське військо розпочало переправу з правого берега річки на лівий, на нього несподівано вдарили козацькі кінні загони.

 

У результаті запеклих боїв польське військо опинилося в катастрофічному становищі. Але від повного розгрому поляків врятували татари, які не були зацікавлені у перемозі і посиленні України. Хан пішов на таємні переговори з польськими воєначальниками і уклав угоду з польським королем, який обіцяв виплатити татарам велику суму контрибуції і дозволив їм брати ясир (полонених) та грабувати українські землі на шляху до Криму. Не маючи можливості воювати одночасно і проти поляків, і проти татар, Хмельницький був вимушений піти на підписання мирного договору у м. Зборів.

Зборівська угода була укладена між Богданом Хмельницьким і королем Речі Посполитої Яном Казимиром 8 серпня 1649 р. Умови Зборівського договору:

- гетьман визнавався найвищим керівником козацького війська, його резиденцією було м. Чигирин;

- питання про церковну унію церковні права й маєтності мали бути розглянуті на найближчому сеймі;

- київський митрополит отримував місце в сенаті;

- козацький реєстр налічує 40 тисяч чоловік, всі селяни, міщани, козаки, які не входили до реєстру, мали повертатися до свого попереднього стану – міщан або селян;

- на території Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств заборонялося перебування польських військ, це була територія влади гетьмана;

- воєводства Волинське і Подільське залишалися під владою короля;

- усі керівні посади обіймали українці;

- єзуїтам не дозволялося відкривати свої школи в Києві;

- усім учасникам повстання оголошувалася амністія;

- магнати і шляхта дістали право повертатися до своїх маєтків.

Зборівська угода зовсім не відповідала інтересам повстанців. Вона мало чим узгоджувалась з політичними та соціальними вимогами українського народу. Внаслідок обмеження реєстру більша частина армії Богдана Хмельницького мала повернутись до кріпосної праці. До того ж польська шляхта і не думала дотримуватись умов Зборівської угоди і почала повертатись на свої колишні землі. Католицьке духівництво також проігнорувало угоду, не допустивши київського митрополита до сенату.

Зборівський мир висвітлив ті внутрішні й зовнішні проблеми, на які мав зважати Хмельницький. Те, що інтереси селянства фактично проігнорували у Зборові, не було випадковим недоглядом. Хоч Хмельницький і більшість його полковників, а також багато реєстрових козаків хотіли покращити долю селянства, вони не мали намірів цілковитого знищення кріпацтва. Для козацької верхівки, включаючи Хмельницького, це б означало підрив тієї соціально-економічної системи, в якій вони посідали помітне місце. Відтак уже в Зборові виник конфлікт між козацькою старшинською верхівкою та черню. З часом він розвинеться у фатальну ваду козацького устрою, що формувався наУкраїні.

Поразка польської армії, яку очолював Ян II Казимир, під Зборовом і укладення Зборівського мирного договору відбилися голосним ехом по всій тодішній Західній Європі. Поразка шляхетської Польщі, яка тоді вважалася

однією з найсильніших держав Європи, і визнання нею автономії козацької України були сприйняті як своєрідна сенсація. Майже кожна країна в тій чи іншій мірі відреагувала на ці події.

Слід зазначити, що польсько-шляхетський вплив на об'єктивне висвітлення подій Визвольної війни в європейських країнах був доволі значним, але на захід проникала і велика кількість достовірної інформації.

Найбільшим був резонанс в Німеччині, чому сприяли і близькість країни і присутність німецьких найманців у польському війську, які приносили звістки на батьківщину. В Німеччині поширювалась велика кількість брошур і "летючих листків" про події під Зборовом, звідки вони попадали в інші країни; активно подавали інформацію про хід повстання цілий ряд газет і журналів.

Писала про Зборівську битву та договір і французька преса, яка тоді підтримувала тісні контакти з Річчю Посполитою.

Особливий інтерес Визвольна війна викликала і в Англії, де в цей час теж відбувалася революція. Тому цілий ряд англійських газет регулярно висвітлювали перебіг повстання, опублікувавши матеріали про Зборівську битву та Договір.

В Австрії події під Зборовом викликали негативну реакцію, але надати військову допомогу Польщі вона наважилася через загрозу з боку Швеції, яка позитивно ставилася до Визвольної війни (оскільки це послаблювало Річ Посполиту), але поки що на контакти з Хмельницьким не йшла. Тому Австрія обмежилася лише моральною підтримкою.

Привернула увагу Зборівська битва і італійців. Саме італійські історики першими почали робити спроби масштабного висвітлення Визвольної війни.

Окремо потрібно сказати і про позицію Ватикану, який негативно сприйняв укладення Зборівського договору, оскільки він зачіпав і релігійні питання. Курія розгорнула активну дипломатичну діяльність, спрямовану на підтримку Польщі і послаблення умов договору.

Інформація про події Визвольної війни потрапляла і в такі країни як Іспанія і Португалія.

В значній мірі в Європі Визвольну війну українського народу сприймали як продовження Тридцятилітньої війни 1618–1648 років, яка теж йшла під релігійними гаслами. Тому зрозумілим є такий інтерес в Європі до Хмельниччини, в тому числі і до Зборівської битви та договору.

Зборівський договір був переломним і в дипломатичній історії Української держави. Саме після нього дипломатична активність Богдана Хмельницького різко зросла і Україну визнають та укладають з нею договори цілий ряд держав. Серед європейських країн в період з другої половини 1649 — початку 1651 років крім Англії це зробила і Венеція. Місія А.Віміни як спроба укласти українсько-венеціанський союз проти Туреччини заздалегідь була приречена на невдачу, але сам факт посольства теж багато що значить.

 

 

Суперечливо розвивалися в цей період відносини з Московським царством. Хмельницький, прагнучи вступу Московії у війну з Річчю Посполитої на його боці, намагався здійснювати тиск на царя. Він то погрожував війною, то підтримував самозванця Анкудінова. Врешті - решт у Москву поїхало козацьке посольство і було досягнуто домовленостей про підтримку Московським царством України – це і допомога продовольством і пропуск козацьких військ через Брянську волость. Хмельницькому таки вдалося схилити царя на свій бік і Москва зайняла стосовно Польщі ворожий нейтралітет.

Дуже успішною виявилася політика і в Дунайському регіоні. В результаті Молдавського походу було укладено союз і досягнуто домовленості про династичний шлюб з Молдавією, підписано угоду з Валахією. Дружні стосунки підтримував Богдан Хмельницький і з Юрієм II Ракоці. Але трансільванський князь все-таки побоювався виступити проти Польщі, хоча й претендував на польський престол.

Зі своїм давнім союзником – Кримським ханством – Хмельницькому довелося вести дуже складну політичну гру. Добре пам'ятаючи зраду хана під Зборовом, гетьман розумів, що вона може знову повторитися. Тим більше, хан намагався використати козаків в своїх цілях. Але Хмельницькому вдалося дипломатично переграти татар. Він використав їх у Молдавському поході, не дав можливості напасти на Московщину, а коли хан розпочав таємні переговори з поляками, примусив того через султана поновити союз з Україною. Правда, це згодом привело до зради татар під Берестечком, оскільки хан був невдоволений, що Хмельницький на нього тисне через Стамбул.

Дуже добре в цей період розвивалися відносини Богдана Хмельницького з Туреччиною. Порта визнала Україну (її посол прибув туди першим), а згодом уклала вигідний для козаків договір. І, на відміну від татар, залишилась йому вірною — загін яничар у битві під Берестечком поліг на полі бою, але, як татари, не відступив.

Хоча Зборівський договір був чинним лише півтора року, він прдовжував відігравати значну роль в міжнародних відносинах козацької держави.

Роль Зборівського договору 1649 року в процесах Українського державотворення дуже велика. Адже за нім вперше з княжих часів була відновлена державність українського народу. І хоча нова Українська козацька держава за договором не була повністю самостійною і не включала в себе всіх українських етнічних земель, але в тій чи іншій формі проіснувала аж до другої половини XVIII століття, незважаючи на те, що сам Зборівський договір втратив юридичну силу і політичне значення через декілька років після свого підписання.

10 серпня 1649 р. Хмельницький вирушив з-під Зборова і на початку вересня був вже у Чигирині.

 

Кримський хан, повертаючись до Криму, пограбував багато українських міст та сел. І захопив багато людності в полон (згідно з угодою з королем, а Хмельницький не мав права перешкоджати татарам).

Умови Зборівського договору не задовольняли ні українців, ні шляхтичів. Отже перемир’я не могло бути тривалим.

Наприкінці 1649 р. – на початку 1650 р. у свої маєтки стали повертатися польські шляхтичі, відновляючи кріпацтво. У відповідь спалахнули повстання селян, особливо на Волині й Брацлавщині.

На початку 1651 р. польський уряд знов розпочинає підготовку до наступу на українські землі.

Польсько-шляхетське військо, зосереджене в м.Барі на Поділлі, під командуванням Каменовського в ніч з 9 на 10 лютого 1651 р. несподівано вдарило на містечко Красне, де розташовувалися повстанські загони, очолювані брацлавським полковником Данилом Нечаєм. Захоплені зненацька, українці були майже всі знищені.

Польські війська готуючись до загального наступу на Україну, збиралися біля містечка Соколь. Хмельницький збирав свої сили під Зборовом на Волині.

У середині червня 1651 року два війська зустрілися на кордоні Галичини й Волині, під Берестечком. Військо Речі Посполитої налічувало 80 тис. поляків, а також 20 тис. німецьких найманців. Крім цього, польська армія мала велику кількість слуг і челяді, тому історики доводять її загальну кількість до 150 тис. осіб. Українсько-татарське військо складалося зі 100 тис. козаків та 20 тис. татар.

Битва розпочалася 28 червня 1651 року. Протягом перших двох днів битви відчувалася значна перевага козаків. На третій день сталося несподіване: поляки почали обстріл татарського табору, і кримчаки почали відступати, відкриваючи фланги козацького війська. Щоб заспокоїти татар, Б. Хмельницький разом з генеральним писарем Іваном Виговським поїхав до хана. Проте скоїлася нечувана річ – хан захопив гетьмана й усіх, хто прибув з ним, у полон і відступив разом з військом з-під Берестечка. Козаки залишилися без головнокомандувача. Серед них зчинилася така метушня, що старшина ледве змогла заспокоїти їх. Наказним гетьманом був обраний Ф. Джалалій, за декілька днів на його місце обрали І. Богуна.

Під шаленим вогнем польських гармат козаки возами, наметами, власним одягом вимостили шлях через болото. Існує переказ, що прикривати відступ залишилося 300 козаків. Маленький загін переправився на один з островів і там цілий день стримував наступ поляків. Усі козаки полягли, хоч ворог, зважаючи на їхню відвагу, обіцяв їм помилування.

Так трагічно для України закінчилася битва під Берестечком. Унаслідок Берестецької битви:

- козаки втратили понад 30 тис. осіб;

- до рук поляків потрапила канцелярія гетьмана, 28 гармат та багато різної зброї;

- Тугай-Бей захопив українського гетьмана в полон.

Однак знищити козацьку армію не вдалося, більша її частина під командуванням І. Богуна відступила на Київщину. Визволившись із татарського полону, Б. Хмельницький мобілізував нові сили й з великою армією виступив проти ворога. Це послужило сигналом до розгортання партизанської боротьби. Міщани й селяни палили свої оселі, нищили запас харчів. Ворогам доводилося здобувати в бою кожне місто й кожне село.

Б. Хмельницький почав організовувати оборону на лінії Білої Церкви, і 13 серпня 1651 року під Таборівкою козацькі війська спинили прохід поляків на Київщину.

Тим часом у наступ перейшло литовське військо, якому вдалося захопити Київ. Щоб славне місто не дісталося ворогові, кияни, жертвуючи собою та своїм майном, підпалили його з усіх боків. Очевидці розповідали, що ця пожежа не була заздалегідь спланованою, це був акт відчаю. Першим підпалив свою домівку якийсь ремісник, а потім і сам кинувся в полум'я. Його прикладом скористалися й інші ремісники, і незабаром горіло вже більше 50 будинків.

У результаті запеклих боїв в червні-липні 1651 р. і польська і українська армії опинилися в тяжкому становищі –нехватка продовольства, зброї, фуражу, у таких умовах, обидві сторони погодилися на підписання мирного договору.

Договір було підписано 18 вересня 1651 р. у Білій Церкві. Козацький реєстр зменшувався до 20 тис. чоловік. Влада гетьмана поширювалась лише на Київське воєводство. Шляхтичі дістали право повернутися до своїх маєтків. Всі селяни, що не увійшли до реєстру, мали повертатися під владу панів. Гетьман немав права здійснювати зовнішню політику.

Таким чином, Білоцерківський договір змушував більшість українських селян знову повертатися до стану кріпаків. Не маючи сил терпіти соціально-економічне, політичне, релігійне та національне гноблення з боку польських феодалів українські козаки, селяни, міщани цілими селами переходили російський кордон, шукаючи захисту у Московського уряду. В 1650 - х рр. виникають слободи, які поступово перетворюються у міста, такі, як Харків, Суми, Лебедин, Охтирка, Білопілля. Ці поселення отримали назву слободи, а територія, де вони виникали – Слобідська Україна.

Російський уряд, який був зацікавлений у заселенні неосвоєних прикордонних земель, сприяв українській колонізації (наділяв переселенців землею, виділив їм кошти, посівні матеріали, звільняв на певний час від сплати податків).

Протягом 1650–1652 рр. посилився обмін дипломатичними посольствами між російським урядом та Б.Хмельницьким.

Умова Білоцерківського договору не задовольнили ні польську, ні українську сторони.

Після укладення Білоцерківського договору магнати й шляхта стали повертатися в Україну, відновлюючи феодально-кріпосницькі порядки. Селян примушували виходити на панщину, виконувати повинності в маєтках феодалів. Це спричинило нову хвилю повстань на Подніпров'ї, Чернігівщині, Полтавщині і Брацлавщині.

Масове обурення викликала поява в Україні 20-тисячного польського війська на чолі з коронним гетьманом М. Калиновським, яке стало табором біля урочища Батіг (поблизу теперішнього с. Четвертинівки Вінницької обл.). «Хмельницький боїться нас, — запевняв шляхту Мартин Калиновський, — настав час готуватися до битви». Коронний гетьман планував розбити козацькі сили по частинах. Вибір упав на військо, яке вів до Молдови син гетьмана Тиміш. Для того щоб Калиновський не встиг одержати допомогу від короля, 22 травня 1652 року Богдан Хмельницький з усіх боків оточив ворожий табір і атакував його. Уночі козаки й татари вдерлися в розташування ворога. Значна частина шляхтичів намагалася втекти. Скориставшись метушнею, козаки підпалили польський табір.

Уранці 23 травня Б. Хмельницький розпочав загальний наступ проти польської армії. Жорстока й кривава битва тривала аж до самої ночі. Польське військо було знищене. За всю середньовічну історію Польща не знала такої нищівної поразки. Загинуло 8 тисяч найкращих воїнів, серед них половина гусарських частин і сам гетьман М. Калиновський. Битва під Батогом піднесла славу великого полководця Богдана Хмельницького, сучасники навіть порівнювали перемогу під Батогом із перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами 216 року до н. е.

Унаслідок Батозької битви 1652 року майже вся територія України була звільнена з-під ярма Речі Посполитої. Білоцерківський договір утратив свою чинність, влада шляхетської Польщі на більшій частині України була ліквідована.

З початку 1653 р. польсько-шляхетські війська відновили руйнівні напади на українські міста і села.

У квітні 1653 р. старший син Б.Хмельницького Тиміш здійснив похід у Молдавію на допомогу союзнику молдавському правителю Юрію Ракоці, проти якого виступили таласький, семиградський правителі. Козацько-молдаські загони зазнали поразки, а Тихіша було смертельно поранено.

Наступна битва українського війська з польським військом відбулась восени 1653 під м. Жванцем (сучасна Хмельницька обл.).

Українські війська і татарські загони оточили польське військо, але татари уклали сепаратну угоду з польським королем (поляки виплатили татарам 100 тис. польських злотих і дозволили їм протягом 40 днів брати ясир на Волині). Зраджений татарами Хмельницький був вимушений погодитися на перемир’я на умовах Зборівської угоди.

Політична ситуація істотно змінилась восени 1653 року, коли Росія погодилась прийняти Гетьманщину до свого складу.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.228.24.192 (0.021 с.)