Розділ 1. Теоретичні аспекти виховання толерантної взаємодії батьків та дітей

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

1.1. Поняття того, що таке «толерантність» у широкому сенсі

1.2. Вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми толерантності

1.3 Дитина в сім’ї. Сімейний уклад. Толерантність в сім’ї

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА ЗВИЗНАЧЕННЯ СТУПЕНЮ ТОЛЕРАНТНОСТІ ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

2.1. Логіка, зміст та мета експериментальної роботи

2.2. Методика підвищення толерантності дітей та їх батьків

2.3. Результати дослідницько – експериментальної роботи та їх аналіз

Висновки до розділу 2

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Темою даної роботи є «Толерантна взаємодія батьків та дітей».

Толерантність. Вона виражається як у відношенні до простих людей які нам зустрічаються кожного дня так і до людей, які є найближчими до нас, найріднішими – дітей, батьків, друзів.

Дана тема є дуже актуальною в наш час тому що вона напряму пов’язана з людьми та їх повсякденним життям, а отже і пов’язана і з їх майбутнім.

Нажаль сучасне суспільство є у більшості своїй агресивним, негативним, а у деяких випадках і зацикленим на самому собі і на своїх проблемах. Ми розучились розуміти і підтримувати один одного. Суттю нашого життя стало досягнення якоїсь певної мети будь якими методами. І неважливо скільки людей для цього нам потрібно скривдити, скільки слабких образити, скільки обдарованих людей морально знищити.

Наша поведінка є результатом нашого життя, того що ми пережили, тобто нашого досвіду. І саме через це ми стаємо такими які ми є.

У цій роботі нами був зроблений акцент на сімейних взаємовідносинах, а саме батьків та дітей та толерантності у сім’ї.

Ключовою проблемою, як з’ясувалось, є неспроможність людей звертати увагу на дуже важливі речі. Наприклад батьки не завжди замислюються над своїми словами. Як виявилося, саме ці слова можуть дуже вплинути на дітей, їх відношення до всього оточуючого і найважливіше – на їх майбутнє. Саме зі слів батьків та від їх ставлення до дитини залежить практично все. І дуже важливо знайти ці добрі, теплі, правильні слова. Мабуть комусь це видасться неважливим. Але якщо замислитись і згадати себе, малого, то багато чого стане на свої місця. Ми всі про щось мріяли, всі чогось бажали. І коли хтось погано висловлювався в адресу твоєї мрії або мети, це, можна сказати, ранило і змушувало в якомусь сенсі замкнутись в собі. Таких прикладів можна приводити один за іншим до нескінченності. Проблема від цього не зникне. Але якщо ми всі разом почнемо замислюватись та працювати над собою, над своєю поведінкою та допомагати іншим людям робити те ж саме, то можливо. Колись, цей світ стане краще. І можливо колись наші діти. Або діти наших дітей зможуть стати найщасливішими в світі. Все це реально.

У цій роботі нам важливо донести вагомість толерантності у нашому суспільстві і показати як це добре впливає на взаємовідносини і наскільки спрощує життя. Важливо зрозуміти наскільки потрібно розуміти інших, прислуховуватись до інших, допомагати комусь і бути добрим до оточуючих тебе людей. Все це є запорукою людського щастя та щасливого майбутнього.

Ми проведемо експеримент у якому учасниками стануть дітки та їх батьки ДНЗ №211. На їх прикладі ми зможемо з’ясувати яке саме місце толерантність займає у цьому світі і що заважає їй нормально існувати. Ми з’ясуємо чому люди не розуміють один одного і що є причиною виникнення щоденних конфліктів у сім’ї. Ми визначимо як з цим боротися і що зробити, щоб в сім’ї панувала злагода і спокій.

Для виконання поставленої мети ми виконаємо декілька етапів.

Першим етапом даної роботи є з’ясування того що таке толерантність і як вона сприймається людьми у всьому світі. Для цього ми звертаємось до літератури, та розглядаємо роботи та думки професіоналів даного напряму.

Другим етапом є визначення того що таке сім’я, як правильно себе поводитись і чому діти та дорослі поводять себе так, а не інакше. Нашою метою також є визначення причин поведінки та методів змінення поганих взаємовідносин на кращі. Ми ретельно розглянемо дану проблему і з’ясуємо всі деталі даного питання.

Третім етапом є проведення тестування і аналіз отриманих нами результатів. Для аналізу ми будемо використовувати напрацьований нами матеріал, тобто теоретичні відомості.

Четвертим і основним етапом є розроблення та використання методики по підвищенню толерантності дітей та батьків. Методом експерименту ми перевіримо дію цієї методики та оцінимо її результативність, яку можна буде побачити на отриманих таблицях. Всі результати будуть фіксуватись для точності проведеного нами дослідження.

Останнім етапом є підведення висновків. Це – найважливіші речі, які потрібно запам’ятати кожному задля того, щоб зробити своє життя кращим. Це цікавий та потрібний матеріал який можна використовувати в житті кожного дня.

Тема дослідження: « Толерантна взаємодія між батьками та дітьми».

Мета дослідження: науково обґрунтувати та експериментально перевірити систему заходів підвищення рівня толерантності батьків та дітей.

Завдання дослідження:

1) Зрозуміти суть поняття «толерантність».

2) Визначити критерії визначення ступеню толерантності.

3) Запропонувати систему заходів підвищення рівню толерантності.

Об’єкт дослідження: Діти ДНЗ №211 та їх батьки.

Предмет дослідження: організація навчальної роботи з дітьми та батьками навчального закладу освіти та вплив на рівень їх толерантності.

Методи дослідження: З метою визначення стану проблеми в теорії і практиці використовувались методи теоретичного рівня пізнання: аналіз літературних джерел. Задля виявлення рівню толерантності дітей та їх батьків використовувались методи емпіричного рівня пізнання: тестування. З метою узагальнення і подальшого кількісного і якісного аналізу, матеріали експериментального дослідження підлягли обробці методам математичної статистики.

Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, двох розділів і списку використаної літератури. Повний обсяг роботи – 76 сторінки, з них основного тексту 59 сторінок, у тексті вміщено 4 таблиці. Список використаної літератури містить 63 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИХОВАННЯ ТОЛЕРАНТНОЇ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ ТА ДІТЕЙ

Поняття “толерантність” порівняно нове у науковому дискусійному полі України. Однією з важливих умов побудови позитивних взаємин з представниками інших національностей є взаємодія на основі толерантності, порозуміння, поваги до поглядів, думок, цивілізацій, традицій, цінностей та культур інших країн і народів, тому потрібно шукати шляхи щодо створення умов для розвитку толерантності.

Сьогодні перед національною школою постає завдання виховання особистості, спроможної творчо мислити, вільно орієнтуватись у реаліях сучасного життя, вибудовуючи власну поведінку на соціальних засадах.

Його розв'язання - складний, неоднозначний процес. Поряд зі стихійними чинниками, зумовленими особливостями політичного, економічного та духовного розвитку українського суспільства, дитина підпадає під спеціально організований вплив, спрямований на засвоєння нею моральних норм і правил, вироблення таких якостей, як патріотизм, національна гідність, толерантність, любов до праці, дисциплінованість, відповідальність, милосердя тощо.

У цьому контексті посилюється інтерес до гуманістичної педагогіки, початок якої було закладено філософами стародавності - Сократом, Платоном, Аристотелем, Квінтіліаном. У більш пізні періоди гуманістичні ідеї розвивали Я. Коменський, І. Песталоцці, А. Дистервег, К. Ушинський.

У міру свого розвитку педагогіка збагачується новими теоріями та практичними преференціями: вільного виховання (Ж.-Ж. Руссо), прагматизму (Д. Дьюі), особистісно зорієнтованого підходу (І. Бех, В. Рибалко, А. Маслоу, К. Роджерс) та ін.

Ідеї педагогіки гуманізму знайшли відображення ще в Національній програмі «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти, законі України «Про освіту», інших нормативних документах. Один із важливих її напрямів убачається науковцями у вихованні толерантності як невід'ємної якості людини демократичного суспільства.

Ідея толерантності має давню історію. Духовне розкріпачення особи поряд з її економічною та політичною свободою відстоювали мислителі минулого, спираючись на вчення про природне право. Про толерантність у своїх працях «Нариси про терпимість», «Листи про віротерпимість» писав Дж. Локк, у «Трактаті про віротерпимість» до розгляду цієї категорії звертався Вольтер. І. Гьоте розглядав толерантність як проміжний елемент на шляху до визнання, філософ-соціолог Г. Маркізе вважав її байдужим потуранням, небезпечним тим, що воно може призвести людину до перетворення на співучасника тих, хто розмовляє з позиції сили.

Особливої актуальності ця проблема набуває в період докорінних суспільних перетворень, зламу монопольно-ідеологічних концепцій, загострення міжнаціональних і міжрелігійних конфліктів, утвердження гуманних взаємовідносин між людьми й державами - характерні риси сучасності, що спричинюють значний інтерес до визначення сутності цього поняття, винайдення ефективних форм і методів виховання толерантної особистості. Однак порівняно короткий термін застосування спричинює неоднозначність його тлумачення.

Так, великий енциклопедичний словник визначає толерантність (від. лат. tolerantia - терпимість) як терпимість до чужої думки, вірувань, поведінки. Тобто за основу береться згода сприйняти щось (духовне, морально-ідейне, етико-естетичне, релігійне) навіть за умов входження його в суперечність зі світоглядними установками того, хто сприймає.

В. Тишков розуміє толерантність як особистісну або суспільну характеристику, що припускає усвідомлення того, що світ і соціальне середовище багатовимірні, а отже, погляди на цей світ є різними; вони не можуть і не повинні зводитись до одноманітності або виступати на чиюсь користь.

Т. Шихардіна, досліджуючи внутрішню суперечність толерантності як моральної цінності, доходить висновку, що ця суперечність обумовлена поєднанням двох початків: особистісної автономії та моральної нормативності. З одного боку, «моральний індивід - суверенна особистість, що має вільну волю і діє як причина та мета своїх учинків», а з іншого, сфера моралі характеризується найвищою мірою нормативності, де відповідні вимоги мають абсолютну владу [38].

Толерантність не є універсальною моральною цінністю, оскільки являє собою певний компроміс між тими принципами, на яких вибудовується сфера людини, її взаємини з оточуючими, зі світом у цілому. Відомо, що в основі будь-якого компромісу як різновиду операціонально-інструментальної або прагматичної згоди - взаємні поступки, тимчасовість та обмеженість сфери застосування. Отже, толерантність, що виявляється у прагненні індивіда досягти взаєморозуміння й узгодження різних звичаїв, традицій, інтересів, думок без застосування примусовості, методами роз'яснення, освіти, виховання, - це «шлях до злагоди, в основі якої завжди перебуває компроміс з іншими і з самим собою».

Одним з різновидів такого компромісу може бути той, на якому базувалась теорія толерантності Дж. Локка. Філософ убачав у ній не лише усвідомлене й позбавлене негативного емоційного нашарування надання свободи іншому у визнаних законом межах, а й захист цього іншого від проявів антитолерантності.

Проголошуючи ідеї толерантності, людина має насамперед висувати відповідні вимоги до самої себе. Іншими словами, бути толерантним означає стримувати власні прояви стосовно чогось або когось чужого чи відмінного завдяки проявам вольового акту. У цьому випадку толерантність перестає бути результатом байдужості, імітацією терпимості.

У 1995 році Організацією Об'єднаних Націй було прийнято «Декларацію принципів толерантності» - основоположний міжнародний документ, в якому сутність толерантності детермінується як «повага, прийняття та правильне розуміння всієї багатоманітності культури, форм самовияву й прояву». Особлива увага звертається на те, що толерантність - це не поступка чи потурання, а насамперед «активне ставлення до дійсності, що формується на основі визнання універсальних прав і свобод людини». При цьому наголошується, що таке визначення не означає терпимого ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх або прийняття чужих переконань. Це означає «визнання того, що люди із природи своєї відрізняються зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і мають право жити в мирі та зберігати свою індивідуальність». Крім того, «погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим».

На думку В. Кукушина, толерантність - це моральна якість індивіда, що характеризує терпиме ставлення до відмінних від наявних у нього поглядів, думок, звичок інших людей, незалежно від їх етнічної, національної або культурної приналежності. Це вміння краще розуміти себе й інших, вступати з ними в контакт, взаємодіяти без примусу, виявляти повагу й довіру. Водночас толерантність не можна ототожнювати з уседозволеністю, безпринципністю щодо протиправних дій, порушення норм і правил поведінки, умов співжиття. Цю якість, зазначає дослідник, не можна розглядати у відриві від її першопричини - рівності. Без рівності, на його переконання, толерантність утрачає сенс. Але якщо є рівність, толерантність виникає автоматично. Тому ця категорія виступає методологічним інструментом забезпечення рівності, його невід'ємною складовою, яка обумовлює саме існування рівноправ'я - де-юре і де-факто.

Згідно з поглядами В. Кукушина, толерантність може бути високою та низькою, конструктивною та деструктивною. Конструктивна толерантність сприяє вдосконаленню взаємовідносин у людському суспільстві, посилює вірогідність стійкого існування та вдосконалення системи. Деструктивна - навпаки, посилює вірогідність протилежних, суперечливих процесів, адже її носії, не усвідомлюючи цього, створюють передумови для руйнування кооперації в людському суспільстві, «потураючи розповсюдженню соціальної деструктивної резистентності - поширенню настроїв тривожності, недовіри, ненависті між різними соціальними прошарками».

У цьому контексті особливого значення набуває соціокультурна толерантність, що є ознакою впевненості особи в собі й усвідомлення надійності своїх позицій, «ознакою відкритої для всіх ідейної течії, яка не боїться поєднання з іншими точками зору, не усувається від духовної конкуренції». Цей тип толерантності виявляється у прагненні досягти взаємної поваги, розуміння й узгодженості різнорідних інтересів і поглядів без застосування тиску, переважно методами роз'яснення та переконування.

Г. Оллпорт відзначає, що толерантні люди краще знають самих себе, причому не тільки свої чесноти, але й недоліки, тому менш задоволені собою. У зв’язку з цим потенціал для саморозвитку у них значно вищий. Нетолерантна людина помічає у себе більше достоїнств, ніж недоліків, тому у всіх проблемах частіше схильна звинувачувати оточуючих. Нетолерантній людині важко жити в згоді як з собою, так і з іншими людьми. Вона побоюється свого соціального оточення: навіть себе, своїх інстинктів. Толерантна людина звичайно відчує себе в безпеці. Відсутність загрози або переконаність, що з нею можна справитися, – важлива умова формування толерантної особистості. Толерантні люди, на відміну від нетолерантних, не перекладають відповідальність на інших і не прагнуть у всьому звинувачувати оточуючих. Нетолерантні люди роблять акцент на відмінностях між своєю і “чужою” групами. Вони не можуть ставитися до чогось нейтрально. Толерантна людина, навпаки, визнає світ у його різноманітті і готова вислухати будь-яку думку. Толерантна особа більше орієнтована на себе в роботі, творчому процесі, теоретичних роздумах. У проблемних ситуаціях толерантні люди схильні звинувачувати себе, прагнучи особистої незалежності. Прагнення належати до суспільних інститутів у нетолерантних людей виражено значно сильніше, ніж у толерантних [21].

Г.Оллпорг дав узагальнену характеристику толерантній особі за низкою параметрів: орієнтація на себе (толерантна людина більше орієнтована на особистісну незалежність, менше – на приналежність зовнішнім інститутам і авторитетам); потреба у визначеності (визнає різноманіття, готова вислухати будь-яку думку і відчуває менший дискомфорт у стані невизначеності); менша прихильність до порядку (толерантна людина менше орієнтована на соціальний порядок, менш педантична); здібність до емпатії (схильність давати більш адекватні думки про людей); перевага свободи, демократії (для неї не має великого значення ієрархія в суспільстві); знання самої себе (толерантна людина добре поінформована про свої достоїнства і недоліки і не схильна у всіх бідах звинувачувати оточуючих), відповідальність (розвинене відчуття відповідальності, не перекладає відповідальність на інших), захищеність (відчуття безпеки і переконаність, що із загрозою можна справитися) [20].

А. Асмолов говорить, що толерантність необхідна у взаєминах між окремими особами, в сім’ї та громаді. У школах, університетах та осередках неформальної освіти, вдома й на роботі необхідно створювати дружню атмосферу, будувати злагоджені стосунки, виявляти уважність один до одного та почуття солідарності. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування, свобода думки, совісті й переконань. Толерантність не притаманна людині від народження, і може ніколи й не з’явитися, якщо не буде спеціально вихована, сформована. Шлях до толерантності – це емоційна, інтелектуальна праця, оскільки її досягнення можливе лише на основі зміни самого себе, власних стереотипів та свідомості [22, с. 272].

Х. С. В. Вайденфельд відстоює думку про те, що толерантність, або терпимість, - це «основний стрижень, завдяки якому забезпечується інтерактивна функція сучасної демократії». Тому її виховання має базуватись на прищепленні знань і навичок, необхідних для життя, в основі якого - терпимість і визнання рівних для всіх прав.

У сучасних зарубіжних концепціях толерантність розглядається як основна доброчинність, або ментальне ставлення, як свобода різних типів поведінки, ціннісних орієнтацій і культурної діяльності. Отже, толерантність - це одна з можливих реакцій на різноманітність. Ця якість - відповідь на зіткнення з поглядами та вчинками, які значно відрізняються від наявних у людини вірувань та ідеалів. Вона немовби пропонує директиву, що допомагає людям краще оцінювати власні вчинки, дає розуміння того, як розв'язати конфлікт мирним шляхом із залученням усіх пов'язаних з ним акторів і базується на визнанні рівності прав для всіх.

Відомий підхід, згідно з яким толерантність розуміється як принцип «індивідуального й етично мотивованого рішення витримати конфлікт або врегулювати його мирним шляхом, ґрунтованим на переконанні, що інші, задіяні в конфлікті індивіди користуються такими самими правами». Це визначення ще раз наголошує на тому, що толерантність актуальна лише у зв'язку з конфліктом. За відсутності конфлікту питання про толерантність не виникає. У конфліктних ситуаціях толерантність виступає дієвим керівництвом, що допомагає людям краще оцінювати власні вчинки. Саме спроба побачити все в реальному вимірі допомагає всім учасникам конкретної ситуації прийняти переконання й погляди один одного як правильні та дієві. Такий підхід до конфлікту відкриває шляхи для здійснення різних потреб його учасників. На основі цього робиться висновок, що толерантність являє собою підґрунтя демократичної згоди і не підлягає кількісному визначенню. Наведене тлумачення толерантності значно відрізняється від концепцій, які описують масштаби та стадії толерантності, розрізняють активну й пасивну толерантність. У ньому не розглядається проблема з моральної точки зору і воно не претендує на міжкультурну цінність. Основна мета тут убачається в розробці концепції толерантності, яка «могла б застосовуватись при вихованні в дусі громадянськості й виборі способів поведінки в конфліктній ситуації».

У цьому контексті актуалізується питання мотивації вибору певного способу дії в будь-якій ситуації. Адже відомо, що різні мотивації відіграють вирішальну роль у розмежуванні поняття толерантності та інших понять - байдужості, солідарності, милосердя. Лише за умов, коли індивід припускає, що «всі люди мають однакові права на повний розвиток своїх здібностей, він зможе або визначити різноманітність і суперечливість поглядів унаслідок розуміння їх необхідності, або спільно шукати розв'язання конфлікту». Тут варто згадати концепцію толерантності групи Бертельсманна, учасники якої наводять такі відмінності в мотивації вчинків: «Якщо орієнтація на ненасильство передбачає наявність конфлікту, то мотивацією до дії слугує не принципове визнання прав інших розвивати свої можливості повною мірою». Тобто в даному разі такі дії базуються не на толерантності, а на прагненні оминути конфлікт - егоїстичному бажанні одержати вигоду від ситуації необхідності дотримуватись певної поведінки в ієрархізованому середовищі тощо.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що виховання толерантності, тобто навчання соціальним навичкам, які перебувають в основі цього процесу, має здійснюватись на раціональному, емоційному та орієнтованому на завдання рівнях. Головними компонентами тут виступають глибокі знання про толерантність, загальна налаштованість на толерантну поведінку, а також певні навички розв'язання конфліктів. Знання про толерантність допомагає переконати кожного в доцільності його рішень і включає усвідомлення наслідків учинків, розуміння меж толерантності, а також інформацію про можливі й необхідні альтернативні дії. Однак самі лише знання не є достатньо потужним стимулом до прояву толерантної поведінки в конфліктних ситуаціях. Із цією метою необхідно розвивати певні здібності, які посилюють схильність індивіда до толерантного ставлення та здійснення відповідних дій. До таких здібностей належать:

- уміння вести діалог, спілкуватися, з розумінням вислуховувати іншого й висловлювати свої погляди, права та потреби таким чином, щоб інший міг їх зрозуміти;

- уміння дивитись на проблему в реальному світлі й визнавати позицію іншого;

- уміння користуватись моделями конструктивного й демократичного розв'язання конфліктів;

- розуміння принципової обмеженості й суб'єктності будь-якої інтерпретаційної моделі, відчуття мовчазного вдавання чогось, яке іноді є передумовою конфліктів.

Означені знання й здібності можуть виховуватись. Із цією метою, на думку прихильників такого підходу, дітей необхідно:

- готувати до того, щоб вони розглядали нерозуміння як звичайне життєве явище, навчати долати непорозуміння шляхом спілкування;

знайомити з особливостями та ризиком участі в конфліктних ситуаціях, надаючи, таким чином, можливість кожному індивіду контролювати свою поведінку;

- ініціювати й розвивати виховні процеси та орієнтацію шляхом проведення експериментів, пов'язаних зі стриманістю та незгодою;

- інформувати про наслідки толерантності, так званої «видимої толерантності», і відсутність цієї якості;

- пропонувати альтернативні способи врегулювання конфліктів і навчати застосовувати їх у реальних ситуаціях.

Однак вирішальною умовою успішного виховання толерантності Х. С. В. Вайденфельд уважає формування в індивіда стабільного почуття ідентичності. «Індивід зі стабільною ідентичністю не буде перебільшувати власну цінність за рахунок недооцінки інших людей і буде більш схильним розглядати різноманітність як збагачення, а не як загрозу».

Таким чином, толерантність - це інтегративна моральна категорія, що характеризує терпиме ставлення до відмінних поглядів, думок, вірувань, передбачає вміння конструктивно розв'язувати конфлікти, долати суперечності, контролювати власну поведінку. Виховання цієї моральної якості має спиратись на конкретну програму та стратегію, базуватись на відповідній концепції, яка була б легкою в реалізації та відповідала потребам і завданням, що висуваються до особистості дитини [23].

 

Висновки з розділу 1

Виховання в дусі толерантності не обмежується лише засвоєнням цього поняття. Щоб виховати толерантну особистість у навчальній та виховній роботі педагогам та батькам потрібно розвивати у дитини критичність мислення, стимулювати в неї інтерес до пошуку істини або вирішення проблеми, розвинути усвідомлення того що сутність багатьох конфліктів має суб’єктивний характер. Конфлікти можуть виникати не через несумісні цілі чи інтереси, а з почуття ворожості до іншого через непорозуміння партнера. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для того щоби батьки могли виховувати дітей у дусі толерантності, необхідне володіння відповідними знаннями, а саме, батькам необхідно формувати в підлітків систему цінностей, в основі якої лежать такі загальні поняття, як консенсус (згода), компроміс, взаємоприйнятність і терпимість, прощення, ненасильство, співчуття, розуміння, співпереживання тощо. Потрібно демонструвати дитині способи вирішення конфліктних ситуацій за наявності протилежних інтересів, показати їй можливості співробітництва при вирішенні проблем на основі довіри і взаєморозуміння.

Для цього потрібно обирати ситуації, що відповідають життєвому досвіду дитини та викликають в неї зацікавленість. Треба зробити так щоб дитина захотіла це зрозуміти. А це в свою чергу передбачає формування таких знань та умінь: знання природи стереотипів, особливості процесу виникнення та ролі у формуванні упереджень, расизму, дискримінації, конфліктів, уміння аналізувати власні стереотипи та протистояти їм, уміння визначати стереотипи, які призводять до некоректних узагальнень, виявляти упереджені думки і ставлення, уміння ретельно продумувати та аргументувати свої думки та висловлювання, відділяти головне від несуттєвого в тексті або в мовленні та вміти акцентувати на першому, виявляти емоційно забарвлені слова, які зможуть спричинити конфлікт, уміння сприймати іншу думку без антипатії до людини, вирізняти факт від припущення і особистої думки, вміння піддавати сумніву логічну непослідовність мови, вміння визначити сутність проблеми міжособистісного спілкування і альтернативні шляхи її творчого вирішення.

Необхідно не лише навчити дитину толерантній поведінці та виробити в неї загальну настанову на прийняття іншого, але й сформувати таку якість особистості, як активна толерантність – здатність активно захищати права людини але мирним шляхом, висловлювати протест проти будь – яких форм дискримінації, готовність до конструктивного діалогу, компромісу, ввічливості, співробітництва. Потрібно дати дитині достатньо знань та аргументів для того, щоб будь яка ситуація, конфлікт або непорозуміння вирішувались конструктивно і без агресій. Ще одним важливим фактором є спокійна поведінка. Якщо ти спокійний – ти можеш себе контролювати, а отже ти можеш контролювати ситуацію. Виховати підлітка толерантним - це формувати в нього поступливість. Виховуючи підлітка толерантним, необхідно виявляти толерантність і самим батькам.

Прояв толерантності означає, що кожний вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими. Це означає визнання того, що люди за своєю природою розрізняються за зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою та цінностями і мають право жити у світі та зберігати свою індивідуальність. Це також означає, що погляди однієї людини не можуть бути нав'язані іншим. Необхідно зміцнювати дух толерантності та формувати відносини відкритості, уваги один до одного й солідарності, сформувати готовність до дії й заохочувати в родині толерантність і ненасильство.

Ці факти стосуються не тільки дітей але й дорослих. Дуже мало людей які можуть спокійно і стримано поводити себе в конфліктній ситуації. Це і є нашою основною проблемою яка потребує вирішення. Ми повинні розвивати в собі стриманість та спокій.

Ще одною важливою помилкою більшості батьків є те, що дорослі не бачать перспектив складних взаємин з дітьми, не оцінюють ступінь їх впливу на формування і розвиток дитини.

А толерантність у взаєминах дітей і дорослих якраз і припускає здатність дорослих членів сім'ї бачити перспективу впливу взаємин у сім’ї на дитину, її розвиток і поведінку в цілому. Дорослі повинні допомагати меншим, а не навпаки, тормозити їх розвиток. Натомість своїм нерозуміючим відношенням вони вбивають в дитині бажання до чогось дуже важливого в їх житті. Потрібно проявляти інтерес до захоплень дитини, давати їй стимул, бажання, ціль, дихати з нею в одному напряму, і саме тоді ваші взаємовідносини підуть вгору.

Все можна звести до деяким принципам виховання, а саме:

Принцип зв'язку виховання толерантності з життям. Батьки повинні орієнтувати підлітка не тільки на ситуації в суспільстві взагалі, а й на життєві ситуації, пов'язані з толерантною взаємодією у спілкуванні дитини з близькими, друзями, педагогами.

Принцип поважного ставлення до особистості. Незалежно від позиції дитини, її світогляду, поважне ставлення до неї є необхідним принципом виховного процесу. При формуванні толерантності цей принцип здобуває подвійну значущість. Поважаючи та приймаючи (не обов'язково погоджуючись) позицію й думку дитини, але при необхідності коректуючи їх, ми показуємо їй приклад толерантного ставлення до людини з іншим поглядом на світ.

Принцип опори на позитивне в дитині. Виховуючи дану моральну якість, ми повинні підтримувати розвиток, бачити в підлітку особистість, яка саморозвивається, готову до змін і самореалізації. При цьому основою успішності процесу виховання толерантності в підлітків стає актуалізація позитивних рис, позитивного соціального досвіду, розвинених (нехай навіть у невеликому ступені) конструктивних умінь взаємодії з людьми.

Принцип соціальної обумовленості процесу виховання толерантності. Виховання толерантності багато в чому обумовлене впливом соціального середовища. Необхідно вивчити соціальне середовище й переносити в нього ідеї толерантності, підбираючи для цього відповідні форми, методи та прийоми роботи. З даним принципом тісно пов'язаний наступний принцип виховання толерантності.

Принцип завуальованості педагогічних впливів та опори на активність дитини. Специфіка морального виховання полягає в тому, що дії дорослих із формування основ поведінки дітьми та підлітками сприймаються як моралізування й тому вони часто пручаються впливам. Для того щоб уникнути подібної ситуації, варто спиратись на непрямі методи та прийоми роботи. Однак толерантність не може бути засвоєна під чисто зовнішнім впливом, вона базується на персональній автономії і є принципом життя самої людини.

Принцип єдності знання та поведінки. Даний принцип вимагає побудови виховного процесу формування толерантності на двох взаємозалежних рівнях: інформаційному (який дає знання про толерантність, її складові, її прояви, про багатомірність людського буття, формування установки на толерантність) і на поведінковому (озброєння вміннями та навичками толерантної взаємодії), що складають єдине ціле. Основним критерієм сформованості толерантності повинне стати вміння конструктивно, толерантно взаємодіяти з людьми та групами, що мають визначені відмінності.

Експериментальна робота з проблеми толерантності була проведена мною на базі ДНЗ №211 м. Одеси з метою підвищити рівень толерантної взаємодії, а також толерантної обізнаності батьків та дітей у родині. Експериментально-дослідницька робота проводилась протягом двох тижнів, у період проходження переддипломної педагогічної практики.

Мета: За допомогою тестування виявити ознайомленість досліджуваних с поняттям «толерантність» і їх розуміння цього терміну; зрозуміти їх поведінку та чим вона викликана; дати можливість досліджуваним відповісти на питання на які, можливо, вони й самі до цього не знали відповіді, дати їм можливість замислитись; зрозуміти відношення у родині.

Я пропоную заповнити анкету і тест «Чи толерантна я людина?» [Додаток 1] як дорослим так і їх дітям. Таким чином ми перевіримо їх знання про толерантність і розуміння цього терміну.

Наступним етапом тестування є Тест (К. Томаса) [Додаток 2]

Інструкція. Цей тест, в нашому випадку, проводиться тільки для батьків. Перед Вами ряд тверджень, які допоможуть визначити деякі особливості Вашої поведінки. Тут немає «правильних» чи «неправильних» відповідей. Тут кожен може висловити свою думку.

Після того як батьки заповнять бланк відповідей, його можна розшифрувати за допомогою «ключа». В «ключі» кожна відповідь «А» чи «В» дає уявлення про кількісне вираження: змагання, співробітництво, ухилення та пристосування.

Першим був проведений констатуючий експеримент –експеримент за допомогою якого ми бачимо результати батьків та дітей до початку проведення роботи за методикою і розуміємо з чим нам потрібно мати справу і на що акцентувати увагу під час проведення робіт по підвищенню ступеню толерантності.

Перші результати:

За отриманими результатами ми бачимо, що рівень толерантності у більшості опитаних середній, тобто люди можуть спокійно і толерантно себе поводити в різних ситуаціях, але не завжди і не у всьому їм це вдається, а отже ми маємо з чим працювати.

Другим експериментом став формуючий експеримент. Його метою було підвищення рівню толерантності експериментальної групи, тобто допомогти їм зрозуміти які дії будуть кращими у взаємовідносинах з іншими. Під час проведення цього експерименту проводились роботи з дітьми та батьками за наведеним у пункті 2.2. матеріалом. За допомогою нього мені вдалося донести до людей сутність толерантності, її важливість у взаємовідносинах людей, а особливо дітей та батьків. Під час проведення цього експерименту приділялося дуже багато уваги розгляненню найросповсюдженіших життєвих ситуацій, які трапляються кожній людині протягом всього її життя. Робився акцент на тому як би людина діяла будучи на тому чи іншому місці, у тій чи іншій ситуації. Для діток використовувались різні розвиваючі ігри та розповіді, а також бесіди, де їм пропонувалося представити себе у тій чи іншій ситуації.

В кінці роботи для батьків, як висновок, був наведений список правил, яких потрібно дотримуватись задля збереження добрих та чуйних стосунків з дитиною, а також для того щоб не пригнічувати її індивідуальність.

Контрольний експеримент – третій і останній експеримент. Його метою була перевірка змін після проведеної з людьми роботи. Потрібно було визначити що змінилося, як само і наскільки. Для цього було проведено повторне опитування за тими ж самими тестами. Результати дуже сильно відрізнялись від тих, що ми отримали спочатку. Таким чином ми визначили ефективність розробленої методики і підтвердили її гідність для використовування у зміненні якостей людини на краще.

Результати наведені нижче:

Результати тестування батьків з проблеми толерантності:

Таблица 3

група	Високий рівень	Середній рівень	Низький Рівень
контрольна	18,75% /3	50% /8	31,25% /5
експериментальна	68,75% /11	25% /4	6,25% /1

 

Результати тестування дітей з проблеми толерантності:

Таблиця 4