Обов’язок християнських батьків відносно дітей



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Обов’язок християнських батьків відносно дітей



 

Діти – одна з цілей подружжя і разом з тим багатюще джерело родинних радощів. Тому християнське подружжя повинно бажати і чекати дітей, як великого дару Божого, і молитися про це благословення Боже. “Бездітне подружжя справді щось покривджене, хоча іноді це буває і з особливих намірів Божих”[31].

Обов’язок християнських батьків полягає в християнському вихованні своїх дітей, щоб довести їх до релігійно-моральної зрілості разом з досягненням духовної і фізичної зрілості.

Ще до народження дітей подружжя мусить готувати себе до того, щоб бути добрими батьками добрих дітей. Для цього вони повинні берегти подружню ціломудрість, тобто розсудливу відчуженість від пристрастей до “насолод”, берегти благочестя, бо, якби не походили душі, все-одно вони перебувають у живій залежності від батьківського серця, від морального стану їхніх душ, і характер батьків завжди дуже різко відбивається на дітях.

Подружжя мусить берегти і фізичне здоров’я, бо воно неминучий наслідок дітей, хвора ж дитина – смуток для батьків та збиток для суспільства[32]. А тим часом декотрі жінки (ми вказуємо не на всіх, а на декотрих) – я порівняю їх з безсловесними тваринами подібно до звірів, без розбору і безперестанно шукають лише задоволення своєї похоті. Але навіть звірі, як тільки вони зачали, не злягаються. !!!

У зв язку з цим Ориген пише: страшно сказати, що я відчуваю: боюсь, що не ціломудрість дочок Лота було більш ціломудре ціломудрості багатьох. Нехай дружини перевірять себе і запитають, чи для того вони вийшли заміж, щоб народжувати дітей, і чи стримуються вони після зачаття. Тих звинувачують в не ціломудрості, але вони, після того як зачали не шукають знову обійм чоловіка.

Коли ж Бог дарує дитину, християнські батьки повинні освятити його таїнствами (хрещення, миропомазання і причащання), посвячуючи дитину Богу істинному, Котрому і самі батьки, і їх діти повинні належати і служити. Все це важливо звершити з раннього дитинства, над дитиною, бо в дитини спостерігаються змішання духовно-тілесних сил, готових прийняти будь-який напрямок. Треба покласти на ньому карб Божественного Духа, як основу і насіння вічного життя. Треба вберегти дитину звідусіль захистом Божественної благодаті, захистом, непроникним для темної сили, бо звідусіль сатана тисне за своїм злом.

Справа виховання – найголовніша справа батьків, досить складно і успішна від чого значною мірою залежить щастя родини, Церкви і суспільства.

У православно-християнській родині релігійне виховання є незмінним супутником та основою морального виховання. В основі морального й розумового виховання дітей у християнстві покладається благоговіння і жива віра в Бога і Спасителя, любов і послух, страх Божий і благочестя.

Без віри і благочестя усі моральні уроки батьків будуть безсилі і неміцні.

З перших днів життя дітей, водячи їх в Христову Церкву через таїнство хрещення, християнські батьки повинні вже дивитися на них, як на синів Отця Небесного і спадкоємців Небесного Царства (Мф. 10, 14); усе виховання треба привести до того, щоб дитина отримала вічне життя, а для цього його треба виховати для істинного християнського життя ще в цьому тимчасовому земному існуванні. Цьому завданню має підлягати формування їх розумових та тілесних обдарувань.

З самого початку, з перших днів буття дитини треба починати фізичне виховання, користуючись правилами здорової педагогіки. Треба виховати його тіло, щоб воно було міцним, живим і легким. Але ще більше треба дбати про виховання духу. Не завжди дитина може бути міцною фізично. Але вихований духом спасеться і без міцного тіла.

Які ж засоби і шляхи християнського виховання дітей?

Перші місяці і роки життя дитини – це час не лише швидкого розвитку організму дитини, але й усієї його нервово-психічної і душевної діяльності[33].

Вже протягом перших трьох років у дитини розвиваються почуття, як радість, любов, і, за неправильного виховання, егоїстичні почуття, почуття гніву, страху і багато іншого. В цьому віці діти навчаються усього хорошого і поганого, переважно наслідуванням прикладу батьків і старших. Тому в ранньому дитинстві і увесь подальший час головний шлях релігійно-морального виховання дітей – живий приклад християнського життя батьків, справжній дух благочестя, чиста релігійна атмосфера родинної оселі, якою повинна дихати дитина.

Серце дитини, немов м’який віск сприятливе до всього доброго і поганого. Воно особливо сприйнятливе до впливу батьківського серця і настрою. І ніщо не має такого сильного впливу на серце і волю дитини, як приклад благочестивого життя їхніх батьків. Хто ближче до душі, до серця дитини, як не батько і матір? “Вчення через вчинки і життя, – говорить Золотоустий, – є найкраще вчення”.

Справи свідчать більше, аніж слова, і добрий приклад буває кращим від будь-якого повчання. І, навпаки, якщо дитина бачить поганий приклад з боку батьків, не ждіть плоду від навчань, приклад усе погубить. В ньому більше, аніж в дорослій людині спостерігається здатність і бажання підмічати все, що роблять батьки і старші, і обертати це собі в правило. Така риса дитячої душі, в якій ще не розвинута діяльність думки, і діє сама лише пам’ять і чуттєва спостережливість.

Благочестя батьків зміцнює благочестя в дитини. Усе це звершують домашні справи благочестя, за благодаттю Божою. “Нехай дитина, – пише єпископ Феофан, – бере участь у вашій ранковій та вечірній молитві; нехай вона буває якомога частіше у церкві; якомога частіше причащається за вашою вірою; нехай завжди чує ваші благочестиві бесіди. При цьому немає потреби звертатися до неї, вона сама буде слухати і уявляти. Батькам треба зі свого боку робити все, щоб дитина, набувши свідомості, найдужч усього усвідомлювала, що вона – християнин.

Для виховання благочестя власним прикладом, власним благочестям у християнських батьків приєднується і релігійне навчання у доступній для дітей формі. Дати пізнати християнську віру, навчити своїх дітей основних істин своєї віри (символу віри, заповідей, молитов) – це обов’язок християнських батьків. Це заповідував Сам Господь Спаситель, кажучи: “Пустіть дітей приходити до мене і не забороняйте, не перешкоджайте їм, бо таких є Царство Боже” (Марк. 10, 14)[34]. Сам Господь заповідував батькам: “Навчать заповідей дітей своїх і говори про них, сидячи в твоєму домі, і йдучи дорогою, і лежачи і встаючи” (Повт. Зак. 6, 7), тобто навчаючи дітей своїх, завжди і постійно (своїм) життя і в (своєму щоденному) житті, навчай їх силою своєї життєвої віри і благочестям, навчай їх живим словом, зміцненим твоєю життєвою діяльністю за євангельськими заповідями.

Істинне моральне виховання має остерігатися як зайвої суворості, так і зайвої поблажливості, яка є тільки слабкість. Треба вміти правильно поєднувати у вихованні дітей дисципліну і напучення, суворість і ласку. За самої лише суворості та суворого виховання дитина може стати боязкою, забитою, позбавленою усілякої енергії та самостійності, навіть лицемірною та улесливою. При зайвій поблажливості та ліберальності у вихованні дитина робиться безладною, вдається до захоплень, примх та вередувань, стає неуважною до батьків, самовпевненою, гордовитою, упертою та зухвалою. Що молодше той, хто виховується, тим більш необхідною є дисципліна[35].

З наближенням виховання до кінця, дисципліна повинна переходити у вплив через натиск на совість, на почуття обов’язку і любові до батьків та ближніх.

Без дисципліни не може бути жодного виховання, оскільки для того, щоб воля і серце могли сформуватися в корисному напрямку, повинні бути зламані свавільність і початок самолюбства, егоїзм. Ніщо так не шкодить вихованню, як відсутність терпіння у батьків. Якщо несправедливе і з роздратуванням суворе покарання залякує чи навіть приводить до відчаю – воно шкодить душі дитини , сіючи в ній насіння відчуженості та ворожнечі. Страх принижує її душу і робить її брехливою. Треба, аби дитина і в хвилини батьківських напучень відчувала, що батьками рухає любов до неї, а не ненависть. Найвищою метою дисципліни і покарань є виховання в дитині не страху, а послуху, поваги і любові до батьків, виховання природного навичку до радісного творення добра, чуйності і любові до ближніх і відрази до будь-якої брехні, злоби, моральної нечистоти та пороку.

Таким чином, для батьків керівник у вихованні дітей – любов. Вона все передбачає і на все винаходить способи. Але ця батьківська любов моє бути істинною, розсудливою, керованою розумом, а не пристрастна і поблажлива. Остання надто багато жаліє, вибачає і виявляє милість. Має ж бути розсудлива поблажливість. “Краще трохи перевищити в суворості. Аніж у поблажці, бо вона з дня в день більш і більш залишає невикоріненого зла і дає рости небезпеці (вкоренитися поганим навичкам та пристрастям), а суворість відтинає їх, якщо не назавжди, то надовго[36]”. “Хто щадить жезл, – говорить стародавній мудрець, – ненавидить свого сина; а хто любить (свого сина) – карає належним чином” (Притч. 29, 13).

Для того, щоб уберегти дітей від будь-якої спокуси та побічного шкідливого впливу та розпусного товариства, батьки не повинні залишати їх без нагляду, але у все вникати і за всім дивитися: з ким дитина дружить і проводить час, заняття, де буває, що читає, які проявляються у неї інтереси, запити і багато іншого[37].

Батьки повинні привчати дітей коритися задля Бога; вимагати від них скорого і точного послуху, привчати їх виконувати батьківську волю за першим же їхнім словом. Для цього в своїх наказах треба бути справедливим.

Особливо треба звертати увагу на виховання в дітей правдивості (бо обман у дітях – корінь усякого пороку), почуття соромливості (що є охоронцем їхньої ціломудрості і чистоти на все життя).

Дуже важливо виховувати в дітей навички працелюбства – тяжіння до праці і нелюбов до лінощів, любов до порядку, сумлінну виконавність, – схильність, не жаліючи себе, не шкодуючи сил виконувати сумлінно усе, чого вимагає обов’язок християнина і (в майбутньому) члена товариства. Але всі ці зовнішні досить цінні якості у своїй основі повинні мати дух християнського благочестя, дух християнської любові та самовідданості.

Насамкінець стосовно моральних обов’язків батьків перед дітьми нагадаємо слово апостола Павла: “Хто насаджує і поливає –це ніщо, а все Бог вирощує” (1 Кор. 3, 7). Цей вислів знаходить своє застосування і в справі виховання. І справді, виховання далеко не всемогутнє. В результатах виховання нерідко виявляється далеко не те, до чого прагнули батьки. Приклад ми вже бачимо у першого подружжя, в особі їхніх синів Каїна та Авеля. У тих самих батьків одна дитина може бути доброю і благочестивою, тоді як інша стає сварливою, непокірною і злою. Тут ми стикаємося з багатьма причинами: поєднанням свободи і самовизначення з моральним вихованням, спадковістю (у недоліках чи позитивних якостях) від батьків; впливом особистого прикладу і життя батьків з одного боку, і привнесеним ззовні впливом від оточення, середовища, товариства – з іншого, та багато іншого.

Тому батьки, дбаючи про виховання та добробут дітей, мусять водночас якнайстаранніше і постійно благати за них Бога. Батьківська молитва особливо сильна перед Богом і спосилає на дітей Боже благословення.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 251; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.165.57.161 (0.01 с.)