Курсова, предметна, модульна система навч.

Курсова с.навч. −система, за якою навчальні плани і графіки занять у вищих і середніх спец. навч. закладах СРСР будуються з урахуванням комплексного взаємозв'язку між окремими навч. предметами і циклами наук — суспільними, загальнонауковими, профілюючими. Цим забезпечується структурна єдність лекційних та практичних занять, виробничої практики, послідовність у набутті знань і практичній підготовці спеціаліста. За К. с. н. навч. процес будується за курсами, роками навчання і семестрами. Кожний семестр завершується заліково-екзаменаційною сесією. Відвідування занять і своєчасне виконання курсових та ін. робіт, передбачених навч. планами, є обов'язковим для студентів і учнів, за винятком студентів, переведених на індивідуальні графіки навчання. К. с. н. прийнята в усіх денних і вечірніх вищих і серед. спец. навч. закладах (ф-тах, відділеннях). Вона дає змогу створити у навч. закладі й на ф-ті чіткий режим навч. процесу й самостійної роботи студентів, перспективно планувати роботу гуртків, ф-тів громад. професій тощо. Студентам заочного навчання дозволяється виконувати завдання і складати заліки та екзамени протягом усього навч. року за принципом предметно-курсової системи навчання.

Предметна с. н. - система організації навчально-виховного процесу, за якою кожний навч. предмет вивчається учнями під керівництвом учителя — спеціаліста з відповідної галузі науки, техніки й мистецтва. Принципи добору навч. предметів історично змінювалися залежно від зміни вимог держави до школи. В СРСР П. с. н. запроваджена в заг.-осв. школах, профтехучилищах, серед. спец. навч. закладах. В школах СРСР П. с. н. застосовується починаючи з 4 класу. В 1—3 класах усі предмети, як правило, викладає один учитель, а музику, образотворче мистецтво і фізкультуру — переважно спеціалісти з цих дисциплін. П. с. н. у рад. школі охоплює в логічній послідовності основи наук, техніки й мистецтва, забезпечує свідоме й глибоке засвоєння учнями системи знань, навичок і вмінь, сприяє комуністичному вихованню.

Модуль (modulus) – міра. У педагогіці модуль – це функціональний вузол навчально-виховного процесу. Модульне навчання – це пакет науково-адаптованих програм для індивідуального вивчення, що забезпечує навчальні досягнення студентів з різним рівнем попередньої підготовки. Навчальний модуль – це система занять у вигляді сукупності систем знань, норм цінностей. Це поетапне відкриття студентом під впливом викладача цієї системи у ході пошукової пізнавальної активності.

Модульне навчання зародилося в кінці 60-х років у англомовних країнах. Принцип його полягав у тому, що студент більш самостійно може працювати із запропонованою йому індивідуальною навчальною програмою, яка включає цільовий план дій, банк інформації і методичне керівництво щодо досягнення поставлених дидактичних цілей.

5. Навчальні плани, програми.

Навчальний план — основний нормативний документ (стан­дарт) вищого навчального закладу, що складається на підставі освітньо-професійної програми і структурно-логічної схеми підго­товки фахівців та визначає організацію їх навчальної діяльності. Навчальним планом охоплено: графік процесу навчання; перелік та обсяг навчальних дисциплін; послідовність їх вивчення; кон­кретні форми проведення занять (лекції, семінари, лабораторні тощо) та їх обсяг; форми проведення підсумкового контролю (ек­замен, залік, диференційований залік); порядок проведення прак­тик, їх види; обсяг часу, відведеного на самостійну роботу сту­дентів; кількість курсових робіт, які виконує студент за період навчання; зміст і форми державної атестації. Навчальна програма — державний документ, в якому визна­чено зміст освіти з окремої навчальної дисципліни з виділенням розділів, тем, кількості годин на їх опрацювання. Навчальні про­грами розробляються науково-методичними комісіями ВНЗ за професійними напрямами і затверджуються Міністерством осві­ти і науки України. Вони є базовими з основних дисциплін з ура­хуванням державних стандартів. На їх основі кафедри вищих навчальних закладів розробляють робочі навчальні програми, які затверджуються кафедрами, радами факультетів та вченими ра­дами вищих навчальних закладів. Робочі навчальні програми обов´язкові для виконання викладачами.

Сутність, структура, функції мет.навч.

Методи навчання (гр. methodos — шлях пізнання, спосіб зна­ходження істини) — це впорядковані способи взаємопов´язаної, цілеспрямованої діяльності педагога й студентів, спрямовані на ефективне розв´язання навчально-виховних завдань. Вони реалі­зуються через систему прийомів і засобів навчальної діяльності.

Прийоми навчання — це складова методу, конкретні дії пе­дагога й студентів, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів.

Засоби навчання — це різноманітне навчальне обладнання, що використовується у системі пізнавальної діяльності (книги, пись­мове приладдя, лабораторне обладнання, технічні засоби та ін.).

Поняття методу навчання — складне, багатовимірне. Це дидактичне поняття, якому властиво чимало ознак. Слушною щодо цього є думка професора A.M. Алексюка про видові ознаки методів навчання:

1)"бути формою руху пізнавальної діяльності", зокрема: а) "бу­ти певним логічним шляхом засвоєння знань, умінь та навичок учнями" (індукція, аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення тощо); б) "бути певним видом і рівнем пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, евристич­ний, дослідницький)"; в) "бути певним шляхом стимулювання і мотивації учіння";

2)"бути щоразу специфічним пізнавальним рухом основ наук, що вивчаються в школі", завдяки якому поєднуються зміст і ме­тод навчання;

3)"бути певною формою обміну науковою інформацією між тим, хто вчить, і тим, хто вчиться" (словесна, наочна чи практична);

4)"бути певним способом керування пізнавальною діяльністю учнів"; зокрема "способом викладу знань, умінь та навичок для учнів (учитель, книжка, навчальна машина тощо)".

Такий підхід з позицій видових ознак дає можливість розпі­знавати методи навчання серед інших дидактичних категорій. Але важливо означити дефініції кожного методу навчання на основі видових ознак, оскільки наукове розуміння тих чи тих дефініцій дає змогу ефективно використовувати певні методи навчання і в загальноосвітній, і у вищій школі.

Класиф. мет. навч.

Досить розгалуженою є класифікація методів навчання за особливостями навчально-пізнавальної діяльності учнів, яку складають:
— пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний) метод: викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;
— репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком;
— проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення);
— частково-пошуковий. (евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів);
— дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо.
Залежно від особливостей викладання та учіння, в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):
— інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання навчального матеріалу без докладного пояснення, узагальнення й систематизації, а учні — заучують його без достатнього аналізу та осмислення;
— пояснювальний метод викладання і репродуктивний метод учіння. Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засвоєння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування);
— інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно-практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички;
— пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу;
— спонукальний метод навчання і пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача.

1. Методи організації навчально-пізнавальної діяльності - словесні, наочні, практичні; індуктивні, дедуктивні, метод аналогій; проблемно-пошуковий, евристичний, дослідницький, репродуктивні методи (інструктаж, пояснення, тренування); самостійна робота з книгою, з приладами та ін.

2. Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності - пізнавальні ігри, навчальні дискусії, методи заохочення й осудження в учінні, висунення навчальних вимог.

3. Методи контролю й самоконтролю: усний і писемний контроль, лабораторний, машинний контроль, методи самоконтролю.

У педагогічній літературі відомі підходи до класифікації методів, коли одночасно враховуються дві або й три ознаки. Так, В. О. Онищук за основу класифікації запропонував взяти дидактичні цілі й відповідні їм види діяльності учнів. У результаті була одержана така класифікація методів навчання;

комунікативний метод, метою якого є засвоєння готових знань шляхом повідомлення нового матеріалу - бесіда, робота з текстом, оцінка роботи;

пізнавальний метод, мета - сприймання, осмислення і запам'ятовування нового матеріалу;

перетворювальний метод, мета - засвоєння і творче застосування умінь і навичок;

систематизуючий метод, мета - узагальнення і систематизація знань;

контрольний, мета - виявлення якості засвоєння знань, умінь і навичок і їх корекці

Когнітивні методи навчання (методи навчального пізнання): методи емпатії (вживання), смислового бачення, образного бачення, символічного бачення, евристичних запитань, порівняння, евристичного спостереження, фактів, дослідження, конструювання понять, конструювання правил, гіпотез, прогнозування, помилок, конструювання теорій.

Креативні методи навчання (методи зорієнтовані на створення учнями власних освітніх продуктів) - придумування, "Якби...", образної картини, гіперболізації, аглютинації, "мозковий штурм", сінектики, морфологічного ящика, інверсії.

Методи організації учіння (поділяються на методи учнів, учителів і керівників освіти). Методи учнів - це метод навчального цілепокладання, учнівського планування, створення учнівських освітніх програм, нормотворчості, самоорганізації навчання, взаємонавчання, рецензій, контролю, рефлексії, самооцінки.