Педагогічне спілкування як діалог. Контакт у педагогічному діалозі.

Педагогічний діалог — дія у педагогічному процесі, яка дає можливість кожному партнерові самовиразитись у спілкуванні. Відповідно діалогічне педагогічне спілкування постає як тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечує суб'єкт-суб'єктний принцип взаємодії педагога та учнів.

Для того, щоб педагогічне спілкуванця мало всі риси діалогічності, вони повинні відповідати таким критеріям.

1. Визнання рівності особистісних позицій, відкритість і довіра між партнерами. Ця ознака, будучи сутністю суб'єкт-суб'єктних стосунків, передбачає визнання активної ролі, реальної участі учня у процесі виховання. За таких обставин учитель та учень діють як партнери, спільно організовуючи пошук, діяльність, аналізуючи та виправляючи помилки. Педагог не зводить своїх дій до оцінювання поведінки учня і вказівок на необхідність і способи її поліпшення. Він надає учневі інформацію про нього, а той повинен сам учитися оцінювати свої дії. Йдеться не про усунення оцінного судження, а про зміну його авторства. Це забезпечує співробітництво, рівність та активність обох сторін.

2. Зосередженість педагога на співрозмовникові та взаємовплив поглядів. Особистісна рівність у діалогічному спілкуванні передбачає різні позиції його учасників. Учень перебуває у колі своїх потреб і діє в напрямі задоволення власних прагнень (намагання самоутвердитися, пізнати нове тощо), а вчитель має зосередити свої зусилля на потреби учня.

За такого спілкування у центрі педагога опиняється особа співрозмовника, його мета, мотиви, точка зору, рівень підготовки до діяльності. В організації діалогу важливим є використання прийомів аттракції (лат. attrahere — приваблювати). Вони передбачають легке сприйняття позиції людини, до якої склалось емоційно позитивне ставлення (почуття симпатії, дружби, любові).

Завоюванню симпатії сприяють: використання прийому «власного імені» (звук його підсвідомо викликає приємні емоції, свідчить про повагу до особистості); привітна, щира усмішка (підбадьорення, заохочення, розуміння) виступає сигналом для партнера по спілкуванню (я твій друг); приховування негативних емоцій, обурення (навіть цілком справедливого, зрозумілого); використання механізмів навіювання (переконання) з метою формування віри в свої сили, наявність позитивних рис (прийом компліменту); терпляче, з розумінням і співчуттям, вислуховування співрозмовника, що дає змогу задовольнити потребу у самовираженні, формує позитивне ставлення до вчителя.

Зосередженість на співрозмовникові передбачає готовність змінювати свої наміри, думки відповідно до зустрічних реакцій. Уважний до реакції дитини вчитель вибудовує взаємодію в площині інтересів співрозмовника, пропонує шляхи вирішення проблем залежно від його потреб.

Для розуміння іншої людини важливою є уява, яка дає змогу уявити себе на місці співрозмовника, з'ясувати, наскільки зрозумілим буде для нього сказане. Уміння бачити ситуацію не тільки своїми очима, а й очима дитини є важливою рисою педагога. У її формуванні велике значення має інтуїція — здатність бачити особливості іншої людини, через безпосереднє споглядання, без логічної аргументації.

Процес міжособистісного розуміння тісно пов'язаний з емоційною сферою. Почуття, співчуття та співпереживання допомагають адекватніше розуміти інших людей. Уміння сприйняти почуття іншого як власні, здатність до емоційного відгуку — необхідний компонент педагогічного спілкування та специфічний засіб пізнання людини людиною.

3. Персоніфікована манера висловлювання («Я вважаю», «Я гадаю», «Я хочу порадитися з вами»). Згідно з її вимогами діалог передбачає відкриту позицію. Вона є важливим критерієм діалогічного спілкування, який передбачає виклад інформації від першої особи, звертання педагога та учнів до особистого досвіду, висловлення не лише предметної думки, а й свого ставлення до неї, що разом з іншими чинниками зумовлює взаємодію.

4. Поліфонія взаємодії. Передбачає можливість для кожного учасника комунікації викласти свою позицію, пошук рішень у процесі взаємодії з урахуванням думок кожного учасника. Вона є антиподом до монологічного спілкування, яке репрезентує лише думку вчителя. В індивідуальній бесіді з учнем поліфонія реалізується у формі розвиваючої допомоги, надаючи яку, вчитель не прагне вирішення його проблеми. Учень сам проживає своє життя, йому слід залишити простір для власних зусиль, праці душі.

5. Двоплановість позиції педагога у спілкуванні. У процесі спілкування педагог веде діалог не лише з партнером, а й із собою. Беручи участь у взаємодії, він одночасно аналізує ефективність втілення власного задуму. Це сприяє збереженню його ініціативи під час спілкування. Ігнорування зазначених критеріїв руйнує сприятливу атмосферу спілкування, породжує комунікативні бар'єри.

Контакт у педагогічному діалозі — це особливий стан єднан­ня педагога та учнів, який характеризується взаєморозумінням, спів переживанням і готовністю до взаємодії

Ознаками того, що в процесі спілкування в учителя є контакт з учнями, їхніми батьками, е

 

• 
  взаємне особистісне сприйняття вчителя та учнів, відкритість у
  стосунках і відвертість у висловлюваннях,
• 
  згода з головними змістовими положеннями взаємодії сприй­
  няття думок педагога та учнів як значущих, розвиток їх у подальшому
  спілкуванні,
• 
  єдність оцінних суджень,
• 
  наявність емоційного резонансу,
• 
  збереження інтересу до подальшої взаємодії,
• 
  високий рівень контакту очей у бесіді,
• 
  узгодженість поз, міміки та інтонації в діалозі

Досягнення контакту як психологічної згоди можливе за умови, коли педагог вибирає доцільну рольову позицію, що приймається партнером у конкретній ситуації Позицією у спілкуванні називатимемо стійку усві­домлену сукупність ставлень учителя до учнів (батьків, колег), що реа­лізуються в процесі взаємодії¹ За концепцією Е Берна, звертаючись до іншої людини, ми зазвичай несвідомо обираємо один із трьох станів нашого «Я» позицію Батька, Дорослого чи Дитини Незважаючи на те що цей вибір здійснюється мимовільно, спілкування у кожній з трьох позицій відбувається за своїми правилами

Назви позицій умовні й не пов’язані з віком людини, яка характери­зується Ці позиції можна стисло викласти так²

позиція Батька у спілкуванні — система реалізації певних став­лень особистості до співрозмовника, в якій демонструються незалежність, впевненість, навіть агресивність, бажання взяти всю відповідальність на себе,

позиція Дорослого у спілкуванні — система реалізації певних став­лень особистості до співрозмовника, в якій демонструються коректність і стриманість, уміння зважати на ситуацію, розуміти інтереси інших і розподіляти відповідальність між усіма,

позиція Дитини у спілкуванні — система реалізації певних став­лень особистості до співрозмовника, в якій демонструються залежність, підпорядкованість, невпевненість, небажання брати відповідальність на себе

Звичайна позиція педагога — Дорослий, налаштований на ділову взаємодію Саме ця позиція проектує в учневі рівноправного партнера, створює атмосферу довіри Прийоми її реалізації можуть бути такі «Я хочу порадитися з вами», «Давайте обміркуємо, вирішимо» тощо Водночас педагог нерідко використовує і позицію Дитини у своїй по­ведінці (не слід боятися цього!) Це стосується ситуацій, коли потрібно, щоб учень вчився виявляти самостійність, спостережливість, сміливість (наприклад, учитель навмисно робить помилку на дошці, виявляє сум ніви стосовно можливостей виконання певної справи) Позиція Дити­ни в поведінці вчителя доцільна і в грі

А тепер поміркуймо щодо позиції Батька, яка, здавалося б, органічна для педагогічної діяльності Проте вона не може бути єдиною на всьому шляху виховання школяра, оскільки передбачає діалогічну взаємодію лише в тому разі, коли вихованець постійно перебуває в ролі Дитини А це гальмує розвиток особистості і, коли учень починає вважати себе Дорослим, призводить до конфлікту Щоб узагальнити усвідомлення ро­льової структури спілкування вчителя з учнями, скористаймося схемою¹

Додамо контакт порушується, коли позиції неузгоджені вчитель у позиції Дорослого звертається до колеги, а той, як Батько, повчає його, спричинюючи природне невдоволення (адже він не Дитина) Або вчи тель організовує дидактичну гру на уроці, що має на меті створити позицію Дитина — Дитина Учні прийняли її, а педагог не виходить із ролі Дорослого, і це руйнує контактну взаємодію Тому важливо, відчу­ваючи власну позицію, бачити позицію партнера і прагнути до їх узго­дження, взаємоприйняття Це і започатковує контакт

Глибше усвідомити рольову позицію у спілкуванні дає змогу теат­ральна педагогіка Щоправда, тут використовують поняття «пристосу­вання» (як більш широке) і «прибудова» В педагогічний обіг ці понят­тя переніс В Кан Калик.

Пристосування в педагогічному спілкуванні розглядається як сис­тема прийомів (психологічних, мімічних, пантомімічних, мовних, рухо­вих тощо) для організації структури спілкування, адекватної завданню, що вирішується Використовуються «м'язова мобілізованість», прибу­дови, зміна тональності мовлення, дистанції, форми взаємодії і т ін ¹

Прибудова — мимовільне пристосування людиною свого тіла для впливу на зовнішній об'єкт, щоб підпорядкувати його своїм потребам Отже, прибудова стає зовнішнім виявом рольової позиції у контакті Теоретик театру П Єршов обґрунтовує використання трьох прибудов для впливу на людину знизу, згори, поруч

Прибудова знизу властива людям, які звикли підкорятися, соціальне не захищені Водночас, прибудовуючись знизу у спілкуванні, людина пояснює, очікуючи розуміння, підбадьорює, просить

Прибудова згори властива людям, які звикли давати вказівки, само­стійним, самовпевненим Прибудовуючись згори, людина пояснює, не цікав­лячись, як п слухають, докоряє, диктує, наказує

Прибудова поруч — дія нарівні В такій позиції людина пізнає, ствер­джує Чітку технологію організації поведінки за допомогою різних при­будов можна знайти в спеціальній літературі²

Урахування рольової позиції вчителя особливо важливе в органі­зації індивідуальної бесіди Брак контакту через неузгодженість наста­нов у взаємодії руйнує атмосферу взаємосприйняття і перекреслює можливість подальшого продуктивного спілкування

Крім неправильно обраної позиції, педагогові у спілкуванні можуть заважати різні бар'єри — перешкоди, що зумовлюють опір партнера впливові співрозмовника Це бар'єри фізичні (простір, дистанція, час, якими вчитель віддаляє себе від учнів, «закриває» себе), соціальні (по­стійне підкреслювання своїх переваг), гностичні (коли педагог не адап­тує своє мовлення до рівня розуміння школярів, висловлюється велики­ми реченнями — понад 17 слів, надто швидко — понад 2,5 слова за секунду, недоказово), естетичні (несприйняття співрозмовником есте­тики зовнішнього вигляду, особливостей міміки), емоційні (невідпо­відність настрою, негативні емоції, що деформують сприймання), психо­логічні (у вигляді негативних установок, що виникли на підставі попе­реднього досвіду, незбіг інтересів тощо).

Нейтралізувати, усунути ці бар'єри можна Тут допомагає психоло­гічне налаштування вчителя на взаємодію Фізичний бар'єр пом'як­шується скороченням дистанції, відкритістю у спілкуванні, соціальний — прагненням не протиставляти себе, а підносити учнів до свого рівня, не нав'язувати, а радити, гностичний — уважним спостереженням за реак цією слухача і перебудовою мовлення; естетичний — самоконтролем поведінки; емоційний — прагненням зігріти спілкування сяйвом успі­ху; психологічний — перенесенням уваги на інтерес до роботи, пошу­ком «емоційного ядра» у спілкуванні, оптимістичним прогнозуванням педагогічної діяльності.