Педагогічна майстерність сучасного викладача облікових дисциплін.

Мудрий, далекоглядний наставник на життєвій ниві, невтомний, самовідданий – аж до самопожертви – трудівник і безкорисливий слуга народу, лагідний, терплячий, високосвідомий громадянин своєї Вітчизни, перейнятий найгуманнішими ідеалами людства – таким у нашій уяві постає Вчитель. Авторитети різних епох одностайно дають високу – власне, найвищу з усіх можливих – оцінку соціальної значущості педагога.

Майстерність викладача створюється не на порожньому місці, а спирається на науку та практичний досвід багатьох поколінь. Будь-яка діяльність людини починається з «першого кроку». При цьому вона усвідомлено керується каноном: «Шлях проходить той, хто рухається». Що ж до старту сходження викладача до педагогічної майстерності, то ним є розуміння суті цього поняття, визначеного як високий ступінь оволодіння певними видами діяльності. Тому першоосновою формування педагогічної майстерності є знання, вміння і навички.

Майстерність є важливою якістю викладача. Педагог – майстер своєї справи – це фахівець високої культури, який глибоко знає свій предмет, добре ознайомлений з відповідними галузями науки, практично розуміється на питаннях вікової психології, досконало володіє методикою навчання й виховання. З математичної точки зору, професійні знання викладача виступають як «функції», а майстерність – як її похідна.

Для викладача-майстра важливо не лише «що?» викладати, а й «як?» викладати предмет. Оптимальна реалізація «як?» навчати студентів задовольняється використанням відповідного комплексу форм, методів, засобів і технологій навчання. Особливий акцент слід робити на технологіях навчання. Майстер – це педагог, який досконало володіє сучасними технологіями навчання. Цілком правомірно стверджувати, що підґрунтям майстерності викладача є знання навчальної дисципліни та технологій її викладання.

Свого часу А.Макаренко висловив таку думку: «Я з досвіду дійшов переконання, що вирішує питання майстерності, яке базується на вмінні, на кваліфікації».

А чи замислювались ви над можливістю досягти рівня викладача-майстра? І чи завжди ви впевнено відповідали «так»; чи може сумнів вас долав: «Мовляв, немає в мене хисту». Такі роздуми шкідливі, особливо, якщо в них превалюють сумніви відносно того чи під силу вам піднятися на сходинку викладача-майстра. Зразу ж твердо та впевнено відповідайте «так» і вдосконалюйте методику викладання навчальної дисципліни. Адже відомі педагоги не визнають «таланту» як компоненту педагогічної майстерності. Досліджуючи різні аспекти психології праці вчителя, психологи стверджують, що по-справжньому талановитих педагогів не більше ніж 12%, основна ж маса – це майстри, що добре володіють прийомами навчання та виховання й досягають завдяки цьому ефективності праці. Отже, майстерність викладача не треба ставити тільки в залежність від його таланту, а в більшості від фахових знань і технологій їх реалізації.

Одним із показників майстерності викладача є уміння активізувати студентів, розвивати їхні здібності, самостійність, допитливість. Невід’ємною складовою педагогічної майстерності є вміння ефективно здійснювати виховну роботу засобами змісту навчальної дисципліни, формувати у студентів високу моральність, патріотизм, працелюбство, самостійність. Викладач-майстер не нав’язує знання, а знаходить шлях до позитивних емоцій у процесі навчання.

«Суть педагогічної майстерності – це своєрідний сплав особистої культури, знань і кругозору педагога, його всебічної теоретичної підготовки з удосконаленням оволодіння прийомами навчання й виховання, педагогічною технологією й передовим досвідом».

Тож усвідомте і пам’ятайте, що:

1. Майстерність – це високий ступінь оволодіння певними видами діяльності.

2. Основою формування майстерності є професіоналізм – фахові знання, вміння та навички.

3. Педагогічна майстерність забезпечує високий рівень результатів праці викладача і професійне задоволення від неї.

Професійний успіх викладача залежить не тільки від оволодіння ним необхідними знаннями та професійними практичними навичками, але й від певних навичок керування собою та постійного самовдосконалення.

Від сучасного викладача вимагається: знання предмету; знання науки, яку він викладає; вміння передавати свої знання іншим. Викладачу необхідно знати чимало відповідних ситуацій і прикладів (особливо з реальної діяльності підприємств) і вміти методично правильно їх використовувати в процесі викладання облікових дисциплін.

Дослідження свідчать, що на сучасному етапі розвитку суспільства знання застарівають впродовж 3-5 років, тобто за час навчання студента у ВНЗ кількість знань у світі подвоюється. Таким чином, стає безсумнівною необхідність зміни парадигми освіти – від «від освіти на все життя» до «освіти через все життя».

Шляхом передачі знань (інформації) та надання практичних навичок роботи викладач виконує функцію навчання студентів. При цьому він виступає в ролі лектора, консультанта, організатора. Функцію розвитку студентів викладач виконує шляхом формування їх ставлення до різних аспектів життєдіяльності.

Кожний викладач проходить кілька рівнів пізнання:

ü Вивчає предмет, розуміє його і починає викладати;

ü Розв’язує завдання і навчає розв’язувати аналогічні завдання;

ü Починає формувати нові завдання;

ü Вивчає доступні джерела зі своєї дисципліни, звертається до творів основоположників певної науки та вибирає з усіх джерел найкращі підходи та способи;

ü Починає по-філософськи осмислювати предмет.

Отже, процес становлення викладача відбувається протягом тривалого часу.

Викладач повинен знати про останні досягнення в галузі організації, методології та техніки обліку, пропагуючи передові досягнення бухгалтерської науки при спілкуванні зі студентами.

Однією з особливостей професії викладача облікових дисциплін є те, що викладання бухгалтерського обліку – це наука і мистецтво водночас.

Мистецтво викладача проявляється через:

1. Вміння творчо відбирати серед існуючих форм, методів та засобів навчальної роботи найраціональніші, найдоцільніші, які дають можливість досягнути найкращих результатів навчання за найменших затрат сил і часу;

2. Вміння навчити студента засвоювати, запам’ятовувати інформацію, яка повідомляється, а також самостійно добувати знання і творчо застосувати їх на практиці;

3. Вміння творчо організовувати навчальний процес на підставі раціонального використання теоретичних положень педагогіки, психології та методики викладання.

Важливою професійною якістю викладача є його вміння корисно та цікаво подавати для аудиторії навчальний матеріал.

Викладач повинен постійно займатись самоосвітою та самовихованням. Як будь-яка діяльність, самоосвіта вимагає цілеспрямованих дій.

На першому етапі роботи над собою позначаються завдання саморозвитку і самоуправління, як найважливіші умови досягнення успіху. На другому – викладачем акцентуються можливості формування професійної біографії в стінах навчального закладу (шляхом планування, різних елементів професійної підготовки, включаючи науково-дослідну роботу, практики і стажування).

Таке планування дозволяє викладачам з перших етапів навчання зрозуміти своє професійне призначання (а за необхідності й коригувати його), зрозуміти умови і вимоги до особи, необхідні для успішної кар’єри, перейти до планомірного накопичення практичних навичок викладання (перш за все, на особистому усвідомленому досвіді) і до удосконалення цих навичок при освоєнні інших дисциплін.

Імідж викладача – це уявлення студентів щодо цього викладача. Особливість іміджу полягає в тому, що він може призводити як до успішної кар’єри викладача, так і до втрати авторитету.

Імідж складається, по-перше, з емоційного ефекту, по-друге, з враження, яке справляє особа, по-третє, з асоціативних зв’язків. Необхідними компонентами підтримки іміджу є досвід, знання та комунікативні здібності.

Імідж у різних соціальних і вікових групах може мати різний ефект. Для формування власного іміджу потрібно зосередити увагу на таких позитивних рисах, як переконливість; гарне враження, пристойність в одязі та поведінці; рішучість і організованість; справедливість; вміння залишатися коректним у складних ситуаціях.

Важливим та ефективним інструментом підвищення майстерності викладача є оцінювання його діяльності колегами, студентами та самим собою.

Мабуть, на початку кожного навчального року кожен викладач думає про те, як організувати навчальний процес так, щоб студенти засвоювали знання із задоволенням, щоб на пари вони йшли з радістю. Видатний фізик А.Енштейн вважав, що ”вміє навчати той, хто учить цікаво”. Саме інтерес є одним з найдієвіших мотивів навчання. І готуючись до кожного заняття, кваліфікований викладач шукає способів, як зацікавити студентів матеріалом теми. Важливим засобом збудження інтересу до дисципліни є використання прийомів цікавого подання навчального матеріалу, що підсилює емоційність сприйняття, зосереджує увагу студентів, сприяє запам’ятовуванню.

Досвідчені викладачі у своїй роботі широко використовують експеримент. Аналіз парадоксів, незвичайні аналогії також є тими прийомами, що роблять заняття цікавим. Дуже важливо зацікавити студентів на першому ж занятті. Слід наголосити, що прийоми, які збуджують інтерес до дисципліни, мають бути пов’язані з темою першого заняття, а не з другорядними його деталями. В іншому разі ці прийоми будуть лише розважати студентів і відволікати їх від серйозного заглиблення в зміст матеріалу. Відомий фізик Дж. Максвелл зауважував «Немає кращого методу повідомлення знань, ніж метод подання їх у найрізноманітніших формах». Талант викладача, мабуть, у тому й полягає, щоб у кожному конкретному випадку забезпечити різноманітність заняття.

Можна впевнено стверджувати: не оволодівши мистецтвом спілкування, викладач не зможе успішно працювати, навіть якщо він добре володіє методикою викладання. Уміння спілкуватися з студентами і на заняттях, і поза ними абсолютно необхідне для реалізації методичних задумок і навчальних планів. Багато в чому мистецтво викладання визначається особистісними якостями педагога і особливо умінням спілкуватися. Мистецтво спілкування – суттєвий і обов’язковий елемент професіоналізму викладача. Спілкування, яке передбачає співпрацю, вимагає особливої уваги до особистості студента, вивчення його світогляду, характеру, інтересів, здібностей. Важливо завжди вислухати студента, проаналізувати мотиви його вчинків, направляти його навчальну діяльність дуже обережно, використовуючи гнучку систему заохочення і покарань.

Викладач-майстер розуміє, як цінують студенти справедливість дій викладача. Ця якість часто відіграє вирішальну роль у дружніх стосунках між педагогом і групою. Не менш важливий і оптимізм самого викладача, його доброзичливість. Студенти мають відчувати, що викладач не намагається їх ”підловити”, викрити їх незнання, а бажає допомогти їм зрозуміти й засвоїти навчальний матеріал. Цьому сприяє як застосування прийомів навчання, які активізують студентів, так і стиль поведінки: вільний, але досить строгий, який не виключає, одначе, посмішку, гумор. Студенти високо цінують душевність викладача, його однакове справедливе і доброзичливе ставлення.

Оволодіти методикою викладання можливо лише в процесі наполегливої праці, постійної самоосвіти.

Таким чином, педагогічна майстерність є важливою якістю викладача. Майстерності, на мій погляд, не можна навчити. Можна розповісти про неї, показати на особистому прикладі діяльності, рекомендувати вдосконалювати свій фаховий рівень і оволодівати технологіями навчання як компонентами-домінантами педагогічної майстерності. Це пов’язано з тим, що педагогічна майстерність – вид діяльності, який торкається переважно внутрішньої сфери викладача: бажання стати майстром педагогічної справи; переконання в тому, що майстерність забезпечує не лише високу результативність праці, а й почуття задоволення від неї, утвердження себе як фахівця.