Тема 1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу

Навчальний посібник

УНІВЕРСИТЕТСЬКА ОСВІТА

 

Автори:

Аніловська Г.Я.

Марушко Н.С.

Томаневич Л.М.

ВСТУП

Дисципліна «Організація навчального процесу у вищій школі» є вибірковою для вивчення студентами, що навчаються за програмами з підготовки бакалаврів.

Метою вивчення дисципліни є підготовка студентів до навчання в університеті відповідно до сучасних інтеграційних процесів у міжнародній освіті в контексті Болонської декларації.

Завдання вивчення дисципліни полягає у формуванні у студентів системи знань щодо суті й соціального значення вищої освіти, сучасних тенденцій її розвитку; прищепленні навичок самостійного й ефективного навчання в університеті з урахуванням світових освітніх тенденцій; формуванні у студентів комплексного розуміння обліково-фінансової системи на мікро- і макрорівнях та відповідної державної політики.

Предметом вивчення даної дисципліни є організація професійної підготовки фахівців з вищою освітою.

Після вивчення дисципліни студент повинен знати:

ü об'єктивні передумови виникнення, суть, функції, характерні ознаки інтеграційних процесів у міжнародній освіті;

ü Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи;

ü основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти;

ü проблеми адаптації вищої освіти України до вимог Болонського процесу;

ü європейську кредитно-трансферну систему (ECTS);

ü стан, досягнення, проблеми розвитку фінансово-економічної освіти;

ü принципи організації бібліотечної справи в університету;

ü необхідність впровадження і проблеми розвитку студентського самоврядування.

Вміти:

ü чітко обґрунтовувати понятійно-термінологічний апарат дисципліни «Організація навчального процесу у вищій школі»;

ü аналізувати освітнє середовище ВНЗ. сегментувати ринки освітянських послуг, оцінювати конкурентоспроможність випускників ВНЗ та розробляти ринкову стратегію навчального закладу;

ü ефективно організувати самостійне вивчення навчальних дисциплін;

ü визначити структуру індивідуального навчального плану з врахуванням нормативних вимог і особистих інтересів і перспектив;

ü знаючи свої обов’язки, вміти відстоювати свої права.

Навчальна дисципліна «Організація навчального процесу у вищій школі» пов’язана з іншими дисциплінами циклу гуманітарної підготовки: Філософія, Культурологія, Психологія та Педагогіка; а також з дисциплінами циклу природничо-наукової та економічної підготовки: Макроекономіка, Мікроекономіка, Фінанси, Бухгалтерський облік та ін.

 

 

ПРОГРАМА КУРСУ

Тема 1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу

Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Зміст і складові Болонського процесу. Документи Болонського процесу.

Основні завдання, принципи та етапи формування Європейського простору вищої освіти. Європейська кредитно-трансферна система накопичення – ECTS.

Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу. Правова документація України щодо Болонського процесу. Перспективи розвитку вищої освіти України у XXI столітті.

 

Тема 2. Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки

Фахівців з вищою освітою

Зміст понять «Вища освіта», «Освітній рівень», «Система вищої освіти». Мета і завдання вищої освіти на сучасному етапі розвитку суспільства.

Основні принципи розвитку вищої освіти: принцип фундаментальності, принцип варіативності та альтернативності, принцип гуманізації навчально-виховного процесу у вищій школі, принцип гуманітаризації змісту освіти, принцип демократизації освітнього простору.

Концептуальні засади розвитку економічної освіти.

Фундаменталізація та індивідуалізація навчальної діяльності як основні напрями розвитку вищої освіти.

Стандартизація вищої освіти. Складові елементи системи стандартизації вищої освіти: державний стандарт вищої освіти, галузевий стандарт вищої освіти, стандарт вищої освіти вищих навчальних закладів та їх зміст.

Поняття освітньо-професійної програми, освітньо-кваліфікаційної характеристики, засобів діагностики якості вищої освіти, навчальних планів. Навчальний план підготовки фахівця: структура. Нормативні дисципліни і вибіркові дисципліни.

 

Тема 3. Організація навчального процесу в університеті

Наукові засади організації навчального процесу в університеті.

Нормативно-правова база вищої освіти. Системний, комплексний, діяльнісний та особистісно-орієнтований підходи до організації навчально-виховного процесу в університеті.

Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України: умови; основні терміни, поняття та їх визначення; мета та завдання; основні принципи.

Форми організації навчання.

Організаційно-методичне забезпечення.

Система комплексної діагностики знань студентів. Індивідуально-диференційована система оцінки успішності студентів. Зміст критеріїв оцінки. Рівні ступенів засвоєння навчального матеріалу. Види і форми контролю знань. Види контролю: попередній, поточний, рубіжний (модульний, тематичний), підсумковий.

Контроль виконання індивідуального навчального план студента.

Технології навчального процесу: традиційні, новітні інноваційні, комп’ютерні.

Учасники навчально-виховного процесу.

 

Тема 4. Фахова підготовка у вищому навчальному закладі:

Вступ до спеціальності

Організація фінансово-економічної освіти. Стан, досягнення, проблеми розвитку фінансово-економічної освіти на сучасному етапі.

Розвиток змісту та науково-методичного забезпечення вищої фінансово-економічної освіти.

Концепція освітньої діяльності за фахом «Фінанси і кредит» та «Облік і аудит». Освітньо-кваліфікаційна характеристика магістра за спеціальністю «Фінанси і кредит» та «Облік і аудит»: професійні призначення, кваліфікаційні вимоги та умови використання фахівців з фінансів та обліку і аудиту; виробничі функції, типові задачі діяльності.

Сфери професійної діяльності фахівця з фінансів та обліку і аудиту.

Практичні аспекти підготовки фінансистів, бухгалтерів, аналітиків і аудиторів.

 

Тема 5. Бібліотека університету і правила користування її фондами

Бібліотека: поняття, завдання, структура. Типи бібліотек і їх функції.

Основи бібліотекознавства та бібліографії. Принципи та організація бібліотечної справи.

Бібліотека університету як центр інформаційного забезпечення студентів.

Структурні підрозділи бібліотеки. Фонди бібліотеки. Правила користування фондами бібліотеки. Системи класифікації. Бібліотечні каталоги: поняття, типи.

 

Тема 6. Соціально-культурна інфраструктура університету

Основні напрями діяльності університету як багатопрофільного вищого навчального закладу.

Структура університету.

Зовнішня структура університету – інтегрований багато структурний комплекс. Елементи зовнішньої структури університету.

Внутрішня структура університету – багаторівневий організаційно-управлінський комплекс. Елементи внутрішньої структури університету.

Соціально-культурна інфраструктура університету: гуртожитки, спортивні об’єкти, клуби художньої самодіяльності, оздоровчі табори, об'єкти громадського харчування. Традиції, ювілеї, конкурси.

 

Тема 7. Студентське самоврядування як невід'ємна складова

Демократизації вищої школи

Актуальність проблеми студентського самоврядування. Проблеми студентського самоврядування у законодавчих та нормативно-правових документах з вищої освіти.

Студентське самоврядування у вищих навчальних закладах: суть, структура, форми роботи. Європейський вибір України та питання утвердження студентського самоврядування. Всеукраїнська студентська рада як представницький орган студентів на державному рівні.

Студентське самоврядування в університетах європейських країн.

Лісабонська конвенція

Сформульовано основні терміни щодо визнання кваліфікацій з вищої освіти у європейському регіоні, визначено компетенцію державних органів, основні принципи оцінки кваліфікацій тощо.

 

Сорбонська декларація

У «Спільній декларації про гармонізацію архітектури системи європейської вищої освіти» міністри чотирьох провідних країн ЄС заявили, що Європа «вступає в період великих змін в освіті й умовах праці, диверсифікованості курсів професійних кар’єр, коли освіта і навчання впродовж життя стають явною необхідністю».

 

Саламанкське звернення

Підтверджено підтримку європейськими вищими навчальними закладами основних цілей Болонської декларації та проголошено про створення Європейської асоціації університетів – EUA.

Підкреслено, що одним з найважливіших чинників розвитку системи вищої освіти є академічна свобода і автономія університетів, у поєднанні з їхньою відповідальністю перед суспільством за якість освіти та наукових досліджень.

 

Празький саміт

Міністри приділили увагу просування Болонського процесу по кожному з шести зобов'язань Болонської декларації і сформулювали завдання щодо подальших дій для досягнення цих цілей.

Наголосили на необхідності у подальшому обговоренні ще трьох важливих аспектів Європейського простору вищої освіти, а саме:

- обговорення проблем навчання впродовж життя;

- обговорення проблем ролі вищих навчальних закладів і студентів у контексті Болонського процесу;

- обговорення проблем сприяння забезпеченню привабливості Європейського простору вищої освіти.

 

Берлінська конференція

 

Сформульовано конкретні завдання і названо дати їх реалізації. Зазначено, що якість вищої освіти лежить в основі розвитку Європейського простору вищої освіти, міністри зобов’язалися підтримувати подальший розвиток системи забезпечення якості на рівні вузів, на національному і європейському рівнях.

Визначено, що основна відповідальність за забезпечення якості вищої освіти лежить на кожному з вузів, що є основою реальної відповідальності академічної системи в рамках національної системи якості.

Міністри дійшли згоди, що до 2005 р. національні системи із забезпечення якості повинні в собі містити:

- Визначення обов'язків органів і установ, які беруть участь.

- Оцінювання програм або вузів, яка включає внутрішню оцінку і зовнішній перегляд участі студентів і публікації результатів.

- Систему акредитації, сертифікації і сумірних процедур.

- Міжнародне партнерство, співробітництво і співпрацю.

 

Переваги ECTS

Для вищого навчального закладу:

ü сприяє розвитку автономізації та самоуправління;

ü відкриває нові можливості для взаємовигідної співпраці з іншими ВНЗ, у т. ч. зарубіжними;

ü сприяє розвитку прямих зв’язків між ВНЗ;

ü стимулює підвищення якості навчального процесу;

ü підвищує рівень і якість мобільності викладачів та студентів.

 

Для професорсько-викладацької о складу:

ü свободу і диверсифікацію викладання;

ü комунікативність;

ü покращує зміст і якість навчальних програм;

ü підвищує якість навчального процесу;

ü підвищує результативність навчання.

 

Для студентів, аспірантів, докторантів:

ü розширює можливості навчання за кордоном;

ü дозволяє самостійно формувати програму навчання;

ü надає можливість скоротити терміни навчання;

ü визнає результати навчання за кордоном;

ü гарантує визнання професій, кваліфікацій, дипломів;

ü сприяє працевлаштуванню.

 

Інформаційний пакет

Кожен заклад випускає інформаційні пакети як довідники для потенційних партнерів, студентів і викладацького складу закладів-партнерів, до своїх курсів, навчальних програм, навчального й адміністративного устрою.

Інформаційний пакет сприяє прозорості навчальної програми, допомагає викладачам орієнтувати студентів на вибір відповідних програм і планувати їхнє навчання за кордоном, забезпечувати практичною інформацією.

Інформаційні пакети це документ, який викладає пропозиції вищого навчального закладу для майбутнього студента, а останні, орієнтовані їхніми викладачами, могли реально оцінити, що із запропонованого підходить їм найкраще.

Інформаційний пакет повинен містити такі основні елементи:

ü детальний опис розділів курсу;

ü подробиці екзаменаційних систем і схем виставлення оцінок;

ü кредити.

Двоетапна система вищої освіти

Незакінчена вища Навчання вчений

(додипломна) не менше трьох (академічний)

освіта років ступінь

бакалавра Додоток

до

Закінчена вища Навчання вчений диплому

(післядипломна) протягом (академічний)

Освіта 1 – 2 років ступінь

магістра

 

Додаток до диплому Це документ про освіту, що видається власнику диплома з метою надання додаткової розширеної інформації про вищий навчальний заклад, який надає кваліфікацію, про рівень кваліфікації, про зміст і обсяг освіти, особливості навчання і форми підсумкового контролю та його академічні і професійні права тощо

Витяг з Додатку до диплома,

Структура вищої освіти

 

Освітні рівні вищої освіти

Неповна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта – освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

 

II. Бюджет часу (в тижнях).

III. План підготовки фахівця за кредитно-модульною системою – розподіл кредитів ЕСТS та кількості годин за видами навчальної роботи по семестрах і за навчальний рік в цілому.

Обсяг аудиторної роботи не повинен перевищувати 50 відсотків залікового кредиту, орієнтовні обсяги самостійної та індивідуальної роботи можуть становити по 25 відсотків(Наказ Міністерства освіти і науки України від 30.12.2005 р. № 774).

Тривалість навчального дня студента (кількість годин аудиторних занять і самостійної роботи) становить не більше 9 академічних годин, а навчального тижня – не більше 54 годин, у тому числі аудиторне навантаження на студента не повинно перевищувати 30 годин на тиждень. За умови створення належного навчально-методичного забезпечення самостійної роботи студентів, запровадження новітніх інформаційних технологій навчання тривалість тижневого аудиторного навантаження може зменшуватися (лист Міністерства освіти і науки України від 24.07.2003 р. №1/9-361).

IV. План навчального процесу.

Вибіркові дисципліни.

2.1. Вибіркові дисципліни циклу гуманітарної підготовки.

2.2. Вибіркові дисципліни природничо-наукової та загальноекономічної підготовки.

2.3. Вибіркові дисципліни професійної підготовки.

V. Державна атестація. Вказується вид державної атестації якості підготовки фахівця відповідно до Галузевого стандарту вищої освіти – Освітньо-професійної програми (державний екзамен, дипломний проект або робота).

Робоча навчальна програма – основний методичний документ, що визначає зміст і технологію навчання з навчальної дисципліни за певною формою навчання і формується на основі відповідної навчальної програми і робочого начального плану.

Структурні складові робочої

навчальної програми:

1. Анотація навчальної дисципліни.

2. Розподіл матеріалу навчальної дисципліни на змістові модулі.

3. Структура залікового кредиту курсу.

4. Тематичний план.

5. Теми семінарських, практичних, лабораторних занять.

6. Завдання для самостійної роботи.

7. Індивідуальні навчально-дослідні завдання.

8. Критерії оцінювання різноманітних видів навчальної роботи студента.

9. Шкала оцінювання академічних успіхів студента за ЕСТS (100-бальною системою) та національною системою оцінювання знань.

10. Інформаційне та методичне забезпечення.

Структурно-логічна схема навчання – це послідовність вивчення навчальних дисциплін за їх циклами протягом терміну підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційногорівня.

ТЕМА 3

ПЛАН

1.Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України: умови; основні терміни, поняття та їх визначення; мета та завдання; основні принципи та підходи.

2.Форми організації навчання.

3.Організаційно-методичне забезпечення.

4.Контроль успішності студента.

5.Методи та технології навчання в КМСОНП.

6.Учасники навчально-виховного процесу.

 

 

Функції КМСОНП

 

Сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого.

Акумулююча, що визначає чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності.

Метою запровадження КМСОНП є підвищення якості вищої освіти фахівців і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української освіти у європейському та світовому просторі.

Основними завданнями КМСОНП:

> адаптація ідей до системи вищої освіти України для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців з урахуванням швидкозмінних вимог національного та європейського ринків праці;

> забезпечення можливості навчання студента за індивідуальним планом, сформованим за вимогами замовника та побажаннями студента, що буде сприяти його саморозвитку, підготовці до життя у вільному демократичному суспільстві;

> стимулювання учасників навчального процесу з метою досягнення високої якості вищої освіти;

> унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до ринку праці.

Принципи КМСОНП

Порівняльної трудомісткості кредитів

Кредитності

Модульності

Методичного консультування

Полягає у науковому, інформаційному та методичному забезпеченні діяльності учасників навчального процесу

Забезпеченні можливостей зміни змісту навчання з урахуванням динаміки соціального замовлення і потреб ринку праці

Організаційної динамічності

Побудова системи освіти таким чином, щоб зміст навчання та професійної підготовки відповідали індивідуальним потребам і можливостям студентів

Гнучкості та партнерства

Пріоритетності змістової та організаційної самостійності

Створення умов організації навчання, що оцінюється результатами самостійної роботи студентів

Встановлення стійких зв’язків змісту освіти з науковими дослідженнями, які мають стати невід’ємною частиною навчального процесу

Науковості та прогностичності

Використання сучасних технологій навчання, що сприяє якісній підготовці фахівців та входженню України до єдиного інформаційного та освітнього простору Європи і світу

Технологічності та інноваційності

Забезпечення можливості оцінювання рівня досягнення та ефективності реалізованих у системі цілей освіти та професійної підготовки фахівців у вищій школі

Динамічності

 

 

 

Системний підхід – це сукупність елементів, що пов'язані один з одним і спрямовані на розкриття цілісних педагогічних об'єктів, виявлення в них різних типів зв’язків та зведення в єдину теоретичну картину.

Системні знання – це знання, які формуються у свідомості тих. хто навчається за схемою: основні наукові поняття – основні положення теорії – наслідки – застосування.

 

 

Форми організації навчання

		Лекції
			Лабораторні заняття
		Практичні заняття
		Семінарські заняття
		Курсове та дипломне проектування

Модульний принцип навчальної діяльності студента передбачає модульну структуру навчальної дисципліни (курсу), а відповідно, і оцінку результатів виконання певного виду робіт, які складають зміст модуля.

 

Навчальна дисципліна (курс)

Лекція – традиційно провідна форма організаційно-методичної основи усіх видів навчальних занять. її головна дидактична мета – формування орієнтовного підґрунтя наступного засвоєння студентами навчального матеріалу. Як головна ланка дидактичного циклу навчання, вона виконує наукові, гуманістичні, виховні, методологічні та фахові функції.

Структура лекції

Ø Вступна частина. Формується план лекції, її мета й завдання. Коротко характеризується змістовий модуль в цілому, його проблеми, стан, зв'язок з попередніми планами та дисциплінами. Надаються методичні поради щодо його самостійного вивчення, рекомендується доцільний список основної і допоміжної навчальної та наукової літератури, інших інформаційних джерел та ресурсів.

Ø Виклад змістового модуля. Наводиться стисла характеристика усіх питань, передбачених планом лекції, наводяться докази, факти, приклади, характеристики різних точок зору, визначення своєї позиції, зв'язок з вітчизняним та європейським досвідом та практикою.

Ø Заключна частина. Формуються основні висновки, додаються методичні поради щодо самостійної роботи над змістовим модулем, підготовки до тестового модульного контролю, поради та відповіді на запитання.

Різновиди лекцій:

інструктивна лекція, метою якої є ознайомлення слухачів з технологією їх подальшої навчальної діяльності,з особливостями виконання окремих дій та способів роботи;

лекція-діалог. яка проводиться на основі сократівського методу за допомогою прямого діалогу лектора зі слухачами, і дозволяє уникнути пасивного сприйняття навчальної інформації, спонукає слухачів до активних дій;

лекція з науковою структурою використовує структури, що властиві науці, яка вивчається, або проблемній галузі:

лекція теоретичного конструювання дає можливість навчити слухачів систематизувати та узагальнювати свої
освітні результати на теоретичній основі, якою є концепція, принципи, правила, закони, теорії;

методологічна лекція, яка розкриває характер, структуру та методи наукового пізнання, наприклад: факти – гіпотеза – модель – висновки – експеримент – практичне застосування;

загальнопредметні лекції, що будуються на розкритті зв’язків фундаментальних освітніх об'єктів зрізними навчальними дисциплінами;

узагальнюючі лекції, які демонструють слухачам результати систематизації їхніх власних знань, досягнень, проблем;

бінарна лекція – це різновид читання лекції у формі діалогу двох викладачів (або як представників різних наукових шкіл, або як вченого та практика, або як вчителя та учня);

лекція із заздалегідь запланованими помилками, яка розрахована на стимулювання слухачів до постійного контролю інформації, що надається (пошук помилки: змістовної, методо логічної, методичної);

лекція-конференція, яка проводиться як науково-практичне заняття із заздалегідь поставленою проблемою і системою доповідей,тривалістю 5-10 хвилин;

лекція-консультація, що може проходити за різними сценаріями. Перший варіант здійснюється за типом Другий варіант реалізується за схемою «питання – відповідь – дискусія».

 

Ø Практичні заняття – це своєрідна форма зв’язку теорії з практикою, яка слугує для закріплення теоретичних знань ляхом залучення студентів до вирішення різних навчально-практичних та пізнавальних завдань, відпрацювання навичок використання обчислювальної техніки, умінь використовувати спеціальну» літературу.

В змісті практичних занять виділяють систему формування загальних і професійних якостей: технічних, педагогічних тощо; професіоналізму (репродуктивного засвоєння спеціальної діяльності); досвід професійної творчості в сфері обраної професії і спеціальності; систему норм і відносин в колективі; досвід оціночно-емоційної діяльності.

Практичні заняття охоплюють найбільш важливі розділи навчального курсу, які передбачають формування навичок і умінь, розв'язування професійних завдань, і складаються із вступу, робочої частини і висновків. Вони повинні відповідати плану лекційних занять.

Методика проведення практичних занять повинна сприяти відпрацюванню умінь і навичок виконання розрахунків, вирішення завдань, аналізу, використання обчислювальної техніки, нормативної та довідкової літератури. Студенти повинні вивчати ті методи розрахунків, з якими їм прийдеться зустрітися в професійній діяльності.

Ø Семінарські заняття – це дієва форма розвитку продуктивного мислення студентів під час обговорення проблем, втягування їх в колективну пізнавальну діяльність. Семінарське заняття надає студенту можливість оволодіти умінням влучно і доказово викладати свої думки намові конкретної науки, вести дискусію, політичні діалоги, опонувати. їх можна проводити у вигляді бесіди за планом, наперед доведеного до студентів, чи невеликих доповідей студентів з наступним їх обговоренням. Метод доповідей передбачає обмін думками та дискусію по запропонованих спірних положеннях.

Типи семінарських занять

Семінар-розгорнута бесіда. Цей тип семінарського заняття найбільш поширений, особливо на молодших курсах. Його характерною ознакою є чітко сформульовані запитання, на які студенти мають дати відповіді в результаті сумлінного і самостійного вивчення відповідного програмного матеріалу. При цьому запитання можуть бути і зворотного характеру – від студентів до викладача, відповіді на які може давати викладач або самі студенти.

Семінар-конференція. Це такий тип семінару, в якому більш виражена самостійність студентів в опрацюванні і висвітленні певних питань чи цілої теми, коли їхні виступи мають не лише навчальний, а й дослідницький характер, коли заняття підноситься на вищий ступінь.

Семінар-диспут близький до перших двох типів семінарських занять, але він має і свої особливості. Основним є те, що обговорення питань, винесених на заняття, проводиться у формі Дискусії. Студенти, виступаючи на занятті,можуть підходити до питання з різних позицій і висвітлювати різні погляди, полемізувати, підтверджуючи свої думки відповідними фактами.

Семінар-коментоване читання. Цей тип семінарського заняття найчастіше використовують викладачі суспільних та гуманітарних наук. Такий семінар з успіхом можна використати при вивченні тих тем, що ґрунтуються на творах класиків. Готуючись до занять з цих тем, студенти повинні уважно читати і осмислювати першоджерела, в яких викладена теорія даних питань. На такому занятті слід вчити студентів читати твори, розуміти їх, аналізувати і коментувати.

Семінар-розв'язування завдань і вправ. В останні роки па семінарських заняттях дедалі частіше практикується розв'язування завдань і вправ, взятих з життя, з метою пов'язати теорію з практикою, що урізноманітнює роботу студентів і викладача, вносить елемент творчості і кмітливості. Особливо широко практикується це на семінарських заняттях з політології, основ економічної теорії та практики господарювання.

Семінар-заняття на виробництві. Цей тип семінарських занять близький до попереднього. Вони характерні не лише тим, що проводяться на виробництві, а й тим, що на них обговорюються і розв'язуються практичні завдання із застосуванням теоретичних знань на практиці.

 

 

Ø Лабораторна робота – це вид навчального заняття, на якому студенти під керівництвом викладача особисто проводять натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуття практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, комп'ютерною технікою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі.

Мета лабораторної роботи

 

Поглиблене вивчення науково-теоретичних основ предмету і оволодіння сучасними методами, навичками експериментування з використанням апаратури, обладнання та обчислювальної техніки.

Форми лабораторних робіт

ü Фронтальна;

ü Індивідуальна;

ü Циклічна.

Індивідуальна робота студента є формою організації навчального процесу, яка передбачає створення умов для якнайповнішої реалізації творчих можливостей студентів через індивідуально-спрямований розвиток їх здібностей, науково-дослідну роботу і творчу діяльність.

Індивідуальні заняття проводяться під керівництвом викладача в позааудиторний час за окремим графіком, складеним кафедрою (предметною або цикловою комісією) з урахуванням потреб і можливостей студента. Організація та проведення індивідуальних занять доручається найбільш кваліфікованим викладачам. Індивідуальні заняття на молодших курсах спрямовуються здебільшого на поглиблення вивчення студентами окремих навчальних дисциплін, на старших вони мають науково-дослідний характер і передбачають безпосередню участь студента у виконанні наукових досліджень та інших творчих індивідуальних завдань.

Види індивідуальних занять

Ø Консультація – один із видів навчальних занять (індивідуальні або групові), який проводиться з метою отримання студентом відповіді на окремі теоретичні чи практичні питання та для пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування (проводяться протягом семестру – поточні консультації, семестрові, та передекзаменаційні).

У процесі консультацій (особливо поточного консультування) допускається діагностичне тестування знань студентів (як правило, з ПЕОМ) для виявлення ступеня засвоєпості окремих теоретичних положень, теорій, закономірностей, рівня сформованості, практичних умінь і навичок та перевірки ефективності методів і технологій навчання, які використовувалися під час аудиторних занять.

Відповідною інноваційним технологіям навчання різновидністю індивідуальних занять є індивідуальні навчально-дослідні завдання (ІНДЗ).

 

Ø Індивідуальне завдання – форма організації навчального процесу, яка має на меті поглиблення, узагальнення та закріплення знань, які студенти отримують у процесі навчання, а також застосування цих знань на практиці.

Індивідуальні завдання виконують студенти самостійно під керівництвом викладачів.