Сутність поняття «культура взаємин»



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сутність поняття «культура взаємин»



Поняття «культура» у загальноприйнятому його розумінні зумовлює особливі досягнення людини в розумовій і психічній сферах докладання її зусиль. Культура спілкування – рівень реалізації творчих здібностей, взаємообміну повідомленнями, організації взаєморозуміння, взаємопізнання в процесі спрямованої взаємодії між суб’єктами (батьками та дітьми), у якому виникають, проявляються та формуються міжособистісні взаємини. Взаємини – це суб’єктивні переживання у взаємозв’язку між людьми в процесі взаємодії і спілкування. Взаємини формуються у взаємодії суб’єктів у ситуаціях формального, регламентованого й неформального, вільного спілкування. Вони становлять внутрішній бік взаємодії, висловлюють потребнісно-мотиваційну сферу особистостей. Розвинена сила волі та самовладання, поєднуючи в собі культуру бажань, культуру емоцій, культуру спонук відповідає середньому рівню самосвідомості і відтворює моральний аспект культури взаємостосунків.

Одне із сучасних тлумачень поняття «культура» дає уявлення про стан безпосередньої участі суб’єкта комунікацій в різних сферах життєдіяльності.

Проблему культури людського спілкування, міжособистісних взаємин розглядується в роботах Абрамової Г. С., Амрекулова Н. А., Бодальова А. А., Столяренко Л. Д., Рогова Е. І., Дж. Моренно та інших. У переважному числі випадків міжособистісна взаємодія людей, що позначається як спілкування, майже завжди виявляється вплетеною в діяльність і виступає умовою її виконання. Сфера міжособистісного спілкування в цілому в останні два десятиліття привертала пильну увагу дослідників. Природа культури взаємин та спілкування, його вікові та індивідуальні особливості, механізми перебігу та зміни стали предметом вивчення філософів і соціологів (Б. Д. Паригін, І. С. Кон), психолінгвістів (А. А. Леонтьєв), фахівців у галузі соціальної

(Г. М. Андрєєва, Б. Ф. Поршнєв), дитячої та вікової психології

(Я. Л. Коломінський, В. С. Мухіна). Дослідженнями видатних вітчизняних психологів доведено, що культура взаємин – найважливіший фактор психічного розвитку дитини (Венгер Л. Я., Коломенський Я. П., Лисіна М. І., Запорожець А. А.).

К. Маркс зазначив, що спілкування – одна з форм людської взаємодії [2]. Потреба у взаємодії із собі подібними пояснюється соціальною природою людини. Виникла вона в процесі суспільно-історичного розвитку людей і є однією з форм поведінки людини. Людина не може не обмінюватися діями, вчинками, думками і почуттями з іншими людьми. Розвинуте спілкування здійснюється в дружбі і любові [3]. Культура взаємодії характеризується як спостережуваний процес, в якому актуалізується і виявляється поведінка людей, в процесі якої розвиваються, виявляються і формуються міжособистісні відносини.

У роботах Л. С. Виготського і його послідовників відношення дитини з іншими людьми виступають як загальний пояснювальний принцип, як засіб освоєння миру (де сам дорослий виконує роль посередника), але не як смислова тканина життя. При цьому вони, природно, втрачають своє суб'єктивно-емоційне і енергетичне наповнення. Культура взаємин включає партнерство, співпрацю, конкуренцію, координацію. Партнерство – взаємини людей, які взаємодіють на рівні співпраці, виконують спільну роботу, кожний здійснює відповідальні, незалежні, самостійні функції. Співпраця – спільна діяльність, яка характеризується взаємозалежністю, рішенням одного спільного завдання. Конкуренція – це змагання один з одним, для досягнення перемоги над іншими, з метою переваги. Координація зумовлює погодження діяльності, розподіл роботи на завдання та відповідальність за його рішення.

У своїх дослідженнях О. Леонтьєв виділяє три групи взаємин:

1) соціально-орієнтовані (безпосередньо реалізуються суспільні взаємини та організовуються соціальні взаємодії);

2) групові предметно-орієнтовані (орієнтація на організацію колективних взаємин і регулювання спільної діяльності членів суспільства);

3) особистісно орієнтовані (спілкування людей між собою, пов’язане зі зміною учасника взаємин).

Культура міжособистісних взаємин поєднує у собі певний комплекс загальнокультурних знань, ідей, поглядів, ціннісних уявлень, умінь і навичок, здатність до прогнозування ситуацій, саморегуляцію дій, культуру спілкування, мовлення і поведінки. Культура міжособистісних взаємин є інтегральною якістю, що репрезентується сукупністю моральних знань, емоційних переживань, моральних потреб і способів поведінкових дій, засадами яких виступають гуманістичні норми, принципи та ідеали. Культура міжособистісних взаємин корелюється зі здатністю і бажанням особистості переживати моральні почуття, емоційно реагувати на гуманні взаємини, обурюватися, коли принижується людська гідність, радіти успіхам інших людей [11]. В той же час міжособистісні стосунки інтенсивно вивчалися в руслі психології стосунків, заснованому А.Л. Лазурським і В.Н. Мясищевим. В центрі цього напряму лежить уявлення про особу, ядром якої є індивідуально-цілісна система суб'єктивно-оцінних стосунків до дійсності.

У вітчизняній психології існує множина думок із приводу того, яке місце займають міжособистісні стоснуки в реальній системі життєдіяльності людей. В.Н.Мясищев, вважав, що саме головне, що визначає особистість, то це її відносини до людей, що є одночасно взаєминами [12]. Аналізуючи «місце розташування» міжособистісних відносин у соціально-психологічній літературі, Г.М.Андрєєва [1] відзначає, що їх розглядають насамперед щодо системи суспільних відносин: в одному ряді, або на самому верхньому рівні суспільних відносин; як відбиття у свідомості суспільних відносин (Платонов). Сама ж вона стверджує, що природа культури взаємин може бути правильно зрозуміла, якщо їх не ставити в один ряд із суспільними відносинами, а побачити в них особливий ряд взаємин, виникаючих усередині кожного виду суспільних відносин, не поза ними. Розглядаючи міжособистісні взаємини як видове поняття стосовно родового психологічні відносини (відповідно до концепції В.Н.Мясищева), Н.Н.Обозов відзначає, що міжособистісні взаємини завжди суб'єкт-суб'єктні зв'язки [26]. Вони характеризуються постійною взаємністю й мінливістю (що обумовлюється активністю не тільки однієї зі сторін). Виходячи з таких критеріїв, як глибина відносини, вибірковість у виборі партнерів, функції відносин, Н.Н.Обозов пропонує наступну класифікацію міжособистісних взаємин [29]: знайомства, приятельські, товариські, дружні, любовні, подружні, родинні й деструктивні відносини. Виділяючи в структурі особистості кілька рівнів характеристик (загальновидові, соціокультурні, психологічні, індивідуальні), він відзначає, що різні види міжособистісних взаємин припускають включення в спілкування тих або інших рівнів характеристик особистості. Тому головним критерієм він уважає міру, глибину залучення особистості у взаємини. Міжособистісні взаємини можуть бути оцінними (захоплення, популярність) та дієвими (взаємодія), зумовлені суб’єктивною потребою в спілкуванні та її задоволенням.

Показником культури міжособистісних взаємин є здатність і бажання особистості переживати моральні почуття, емоційно реагувати на гуманні взаємини, обурюватися, якщо принижується людська гідність, співчувати й радіти успіхам інших людей. У культурі міжособистісних взаємин тісно поєднуються культура поведінки та культура спілкування. Культура поведінки - сукупність норм повсякденного поводження людини, в яких знаходять вираження моральні та естетичні норми цієї поведінки. Якщо правильні норми визначають зміст вчинків, визначають, що саме людина повинна робити, то культура поведінки розкриває, яким чином в поведінці розкриваються потреби моральності, яким повинен бути зовнішній вигляд дій людини. Якою мірою ці норми зливаються з способом життя, чи стали вони повсякденними правилами. Справжня культура поведінки є органічна єдність внутрішньої і зовнішньої культури людини, вміння знайти правильну лінію поведінки навіть в нестандартній, а часом і в екстремальній ситуації.

Головним у вихованні культури міжособистісних взаємин є культура спілкування. Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації. Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності людини. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті. Культура спілкування у вузькому розумінні — це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкуватися, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку. Культура спілкування залежить і від особистості, її якостей. Точно так і від особистості, її якостей, залежить і культура взаємин.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.234.211.61 (0.009 с.)