Моменти навернення грішника до Бога

 

Окреслити докладну і точну картину навернення людини-грішника до Бога, уявити окремі моменти в процесі навернення так чітко і виразно, щоб можна було цілком точно сказати, що саме в кожному моменті належить благодаті Божій, і що відноситься до зусиль однієї людини, навряд чи можливо, оскільки тут багато що залежить від індивідуальних особливостей того, хто навертається. Тому можна уявити лише загальну схему навернення грішника, керуючись євангельською притчею про блудного сина (Лк. 15, 11–32), в якій зображена історія навернення грішника до Бога.

В цій притчі головні дії зображені так: блудний син прийшов “до себе”, тобто отямився, усвідомив свою гріховність. Голод, біди та нещастя, що спіткали блудного сина в житті на чужині, примушують його згадати про той достаток, який знаходиться в домі його батька. Це спонукає його до рішучості полишити попереднє життя і повернутися до батька. “Устану і піду”, – говорить блудний син. І дійсно, він устав і пішов. Причому, прийшовши, він говорить своєму батькові: “Згрішив я, батьку, проти неба і перед тобою”, тобто приносить йому чистосердечне розкаяння. Батько приймає його не як наймита, чи раба, а як сина. Прощає йому гріхи. Одягає в найкращу одежу. Готує йому трапезу.

Виходячи зі змісту цієї притчі, у наверненні грішника до бога, можна вбачити такі окремі моменти:

1) Спонуки до навернення

2) Усвідомлення гріховності

3) Розкаяння, внаслідок усвідомлення гріховності, рішимість полишити гріх і присвятити себе для догоджання Богові

4) Самоосудження перед Богом і бажання у помилуванні

5) Прийняття Богом грішника, що навертається, і помилування (покриття силою згори на діла, угодні Богові, в таїнствах сповіді та причастя).

Перший момент – спонука. Під спонукою слід розуміти як благодатну дію на душу грішника, так і той стан, у який ставиться цією дією душа людини. Цей момент всеціло належить благодаті Божій. Ця дія благодаті Божої добре відзначається в книзі Діянь Апостольських, коли Лідія, – жінка з міста Фіатір – слухала Павла, з жінками, що зібралися у цьому місті. “Господь, – відмічає оповідач Діянь, – відкрив їй серце слухати те, що говорив Павло” (Діян. 16, 14). Тут виразно відмічається і проповідь і внутрішня дія благодаті Божої на душу Лідії, в результаті чого охрестилась і вона, і її домашні. Шляхи і способи, через які благодать Божа діє на людину можуть бути і бувають дуже різноманітні. Дуже часто навернення буває через слухання чи читання слова Божого, через напоумлення і добрі приклади християнського життя. Бог часто прикликає людей або через звичайні випадки життя, або “надзвичайні події”. Різні індивідуальні обставини в життя людини, наприклад, раптові невдачі, тяжкі страждання, несподівана смерть близьких тощо, вражають грішника і нерідко приводять його до Бога. Іноді знаряддями нашого спасіння, Господь робить інших людей, зустріч з якими спонукає грішника до корінної зміни у своєму житті. Наприклад, мабуть, випадкова зустріч євнуха Ефіопської цариці з дияконом Філіпом послужила і його наверненню. За свідченнями апостола Петра, декотрі мужі ставали учасниками Царства Небесного через своїх жінок, тобто через їхнє богоугодне життя. До “надзвичайних подій”, які сприяли наверненню людини, відносяться, наприклад, з’явлення і видіння Христа, як це було при наверненні Савла, у битві Костянтина Великого з Максентієм, а також чудесні дії, наприклад, в історії навернення Марії Єгипетської, з’явлення святих тощо.

В притчі про блудного сина перший момент навернення, тобто благодатна спонука до навернення, зображається як голод, який спіткав його в далекій країні, після достатку в домі батька, є приниження, якого нещасний зазнав на чужині і як згадка про той достаток, який був у домі батька, яким користуються навіть грішники.

Приймаючи дії цієї благодаті і вільно віддаючись її захопленню, гріховна людина починає усвідомлювати свою гріховність, відчуває свою безмірну провину перед Богом. Під впливом цієї спонуки в блудному сині євангельської притчі є глибоке усвідомлення своєї провини, свого падіння і вона починає шукати виходу зі свого становища. “Я вмираю від голоду”, – говорить у цьому стані блудний син. “Отче, згрішив я перед Тобою і вже недостойний називатись Твоїм сином”. Ця усвідомленість гріховності є другий момент навернення грішника до Бога.

 

Усвідомленість гріховності треба відрізняти від звичайного невдоволення собою. Така усвідомленість провини не має морального значення. Її можна назвати усвідомленням помилки, своєї нерозпорядливості, але ніяким чином не усвідомлення гріховності в християнському смислі.

Християнська усвідомленість гріховності – це стан важкого перегляду своїх переконань, які повинні привести людину до глибокого переконання в необхідності виходу. Цей другий момент є переважно справа самодіяльності людини, результат зусиль її вільної волі. А втім благодать не залишає грішника у ці важкі хвилини життя. “Що нам чинити?” – запитували слухачі, котрі перебувати у такому стані, яких викривав святий Іоанн Хреститель. “Що нам чинити”, – повторювали іудеї, слухаючи осудження апостола Петра. Ось у якому стані, близькому до відчаю, благодать Божа вказує людині вихід. Відчуття провини викликає в душі блудного сина чистосердечне розкаяння.

Розкаяння є третій момент у наверненні грішника. Розкаяння по суті – це сильне бажання бачити здійснене немовби нездійсненим, усунути і винагородити образи, завдані батькові. Цей стан передбачає рішимість волі відкинути зло і здійснювати тільки добро. Ця рішимість поєднується з таким сильним відкиданням гріха, і з таким щирим поєднанням з добром, з ревністю за догоджання Богові, що, щиро каючись, людина з більшою радістю переносить всі випробування, навіть мученицьку смерть, не повертаючись до попереднього життя. Постає питання: звідки у грішника може з’явитися така сильна рішимість? Люди, досвідчені в духовному житті, стверджують, що в цей момент навернення треба дати всю свободу здоровому глузду, і невідступно тримати при цьому серце. Просвітлене істинне розуміння спочатку уявити гріховні предмети в їх істинному вигляді, зніме спокусний покров, що приховує їхню бридоту, а серце відчує тоді до них відразу. Те ж розуміння уявить всю небезпеку спілки з ними, а серце запалає відразою до тих уз, які і ведуть людину на згубу.

Таким чином в цей момент серце повинне проникнутися рішучими настроями, протилежним вимогам гріха. Але серце, досягає добрих нахилів не саме по собі, а за сприянням благодаті Божої. Таким чином, християнське розкаяння – це тверда рішимість на добро за дією благодаті Святого Духа. Однак рішимість змінити своє життя – це лише умова життя за Богом, а не саме життя. Життя і є сила діяти. Духовне життя – це сила діяти духовно, тобто за волею Бога. Така сила втрачена людиною і поки вона знову не дасться їй, вона не може жити духовно, скільки б вона не одважувалася. Ось чому у грішника за розкаянням іде четвертий момент навернення – самоосудження перед Богом і бажання у помилуванні.

Відчуття провини викликає у блудного сина чистосердечне розкаяння, тобто сильне бажання зробити те, що сталося таким, що немовби не сталось, усунути і винагородити за образи, завдані Творцеві. Але яким чином це зробити?

Грішникові не залишається нічого більше, як, прозрівши, відкинувшись від самого себе, звернутися до Отця з проханням за помилування і спасіння. В притчі про блудного сина, цей стан і передається словами: “Я вже не гідний називатися твоїм сином, прийми мене в число твоїх наймитів”. Самоосудження перед Богом і бажання у помилуванні є той смуток за Богом, який, як мовить апостол “робить незмінне покаяння не спасіння”. Він складається з трьох моментів: уявлення про блаженство Богоспілкування, сумного відчуття позбавлення цього блаженства через власну провину і сильне бажання повернути це блаженство Богоспілкування через Боже милосердя.

Слово Боже ясно і рішуче говорить нам про нерозривний зв’язок між наверненням грішника і його прощенням.

“Якщо визнаємо гріхи наші, – говорить апостол Іоанн, – то Він, будучи вірним і праведним, простить гріхи наші, очистить нас від усякої неправди” (Ін. 1, 9). Ще ясніше цей зв’язок між самоосудженням перед Богом, бажанням помилування від Нього і дійсним помилуванням висловив Псалмоспівець в таких словах: “Я відкрив Тобі гріх мій і не приховав беззаконня мого: я сказав: визнаю перед Господам злочини мої. І Ти зняв з мене провину гріха мого”. (Пс. 31, 5).

Печаль за Богом виражається по-різному: іноді він супроводжується легким смутком, іноді цей смуток буває дуже сильним, навіть надмірним. Однак, надмірна печаль – хвороблива, нездорова. Печаль за Богом завжди повинна стимулюватися християнською надією на Боже милосердя. Тому вона дуже часто виражається сльозами втішення.

За самоосудженням грішника і бажанням у помилуванні іде завершальний момент навернення – прийняти грішника, що кається, Богом і Його помилуванням. У притчі про блудного сина – це той момент, коли блудний син вже був по дорозі до дому свого батька, і коли батько, побачив його здалеку, сам пішов йому назустріч. Притча розповідає нам, що батько зустрів розкаяного сина. Ще далеко від свого дому, упав йому на шию, цілував його, увів його у свій дім не як наймита, а як свого сина. Звелів одягнути його у найкращу одежу, дати перстень на його руку, взуття на ноги і влаштувати для нього бенкет, повний радості і веселості, бо син був помер і ожив, пропав був і тепер знайшовся.

Грішник, що навертається, і Сам Бог зустрічається безпосередньо і реально в таїнстві хрещення і миропомазання, в таїнстві покаяння. Тут Бог проливає на душу людину чудеса своєї любові; Його любов приймає грішника, що навертається і милує його, виправдовує й освячує.

Відроджений благодаттю Божою – це вже не блудний син, який іде до дому прогніваного Отця Свого, щоб просити помилування у Нього і прийняти в число Його наймитів, а оновлений у всій своїй суті, улюблений син люблячого батька, котрий живе в Його домі у найтіснішому зв’язку з Ним.

Такі окремі моменти навернення людини-грішника. Але чи для всіх необхідний цей шлях навернення, цей моральний перелом з усіма його моментами? Ні, не для всіх. Ті, хто зберіг благодать хрещення у всій чистоті, не відчувають такого перелому, але таких християн небагато. Для більшості ж християн, як і не християн описаний у притчі про блудного сина шлях навернення конче необхідний.