Рушійні сили педагогічного процесу

Рушійна сила - усвідомлення або відчуття труднощів у розв'язанні поставлених завдань.

Рушійними силами педагогічного процесу виступають протиріччя, що виникають між потребами суспільства у якісних результатах освіти та виховання і можливостями сучасного педагогічного процесу, тобто між пізнавальними та практичними завданнями освіти й фактичними результатами педагогічного процесу.

Протиріччя поділяються на різні види: внутрішні та зовнішні, суб'єктивні та об'єктивні, істотні та неістотні. Розглянемо сутність внутрішніх та зовнішніх протиріч, які найбільш динамічно впливають на педагогічний процес.

Внутрішні (діалектичні) - це протиріччя між складниками однієї й тієї ж системи, у нашому випадку - педагогічного процесу. Саме вони, наприклад, збуджують внутрішні психічні сили суб'єктів навчання і виховання, виступають рушійними силами педагогічного процесу.

Серед внутрішніх виділяють протиріччя:

- між завданнями учнів щодо засвоєння знань, умінь та навичок і їх можливостями щодо оволодіннями змістом освіти (головне протиріччя педагогічного процесу);

- між змістом знань та формами і методами їх транслювання, якщо педагогічний процес не дає якісних результатів;

- між прагненням педагогів використовувати комп'ютерні технології та слабкою забезпеченістю комп'ютерами навчального закладу;

- між потребами обдарованих дітей щодо засвоєння складнішого за програмний навчальний матеріал і обмеженими можливостями вчителя щодо організації навчання за індивідуальними програмами тощо.

Зовнішні протиріччя - це взаємодії між елементами різних систем, що протистоять один одному, але разом з тим взаємно обумовлюють та взаємно доповнюють один одного. До таких протиріч належать:

- протиріччя між соціальним замовленням на підготовку висококваліфікованих та високоморальних фахівців за умови падіння суспільної моральності та розбалансованості фінансової, виробничої й інших сфер у державі;

- між потребами у оновленні матеріально-технічної та методичної бази навчальних закладів і обсягом відведених для цього коштів та інші протиріччя.

Протиріччя є джерелом змін та розвитку педагогічного процесу, але не слід їх перетворювати в антагоністичні, які приведуть до його занепаду або й знищення. Дія рушійної сили - обов'язковий чинник процесу пізнання, її механізм дії є непомітний, якщо протиріччя, що її породжують, мають неантагоністичний характер, і збурений - якщо проявляються протиріччя антагоністичного характеру. У педагогічній діяльності слід ураховувати діалектичний закон єдності й боротьби протилежностей, що буде сприяти удосконаленню педагогічного процесу.

 

5.4. Закономірності та принципи педагогічного процесу

Поняття закономірності у педагогіці має характер застосування закону в конкретних обставинах. Закон - це об'єктивне, істотне та необхідне відношення, що повторюється. Один з головних законів педагогіки -відповідність навчання і освіти рівневі продуктивних сил, виробничих відносин, науково-технічному, соціальному, культурному і духовному прогресу суспільства. Цей закон діє в усі часи та епохи і підтверджує, що стан освіти віддзеркалює рівень розвитку суспільства.

Закономірності педагогічного процесу, як підтверджує дидактика, -це стійкі прояви означеного закону, але вужчого, більш локального і конкретнішого характеру, ніж загальна дія закону.

Наведемо кілька закономірностей, які стосуються педагогічного процесу, а саме:

- педагогічний процес зумовлений потребами суспільства в освічених і всебічно розвинених професіоналах, яких готує освіта. Отже, суспільна спрямованість навчання та виховання, виконання освітнього замовлення держави є провідною закономірністю педагогічного процесу;

- педагогічний процес є цілісним і закономірним, а навчання -провідною його частиною. Його навчальна, розвивальна та виховна функції виступають як закономірна системна цілісність;

- педагогічний процес залежить від індивідуальних і вікових можливостей індивідів;

- педагогічний процес закономірно залежить від матеріальних умов його організації та функціонування (кадрове забезпечення, матеріальна і методична база, комп'ютери, фінансування тощо).

Ефективність педагогічного процесу залежить як від урахування означених закономірностей, так і від реалізації основних його принципів.

Принципи педагогічного процесу - це основні, докорінні правила, установки, вимоги педагогічної науки, що базуються на його закономірностях, виконання яких сприяє ефективності педагогічної діяльності.

Серед принципів педагогічного процесу можна виділити групи найважливіших, на які вказали сучасні вітчизняні вчені В.М. Галузинський та М.Б. Євтух:

-що обслуговують компоненти змісту навчання та виховання:

• спрямованості педагогічного процесу на забезпечення єдності завдань навчання,

виховання і розвитку;

• гуманістичної спрямованості;

• науковості;

• професійної спрямованості;

• систематичності та системності навчання;

- що стосуються діяльності викладачів та методики викладання:

• доступності та дохідливості;

• наочності викладання;

• активності, свідомості та самостійності навчання;

• врахування індивідуальних особливостей;

- основний принцип, що стосується контрольно-оцінювальних функцій педагогічного процесу

• принцип міцності засвоєння знань та формування умінь і навичок;

- принципи, що стосуються виховання:

• демократизації,

• стимулювання до самовиховання та інше. Розкриємо сутність цих принципів.

Принцип спрямованості педагогічного процесу на забезпечення єдності навчання, виховання і розвитку відображає єдність освітньої, розвивальної та виховної функцій на усіх його етапах: від укладання навчальних програм, підручників, методичних посібників до здійснення вчителем педагогічної діяльності та керівництва самоосвітою учнів. На виховний характер навчання вказували Я. А. Комеиський, А. В. Дістервег, І. Ф. Гербарт, М. І. Пирогов, К. Д. Ушинський, С. Т. Миропольський та інші видатні педагоги. Адже у процесі пізнавальної навчальної діяльності індивід вступає у комунікації з товаришами, вчителями, викладачами, представниками науки, влади, громадських спільнот та іншими суб'єктами, що сприяє формуванню свідомості, системи відношень людини до світу та до себе.

Принцип гуманістичної спрямованості педагогічного процесу базується на визнанні його полі суб'єктної сутності, передбачає визнання цінності кожної людини як особистості, її прав на освіту, професію, свободу, щастя, захист і охорону життя, здоров'я, створення позитивного емоційного фону, атмосфери емоційного натхнення, умов для розвитку особистості, її творчого потенціалу, нахилів, здібностей, надання їй допомоги у самовизначенні, повноцінної самореалізації, повагу до особистості, вивчення індивідуальних особливостей та інше. Цей принцип є ключовим моментом нового педагогічного мислення і відповідає сучасній особистісно-гуманістичній парадигмі освіти, розробленій видатним педагогом A. M. Бойко. Гуманізація потребує встановлення зв'язків співробітництва у системі "учитель - учень" на основі діалогічного підходу, надає педагогічному процесу антропоцентричний характер. Новітня парадигма замінила традиційні знаннієвоцентричну (раціоналістичну, яка абсолютизувала знання) і культуроцентричну (яка підґрунтям виховання ставила культуру) концепції. Гуманізація педагогічного процесу вимагає єдності загальнокультурного, соціально-етичного та професійного розвитку особистості.

Принцип науковості навчання вимагає формування змісту на основі точно встановлених у сучасній науці положень, об'єктивних наукових фактів, понять, законів, теорій.

Реалізується цей принцип, передусім, при розробці навчальних програм і підручників, у яких передбачається відповідність навчального матеріалу рівню сучасної науки. Класичні знання, по можливості, інтерпретуються з урахуванням останніх наукових здобутків, окреслюються межі застосування того чи іншого поняття, закону. Наступний крок - ознайомлення учнів (студентів) на доступному рівні з сучасними новинами науки, але одночасно з дотриманням історизму у викладенні.

Принцип професійної спрямованості педагогічного процесу вимагає враховувати особливості майбутньої професійної діяльності особистості, націлювати на оволодіння професійною культурою, формувати професійні якості при викладанні не лише фахових, а й інших дисциплін.

Реалізація цього принципу базується на вимозі зв 'язку змісту навчання з життям, яка передбачає не лише виклад науково-теоретичних положень, понять, законів, але й розкриття їх численних проявів у навколишньому світі, правильне їх використання у різних практичних ситуаціях. Принцип систематичності й системності у навчанні. Систематичність є характерною ознакою наукового пізнання і вимагає засвоєння суб'єктом понять і розділів у їх логічному зв'язку, а також наступності (спадковості). Реалізується цей принцип через:

- планомірну організацію і проектування процесу навчання;

- поступовість і послідовність при переході від кожного ступеню навчання до наступного;

- виділення головного, основного, навколо якого групується менш суттєве, вихідне, конкретне;

- встановлення тісного і міцного зв'язку між вивченими питаннями у відповідній послідовності;

- встановлення суворого логічного зв'язку в конструюванні навчального матеріалу в послідовному порядку;

- ускладнення методів навчання у відповідності до змісту навчального матеріалу;

- систематичну роботу учнів над засвоєнням знань, умінь, навичок;

- організацію підсумкового повторення;

- постійну й планомірну перевірку та облік знань, умінь, навичок учнів.

Системність вимагає забезпечення формування у школярів (студентів) системи знань. Для цього слід озброювати учнів не лише фактичними знаннями, а й методологічними, знаннями про структурно-функціональні зв'язки різних частин теорії.

Принцип доступності та дохідливості навчання проявляється у подоланні розриву між підготовленістю учнів (студентів) до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес пред'являє до них. Як вважає відомий дидакт М. О. Данилов, трудність є виразником суперечностей між тим новим, що повинен пізнати індивід, тими завданнями, які він повинен вирішити, і наявністю у нього запасу знань, уявлень, умінь, навичок щодо розв'язання цих завдань.

Для реалізації цього принципу І. П. Підласий рекомендує:

- враховувати індивідуальну научуваність індивідів, об'єднувати їх у диференційовані групи;

- навчальний процес вести в оптимальному темпі, щоб не затримувати добре підготовлених і розвивати швидкість дій у середньо та слабко підготовлених осіб;

- створювати певне напруження в навчанні, щоб суб'єкт звикав працювати в повну силу;

- для доступності використовувати методи: аналогію, порівняння, співставлення, протиставлення, щоб дати поштовх для роздумів;

- головну увагу звертати на управління пізнавальною діяльністю з боку педагога, щоб навчати самостійно знаходити істину та інше.

Принцип наочності навчання - це принцип, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.

Реалізується цей принцип методами поєднання слова і наочності. Принцип свідомості, активності й самостійності учнів або студентів.

Свідомість у навчанні передбачає:

- усвідомлення мети, завдань, значення своєї навчальної діяльності;

- позитивне ставлення до неї;

- уміння керувати своєю діяльністю;

- правильне розуміння фактичного матеріалу;

- розуміння практичного значення оволодіння системою знань, умінь, навичок;

- уміння користуватися знаннями в різних ситуаціях та інше.

Активність учнів у педагогічному процесі виявляється у їх ставленні до пізнавальної діяльності, а саме: у стані готовності, прагненні до самостійної діяльності, яка спрямована на засвоєння індивідом суспільного досвіду, накопиченого людством, знань і засобів діяльності, а також у якості діяльності, яка здійснюється шляхом вибору оптимальних шляхів досягнення мети пізнання.

Самостійність пов'язана з визначенням об'єкта навчання, засобів і форм його здійснення без допомоги ззовні. Пізнавальна активність і самостійність споріднені, їх важко відділити. Джерелом пізнавальної активності й самостійності є потреби суб'єкта у набутті знань, оволодінні засобами навчально-пізнавальної діяльності, в самоутвердженні й самовираженні.

Активізація пізнавальної діяльності потребує використання методів, засобів, форм навчання, які викликають інтерес, стимулюють індивіда до пізнавальної активності.

Принцип індивідуального підходу (ще античними філософами був сформульований принцип природо відповідності, який знайшов обґрунтування у працях Я. А. Каменського, Ж.-Ж. Руссо, Г. С. Сковороди, К. Д. Ушинського та інших видатних педагогів). Він вимагає обирати природний шлях розвитку людини, погоджувати організацію всього педагогічного процесу не лише з можливостями особистості на різних етапах її розвитку, а й зі зміною середовища, у якому вона живе.

Принцип передбачає, щоб педагогічний процес будувався за наступними правилами:

- слід організовувати його як процес, який підтримує і зміцнює здоров'я людини, сприяє створенню здорового способу життя;

- спрямовувати на самовиховання, самоосвіту;

- будувати у відповідності з віковими, індивідуальними, статевими особливостями людини;

- спиратися на зону близького розвитку, яка визначає можливості того, хто навчається.

Отже, сутність індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні й урахуванні в педагогічному процесі індивідуальних особливостей кожної людини з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпечення на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Принцип міцності засвоєних знань, умінь, навичок вимагає, щоб все, засвоєне у процесі навчання, довго зберігалося в пам'яті, могло бути відтворене в будь-який час і використане у різноманітних ситуаціях. Психологічною основою забезпечення міцності знань є пам'ять, яка здійснює наступні операції: запам'ятовування, збереження та наступне відтворення інформації.

Враховуючи психологічні особливості людини, можна окреслити окремі шляхи реалізації принципу:

- забезпечення свідомості засвоєних знань;

- опора на основні принципи навчання, їх якомога повніше втілення;

- формування внутрішньої мотивації учнів на повне, міцне, послідовне запам'ятовування. Розвиток різних типів пам'яті людини: за об'єктом запам'ятовування - образної, словесно-логічної, моторної, емоційної та ін.; за вольовою регуляцією - довільної та мимовільної; за тривалістю збереження - короткочасної, довготривалої, оперативної;

- формування навичок техніки запам'ятовування;

- формування правильного емоційного ставлення людини до інформації, яку слід запам'ятати, пізнавальних потреб, професійних інтересів;

- організація системної розумової діяльності індивіда з використанням розумових дій та операцій: порівняння, зіставлення, узагальнення, систематизація, змістовне групування матеріалу тощо;

- організація різноманітного повторення: ведення записів, складання таблиць, графіків, тез, конспектування, розподіл матеріалу на змістовні частини, складання запитань, алгоритмів тощо; раціональний розподіл повторення у часі з урахуванням того, що протягом перших 20 хв. після отримання інформації відбуваються найбільш суттєві її втрати з короткочасної пам'яті; виділення головного з навчального матеріалу; опора на попередні знання, їх актуалізація; розподіл навчального матеріалу за обсягом на доступні для запам'ятовування частини;

- систематичний контроль за результатами педагогічного процесу.

Принцип демократизації спрямований на забезпечення демократичних норм у відношеннях між вихованцями, вихователями, управлінцями, розвиток самоврядування, підтримку ініціатив вихованців тощо.

Принцип стимулювання до самовиховання. Самовиховання - це цілеспрямований систематичний вплив на самого себе з метою продукування в собі бажаних якостей (моральних, професійних, розумових тощо). Цей процес передбачає самовиховну діяльність, самоаналіз, самоспостереження, самооцінку тощо (схема. 5.2).

Наведені вище принципи є основними для педагогічного процесу, але на думку різних дослідників, їх число може зменшуватися або доповнюватися іншими. Наприклад, харківський вчений В. І. Лозова формулює ще принцип оптимізації педагогічного процесу.

Познайомимося з основними елементами педагогічного процесу, розуміння яких створює можливість більш глибоко зрозуміти значення дидактичних принципів, як от: форма, метод, прийом, засіб.

Форма педагогічного процесу - доступний зовнішньому сприйняттю спосіб взаємодії учнів та педагога.

Методи - впорядковані способи взаємопов'язаної діяльності педагога і учнів, спрямовані на досягнення мети педагогічного процесу.

Прийом - деталь (частина) методу, спрямована на підвищення його ефективності.

Засіб - предметна підтримка педагогічного процесу (голос педагога, підручник, устаткування, методичне забезпечення тощо).

Принципи педагогічного процесу здійснюють специфічний вплив на певних його етапах (табл. 5.3).

 

 

5.5. Оптимізація педагогічного процесу

Оптимізації педагогічного процесу полягає в тому, щоб із ряду можливих варіантів усвідомлено вибрати такий, який за даних умов, перш за все за умови раціональних витрат часу і зусиль усіх суб'єктів процесу, забезпечить максимально можливу ефективність рішення завдань навчання, виховання і розвитку. Основи теорії оптимізації педагогічного процесу обгрунтував радянський педагог Ю. К. Бабанський.

Серед можливих виборів шляхів оптимізації Ю. К. Бабанський найважливішим вважав оптимальний вибір методів навчання, виховання та розвитку, який визначається такими факторами як от:

- відповідність вибраних методів педагогічного процесу його меті, завданням, принципам, змісту навчання;

- застосування в єдності всіх груп методів навчання та виховання: організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності; контролю та самоконтролю навчально-пізнавальної діяльності; формування свідомості, формування досвіду суспільної поведінки, стимулювання діяльності й корекції поведінки та самовиховання;

- урахування своєрідності педагогічної ситуації;

- аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувалися;

- особистість педагога, його саморефлексія, яка передбачає: усвідомлення мотивів своїх дій, здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима іншого, адекватно оцінити результати роботи;

- забезпечення переходу методів навчання та виховання у методи самонавчання та самовиховання.

Способи оптимізації педагогічного процесу:

- системне та комплексне планування, конкретизація завдань педагогічного процесу відповідно до мети;

- конкретизація змісту навчання, насамперед виділення головного: понять, фактів, провідних ідей виховання; практичних вправ; установлення міждисциплінарних зв'язків; забезпечення відповідності матеріалу за обсягом та складністю виділеному для вивчення часу;

вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, засобів;

- створення сприятливих навчально-матеріальних, санітарно-гігієнічних, морально-психологічних, естетичних умов;

- освоєння наукової організації праці (НОП) суб'єктами педагогічного процесу. її основами є чітка організація, планування діяльності, контроль узятих на себе обов'язків, що пов'язане з процесами самонавчання, самовиховання, саморозвитку.

Отже, педагогічний процес, спеціально організований у навчальних закладах, здійснюється як педагогічна система, що цілісно поєднує цільовий, змістовний, операційно-діяльнісний та оціночно-результативний компоненти, на основі виявлених закономірностей та принципів. Як у системі, що само- розвивається, у педагогічному процесі враховуються внутрішні та зовнішні протиріччя, постійно відбуваються пошуки нових шляхів його оптимізації вдосконалення.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність педагогічного процесу як цілісної системи?

2. Які компоненти забезпечують єдність педагогічного процесу?

3. Як співдіють функції педагогічного процесу?

4. У чому різниця між вихованням як педагогічним процесом і ситуацією, що виховує?

Які шляхи та методи оптимізації педагогічного процесу можна запропонувати?

 

Тема 6. Суб'єкти педагогічної системи

Мета: сформувати у студентів уявлення про особливості суб'єктів навчальної системи на сучасному етапі розвитку суспільства, забезпечити формування знань щодо сутності та структури педагогічної діяльності та схарактеризувати вимоги до інженерно-педагогічних працівників.

План

6.1.Учень як суб'єкт педагогічної системи.

6.2.Професіографічний підхід до формування особистості учня професійно-технічного навчального закладу.

6.3.Педагог як суб'єкт педагогічної системи.

6.4.Структура педагогічної діяльності.

6.5.Вимоги до інженерно-педагогічних працівників.

Література

1. Васильєв И.Б. Профессиональная педагогика. - Харьков, 2003.

2. Исаев И. Ф. Профессионально-педагогическая культура преподавателя. - М., 2002.

3. Коджаспирова Г.М. Педагогика. - М., 2007.

4. Педагогічна майстерність / За ред. І.А. Зязюна. - К., 2004.

5. Сластенин В.А., Исаев И.В., Мищенко А.И. Шияков Е.Н. Педагогика. - М., 2002.

 

6.1. Учень як суб'єкт педагогічної системи

Особливістю сучасного етапу розвитку освіти є те, що у процесі навчання відбувається взаємодія між педагогічним колективом та учнями професійно-технічного навчального закладу (ПТНЗ). В цих двосторонніх (суб'єкт-суб'ектних) стосунках учень виступає як суб'єкт навчання, тобто як такий, що проявляє активність, має і відстоює свою точку зору, яка враховується педагогами.

Виступаючи суб'єктом педагогічного процесу, учень впливає на мету виховання і навчання, вибір методів, засобів, форм їх реалізації - таким чином впливає на стратегію і тактику педагогічного впливу. Саме учень приймає чи не приймає педагогічний вплив, підтримує чи не підтримує, продовжує чи не продовжує розвиток у заданому педагогом напрямку.

Учень як суб'єкт педагогічного процесу впливає і на свою діяльність, оскільки:

- ставить і коригує особистісні цілі;

- усвідомлює мотиви діяльності;

- самостійно планує свою роботу.

 

При цьому необхідно розуміти, що учень як суб'єкт педагогічного процесу відрізняється від педагога як суб'єкта цього ж процесу. Провідна позиція педагога полягає у тому, що педагог повинен:

- володіти інформацією про учня (хроніка життя, мова, вчинки, епізоди з життя учня);

- визначати ступінь навіювання учня, враховуючи те, що:

• легко навіюваний учень невпевнений, емоційно не стійкий, піддається впливу,

• важко навіюваний учень впевнений в собі, емоційно стійкий, схильний до аналізу, не піддається впливу);

- вміти визначати ступінь тривожності учня, враховуючи, що:

• висока тривожність учня часто стає причиною неадекватної реакція на зауваження;

• низька тривожність часто межує з байдужістю;

- знати індивідуально-типологічні особливості учня та враховувати те, що:

• слабка нервова система стає причиною швидкої втоми на заняттях;

• сильна нервова система проявляється в занадто великій активності учня;

• інертність нервової системи призводить до того, що учень не сприймає швидкий темп роботи, часові обмеження;

- розуміти причини важковиховуваності окремих учнів через:

• педагогічні помилки педагогів і батьків;

• дефекти психологічного і соціального розвитку;

• особливості характеру.

На основі розуміння цих особливостей здійснюється індивідуальний і диференційований підхід. Індивідуальний підхід передбачає врахування індивідуальних особливостей кожного учня. Диференційований підхід відбувається через врахування окремих особливостей певних груп учнів.

Значною мірою на формування особистості учня ПТНЗ як суб'єкта навчальної діяльності впливають фактори розвитку.

1.Спадковість - передача від батьків певних якостей. Причому, успадковуються задатки, а не здібності.

2.Середовище - оточення особистості, де відбувається соціалізація (процес засвоєння людиною протягом життя соціальних норм і цінностей суспільства, до якого вона належить).

В процесі соціалізації учень ПТНЗ може виступати як: - об'єкт, тобто як той, на кого спрямовані професійна, політична, сімейна та інші види соціалізації;

- суб'єкт, тобто як такий, що проявляє активність в процесі соціалізації;

- жертва, що знаходить відображення в девіантній поведінці, підвищеному конформізмі, правопорушеннях та інших відхиленнях від норми.

3.Виховання - впливає на взаємодію особистості учня ПТНЗ і середовища та забезпечує його розвиток.

4.Активність учня ПТНЗ - знаходить відображення в його громадянській, політичний навчальній позиції.

6.2. Професіографічний підхід до формування особистості учня ПТНЗ

Існує декілька концептуальних підходів до формування особистості учня ПТНЗ. Розглянемо підхід, який передбачає врахування кваліфікаційних вимог. Згідно статті 33 Закону України «Про професійно-технічну освіту» кваліфікаційна характеристика випускника ПТНЗ - це сукупність вимог, які визначають його професійні знання, уміння, навички, що розроблені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері професійно-технічної освіти на основі кваліфікаційних характеристик професій.

Однак, вимоги до наявності професійно важливих якостей в даному випадку відсутні. Відсутні також вимоги до творчих здібностей і навичок творчої діяльності випускника системи профтехосвіти, які в подальшому повинні стати основою формування нових способів професійної діяльності.

Вільним від цього недоліку є професіографічний підхід до професійної підготовки учнів ПТНЗ, який є основою організації професійної підготовки і подальшої оцінки її якості. Професіограма - це чіткий опис будь-якої професії, представлений через систему вимог до людини, які містять якості і властивості особистості, особливості процесів мислення, а також комплекс знань, умінь, навичок, якими вона повинна оволодіти для того, щоб успішно виконувати професійні функції.

Професіограма містить п'ять розділів.

1. Соціально-економічна характеристика професії:

1.1.Галузь народного господарства.

1.2.Потреба в кадрах.

1.3.Географія професії.

1.4.Тип організації, підприємства.

1.5.Форма організації праці.

2. Виробнича характеристика професії:

2.1.Мета праці.

2.2.Предмет праці.

2.3.Засоби праці.

2.4.Зміст праці.

2.5.Умови праці.

2.6.Організація праці.

2.7.Необхідні професійні знання, уміння, навички.

3. Санітарно-гігієнічна характеристика професії:

3.1.Ступінь ваги і напруженості праці.

3.2.Статеві і вікові обмеження.

3.3.Режим роботи і відпочинку.

3.4.Змінність роботи.

3.5.Завантаженість аналізаторів.

3.6.Несприятливі фактори. 3.7 Медичні протипоказання.

4. Вимога професії до індивідуально-психологічних особливостей фахівця:

4.1.Нейродинамика.

4.2.Добова біоритмика.

4.3.Психомоторика.

4.4.Сенсорно-перцептивная сфера.

4.5.Пам'ять.

4.6.Увага.

4.7.Мислення.

4.8.Інтелект.

4.9.Емоційно-вольова сфера.

4.10.Риси характеру.

4.11.Професійно важливі якості.

5. Підготовка кадрів:

5.1.Тип навчального закладу.

5.2.Термін навчання.

5.3.Необхідні знання по загальноосвітнім предметам.

5.4.Перспективи професійного зростання.

5.5.Професіограма є ширшою ніж кваліфікаційна характеристика і врахування її вимог - основа пошуку підходів до формування учня ПТНЗ як фахівця.

 

6.3. Педагог як суб'єкт педагогічної системи

Педагогічна професія відноситься до професії типу «людина-людина» і включає такі напрямки діяльності:

- перетворююча діяльність;

- керуюча діяльність;

- взаємодія з іншими людьми по задоволенню їхніх потреб, запитів;

- облік суспільних цінностей.

В професійних навчальних закладах педагоги підрозділяються на такі групи:

- педагоги, що здійснюють загальноосвітню підготовку;

- педагоги, що здійснюють професійну підготовку.

Таким чином, в рамках педагогічної професії має місце внутрішньо-професійна диференціація. Кожен педагог має певну педагогічні спеціальність, спеціалізацію та кваліфікацію.

Педагогічна спеціальність - це вид діяльності у рамках педагогічної професії. Характеризується сукупністю знань, умінь, навичок, придбаних у результаті освіти й забезпечуючи підготовку і рішення визначеного класу професійно-педагогічних задач відповідно до кваліфікації.

Педагогічна спеціалізація - це вид діяльності в рамках педагогічної спеціальності. Пов'язана з конкретним предметом праці і конкретною функцією фахівця.

Педагогічна кваліфікація - рівень і вид професійно-педагогічної підготовленості, що характеризує можливості фахівця в рішенні визначеного класу задач (фахівці, фахівці II категорії, фахівці 1 категорії, фахівці вищої категорії).

Діяльність інженера-педагога здійснюється переважно в закладах професійно-технічної освіти. Закон України «Про професійно-технічну освіту» (стаття 45) надає характеристику інженерно-педагогічним кадрам. Зокрема, до педагогічних працівників належать: викладачі, вихователі, майстри виробничого навчання, старші майстри виробничого навчання, інструктори виробничого навчання, методисти, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники професійно-технічних навчальних закладів та інші працівники, які беруть безпосередньо участь в навчально-виховній роботі.

Згідно цього Закону педагогічною діяльністю в професійно-технічних навчальних закладах та установах можуть займатися особи, які мають:

- відповідну професійну освіту та професійно-педагогічну підготовку;

- моральні якості і фізичний стан, який дає змогу виконувати обов'язки педагогічного працівника.

 

6.4. Структура педагогічної діяльності

Педагогічна діяльність - вид соціальної діяльності, яка спрямована на передачу накопичених людством культури й досвіду, створення умов для розвитку особистості і її підготовки до виконання визначених соціальних ролей у суспільстві.

На відміну від батьків, громадських організацій, керівників, для педагога ця діяльність - професійна.

Існують два основних вида педагогічної діяльності.

1.Виховна робота - це педагогічна діяльність спрямована на організацію виховного середовища і керування різними видами діяльності учнів з метою їх гармонійного розвитку.

2.Викладання - вид діяльності, спрямований на переважне керування пізнавальною діяльністю учнів.

Педагогічний процес передбачає єдність навчання і виховання. Виявлення специфіки основних видів педагогічної діяльності показує, що викладання і виховна робота в їх діалектичній єдності мають місце в діяльності педагогів будь-якої спеціальності.

Педагогічна діяльність багатофункціональна. Кожному компоненту педагогічної діяльності відповідають певні здібності.

Педагогічні здібності - сукупність якостей педагога, які забезпечують досягнення високих результатів в педагогічній діяльності.

Функціональними компонентами педагогічної діяльності, на думку Н.В. Кузьміної, є гностичний, проектувальний, конструктивний, організаторський і комунікативний компоненти.

Гностичний компонент пов'язаний зі сферою знань педагога (йдеться про знання не лише навчального предмету, а й засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей особистості, психології власної діяльності тощо).

Проектувальний компонент містить віддалені, перспективні цілі навчання та виховання, а також стратегії та способи їх досягнення.

Конструктивний компонент розкриває особливості конструювання педагогом власної діяльності та діяльності тих, хто навчається, з урахуванням близьких (урок, заняття, цикл занять) цілей навчання і виховання.

Організаторський компонент характеризує вміння педагога організовувати діяльність як тих, хто навчається, так і власну.

Комунікативний компонент розкриває специфіку взаємодії педагога з учнями у контексті досягнення педагогічних цілей, забезпечення ефективності педагогічної діяльності.

Усі названі компоненти взаємопов'язані. Мало того, іноді вони досить сильно переплітаються.

А. І. Щербаков в педагогічній діяльності виділяє і такий компонент як дослідницька робота, яка вимагає наукового підходу до педагогічних явищ, володіння уміннями евристичного пошуку і методами науково-педагогічного дослідження, у тому числі аналізу власного досвіду і досвіду інших педагогів.

Педагогічна наука визначає вимоги до особистості педагога, що забезпечують його готовність до професійної діяльності. Насамперед до них відносяться педагогічний професіоналізм як сукупність особистісних характеристик людини, необхідних для успішного виконання педагогічної діяльності. Важливою характеристикою особистості педагога є професійна компетентність, яка передбачає єдність теоретичної практичної підготовки педагога до здійснення діяльності.

А. К. Маркова виділяє декілька видів професійної компетентності, наявність яких вказує на зрілість людини в професійній діяльності:

- спеціальна компетентність - володіння власне професійною діяльністю на досить високому рівні, здатність проектувати свій подальший професійний розвиток;

- соціальна компетентність - володіння умінням вести спільну професійну діяльність, співпрацювати, а також оперувати прийнятими в даній професії прийомами професійного спілкування;

- особистісна компетентність - володіння способами особистісного самовираження й саморозвитку, засобами протистояння професійним деформаціям особистості;

- індивідуальна компетентність - володіння способами самореалізації і розвитку індивідуальності в рамках професії, готовність до професійно-особистісного росту, самоорганізації і само-реабілітації.

Основою професіоналізму і професійної компетентності викладача вважають володіння педагогічними уміннями й навичками, які забезпечують грамотну і педагогічно доцільну організацію педагогічного процесу. Більш високою ступінню професіоналізму є педагогічна майстерність - сплав індивідуально-ділових якостей і професійної компетентності викладача, комплекс властивостей особистості, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності.

В своєму розвитку становлення педагога в професії формується через проходження таких етапів як:

- формування педагогічних умінь, які забезпечують ефективну організацію педагогічного процесу;

- формування педагогічного професіоналізму, який дозволяє результативно організувати педагогічний процес;

- педагогічна майстерність - найвищій рівень організації педагогічного процесу.

Педагогічна майстерність - сукупність особистісних ділових якостей і професіоналізму, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності.

 

6.5. Вимоги до інженерно-педагогічних працівників