Розділ 1. Поняття про спілкування, його функції, структуру,

Розділ 1. Поняття про спілкування, його функції, структуру,

Види та особливості

(6 год)

Тема 1. Поняття про спілкування та його складові.

Функції спілкування.

(2 год)

Теоретична частина заняття

Визначення спілкування як складного, багатопланового процесу встановлення і розвитку контактів між людьми, що спричинений потребою сумісної діяльності, і включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини.

Складові (сторони) спілкування (за А.В.Батаршевим) [4]:

· комунікативна, котра забезпечує обмін інформацією;

· інтерактивна, яка проявляється під час взаємодії осіб у процесі їх спільної діяльності;

· перцептивна, щополягає у сприйнятті і розумінні іншої людини.

Поняття міжособистісного спілкування (за В.Н.Куніциною) [12] – це взаємодія між кількома людьми, яка здійснюється за допомогою вербальних (мовленнєвих) і невербальних засобів впливу, в результаті якої виникає психологічний контакт і певні відносини між людьми.

Критерії міжособистісного спілкування:

v участь у ньому невеликої кількості людей (2-3 особи);

v безпосередність взаємодії (просторова близькість людей);

v особистісно-зорієнтований характер взаємодії (необхідно брати до уваги індивідуальні особливості особистості, з якою спілкуємося, усвідомлювати її унікальність та своєрідність).

Функції спілкування ( за В.Н.Куніциною)[12]:

1) контактна (встановлення і розвиток контактів);

2) інформаційна (обмін повідомленнями);

3) спонукальна (стимуляція активності партнера);

4) координаційна (взаємна узгодженість дій, поглядів у ситуацях, які змінюються);

5) сприйняття і розуміння партнера;

6) емотивна (збудження у партнера певних емоційних переживань і зміна власного емоційного стану як реакція на партнера);

7) налагодження відносин (встановлення та усвідомлення свого місця в системі рольових і статусних зв”язків);

8) впливу (вплив на стан, поведінку, мотивацію, ціннісні орієнтації партнера).

 

Лабораторна частина

Завдання 1. “Ефективне спілкування”. У мікрогрупах (за допомогою фліпчартого паперу і фламастерів) методом інтелектуального штурму визначити і записати: які особистісні риси та якості людини будуть сприяти підвищенню ефективності процесу спілкування, а які – заважати йому. Як це буде відображатись на реалізації різних функцій спілкування? Пояснити чому?

Завдання 2. “Ваша комунікабельність”. На основі тесту А.В.Батаршева [4, с.156-158], за поданою методикою встановити рівень власної комунікабельності. Порівняти свої показники з показниками колеги (сусіда по парті). Зробити відповідний висновок.

 

Тема 2. Міжособистісна комунікація та моделі, які її

Відображають.

Принципи та завдання міжособистісної комунікації

(2 год)

Теоретична частина заняття

Поняття міжособистісної комунікації (за В.Н.Куніциною)[12] як взаємного обміну суб”єктивним досвідом людей, котрі знаходяться у просторовій близькості і мають можливість бачити, чути, торкатися один одного, легко реалізовувати зворотний зв’язок.

Моделі комунікації – це схеми, які відображають процес комунікації. Типи моделей комунікації:

¨ лінійна модель представляє комунікацію як дію, в рамках якої відправник кодує ідеї та почуття у певний вид повідомлення і потім відправляє його отримувачу, використовуючи який-небудь канал (усне мовлення, жестикуляцію, письмове повідомлення листом, електронне повідомлення і т.п.). При цьому партнер тут виступає лише об»єктом впливу;

¨ інтерактивна модель обов»язковим елементом комунікативного процесу розглядає зворотний зв»язок і круговий характер реалізації процесу, в ході якого відправник повідомлення і його отримувач по черзі міняються місцями;

¨ трансакційна модель розглядає комунікацію як процес одночасного відправлення і отримування повідомлень комунікаторами. У кожний конкретний момент ми здатні отримувати і декодовувати повідомлення іншої людини, реагувати на його поведінку (міміку, жестикуляцію, тон тощо), у той же час інша людина отримує наші повідомлення і, в свою чергу, реагує на них.

Завдання у процесі міжособистісної комунікації:

§ переконатись, що відправника зрозуміли;

§ переконатися в тому, що повідомлення має ефект, на який сподівався відправник;

§ переконатися, що повідомлення є етичним.

Принципи міжперсонального спілкування:

- неминучий (людина, яка живе в суспільстві змушена спілкуватися з іншими людьми);

- незворотній ( отримане комунікативне повідомлення викликає реакцію і цей процес є незворотним);

- складний (це зумовлено впливом різних факторів на процес комунікації);

- контекстуальний ( залежність змісту і характеру повідомлення від контексту – культурного, професійного, особистісного, від мотивації повідомлення і т.д.)

Роль «шуму», тобто фізичних або психологічних перешкод у процесах декодування повідомлення. Бар»єри у спілкуванні (фізичний, психологічний, соціальний, гностичний).

Чинники, які впливають на ефективність процесу спілкування (задатки, здібності, темперамент, характер, знання, вміння, навички, рівень освіти та культури, життєвий досвід, толерантність, міжособистісні стосунки, мотивація спілкування тощо).

Шляхи і засоби покращення міжперсонального спілкування:

ü завдяки теоретичному навчанню;

ü набуттю практичних умінь і навичок;

ü підвищенню рівня мотивації (прагнення до успіху, задоволення, підвищення статусу, зміцнення фінансового становища; прагнення уникнути поразки, страждання; потреба в дружбі, коханні, розумінні, співпереживанні тощо);

ü розвитку гнучкості, уникненню стереотипів, шаблонів;

ü завдяки врахуванню потреб та інтересів інших людей; толератному ставленню до культурних відмінностей.

Лабораторна частина

Завдання 1: “Який я комунікатор?”. Використовуючи матеріалзавдання № 1 [12, с. 27-28], розділитися на 4 групи і опрацювати кожній групі по одному блоку запитань. При цьому кожний учасник групи самостійно відповідає (письмово) на вибраний блок запитань. Далі результати кожного члена групи співставляються і таким чином встановлюється “найкращий комунікатор”.

Завдання 2: «Як особистісні якості впливають на процес спілкування?» На основі посібника [4, с. 161-163] за поданою там методикою виявлення рівня впевненості у собі встановити, у яких життєвих ситуаціях власний характер буде допомагати в процесі спілкування, а коли – заважати. Провести обговорення у групі.

Завдання 3: “Створення і подолання бар’єрів у спілкуванні”. Ситуативна гра

Тема 3. Характер та особливості міжособистісних стосунків.

Стилі ставлення і спілкування. Рівні спілкування

(2 год)

Теоретична частина заняття

Стилі відношення (ставлення) до людини: стійко-позитивний (передбачає постійне доброзичливе сприйняття партнера, дійсну зацікавленість у теплих стосунках з ним, небайдужість до його справ); ситуативно-позитивний (у більшості життєвих ситуацій проявляється позитивне ставлення до партнера та до співпраці з ним, в інших випадках ставлення є врівноваженим, спокійним, зорієнтованим на конструктивне вирішення проблем); нестійкий (ставлення до партнера залежить від різноманітних чинників, передусім, від настрою, мотивації спілкування та взаємодії, а тому воно є неоднозначним, іноді з проявами напруженості та нервозності у стосунках); ситуативно-негативний (у залежності від життєвих обставин ставлення до партнера змінюється від байдужого, прохолодного до негативного); стійко-негативний.(людина відкрито демонструє вороже, агресивне ставлення до особи і всього того, що змушує здійснювати з нею співпрацю, зокрема, до професії, своїх обов”язків; виявляє свої негативні почуття у процесі взаємодії).

Стилі керівництва:

· авторитарний (безкомпромісний, наказовий, командно-адміністративний. Використовує такі форми спілкування, як наказ, заборона, погроза, вказівка, директива, інструкція тощо. Тон підвищений, у випадку невиконання наказів або непослуху – агресивний);

· демократичний (орієнтований на повагу до підлеглих і співпрацю з ними, партнерські стосунки, взаєморозуміння. Форми взаємодії: порада, підказка, рекомендація, спільне обговорення тощо)

· ліберальний (попустительський, байдужий, схильний до вседозволеності та безконтрольності; незацікавлений у ефективності результатів співпраці. Форми взаємодії: погодженість з усякими вимогами, прийняття чужої позиції тощо)

Стилі спілкування (за В.Кан-Каликом): спілкування на основі захоплення спільною творчою діяльністю; спілкування на основі дружнього ставлення; спілкування-дистанція; спілкування- залякування; спілкування- загравання.

Поняття про рівні спілкування (духовний, діловий, ігровий, конвенційний, стандартизований, маніпулятивний, примітивний).

Чоловічий (інтравертований, автономний, авторитарний, наполегливий, змагальний, інтелектуальний) і

жіночий екстравертований, турботливий, емпатійний, чуттєво-емоційний) стилі спілкування [12, сс.174-192, 438-448].

Лабораторна частина

Завдання 1: «Визначення стилів і рівнів спілкування у комунікативних ситуаціях». Розв’язати такі комунікативні задачі зі збірника Л.В.Даниленка “Педагогічні задачі”: № 54, с. 48; № 57, с. 50; № 98, с. 86; №148, с. 121; № 197, с. 153; № 216, с. 170; № 231, с. 181. Проаналізувати подані в збірнику ситуації, на основі чого визначити: а) стиль ставлення вчителя до учня (або учня до вчителя) і мотиви його сформованості; б) стиль керівництва класним колективом чи окремим учнем; в) стиль спілкування комунікаторів.

Аргументуйте свою думку конкретними словами і значеннями, взятими з ситуації.

 

Теоретична частина заняття

Індивід як жива біологічна істота, наділена вродженими властивостями: первинними (стать, вік) і вторинними (задатки, температмент, тілобудова тощо).

Поняття особистості як соціальної істоти, яка розвинулася у процесі праці і суспільних умов життя, у ході соціалізації.

Особливості особистості: свідомість, довільні дії, здатність пізнавати себе, регулювати свою поведінку і діяльність, керувати іншими людьми.

Індивідуальність як неповторність, своєрідність особистості, яка проявляється у тих психологічних особливостях, які відрізняють її від інших людей.

Психологічна структура особистості (одна з моделей) включає 3 групи рис:

1) індивідні типологічні, які найбільшою мірою пов”язані з генетичним чинником (темперамент, характер, задатки);

2) індивідуальні суб”єктні, які відображають пізнавальну діяльність та життєвий досвід (знання, вміння, навички, здібності);

3) психолого-педагогічні, які відображають спрямованість особистості, і пов”язані з впливом середовища та виховання (потреби, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, мотиви діяльності).

Інші риси та якості особистості: екстравертивність (інтравертивність), емоційна стійкість, культура, працьовитість, добросовісність, порядність, скромність, ввічливість, чесність, точність, акуратність, сила волі тощо.

Самопізнання особистості як усвідомлення своїх особливостей, сильних і слабких сторін та можливостей розвитку (фізичного, інтелектуального, духовного, соціального).

Поняття самооцінки як вияв оцінювального ставлення до себе - судження людини про наявність у неї певних якостей та властивостей у співвідношенні їх з еталоном чи зразком. Вплив самооцінки та самопізнання на формування стосунків (ставлення) та на процес міжособистісного спілкування.

Типи самооцінки – адекватна, підвищена, занижена. Шляхи і способи підняття самооцінки (рефлексія; уникнення порівнянь; розвиток чесних стосунків; уникнення впливу минулого й життя за принципами “тут” і “тепер”; пошук підтримки).

Концепції особистості (психоаналітичні, психосоціальні, біхевіористичні, гуманістичні, релігійні тощо).

 

Лабораторна частина

Завдання 1. „Встановлення рівня власної самооцінки на основі тестової методики І.Я.Кисельова“ робота виконується індивідуально письмово як домашнє завдання [4, с. 127-128]. Можливе наступне обговорення усією групою адекватності та відповідності результатів тесту до реального стану. Чи виявляються при цьому суттєві розходження?

Завдання 2. „Визначення рівня самооцінки студента за методикою “Q-сортування”, за В.Стефансоном” робота виконується індивідуально [4, с. 136], результати її дозволять кожному особисто відчути себе індивідуальністю.

 

Самооцінка

(2 год)

 

Теоретична частина заняття

Особливості сприйняття інших людей (роль фізичних даних, матеріального стану, соціального статусу, стилю вдягатися, вести розмову тощо) як важливий елемент у спілкуванні та в роботі соціального працівника.

Роль гендерних стереотипів у сприйнятті поведінки чоловіків та жінок. Головні відмінності у психології чоловіків та жінок:

· чоловіки – мають тенденцію до незалежності; жінки – до взаємозалежності;

· орієнтація на контроль, домінування, підкорення собі інших, на вольові зусилля і рішення – у чоловіків і важливість партнерської взаємодії з оточуючим світом, м’яких, емпатичних стосунків – для жінок;

· схильність чоловіків до просторових, точних, математичних знань і жіночий потяг до мовленнєвих навичок, творчо-образної сфери діяльності, до емоційної прив’язаності;

· чоловіче ставлення до моралі є жорстким (не втручатися в чужі особисті справи), а жіноче – гнучким (порадити, допомогти в складних ситуаціях, поспівчувати тощо);

· керівники-чоловіки є більш офоційними у відносинах з підлеглими, більш стурбовані дотриманням норм субординації; жінки – більш відкриті, М’які в спілкуванні, охоче діляться владою і втягують підлеглих у спільний процес діяльності.

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „Визначення своїх позитивних та негативних сторін”. Виявлення найбільш поширених у студентів рис, які заважають розвитку особистості (робота виконується письмово, індивідуально, з наступним обговоренням усієї групи).

Завдання 2: „Методика визначення сили волі” (з використанням шкали Р.С.Нємова) робота виконується письмово, індивідуально [4, с. 140-144], з наступним обговоренням і порівнянням результатів у групі.

 

 

Теоретична частина заняття

Невербальна комунікація як обмін невербальними повідомленнями між людьми та їх інтерпретація. “Невербальне повідомлення” - це особливий вид повідомлень, що здійснюються без використання слів (англ. non-verbal - несловесний). Їх можна кодувати при допомозі: 1) виразних рухів тіла, т.зв. експресивної поведінки; 2) звукового оформлення мови; 3) певним чином організованого мікросередовища, яке оточує людину; 4) використання предметів-символів.

Особливості невербальних повідомлень:

· ситуативність - інформують про те, що відбувається “тут і зараз”;

· синтетичність - експресивну поведінку важко розділити на складові;

· мимовільність, спонтанність, неусвідомленість;

· невербальних знаків навчаються самотужки шляхом спостереження, копіювання, наслідування.

Невербальне спілкування з людьми, які мають культурні, релігійні, національні, расові відмінності потребує значної обізнаності з традиціями, звичаями. Наприклад, прямий контакт очей вважається ознакою інтересу в культурі білих представників середнього класу. Проте навіть у цій культурі особа частіше падтримує контакт очей тоді, коли слухає, і меншою мірою, коли розмлвляє. У той же час, як показують наукові дослідження, деякі чорні мешканці США можуть мати протилежні стереотипи: вони можуть більше дивитися. Коли розмовляють, і дещо менше, коли слухають. Серед окремих груп американських аборигенів контакт очей із старшими за себе є ознакою неповаги. Деякі культурні групи (наприклад, певні американські аборигени, ескімоси або групи австралійських аборигенів) узагалі уникають контакту очей, особливо, коли обговорюють серйозні теми [2, с. 41-43; 12, cс.68-80, 129-133; 15].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „Спілкування без слів. Виявлення відмінностей між вербальним повідомленням та невербальною поведінкою” [9, с.142-143 - вправа 6.1]. Робота проводиться в групах по 3 чол. з подальшим обговоренням у великій групі. Чи бувають випадки, коли невербальні прояви почуттів є ефективніші, ніж вербальні?

Завдання 2: “Як ви виражаєте свої почуття?” [9, с.144-145 - вправа 6.3]. Робота проводиться в групах по 3 чол. з подальшим обговоренням усією групою ваших почуттів і реакцій на цю вправу.

Теоретична частина заняття

Невербальне спілкування допомагає: а) глибше розкрити зміст почуттів і ставлення учасників комунікації одне до одного, до подій, фактів, ситуації тощо; б) більш провдиво (щиро, чесно) інформувати нас про зміст і значення того чи ін. повідомлення; в) надавати поівдомленню більшої ваги.

Функції невербальних повідомлень при їх взаємодії з вербальними:

*доповнення (у т.ч. дублювання і підсилення), тобто, невербальні знаки роблять мову виразнішою, уточнюють та з’ясовують її зміст;

*заперечення - означає, що невербальне повідомлення протирічить вербальному;

*заміщення - застосування невербальних повідомлень замість вербальних;

*регулювання як застосування невербальних знаків для координації взаємодії між людьми.

Типи інформації, яку отримують в процесі невербального спілкування: 1) про особистість комунікатора (інформатора) - темперамент людини, її емоційний стан і особистісні властивості та якості, самооцінку, комунікативну компетентність, соціальний статус, приналежність до пеної групи чи субкультури; 2) про ставлення між учасниками комунікації одне до одного - бажаний рівень спілкування (спорідненість-віддаленість), характер відносин (домінування-залежність, прихильність-неприхильність) і їх динаміку (підтримування, припинення спілкування); 3) про ставлення учасників комунікації до самої ситуації (залученість в ситуацію - комфортність, зацікавленість, нервозність, нетерплячість) [12, с.70-71].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „Рольова гра: пластичний етюд на формування вмінь розпізнавати емоції” робота проводиться в парах з подальшим обговоренням у групі. Опишіть, що для Вас було важче – “зображати” чи “впізнавати” емоції? З чим це пов’язано?

Завдання 2: “Інтерпретація невербальних ознак поведінки інших людей” (потрібні десять ілюстрацій, вирізаних із журналів; на кожній має бути зображення хоча б однієї людини, що виражає певне почуття). Завдання виконується індивідуально з подальшим обговоренням у групі [9, с.142-143 – вправа 6.2].

Завдання 3: “Добитися схвалення невербально”( вправа дасть можливість кожному учасникові групи завоювати визнання групи без слів). Виконується усією групою одночасно [9, с.148-149 – вправа 6.8].

Теоретична частина заняття

Невербальна комунікація здійснюється при допомозі різних сенсорних систем: зору, слуху, шкірно-тактильної чутливості, смаку, нюху. Перелічені ситеми формують різноманітність каналів невербальної комунікації. В залежності від каналу комунікації розрізняють її види.

Види невербальної комунікації:

* акустична - те, як ми говорими, часто є важливішим за зміст самого повідомлення; складові цього виду невербальної комунікації - екстралінгвістика (паузи, кашель, зітхання, сміх, плач) і просодика (темп, тембр, висота, гучність);

* оптична невербальна комунікація відображає кінесику, тобто, виразні рухи суб’єкта (жести, пози, міміку, ходу, контакт очей тощо) і оформлення зовнішності (будова обличчя, черепа, тулуба та ін.);

* тактильно-кінестезійна (такесика) - включає найрізноманітніші дотики (стискання рук, погладжування, поплескування, поцілунки тощо);

* ольфакторна реалізується через різні запахи (тіла, косметики) [12, сс.18-19,72-76; 15].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „Встановлення мімічних ознак емоцій. Як невербально виражати теплоту і холодність” [9, с.144-145- вправа 6.4] робота проводиться в парах з наступним обговоренням у групі. Яка риса поведінки кожного є найбільш разючою? Як би Ви описали невербальну поведінку один одного?

Завдання 2: “Вияв прихильності без слів” [9, с. 149 - вправа 6.9] вправа виконується водночас усіма членами групи з наступним обговоренням у групі. Що Ви відчували, коли проявили прихильність до інших членів групи? Чому Ви реагували саме так?

 

Теоретична частина заняття

Проксеміка (просторова психологія) аналізує закономірності просторової організації спілкування, а також вплив територій, орієнтації та дистанції між людьми на характер міжособистісного спілкування. Концепція простору запропонована американським психологом Е.Холлом. Розрізняють чотири типи відстані для спілкування, кожний з яких передбачає певні відносини близькості чи дистанціювання:

1-ий тип відстані - інтимна (від безпосереднього фізичного контакту до 40-45 см) передбачає спілкування тісне і близьке, хоча й не обов’язково позитивно забарвлене (наприклад, обійми, метушня коло дитини, бійка); партнери на цій відстані не лише бачать, але й відчувають одне одного.

2-ий тип відстані - особистий простір, може сягати 120 см, при цьому фізичний контакт не обов’язковий. Це оптимальна відстань для розмови, бесіди (наприклад, чемне перебування в одному просторі, тепла зацікавленість співбесідником, роздратування або співчутлива цікавість тощо).

3-ій тип - соціальна відстань варіює від 120 до 360 см, є оптимальною для формального спілкування.

4-ий тип - публічний простір - понад 360 см, характерний для спілкування доповідача з аудиторією [12, с.76-80; 15].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1. „Виразити два протилежних стани “ (наприклад, гнів і спокій, сум і радість, втому і бадьорість: а) використовуючи тільки міміку; б) використовуючи лише жести; в) використовуючи міміку і жести). Робота проводиться в групах по 3 чол. з подальшим обговоренням в групі [12, с. 83].

Завдання 2. “ Вплив різних каналів невербальної комунікації на сприйняття змісту повідомлень ” робота виконується індивідуально, як домашнє завдання [12, с. 84].

Теоретична частина заняття

Невербальна комунікація підпорядковується певним правилам, яких ми підсвідомо дотримуємося, і дуже вразливо реагуємо на їхні порушення. До цих правил належать наступні:

а) використання невербальних знаків повинно бути визначеним і упізнаваним;

б) ми повинні бути здатними перекладати наші почуття і наміри мовою невербальних знаків (“кодувати”);

в) спостерігач повинен бути здатним інтерпретувати невербальні повідомлення (“декодувати”).

Проблеми інтерпретації невербальної поведінки полягають в особливостях невербальних повідомлень, тобто, контекстуальності, багатозначності, спонтанності і ненавмисності. Ми не можемо “читати людину як книгу”, як інші не можуть “читати” нас. Проте люди, які спілкуються з нами, певним чином трактують нашу поведінку, спостерігають за нами, роблять свої висновки і приймають важливі рішення.

Постійними і однозначними є експресивні коди основних емоційних станів людини (страху, радості, гніву, уваги, подиву, презирства деякі ін.). Решта способів невербального кодування залежать від впливу дуже багатьох факторів: загальної ситуації спілкування, індивідуальних способів вияву станів кожним з учасників спілкування, статі, віку, ступеня значучості партнерів одне для одного, культурних та етнічних норм вираження індивідуальних особливостей особистості тощо.

Інтерпретуючи невербальні повідомлення, слід пам’ятати про: а) унікальність невербальної мови; б) неминучість протиріч між невербальним виразом і його психологічним змістом; в) мінливість способів невербальної поведінки; г) залежність успішності кодування від умінь людини адекватно виражати свої переживання, від рівня сформованості навичок кодування невербальних повідомлень.

Інтерпретація невербальної поведінки є творчим процесом, який вимагає від його учасників спостережливості, зацікавленості та уваги до людей, соціального інтелекту, тобто комунікативної компетентності [12, с. 80-82; 15].

 

 

Лабораторна частина заняття

Завдання 1: „Наші дії говорять краще за наші слова” [9, с. 146 - вправа 6.5]. Вправа виконується мовчки, при допомозі невербальних засобів. Проведіть дискусію з наступних питань: 1)Легко чи важко було виражати свої почуття без допомоги слів? 2)Якими невербальними засобами Ви користувалися?

Завдання 2: „ Як розпізнати ознаки прихильності та ворожості ” [9, с. 147 - вправа 6.6]. Завдання виконується індивідуально, письмово. Обговоріть свої помилки з членами Вашої групи.

Завдання 3: „Аналіз відеозапису інтерв’ю між учасниками групи” (в аналізі відеозапису відзначити міміку і жести, які найефективніше підкреслюють зміст слів; робота проводиться з цілою групою [12, с. 84].

 

Теоретична частина заняття

Здатність слухати, як природний фізіологічний процес, що не потребує свідомих зусиль, у більшості людей є вродженою. Чути означає прагнення зрозуміти і запам’ятати прослухане. Цей процес потребує наявності складного комплексу вмінь, які людина здобуває впродовж усього свого життя. Наявність слуху є необхідною умовою успішної адаптації організму в зовнішньому середовищі. Розвинута здатність чути (ефективне слухання) як умова соціальної адаптації людини, можливість встановлювати і підтримувати міжособистісні стосунки, є найважливішою комунікативною якістю особистості.

Типи “поганих слухачів”: “псевдослухач”, “самозакоханий слухач”, “слухач-вигадник”, “слухач-бджола”, “слухач-жало”.

Стадії “життя” повідомлення: 1) повідомлення, яке збирається зробити відправник; 2) реально висловлене (кодоване) повідомлення; 3) те, як воно інтерпретоване (декодоване слухачем); 4) те, як воно збереглося в пам’яті слухача.

Цілі слухання: а)щоб зрозуміти; б)щоб запам’ятати; в)щоб проаналізувати і оцінити зміст інформації; г)щоб підтримати довірливі стосунки із співбесідником.

Інтерпретація як складний і тривалий розумовий процес, що складається із послідовних дій: судження, міркування, діалог (із собою чи уявним партнером), переповідання(переказування)[2, с. 116-133; 12, сc.87-88, 321-323].

Ефективне слухання: а) залучає використання чуттєвих здатностей для одержання та реєстрування повідомлень, що висловлюються іншими людьми вербально та невербально; б) є суттєво важливим навиком для проведення практичної соціальної роботи; в) вимагає зосередження уваги соціального працівника на клієнті для розуміння суть того, що він висловлює, і менше уваги на своїх власних думках та почуттях; г) допомагає клієнту відчути, що його розуміють, але не оцінюють; д) допомагає зібрати інформацію для проведення оцінювання та планування; е) допомагає клієнту почувати себе краще та зменшує його напруження; є) заохочує клієнтів до вільного висловлення своїх думок та почуттів; ж) сприяє позитивним змінам у клієнтів [16]. Ефективному слуханню перешкоджають: тривалість процесу слухання, психологічні “шуми”, фізіологічні особливості центральної нервової системи.

Послідовність базових навичок вислуховування (ПБНВ): навички розпитування, заохочування, переповідання, відображення почутів і підсумовування [2, сс. 105-107, 135].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „Встановлення відмінностей між відображенням почуттів і переповіданням “ [2, с.127 - вправа 3].

Завдання 2: “Вивчення власного словника почуттів” [2, с.128 - вправа 5]. Роботи виконуються індивідуально, письмово. Що Вам вдалося виявити в процесі виконання завдань?

Завдання 3: „Інтерв’ю. Встановлення відмінностей між відображенням почуттів і переповіданням “. Рольова гра, виконується в групах по 4 чол., де кожен по черзі виконує ролі (клієнта, інтерв’юєра, 1-го і 2-го спостерігачів) [2, с. 128-130].

 

 

Теоретична частина заняття

Уважна поведінка як основа для спілкування, фундаментальна навичка усього курсу міжособистісного спілкування. Її мета - це вислухувати іншу особу. Аспекти уважної поведінки: 1) контакт очей; 2) мова тіла, що свідчить про увагу; 3) якості голосу; 4)додержування теми.

Мовчання як одна з форм уважної поведінки. Мовчання, що підтримує саме в необхідний час, може бути корисною формою уважної поведінки з боку соціального працівника, і мати найсильнішу дію. У найбільш вирішальні моменти мовчання може повідомити більше, ніж це зроблять слова.

Зворотний зв’язок - це вербальні і невербальні повідомлення, які людина обдумано або ненавмисно посилає у відповідь на повідомлення іншої. Мета цього зв’язку полягає у забезпеченні конструктивною інфомацією, яка допоможе зрозуміти вплив вашої плведінки на інших і сприйняття її іншими.

Основні характеристики зворотного зв’язку:

- звертайте увагу на поведінку партнера, а не на його особистість;

- базуйте зворотний зв’язок на спостереженнях, а не на умовиводах;

- зосереджуйте свою увагу на конкретній ситуації, а не на абстрактній поведінці;

- чим швидше дається зв’язок, тим він корисніший;

- діліться із співрозмовником побаченим і пережитим, а не давайте йому поради;

- не нав’язуйте людям зворотний зв’язок силоміць;

- не давайте людям у зворотному зв’язку більше, ніж вони можуть зрозуміти в цей момент;

- зосереджуйте його на тих діях, які людина може змінити. [2, с. 100-108; 9, с. 50-52; 12, с. 90-92].

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „Клієнт, який прийшов до неуважного соціального працівника” робота в групах по 5-6 чол., складіть перелік форм поведінки, рис характеру та певних якостей, що характеризують в одній колонці ефективного інтерв’юєра, а в другій консультанта, який не вислуховує клієнта [2, с. 37].

Завдання 2: “Дайте зворотний зв’язок інтерв’юєрові та клієнтові” робота виконується на підставі проведеного інтерв’ю (завдання 3 тема 12). Обговоріть усією групою складності проведення інтерв’ю.

 

 

Тема 14. Стилі слухання

(2 год)

 

Теоретична частина заняття

Стилі слухання: 1) нерефлексивне слухання - уміння уважно мовчати, не втручаючись у розповідь співбесідника своїми зауваженнями; 2) рефлексивне або активне слухання - це зворотний зв’язок із співрозмовником, який використовують для контролю точності сприйняття почутого. При цьому, на відміну від нерефлексивного слухання, той хто слухає активніше застосовує словесну форму для підтвердження розуміння повідомлення; 3) емпатійне слухання - це безоцінковий зворотний зв’язок, який має на меті надати підтримку співбесідникові, дати зрозуміти, що проблема, яка турбує його сприймається як важлива і слухачем.

Основні види рефлексивного слухання: з’ясування (безоцінкова техніка, у ході якої ми просимо людей про додаткову інформацію або ділового характеру, або з метою “розговорити” людину чи для демонстрації своєї готовності вислухати її), перефразування (переповідання повідомлення розповідача йому самому, але словами слухача) і резюмування (підсумовування основних ідей і почуттів розповідача) [2, с. 100-108; 12, с.92-95].

Перешкоди слуханню: А. Зосередження на власному плані проведення інтерв’ю не дає нам можливості звертати увагу на інші повідомлення клієнта. Б. Наше емоційне збудження заважає нам ефективно спілкуватись з клієнтом. Наприклад, коли клієнт використовує нецензурні слова, які ми вважаємо образливими, то ми більше зосереджуємося саме на цьому, а не на самому повідомленні.

В. Критикування клієнта може відвернути нас від зосередження на повідомленні. Г. Людина думає швидше, ніж говорить; це відволікає людину, яка говорить, спричинюючи труднощі у зосередженні на темі розмови. Д. Інформаційне перенавантаження має. Е. Зовнішні перешкоди [16, с.28].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „ Оцінювання точності відтворення рисунку, виконаного партнером на основі усного опису ” робота проводится у парах з наступним обговоренням усієї групи [12, с.96].

Завдання 2: ” Оцінювання точності переказу інформації та значення цього для розуміння суті проблеми партнера ” робота проводится у парах з наступним обговоренням усієї групи [12, с.97].

Завдання 3: Емпатійні реакції. У вправі студентам пропонується ряд ситуацій, в яких вони повинні продемонструвати емпатійні реакції. Спочатку студенти працюють в групах по три особи в кожній. Один студент має бути соціальним працівником; другий – батьком. Третій студент має спостерігати емпатійну реакцію та записувати якості, що демонструються соціальним працівником у його реакціях. Пропонується мінімум три ситуації [16, с. 30-35]

Завдання 4: “ Емпатія та наша робота з клієнтами”. Наступне передбачається як обговорення навиків безумовної позитивної турботи, емпатії та щирості. Студентам пропонується поміркувати та дати відповіді на питання: Яким чином необхідність проявляти навики безумовної позитивної турботи та емпатії вплинула б на вашу роботу з клієнтами, які скоїли злочини? Чи ви вважаєте, що ви змогли б продемонструвати ці якості в таких ситуаціях?[16, с.34]

 

 

 

Інтерв’ю

(10 год)

Теоретична частина заняття

Інтерв’ювання як найвагоміший процес, який використовують для збирання інформації, вирішування проблем і надання інформації та порад. Мета інтерв’ювання - це розвиток (зміна життя інших людей) і цілеспрямованість. Цілеспрямованість як діяльність, в основі якої лежить відчуття спроможності вибору рішення з низки альтернативних дій. Елементарними складовими спілкування під час інтерв’ю є мікронавички, які допомагають нам розвивати здатність взаємодіяти з клієнтом більш цілеспрямовано, забезпечують нас конкретними альтернативами, що їх можна використовувати для роботи з різними клієнтами [2, с. 24-26].

Увесь процес включає наступні стадії: 1-ша - початкова (див. “Початковий контакт з клієнтом”); 2-га - відкриваюча (перша зустріч); 3-тя - середня стадія (подальші зустрічі); 4-та - завершення.

Підготовка до інтерв’ю. А. Включає як складові процесу: а)підготовку записів із вказанням джерела скерування до фахівця і природи процесу скерування (добровільної/примусової); б) збір початкової визначаючої інформації та забезпечення початкового телефонного контакту(візиту); в) забезпечення орієнтування - зустрічі з клієнтом, надання інформації, підтвердження; г) заведення справи - запис контакту. Б. Потребує матеріально-технічного забезпечення: а) відповідного місця зустрічі; б) його належної доступності; в) фізичного комфорту; г) не загрожую