Діагностичні технології в педагогічному процесі. Вимоги до їх створення та застосування

Найскладнішою функцією вчителя є виховна. Бути вихователем – це означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного школяра.

Виховна робота у школі здійснюється повсюдно, якщо вчитель може у кожній маленькій справі побачити велику мету, якщо він живе життям дітей.Тобто виховна функція полягає в організації діяльності з переведення загальнолюдських цінностей у свідомість і досвід поведінки учнів крізь вияв власного ставлення вчителя, організацію життєдіяльності дітей. Зрештою метою виховання є самовиховання учнів, тобто спонукання його до самопізнання, до керування своїм розвитком.

Для того, щоб вирішити це завдання, сучасному вчителю необхідно засвоїти інструментарій педагогічної діагностики, яка виконує дві ролі: з допомогою діагностики прослідковується результативність роботи учнів і учителя; діагностика з інструменту тільки пізнання перетворюється в інструмент формування.

Як бачимо, педагог стає майстром тоді, коли він може налагодити взаємодію з учнями на засадах рефлективного керування: вміє організувати доцільну діяльність дітей і бачить не лише наслідки предметного плану, а й зміни в розвитку вихованців.

Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької “здатність розпізнавати”) – це процес постановки “діагнозу”, тобто встановлення рівня розвитку суб’єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережувані якісних змін, які відбуваються в суб’єкті діагностики, крім того важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення успіху і неуспіху в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів.

Педагогічна діагностика – це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об’єктів (суб’єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання.

При діагностичному підході до формування загальної мети виховання, яка є складовою частиною навчально-виховної системи школи, має використовуватись особистісний підхід до формування дитини, який передбачає такі основні компоненти

а) соціальні риси;

б) власний життєвий досвід;

в) інтелектуальні риси;

г) генетичні риси.

Такі риси (якості) зазначаються в багатьох психолого-педагогічних дослідженнях, що стосуються проблем структури особистості (у працях Г.С. Костюка, А.Н. Леонтьєва, К.К. Платонова, А.П. Петровського та ін.).

Педагогічна діагностика як самостійна галузь педагогічної діяльності вчителя-вихователя:

• дозволяє об’єктивно оцінити характер і особливості виховного процесу, як процесу взаємодії і взаємозмінювання вихователя і вихованця;

• з допомогою педагогічної діагностики ми визначаємо зону найближчого розвитку особистості учня;

• діагностика пов’язана з визначенням шляхів досягнення виховної мети;

• діагностика розгорнута в часі і прослідковує виховний процес, як перехід з однієї виховної ситуації в іншу, виділяючи при цьому цикли реалізації виховних мети і завдань;

• діагностика в виховних технологіях виступає, як індикатор і як метод виховання.

Якщо діагностика проводиться цілеспрямовано, вона перетворюється в засіб керівництва організованим самопізнанням. Підвищує ефективність індивідуального підходу, дає необхідну інформацію педагогам і батькам, поєднує педагогічну науку і практику через виховні технології.

В основі діагностичного підходу, як важливої умови професійної позиції вихователя лежить теза про те, що розвиток дитини повинен реалізовуватися в процесі виконання таких завдань, як:

а) розвиток матеріально-технічної бази школи з урахуванням найважливіших досягнень науки і техніки на основі комп’ютеризації та вдосконалення інформаційної технології виховання;

б) створення в школі психологічної атмосфери, здатної сприяти співтворчості за схемою вчитель – учень – мікро - макросередовище рівню вихованості учнів, розвитку виховуючого колективу;

в) використання у школі виховних технологій, як суспільного руху вихователів і вихованців по шляху самовдосконалення на основі певних принципів.

Принцип – першооснова, провідна ідея, основне правило поведінки (філософський словник).

Принципи виховних технологій:

1) демонстрація виховного процесу - це мета і засіб перебудови виховної діяльності, варіативність змісту виховання школи, розвиток педагогіки співробітництва та творчої діяльності, перебудова взаємовідносин вчителів, учнів, адміністрації.

2) системність виховної роботи передбачає діяльність усіх структурних виховних підрозділів школи в їх єдності та взаємодії, які забезпечують оптимальний розвиток та формування творчої діяльності учня.

3) гуманізація виховання забезпечує організацію загальноосвітньої школи на повноцінність сучасного якісного виховання із вивченням і пізнанням національної культури, пропагування ідеї людяності, добра, справедливості, честі у виховній діяльності.

4) індивідуалізація виховного процесу в школі передбачає всебічне стимулювання здібностей кожного школяра, розвиток кожної особистості з урахуванням її інтересів, мотивів, відмінностей в інтелектуальній, емоційно-вольовій, дієво-практичній сферах.

5) оптимізація виховної роботи в школі передбачає досягнення кожним учнем найвищого рівня вихованості, вироблення умінь і навичок, опанування різними способами творчої діяльності.

Згідно з основними принципами діагностичний підхід створює наступні організаційно-педагогічні умови, що забезпечують ефективність педагогічного впливу вихователя:

а) надання виховному процесу особливостей, які максимально моделюють реалії життєдіяльності;

б) залучення учнів до різноманітних форм і видів виховної діяльності, що активізує самостійність, ініціативу, винахідливість дитини, тобто створює базу для розвитку її творчих здібностей;

в) цілеспрямований вияв і розвиток творчої індивідуальності кожної дитини.

Таким чином, діагностичний підхід у діяльності сучасного вчителя-вихователя, будується на певних принципах і дотриманні відповідних організаційно-педагогічних умов і передбачає три типи діагностики (за вченим А.І. Кочетовим): початкову, коректуючу, узагальнюючу.

Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням виховною роботою.

На даному етапі вчитель-вихователь вивчає рівень вихованості учнів, рівень розвитку учнівського колективу.

Коректуюча діагностика проводиться під час самого процесу організації діяльності учнівських колективів, орієнтує педагога-вихователя на зміни, що відбуваються в розвитку учнів і учнівських колективів.

Коректуюча діагностика дозволяє педагогу швидко, точно і з мінімумом помилок коректувати свою роботу і вдосконалювати стиль взаємин з дітьми, результативність виховної роботи.

Узагальнююча діагностика дає головні дані для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року.

Вона проводиться в кінці кожного навчального року.

Діагностика необхідна для підвищення ефективності виховної роботи вчителя і передбачає наступну структуру її об’єктів.

Пропонуємо вашій увазі основні методи педагогічної діагностики (за Кочетовим А.І.):

І. Загальні методи вивчення особистості і колективу:

а) інформаційно-констатуючі (анкета, інтерв’ю, бесіда, анкета-коментар, ранжування);

б) оцінюючі (рейтинг): компетентні судді, експертна оцінка, незалежні характеристики, оцінка, самооцінка.

ІІ. Продуктивні методи: вивчення творчості учнів, тести – особистісні, тести – ситуації.

ІІІ. Дієво-поведінкові методи: спостереження (пряме, опосередковане, спостереження-включення і т. д.), дискусії, диспути, аналіз у взаємодії, ситуації (природні, штучні), соціометричні методи, встановлення референтності особистості і колективу.

Така класифікація методів педагогічної діагностики дозволяє визначити зв’язок між методами діагностики, можливостями створюваних з їх допомогою моделей, описати і прогнозувати результат виховання і сам процес досягнення педагогічної мети.

Вибір засобу аналізу педагогічного явища залежить від того, який результат хоче отримати вчитель-дослідник. В одних ситуаціях вихователю потрібна експрес діагностика педагогічної ситуації, яка виникла у класі, в інших необхідно провести довготривале спостереження за змінами стосунків між учнями, в третіх - виникає необхідність, використовуючи методи прогнозування, представити можливу результативність всієї виховної роботи в класі.

Функції кожного окремого методу можуть змінюватись залежно від засобу його використання і від того, яку інформацію з допомогою конкретного методу ми хочемо отримати.

Важливою вимогою, на думку вчених, до застосування методик діагностування є доступність їх для дітей. Тому кожне питання анкети чи тексту, тема твору, будь-які прийоми дослідження повинні бути зважені, продумані з позицій дітей. Потрібно передбачати, яку користь принесуть отримані результати для покращання роботи учнівського колективу, активу, а, отже, в якій формі відбудеться знайомство самих вихованців з цими результатами і т. п.

Достовірність, об’єктивність отриманих даних залежить від відношення дітей, які піддаються вивченню, до самого педагога-дослідника: доброзичливість породжує об’єктивність, недоброзичливість – необ’єктивність отриманих даних.

Отже, педагогічна діагностика, як один з найважливіших етапів впровадження виховних технологій, дозволяє об’єктивно оцінити результати виховної роботи, побачити сильні і слабкі сторони впливу на дитину, дитячий колектив, сприяє переходу процесу діяння дітей в саморух.