Психолого-педагогічна структура діяльності викладача.

Психолого-педагогічна структура діяльності — система дій педагога, спрямованих на досягнення поставлених цілей через розв'язання педагогічних завдань.

У структурі діяльності викладача виділяють такі складові, як:

- види - це його конструктивна, організаційно-мобілізуюча, комунікативно-розвивальна, інформаційно-орієнтуюча, дослідницька і гносеологічна діяльність, що передбачає високу кваліфікацію

- напрями діяльності - навчальна, методична, організаційно-методична, наукова, дослідницька, виховна робота.

Основний зміст діяльності вузівського викладача включає виконання таких функцій – навчальної, організаційної, виховної та дослідницької. Ці функції проявляються в єдності, хоча в багатьох викладачів одна з них домінує над іншими. Найбільш специфічним для викладача вузу є поєднання педагогічної та наукової роботи.

Всіх вузівських викладачів умовно можна поділити на три групи:

· з переважанням педагогічної спрямованості (приблизно 2/5 від загальної кількості);

· з переважанням дослідницької спрямованості (приблизно 1/5 від загальної кількості);

· з однаковим вираженням педагогічної та дослідницької спрямованості.

Професіоналізм викладача вузу в педагогічній діяльності виявляється у вмінні бачити і формувати педагогічні завдання на основі аналізу педагогічних ситуацій і знаходити оптимальні способи їх вирішення. Заздалегідь описати всі ситуації, які вирішує викладач під час роботи зі студентами, неможливо. Приймати рішення доводиться кожний раз в новій своєрідній ситуації. Тому однією з важливих характеристик педагогічної діяльності є її творчий характер.

Творча індивідуальність викладача-педагога – це вища характеристика його діяльності, і, як усяка творчість, вона тісно пов'язана з його особистістю.

Щоб повноцінно здійснювати процес викладання, вчитель має усвідомлювати загальну мету освіти і місце свого предмета в її реалізації. Учитель повинен глибоко знати предмет на сучасному науковому рівні.

Здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання потребує від учителя певних знань із суміжних дисциплін. Оскільки у процесі навчання реалізуються його виховна і розвиваюча функції, вчитель повинен мати добру психолого-педагогічну підготовку, знати методику організації виховної роботи.

Міцні знання з методики, психології та педагогіки є основою розвитку педагогічної майстерності. Для успішного викладання вчитель повинен добре знати особливості учнів, що є запорукою управління їх пізнавальною діяльністю.

Діяльність учителя в процесі викладання охоплює· планування (тематичне й поурочне) діяльності;· організацію навчальної роботи, діяльності, стимулювання активності учнів; здійснення поточного контролю за навчальним процесом, його регулювання, коригування.

Професійна компетентність педагога.

Поняття “компетентність” (лат. відповідний, здібний) означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості викладача, які дозволяють йому самостійно і ефективно реалізувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. “Компетентність” визначає рівень професіоналізму особистості, а її досягнення відбуваються через здобуття нею необхідних компетенцій, що є метою професійної підготовки фахівців

Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, “синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя”, комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності. Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного “Я” у професії, як самореалізація особистості викладача в педагогічній діяльності. Професійна компетентність визначається вченими як професійна підготовленість і здатність суб’єкта праці до виконання завдань і обов’язків повсякденної діяльності.

Сучасні дослідники у розробці проблем професійно-педагогічної компетентності досить часто спираються на трактування цього поняття, яке наводить Н. Кузьмина: професійно-педагогічна компетентність полягає в обізнаності у галузі спеціальній (предмета, який викладає педагог, науки, мистецтва, які цей предмет акумулюють); методичній (у галузі засобів, форм і методів педагогічного впливу); психологічній (у галузі врахування особливостей відображення впливу педагогічної дії на психічний розвиток особистості).

Професійно-педагогічна компетентність, за визначенням автора, - це здатність педагога перетворювати спеціальність, носієм якої він є, у засіб формування особистості з урахуванням обмежень і приписів щодо навчально-виховного процесу відповідно до вимог педагогічної норми, в якій він здійснюється; це сукупність умінь педагога як суб’єкта педагогічного впливу особливим чином структурувати наукове і практичне знання з метою кращого вирішення педагогічних завдань

15.Зміст теоретичної готовності студентів.

16. Зміст практичної готовності студентів.

Сутність, функції та основні напрямки реалізації виховного процесу в вузі.

Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Особливості виховного процесу

Процес виховання є:

- багатофакторним: на нього впливає родина, окремі педагоги, вся школа загалом, суспільство з його виховними інститутами. Встановлено, що чим більше за своїм напрямком і змістом збігаються впливи організованої виховної діяльності й об'єктивних умов, тим успішніше здійснюється формування особистості. Особливість виховного процесу виявляється і в діяльності вихователя - керівника цього процесу, зумовленій не лише об'єктивними закономірностями

- тривалим, безперервним і триває все життя. При цьому змінюється лише роль і співвідношення різних виховних факторів. До школи провідну роль у вихованні відіграє родина, в роки навчання - школа, училище, вуз. Із початком трудової діяльності - власна сім'я, трудовий колектив, громадські, політичні, релігійні організації

- комплексним. Особистість формується в цілому, певні риси та якості в неї розвиваються не почергово, а одразу, комплексно. Це означає, що цілі, завдання, зміст, форми і методи виховного процесу повинні підпорядковуватися ідеї цілісності формування особистості, тобто педагогічний вплив повинен мати комплексний характер.

Функції

1.Функция розвитку передбачає зміну спрямованості особистості вихованця, структури її потреб, мотивів поведінки, здібностей та ін. 2.Функция формування - як спеціально організований процес пред'явлення педагогом дитині (учню, студенту) соціально схвалюваних цінностей, нормативних якостей особистості і зразків поведінки для його особистісного, громадянського та професійного зростання. 3.Функція соціалізації - в забезпеченні засвоєння соціального досвіду та вироблення спільно з дорослими власних ціннісних орієнтації в процесі спільної діяльності і спілкування .4.Функция індивідуалізації - як процес становлення «Я-образу», духовного світу особистості, реалізації її соціальних ролей і відносин на основі її психічного і соціального досвіду і досвіду інших людей і попередніх поколінь .5.Функція психолого-педагогічної підтримки - як допомогу дітям та учнівської молоді у вирішенні їхніх індивідуальних проблем, пов'язаних з психофізичним і моральним здоров'ям, навчанням, міжособистісними відносинами і спілкуванням, професійним і життєвим самовизначенням. 6.Гуманітарная функція виховання

Блок