Вікові особливості чеснотливого християнського життя

 

Вказані три сторони чеснотливості, як видно з їхніх властивостей, знаходяться у безперервному зв’язку і взаємодії. Вихідним початком усього є ревність за християнським життям, зміцнювана благодаттю в таїнстві хрещення чи покаяння. Ревність, як внутрішній вогонь, безперестанно приводить наші сили в рух до чеснотливості. Вона ж через безперервний рух добрих справ насаджує в дусі і серці людини і добрі схильності. Надійність і міцність християнського життя полягає в цих добрих схильностях нашої душі. Слід докладати наполегливість, праці і неослабленої турботи, поки вони не ствердяться, не зміцняться в душі. Дерево, посаджене нещодавно, можна легко вирвати, а щоб вирвати вкорінене, необхідно неабиякі зусилля. Так і добрі схильності, які на початку доброго життя, ненадійні, мінливі, нестійкі, тим більше зміцнюються, глибше вкорінюються в серці, чим більше людина перебуває у відповідних ним добрих ділах. З часом і ці добрі схильності, перетворюються немовби на природні.

З прищепленням у серці добрих схильності виганяються від нього злі, і душа дедалі більше і більше стає чистою. На цій підставі можна розрізняти різні стани чеснотливого християнина, різні вікові особливості його духовного життя. В слові Божому ці вікові особливості позначаються за аналогією з природним віком, от – як; дитячий, юнацький, чоловічий чи досконалий. (1 Ін. 2, 12 – 14; Євр. 6, 13 – 14). І в св. отців вказуються також три ступені духовного зростання: початкові, зростаючі і досконалі, чи ступені навернення, очищення і освячення1.

Тут можна вказати тільки на деякі риси кожної з указаних вікових груп, спираючись на слово Боже та отцівські твори.

ДИТЯЧИЙ ВІК. До нього належать ті, котрі тільки починають християнське життя. Про цей вік апостол Іоанн говорить: «пишу вам, діти, тому що прощені вам гріхи задля імені Його (Ісуса Христа)» і ще: «пишу вам діти, тому що, ви пізнали Отця». (1 Ін. 2, 12, 13).

Дитячий вік (духовний) триває від початку християнського життя, від навернення до утворення внутрішнього і зовнішнього порядку цього життя і правил християнської діяльності. Тут треба, наприклад, встановити як дитина поводиться у зовнішньому порядку життя, в різних випадках, з різними особами, так щоб і цих стосунків не розладнувати і разом з тим не гасити життєдіяльності духу. Так само і стосовно внутрішньої боротьби з помислами і пристрастями треба знайти шляхи найбільш успішного їх поборення. Все це буває не одразу, з усілякими відхиленнями, пошуками, тому що для цього віку, як і природно – дитячому, властиві нетвердість, незрілість, дитячі міркування. Тому молодим пропонуються спочатку початкові слова Божі, Словесне молоко, а не тверда пожива, початки вчення Христового, аби вони поступово зростали на спасіння (Євр. 5, 12–13; 6, 1; 1 Петро 2, 3).

Однак, молодим духом у духовному житті апостол Іоанн відносить прощення гріхів задля імені Христового і пізнання Отця (1 Ін. 2, 13–14). Пізнання в Бозі саме Отця, а не грізного Владики, риса дуже характерна для цього віку. Живе відчуття любові Отця Небесного в усвідомленні слабкості сил і недосвідченості духовного життя – ось риса дитячого періоду духовного життя. Цілковита віра в Небесного Отця і живе керівництво Святої Церкви складає невід’ємну рису і духовного дитинства. Дітям прищеплюється те, що називається дитячою невинністю. Це й же стан притаманний і духовному дитинству, оскільки людині в таїнстві хрещення і покаяння подається прощення гріхів задля імені Спасителя. У св. Іоанна Ліствичника містяться приписи для цих початківців, переважно тілесні подвиги: піст, праця, пильнування, мовчання, покаяння, сльози та інше.1

ЮНАЦЬКИЙ ВІК. Це час боротьби і подвигу над викоріненням пристрастей і насадження добрих схильностей. Про цей вік говорить ап. Іоанн: «Я написав вам юнаки, тому що ви сильні і слово Боже перебуває у вас, і ви перемогли Лукавого» (1 Ін. 2, 14). Коли форми і порядок життя установилися, починається остаточне вигнання зла з себе, насадження і вкорінення добра. Це не означає, що зло допускалося, але тепер воно виганяється, так би мовити, систематично, невпинно. Як у природньому житті юнакові належить здобувати освіту, формувати себе, так і в духовному Слово Боже, прийняте раніше з дитячою простотою, тепер засвоюється органічно, передає лагідність у житті, робить не тільки слухачем, але й творцем слова. Господь Ісус Христос для таких, хто перебуває в цьому духовно – зростаючому віці, вселяється в їхнє серце. У тих, хто зростає в духовному житті, характерним є почуття сили в Богові. «Все можу завдяки Господові, Який зміцнює мене». Природний юнак живе надіями, енергія у нього невтомна, боротьба із злом сягає героїзму, так і юнацькому віку в духовному відношенні притаманні мужність у духовній боротьбі, безсумнівна надія на досягнення досконалості й отримання вічних благ. У св. Іоанна Ліствичника для цього духовного віку переважно додаються духовні подвиги: нечестолюбство, негнівливість, добра надія, лагідна порада, непорочна молитва, негрошолюбство2

ЧОЛОВІЧИЙ ВІК. Це такий стан духовного життя, коли християнин шляхом тривалого подвигу долає з поміччю Божою гріховні пристрасті і пороки, і досягає тих чи тих вищих ступенів християнської досконалості. Про цей вік говорить апостол: «Пишу,

вам, батьки, тому що ви пізнали суд Його від початку, пізнали Безпочаткового». Природним мужам властиві мужність, твердість, непохитність, досвідченість і цілковитий розвиток сил. Духовна досвідченість і мудрість засвоюються словом Божим і досконалими людьми, які сягли відповідним чином Христового віку, їм властива тверда пожива (Євр. 5, 14). Їхні почуття привчені розрізняти зло і добро. Із спонук їм найбільш властиві любов. Їхнє значення переважно досвідне і практичне, але їм же властиве і вище пізнання,теоретично споглядальне. Їм відкриваються потаємні властивості Безпочаткового. (1 Ін. 2, 13, 14). Таким досконалим значенням володів улюблений учень Христовий. Але це найвище Богознання означає розп’яття тіла з пристрастями і похотями чи моральну чистоту, – як говорить св. Іоанн Ліствичник! Завдяки найдосконалішим знанням, умоглядним і досвідним, духовні мужі здатні керувати і вести й інших до єдності віри і пізнання Сина Божого і тому й називаються отцями.

Відносно зростання і досконалості в духовному житті слід відмітити, що їм незмога окреслити меж, бо християнам поставлено на меті бути досконалими як Отець Небесний є досконалий. (Мф. 5, 48). Можливі ж на землі ступені моральної досконалості вищими можна назвати тільки відносно, тому що на землі нема остаточної чистоти і зрілості, і не виключається можливість падіння. Тому ап. Павло заповідує: «Хто думає, що він стоїть, нехай бережеться, щоб не впасти». (1 Кор. 10, 12). Св. Макарій Великий свідчить, що і досконалі не перебувають на одній ступені і що навіть їм незмога перебувати завжди у вищих ступенях, через те, що наша тлінна природа не переносить цього[11]».

 

 

Запитання до теми:

1. Що таке чеснотливість і що таке гріх?

2. Які притаманні риси чеснотливості?

3. Який зв’язок існує між: турботою про хороше християнське життя і про хороший нахил душі?

Проблемні питання:

1. В якому зв’язку знаходиться чеснотливість з хорошим вчинком?

2. Які відмітні ознаки чеснотливості кожної з вікових (дитячого, юнацького та чоловічого) груп? Який взаємозв’язок між ними?

Список запропонованої літератури:

Еп. Феофан. Начертание христианского нравоучения. М. 1896.

Проф. М. Олесницкий. Нравственное Богословие.

Проф. прот. И.Стеллецкий. Опыт нравственного православного Богословия.

Гріх. Його властивість і види

 

Гріх, як і чеснотливість, можна розглядати в трьох видах вияву: як грішна справа, як гріховна схильність чи пристрасть і як загальний гріховний стан душі. Також грішне життя людини має свої вікові особливості, подібно до того, як і чеснотлива.

 

Гріх, як грішне діло

Що таке гріх?

Гріх є злочин (порушення) заповіді Божої чи за виразом апостола: «гріх є беззаконня» (1 Ін. 3, 4). Тобто невиконання волі Божої. Св. Іоанн Золотоустий говорить: «Гріх є ніщо як дія проти волі Божої[12]».

Слово Боже відкриває нам, що гріх виник внаслідок зловживання з боку перших людей дарованою їм свободою, що він не був необхідним, що перші люди могли не згрішити. Вони могли пережити гріх тільки в умі чи в уявленні, могли тільки уявити себе порушниками заповіді Божої, але не було жодної необхідності, щоб це уявлення з області можливого перейшло в область дійсного. «Початок гріха, – говорить св. Іоанн Золотоустий, – не в природі, але в душевному настрої і у вільній волі1» у свідомому супротиві волі Божої. «Наших прародичів хоча й спокушав до гріха диявол, але він не зв’язував їхньої свободи, а тільки спокушав; тому вони, порушивши заповідь, грішили вільно, самі по собі», – говорить св. Феофан2.

Щоб грішити, від нас для цього не вимагається багато зусиль, як від наших прародичів. Це тому, звичайно, що кожен з нас, нащадків Адама, вже від природи носить у собі схильність до гріха у вигляді гріховного бажання чи «похоті» – за виразом ап. Павла. Ця вроджена людині похіть є найглибше і перше джерело спокуси, з якої починається будь-який гріх. «Кожен спокушається, захоплюючись і спокушаючись власною похіттю» (Як. 1, 14) – говорить ап. Яків.

Іншим джерелом спокуси є диявол. Він затьмарює душу і тримаючи її немовби у сп’янінні доводить до того, що вона впадає у гріх, спочатку в собі, а потім і зовні. Однак це не звільняє людину від гріха, не дає їй прощення в її свободі протистояння гріховній спокусі.