Концепція психосинтезу Р. Асаджолі

Наступна концепція – це концепція психосинтезу – глибинного духовного розвитку людини італійського психолога і психіатра Р. Асаджолі, у якій автор особливу увагу приділяє внутрішнім механізмам процесу духовної еволюції та самоеволюції людини, розглядає та аналізує сутність, етапи та шляхи процесу духовного саморозвитку людини, дає своє власне розуміння сутності цього процесу..

Р. Ассаджолі у процесі духовної самоеволюції людини виділяє різні ступені її духовного зростання: від пізнання свого внутрішнього світу до з’єднання, злиття з Богом. У цій концепції він виділяє етапи духовного росту людини шляхом аналізу відповідних категорій або груп символів, що допомагає краще зрозуміти процес внутрішньої духовної еволюції та само еволюції людини, сутнісні ознаки її етапів.

Отже, автор виділяє чотирнадцять таких категорій, які характеризують процес духовного сходження, зростання людини від нижчого до вищого рівня:

Звернення усередину (інтроверсія).

Спуск.

Підйом – сходження.

Розширення – розповсюдження.

Пробудження.

Світло – Осяяння.

Вогонь.

Розвиток.

Посилення – Зростання.

Любов.

Шлях – Мандрування.

Зміна – Перетворення.

Відродження – Оновлення.

Звільнення.

До першої групи він відносить символи інтроверсії, звернення усередину. Р.Ассаджолі висуває думку, що інтроверсія вкрай необхідна сучасній людині у зв’язку з надзвичайною екстравертністю нашої цивілізації. Про типового нормального її представника можна сказати, що психологічно він живе поза собою. Цей вираз, який у минулому використовували для того, щоб вказати на душевний розлад, влучно описує стан сучасної людини, яка шукає сенс життя де завгодно, але тільки не в собі.

Автор підкреслює, що на таке активне зовнішнє життя необхідно відповідати життям внутрішнім. Потрібно повернутися до себе, згадати, що існує не тільки зовнішній світ, але й внутрішні світи, які людина повинна вивчати і засвоювати так само, як і світ зовнішній. За словами Ассаджолі, звернення усередину відновлює рівновагу, зміцнює нервове і психічне здоров’я – воно дозволяє також набути досвід надособистісних переживань. Дослідник стверджує, що повертаючись усередину себе (звертаючись до власного внутрішнього світу), ми відкриваємо свій Центр, свою істинну істоту. Ці відкриття супроводжуються так званими “піковими переживаннями”, які, за словами Ассаджолі, чудово описав А.Маслоу.

Друга група, за автором, складається із символів, пов’язаних з опусканням до основи, “фундаменту” нашої істоти, тому що безодня “ породжує з себе і зумовлює собою, так би мовити, “поверхню” нашої психіки. Дослідження підсвідомості символічно трактується ним як заглиблення у безодню свого внутрішнього світу, як вивчення “дна” своєї душі. Про “безодні” людської душі писало багато містиків, письменників (низходження Енея в Ад у Вергілія та опис пекла у Данте). На сьогодні існує “глибинна психологія”, яка представлена у працях К.Юнга та інших мислителів. Згідно з її головним постулатом, людина повинна знайти в собі мужність усвідомити усі свої дискредитовані “тіньові сторони”, а потім увібрати їх у свою особистість разом із “світлими” усвідомленими нею сторонами.

Автор підкреслює, що людина, яка змогла визнати низькі сторони своєї особистості, не дозволивши при цьому набутим знанням подавити, знищити, зруйнувати себе, досягає істинно духовної перемоги. Як стверджує Р. Ассаджолі, визнання своїх “тіньових сторін” є необхідною умовою для їх перетворення.

Третю групу символів автор пов’язує з підйомом, сходженням – засвоєнням “внутрішнього простору” у верхньому напряму. За словами Р.Ассаджолі, існує висхідний ряд внутрішніх світів, кожний з яких, в свою чергу, має більш високі і нижчі рівні.Зокрема, у першому з внутрішніх світів – світі емоцій – автор розрізняє рівень сліпих пристрастей і рівень високих почуттів. Далі йде світ розуму, де теж існують різні рівні: рівень конкретного аналітичного розуму і рівень абстрактного філософського розуму (нуса). Як вказує італійський психолог, існує також світ інтуїції, світ волі і ще вищий світ, на який можна лише вказати, назвавши його “позамежним”.

До четвертої групи Р.Ассаджолі зараховує символи розширення свідомості. Розширення свідомості, за автором, повинно відбуватись у всіх напрямах – не тільки по вертикалі (вглиб – до свого внутрішнього єства і до Неба), але також і по горизонталі, тобто від індивіда до групи, суспільства і всього людства. Розширення, за словами автора, веде до розуміння, включення в себе інших істот і з’єднується з символом любові (десята група).

До п’ятої групи Ассаджолі зараховує символи пробудження. Сучасна психологічна наука, стверджує автор, прийшла до тих самих висновків, що й древня мудрість, показавши, що людина бачить кожну річ і кожну істоту через густу вуаль своїх емоційних реакцій, слідів минулих психічних травм, чужих думок та ін. Наслідком цього, згідно з автором, є ілюзії: людина думає, що мислить об’єктивно, тоді як в дійсності вона перебуває під владою “ідолів”, як їх називав Бекон, – упереджених думок і колективних впливів. Все це формує, за словами Ассаджолі, своєрідний стан сну наяву, від якого людина може і повинна прокинутись. Перший крок до пробудження, як стверджує автор, полягає в тому, щоб усвідомити все, що існує в нас незалежно від нас. Другий крок – усвідомити, що ми є справді центром самосвідомості, глядачем трагікомедії, якою є наше життя.

До шостої групи символів Р.Ассаджолі відносить символи світла і осяяння. Він пише, що пробудження надособистісної свідомості пов’язане з переходом в інший, більш високий стан свідомості, для визначення якого використовуються слова “осяяння”, “просвітлення”.Перша стадія осяяння, за словами автора, проявляється у здатності ясно бачити все, що відбувається у нас всередині. Друга стадія – осяяння – проявляється у розв'язку проблем, які раніше не можна було розв'язати, завдяки особливому інструменту внутрішнього бачення, інтуїції. Інтуїтивна свідомість, врешті-решт, заміняє інтелектуальну, логічну і раціональну свідомість, точніше включає в себе і трансцендентує її. Відповідно до оцінки Ассаджолі, інтуїція веде до повного ототожнювання себе з об’єктом, що вивчається, до усвідомлення суттєвої єдності суб’єкта і об’єкта.

До сьомої групи Ассаджолі відносить символи вогню. Згідно з його трактуванням, вогонь виконує, передусім, очищувальну функцію (спалює все негативне в людині) і, власне, з такою метою він використовувався у духовній “алхімії”. Автор нагадує, що внутрішнє відчуття вогню описувало багато містиків, наводить приклади: св.Катерину Сієнську і Блеза Паскаля.

Символи восьмої групи Ассаджолі визначає словами “ еволюція” і “розвиток”. Він трактує розвиток як визволення внутрішніх сил і перехід від можливого до дійсного. За Ассаджолі, символ розвитку означає дві різні стадії людського росту: від дитини до дорослої людини і від “нормальної” до “просвітленої”.

Згідно з автором, дев’ята група символів включає символипосилення чи зростання. Надособистісні переживання він розглядає як посилення життя свідомості, підвищення її напруги чи психологічного “вольтажу” у порівнянні з тим, як живе середня людина.

Ассаджолі виділяє дві стадії у процесі зростання, посилення свідомості людини. На першій – відбувається посилення всіх недостатньо розвинутих сил і функцій людини. Друга стадія передбачає перехід від особистих сил до надособистісних можливостей. Тут, власне, можуть проявитись парапсихічні здібності. Такими здібностями у сполученні з вищими моральними та духовними якостями володіло багато “просвітлених”, “пробуджених” і “посвячених ” – від Мойсея до Піфагора, від Будди до Христа, а також різні містики.

До десятої групи автор відносить символи любові. Згідно з думкою Ассаджолі, людська любов – це більш-менш свідоме прагнення “вийти” із себе, переступити межу відокремленого існування і з’єднатись з іншою істотою. Містики всіх часів говорили про своє єднання з Богом чи Вищою Істотою, використовуючи при цьому символіку людської любові.

Досимволів одинадцятої групи автор включаєсимволи шляху, подорожі, мандрування, це ухил до духовного усамітнення, “духовного монастиря”. Це пошуки себе і Бога, миру людини з Богом. Аналізуючи поняття “ містичний шлях”, він пише, що часто символ шляху знаходить своє фізичне втілення у формі прощі до святих місць тощо.

За Ассаджолі, символи дванадцятої групи – це символи трансмутації, перетворення. За допомогою певних засобів тіло і душа людини можуть бути перетворені у щось більш досконале. За словами психолога, при цьому відбувається органічне і гармонійне поєднання всіх сторін людської істоти – (“Біопсихосинтез”) – трансмутація людських якостей, відбувається “психодуховна алхімія”. Ассаджолі скеровує читачів до книги К. Юнга “Психологія і релігія”, де детально розглядаються ці питання.

Автор зазначає, що зміна і перетворення людини здійснюється двома шляхами, йде у двох протилежних напрямах, але ці шляхи не виключають, а доповнюють одне одного. Перший шлях передбачає трансмутацію через сублімацію (практика йоги); другий шлях – перетворення здійснюється через опускання надсвідомої енергії в особистість, включаючи фізичне тіло (практика Інтегральної Йоги Шрі Ауробіндо). Сполучення цих двох шляхів веде, за словами Ассаджолі, до повного біопсихосинтезу.

У тринадцяту групу автор включає символи відродження, “нового народження ”, які він пов’язує з попередньою групою, у зв’язку з тим, що повне перетворення людини закладає основу для її відродження, яке є нічим іншим, як “новим народженням”, народженням нової людини з глибин старої особистості. Власне тому брахманів Індії називають “двічі народженими”. Символ цей широко використовується у християнстві, а містики говорять про “народження Христа у серці”.

Символи чотирнадцятої групи автор трактує як символи звільнення, які споріднені з символами розвитку. За словами Р.Ассаджолі, вони означають зруйнування перешкод, звільнення від ілюзій, комплексів, від ототожнювання з різними “ролями”, які ми граємо у житті, з “масками”, які ми одягаємо, з нашими “ідолами” тощо. Звільнення, згідно з автором, означає також активізацію наших прихованих можливостей.

Символіка звільнення пронизує всі великі світові релігії. Усі ці символи, як стверджує дослідник, сприяють синтезу особистісного і надособистісного рівнів, народженню нової людини.

Описуючи почуття, внутрішній стан людини, яка вже досягла найвищого ступеня, рівня єднання з Богом, Р.Ассаджолі пише, що це “стан радості, безтурботності, відчуття внутрішньої безпеки, почуття спокійної сили, ясності розуму й любові до всього існуючого. У своїх вищих аспектах – це осягнення сутності Буття, приєднання до Всезагального Життя і ототожнення з ним ”

Отже, у процесі духовного розвитку існують певні ступені, кожен з яких дозволяє людині здійснити поступ на шляху духовного самовдосконалення. Різні стадії еволюції людини можна вважати етапами поступового розвитку, з яких кожна є продуктом минулого і, в свою чергу, видіграє відповідну роль у формуванні майбутнього.

У своїй книзі “Психосинтез: теорія та практика” Р. Асаджолі описує ті проблеми, складності, кризи, внутрішні конфлікти, з якими стикається людина у процесі духовного росту. Він підкреслює, що духовний саморозвиток людини – довгі і нелегкі мандри через незнані, невідомі землі, повні несподіванок, труднощів і навіть небезпеки.

За словами Р. Асаджолі, зміни, що пов’язані з процесом трансформації, переродження особистості мають різні критичні кризові стадії.

За Р. Асаджолі у процесі духовного розвитку людської істоти, на шляху досягнення нею повної духовної свідомості вона може проходити п’ять критичних кризових стадій. Автор виділяє:

кризи, що передують духовному пробудженню;

кризи, що викликані духовним пробудженням;

спади, що слідують за духовним пробудженням;

кризи на стадії духовного преображення;

“темна ніч душі”;

Кризи, що передують духовному пробудженню, будучи його передвісниками, на думку автора, можуть виникнути у результаті багатьох розчарувань, сильного душевного потрясіння, а деколи навіть і серед зовнішнього благополуччя. Людина починає відчувати якусь внутрішню тривогу, почуття незадоволеності і внутрішньої порожнечі, нереальності, суєтності повсякденного життя. В неї виникає моральна криза, поглиблюється її етична свідомість. Вона починає розмірковувати про сенс життя та людського існування, про джерела та причини власного і чужого страждання тощо. Усі ці симптоми викликані новим станом душі, яка поступово починає “пробуджуватися ”. Вони є проявами її духовного перелому і супроводжується іноді нервовим напруженням, виснаженням організму, безсонням тощо.

Кризи, що викликані духовним пробудженням, за автором, пов’язані з встановленням зв’язку між особистістю і її душею. Цей процес супроводжують потоки світла, радості і діяльної сили. Людина відчуває чудовий стан звільнення, починає відкривати для себе духовну реальність. Усі внутрішні страждання, фізичні потрясіння можуть миттєвощезнути і стає зрозумілим, що причинами їх були душевні страждання. Духовне пробудження стає зціленням для людини у повному значення цього слова. Вона відчуває себе щасливою у духовному світі, в атмосфері блаженних польотів в неусвідомлених висотах.

Але не завжди пробудження здійснюється так просто і гармонійно. Якщо людина не готова, щоб винести духовне світло, якщо вона не є достатньо духовно розвиненою, внутрішньо зрілою і духовно сильною, а егоцентрично спрямованою, зарозумілою, – це може привести, за твердженням Р. Ассаджолі, до негативних наслідків – посилення, зростання, роздування особистісного Я, власного его. Це наповнює людину почуттям власної величі, розширенням внутрішніх границь, впевненості в тому, що вона є співпричасною божественній природі. Деякі люди у результаті пережитого одкровення трансцендентної і божественної сторони свого духа, у результаті підйому, викликаного духовним пробудженням можуть проголосити себе пророками чи реформаторами. Вони починають очолювати різні рухи, засновують секти, що відрізняються фанатизмом, активним прагненням усіх обернути у свою віру тощо.

Спади, що слідують за духовним пробудженням. Гармонійний процес духовного пробудження викликає відчуття радості, просвітлення розуму, усвідомлення сенсу і мети свого буття. Розсіюється багато сумнівів і розв'язується багато питань, з’являється відчуття внутрішньої безпеки, захищеності, впевненості у собі. Усе це супроводжується переживанням єдності, краси і святості життя: пробуджена душа виливаєпотік любові на усіх людей і усіх тварин.

Пробуджена людина як би знаходиться у стані благодаті, її здається, що її стара особистість з її гострими кутами і тіньовими сторонами щезла, а її посміхається нова людина, яка прагне принести радість і бути корисною для оточуючих, розділити з ними отримані духовні скарби, які вона не в стані обійняти в одиночку.

Цей стан радості може продовжуватися більш чи менш довго, але він рано чи пізно закінчується. Повсякденна особистість з її глибоким фундаментом відійшла лише тимчасово, вона як би заснула, але не щезла і ще не преображена повністю. Крім того, потік духовного світла і любові, як і усе інше у світі, має свої ритми і цикли. Через певний час після духовного пробудження звичайновиникає спад: за приливом приходить відлив.

Переживання уходу благодаті є дуже тяжким і в окремих випадках він призводить до сильного спаду, депресії. Знову пробуджуються і з новою силою утверджуються низькі потяги та пристрасті. Усе те “сміття”, поглинутепотоком світла, знову випливає на поверхню. Між тим, процес пробудження, витончивши етичну свідомість, посилив прагнення до вдосконалення, людина починає осуджувати себе суворіше. На поверхню із підсвідомості виходять раніш глибоко заховані схильності і потяги: високі духовні прагнення, являючи собою виклик цім силам, пробудили їх. Спад може заходити так далеко, що людина починає заперечувати духовну значимість свого внутрішнього досвіду. В її внутрішньому світі переважають сумніви і самоприниження. Але незважаючи на усі сумніви, людина вже не зможе повернутися у попередній стан. Краса і чудо того, що вона пережила, залишаються з нею і не забуваються. Вона вже не може жити звичайними буденним життям, її не дає спокою божественна туга.

Кризи на стадії духовного преображення пов’язаніз повною трансформацією і переродженням, оновленням особистості. Це довготривалий і складний процес, що включає такі фази:

фази розвитку внутрішніх здібностей, що раніше були заховані чи слабо виражені;

фази, на протязі яких особистість повинна безмовно і лагідно надавати можливості духу працювати з собою, мужньо і терпляче переносити неминучі страждання.

Це час сповнений перемін, коли світло і темрява, радість і біль змінюють одне одного. Це такий період у житті людини, коли вона залишила свій колишній стан, але ще не досягнула нового. Не дивно, що така складна проблема інколи викликає такі нервові і душевні розлади, як виснаження, безсоння, пригніченість, роздратованість, що, у свою чергу, внаслідок тісної взаємодії духа й тіла, може призвести до різних фізичних симптомів.

За Р. Асаджолі, праця по внутрішньому переродженню здійснюється духом і духовними енергіями. І тут дуже важливо, як вказує дослідник, навчитися розумно співпрацювати з міцним потоком духовної сили, духовних енергій, не витрачати, а використовувати їх у плідній внутрішній та зовнішній діяльності.

Темна ніч душі. На п’ятій стадії людина як би попадає в “яму” на шляху свого сходження. Коли процес трансформації досягає своєї найвищої точки, рішучий, останній її етап нерідко супроводжуєтьсясильними стражданнями та внутрішньою затьмареністю. Християнські містики називають цей напружений стан “темна ніч душі”. Зовнішньо воно нагадує стан депресії чи меланхолії. Її ознаки: стан відчаю, почуття власної не достойності; гостре самоосудження – абсолютна безнадійність і прокляття; пригнічене відчуття паралізованості розуму, втрата сили волі і самоконтролю, опір і загальмованість по відношенню до будь-яких дій. Вона як би знаходиться у щільному тумані, глибокому відчаю, занурена у власні страждання, і світло духа не досягає її. Але усі ці муки, маючи духовну цінність, несуть в собі зародиш високого щастя. Людина, усвідомлюючи усі тіньові сторони своєї особистості, спалює в собі все негативне, темне. Це своєрідне і дуже плідне переживання, що має духовні причини і глибоке духовне значення.

За словами Р. Ассаджолі, люди, які йдуть шляхом духовного самовдосконалення, не зажди так тяжко проходять через усі ці кризові стадії духовного зростання. По-перше, у багатьох людей духовний розвиток відбувається більш гармонійно, ніж в описаних вище випадках, внутрішні труднощі долаються, і людина переходить з одного етапу на наступний без нервових реакцій і без особливих фізичних недомагань. По-друге, страждання і хвороби тих, хто йде шляхом духовного росту, які б тяжкі форми вони не приймали, в дійсності – це лише тимчасові реакції, це як би “відходи” органічного процесу росту, що ведуть до внутрішнього переродження і тому вони дуже часто самі по собі щезають, коли проходить криза, що викликала їх. Страждання, викликане відливом духовної хвилі, з лихвою компенсується не тільки періодами приливу і внутрішнього підйому, але й вірою у значиму і високу мету, заради якої відбуваються ці внутрішні мандри. Страждання, що супроводжують духовний розвиток, мають яскраво виражений прогресивний характер. Це наслідок напруження, пов’язаного з ростом чи боротьбою між особистістю і йдучими зверху енергіями.

За словами вченого, смислові переломні переживання через які проходить особистість у процесі духовного саморозвитку, є важливою складовою внутрішнього життя особистості, джерелом її розвитку. Душа, яка звільнилася і перемогла, усвідомлено причащається мудрості, силі і любові Божественного життя.

В основі психосинтезу Р. Асаджолі лежить – об’єднання, інтеграція усіх складових людини (духу, душі й тіла) у єдине ціле, відновлення душевної рівноваги або психічної цілісності. Це повернення до себе справжнього, з’єднання, злиття зі своєю Божественною природою – Божественною Іскрою, Божественним Духом, Началом, яке подарував кожній людині Творець.

Отже, за Р. Асаджолі, духовна еволюція людини пов’язана з процесами глибокого морального очищення, повної трансформації, пробудження багатьох потенційних здібностей, росту свідомості до немислимого раніше рівня, розширення її на нові внутрішні простори.

Ніби продовжуючи дослідження В. Слободчикова та Є. Ісаєва, О. Киричука та З. Карпенко, Р. Асаджолі, український психолог-дослідник М. Савчин у концепції “духовно пробудженої людини” характеризуючи людину рівня універсам, метасуб’єкт, розкриває її сутнісні властивості, висвітлює внутрішні духовні закони, за якими живе високодуховна людина, виявляє сфери, у яких проявляється її індивідуальний дух.

Суттєві характеристики “духовно пробудженої людини” за М. Савчиним:

– перебуваючи на вершині переживань, людина відчуває себе цілісною, інтегрованою, гармонійною, організованою, відповідальною; ця повнота життя зумовлює більшу здатність до творчості, розумової активності, діяльності, любові, відпові­дальності;

– людина з пробудженою духовністю відчуває себе незалеж­ною від оточення; внутрішній світ для неї стає важливішим за зовнішній, духовний – за матеріальний; людина цікавиться про­блемами духовного росту;

– головним стає внутрішній (суб’єктивний) час, а не той, який показує годинник (об’єктивний); внаслідок цього у людини виникає почуття “наповненості” прожитих хвилин, годин, днів, міся­ців, років;

– чистота внутрішнього світу (Любові, Доброти, Віри) – важ­ливіша за чистоту об’єктивного матеріального світу

Внутрішні духовні закони, за якими живе високодуховна людина, проявляються через трансцедентування, вихід за чуттєві межі (“за завісу”) і різні прагнення: гармонії, рефлексії (знання, розуміння), духовного розширення (виплеснути себе на світ), єднання зі світом, творення добра тощо.

М. Савчин виділяє такі інтегральні показники вияву духовності людини

віра в Бога, в Божу благодать, щира молитва;

творення добра, не зла;

любов, відкритість до інших людей;

внутрішня гармонія;

мир з собою та світом, спокій;

відсутність негативізму, невротичних станів, психопатії, ак­центуації;

конструктивність, продуктивність та творчість притаманні її життєдіяльності;

мудрість, налаштованість на вічні цінності.

І наостанок, дослідник подає сфери, у яких виявляється “індивідуальний дух пробудженої людини”:

• у житті людини з Богом, що реалізується прагненням до духовного (Вищого, Божественного);

• в любові особистості до світу, до інших людей, у якій реалі­зується прагнення до: а) розширення свого доброго начала на світ; б) злиття себе зі світом; в) духовного;

• у прагненні людини до: а) гармонії у її внутрішньому світі та зовнішньому оточенні; рефлексії (знання, розуміння себе, своєї діяльності, своїх стосунків тощо);

• у людській творчості, в якій реалізується прагнення до: а) розширення себе на світ (матеріалізація своїх ідей, добрих намірів); б) гармонії, в) духовного життя; г) творення добра.

Отже, вищевказані концепції, попри різницю у термінології, трактують еволюцію людини, передусім, як її духовне зростання, мету її розвитку вбачають у формуванні високодуховної людини, особи з космічним рівнем свідомості (універсуму, метасуб’єкта).