Основні напрямки діяльності викладача вищого навчального закладу.

Педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі — діяль­ність, спрямована на підготовку висококваліфікованого спеціаліс­та, здатного знайти своє місце на ринку праці, активно включитися у політичну, суспільну, культурну та інші сфери життя суспільства.

Об'єктом педагогічного впливу у вищому навчальному закладі є юнаки та дівчата із певними задатками, потреба­ми, нахилами, інтересами, інтелектом, волею, почуттями.

Основними напрямами діяльності викладача вищого навчального закладу є: навчальна, науково-методична, науково-дослідна, виховна та дорадча.

Навчальна діяльність спрямована на організацію та здійснення процесу навчання відповідно до нормативних документів: проведення лекційних, семінарсько-практичних занять, консультацій, контрольних заходів, керівництво курсовими і дипломними роботами тощо.

Науково-методична діяльність пов'язана з підготовкою навчального процесу, його забезпеченням і удосконаленням.

Виховна діяльність полягає в організації виховного впливу на майбутніх фахівців у процесі викладання навчальних дисциплін і в позааудиторній роботі.

Науково-дослідна діяльність має за мету організацію наукових досліджень у певній, галузі знань, підвищення наукового рівня та розвитку творчого потенціалу викладача і студента.

Дорадча діяльність має на меті надання професійної допомоги виробничникам, проведення наукових консультацій щодо підвищення якості виробничих процесів. Це також діяльність професорсько-викладацького персоналу в галузі підвищення професійної кваліфікації спеціалістів-практиків.

Усі коротко охарактеризовані функції викладача мають виявлятися у єдності. Однак на думку Л.Д. Столяренко та СІ. Самигіна у різних викладачів одна функція може превалювати над іншою

11. Динаміка розвитку інтелектуальних функцій студентської молоді.

У розвитку інтелекту з 18 до 35 років розрізняють два мікроперіоди: від 18 до 25 років та від 26 до 35 років. Кожний з періодів визначається різними темпами та швидкістю розвитку психічних функцій та інтелекту в цілому. Перший період характеризується неперервною пульсацією та ритмічністю у розвитку так званих інтелектуальних функцій та інтелекту в цілому. У другому періоді спостерігаються повільніші зміни в розвитку зазначених функцій.

У першому періоді особливо помітні пульсації у мисленні та пам'яті. Спади в мисленні безперервно змінюються підйомами приблизно через три роки. В подальшому зміни мають більш однорідну спрямованість. Зміни пам'яті у першому періоді також мають ритмічний характер, однак коливання тут не такі значні, як у мисленні. Період коливань охоплює приблизно чотири роки. Зміни уваги у першому періоді також мають характер коливань. У перші чотири роки (18—21 років) коливання набувають значущості.

Отже, період з 18 до 25 років (пізня юність, або рання зрілість) характеризується найбільшими змінами, що визначаються високими показниками розвитку інтелектуальних функцій.

Оптимальні точку розвитку інтелекту припадають на 19, 22 та 25 років. У подальшому спостерігається відносна стабілізація, що супроводжується підвищенням рівня вербального інтелекту.

Для невербального інтелекту також характерні циклічність та мінливість. Розбіжності в рівнях розвитку вербального і невербального інтелекту високозначущі. У подальшому віці спостерігається зменшення розбіжностей між рівнями розвитку вербального та невербального інтелекту. Рівень невербального інтелекту набуває усталеного характеру.

12. Характеристика емоційної сфери студентської молоді. Класифікація типології студентів.

Студентський вік припадає на час фізичного розквіту особистості. У цей період спостерігається найбільша пластичність і переключення у формуванні склад­них психомоторних та інших навичок. Динаміка збудження і гальмування зростає.

Перехід від старшого шкільного віку до студентського супроводжується суперечностями і переорієнтацією звичних життєвих уявлень. Суперечності мають соціально-психологічний характер: з одного боку, розквіт інтелекту­альних, фізичних сил студента, а з іншого - обмеженість часу, економічних можливостей для задоволення потреб тощо. На відміну від школярів інтереси студентів перехо­дять у площину майбутньої професії. Самостійність дій у студентському віці набирає практичного характеру.

Молоді люди, вступивши до вищого навчального закладу, стикаються з багатьма труднощами: дидактичними (новизна у процесі навчання, нові методи і організація навчання, відсутність навичок самостійної роботи тощо); соціально-психологічними (зумовлені входженням індивіда в нове середовище; особливості самостійного життя,) професійними (невміння зорієнтуватися у професійній спрямованості процесу навчання;

Подоланню означених труднощів сприяє спеціально організована робота вищого навчального закладу з адаптації, тобто активного і творчого пристосування студентів нового набору до умов вищої школи.

Максималізм і категоричність, прагнення до самостійності в оцінюванні може породжувати негативне ставлення до думок дорослих, не сприйняття їх порад, а це, у свою чергу, призводить до конфліктів.

У старшому юнацькому віці формується морально-психологічний ідеал людини, який регулює навчання і поведінку. Лише незначна частина студентів першого курсу має чітке уявлення про ідеал і прагне до самовдосконалення відповідно до цього ідеалу.

Особам цього віку притаманне почуття любові, яке позначається на всьому їхньому житті і діяльності. У цей період певна частина молоді створює сім'ї, що зумовлює появу різних побутових проблем.

Активізації пізнавальної діяльності студентів, їх вдосконаленню сприяє властивий старшому юнацькому віку оптимізм, який виявляється в почутті бадьорості і життєрадісному настрої, упевненості в собі, своїх можливостях, у переконаності в тому, що мрії збудуться.

Внаслідок набуття нового соціального статусу формується почуття відпові­дальності за свою поведінку, навчання і громадську роботу. Вступивши до вищого навчального закладу, обравши шлях самостійного життя, молоді люди переймаються питаннями майбутнього.

З огляду на ставлення до навчання виокремлюють три групи студентів:

1. Серйозні студенти, які прагнуть до всього нового, незалежно від галузі знань. Вони успішно вивчають усі передбачені навчальним планом предмети, відвідують різноманітні гуртки, виховні заходи, читають художню і науково-популярну літературу та ін.

2. Студенти, які захоплюються однією галуззю знань, мають глибокі знання в цій галузі, багато читають, стежать за новинками, усвідомлюючи водночас, що необхідно знати й інші предмети, оволодівати професією, намагаються старанно вивчати всі навчальні дисципліни, передбачені навчальним планом.

3. Студенти, які, надавши перевагу певній дисципліні і маючи з цієї дисципліни глибокі і ґрунтовні знання, нехтують усіма іншими

Залежно від ставлення до навчальних дисциплін студентів умовно поділяють на три групи (С. Солодухо).

Інте­реси студентів першої групи мають пасивний споглядаль­ний характер. Перехід на вищу стадію розвитку інтересів цих студентів гальмує рівень розвитку морально-вольових якостей особистості

Друга група студентів не є однорідною за своїм складом. Студенти підгру­пи захоплюються не тільки теоретичною основою дисцип­ліни, а й її практичною спрямованістю. Друга підгрупа студентів виявляє глибоку зацікавленість теорією навчальної дисципліни, проблемами цієї науки. Важливим елементом структури пізнавального інтересу студентів цієї групи є творче став­лення до предмета. У студентів першої підгрупи необхідно формувати інтерес до теорії предмета, а другої — до прак­тики.

Третя група студентів виявляє однаковий інтерес до теорії і практики.

З огляду на ставлення студентів до обраної професії ви­окремлюють такі типи студентів (В. Лисовський):

1. «Гармонійний». Обирає свою спеціальність усвідом­лено. Сумлінно навчається, бере активну участь у науковій і суспільній роботі. Розкутий, вихований, товариський.

2. «Професіонал». Обирає спеціальність за покли­канням, наполегливий у навчанні. Однак не цікавиться науково-дослідною роботою. Бере активну участь у всіх студентських заходах, сумлінно виконує доручення.

3. «Академік». Обрав спеціальність усвідомлено. Вчиться тільки на «відмінно». Орієнтований на навчан­ня в аспірантурі, тому багато часу віддає науково-до­слідній роботі, часом на шкоду іншим заняттям.

4. «Громадський працівник». Йому властива яскраво виражена схильність до суспільної діяльності, що, як пра­вило, негативно позначається на навчальній і науковій діяльності. Впевнений, що професію обрав правильно.

5. «Аматор мистецтв». Вчиться, як правило, добре, од­нак науковою роботою не цікавиться. Його інтереси спря­мовані переважно у сферу літератури і мистецтва. Має ес­тетичний смак, широкий кругозір, ерудований.

6. «Старанний». Обрав спеціальність не цілком усві­домлено. Вчиться сумлінно, докладаючи максимум зусиль, хоча не має особливих здібностей.

7. «Середняк». Вчиться «як вийде», не докладаючи жодних зусиль, пишається цим. Обрав профе­сію, не замислюючись. Однак переконаний, що раз всту­пив, то потрібно закінчити навчання

8. «Розчарований». Студент, як правило, здібний, але не має інтересу до обраної спеціальності. Однак знає, що мусить закінчити навчальний заклад. Пропускає заняття. Прагне утвердитися у хобі, мистецтві, спорті.

9. «Ледар». Вчиться слабко, не докладаючи жодних зусиль. Цілком задоволений собою. Про своє професійне покликання всерйоз не замислюється, у науково-дослід­ній і суспільній роботі участі не бере.

10. «Творчий». Такому студентові притаманний твор­чий підхід до будь-якої справи: навчання, суспільна робо­та, дозвілля. Однак заняття, які потребують посидючості, акуратності, виконавської дисципліни, його не захоплю­ють

11. «Богемний». Як правило, успішно вчиться на т. зв. престижних факультетах. Прагне до лідерства в товари­стві таких, як він. До інших студентів ставиться зневажли­во. «Про все» чув, хоча знання його вибіркові.

Типологію сучасного студентства за ставленням до навчання, Б. Ананьєв. Він виокремлює шість типів студентів:

1. Відмінно навчається з профілюючих, загальнотеоретичних, суспільних дисциплін. Займається науково-дослідною роботою. Має високу культуру. Бере активну участь в громадській роботі. З колективом пов'язаний різ­нобічними інтересами.

2. Добре навчається. Здобуття спеціальності вважає єдиною метою навчання у вищому навчальному закладі. Суспільними дисциплінами цікавиться у межах програ­ми. Пов'язаний з колективом навчальними і професій­ними інтересами. Бере активну участь у громадській ро­боті. Викладачі та товариші вважають його хорошим студентом.

3. Відмінно встигає у навчанні, розглядає науку як основну сферу інтересів і діяльності. Виявляє інтерес до суспільних наук як засобу пояснення дійсності і власної поведінки. Має високу загальну культуру. Активний в громадській діяльності, з колективом пов'язаний широ­кими науковими інтересами. Студент цього типу - май­бутній учений. Деякі студенти цього типу займаються ли­ше наукою, всі інші заняття вважають марною тратою ча­су.

4. Добре навчається, цікавиться суспільними наука­ми; науково-дослідною роботою, як правило, не займаєть­ся. Загальна культура обмежена професійними інтереса­ми. Активний у громадській роботі і в житті колективу, ін­тереси якого розглядає як власні. Активний громадський діяч. Його поважають за чесність, принциповість, єдність слова і справи.

5. Встигає у навчанні з усіх дисциплін. Науково-до­слідною роботою не займається. Розглядає спеціальність і культуру як основну сферу своїх інтересів і діяльності. У суспільному, громадському житті не бере активної участі. З колективом його поєднують культурні та розважальні інтереси. Серед студентів він - визнаний ерудит, знавець сучасного мистецтва.

6. Має низьку успішність. Науково-дослідною роботою не займається. Пасивний у громадському житті. Відпочи­нок і розваги розглядає як головну сферу своєї діяльності. З колективом пов'язаний головним чином інтересами від­починку. Вважає себе «оригіналом», іноді морально нестійкий. До вищого навчального закладу вступив тому, що це «модно». До своєї професії байдужий і вважає її ли­ше джерелом існування. Навчається з мінімальним зусил­лям; де є можливість, використовує шпаргалку.

Навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі, а отже, розвиток особистості студента на різних курсах має певні особливості.

На першому курсі відбувається адаптація колишньо­го абітурієнта до студентських форм колективного жит­тя. Поведінка студентів характеризується високим сту­пенем конформізму (пасивне, пристосовницьке прий­няття наявних порядків, правил, норм у поведінці). У першокурсників відсутній диференційований підхід до власних ролей.

Другий курс є періодом найнапруженішої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання і виховання. Студенти отри­мують загальну підготовку, формуються їх широкі запити і потреби. Процес адаптації до середовища здебільшого за­вершений.

На третьому курсі починається спеціалізація, поглиб­люється інтерес до наукової роботи. У цей період звужу­ється сфера інтересів особистості, становлення особистості визначається фактором спеціалізації.

На четвертому курсі студенти ознайомлюються зі спеціальністю в період навчальної практики, їх поведінці властивий інтенсивний пошук раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки; відбувається переоцінка цінностей.

П'ятий курс — перспектива швидкого закінчення нав­чального закладу — формує чіткі практичні установки на майбутній вид діяльності. З'являються нові цінності, пов'язані з матеріальним і сімейним становищем, місцем роботи тощо. Студенти поступово відходять від колектив­них форм життя.