Тема 23. Міжперсональний вплив. Настанови, логічна послідовність

(2 год)

Теоретична частина заняття

Саморозкриття фахівця як спосіб заохочення клієнта до розмови, що сприяє більш рівноправним стосункам під час інтерв’ювання, і шлях до створення додаткової довіри між інтерв’юєром і клієнтом у процесі роботи. Соціальний працівник ділиться своїми думками і почуттями, наводячи приклади обставин, в яких він перебував. Це допомагає, якщо клієнт вчиться на прикладі ситуації, але шкодить, якщо акцент ставиться на життя соціального працівника. Використовується за рішенням соціального працівника.

Вияви саморозкриття (за А.Айві) [2, с.254]: вживання особистих займенників (“я”, “мене”, “моє”); дієслів на означення пережитих почуттів і подій (“я гадаю...”, “я відчуваю...”, “я пережив...”); додатків у поєднанні з прислівниками та прикметниками, які проводять певні паралелі між ситуацією клієнта і соціального працівника (“Я відчуваю радість з приводу того, що ви здатні більш прямо обстоювати свої права перед своїми батьками”).

Елементи саморозкриття: щирість, своєчасність, часова форма вираження. Функції саморозкриття: а) емоційна “розрядка”, б) саморозуміння (з’ясування власних почуттів), в) корекція самосприйняття, г) стимулювання взаємності, д) формування враження, е) вплив на розвиток стосунків.

Рівень саморозкриття визначається тим, хто, кому, коли, наскільки повно, за яких обставин і для чого розкривається. Правила саморозкриття: взаємність, доречність, вчасність.

Категорії ризику саморозкриття: 1) ризик бути знехтуваним (відкиненим); 2) ризик формування негативного образу (подоби, уявлення ); 3) зниження задоволеності від стосунків; 4) втрата контролю над стосунками; 5) заниження самооцінки партнера; 6) вияв нетактовності; 7) зрада [12, с. 256-261].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: “Формулювання висловлювань щодо саморозкриття“ (рольва гра у групах з наступним обміном досвіду у великій групі).

Завдання 2: “ Саморефлексія (самовідображення)». Перевірка здатності студентів розвинути вміння та навчики самовідображення. Ситуація: Ви – соціальний працівник в агентстві, що надає загальні послуги для сімей. Ви допомагаєте одній жінці прийняти рішення стосовно розірвання стосунків з чоловіком, який її кривдить. Ви чули від неї, що її чоловік кривдив її емоційно та часто бив, коли приходив додому п’яний. Сьогодні по обіді ви маєте призначену зустріч з цим чоловіком. Ціль інтерв’ю – подивитися, чи існує хоча б якась надія на те, що ця подружня пара може продовжувати жити разом у безпечних стосунках. Що, на вашу думку, ви могли б з’ясувати про себе, коли б почали досліджувати свої власні відчуття перед тим, як зустрітись з цим чоловіком? Обговорення - дискусія в групі.

 

 

Тема 23. Розвиток навичок міжперсонального впливу

(2 год)

Теоретична частина заняття

Зворотний зв’язок з клієнтом як засіб забезпечення клієнта чіткою інформацією про сприйняття інтерв’юєром його поведінки, дає інше тлумачення ситуації клієнта з позициї соціального працівника (див.тема 14) [2, с. 257].

Отримання зворотного зв’язку від клієнта стосовно тих послуг, що йому надаються, належить до найважливіших вмінь соціального працівника поряд з уміннями з’ясувати мету надання послуг та роль соціального працівника у цьому процесі [17, c.100-105].

Інтерпретація (рефреймінг) як спосіб визначення дійсності з нової точки зору (чи системи відліку) і допомога клієнтові краще зрозуміти ситуацію.

Впливовий підсумок як підсумовування інтерв’ю з точки зору консультанта (інтерв’юєра), підкреслює його власну позицію, включаючи соціальні аспекти мислення і отримуючи зворотний зв’язок від клієнта.

Навички впливу: інформація, порада, вказівка, думка, пропозиція, як засоби передачі інформації та думок інтерв’юєра клієнтові (найчастіше застосовуються в процесі психологічної освіти - безпосереднього навчання клієнтів навичок життя) [12, с.52-53].

Навички інтерперсонального впливу ( як-от, говорити клієнтові, що робити, включаючи питання, де йому сидіти під час зустрічі), застосовують у кризовій ситуації, коли клієнти не функціонують на своєму нормальному рівні і можуть потребувати допомоги у прийнятті рішень, тобто у випадках з клієнтами, що хочуть вчинити самогубство. Даючи вказівки клієнтам, соціальні працівники повинні застосовувати відповідну мову рухів, бути чіткими і пропонувати конкретні директиви, а також завжди перевіряти сприйняття клієнтом вказівок, щоб переконатися, що вони погоджуються з ними [16].

 

 

Лабораторна частина

Завдання 1: “Практика надання директив” вправа спрямована на те, щоб дати можливість студентам на практиці давати директиви, цю вправу виконують у групах по двоє. Досвід має обговорюватися у цілому класі. Один із студентів має грати роль клієнта, а другий студент – роль соціального працівника. Студенти повинні мінятися ролями, щоб мати досвід перебування і клієнтом, і соціальним працівником у цій ситуації. Визначіть проблему. Це може бути проблемою стосовно хлопця чи дівчини, з яким/ якою зустрічаєтеся, чи кризового стану. Це може бути чимось, що ви пережили у далекому минулому чи проблемою, яку, ви знали, хтось мав. Клієнт говорить про свою проблему. „Соціальний працівник” уважно вислуховує проблему – досягаючи кращого розуміння проблеми. „Соціальний працівник” дає „клієнтові” директиви. Обидва партнери обдумують досвід надання директив. Велика аудиторія вивчає цей досвід. Як це виглядає на початку, коли соціальний працівник дає директиви? Як ви можете покращити те, що ви робили? Будь-які побажання стосовно інших?[16]

Завдання 2: “Вплив ”. Студентам надається можливість практично оволодіти навичками впливу. Пропонується студентам розділитися на групи по четверо, один студент бере на себе роль соціального працівника чи того, хто бере інтерв’ю, інший студент виконує роль клієнта, а третій грає спостерігача чи інструктора. Кожний студент повинен мати можливість зіграти кожну з цих ролей. Що означає для соціального працівника оволодіти навичкою впливу? Який досвід може отримати клієнт? Спостерігач чи інструктор може допомогти соціальному працівникові у скеруванні навичок впливу. Спостерігач повинен також записати результати і поділитися ними, як у маленькій групі, що складається з трьох людей, так і у всьому класі [16].

Завдання 3: „Організація зворотного зв’язку з клієнтом ” (робота в групах).

 

 

Тема 24. Завершення початкової стадії інтерв’ю.

(2 год)

Теоретична частина заняття

Питання, які обговорюють на завершення початкової стадії інтерв’ю. - Це продукування альтернативних та можливих рішень вирішення проблеми, що передбачає зосередження на результатах та шляхах їх досягнення (1). Формування моделі вирішення проблеми: визначення проблеми, накопичення альтернативних рішень, план дій, бажані результати (2). Вивчення перспектив на майбутнє шляхом: дослідження того, якою може бути існуюча проблема, особа та ситуація у майбутньому; розуміння найгіршого можливого сценарію розвитку подій; розгляд найбільш сприятливого сценарію; пошук сильних сторін, тобто того, що виходить в клієнта найкраще.

Роль завершення початкової стадії для дорадника і клієнта полягає в укладанні угоди щодо наступної співпраці. Укладання угоди млже бути трактовано по-різному. В одних випадках - це конкретний письмовий документ або т.зв. “План надання послуг”, який клієнт підписує і погоджується виконувати. Письмова угода може бути прийнятна за певних умов, як от, примусове скерування клієнта до соціального працівника, скерування підлітка, який проживає в інтернаті або ж у випадку з узалежненим від алкоголю клієнтом. У цьому контракті, наприклад, подібний клієнт погоджується відвідувати застрічі АА чи заняття групи самодопомоги. У багатьох випадках такі документи представляють, головним чином, уявлення соціального працівника і закладу в цілому стосовно того, що має бути зроблено для реалізації потреб клієнта. І це може сприяти створенню ілюзію співпраці.

За Шульманом (Shulman, 1999), саму угоду і процес її укладання слід розглядати в більш широкому розумінні. Тобто, це фактично тривалий процес переговорів, а не механістична процедура. Це відкритий процес, що передбачає рівноважливу участь обидвох сторін. Автор вважає, що вміння здобути зворотний зв’язок від клієнта стосовно мети надання послуг, значною мірою асоціюється із здатністю соціального працівника надавати допомогу іншим. Це підтверджує концепцію про те, що робота соціального працівника є найбільш ефективною в тих ділянках, які цікавлять клієнта з точки зору його власних інтересів (потреб).

На практиці процес укладання угоди є більш тривалим, що дозволяє соціальному працівникові та клієнтові глибше зрозуміти зміст роботи і сподівання кожного з учасників. Наприклад, клієнти часто зачіпають нові проблеми на початкових сесіях, тим самим намагаються “перевірити” соціального працівника. Тому можуть виникати нові питання, проблеми і потреби у їх вирішенні.

Таким чином, укладання угоди слід розуміти як процес, який може тривати впродовж усього періоду співпраці та існування стосунків між соціальним працівником і клієнтом [17, c.100-105].

Скерування клієнта в інший заклад соціальної роботи відбувається за умови невідповідності проблеми (потреб) клієнта можливостям закладу до їх реалізації або ж у випадку необхідності спеціалізованої допомоги.

Процес вирішення проблеми та планування передбачає визначення того, наскільки великим є бажання клієнта вирішити проблему та чого клієнт очікує від співбесіди; визначення мети на підставі аналізу інформації клієнта про зміни, яких він сподівається, та з урахуванням тих чинників, що на його думку, могли б допомогти вирішити проблему.

 

Лабораторна частина

Завдання 1: „Складання угоди між клієнтом і закладом соціальної роботи” (робота в групах, виконується письмово).