ТОП 10:

Педагогічне спілкування і його функції



Семінар1

Педагогічне спілкування і його функції

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Професійне педагогічне спілкування — це взаємообумовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцем, він повинен залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, необхідно виділити такі аксіоматичні чинники: а) інтенціональність (наявність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результативність (міра збігу досягнутого результату з означеною метою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

Виділяють також певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодію, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємооцінку.

Функції педагогічного спілкування:

1) Інформаційно-комунікативні;

2) Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

3) Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

Прояв функцій спілкування на різних етапах навчально-виховного процесу.

Приклади з практики роботи вчителів.

Види та рівні педагогічного спілкування

Рівні спілкування

Залежно від змісту і спрямованості дій партнерів виділяють такі рівні спілкування (рис. 3.11).

1. Конвенційний рівень (лат. convencionalis — відповідно до договору): здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які визначені заздалегідь. Вимагає високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил.

2. Примітивний рівень: для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співбесідник є всього-на-всього предметом потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — оволодіти ним, коли заважає — відштовхнути, знехтувати.

3. Маніпулятивний рівень: партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти.

4. Стандартизований рівень: спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок".

б. Ігровий рівень: спілкування здійснюється в ігровій формі, що вимагає від партнерів вияву творчості, добору таких прийомів, які допомогли б підтримувати запропонований тон.

6. Діловий рівень: передбачає організацію співбесідника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів.

7. Духовний рівень; є вищим етапом людського спілкування. За такого спілкування партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої уваги, шанобливості.

Колишній вихованець колонії імені Максима Горького пригадує епізод спілкування з А.С. Макаренком. У цьому фрагменті виразно проглядається духовний рівень спілкування.

"Говори, говори, — зустрів мене Антон Семенович. — Ти хочеш сказати мені щось хороше. Я знітився. Як він дізнався?

— Добре, Антоне Семеновичу, будь що буде, — скажу. Тільки прошу Вас не сердіться на мене і не смійтеся. Я... закохався, Антоне Семеновичу. Можливо, воно і не годиться, я ж вихованець...

— Вихованець?! От здорово! — Антон Семенович вийшов із-за столу, взяв мене за плечі і посадив поряд із собою на диван.

— Так кажеш, якщо колоніст — значить не годиться? Ха, от дивак! А тепер розповідай, як же ти кохаєш?

— Напевне, як і всі, — соромлячись і запинаючись, відповів я, — Ольгу, дочку мірошника покохав. Все думаю про неї, весь час хочу бачити. Ось навіть вірші почав писати.

— То-то, я бачу, що якийсь ти не такий, як завжди, — і трішки сумний, і більше одинаком почав ходити, стрункішим став, охайнішим. Погарнішав, а від чого —не знаю. Так воно і повинно бути, якщо людина закохалась по-справжньому... Ну, Семене, спасибі, двічі тобі спасибі. Перше — зате, що закохався...

— Що ви, не варто...

— Помовч, помовч, а то дурниць наговориш... А друге — спасибі за те, що довірив мені своє найбільш потаємне. Це я розумію як найбільшу І ніжну вдячність. Даю тобі чесне слово, як мужчина, як батько, як товариш, що твою довіру не скривджу ніколи — ні думкою, ні словом".

Педагог-вихователь обирає той чи інший рівень спілкування залежно від мети виховного впливу на особистість, від індивідуальних особливостей вихованця, співрозмовника (батька, колеги, представника громадськості та ін.).

Види спілкування

Є різні види спілкування (рис. 3.12).

Вербальне спілкування

1. Вербальне. Основним засобом є слово. У процесі педагогічного спілкування слово було і залишається головним інструментом впливу на вихованців. У слові зосереджена значна психологічна і духовна енергія людини. В.О. Сухомлинський писав: "Слово — наш найважливіший педагогічний інструмент, його ніч .їм не заміниш"1.1 далі: "Звичайно, у формуванні духовного обличчя людини велику роль відіграють поведінка, взаємини в колективі, конкретна праця на благо народу. Але ж і поведінка, і взаємини, і праця — все це залежить від складних процесів, що відбуваються в душі, найважливішим засобом впливу на яку є слово. В руках вихователя слово — такий же могутній засіб, як музичний інструмент в руках музиканта, як фарби в руках живописця, як різець в руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарби і пензля — живопису, без мармуру і різця — скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність <...>.

Як важливо, щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалась, раділа й обурювалась жива людська пристрасть! Бо хоч який виховний буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаються для неї мертвими, поки в них не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, вказівок. Вона дається тільки життям, входить у душу вихователя і віддається дітям, як найдорогоцінніше духовне багатство".

І далі в цій же статті "Слово про слово", Василь Олександрович, звертаючись до молодих учителів, наголошував: "Хочеться порадити вчителям: якщо ви прагнете, щоб ваше виховання стало мистецтвом, відточуйте слово. Шукайте в невичерпній скарбниці нашої рідної мови перлини, які запалюють вогник захоплення в дитячих очах. Знаходьте найтонші відтінки на багатобарвній палітрі народної мудрості, говоріть дітям красиво про красу навколишнього світу. Слово — це найтонший різець, здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти користуватися ним — велике мистецтво. Словом можна створити красу душі, а можна й спотворити її. Тож оволодіймо цим різцем так, щоб з-під наших рук виходила тільки краса!".

Наведемо приклади вербального спілкування вчительки з класним колективом, спрямованого на організацію учнів на навчальну діяльність.

Варіант 1

Вчителька заходить до класу:

— Доброго дня, діти! (З посмішкою дивиться на учнів.) Сідайте. Проконтролюйте себе: чи правильно ви сидите. (Пауза. Очікує, поки учні займуть правильне положення за партами.)

— Сьогодні, нарешті, ми раді бачити у нас Галю. Молодець, Галинко. Маєш гарний вигляд. А що відстала з навчання — не хвилюйся: допоможемо.

— Всі приготувалися? От і добре. Записуйте в зошити: "Двадцяте березня. Класна робота". Слухайте речення для коментування. Коментує Сергійко. Увага!

Читає речення. Відкриваються двері. Вбігає зашарілий Ігор. Зупиняється біля дверей з почуттям вини перед вчителькою. Не припиняючи роботи, вчителька покликала жестом Ігоря до себе, поклала руку на плече і щось тихенько сказала. Ігор навшпиньки йде на своє місце і швиденько включається в роботу.

Варіант 2

Вчителька заходить до класу:

— Здрастуйте! Сідайте!

Учні сідають. Учителька щось шукає у своїй сумці. Піднімає голову.

— Мартиненко! Чого це ти не можеш заспокоїтися, як цирковий кінь.

Відкриває журнал.

— Черговий, хто сьогодні відсутній у класі? Чергова оглядає клас.

— Костенко Галя, Швець Андрій. Андрій уже третій день хворіє.

— Знову Швець зі своїми хворобами. Найшов коли хворіти. Кінець чверті. Як старий дід з радикулітом... Усі?

— Так, лише двох немає.

— Діставайте зошити. Будемо писати словниковий диктант. Уже приготувалися? Пастушенко, закрий, врешті-решт, рота. У тебе язик як помело. Нещастя ти моє... Пишемо!

—Діана Анатоліївна, а дату писати?

— А ти що з Місяця впав? Мені вже набридло товкти вам одне й те ж.

Учні починають записувати під диктовку слова. Вчителька ходить між рядами парт.

— А де Софронов Микола? — запитує раптом.

— Він у школі Книжки його тут. Напевне, запізниться, — відповідають хором учні.

Відкриваються двері. Спочатку з'являється голова, а потім і весь Софронов. Вітається.

— Ти знову запізнився? — зупиняє його вчителька. — Де це ти тинявся? Для тебе потрібен не дзвінок, а церковний дзвін...

— Я, я бігав до... — пробує пояснити учень.

— Сідай! — перебиває його вчителька. — Ти завжди, виправдовуючись, що-небудь збрешеш...

У системі виховання майстерність учителя виявляється передусім через слово. І не лише як своєрідна знакова одиниця. Щоб воно було дієвим інструментом спілкування, важливо, як воно сказане, який психологічний, духовний зміст у нього вкладено. Слово педагога має поєднуватися, підкріплюватися внутрішніми і зовнішніми виявами душі та м'язів. А.С. Макаренко з цього приводу розмірковував: "Педагогічна майстерність полягає і в постановці голосу вихователя, і в умінні керувати своїм обличчям <...>. Але учневі треба іноді продемонструвати муки душі, а для цього треба вміти грати. Та не можна просто грати сценічно, зовнішньо. Є якийсь пас, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відбиття тих процесів, які є в нашій душі. А для учня ці душевні процеси передаються як гнів, обурення і т. д.

Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити "Іди сюди" з 16—20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі. Тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба"1.

Своєчасно сказане слово, поданий словесний сигнал може спонукати вихованця до активізації потрібних дій або попередити, загальмувати негативні наміри.

Ось фрагмент оригінального спілкування педагога з вихованцем.

Класний керівник Л. С. зі своїми шестикласниками сонячного дня відправилися на одноденну екскурсію на лоно природи. Пройшли перші чотири кілометри. Ось і річка з високим обривистим берегом повільно несе свої води. Зробили привал. Діти, звільнившись від рюкзаків, групками розійшлись між деревами. Дві подруги Оленка і Зіна вмостилися на високому піщаному обриві під сосною, спостерігають за плином води. А пустотливий Сашко по-пластунському підкрадається з тилу до дівчаток і готується зіштовхнути їх у воду. Л. С. уже кілька хвилин спостерігала за діями Сашка, стоячи неподалеку. І в той момент, коли хлопчик уже піднімався на ноги, щоб учинити задумане, вчителька голосно вигукнула: "Сашенько! Ку-ку!" І сховалася за дерево. Хлопчик піднявся, оглянувся: звідки ж той голос? І чимдуж бігцем, озираючись, повернувся до місця привалу.

Наведемо ще один приклад використання слова як важливого інструмента вербального спілкування педагога з учнями на уроці. Тут маємо два підходи до розв'язання, по суті, однієї І тієї ж задачі.

Варіант 1

Якось молодий вчитель у перший рік роботи в школі вів урок у 5-А класі. Ходив між рядами парт, заглядав у зошити. Раптом щось загарчало під партою Терешка Лукашина. Там сиділа маленька собачка, завбільшки з рукавицю, вчитель зробив крок до хлопчика.

— Я її не кликав... Вона сама прив'язалась, — виправдовувався Терешко. А собачка вискочила з-під парти, схопила вчителя за штани. Учні засміялися.

— Геть з класу! — зірвався вчитель. Не збираючи книг, Терешко, схопив свою улюблену собачку і вискочив із класу.

Вчитель послав записку матері учня з вимогою негайно з'явитися до школи. Мама відшмагала Терешка. А вночі кудись забігла собачка Мушка. На другий день хлопець дивився на вчителя з-під лоба: смертельна образа горіла в його очах. Далі він перестав учити уроки. А кількома днями пізніше на дошці з'явився нацарапаний цвяхом силует людини і під ним підпис: "Очкарик..."

Варіант 2

Учителька прийшла на урок географії в 6-й клас. Учні були збуджені. За задньою партою два хлопчики щось намагалися накрити курткою. тут Тетяна Степанівна побачила, що за партою між двома хлопчиками сидів красивий собака: кучерява чорна шерсть, жваві вуглинки очей, довгі вуха.

Учителька посміхнулася.

— О, в нашому класі ще один "учень" з'явився. Це приємно. Не ховайте його.

— Вибачте, Тетяно Степанівно, але не було з ким залишити дома Чапа. Він буде сидіти тихо, — застережливо і з проханням в очах сказав Сергійко.

—А якої він породи? Скільки йому років? — поцікавилась учителька.

— Це пудель, йому ще тільки 9 місяців.

— Знаєте, діти, маленькому Чапикові незручно буде там сидіти. Сергійку, сідай з пуделем ось тут за першою партою. Поміняйся з Андрійком. І хай Чап дивиться на дошку...

Очі всіх учнів засвітилися добром і всі приступили до роботи.

Педагоги мають усвідомлювати, що учні запам'ятовують не тільки (і не стільки) інформацію, а те, як вона була подана, яке емоційне навантаження мали в собі слова.

Семінар 2

Семінар 3

Семінар 4

Семінар 5

Семінар 6

Семінар 7

Педагогічний такт.

Узагальненим виявленням стилю спілкування педагога є педагогічний такт, у якому акумульовано всі складові педагогічної культури педагога і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.

Педагогічний такт — це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.

Педагогічний такт також виявляється в умінні керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента. Він вимагає критичності і самокритичності в оцінці своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи, поваги. Педагогічний такт реалізується через мову і стиль поведінки.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на студентів у вмінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування. К. Д. Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог "ніколи не може стати хорошим вихователем практиком без такту. ...Ніяка психологія не спроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці в силу того, що діє швидко і вмить... і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без причепливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумову діяльність".

Основні показники педагогічного такту науково-педагогічного працівника:

■ людяність без зарозумілості;

■ вимогливість без брутальності та причепливості;

■ педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності студента;

■ вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без зухвалості, без зарозумілості;

■ уміння слухати співрозмовника, не виявляючи байдужості та вищості;

■ урівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування, без дратівливості та сухості;

■ простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;

■ принциповість і наполегливість без упертості;

■ уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;

■ гумор без посміху;

■ скромність без удаваності.

Удосконаленню педагогічного такту ' науково-педагогічного працівника сприяє так званий соціальний інтелект, який трактують як особливу індивідуальну рису, що дає змогу розуміти студента, усвідомлювати мотивацію його поведінки, розпізнавати найсуттєвіші риси індивідуальності. Ця якість виявляється як:

■ просоціальна спрямованість, готовність до співпраці, особиста зацікавленість у добробуті інших;

■ соціальна ефективність як очікування успіху в розв'язанні міжособистісних проблем;

■ емпатичний інтерес та особисте співчуття, які забезпечують декодування невербальних ознак емоційних переживань;

■ адекватне визначення ціннісних аспектів ставлення до себе й до інших.

Отже, педагогічний такт виховують, його набувають разом з педагогічною культурою і він виявляється в педагогічній діяльності. Він є показником зрілості науково-педагогічного працівника як майстра своєї справи. Це великий засіб, за допомогою якого студентів можна перетворити на своїх спільників чи, навпаки, суперників.

Педагог у вищому навчальному закладі повинен працювати над формуванням власного педагогічного такту й постійно його вдосконалювати. Як немає межі досконалості, так і немає межі виявлення різноманітних і багатогранних аспектів педагогічного такту.

Якщо раніше студенти погоджувалися на позицію підпорядкованого, то тепер вони прагнуть до ситуації співпраці, а вона передбачає певні вимоги до організації спілкування: діалогічність, взаємну довіру, реальний психологічний контакт, здатність науково-педагогічного працівника відмовитися від диктату й перейти до взаємодії. Обов'язковою вимогою студентів є наявність педагогічного такту, який виявляється у зовнішньому вигляді науково-педагогічного працівника, у тоні спілкування, у самовладанні, в умінні без грубощів досягти бажаних результатів.

Багато труднощів і невдач у педагогічній діяльності науково-педагогічного працівника зумовлено саме недоліками сфери професійно-педагогічного спілкування, оскільки лише воно забезпечує досягнення мети навчання та виховання і визначає характер взаємодії між двома головними суб'єктами педагогічного процесу. Відомий російський психолог В. А. Кан-Калик виокремлює кілька стилів педагогічного спілкування.

■ Спілкування на основі високих професійних настанов педагога, його ставлення до педагогічної діяльності загалом. Про таких кажуть: "За ним студенти буквально по п'ятах ходять". У вищій школі інтерес у спілкуванні стимулюють ще й спільні професійні зацікавлення, особливо на профільних кафедрах.

■ Спілкування на основі дружнього ставлення. Цей вид комунікації передбачає захопленість спільною справою. Педагог виконує роль наставника, старшого товариша, учасника спільної навчальної діяльності (але слід уникати панібратства). Особливо це стосується молодих педагогів, якщо вони не бажають потрапити в конфліктну ситуацію.

■ Спілкування-дистанція. Найбільш поширений тип педагогічного спілкування, за якого постійно є дистанція у всіх сферах: навчанні — з посиланням на авторитет і професіоналізм; вихованні — на життєвий досвід і вік. Такий стиль формує взаємини "науково-педагогічний працівник — студенти". Але це не означає, що студенти мають сприймати педагога як ровесника.

■ Спілкування-загравання. Воно властиве молодим науково-педагогічним працівникам, які надмірно прагнуть популярності. Таке спілкування забезпечує лише фальшивий, дешевий авторитет.

Як правило, у педагогічній практиці поєднуються стилі в певній пропорції за домінування одного з них.

Особливі труднощі в налагодженні педагогічного спілкування, взаємин зі студентами у сфері особистіших контактів відчувають педагоги-початківці. Щоб оволодіти високим рівнем професійно-педагогічного спілкування зі студентами, треба добре знати його психологічні, змістові й процесуальні основи.

Таким чином, у навчально-виховному процесі вищої школи важливе місце належить особистості науково-педагогічного працівника, його комунікативним умінням, здатності встановлювати діалог зі студентом, розуміти й адекватно сприймати його світ, світ не підлеглого, а рівноправного партнера, колеги в складному мистецтві навчання.

■ Соціокультурна компетентність відображає знання глобальних процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, основ соціології, економіки, менеджменту і права, володіння сучасними інформаційними технологіями, а також необхідний рівень загальної, національної, громадянської та педагогічної культури, засоби її продукування серед студентів, творчість у розв'язанні різних педагогічних завдань.

■ Педагогічна творчість науково-педагогічного працівника виявляється в ініціативності, активності, інноваційності, постійному натхненні для вдосконалення всього навчально-виховного процесу. Це творчість в обміркуванні методики і змісту майбутнього конкретного навчального заняття, виховного заходу та будь-якої взаємодії зі студентами.

Значну увагу на формування педагогічної творчості науково-педагогічного працівника в українській педагогіці звертає професор С. О. Сисоєва. Педагогічна творчість педагога, на її думку, - це особистісно-орієнтована розвивальна взаємодія суб'єктів навчально-виховного процесу, зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємин між ними.

Як творча особистість, науково-педагогічний працівник до кожного навчально-виховного заходу має ставитися дуже відповідально, знаючи, що не буває двох однакових студентів, що кожен із студентів - неповторна особистість. Потрібно намагатися врахувати ці обставини, внести особисте "Я" і вчинити оригінально, нестандартно, змістовно і цікаво.

Найдужче на вихованців впливають не слова педагога, а його поведінка, самореалізація. Творчість науково-педагогічного працівника - найбільш важлива й необхідна особистісна його якість, яка забезпечує оригінальність, нестандартність, іноваційність і ефективність у навчанні та вихованні студентів. Тобто без творчості немає натхненної педагогічної діяльності та активної взаємодії між усіма учасниками навчально-виховного процесу.

Безперечно, підвалиною творчості педагога є психолого-педагогічне мислення, яке передбачає нестандартний, пошуковий та інноваційний підхід до організації та здійснення педагогічного процесу й постійного його вдосконалення, всебічний аналіз навчально-виховних заходів з погляду сучасних досягнень психологічної, педагогічної та інших наук, постійне вдосконалення свого психолого-педагогічного досвіду і вміння бачити, знайти щось нове, оригінальне в кожному педагогічному явищі в повсякденному житті.

Сучасне психолого-педагогічне мислення також передбачає відмову педагога від стандартних шляхів здійснення навчально-виховного впливу. Від нього вимагають сміливості створення власних ефективних методик, які найповніше відповідають його фаховій підготовці та індивідуально-психічним особливостям і випливають із сучасних гуманістичних педагогічних концепцій.

В. О. Сухомлинський акцентував уваїу на оптимістичному мисленні педагога. Він неодноразово заявляв, що немає жодної дитини, яка б не змогла стати за належних зусиль педагогів людиною освіченою, високоморальною і працьовитою.

Основні характеристики творчого мислення: ясність, чіткість, логічність, системність, послідовність, самостійність, гнучкість, сміливість і оригінальність.

Ці характеристики творчого мислення педагогу забезпечують:

■ постійний і систематичний пошук актуальних навчально-виховних проблем, які потребують розв'язання;

■ виявлення оригінальних і нестандартних прийомів і способів розв'язання навчально-виховних проблем, труднощів, завдань;

■ послідовне, систематичне і безперервне вдосконалення стилю, методів і форм власної дидактичної виховної діяльності;

■ творче намагання до інноваційного здійснення на вчально-виховних заходів та широке залучення до їз обґрунтування інших педагогів і студентів;

■ відкритість для нового і нестандартного, вміння зна ходити в них суттєве і перспективне;

■ послідовну і рішучу відмову від стереотипного етили мислення, розв'язання завдань і здійснення навча льно-виховних заходів;

■ здатність сміливо відмовитися від окремих елемен тів рутинного стилю діяльності та знаходити оптв мальні шляхи подальшої діяльності;

■ оптимістичне прогнозування майбутніх навчальне виховних дій і передбачення їх результатів тощо.

Сучасний етап розвитку педагогічної думки вимагає тї кого творчого мислення, без якого неможливий і її саморо: виток, і вдосконалення навчально-виховного процесу.

Особистісні якості науково-педагогічного працівник Науково-педагогічний працівник має володіти певним наб< ром особистісних якостей, серед яких доброзичливість, г манність, принциповість, толерантність, моральність, дисці плінованість, порядність, творчість, спостережливість, співч тливість, емпатія, самовладання, оптимістичність, уважніст наполегливість, ініціативність, натхненність, комунікатиі ність, людяність, вимогливість, скромність.

Однією з особистісних якостей науково-педагогічної працівника є його педагогічна спрямованість. Викладені вин особистісні якості науково-педагогічного працівника буду гармонійно розвиватися і матимуть стимул для самовдосю налення тільки в разі наявності внутрішнього зацікавленн хотіння, бажання (мотивів, мотивації) займатися педагогі1 ною діяльністю, неспинного і невтомного намагання досягти ній значних успіхів, отримання власного задоволення від д" сягнутих успіхів і постійного прагнення до цієї діяльності.

 

 

Семінар 8

Семінарські заняття

З

«Етики спілкування у педагогічному процесі»

Виконав:

cтудентка 305 групи

cпец. «Здоров’я людини»

Ковальчик Володимир

Перевірила:

Кисилиця О.М.

 

Чернівці 2014

Семінар1

Педагогічне спілкування і його функції

Педагогічне спілкування — це система органічної соціально-психологічної дії учителя-вихователя і вихованця в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з вихованцями у процесі навчально-виховної роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчальній діяльності, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості вихованців.

Професійне педагогічне спілкування — це взаємообумовлений процес рольових ігор учителя-вихователя і вихованців. Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для учня — це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцем, він повинен залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, необхідно виділити такі аксіоматичні чинники: а) інтенціональність (наявність конкретної мети та специфічних мотивів); б) результативність (міра збігу досягнутого результату з означеною метою); в) нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

Виділяють також певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодію, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємооцінку.

Функції педагогічного спілкування:

1) Інформаційно-комунікативні;

2) Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

3) Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

Прояв функцій спілкування на різних етапах навчально-виховного процесу.

Приклади з практики роботи вчителів.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.203.142 (0.027 с.)