Структурні компоненти культури взаємин батьків і дітей

Структурні компоненти феномена культури міжособистісних взаємин та їх показники стали основою для визначення критеріїв сформованості культури взаємин батьків і дітей у сім'ї та школі: інтелектуального (знання змісту певних моральних норм, духовних цінностей; вміння правильно застосовувати набуті знання під час оцінювання як відомих, так і нових явищ, що стосуються сфери взаємин батьків і дітей); емоційного (вміння емоційно правильно оцінювати явища, вчинки, поведінкові акти як власні, так і тих, хто поруч; стійкі ціннісні уявлення про роль моральних знань для правильної орієнтації у способах поведінки і діяльності); діяльнісного (практичні дії, що відповідають морально-етичним нормам; утілення засвоєних теоретичних знань та емоційних ставлень у власній поведінці; наявність елементарних умінь організації і реалізації власної поведінки та керування поведінкою інших людей).

Було встановлено, що феномен "батьківська відповідальність" не розглядався вченими як окреме соціально-психологічне явище. Лише в деяких дослідженнях, присвячених становленню та формуванню батьківських умінь та навичок, його висвітлено як складову усвідомленого батьківства або як структурний компонент феномену "батьківство". Батьківську відповідальність можна розуміти як одну зі складових моральної свідомості особистості, яка передбачає піклування з боку батьків про якісне виховання та розвиток своїх дітей, їхнє утримання. Якісне виконання батьками виховних функцій залежить від соціально-педагогічного досвіду сім’ї, ідейно-моральної зрілості, світогляду та моральних установок дорослих. Такий крок, пов’язаний із визначенням рівня розвитку батьківської відповідальності в дорослих, зумовив необхідність визначення структури феномену "Батьківська відповідальність", який може бути представлений як структура, що має такі компоненти: мотиваційний (моральна свідомість, емоційна зрілість, ціннісні орієнтації, любов до дітей, психологічна готовність бути батьками, виконувати батьківські обов’язки та функції); когнітивний (батьківські позиції стосовно розвитку дитини, уявлення батьків про способи взаємодії з дитиною, усвідомлення значення періоду дошкільного дитинства в процесі формування особистості дитини, усвідомлення впливу власних дій на розвиток дитини, психолого-педагогічні знання батьків, психолого-педагогічна культура батьків); поведінковий (взаємодія з дитиною, її стиль, тип виховання, ставлення батьків до дитини, врахування потреб дитини, врахування індивідуальних особливостей із дитиною, гармонізація внутрішньосімейних відносин).

Конструктивний характер взаємодії з дитиною, який забезпечує врахування потреб дитини, її індивідуальних особливостей (поведінковий компонент); загальний особистісний розвиток дорослої людини, в якому певне місце посідають моральна свідомість, ціннісні орієнтації, психологічна готовність виконувати батьківські функції та обов’язки (мотиваційний компонент); психологічна та педагогічна компетентність батьків, яка реалізується шляхом проявів у взаємодії з дитиною батьківських позицій, уявлень, очікувань, усвідомлення власної ролі в процесі особистісного становлення дитини (коґнітивний компонент).

Програма виховання культури батьківсько-дитячих взаємин базується на положенні про те, що культура родинних взаємин формується за таких умов: усвідомлення вихованцями норм і цінностей культури родинних взаємин; збагачення змісту позаурочної діяльності вихованців у процесі включення їх у родинні взаємини; формування елементів культури родинних взаємин у процесі взаємостосунків «брати-сестри»; теоретична і методична підготовка вчителів до роботи з батьками підлітків, організації їхньої педагогічної співпраці. Оскільки ефективність запропонованої методики переважно залежить від рівня професійної компетентності педагогів, то особлива увага має надаватися методичній роботі з педагогічним колективом навчального закладу, зміст якої передбачає виявлення педагогічних умов, обґрунтування форм, методів і засобів, що сприяють оптимізації процесу виховання культури родинних взаємин. Серед форм роботи слід використовувати наступні: колективні (педагогічна рада, лекції, практикуми-семінари), індивідуальні (консультації), а також ділові ігри, взаємовідвідування виховних проектів, спільне (разом з батьками, іншими родичами) планування і проведення виховних заходів.

Методика цілісного педагогічного процесу виховання культури батьківсько-дитячих взаємин має втілюватися у структуру кожного з описаних вище умов. Найважливіше у цій роботі виявляти пріоритети у використанні доцільних форм і методів природного поєднання в педагогічному процесі виховних зусиль сім’ї та школи щодо підвищення культури взаємин батьків і дітей.

Важливим моментом у виконанні поставлених завдань є усвідомлення батьками значущості власних виховних функцій, їх місця і ролі в системі загальновиховного процесу, розуміння ними особистої відповідальності за формування морально-ціннісних взаємин з дітьми, і також необхідністю оволодівати педагогічними знаннями, вміннями і практичними навичками. Це зумовило використання технології педагогізації батьків як цілеспрямованого, організаційного і систематичного процесу, всі напрямки якого мають максимально враховувати потреби і проблеми кожної конкретної родини, відповідати її інтересам і запитам, зосереджуватися на оволодінні батьками психолого-педагогічними знаннями, уміннями і навичками.

Для розв’язання питань педагогізації батьків можна використовувати такі форми роботи:

І. Індивідуальні:

1) індивідуальна педагогічна бесіда;

ІІ. Групові:

1) групові бесіди;

2) батьківські консиліуми;

ІІІ. Колективні:

1) лекції і бесіди;

2) вечори питань і відповідей;

3) загальношкільні та класні батьківські збори;

ІV. Інноваційні форми роботи з батьками:

1) дерево родоводу (зустрічі поколінь, роздуми над проблемами виховання);

2) родинний міст (збори батьків, дітей, членів родини);

3) день добрих справ (спільна трудова діяльність учителів батьків і дітей).

У роботі з батьками педагог має використовувати різноманітні форми роботи, які дали б змогу батькам підвищити рівень власних педагогічних знань та удосконалити навички виховання та встановлення морально-ціннісних взаємин зі своїм дітьми. При виконанні такої роботи мають бути враховані такі аспекти:

1) з метою підвищення педагогічної культури батьків для занять створювати групи як з батьків учнів одного класу, так і окремо організовані за інтересами, рівнем досвіду тощо;

2) тематика засідань повинна забезпечувати зацікавленість батьків у педагогічних знаннях і вміннях щодо важливості морально-ціннісних взаємин у сім’ї при вихованні дітей;

3) у процесі навчання спиратися на їхній власний позитивний досвід;

4) поєднувати лекційні форми занять з елементами невимушеної бесіди;

5) здійснювати педагогічний аналіз окремих випадків і виховання дітей в сім’ї;

6) усіляко підтримувати і заохочувати активних учасників педагогічного навчання, які успішно налагоджували взаємини із дітьми і виховують їх;

7) широко використовувати різноманітні види самостійної пізнавальної роботи: підготовку рефератів та виступів, поглиблене висвітлення окремих питань тощо.

Тому на основі вище зазначеного можна зробити висновок, що елементи культури родинних взаємин повинні формуватися за такими основними напрямами позаурочної діяльності молодших підлітків:
– освітня позаурочна робота (розкриття понять взаємин батьків і дітей, засвоєння рольових установок, практичної діяльності, ототожнення з чоловічими і жіночими ролями, приклади, емоційна ідентифікація, емпатійне наслідування родичів, братів, сестер);

– соціально-виховна робота (роз’яснення учням найважливіших суспільних подій, залучення їх до громадського життя, національне, патріотичне, економічне виховання на народних традиціях);

– техніко-трудова робота (залучення школярів до посильних сімейно-побутових справ, засвоєння специфіки чоловічих і жіночих видів праці);
– спортивно-туристична робота (розвиток фізичних сил школярів, спритності, набуття якостей чоловічої мужності, витривалості, відповідальності, жіночої вправності, ніжності та краси);

– санітарно-гігієнічна робота (прищеплення вихованцям навичок гігієни, виховання санітарної культури);

– народознавча діяльність (формування національної свідомості, любові до рідної землі, українського народу, високої мовної культури).

 

РОЗДІЛ 2