Структура системи освіти України

 

Структурний компонент системи освіти	Типи навчальних закладів	Освітній рівень	Освітньо- кваліфікаційний рівень
дошкільна освіта	дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, дитячі садки інтернатного типу,дитячі дома і ін.
загальна середня освіта	середня загальноосвітня школа І-Ш ступенів I ступень - начальна школа II ступень — основна школа III ступень - старша школа Спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, навчально-виховні комплекси, школи-лабораторії, вечірні (змінні) школи, школи інтернати, дитячі дома	початкова загальна освіта базова загальна середня освіта повна середня освіта
професійно-технічна освіта	професійно-технічне училище або ліцей,професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофІрма,училище-завод, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат; вище професійне училище	професійно-технічне освіта з наданням можливості отримали повну загальну середин освіту	кваліфікований робітник (с присвоєнням розряду ), молодший спеціаліст
вища освіта	вищий навчальний заклад 1-го рівня акредитації (технікуми, училища)     вищий навчальний заклад П-го рівня акредитації (коледжі) вищий навчальний заклад Ш-го рівня акредитації (інститути, університети,академії, консерваторії) вищий навчальний заклад ІУ-го рівня акредитації (інститути, університети, академії, консерваторії")	неповна вища освіта, можливе паралельне отримання повної звальної середньої освіти базовавища освіті   повна вища освіта базова вища освіта     повна вища освіта	молодший спеціаліст   бакалавр бакалавр, спеціаліст бакалавр, спеціаліст, магістр
аспірантура	вищий навчальний заклад Ш-ІУ рівняа кредитації		ступень - кандидат наук
докторантура	виший навчальний заклад ІІІ-ІУ рівня акредитації		науковий ступень - доктор наук
самоосвіта	народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, освітні теле- та радіопрограми, дистанційні курси

 

 

Євроінтеграція системи освіти України

Україна чітко визначила орієнтири на входження в освітній та науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої системи у контексті європейських вимог, щораз наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Стратегічні напрями модернізації освіти України визначаються як об'єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і внутрішньодержавними процесами.

До них відносяться:

- утвердження в суспільстві розуміння пріоритетності освіти та фактичне її забезпечення;

- виховання людини, здатної до ефективної життєдіяльності у двадцять першому столітті.

Для досягнення цих цілей потрібно вирішити низку завдань.

По-перше, скоригувати спрямованість освітнього процесу. Сутність завдання полягає в тому, що не треба зводити навчання до засвоєння учням певної суми знань. А треба його навчити самостійно навчатися, сприймати зміни і творити їх. Саме на вирішення цих проблем скеровано практичні зміни в освіті. Державний стандарт базової і старшої школи, розроблені на його основі плани забезпечують профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів.

По-друге, модернізувати освіту, що передбачає перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням здібностей і особливостей учня. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка.

По-третє, переведення матеріально-технічної бази закладів освіти на сучасний рівень. Сьогоднішня освіта не можлива без комп'ютерів, електронних підручників та ін.

По-четверте, здійснення мовного прориву в освіті, а потім і в суспільстві, що забезпечується ґрунтовним вивченням української, рідної мови та іноземних мов. Для цього в усіх школах вивчення іноземних мов розпочинається з 2-го класу.

Значні зміни в контексті євроінтеграції України мають місце у вищій освіті - це приєднання до Болонського процесу. Таке рішення було прийнято 19 травня 2005 року на конференції міністрів освіти країн Європи.

Для створення європейського освітнього і наукового простору потрібно:

- створення європейської зони вищої освіти як шляху розвитку мобільності громадян та можливості працевлаштування;

- забезпечення конкурентоспроможності європейських вищих закладів освіти;

- підвищення якості освіти;

- досягнення більшої узгодженості національних систем вищої освіти.

Для приєднання до європейського освітнього простору необхідно ввести і трирівневу систему вищої освіти:

- 1 рівень - бакалаврат (ступень "бакалавр");

- 2 рівень - магістратура (ступень "магістр");

- З рівень - докторантура (ступень "доктор").

Коректними у Болонському процесі визнали дві моделі навчання у вищому закладі освіти:

- бакалаврат - 3 або 4 роки навчання;

- магістратура - 2 або 1 роки навчання;

- докторантура - 3 роки навчання.

Бакалаврат + магістратура + докторантура (роки навчання): 3+2+3 або 4+1+3.

Сучасна українська модель передбачає підготовку бакалавра протягом 4-х років. Важливою і складною з огляду на практичну реалізацію є вимога визнання кваліфікації бакалавра на ринку праці. Семестр навчання складається з ЗО кредитів, навчальний рік - з 60 кредитів. Для отримання студентом ступені бакалавра йому треба опрацювати 180 кредитів за З роки навчання або 240 кредитів за 4 роки навчання, магістра - 300 кредитів протягом 5 років навчання.

Важливим моментом запровадження акумулюючої кредитної системи і можливість враховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження, наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, олімпіадах тощо.

Впровадження системи навчальних кредитів вимагає збільшення часу на самостійну роботу студентів. В окремих країнах навчальне навантаження містить в собі 50 і більше відсотків самостійної роботи студента. Це стимулюватиме оновлення змісту навчання, більшу відповідальність студента. Оцінювання навчальних досягнень студента узгоджується з (європейською системою оцінок: А, В, С, D,E,F(FX).

Визначення змістових модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студента є основою для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи, тобто академічної мобільності. Академічна мобільність передбачає можливість навчання студентів семестр або рік в закордонному навчальному закладі, перехід від одної програми навчання до іншої, отримання академічних кредитів у вищих начальних закладах інших країн.

Для досягнення кінцевої мети Болонського процесу побудови єдиного освітнього простору, — потрібен контроль якості освіти. Обов'язковою вважається наявність внутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти. До них передусім відносять ліцензування або акредитацію. Державною акредитаційною комісією (ДАК) розглядаються критерії готовності навчального закладу надавати якісні освітні послуги та результати експертизи конкретних закладів. Розвиток міжнародного співробітництва в рамках Болонського процесу дозволить залучити до цієї праці іноземних експертів і позитивно вплине на якість підготовкистудентів в українських вищих навчальних закладах.

 

 

Питання для самоконтролю

1. Чи є складовою системи освіти органи управління освітою і підвідомчі їм установи й організації?

2. Яким чином забезпечується право громадян України на безкоштовну освіту в державних навчальних закладах?

3. Охарактеризуйте основні принципи побудови системи освіти в Україні.

4. Чому система освіти в Україні має багато рівнів?

5. У чому полягає суть безперервності освіти? Обґрунтуйте її доцільність.

6. Чому управління системою освіти здійснюють державні органи разом із громадським самоврядуванням? Обґрунтуйте доцільність такої «подвійності» в управлінні.

7. Охарактеризуйте стратегічні завдання розвитку освіти в Україні з метою приєднання до європейського освітнього простору.

8. Визначте основні завдання щодо удосконалення вищої освіти України у контексті вимог Болонського процесу.

 

 

Тема 5. Педагогічний процес та його компоненти Мета: сформувати у студентів уявлення про історичний розвиток наукових поглядів щодо організації педагогічного процесу; знання щодо сутності педагогічного процесу, його цілісності, закономірностей та принципів, функцій, компонентів, рушійних сил, шляхів оптимізації; уміння характеризувати особливості історичного розвитку наукових поглядів щодо організації педагогічного процесу, розпізнання його компонентів, функцій, закономірностей та принципів.

 

План

5.1. Сутність і компоненти педагогічного процесу.

5.2. Види педагогічного процесу та його функції.

5.3. Рушійні сили педагогічного процесу.

5.4. Закономірності та принципи педагогічного процесу.

5.5. Оптимізація педагогічного процесу.

 

Література

1. Безрукова В. С. Педагогика. - Екатеринбург, 1998.

2. Васильєв И. Б. Профессиональная педагогика: конспект лекций для студентов инженерно-педагогических специальностей. - 2003. X. -Ч. 1,2.

3. Волкова Н. П. Педагогіка. - К., 2003.

4. Коджаспирова Г. М. Педагогика. — М., 2006.

5. Лозова В. I., Троцко Г. В. Теоретичні основи виховання і навчання. - X., 2002.

6. Подласый И. П. Педагогика. - М., 2005. - Ч. 2.

7. Фіцула М. М. Педагогіка. - К., 2005.