ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Процедура контролюючої діяльності



Типи та форми контролю

Єдиної класифікації видів та форм внутрішньошкільного контролю немає. Найбільш типові підходи представлені М. М. Поташником [52] у наступній таблиці (таблиця 14).

Таблиця 14

 

Типи та форми контролю

Типи За часом здійснення За широтою охоплення об'єктів За об'єктами (суб'єктами) За системою стосунків між його учасниками
Форми   Попередній Тематичний Персональний Адміністративний
Поточний Фронтальний Класно-узагальнюючий Взаємоконтроль
Підсумковий Оглядовий (вибірковий) Предметно-узагальнюючий Самоконтроль
    Тематично-узагальнюючий  
    Комплексний  

 

1. За часом здійснення

1.1. Попередній. Здійснюється під час планування, для створення певних систем, структур. Фактично це відстеження дотримання існуючих стандартів, норм, правил з метою їхнього аналізу. Як правило, попередній контроль використовується у сферах ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових). Що стосується попереднього контролю за роботою вчителів, учнів, то мета контролю полягає в аналізі та оцінці ділових, професійних, навчальних знань та навичок, які необхідні для подальшої роботи або навчання.

1.2. Поточний (оперативний). Здійснюється безпосередньо у процесі діяльності. Мета — запобігання відхиленням від встановлених планів, нормативів, положень, програм, оперативне усунення недоліків.

1.3. Заключний (підсумковий). Здійснюється для зворотного зв'язку після завершення роботи. Порівнюються реальні результати із визначеними нормами, стандартами, планами.

2. За широтою охоплення об'єктів перевірки

1.1. Тематичний. Мета цієї форми контролю полягає у глибокому вивченні певної проблеми, актуального питання.

1.2. Фронтальний. Мета полягає у всебічному вивченні діяльності всього колективу або окремого вчителя.

1.3. Оглядовий (вибірковий). Мета — виявити «болючі точки», знайти об'єкти для тематичного та фронтального контролю.

3. За об'єктами контролю

3.1. Персональний — це контроль за роботою однієї особи (вчителя, класного керівника, психолога, технічного працівника тощо).

3.2. Класно-узагальнюючий. Його мета — отримати інформацію про стан навчально-виховного процесу або якогось питання в певному класі.

3.3 Предметно-узагальнюючий. Його мета полягає у вивченні стану певної навчальної дисципліни.

3.4. Тематично-узагальнюючий. Мета — всебічне вивчення якогось питання, проблеми.

3.5. Комплексний. Передбачає різноаспектне вивчення об'єкта та поєднання цілей декількох видів контролю.

4. За системою стосунків між учасниками контролю

4.1. Адміністративний. Ініціатором і організатором виступає адміністрація школи.

4.2. Взаємоконтроль. Ініціатором може виступати і адміністрація, але здійснюється за допомогою членів колективу.

 
 

4.3. Самоконтроль. Ініціатором і організатором відносно власної діяльності виступає сам педагог (класний керівник, психолог, технічний працівник тощо).

Методична спрямованість контролю

Кожній перевірці повинна передувати відповідна теоретична і методична підготовка з даної проблеми.

Саме тут криється важлива особливість функції контролю, яка відрізняє її від аналізу: аналізують з метою подальшого навчання, а контролюють після завершення теоретичного та методичного опрацювання певного питання.

Для порівняння:

а) реалізація функції аналізу: адміністрація школи відвідує уроки малодосвідчених вчителів з метою організації індивідуальних та групових консультацій в системі методичної роботи;

б) реалізація функції контролю: адміністрація відвідує уроки малодосвідчених вчителів з метою вивчення ефективності системи індивідуальних та групових консультацій для них.

Гласність контролю

Про контроль, його зміст, форми та методи необхідно інформувати вчителів заздалегідь з метою:

а) зняття психологічного напруження під час контролю, встановлення позитивного спілкування;

б) ввімкнення механізму самоконтролю, що значно скорочує корекційний етап контролюючої діяльності.

Для підтвердження важливості інформаційної достатності в процесі контролю можна порівняти два підходи до нього, які представлені схематично (рис. 25—26).

 

І підхід

Діяльність керівника Діяльність вчителя

 
 


Рис. 25. Авторитарний підхід до контролю

ІІ підхід

Діяльність керівника Діяльність вчителя

 

 
 

 


Рис. 26.Демократичний підхід до контролю

 

Демократичний підхід до контролю (за Є. М. Муравйовим та Є. М. Богоявленською) передбачає:

1. Вивчення діяльності педагогів, накопичення інформації про роботу на основі аналітично обґрунтованих цілей і продуманих програм, рекомендацій сучасної педагогіки та науки управління.

2. Підпорядкування контролю задачам надання вчителеві своєчасної і конкретної методичної допомоги, сприянню його професійному зростанню.

3. Встановлення стосунків співробітництва між керівником та педагогами на підставі глибокої зацікавленості у розвитку потенційних можливостей вчителя.

4. Планування об'єктів, цілей та задач контролю з урахуванням думок педагогічного колективу, виконавців, методичних об'єднань, атестаційних комісій.

5. Превентивне узгодження змісту та форм контролю з вчителем, з урахуванням його труднощів в роботі та невирішених проблем.

6. Розвиток відкритості, гласності контролю через систему оперативного інформування та створення доступу до матеріалів, які відображають результати, стан справ в закладі освіти.

7. Визнання за вчителем права на власну думку, на обґрунтування своїх педагогічних позицій, поглядів, причин успіхів та невдач.

Взаємоконтроль. Останнім часом вчені та практики зосередили увагу на можливостях організації контролю через методичні об'єднання вчителів та предметні кафедри. Переваги такого контролю обумовлюють взаєморозуміння в колективі, інтеграцію систем контролю та методичної роботи, розвиток самоврядування, формування потреби у контролі як у певній послузі з встановлення якості роботи вчителя та отриманні змістовних рекомендацій щодо підвищення майстерності.

Г. Шпак пропонує розподіл змісту контролю між адміністрацією та предметною кафедрою (таблиця 15).

 

Таблиця 15

Оновлення функції контролю

Співставлення традиційних та інноваційних підходів до контролюючої діяльності керівника сучасної школи дало змогу дійти певних узагальнень (таблиця 17).

 

Таблиця 17

Приклади

1. П. Друкер оцінює цю організацію як найкращу у світі по стилям управління. Компанія Маrks&Spenser.

«До наших ціннісних активів належать:

Доброзичливе ставлення та довіра громадськості.

Лояльність та відданість справі з боку керівництва та співробітників усіх рівнів.

Довіра та співробітництво із нашими постачальниками.

Наші принципи:

Пропозиція споживачам за розумними цінами широкого спектру товарів високої якості.

Спонукання постачальників до використання найсучасніших та найефективніших способів виробництва та методів контролю якості.

Забезпечення співробітництва із постачальниками, контроль якості відповідно до найвищих стандартів.

Збільшення магазинів, що дозволяє представити в них розширений асортимент товарів та забезпечити максимум зручностей для наших покупців.

Побудова стійких взаємовигідних стосунків з нашими споживачами, постачальниками та співробітниками».

2. Постійне удосконалення (Японська фірма Sony);

3. Особистісно орієнтована освіта (система освіти в Україні).

Під час формування місії у полі зору робітників повинні бути такі чинники, як:

Споживачі (хто користується послугами організації).

Послуги (які саме послуги надавати).

Технології (які передбачаються основні сучасні ефективні технології, способи організації діяльності, методи роботи із споживачами, персоналом).

Філософія (моральні цінності споживача, персоналу, керівництва організації).

Імідж (бажаний образ організації).

Соціальна відповідальність (перед споживачем, персоналом).

Самоідентифікація (особливості, переваги, конкурентоспроможність організації).

Матеріальні, економічні цінності (прибутки, рівень економії, зарплати, порівняння з іншими, ціна товарів та послуг).

Місія — це декларативна мета організації. Місія повинна надихати. Обговорення місії не повинно заходити занадто у наукову чи філософську площину. Бажано, щоб ведучий обговорення сформулював слушні запитання за Сократівським методом, які б дозволили аудиторії бути активною, зацікавленою, думати, дискутувати, робити висновки.

Розглянемо та прокоментуємо запитання Дж. Брайсона:

1. Хто ми такі? (Уявіть, що вас на вулиці запитали про вашу організацію і необхідно пояснити її сутність.)

2. Які головні соціальні та політичні проблеми ми повинні задовольняти? Які головні соціальні та політичні проблеми ми покликані розв'язувати? (Це запитання дає можливість побачити мету існування організації, а не тільки її самоціль.)

3. Що ми робимо, щоб виявляти, передбачати та задовольняти ці потреби? ( Це питання дозволяє вести розмови не самим із собою (що виглядає з точки зору психіатра нездорово), а із іншими.

Мати на увазі не тільки персонал організації, його цілі та бажання, а й соціальне значущі завдання, що є пріоритетними для успішної діяльності організації.)

4. Як ми маємо реагувати на наших головних стейкхолдерів? (Відповідь на запитання дає можливість визначатись із системою комунікацій та спільних цінностей із основними освітніми замовниками; знайти ключик, який одночасно відкриває двері, де криється задоволення потреб стейкхолдерів, та двері, де криється задоволення потреб членів організації).

5. Якими є наша філософія, цінності та культура? (Усвідомлено чи ні, але вони вже існують. Успішними стратегії будуть лише ті, які співзвучні із філософією організації. Відтак необхідно цінності з'ясувати, тобто вони повинні стати усвідомленими. Ті пропозиції, ідеї, які не співпадають із організаційною культурою, можна буде чесно, аргументовано відхилити.)

6. Що вирізняє нас з-поміж інших, або у чому полягає наша унікальність? (Вирізняє нас з-поміж інших, або у чому полягає наша унікальність? (Винятковість організації, її особливості роблять її конкурентоспроможною, помітною, привабливою, відтак це є сильним аргументом організації і потребує осмислення і подальшого культивування.)

Таким чином, місія повинна бути благородною, соціально корисно корисною. Цілі повинні бути моральні, соціально справедливі. Це запорука їх громадської підтримки, успішної реалізації. Стратегія повинна розв’язати стратегічні проблеми, тобто ті завдання, які перед нею постають.

Стратегія укладається у ланцюжок (рис. 49):

 


Рис. 49.Стратегічний ланцюг

Місія — це ідеологія організації; клей, який не дозволяє їй розпастися. Вона формулюється як провідна ідея, еталон діяльності. Місія може бути представлена навіть у вигляді крилатого виразу, прислів’я, дотепного вислову, декларації, слогану.

Місія розробляється і відповідно підтримується всіма учасниками навчально-виховного процесу (керівниками, вчителями, учнями, батьками). Вона формується таким чином, щоб була зрозуміла сутність закладу освіти, щоб її можна було конкретизувати генеральною метою розвитку і реалізувати через стратегічні та тактичні плани діяльності.

Розробка місії є необхідною і доцільною для сучасного навчального закладу. Це пов'язано із тим, що місія об'єктивно існує у будь-якому колективі. Інша справа — вона може усвідомлюватись чи ні, бути сформульованою чи ні. Зрозуміло, що виграють ті школи, де колектив чітко розуміє призначення, обговорює систему цінностей, втілює послідовну політику розвитку.

Місію не можна визначити раз і назавжди. Вона може змінюватись, оновлюватись, трансформуватись разом із системою культурних цінностей, соціальним замовленням на освіту.

Місія є засобом самовизначення і самовираження колективу школи. Відтак місія розробляється колегіально. Вона є продуктом пошуку, творчості, дискусій, сумнівів, переконань багатьох людей. Тому доцільно виокремити декілька етапів:

· пошук «обличчя» закладу (забезпечується наступними організаційними формами: анкетування, бесіди, «мозкова атака», брейн-ринг, методики проектів);

· формулювання місії, її узгодження (основні організаційні форми етапу: «філософський стіл», узгоджувальна комісія);

· моніторинг реалізації (досягається через роботу експертної групи відстеження, звітність керівників програми розвитку та окремих цільових проектів).

Місія закладу освіти конкретизується системою цілей. Залежність:

«мета — потреби» означає актуальність,

«мета — можливість» = реалістичність,

«мета — результати» = контрольованість,

«мета — час» = визначеність у часі,

«мета — місце» = просторова визначеність.

Це означає, що під час розробки цілей необхідно забезпечити наявність усіх вище означених властивостей.

 

Класифікація цілей

№ з/п Ознаки Види
1. Зміст Соціальні. Організаційні (управлінські). Педагогічні. Економічні. Науково-методичні. Технічні. Комплексні
2. Пріоритетність Головні (основні, ключові). Другорядні (побічні, допоміжні)
3. Час реалізації Стратегічні (перспективні, довгострокові). Тактичні. Оперативні. Поточні
4. Форма фіксації Документовані (офіційні). Недокументовані (неофіційні)
5. Рівень управління Державні. Регіональні. Галузеві. Організації. Структурних одиниць (підрозділів)
6. Обсяг Загальні. Окремі. Локальні
7. Реальність Декларовані. Фактичні
8. Прагнення змін Прийнятні. Оптимальні. Адаптаційні
9. Суб'єкт діяльності Індивідуальні. Групові. Колективні
10. Рівень усвідомлення Усвідомлені. Неусвідомлені
11. Конкретність Конкретні. Загальні. Абстрактні
12. Ступінь керованості Програмовані (заплановані). Раптові
13. Ступінь складності Прості. Складні
14. Кінцеві результати Досягнуті. Недосягнуті
15. Якість досягнення Успішні. Неуспішні
16. Функції цілей Активізуючі. Спрямовуючі. Регулюючі

 

Варіант

1. Критерій актуальності.

Показники:

• вирішення значущих актуальних для керівника проблем;

• вирішення значущих актуальних для педагогів проблем;

• вирішення значущих актуальних проблем для учнів.

2. Критерій інноваційності.

Показники:

• ступінь новизни в діяльності керівника;

• ступінь новизни в діяльності педагогів;

• ступінь новизни в діяльності учнів.

3. Критерій продуктивності.

Показники:

• вплив на систему знань, умінь та навичок керівника;

• вплив на систему знань, умінь та навичок педагогів;

• вплив на систему знань, умінь та навичок учнів.

4. Критерій системності та впорядкованості організації діяльності.

Показники:

• наявність зв'язку, цілей, завдань та змісту діяльності;

• можливість здійснювати моніторинг програми;

• наявність системи інформування про хід реалізації програми;

• злагодженість у роботі учасників цільового проекту, відповідальність за результати роботи;

5. Критерій демократичності та психологічного супроводження.

Показники:

• розвиток неформальної структури колективу;

• сприятливий мікроклімат;

• співробітництво, гласність в діях.

6. Критерій оптимальності.

Показники:

• врахування, матеріально-технічних, фінансових ресурсів конкретного закладу освіти;

• достатність часу для реалізації програми;

• врахування умов закладу та проблем їх динаміки та тенденції розвитку.

7. Критерій рефлективності.

• Показники:

• можливість самоаналізу діяльності керівника;

• можливість самоаналізу діяльності педагогів;

• можливість самоаналізу діяльності учнів.

8. Критерій особистісної результативності.

Показники:

• динаміка управлінської культури керівника;

• динаміка мотиваційної культури вчителів;

• динаміка мотиваційної культури учнів.

9. Критерій прогностичності.

Показники:

• врахування ступеня важливості розв'язання проблеми для майбутньої діяльності керівника;

• врахування ступеня важливості розв'язання проблеми для майбутньої діяльності педагогів;

• врахування ступеня важливості розв'язання проблеми для майбутньої діяльності учнів.

Варіант

В. С. Лазарєв пропонує такий перелік критеріїв та показників експертизи програми розвитку:

1. Якість постановки проблеми:

• чи операціонально визначено те, що потрібно;

• чи обґрунтовано, що саме вимагається;

• чи чітко визначено, що із необхідного відсутнє;

• чи обґрунтовано оцінки наявного.

2. Якість опрацювання змісту нововведень:

• чи конкретно опрацьовано прогнозовані зміни;

· чи детально вони викладені;

• чи достатньо заплановано змін для досягнення бажаних результатів.

3. Якість визначення очікуваних результатів:

• чи можна контролювати досягнення результату;

• чи в достатній мірі буде вирішена проблема.

4. Якість опрацювання плану реалізації:

• чи достатньо запланованих дій для досягнення бажаних результатів;

• чи раціональний ступінь деталізації плану;

• чи можна відстежувати проміжні результати;

• чи забезпений план необхідними ресурсами;

• чи реалістичні строки реалізації.

Варіант

1. Додержання принципів планування при складанні програми:

Науковості — використання при плануванні досягнень педагогіки, дедактики, психології, фізіології, предметних методик.

Наступності — планування завдань, вибір педагогічних засобів із урахуванням досягнутих результатів.

Перспективності — врахування перспективного розвитку навчального закладу.

Конкретності — чітку постановку завдання, визначення термінів та виконавців.

Координації — забезпечення узгодженості всіх шкільних та позашкільних підсистем, що беруть участь у. педагогічному процесі.

Об'єктивності — планування тільки тих завдань, які реально можуть бути виконані в умовах функціонування закладу.

Актуальності — першочерговість завдань, які впливають на результативність діяльності.

Реальності — можливість виконання наміченого.

Оптимальності — вирішення найбільш важливих питань, що забезпечують рівномірний ритм роботи протягом навчального року.

Динамічності — внесення при необхідності змін до плану роботи.

2. Відповідність поставлених цілей генеральній меті та місії.

3. Відповідність головних напрямків методичного забезпечення поставленим цілям.

4. Максимальне врахування нерозв'язаних проблем.

5. Доцільність обраних форм роботи.

6. Можливість своєчасного виявлення і корекції стану виконання програми.

Експертні оцінки виставляються за кожним показником залежно від ступеня реалізації:

0 балів — показник відсутній;

1 бал —- показник недостатньо виражений;

2 бали — показник достатньо виражений;

3 бали — показник виражений оптимально.

Можна задіяти будь-яку зручну шкалу оцінювання: від 0 до 10, від 1 до 9 і т. д. Зразки форми протоколу та їх обробки представлено в наступних таблицях (таблиці 43, 44).

 

Таблиця 43

Зразки протоколу експертизи

Протокол експертизи програми розвитку навчального закладу _______

Експерт _______________________________________

Дата проведення експертизи ______________________

№ з/п Критерії Показники Оцінка (у балах)
показників Кри теріїв
1. Аналітичне підґрунтя 1.1. Використання відповідних діагностичних засобів          
1.2. Встановлення причинно-наслідкових зв’язків між окремими явищами        
1.3. Наявність змістовних узагальнень та висновків        
2. Постановка проблеми 2.1. Чіткість формулювання          
2.2. Обґрунтованість        
2.3. Актуальність        
3. Визначення мети 3.1. Перспективність          
3.2. Конкретність        
3.3. Реалістичність        
4. Інноваційний потенціал 4.1. Відповідність змісту програми сучасному розвитку науки та практики          
4.2. Корисність (продуктивність) обраних інновацій для навчального закладу        
4.3. Інтегративність (вплив на всі підсистеми)        
5. Концептуальність 5.1. Наявність відповідної ідейної бази (ідеї, концепції, принципи, підходи) розвитку навчального закладу          
5.2. Наявність гіпотетичної моделі розвитку навчального закладу        
5.3. Чіткість формулювання бажаних результатів        
6. Вироблення напрямів діяльності (розділів програми) 6.1. Відповідність цілям та завданням          
6.2. Оптимальність        
6.3. Можливість реалізувати через комплекс робіт        
7. Якість плану реалізації 7.1. Достатність запланованих дій для досягнення результату          
7.2. Забезпеченість плану ресурсами (кадрові, час, матеріально-технічні, фінансові та ін.)        
7.3. Можливість контролювати реалізацію (керованість)        
8. Адаптивність 8.1. Легко адаптується до умов навчального закладу з урахуванням динаміки та тенденцій розвитку          
8.2. Враховані можливості корекції (удосконалення, незначних змін)        
8.3. Наявність відповідальності за результати роботи        
9. Рефлексивність 9.1. Можливість самоекспертизи діяльності навчального закладу          
9.2. Можливість самоаналізу діяльності колективу        
9.3. Можливість самоаналізу діяльності керівника        
                   

Підпис експерта _________________________

Типи та форми контролю

Єдиної класифікації видів та форм внутрішньошкільного контролю немає. Найбільш типові підходи представлені М. М. Поташником [52] у наступній таблиці (таблиця 14).

Таблиця 14

 

Типи та форми контролю

Типи За часом здійснення За широтою охоплення об'єктів За об'єктами (суб'єктами) За системою стосунків між його учасниками
Форми   Попередній Тематичний Персональний Адміністративний
Поточний Фронтальний Класно-узагальнюючий Взаємоконтроль
Підсумковий Оглядовий (вибірковий) Предметно-узагальнюючий Самоконтроль
    Тематично-узагальнюючий  
    Комплексний  

 

1. За часом здійснення

1.1. Попередній. Здійснюється під час планування, для створення певних систем, структур. Фактично це відстеження дотримання існуючих стандартів, норм, правил з метою їхнього аналізу. Як правило, попередній контроль використовується у сферах ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових). Що стосується попереднього контролю за роботою вчителів, учнів, то мета контролю полягає в аналізі та оцінці ділових, професійних, навчальних знань та навичок, які необхідні для подальшої роботи або навчання.

1.2. Поточний (оперативний). Здійснюється безпосередньо у процесі діяльності. Мета — запобігання відхиленням від встановлених планів, нормативів, положень, програм, оперативне усунення недоліків.

1.3. Заключний (підсумковий). Здійснюється для зворотного зв'язку після завершення роботи. Порівнюються реальні результати із визначеними нормами, стандартами, планами.

2. За широтою охоплення об'єктів перевірки

1.1. Тематичний. Мета цієї форми контролю полягає у глибокому вивченні певної проблеми, актуального питання.

1.2. Фронтальний. Мета полягає у всебічному вивченні діяльності всього колективу або окремого вчителя.

1.3. Оглядовий (вибірковий). Мета — виявити «болючі точки», знайти об'єкти для тематичного та фронтального контролю.

3. За об'єктами контролю

3.1. Персональний — це контроль за роботою однієї особи (вчителя, класного керівника, психолога, технічного працівника тощо).

3.2. Класно-узагальнюючий. Його мета — отримати інформацію про стан навчально-виховного процесу або якогось питання в певному класі.

3.3 Предметно-узагальнюючий. Його мета полягає у вивченні стану певної навчальної дисципліни.

3.4. Тематично-узагальнюючий. Мета — всебічне вивчення якогось питання, проблеми.

3.5. Комплексний. Передбачає різноаспектне вивчення об'єкта та поєднання цілей декількох видів контролю.

4. За системою стосунків між учасниками контролю

4.1. Адміністративний. Ініціатором і організатором виступає адміністрація школи.

4.2. Взаємоконтроль. Ініціатором може виступати і адміністрація, але здійснюється за допомогою членів колективу.

 
 

4.3. Самоконтроль. Ініціатором і організатором відносно власної діяльності виступає сам педагог (класний керівник, психолог, технічний працівник тощо).

Процедура контролюючої діяльності

Процедура контролю складається із декількох компонентів, які дозволяють впорядкувати контролюючу діяльність, що позначається передусім на її ефективності:

1) Підготовка до контролюючої діяльності

1. Планування контролю, постановка мети, завдань, вибір об'єктів та суб'єктів контролю.

2. Розробка схеми контролюючої діяльності.

3. Актуалізація (розробка) стандартів (норм, програм, правил), за якими перевіряти.

4. Вироблення критеріїв їхнього оцінювання.

5. Вироблення критеріїв оцінювання наслідків контролю.

6. Визначення форми узагальнення результатів контролю.

2) Організація контролюючої діяльності

1. Встановлення строків контролю.

2. Добір форм, методів перевірки.

3. Розробка перевірочних матеріалів (завдань, контрольних робіт, тестів, анкет тощо).

4. Ознайомлення об'єктів контролю з:

· метою, завданнями, строками контролю;

· стандартами та критеріями їхньої оцінки;

· формами, методами перевірки;

· критеріями оцінки діяльності об'єкта;

· формою узагальнення результатів контролю.

5. Здійснення контролю — перевірка: облік та оцінка.

6. Складання підсумкових таблиць, схем, діаграм.

3) Аналіз результатів контролю

1. Співставлення результатів перевірки із визначеними стандартами.

2. Оцінка результатів за визначеними критеріями.

3. Встановлення масштабу відхилення від стандартів.

4. Встановлення причин відхилення від стандартів.

5. Повідомлення результатів перевірки об'єкту контролю, узгодження позицій.

4) Корекція результатів контролю

1. Перевірка стандартів на реальність та надійність.

2. Перевірка техніки контролю, її ефективності.

3. Перевірка ступеня компетентності та об'єктивності перевіряючого.

4. Якісна оцінка діяльності об'єкта контролю.

5. Розробка рекомендацій за наслідками контролю. Складання доповідних записок, проектів наказів, рішень, розпоряджень тощо.

6. Узгодження рекомендацій із об'єктом контролю.

7. Самоаналіз контролюючої діяльності керівника.

8. Перевірка виконання рекомендацій за наслідками контролю.

Контроль — це важлива, складна та об'єктивно необхідна функція управління. Ефективність здійснення контролю зумовлює якість реальних і подальше прогнозування бажаних показників розвитку закладу освіти, його навчально-виховного процесу та діяльності всього шкільного колективу. Функція контролю дозволяє тримати на пульті управління найважливіші питання школи, своєчасно реагувати на відхилення від норми та на негативні явища, знаходити невикористані резерви, підтримувати оптимальне трудове напруження в колективі. А відтак необхідно розвивати і оновлювати підходи, методи, форми контролюючої діяльності відповідно до вимог демократизації та гуманізації управління сучасною школою.

Критерії оптимальності контролюючої діяльності:

- об'єктивність;

- вимогливість;

- багатоаспектність;

- точність;

- глибина;

- витрати;

- результативність.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.033 с.)