Новозавітний чи євангельський моральний закон 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Новозавітний чи євангельський моральний закон



Під назвою євангельського морального закону йдеться про ті істини і правила, які сповістив людям Сам Господь Ісус Христос і проповідували усьому світові Його святі апостоли.

Суть цього закону Господь висловив у двох головних заповідях:

1) В заповіді про самозреченні: «а хто хоче іти за Мною, нехай зречеться себе і візьме хреста свого і піде за Мною» (Мф. 16, 24) і

2) В заповіді про любов до Бога і ближнього: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю і всією думкою твоєю, і ближнього свого, як самого себе» (Мф. 22, 37-40).

Перша заповідь має на меті викорінення в нас самої засади будь- якого – гордості чи самолюбства. Друга має на меті з допомогою життєдайної сили любові вкорінити в нас замість попереднього гріховного життя – насіння нового оновленого життя, життя святого й богоугодного, і з’єднати нас з Богом, Котрий є Любов (1 Іоан. 4, 8).

Оскільки євангельський закон у часі виникнення за старозавітним законом, то виникає питання: в якому відношенні новозавітний моральний закон перебуває до старозавітного?

Закон євангельський і закон старозавітний мають між собою тісний зв’язок. Вони обидва походять від Єдиного Бога, вони обидва є надприродним одкровенням Божим старозавітного і новозавітного закону, що й визначив Сам Господь Ісус Христос, сказавши, що Він прийшов «не порушувати», тобто не скасувати закон Мойсея, який служив необхідною підготовкою до євангельського закону, але тільки «виконати», тобто доповнити те, що визволив старозавітний закон від тих часових форм, які вже не можуть мати місця в духовно-благодатному царстві Христовому, розкрив його вільний зміст, його потаємну, внутрішню духовну сутність, яка полягає в любові до Бога та ближніх. Такий закон Христос дав людям у відповідності з новим відродженим станом людини.

Господь Ісус Христос спас людину, визволив її від влади гріха і його наслідків, відтворив, оновив людське єство, влив у неї нові благодатні сили «які для життя і благочестя». І закон даний людям Спасителем, вже не був тепер зовнішнім і чужим для грішної людини, яким був старозавітний закон, а збігався за своїм змістом з внутрішнім бажанням відродженої благодаттю людської волі, став у повному смислі духовним законом свободи, спорідненим оновленій природі людини. І тому «давня» за буквою заповідь про любов, за духом безсумнівно стала «новою заповіддю». «Заповідь нову даю вам, щоб ви любили, один одного» (Ін. 33, 34); пор. (1 Ін. 2, 7). Тільки тепер через Христа Ісуса, в людину вселено нове бажання, новий дух, силою якого вона може прагнути досягти ідеалу любові.

Господь назвав заповідь про любов «новою» насамперед спонукальними засадами, за новим образом і мірою любові. Тут норма любові визначається як любов Христа, і дається зразок любові в «смерті за друзів своїх» (Іоан. 15, 13).

Євангельський закон виявив духовну сутність старозавітного закону, його внутрішню досконалість.

Ісус Христос будував новозавітний закон на тій же підставі, яка була закладена в давній час пророками. Тому він підтвердив основні заповіді старозавітного закону, як незмінне керівництво у моральному житті і неодмінну умову спасіння.

«Якщо хочеш увійти в життя, виконуй заповіді. Які? – Не вбивай, не чини перелюбу, не кради» та ін. (Мф. 9, 17–29). І разом з тим Його будівля досконала, тобто сповіщений Ним закон вищий, кращий.

В чому ж перевага і відмінність старозавітного закону від новозавітного?

1. Мойсеїв закон був законом літери, закон рабства, який вимагав собі безумовного послуху й упорядкування, головним чином, зовнішньої поведінки людини. Спаситель же вимагає від людей не лише зовнішніх справ закону, але й насамперед чистоти внутрішніх помислів, морального настрою, сердечної схильності. Євангельський закон забороняє не тільки вбивство як факт, але й марний гнів, лайливе слово проти ближнього; забороняє не тільки блудодіяння, але й похітливі бажання, не тільки не дозволяє віддячувати ворогові око за око, зуб за зуб, але й заповідає любов до ворога.

«Ви чули, що сказано стародавніми: не вбивай, а хто уб’є, підлягає судові. А Я кажу вам, що кожен, хто гнівається на брата свого даремно, підлягає судові, хто ж скаже братові своєму «рака», підлягає синедріонові, а хто скаже «безумний», підлягає геєні вогненній… Ви чули, що сказано стародавніми: не чини перелюбу. А я говорю вам, що кожен, хто дивиться на жінку з похіттю, вже вчинив перелюб з нею у серці своїм» (Мф. 5, 21–22; 27–28).

Таким чином, Євангельський закон є закон не стільки зовнішніх виправних дій, скільки внутрішнього ставлення і душевної переміни, внутрішньої чистоти та щирих сердечних нахилів. А зводячи закон з зовнішнього на внутрішній, Христос з’єднує його в одне з власними внутрішніми схильностями і вимогами людини, робить його законом свободи, законом духа. Праведникові цей закон «не лежить» як щось зовнішнє, чуже йому, відмінне від його внутрішнього закону та обов’язкове тільки з самого зовнішнього авторитету; він чинить добро, спонуканий до того внутрішнім святим настроєм; він чинить так, немовби ніхто ні до чого його не зобов’язував, і живе за законом Божим, як за природним законом духовного життя. Тому новозавітні заповіді названі «не тяжкими, легкими», на відміну від старозавітних «тяжких та незносних». Взагалі новозавітний моральний закон визначає собою не ті чи інші тільки окремі вчинки зовнішньої поведінки людини, але, головним чином, внутрішній уклад його життя.

2. Спонуки для виконання морального закону в Новому Заповіті зовсім інші, аніж у Старому Заповіті, вищі, чистіші, аніж у Старому Заповіті. Старозавітний закон спонукав обітуванням земних і тимчасових благ, новозавітний закон вказує включно на небесні блага, вічні, спонукає шукати насамперед «Царства Божого і правди Його». Святий Іоанн Золотоустий говорить: «Тут обіцяється вже не земля, яка тече молоком і медом, не сита старість, не хліб і вино, не стада овець і волів, але небо і небесні блага, усиновлення, співучасть у спадщині, у славі і в царюванні, та інші незчисленні нагороди?» (Слово на Пасху ІV). Іншою спонукою для виконання морального закону для старозавітної людини був страх перед покаранням: Мойсеїв закон погрожував за порушення майже всіх заповідей смертю. Євангельський закон спонукає людину до виконання волі Божої переважно любов’ю. Христос вимагає виконання морального закону не задля похвали і прославлення людей: «не чиніть вашої милості перед людьми… Христос вимагає виконання морального закону задля нашого внутрішнього нахилу, задля сердечного прямування нашого до Бога. Чистоту нашого внутрішнього настрою в наших справах Спаситель порівнює з людським оком «Світильник для тіла є око, світильник душі – серце». Якщо наші наміри чисті, усе життя наше повинно бути світлим і ясним. «Добрі наміри виробляють добрі діла… Не стільки звертає увагу на те, що людина робить, скільки на те, що він при цьому має на увазі», – говорить бл. Августин (На Пс. 31, 4).

3. Господь Ісус Христос не тільки дав людям закон, але й дарував сили для виконання цього закону. Мойсеїв закон був немічний в цьому відношенні: він показував людині її духовність, але не давав сили для виконання своїх приписів, не міг виправдати грішників. Євангельський Закон є «сила Божа на спасіння кожного віруючого» (Рим. 1, 16). Виконання цього закону полегшується для новозавітної людини живим прикладом найдосконалішого життя Ісуса Христа, силою відкритої благодаті, заснуванням Церкви. З її спасенними таїнствами. Тому – то Євангельський Закон і називається законом благодаті, законом свободи і усиновлення (Галат. 2, 21).

Всі ці особливості новозавітного закону вказують на його перевагу перед старозавітним законом, на його назву порівняно з цим стародавнім законом. Щоправда, Спаситель не приніс нових скрижалів закону, не дав формально нового морального кодексу взамін старозавітного морального вчення, але тим не менше Він був Законодавцем, Який заснував Своє нове царство. Не скасовуючи давнього таємного морального закону, Христос і не повторює його заповідей, але, так сказати, переводить його з матеріальних скрижалів, на скрижалі людського серця і через те дав йому таку повноту, висоту і силу, яких не мало старозавітне законодавство. Христос – Законодавець говорить про те, якою повинна бути людина в думках, бажаннях. Христос не тільки у всій повноті і глибині вияснив принцип і дух одкровенного закону, але й Сам якнайдосконаліше виконав його. «Я прийшов знищити прокляття, яке лежить на вас за порушення закону, тому повинен насамперед Сам виконати увесь закон», – розмірковує св. Іоанн Золотоустий. Тому Сам Спаситель назвав установлений Ним союз людини з Богом Новим Заповітом, а апостол Павло називає Христа «поручителем кращого заповіту». (Євр. 7, 22), передаючи цим думку про перевагу Нового Заповіту, перед Старим. Св. Василій Великий, пояснюючи відношення новозавітного закону до старозавітного, говорить так: «корисні і світильники, але до сонця, приємні зорі, але тільки вночі. А якщо смішний той, хто при сонячному світлі запалює перед собою світильник, то значно смішніший той, хто при євангельській проповіді залишається в тіні закону».

Євангельський закон докладніше розкривається в заповідях чи церковних законах. По суті закони церковні – це ті ж вимоги Христового закону, але вони розкриваються з подробицями, стосуючись питання членів Христової Церкви. Такі, наприклад, церковні правила про пости, сповіді і причастя Святий Таїн та інші. Виконання його усіма членами Христової Церкви обов’язкове з огляду на слова Спасителя: «якщо Церкви не послухає (брат твій), то нехай буде тобі як язичник та митник» (Мф. 18, 17).

Крім церковних законів, у людському суспільстві існують ще цивільні закони. Вони мають на меті не стільки особисте моральне удосконалення людини, скільки зовнішній лад і переважно її суспільний добробут і спокійне життя суспільства. Від чисто морального закону вони відрізняються більше зовнішнім і механічним характером і за своїм внутрішнім достоїнством вони нижче морального закону Христового. Однак, і вони цілком необхідні, за справжнього стану справ: без них не могло би існувати суспільство і не могло би успішно розвиватися моральне життя. Тому і вони обов’язкові для християнина з огляду на християнське вчення про божественне походження, авторитету влади.

Кожна душа, – говорить Апостол – нехай кориться владі; бо всяка влада від Бога, бо існуюча влада утворена від Бога. І тому хто противиться владі, противиться Божому повелінню» (Рим. 13, 1 – 2).

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-07-14; просмотров: 247; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.224.133.198 (0.009 с.)